Портал:Океанологія

Розділ Вікіпедії: Океанологія
Проект  |  Портал
редагувати
  Океанологія

Океанографія (рос. океанография, англ. oceanography, нім. Ozeanographie f), або Океаноло́гія (від океан і грец. λόγος — думка, слово) (рос. океанология, англ. oceanology, нім. Ozeanologie f) — комплекс наук, які досліджують Світовий океан. Об'єднує фізику океану, або океанографію, вивчає процеси циркуляції у морському водному середовищі, оптичні, акустичні, магнітні та інші його особливості, виявляє закономірності взаємодії атмосфери й океану, хімію океану (гідрохімічні особливості морських вод та формування хімічного балансу океану), біологію океану (рослинний і тваринний світ, біологічну продуктивність морів, можливість відтворення найважливіших біологічних ресурсів). До океанології відносять також геологію океану, завданням якої — вивчення будови земної кори в межах океану, рельєфу його дна, а також формування родовищ корисних копалин. Експедиційні дослідження з океанології забезпечуються спеціально обладнаними науково-дослідними судна-ми, океанографічними платформами, підводними апаратами та електронною вимірювальною технікою, розвивається супутникова океанологія. В Україні проблеми океанології досліджують г.ч. установи Національної академії наук.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Northern Royal Albatross with Red-billed Gull Taiaroa Head Sept 2007.jpg

Альбатро́си або Альбатро́сові (Diomedeidae) — родина морських птахів ряду буревісникоподібних (Procellariiformes), широко поширених у Південному океані (води навколо Антарктиди) і в північній частині Тихого океану. На півночі Атлантики вони відсутні, проте на підставі викопних залишків можна припустити, що раніше вони зустрічалися і там. Альбатроси вважаються одними з найкрупніших літаючих птахів, а у мандрівного (Diomedea exulans) і південного королівського альбатросів (Diomedea epomophora) розмах крил досягає рекордної величини — до 3,7 м і навіть більше. У забарвленні оперення у більшості альбатросів переважають чорні, білі й бурі кольори. Ніздрі містяться по боках дзьоба, кожна в окремій трубочці. Крила вузькі й довгі..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Степан Макаров
редагувати
  Океанологічна термінологія
Венеціанська лагуна (вигляд з космосу)

Зато́ка — частина океану, моря, озера, що заходить у суходіл, але має вільний водообмін з основною частиною водойми.

Межі затоки визначають по прямій лінії між мисами біля входу або по певній ізобаті. За походженням розрізняють затоки океанічні та морські, за формою — воронкоподібна, витягнута, розгалужена; за властивостями вод — опріснена, солонуватоводна, солона; за глибиною — мілководні та глибоководні.

Затоку можна називати бухтою, якщо вона є пристаніщем для кораблів чи суден і має причальні споруди чи, як мінімум, якорну стоянку для суден. Але бухтою може бути не тільки затока, а й частина естуарію..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Океани та обрані моря

[[Файл:|120пкс|праворуч]]

Балтійське море, карта
Балтійське море

Балті́йське мо́ре (давньоруська назва — Варязьке море, у часи Клавдія Птоломея — Венедська затока) — солонувате внутрішнє море розташоване в північній Європі, між 53°N to 66°N і від 20°E to 26°E. Обмежено Скандинавським півостровом, континентальною частиною Європи, і данськими островами. Має зв'язок зі світовим океаном через Каттегат, Ересунн, Великий Бельт і Малий Бельт. Каттегат має продовження через Скагеррак до Північного моря та Атлантичного океану. Балтійське море штучно пов'язано з Білим морем Біломорсько-Балтійським каналом і з Північним морем Кільським каналом. Балтійське море має на півночі Ботнічну затоку, на північному сході Фінську затоку, і на сході Ризьку затоку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані затоки та бухти Світового океану
Bricole на причалах Кіоджи, головного центру рибної ловлі у Венеціанській лагуні

Координати: 45°24′47″ пн. ш. 12°17′50″ сх. д. / 45.41306° пн. ш. 12.29722° сх. д. / 45.41306; 12.29722

Венеційська лагу́на — лагуна в Адріатичному морі, місце знаходження міста Венеції.

Площа лагуни становить близько 550 км². Близько 8 % площі займає суша, що складається з самої Венеції і безлічі маленьких островів. Ще 11 % території це ділянки глибокої води або каналів, що залишилися 80 % становлять вати або соляні болота..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані протоки Світового океану
Гібралтарська протока з космосу


Гібралта́рська прото́ка (англ. Strait of Gibraltar, ісп. Estrecho de Gibraltar, араб. مضيق جبل طارق‎) — відокремлює Європу від Африки та з'єднує Атлантичний океан і Середземне море. На північному березі протоки знаходяться Іспанія та володіння Великобританії Гібралтар, на південному Марокко та іспанське місто Сеута. Ширина протоки 14-44 км; глибина на фарватері 300 і 900 м..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанічні течії, вири та аномалії
Сміттєвий континент знаходиться у Північно-Тихоокеанській системі течій, одній із п'яти основних систем океанічних течій

Велика тихоокеанська сміттєва пляма (англ. Great Pacific Garbage Patch, англ. Eastern Garbage Patch, англ. Pacific Trash Vortex) — це водоверть антропогенного сміття у північній частині Тихого океану. Вона розташована між 135°—155° західної довготи та 35°—42° північної широти. На цій ділянці сконцентровано надзвичайно щільні масиви пластику та інших відходів, занесенних водами Північно-Тихоокеанської системи течій.

Існування великої тихоокеанської сміттєвої плями було передбачено в публікації 1988 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу океанічного дна
Географічне розташування Маріанської западини
Схема утворення Маріанського жолоба.

Маріанський жолоб — океанічний жолоб на заході Тихого океану, найглибоководніший серед відомих географічних об'єктів.

Відкрила Маріанський жолоб 1875 року британська експедиція на судні «Челленджер». Рекордні дані про глибину отримано англійським судном «Челленджер» 1951 року. Відповідно до звіту, було зафіксовано глибину 10 863 м. За результатами вимірювань, здійснених 1957 року під час 25-го рейсу радянського НДС «Витязь», найбільша глибина жолоба становила 11 022 м. Дослідження 1995 року показали, що вона становить близько 10 920 м.

Жолоб простягнувся вздовж Маріанських островів на 1500 км, має V-подібний профіль, круті (7-9°) схили, плоске дно шириною 1-5 км, яке поділено порогами на кілька замкнутих депресій. Тиск води біля дна сягає 108,6 МПа, що більш, ніж у 1000 разів перевищує нормальний атмосферний тиск на рівні Світового океану. Жолоб розташовується на межі двох тектонічних плит, у зоні розлому, де Тихоокеанська плита занурюється під Маріанську плиту.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу океанічного дна
Рельєф дна Північного Льодовитого океану

Хребет Менделєєвапідводне гірське пасмо у центральній частині Північного Льодовитого океану. Простягається на 1500 км від острова Врангеля до центральної частини хребта Ломоносова. Відкритий у 1949 році радянською високоширотною повітряною експедицією та названий на честь Д. І. Менделєєва. Назва «Хребет Менделєєва» збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики, іншу частину називають підняттям Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції). Схили хребта більш пологі й менш розчленовані ніж у хребта Ломоносова.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані підводні печери та гроти Світового океану
Велика Синя Печера

Вели́ка Си́ня Печера (Діра) (англ. Great Blue Hole) — велика підводна печера біля узбережжя Белізу. Вона розташована біля центральної частини рифу Лайтгаус, невеликого атола за 100 км від материка і міста Беліз. Печера має круглу форму, понад 330 м в діаметрі і 140 м завглибшки. Вона сформувалася як вапнякова печера протягом останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був набагато нижчим..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи берегової лінії Світового океану: півстрови та миси
Balkan topo en.jpg

Балка́нський півострів — півострів у Південній Європі. З трьох боків оточений морями: Адріатичним, Іонічним, Егейським, Мармуровим та Чорним. Умовною материковою межею є річка Дунай до гирла річки Сави, потім лінія йде на північ до Трієстської затоки. Площа близько 505 тисяч км². Найбільша довжина із заходу на схід близько 1 260 км, з півночі на південь — 950 км.

Балканські держави

На півострові частково чи повністю розташовані.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані острови та рифи Світового океану
Carlb-fogo-newfoundland-fishery-2002.jpg

Ньюфа́ундленд (англ. Newfoundland МФА[nufənˈlænd] Нуфанле́нд "новознайдена земля"; фр. Terre-Neuve) — острів біля північно-східних берегів Північної Америки, частина канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.

Площа острова — 111 390 км², довжина берегової лінії 9 656 км, висота над рівнем моря до 814 м.

Населення — 479 105 чол. (2006), найбільше місто — Сент-Джонс (99 182).

Ньюфаундленд є островом материкового походження, що відокремився в антропогеновому періоді. Він відокремлюється від материкової частини неширокою (16 км) протокою Белл-Айл на півночі і протокою Кабота – на південному заході. Його рельєф так само розчленований і гірський, як і Північних Аппалачів. Переважають хвилясті рівнини із залишковими горбами.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані архіпелаги та групи островів Світового океану
LocationBritishIsles.png

Брита́нські острови́ (ірл. Éire agus an Bhreatain Mhór, англ. British Isles, шотл. Breetish Isles, менс. ny h-Ellanyn Goaldagh) — архіпелаг на північному заході Європи, між Північним морем і Атлантичним океаном. На Британських островах розташовані держави Велика Британія та Ірландія, а також території під владою британської корони.

Площа островів — 315,1 тис. км². Від материкової частини Європи відокремлені Північним морем і протоками Па-де-Кале і Ла-Манш.

Включають великі острови Велика Британія і Ірландія.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин Світового океану

Балтійська нафтогазоносна область — охоплює Литву, Латвію, Калінінградську область РФ, північно-східну частину Польщі, а також акваторії Центральної і Південної Балтики (шельфи Латвії, Литви, Польщі і Швеції). Перше родовище нафти відкрите в 1968 р.

Площа понад 170 тис. км². З них акваторій близько 70 тис. км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду Світового океану
GreatBarrierReef-EO.JPG

Вели́кий бар'є́рний риф — найбільша у світі система коралових рифів, розташована в Кораловому морі, уздовж східного узбережжя Австралії, біля узбережжя штату Квінсленд. Простягається на &&&&&&&&&&&02300.&&&&002300 км з півдня на північ, починаючи від тропіка Козерога між містами Гладстон і Бандаберг до протоки Торреса, що відокремлює Австралію від Нової Гвінеї. Загальна площа - &&&&&&&&&0348698.&&&&00348 698 км². У північній частині має ширину близько 2 км, у південній — 152 км. На півдні віддалена від берега на 300 км, а далі на північ, біля мису Мелвілла, наближається до материка на відстань до 32 км. Складається з мільярдів коралових поліпів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані антропогенні об'єкти Світового океану
Існуючі та заплановані газопроводи з Росії до Європи

«Півні́чний поті́к» (англ. Nord Stream; попередня назва: Північно-Європейський газопровід, ПЄГ) — газопровід від Росії до Німеччини, перша гілка якого вже збудована. Термін «Північний потік» (або Nord Stream) часто вживаються у відношенні до частини цього газопроводу між Виборгом та Ґрайфсвальдом.

Прокладення трубопроводу розпочате в квітні 2010 року. У вересні 2011 року розпочато заповнення технологічним газом першою з двох ниток, перші постачання газу почалися 8 листопада 2011 року. Проектна потужність першої гілки морського газопроводу «Північний потік» склала 27 млрд кубометрів, після планованої добудови другої гілки збільшиться до 55 млрд кубометрів. Магістральний газопровід «Північний потік» через Балтійське море з’єднав Росію і Європейський Союз, і став важливим фактором енергобезпеки Європи. Газопровід безпосередньо пройшов територією Росії, Швеції, Данії і Німеччини. Його довжина склала близько 1,2 тис. км..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані порти Світового океану
Murmansk region.png

Му́рманськ (саамська Мурман ланнҍ, рос. Му́рманск) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Мурманської області. До 1917 року називалося Романов-на-Мурмані.

Мурманськ є одним із центрів Баренцевого Євро-Арктичного регіону. Одне з найбільших міст Арктики.

Плани створення міста існували ще в 70-их рр. XIX століття. Перші дослідники прийшли сюди у 1912 році для обстеження навколишньої місцевості. Відомий мореплавець Федір Літке описував навколишню місцевість ще у 1822 році.

Поселення виникло там, де на всій околиці єдиним жителем був лише помор Семен Коржнєв, який жив, ловлячи рибу і харчуючись нею..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані міста на островах Світового океану
Jakarta.jpg

Джака́рта (колишня назва Батавія, офіційна назва Спеціальний столичний регіон Джакарта, індонез. Daerah Khusus Ibukota Jakarta) — найбільше місто і столиця Індонезії, одне з найбільших міст світу.

Місто розташоване на північно-західному узбережжі острова Ява при впадінні річки Чилівунг у Яванське море. Адміністративно входить у Регіон Ява.

Вітрильна шлюпка в затоці Джакарти.

Джакарта розташована на північно-західному узбережжі Яви, в гирлі річки Чилівунг (англ. Ciliwung River, яван. Kali Ciliwung, індонез. Ci Liwung) в бухті Джакарта (англ. Jakarta Bay), яка є затокою Яванського моря. Офіційно, територія Спеціального Округу Джакарти займає 662 км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні зони та одиниці районування Світового океану


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Океанологічна література
  • Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології: підручник [Електронний ресурс] - 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: ВПЦ "Київський університет, 2008. — 255 с. — ISBN 978-966-439-015-3
  • Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c. (рос.)
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Большаков А. А. КОСМИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ В ОКЕАНОЛОГИИ
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с
редагувати
  Морське право
Міжнародні води позначені блакитним

Міжнародні води або Міжкордонні води — термін, що застосовується у випадках, коли який-небудь з наступних видів водойм (або їх водозбірних басейнів) знаходиться за межами державних кордонів: океани, великі морські екосистеми, замкнені або напівзамкнені регіональні моря й естуарії річок, річки, озера, підземні системи (водоносних горизонтів), а також водно-болотні угіддя.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Списки Світового океану
CIA map Central America & Caribbean.png

Список ссавців Карибів містить перелік із 210 видів ссавців, зареєстрованих у Карибському біорегіоні згідно з МСОП. Теріофауна Карибів унікальна і різноманітна, хоча й філогенетично обмежена. Цей список включає перелік ссавців усіх островів у Карибському морі, а також Багамських о-вів, о-вів Теркс і Кайкос та о. Барбадос, які розташовані не в Карибському морі, але біогеографічно належать до Карибського біорегіону. Карибський біорегіон був домом для кількох родин, які більше ніде не зустрічаються, але більша частина цього розмаїття нині зникла.

Велика частка вимирань сталася через ізольованість, а тому дещо меншому конкурентному характері екосистем архіпелагу, і з тим, що хижі ніколи не колонізували велику частину регіону. Ці фактори зробили місцеву фауну островів особливо уразливою до негативних наслідків діяльності людини. На острівну фауну, зокрема, згубно вплинули інвазивні види. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Телепрограми та кіно про світовий океан

Oceans ukr poster.jpg «Океани» (фр. Océans) — документальний фільм про жителів підводного світу Жака Перрена («Птахи» та «Мікрокосмос»). Перелік місць, в яких велися знімальні роботи, нараховує 54 країни: Японія і Аргентина, Індонезія і Мозамбік, США від Аляски до Каліфорнії та Антарктида, Гваделупа і Єгипет, Австралія та Індонезія, Французька Гвіана і Французька Полінезія, Венесуела і Нова Зеландія. Картина не має аналогів. Фільм об'єднав десятки організацій: роботі над фільмом сприяли Європейське космічне агентство, Військово-морський флот Франції, Міноборони Франції, загін консультантів-океанологів, наукові інститути різних країн.

Картина створена за допомогою новітніх розробок і революційних технологій. Спеціально для неї були сконструйовані 12-кілограмові камери-міні-гелікоптери для зйомок птахів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані науково-дослідні експедиції, що досліджували океан
Підняття прапора експедицією Вількіцького при відкритті Північної Землі

Російська гідрографічна експедиція Північного Льодовитого океану (1910 - 1915) була організована з метою розробки та освоєння Північного морського шляху. В її складі було два криголамних пароплави - «Вайгач» і «Таймир». Експедиція просувалася північною акваторією Північного Льодовитого океану зі сходу на захід.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанологічні наукові та освітні установи та заклади

Logo-ODEU.jpg Одеський державний екологічний університет — ОДЕКУ (до 2001 р. називався Одеський гідрометеорологічний інститут, ОГМІ) — провідний виш у системі вищої екологічної та гідрометеорологічної освіти України, базовий виш Міністерства екології та природних ресурсів України. В інституті ведеться підготовка спеціалістів з вищою освітою за напрямком підготовки : «Гідрометеорологія», «Військова гідрометеорологія», «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування», "Водні біоресурси", «Менеджмент», «Комп'ютерні науки». У складі університету Одеській коледж комп'ютерних технологій, Харківській і Херсонський гідрометеорологічні технікуми, Центр магістерської підготовки на базі Морського гідрофізичного інституту НАН України. Одеський державний екологічний університет має міжвідомчі навчально-науково-виробничі комплекси «Український центр гідрометеорологічної освіти», „Фізика довкілля (сумісно з Інститутом теоретичної фізики НАН України та Інститутом магнетизму НАН України), „Океанологія та морське природокористування” (сумісно з Морським гідрофізичним інститутом НАН України).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Ортографічна проекція архіпелагу

Галапаго́ські острови́ (ісп. Islas Galápagos) — архіпелаг у Тихому океані, розташований за 965 кілометрів на захід від узбережжя Еквадору; складаються з 13 основних вулканічних островів, 6 невеликих острівців і 107 скель і намивних територій.

Вважають, що перший острів сформувався 5—10 мільйонів років тому в результаті тектонічної активності. Наймолодші острови — Ісабела і Фернандіна — досі на стадії формування, останнє вулканічне виверження на цих островах відбулося в 2005 році.

Адміністративно Галапагоські острови належать Еквадору. Населення архіпелагу .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрана ілюстрація
Архіпелаг Кергелен — один великий острів і багато невеликих.


редагувати
  Обрані рослини Світового океану
Rhizophora-mangle.jpg

Різофора (Rhizophora) — невеликий рід мангрових дерев і чагарників родини різофорових, що складається з 6 різних видів. Назва походить з двох грецьких слів, що визначають основну характеристику рослин даного роду: ῥιζο, rhizo — «корінь», і φορός, phorós — «основа». Насправді, як і у інших мангрів, у різофори коріння частково повітряне, що дозволяє їм утримувати стійке положення на мілководді в умовах солоної води, частих приливів і хиткого ґрунту.

Дерева і чагарники, що виростають на літоралі (приливно-відливной зоні) узбережжя тропічного і субтропічного поясу Землі..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані тварини Світового океану


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Мореплавці


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Океанологи
Жак Пікар (в центрі) та Дон Волш (ліворуч)

Жак Пікар (фр. Jacques Piccard; * 28 липня 1922 року, Брюссель, Бельгія — † 1 листопада 2008 року, Швейцарія) — швейцарський океанолог, один з трьох людей, хто побував на дні Маріанської западини.

Жак Пікар народився в Брюсселі в сім'ї фізика і винахідника Огюста Пікара. Разом з батьком брав участь у будівництві і випробуваннях батискафа «Трієст». Назву апарат отримав на честь міста Трієст, Італія, в якому було виконано основні роботи зі створення апарата. «Трієст» було спущено на воду в серпні 1953 і він зробив кілька занурень у Середземному морі з 1953 до 1957 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Гляціологи океану

Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914(19140414), с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981).

Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Метеорологи та кліматологи океану
Юлій Шокальський

Ю́лій Миха́йлович Шока́льський (*17 жовтня 1856, Петербург — †1940) — російський океанограф, президент Географічного товариства СРСР (1917–1931 рр.).

Народився 17 жовтня 1856 року в Петербурзі в сім'ї юриста. Матір'ю Юлія Михайловича була Катерина Керн (в дівоцтві) — донька Анни Керн, якій Пушкін присвятив знаменитий вірш «Я помню чудное мгновенье…». Після закінчення 1873 року гімназії він вступив до морського училища, яке через п'ять років закінчив з Нахімовською премією за відмінні успіхи в навчанні.

1878 року Шокальський вступив до Морської академії.

Закінчивши 1880 року гідрографічний відділ Морської академії, Шокальський одержав призначення до Головного гідрографічного управління, а потім перейшов у Головну фізичну обсерваторію..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Біологи, екологи та біогеографи океану
Edward A. Wilson.jpg

Е́двард А́дріан Ві́лсон (англ. Edward Adrian Wilson нар.23 липня 1872, Челтнем — пом.29 березня 1912, Антарктида) — британський полярний дослідник, вчений-зоолог, орнітолог та лікар-фізіолог, художник. Учасник двох антарктичних експедицій Роберта Скотта. Його ілюстрації до праці Хемілтона A History of British Mammals вважаються класичними.

Вільсон народився в районі Монпельє міста Челтнем у графстві Глостершир 23 липня 1872 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Ґрунтознавці океану
Jacques-Yves Cousteau.jpg

Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геоекологи та природоохоронці Світового океану

Чарльз Мур молодший, Charles J. Moore - океанограф та капітан-яхтсмен відомий за статтями, що привернули увагу до великої тихоокеанської сміттєвої плями, території в Тихому океані за розміром більшої за Техас.

У 1997 році, коли він повертався до південної Каліфорнії після закінчення транстихоокеанської яхтної регати Лос-Анджелес-Гаваї, він та його команда помітили сміття, що плавало за бортом. Він написав про це статтю, яка привернула увагу масмедія до цього питання.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геологи океану
John Vincent Byrne NOAA.jpg

Джон Вінсент Бірн (народився 9 травня 1928), американський морський геолог та академік. Він служив в якості 12-го ректора Університету штату Орегон з 1984 по 1995 року.

Бірн вчився Гамільтон коледж у своєму рідному штаті Нью-Йорк, де отримав ступінь бакалавра наук в області морської геології в 1951 році. Пізніше він продовжив своє навчання і отримав ступінь магістра наук у Колумбійського університету в геології в 1953 році, і Ph.D в морської геології з Університет Південної Каліфорнії в 1957 році...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Сейсмологи та вулканологи Світового океану
Lt com r e byrd.jpg

Річард Берд (англ. Richard Evelyn Byrd, * 25 жовтня 1888 — † 11 березня 1957) — американський полярний дослідник, адмірал. Керував кількома експедиціями в Арктику та Антарктику. У 1929 році вперше на літаку досяг Південного полюса. У 19281947 роках здійснив 4 великі антарктичні експедиції, під час яких провадив геологічні та геофізичні спостереження, здійснив аерофотознімання значних територій Антарктиди, сейсмологічні спостереження бар'єру Росса, підтвердив наявність покладів кам'яного вугілля в Антарктиді..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геоморфологи та геотектоністи Світового океану


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Спелеологи та карстознавці океану

Мішель Сіфр (фр. Michel Siffre, р.н. 1939, Ніцца) — французький вчений, геолог, спелеолог, «спелеонавт». Здобув широку популярність завдяки серії хронобіологічних експериментів «Поза часом», в ході яких кілька місяців знаходився на самоті в печері без можливості визначення часу та дати, вивчаючи суб'єктивне відчуття плину часу.

В результаті досліджень виявив, що людський організм самостійно пристосовується до 24-годинного або 48-годинного циклу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геохіміки та гідрохіміки океану
В морській гідрохімічній експедиції, 1970-і рр.

Хільчевський Валентин Кирилович (*23 грудня 1953 року) — український гідролог, гідрохімік, гідроеколог, доктор географічних наук (1996), професор (1997), почесний працівник гідрометслужби України (2003), відмінник освіти України (2004), заслужений діяч науки і техніки України (2009), академік Академії наук вищої освіти України (2006), завідувач кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2000)

Народився 23 грудня 1953 року в Хотові .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Палеокеанологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994), член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Археологи Світового океану
Роберт Баллард на TED-конференції (2008)

Роберт Дуейн Баллард (англ. Robert Duane Ballard; нар. 30 червня 1942(19420630), Вічита, США) — колишній командир управління ВМС США і професор океанології при університеті Род-Айленда. Відомий своїми знахідками в галузі підводної археології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Економіко-географи Світового океану


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Океанологічні сайти України та світу

Ви можете додати сюди посилання на океанологічні веб-сайти ↓

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії
редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони
редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 14799 (17 квітня 2020)



редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Біографії • Війна... • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Культура • ЛГБТ • Мистецтво... • Міфологія • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія... • Право • Програмування • Релігія... • СНІД • Спорт... • Техніка... • Туризм

Наука • Математика • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Гуманітарні науки... • Медицина • Філософія

Україна... • АТО • Діаспора • Географія • Караїми • Кінематограф • Література • Сучасна література • Мистецтво • Мова • Музика • Рок • Наука • Регіони... • Спорт • УПА • Євро 2012 •

Географія... • Австралія і Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна і Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проєкти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш