Верхратський Іван Григорович

Український натураліст, педагог, мовознавець, письменник, громадський діяч, дослідник мови та фольклору лемків.

Іва́н Григо́рович Верхра́тський (псевдоніми — Любарт Горовський, Любарт Співомир Лосун, Подоляк, Щипавка) (24 квітня 1846, с. Більче-Золоте, нині Чортківського району Тернопільської області — 29 листопада 1919, Львів) — український галицький натураліст, педагог, мовознавець, письменник, громадський діяч, дослідник мови та фольклору лемків. Автор приблизно 200 друкованих праць. Заклав підвалини української наукової термінології.

Іван Григорович Верхратський
Verkhratcki.jpg
Іван Верхратський
Народився 24 квітня 1846(1846-04-24)
Більче-Золоте, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 29 листопада 1919(1919-11-29) (73 роки)
Львів, ЗУНР
Поховання
Громадянство Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність громадський діяч, мовознавець, письменник
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Мова творів українська

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

ЖиттєписРедагувати

Народився 24 квітня 1846 року в селі Більче (нині Більче-Золоте Чортківського району). У 1848 р. батько помер і мати залишилася з 4-ма дітьми. Згодом вона переїхала до Львова, тут І. Верхратський вступив до звичайної школи, пізніше — до гімназії.

1868 року закінчив філософський[2] факультет Львівського університету і природничі курси в Кракові (1874).

У 1868 прибув зі Львова викладати українську та німецьку мови у Дрогобицькій державній гімназії імені Франца Йосифа I, де його учнем був, зокрема, Іван Франко. В тому ж році робив спробу організувати в Дрогобичі просвітянське Товариство відразу після створення «Просвіти» у Львові, але не зумів через надто сильну тоді москвофільську хвилю[3].

І. Верхратський заохотив Івана Франка до себе, давав книги М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шевченка, твори інших українських письменників, організував у гімназії літературний гурток, до якого входили 12 учнів, у тому числі І. Франко. Про початок своєї літературної діяльності І. Франко розповів у листі до М. Драгоманова від 26 квітня 1890:[4]

Почав я писати віршем і прозою дуже вчасно, ще в нижчій гімназії. Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський, оба писателі і поети…

Пізніше І. Верхратський також викладав природознавство в українських гімназіях Станиславова і Львова.

Наполегливо працював над дослідженням південно-західних українських говорів.

Велику увагу приділяв вивченню фольклору лемків Словаччини, де здійснив подорожі у 1897 і 1899 рр. Перша праця, присвячена фольклору лемків південних схилів Карпат, «Гоя дюндя і собітки на Угорській Русі» (1899), в якій подано опис основних календарних звичаїв разом з весняними піснями із сіл Вапеник, Петрине, Дрічно, Збійне. Обряд собіток записаний у с. Бодруджаль. Багатий матеріал, що охоплює 36 сіл Лабірщини, Бардіївщини та Спишу, подав у монографії «Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів» (1901).

Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка є найґрунтовнішою працею в цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словаря».

Був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові й першим головою його математично-природничо-медичної секції.

Основоположник української наукової термінології з природознавства.

У 1880 році видавав журнал «Денниця».

29 листопада 1919 р. Іван Верхратський помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

ПублікаціїРедагувати

Верхратський заклав основи української науково-природничої термінології працею «Початки до уложення номенклатури й термінології природописної, народної (ориг. Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописноі, народнёі)» (1864). Також він є автором підручників для гімназій з ботаніки, зоології й мінералогії. Перекладав з польської й російської мов. Верхратський є автором ряду наукових праць з української діалектології й лексикології:

ПриміткиРедагувати

  1. Личаківський некрополь — С. 139.
  2. За даними УРЕ — філологічний.
  3. М. Шалата. Століття Дрогобицької «Просвіти» // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — № 2010. — Вип. 19. — С. 287-293.
  4. http://en.calameo.com/books/004248948d98490e414d8

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати