Портал:Океанологія

Emblem-web.svg

ОКЕАНОЛОГІЧНИЙ ПОРТАЛ
Портал створено для зручної навігації масивом статей Вікіпедії про Світовий океан, окремі його елементи, фізико-хімічні процеси в товщі його вод і на поверхні, геологію дна, окремі океанологічні науки і дисципліни, науковців-океанологів, першовідкривачів і мандрівників.

Над чим працюємо
Редактори
П:ОКЕ

Про океанологію Тематичний тиждень
Океаноло́гія (від дав.-гр. ὠκεανός — океан і λόγος — думка, слово) — комплексна природнича наука, що досліджує Світовий океан. Окремі його дисципліни вивчають фізичні процеси циркуляції у морському водному середовищі, оптичні, акустичні, магнітні та інші його особливості, виявляє закономірності взаємодії земної атмосфери й океану, хімію (гідрохімічні особливості морських вод та формування хімічного балансу океану) та біологію (рослинний і тваринний світ, біологічну продуктивність морів, можливість відтворення біологічних ресурсів). До океанології відносять також геологію морського дна, завдання якої — вивчення будови земної кори в межах океану, рельєфу його дна, а також генезис родовищ корисних копалин.


У Вікіпедії тривають Тиждень Одещини 2022 та кампанія #1Lib1Ref, конкурс статей «Вікіпедія для школи»
Поспішайте долучитися до учасників!
редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Northern Royal Albatross with Red-billed Gull Taiaroa Head Sept 2007.jpg

Альбатро́си або Альбатро́сові (Diomedeidae) — родина морських птахів ряду буревісникоподібних (Procellariiformes), широко поширених у Південному океані (води навколо Антарктиди) і в північній частині Тихого океану. На півночі Атлантики вони відсутні, проте на підставі викопних залишків можна припустити, що раніше вони зустрічалися і там. Альбатроси вважаються одними з найкрупніших літаючих птахів, а у мандрівного (Diomedea exulans) і південного королівського альбатросів (Diomedea epomophora) розмах крил досягає рекордної величини — до 3,7 м і навіть більше. У забарвленні оперення у більшості альбатросів переважають чорні, білі й бурі кольори. Ніздрі містяться по боках дзьоба, кожна в окремій трубочці. Крила вузькі й довгі..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Степан Макаров
редагувати
  Океанологічна термінологія
Океанічні хребти

Океані́чні хребти́ — лінійно-довгасті підняття, розташовані на дні океанів, протяжністю в тисячі км і шириною в сотні тис. км.

Висота О.х. становить звичайно 1—3 км. Особливо виділяється система серединно-океанічних хребтів загальною протяжністю близько 60 000 км. Окремі вершини їх підіймаються над рівнем океану з утворенням вулканічних островів.

У осьовій частині системи О.х. розташовуються рифтові долини. Вздовж рифтових западин виявлені осередки неглибоких (перші кілометри) землетрусів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Океани та обрані моря
Antarctica relief location map ua.jpg

Море Ла́зарєва — окраїнне море Південного океану, біля берегів Антарктиди. Акваторія між 0° і 14° меридіанами східної довготи. Води моря омивають Землю Королеви Мод. Площа 929 тис. км. Переважають глибини більше 3 000 м. Максимальна глибина понад 4 500 м. Береги переважно крижані, утворені прямовисними крижаними стінами шельфових льодовиків. Більшу частину року вкрите дрейфуючими крижинами, багато айсбергів. В кінці літа й восени дрейфуючі крижини зберігаються лише на узбережжі. Море Лазарєва виділене учасниками радянської антарктичної експедиції 1962 року і названо на честь одного з керівників першої Російської антарктичної експедиції адмірала М. П. Лазарєва. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані затоки та бухти Світового океану
Bay of Peter the Great.png

Затока Петра Великого (рос. Зали́в Петра́ Вели́кого) — найбільша затока Японського моря біля берегів Приморського краю Росії.

Довжина 80 км, ширина близько 200 км. Береги затоки сильно порізані і утворюють внутрішні затоки: Амурську, Уссурійську, Посьєта, Стрілець, Восток.

На березі Амурської затоки знаходиться Владивосток..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані протоки Світового океану
Супутниковий знімок

Бе́рингова прото́ка — протока між материками Євразія та Північна Америка, що сполучає Чукотське море Північного Льодовитого океану з Беринговим морем Тихого океану.

Берингова протока довгий час слугувала цікавою темою досліджень, що до міграції людства через сухопутний міст з Азії до Америки. Сухопутний міст утворився в результаті падіння рівня світового океану і концентрації води в льодовиках й існував декілька тисячоліть тому. Зазвичай цей суходіл зветься " Берингія " і вважається першою точкою заселення людиною Америки.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанічні течії, вири та аномалії
праворучТечія Ірмінгера поблизу Ісландії.

Течія Ірмінгера — течія у північній частині Атлантичного океану неподалік від Ісландії. Відхиляється від Північно-Атлантичної течії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу океанічного дна
Основні батиметричні особливості Північного Льодовитого океану

Улогови́на А́мундсена — океанічна котловина в Північному Льодовитому океані, між хребтами Ломоносова і Гаккеля. Разом з котловиною Нансена є складаючими Євразійського басейну..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу океанічного дна

Маскаренський хребет — підводний хребет в західній частині Індійського океану, що простягається від Сейшельських островів на півночі до району острова Маврикій на півдні.

Довжина хребта — близько 2000 км, ширина — 300–400 км, висота — 1500—4000 м, поблизу островів Маврикій і Мае — до 5 км. Маскаренський хребет має круті схили і плоский гребінь, який являє собою переважно плоску або опуклу поверхню, розділену неглибокими сідловинами на кілька мілин, глибина над якими становить 200–300 м, місцями знижуючись до 8 м..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані підводні печери та гроти Світового океану
Велика Синя Печера

Вели́ка Си́ня Печера (Діра) (англ. Great Blue Hole) — велика підводна печера біля узбережжя Белізу. Вона розташована біля центральної частини рифу Лайтгаус, невеликого атола за 100 км від материка і міста Беліз. Печера має круглу форму, понад 330 м в діаметрі і 140 м завглибшки. Вона сформувалася як вапнякова печера протягом останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був набагато нижчим..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи берегової лінії Світового океану: півстрови та миси
Balkan topo en.jpg

Балка́нський півострів — півострів у Південній Європі. З трьох боків оточений морями: Адріатичним, Іонічним, Егейським, Мармуровим та Чорним. Умовною материковою межею є річка Дунай до гирла річки Сави, потім лінія йде на північ до Трієстської затоки. Площа близько 505 тисяч км². Найбільша довжина із заходу на схід близько 1 260 км, з півночі на південь — 950 км.

Балканські держави

На півострові частково чи повністю розташовані.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані острови та рифи Світового океану
Carlb-fogo-newfoundland-fishery-2002.jpg

Ньюфа́ундленд (англ. Newfoundland МФА[nufənˈlænd] Нуфанле́нд "новознайдена земля"; фр. Terre-Neuve) — острів біля північно-східних берегів Північної Америки, частина канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.

Площа острова — 111 390 км², довжина берегової лінії 9 656 км, висота над рівнем моря до 814 м.

Населення — 479 105 чол. (2006), найбільше місто — Сент-Джонс (99 182).

Ньюфаундленд є островом материкового походження, що відокремився в антропогеновому періоді. Він відокремлюється від материкової частини неширокою (16 км) протокою Белл-Айл на півночі і протокою Кабота – на південному заході. Його рельєф так само розчленований і гірський, як і Північних Аппалачів. Переважають хвилясті рівнини із залишковими горбами.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані архіпелаги та групи островів Світового океану
LocationBritishIsles.png

Брита́нські острови́ (ірл. Éire agus an Bhreatain Mhór, англ. British Isles, шотл. Breetish Isles, менс. ny h-Ellanyn Goaldagh) — архіпелаг на північному заході Європи, між Північним морем і Атлантичним океаном. На Британських островах розташовані держави Велика Британія та Ірландія, а також території під владою британської корони.

Площа островів — 315,1 тис. км². Від материкової частини Європи відокремлені Північним морем і протоками Па-де-Кале і Ла-Манш.

Включають великі острови Велика Британія і Ірландія.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин Світового океану

Балтійська нафтогазоносна область — охоплює Литву, Латвію, Калінінградську область РФ, північно-східну частину Польщі, а також акваторії Центральної і Південної Балтики (шельфи Латвії, Литви, Польщі і Швеції). Перше родовище нафти відкрите в 1968 р.

Площа понад 170 тис. км². З них акваторій близько 70 тис. км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду Світового океану
GreatBarrierReef-EO.JPG

Вели́кий бар'є́рний риф — найбільша у світі система коралових рифів, розташована в Кораловому морі, уздовж східного узбережжя Австралії, біля узбережжя штату Квінсленд. Простягається на &&&&&&&&&&&02300.&&&&002300 км з півдня на північ, починаючи від тропіка Козерога між містами Гладстон і Бандаберг до протоки Торреса, що відокремлює Австралію від Нової Гвінеї. Загальна площа - &&&&&&&&&0348698.&&&&00348 698 км². У північній частині має ширину близько 2 км, у південній — 152 км. На півдні віддалена від берега на 300 км, а далі на північ, біля мису Мелвілла, наближається до материка на відстань до 32 км. Складається з мільярдів коралових поліпів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані антропогенні об'єкти Світового океану

Дедзіма (яп. 出島, дедзіма, "висувний острів"; нід. Desjima, лат. Decima) — штучний острів, споруджений 1636 року за наказом самурайського уряду в Едо на півдні Наґасакі, в Японії. Мав форму віяла площею у 1,3 га. Був єдиним осередком японсько-європейської торгівлі.::::::::::::::::читати далі [[Файл:|120пкс|праворуч]]

редагувати
  Обрані порти Світового океану
Murmansk region.png

Му́рманськ (саамська Мурман ланнҍ, рос. Му́рманск) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Мурманської області. До 1917 року називалося Романов-на-Мурмані.

Мурманськ є одним із центрів Баренцевого Євро-Арктичного регіону. Одне з найбільших міст Арктики.

Плани створення міста існували ще в 70-их рр. XIX століття. Перші дослідники прийшли сюди у 1912 році для обстеження навколишньої місцевості. Відомий мореплавець Федір Літке описував навколишню місцевість ще у 1822 році.

Поселення виникло там, де на всій околиці єдиним жителем був лише помор Семен Коржнєв, який жив, ловлячи рибу і харчуючись нею..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані міста на островах Світового океану
Jakarta.jpg

Джака́рта (колишня назва Батавія, офіційна назва Спеціальний столичний регіон Джакарта, індонез. Daerah Khusus Ibukota Jakarta) — найбільше місто і столиця Індонезії, одне з найбільших міст світу.

Місто розташоване на північно-західному узбережжі острова Ява при впадінні річки Чилівунг у Яванське море. Адміністративно входить у Регіон Ява.

Вітрильна шлюпка в затоці Джакарти.

Джакарта розташована на північно-західному узбережжі Яви, в гирлі річки Чилівунг (англ. Ciliwung River, яван. Kali Ciliwung, індонез. Ci Liwung) в бухті Джакарта (англ. Jakarta Bay), яка є затокою Яванського моря. Офіційно, територія Спеціального Округу Джакарти займає 662 км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні зони та одиниці районування Світового океану


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Океанологічна література
  • Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології: підручник [Електронний ресурс] - 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: ВПЦ "Київський університет, 2008. — 255 с. — ISBN 978-966-439-015-3
  • Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c. (рос.)
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Большаков А. А. КОСМИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ В ОКЕАНОЛОГИИ
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с
редагувати
  Морське право
Економічні зони світу. Міжнародні води позначені блакитним

В 1970 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, оголосивши ресурси дна морів і океанів за межами національної юрисдикції «загальною спадщиною людства», яку не мають права привласнювати собі жодна держава або особа. В 1973 році Асамблея скликала IIII Конференцію ООН з морського права, результатом роботи якої стало ухвалення в 1982 році в Монтего-Бей (Ямайка) Конвенції ООН з морського права. В 1994 році була прийнята додаткова Угода про здійснення частини XI Конвенції. Конвенція і Угода набули чинності відповідно 16 листопада 1996 року і 28 липня 1998 року. В наш час[коли?] Конвенція ратифікована 155 державами.

Конвенція ООН з морського права передбачає нормативне регулювання наступних міжнародно-правових інститутів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Списки Світового океану
CIA map Central America & Caribbean.png

Список ссавців Карибів містить перелік із 210 видів ссавців, зареєстрованих у Карибському біорегіоні згідно з МСОП. Теріофауна Карибів унікальна і різноманітна, хоча й філогенетично обмежена. Цей список включає перелік ссавців усіх островів у Карибському морі, а також Багамських о-вів, о-вів Теркс і Кайкос та о. Барбадос, які розташовані не в Карибському морі, але біогеографічно належать до Карибського біорегіону. Карибський біорегіон був домом для кількох родин, які більше ніде не зустрічаються, але більша частина цього розмаїття нині зникла.

Велика частка вимирань сталася через ізольованість, а тому дещо меншому конкурентному характері екосистем архіпелагу, і з тим, що хижі ніколи не колонізували велику частину регіону. Ці фактори зробили місцеву фауну островів особливо уразливою до негативних наслідків діяльності людини. На острівну фауну, зокрема, згубно вплинули інвазивні види. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Телепрограми та кіно про світовий океан

Oceans ukr poster.jpg «Океани» (фр. Océans) — документальний фільм про жителів підводного світу Жака Перрена («Птахи» та «Мікрокосмос»). Перелік місць, в яких велися знімальні роботи, нараховує 54 країни: Японія і Аргентина, Індонезія і Мозамбік, США від Аляски до Каліфорнії та Антарктида, Гваделупа і Єгипет, Австралія та Індонезія, Французька Гвіана і Французька Полінезія, Венесуела і Нова Зеландія. Картина не має аналогів. Фільм об'єднав десятки організацій: роботі над фільмом сприяли Європейське космічне агентство, Військово-морський флот Франції, Міноборони Франції, загін консультантів-океанологів, наукові інститути різних країн.

Картина створена за допомогою новітніх розробок і революційних технологій. Спеціально для неї були сконструйовані 12-кілограмові камери-міні-гелікоптери для зйомок птахів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані науково-дослідні експедиції, що досліджували океан
Підняття прапора експедицією Вількіцького при відкритті Північної Землі

Російська гідрографічна експедиція Північного Льодовитого океану (1910 - 1915) була організована з метою розробки та освоєння Північного морського шляху. В її складі було два криголамних пароплави - «Вайгач» і «Таймир». Експедиція просувалася північною акваторією Північного Льодовитого океану зі сходу на захід.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанологічні наукові та освітні установи та заклади

Харківський гідрометеорологічний технікум Одеського державного екологічного університету — державний вищий навчальний заклад І рівня акредитації — структурний підрозділ Одеського державного екологічного університету, розташований у Харкові..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Ортографічна проекція архіпелагу

Галапаго́ські острови́ (ісп. Islas Galápagos) — архіпелаг у Тихому океані, розташований за 965 кілометрів на захід від узбережжя Еквадору; складаються з 13 основних вулканічних островів, 6 невеликих острівців і 107 скель і намивних територій.

Вважають, що перший острів сформувався 5—10 мільйонів років тому в результаті тектонічної активності. Наймолодші острови — Ісабела і Фернандіна — досі на стадії формування, останнє вулканічне виверження на цих островах відбулося в 2005 році.

Адміністративно Галапагоські острови належать Еквадору. Населення архіпелагу .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрана ілюстрація


редагувати
  Обрані рослини Світового океану
Rhizophora-mangle.jpg

Різофора (Rhizophora) — невеликий рід мангрових дерев і чагарників родини різофорових, що складається з 6 різних видів. Назва походить з двох грецьких слів, що визначають основну характеристику рослин даного роду: ῥιζο, rhizo — «корінь», і φορός, phorós — «основа». Насправді, як і у інших мангрів, у різофори коріння частково повітряне, що дозволяє їм утримувати стійке положення на мілководді в умовах солоної води, частих приливів і хиткого ґрунту.

Дерева і чагарники, що виростають на літоралі (приливно-відливной зоні) узбережжя тропічного і субтропічного поясу Землі..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані тварини Світового океану


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Мореплавці
Amerigo Vespucci.jpg

Амері́ґо Веспу́ччі (італ. Alberigo Vespucci, Amerigo Vespucci, *9 березня 1451 — †22 лютого 1512) — флорентійський мореплавець, завдяки якому, можливо, отримав свою назву Американський континент.

Здійснив дві експедиції до берегів Південної Америки (1499, 1502).

Народився 9 березня 1454 у Флоренції в родині публічного нотаріуса республіки Анастазіо Веспуччі. Від народження мав ім'я Альберіґо.

Отримав добротне виховання у свого вченого дядька Антоніо, проявивши талант до фізики, морехідної астрономії і географії. В 1490 відбув до Севільї як торговець. Там він поступив на службу в багатий торговий дім флорентійця Жуаното Берарді.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Океанологи
Жак Пікар (в центрі) та Дон Волш (ліворуч)

Жак Пікар (фр. Jacques Piccard; * 28 липня 1922 року, Брюссель, Бельгія — † 1 листопада 2008 року, Швейцарія) — швейцарський океанолог, один з трьох людей, хто побував на дні Маріанської западини.

Жак Пікар народився в Брюсселі в сім'ї фізика і винахідника Огюста Пікара. Разом з батьком брав участь у будівництві і випробуваннях батискафа «Трієст». Назву апарат отримав на честь міста Трієст, Італія, в якому було виконано основні роботи зі створення апарата. «Трієст» було спущено на воду в серпні 1953 і він зробив кілька занурень у Середземному морі з 1953 до 1957 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Гляціологи океану

Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914(19140414), с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981).

Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Метеорологи та кліматологи океану
Юлій Шокальський

Ю́лій Миха́йлович Шока́льський (*17 жовтня 1856, Петербург — †1940) — російський океанограф, президент Географічного товариства СРСР (1917–1931 рр.).

Народився 17 жовтня 1856 року в Петербурзі в сім'ї юриста. Матір'ю Юлія Михайловича була Катерина Керн (в дівоцтві) — донька Анни Керн, якій Пушкін присвятив знаменитий вірш «Я помню чудное мгновенье…». Після закінчення 1873 року гімназії він вступив до морського училища, яке через п'ять років закінчив з Нахімовською премією за відмінні успіхи в навчанні.

1878 року Шокальський вступив до Морської академії.

Закінчивши 1880 року гідрографічний відділ Морської академії, Шокальський одержав призначення до Головного гідрографічного управління, а потім перейшов у Головну фізичну обсерваторію..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Біологи, екологи та біогеографи океану
Edward A. Wilson.jpg

Е́двард А́дріан Ві́лсон (англ. Edward Adrian Wilson нар.23 липня 1872, Челтнем — пом.29 березня 1912, Антарктида) — британський полярний дослідник, вчений-зоолог, орнітолог та лікар-фізіолог, художник. Учасник двох антарктичних експедицій Роберта Скотта. Його ілюстрації до праці Хемілтона A History of British Mammals вважаються класичними.

Вільсон народився в районі Монпельє міста Челтнем у графстві Глостершир 23 липня 1872 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Ґрунтознавці океану
Jacques-Yves Cousteau.jpg

Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геоекологи та природоохоронці Світового океану

Чарльз Мур молодший, Charles J. Moore - океанограф та капітан-яхтсмен відомий за статтями, що привернули увагу до великої тихоокеанської сміттєвої плями, території в Тихому океані за розміром більшої за Техас.

У 1997 році, коли він повертався до південної Каліфорнії після закінчення транстихоокеанської яхтної регати Лос-Анджелес-Гаваї, він та його команда помітили сміття, що плавало за бортом. Він написав про це статтю, яка привернула увагу масмедія до цього питання.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геологи океану
John Vincent Byrne NOAA.jpg

Джон Вінсент Бірн (народився 9 травня 1928), американський морський геолог та академік. Він служив в якості 12-го ректора Університету штату Орегон з 1984 по 1995 року.

Бірн вчився Гамільтон коледж у своєму рідному штаті Нью-Йорк, де отримав ступінь бакалавра наук в області морської геології в 1951 році. Пізніше він продовжив своє навчання і отримав ступінь магістра наук у Колумбійського університету в геології в 1953 році, і Ph.D в морської геології з Університет Південної Каліфорнії в 1957 році...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Сейсмологи та вулканологи Світового океану
Lt com r e byrd.jpg

Річард Берд (англ. Richard Evelyn Byrd, * 25 жовтня 1888 — † 11 березня 1957) — американський полярний дослідник, адмірал. Керував кількома експедиціями в Арктику та Антарктику. У 1929 році вперше на літаку досяг Південного полюса. У 19281947 роках здійснив 4 великі антарктичні експедиції, під час яких провадив геологічні та геофізичні спостереження, здійснив аерофотознімання значних територій Антарктиди, сейсмологічні спостереження бар'єру Росса, підтвердив наявність покладів кам'яного вугілля в Антарктиді..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геоморфологи та геотектоністи Світового океану


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Спелеологи та карстознавці океану

Мішель Сіфр (фр. Michel Siffre, р.н. 1939, Ніцца) — французький вчений, геолог, спелеолог, «спелеонавт». Здобув широку популярність завдяки серії хронобіологічних експериментів «Поза часом», в ході яких кілька місяців знаходився на самоті в печері без можливості визначення часу та дати, вивчаючи суб'єктивне відчуття плину часу.

В результаті досліджень виявив, що людський організм самостійно пристосовується до 24-годинного або 48-годинного циклу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геохіміки та гідрохіміки океану
В морській гідрохімічній експедиції, 1970-і рр.

Хільчевський Валентин Кирилович (*23 грудня 1953 року) — український гідролог, гідрохімік, гідроеколог, доктор географічних наук (1996), професор (1997), почесний працівник гідрометслужби України (2003), відмінник освіти України (2004), заслужений діяч науки і техніки України (2009), академік Академії наук вищої освіти України (2006), завідувач кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2000)

Народився 23 грудня 1953 року в Хотові .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Палеокеанологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994), член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Археологи Світового океану
Роберт Баллард на TED-конференції (2008)

Роберт Дуейн Баллард (англ. Robert Duane Ballard; нар. 30 червня 1942(19420630), Вічита, США) — колишній командир управління ВМС США і професор океанології при університеті Род-Айленда. Відомий своїми знахідками в галузі підводної археології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Економіко-географи Світового океану


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Океанологічні сайти України та світу

Ви можете додати сюди посилання на океанологічні вебсайти ↓

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії
редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони
редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


ДжерелаРедагувати

Сестринські проєкти і портали
Більше різноманітної допоміжної інформації про океанологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Вікіновини   Вікісловник   Вікісховище   Вікіпедія   Вікіцитати   Вікікниги   Вікіджерела   Вікідані  
               
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisource Wikidata