Портал:Географія України

Розділ Вікіпедії: Географія України
Проєкт  |  Портал

Географія України Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України. Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі

Вибрана стаття Олександрі́я — державний дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований у північно-східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80 — 106 м над рівнем моря. Це найбільший (понад 290 га) архітектурно оформлений ландшафтний парк в Україні. Парк розташований на площі 297 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків.::::::::::::::::читати далі

Вибране зображення Олександр Поль

Обрані елементи рівнинного рельєфу України Файл:Бельмак-Могила.jpg Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі

Обрані елементи гірського рельєфу України Яблуни́цький перева́л (інші назви — Яблуне́цький перевал, Татарський перевал, Ясінський перевал, Беркут) — перевал в Українських Карпатах. Розташований на території Гуцульщини, на межі Закарпатської (Рахівський район) та Івано-Франківської області (Надвірнянський район), на південно-західній околиці села Яблуниці (присілок Довгий Грунь). Висота перевалу 931 м над рівнем моря. Лежить на вододілі річок Пруту і Чорної Тиси, у сідловині (звуженні) Яблуницького хребта. На схилах перевалу (переважно з південно-західного боку) ростуть смерекові ліси, місцями з домішкою ялиці та кедрової сосни і післялісовими луками. На перевалі розташований пансіонат і ресторан «Беркут», діє сувенірний ринок, облаштовано оглядовий майданчик, з якого видно частину смт Ясіня і Свидівецького масиву з горами Близниця.::::::::::::::::читати далі

Обрані печери та карстові порожнини України Печера / шахта Каскадна (КН 252-2) — Печера вертикального типу в Криму на Ай-Петринській яйлі.............. Вона розташована на північному борті приайпетринської улоговини. У відповідності зі своєю назвою шахта складається з цілого каскаду глибоких, часом моторошних колодязів, що вражають своєю похмурою пишністю. Вхід до печери розташований в карстовій воронці на схилі долини, що перетинає південну частину масиву. З дна воронки починається 70-метровий каменепадний колодязь. Тріщинний хід в його стіні 10-метровим уступом відкривається в зал на глибині 110 м, наступний 42-метровий колодязь виводить у 100-метрову майже горизонтальну галерею. В її кінці — каскадна шахта загальною глибиною 74 м. З невеликого залу на її дні починається останній 17-метровий колодязь. Стіни внутрішніх колодязів.::::::::::::::::читати далі

Острови та півстрови України О́стрів Змії́ний (рум. Insula Șerpilor, дав.-гр. Λευκός, грец. Φίδονισι, тур. Yilan Adası) — острів в Чорному морі, що належить Україні та визначає її територіальні води. Житлові комплекси на острові утворюють селище Біле Кілійського району Одеської області. До Одеси від острова - 120 км. Територіально відноситься до Кілійського району Одеської області Острів Зміїний розташований у північно-західній частині Чорного моря, приблизно за 37.5 кілометри від узбережжя на схід від дельти Дунаю.::::::::::::::::читати далі

Природні водойми України Синеви́р (інші назви — Синєви́р, Морське Око) — найбільше озеро Українських Карпат. Розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області, в гірському масиві Внутрішні Ґорґани. Входить до складу Національного природного парку «Синевир». Синевир вважається найцікавішим об'єктом Національного природного парку «Синевир» і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4—5 гектарів, його середня глибина становить 8—10 м, максимальна — 24 м. Через висоту над рівнем моря і порівняну глибоководність навіть у найтепліші дні прогріваються лише верхні 1—2 метри озера.::::::::::::::::читати далі

Природні водостоки Дніпро́ ( вимовафайл; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична назва — Славу́тич. Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає.::::::::::::::::читати далі

Штучні водойми України 'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 1955–1958 роках. Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 1955–1958 роках. Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі

Родовища та басейни корисних копалин України Шахта «Зоря» в місті Кривий Ріг Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області. Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю. Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі

Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України Супутниковий знімок території Дунайського біосферного заповідника Дуна́йський біосфе́рний запові́дник — самостійна природоохоронна та науково-дослідна установа. Розташований на півдні України та на крайньому південному сході Одеської області, на території Кілійського району. Адміністрація заповідника та головний офіс знаходяться в м. Вилкове. Адміністративна структура та відомча приналежність: Заповідник має службу охорони природи, науковий та еколого-освітний підрозділи, господарчу частину. Заповідник підпорядкований Національній академії наук України. Загальна площа дельти Дунаю становить біля 5640 км², в тому числі 1200 км² припадає на українську частину. Дунайський біосферний заповідник, площею 50252,9 га, займає її приморську зону. Дунайський біосферний заповідник почав своє існування як філія Чорноморського заповідника в 1973 році.::::::::::::::::читати далі

Обрані заповідні території України антропогенного характеру Руїни Херсонесу Херсоне́с Таврі́йський (дав.-гр. Χερσόνησος — ἡ χερσόνησος (ге¯ херсо́не¯сос) значить «півострів», за середньовіччя Херсон, у слов'янських джерелах Корсунь) — старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя). 23 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Херсонес Таврійський був включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. До списку була також внесена і .::::::::::::::::читати далі

Одиниці адміністративно-териториального устрою України Файл:Terebov.jpg Теребовля́нський райо́н — адміністративно-територіальний район у центральній частині Тернопільської області. Утворений у 1939. Площа — 1130,3 км² — 8,3% % території області. Населення — 69,9 тис. осіб (2007), із них 99% — українці (69 тис. 452 особи), 0,59% — росіяни (414 осіб), 0,25% — поляки (176), 0, 05% — білоруси (32 особи), 0,084% — інші національності. Територією району пролягають залізниця Тернопіль—Чернівці й автодорога державного значення E85 (Доманове—Ковель—Чернівці—Мамалига). Протяжність Теребовлянського району зі заходу на схід — 54 км, з півночі на південь — 42 км. Теребовлянський район межує на заході з Підгаєцьким районом, на півдні — з Бучацьким і Чортківським, на сході — з Гусятинським, на північному сході — з Підволочиським, на півночі — з Тернопільським, на північному заході — з Козівським районами.::::::::::::::::читати далі

Міста України Ки́їв (МФА:  [ˈkɪjiw]файл — столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, у північній Наддніпрянщині. Політичний, соціально-економічний, транспортний та освітньо-науковий центр країни. Окрема адміністративно-територіальна одиниця у складі України і адміністративний центр Київської області. Адміністративно до складу Київської області не входить. Місце розташування центральних органів влади України, іноземних місій, штаб-квартир більшості підприємств та громадських об'єднань, що працюють в Україні. Заснований наприкінці V — початку VI століття. Був столицею полян, Русі, Київського князівства, Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки. Також був адміністративним центром однойменного князівства::::::::::::::::читати далі

Селища міського типу України Стани́ця Луга́нська — селище міського типу в Україні, є однією з двох донських станиць на землях сучасної України (друга — станиця Новомиколаївська) і центром Станично-Луганського району Луганської області. Розташоване на Сіверському Донці. Населення: 15 700 осіб (1975), 14 543 осіб (2001) велику кількість населення складають донські козаки. Промисловість: підприємства з обслуговування залізничного транспорту, промислові і харчові комбінати, піщаний кар'єр, рибне господарство. Центр великого сільськогосподарського району Луганщини. На околицях і поблизу селища було знайдено залишки давніх майстерень з обробки каменю VI–IV тисячоліття до н. е., а також поселення епохи бронзи I тисячоліття до н. е. і могильники VIII–X ст. до н. е. Тут і сьогодні постійно працює археологічна експедиція, на розкопках якої можна побачити сліди найдавніших поселень. Станиця Луган була заснована козацтвом у другій половині XVII ст. Цей топонім зокрема згадується в листі до Петра І.::::::::::::::::читати далі

Села України В'їзд у село з боку міста Ніжин Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67. Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії. На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі

Урботопоніми України Майда́н Незале́жності (розм. Майда́н) — центральний майдан Києва. Розташований між Хрещатиком, вулицями Бориса Грінченка, Софіївською, Малою Житомирською, Михайлівською, Костьольною, алеєю Героїв Небесної Сотні, вулицею Архітектора Городецького та провулком Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

Географічні списки та списки українських топонімів Список українських регіонів за ВРП Список областей України за чисельністю населення Список областей України за площею Список областей України за середньою заробітною платнею Список районів України Міста України (за населенням) Міста України (в алфавітному порядку) Список селищ міського типу України Список історичних населених місць Вінницької області Рекордні температури повітря в Україні Список озер України Список островів України Список річок України Список замків України Список риб України Гори України Список гідроелектростанцій України Природні заповідники України Список ссавців України Історико-культурні заповідники національного значення в Україні Нафтові, газові та газоконденсатні родовища України‎ Найдовші річки України Озера Криму

Етногеографія України Вірменська церква у Чернівцях Вірмени в Україні — вірменська етнічна меншина, яка проживає в Україні. Вірмени нараховують бл. 100 000 чоловік згідно з переписом населення України 2001 року. Вірменське населення в Україні, майже подвоїлося з моменту розпаду СРСР, багато в чому через нестабільність на Кавказі. Вірмени на території сучасної України відомі ще із часів початку заселення її слов'янськими племенами. Свідченням цього є «Географія» відомого вірменського вченого VII ст. Ананія Ширакаці. Слов'яно-вірменські культурні зв'язки відображені в ідентичному фольклорному сказанні про заснування міст Києва і Куара.::::::::::::::::читати далі

Географія промисловості України Промисловість Дніпропетровської області Дніпропетровська область — входить до складу Придніпровського економічного району. Промисловість Дніпропетровщини займає друге місце в Україні після Донецької області. Структура промисловості Дніпропетровщини На території області обліковується 249 родовищ і 79 об'єктів обліку (з врахуванням комплексності) різноманітних корисних копалин, з яких 94 родовища і 43 об'єкти обліку розробляються. Мінерально-сировинна база області на 30,8% складається з корисних копалин паливно-енергетичного комплексу (нафта, газ, конденсат, кам'яне та буре вугілля), на 36,3% - із сировини для виробництва будівельних матеріалів, решта – це руди металів, а також питні, технічні та мінеральні підземні води. Регіон багатий різноманітними корисними копалинами: серед них.::::::::::::::::читати далі

Географія інфраструктури України Перший метр аміакопроводу в м. Тольятті Аміакопровід Тольятті — Одеса Аміакопро́від — газопровід, призначений для транспортування аміаку. У світі існує кільканадцять таких продуктопроводів, п'ятим з них є єдиний в Україні аміакопровід Тольятті — Одеса. Першу чергу введено у жовтні 1979 — 800-кілометровий трубопровід «Горлівка — Одеса». Трубопровід прокладено у 1981 р. і разом з хімічним підприємством «Тольяттіазот» (ТоАЗ) є результатом радянсько-американської співпраці. Аміак передається від ТоАЗ до Одеського припортового заводу (ОПЗ) у м. Южне, де завантажується в танкери та транспортується до заводів американської нафтової компанії «Occidental Petroleum». Власником «Оксидентал Петролеум» на час збудови був Арманд Хаммер, відомий своїми давніми зв'язками з радянським керівництвом. Довжина трубоопроводу 2417 км, з них 1021 км проходить по території України. Оператором російської частини є ВАТ «Трансаміак», української — ДП «Укрхімтрансаміак». Трубопровід має гілку до ВАТ «Концерн Стирол» у м. Горлівка. Потужність аміакопроводу до 2,5 млн т на рік.::::::::::::::::читати далі

Географічна періодика України Український географічний журнал - http://ukrgeojournal.org.ua/

Географічні телепрограми та кіно України «Світ нави́воріт» — програма подорожей на каналі 1+1, авторський проєкт журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року. У проєкті «Світ навиворіт» Комаров — керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей. В цьому проєкті ви не побачите банальних розповідей про визначні туристичні пам'ятки, описані в кожному путівнику. У кадрі тільки справжня екзотика і погляд на країну зсередини. У своїх телеподорожах Комаров не сторонній спостерігач — він завжди повноправний учасник подій, — сайт каналу 1+1. Як готують програму Кожен сезон «Світу навиворіт» — це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив — живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією.

Географічні сайти України та світу Інститут географії НАНУ Українське географічне товариство Київський відділ Українського географічного товариства ДНВП «Картографія» Географіка. Географічний портал Geograf.com.ua Географія Полтавщини Географічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка Географічний факультет КНУ імені Тараса Шевченка у Facebook Кафедра географії Дніпровського національного університету імені Олеся Гонара Інститут післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка Географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка Геолого-географічний факультет Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Географічний факультет Ужгородського національного університету Природничо-географічний факультет Уманського державного педагогічного університету Факультет геології, географії, рекреації і туризму Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Географічний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Блог географа Олекси Ковальова Пізнавальний сайт «Географія» Geo-teacher.at.ua Я іду на урок географії Планета географії — блог вчителя географії Зуб Наталії Михайлівни Mirgeografii.ru — презентации по географии

Корисні шаблони

Нові статті Брестовина — почато 8 грудня 2023 користувачем Леонід Панасюк Вулиця Кармелюка (Нікополь) — почато 8 грудня 2023 користувачем 89.209.89.50 Вулиця Михайла Грушевського (Нікополь) — почато 8 грудня 2023 користувачем 89.209.89.50 Ділянка дубових гаїв «Дубки» (Партизанське) — почато 8 грудня 2023 користувачем Wolfigelkott «Дубки» Кримського передгір'я — почато 8 грудня 2023 користувачем Wolfigelkott 2-й провулок Матросова (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 1-й провулок Матросова (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 5-й Далекий провулок (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 4-й Далекий провулок (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 3-й Далекий провулок (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 2-й Далекий провулок (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 1-й Далекий провулок (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb Ковальський проїзд (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb Крайній проїзд (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 1-й Залізничний провулок (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 2-й Ковальський провулок (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 1-й Ковальський провулок (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 1-й Новогоголівський проїзд (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb Залізнична вулиця (Житомир) — почато 8 грудня 2023 користувачем Vlas pogreb 70 тисяч років тому (фільм) — почато 7 грудня 2023 користувачем DENAMAX Вулиця Миру (Сімферополь) — почато 7 грудня 2023 користувачем Wolfigelkott Семен Федорович Друцький — почато 7 грудня 2023 користувачем Best Вулиця Беспалова — почато 7 грудня 2023 користувачем Wolfigelkott Аннін потік — почато 7 грудня 2023 користувачем Леонід Панасюк Барнаульська вулиця (Нікополь) — почато 7 грудня 2023 користувачем 89.209.128.87 Базарна вулиця (Нікополь) — почато 7 грудня 2023 користувачем 89.209.128.87 Базарний провулок (Нікополь) — почато 7 грудня 2023 користувачем 89.209.128.87 Вулиця Ярославського (Нікополь) — почато 7 грудня 2023 користувачем 89.209.128.87 Вулиця Гагаріна (Нікополь) — почато 7 грудня 2023 користувачем 89.209.128.87 14-й зенітний ракетний полк (Україна) — почато 7 грудня 2023 користувачем Kozubenko

Добра стаття Файл:Краснокутський дендропарк Фото Краснокутського дендропарку7 15 июня 2008 автор – eva.jpg Парк-па́м'ятка садо́во-па́ркового мисте́цтва загальнодержа́вного зна́чення «Красноку́тський» — один із найстаріших дендропарків України, історія якого налічує понад 200 років. За однією з версій, заснований у 1793 році. Розташований у мальовничій місцевості Харківської області на околиці селища Краснокутськ в селі Основинці. Підпорядкований Краснокутській станції садівництва. Заклав парк поміщик Іван Назарович Каразін, брат засновника Харківського університету. Спочатку Краснокутський дендропарк був пам'яткою архітектури місцевого значення — охоронний № 717 Списку пам'яток, до якого був включений дендропарк, було затверджено рішенням Харківського обласного виконавчого комітету від 5 березня 1992 року (№ 61). Згодом парк отримав статус пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Зараз дослідники намагаються отримати для нього статус національного парку.::::::::::::::::читати далі }}

Обрана ілюстрація Файл:Став де мечі освятили гайдамаки.JPG Став де мечі освятили гайдамаки

 

Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи Григорій Іванович Денисик (нар.7 грудня 1949, Онут Заставнівського району Чернівецької області) — український фізико-географ, ландшафтознавець, доктор географічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України, завідувач кафедри фізичної географії природничо-географічного факультету Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, відмінник освіти України. Григорій Денисик народився 7 грудня 1949 року в селі Онут на Буковині. У 1975 році закінчив географічний факультет Чернівецького університету. ::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії.Мандрівники Козлов Петро Кузьмич (15 жовтня 1863(18631015) — 26 вересня 1935) — російський, український, радянський географ, академік Академії наук УРСР. Директор заповідника Асканія-Нова у часи Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського. Петро Козлов народився 15 жовтня 1863 р. в невеликому місті Духовщина Смоленської губернії в сім'ї небагатого прасола (торговця худобою). У 1887 р. закінчив військове училище. Все його подальше життя змінила зустріч в 1881 р. з М. М. Пржевальським. Свою першу подорож Петро Козлов здійснив у складі четвертої експедиції Пржевальського в Центральну Азію. За своє життя Петро Кузьмич брав участь у шести експедиціях до Тибету і Монголії. Ним було вивчено багато районів Центральної Азії, відкрито стародавнє місто Хара-Хото, при розкопках якого знайдено понад 2 тис. рукописних книг.:::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998). Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи Георгій Якович Сєдов (23 квітня (5 травня) 1877 — 20 лютого (5 березня) 1914) — український та російський гідрограф, полярний дослідник, старший лейтенант. Організатор невдалої експедиції до Північного полюса., під час якої помер, не досягнувши заявленої мети, пройшовши приблизно 200 кілометрів з необхідних 2000 км. Виходець з рибальської сім'ї, офіцер військово-морського флоту (старший лейтенант), дійсний член Російського географічного товариства, почесний член Російського астрономічного товариства.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи Ге́нрик Арцто́вський (пол. Henryk Arctowski; * 15 липня 1871, Варшава — † 21 лютого 1958, Вашингтон) — польський та український географ, геофізик, геолог, мандрівник, дослідник Антарктики; професор Львівського університету... 1897—1899 - взяв участь у антарктичній експедиції Адрієна де Жерлаша де Ґомрі на кораблі Belgica як її науковий керівник. Серед учасників експедиції були Роальд Амундсен, Фредерік Кук і Антоній Болеслав Добровольський. Першими перезимували в Антарктиці - на судні, затертому кригою... Під час дрейфування судна мандрівники отримали цінні спостереження морської криги й айсбергів, а також цінні метеорологічні спостереження. Де Жерлаш описав подорож у своїй книжці "15 місяців в антарктичному океані" (польський переклад вийшов 1903 року).::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи Файл:22-067.jpg Кеппен Петро Іванович (19 лютого (2 березня) 1793(17930302) - 23 травня 1864) - російський академік XIX ст., один із засновників Російського географічного товариства. Петро Іванович Кеппен народився 19 лютого 1793 р. у Харкові. У 1809-1814 рр. навчався у Харківському університеті.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці Георгій Миколайович Висоцький (*7 (19) лютого 1865(18650219), с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії — 6 квітня 1940 року, м. Харків, УРСР) — видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік НАНУ, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць. Учений вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров; заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені Г. М. Висоцьким для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці Стецюк Володимир Васильович (25 жовтня 1947 року) — український геоморфолог, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Віце-президент Академії наук вищої освіти України, академік. Народився 25 жовтня 1947 року в Ізяславі Хмельницької області. Закінчив 1971 року географічний факультет Київського універу. Працює в університеті з 1976 року старшим інженером, молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником науково-дослідної частини географічного університету. У 1987–2001 роках доцент, з 2001 року професор кафедри геоморфології та палеогеографії. Кандидатська дисертація «Сучасні геоморфологічні процеси Північно-західного Причорномор'я та їх інженерно-геоморфологічна оцінка» захищена у 1983 році, докторська дисертація «Сучасний рельєф і морфогенез морфокліматичної зони як екологічний фактор» захищена у 1999 році. Читає курси: «Геоморфологія та палеогеографія», «Геоморфологія міст», «Еколого-геоморфологічні проблеми України», «Екологічна геоморфологія». Розробляє концепцію спадковості становлення еколого-геоморфологічних досліджень::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи Олекса́ндр Я́кович Орло́в (* 23 березня (6 квітня) 1880(18800406), Смоленськ — † 28 січня 1954, Київ) — український астроном та сейсмолог, член-кореспондент АН СРСР (1927), академік АН УРСР (1939). Народився 23 березня (6 квітня) 1880 року в Смоленську. У 1902 році закінчив Петербурзький університет і був залишений при ньому для підготовки до наукової діяльності. У 1902–1905 стажувався за кордоном: займався питаннями небесної механіки в Парижі та Лунді (Швеція), вивчав сейсмологію в Геттінгенському університеті. У 1905-1906 — асистент у Тартуський обсерваторії, в 1906-1907 працював у Пулковській обсерваторії, в 1907-1912 — астроном-спостерігач Тартуської обсерваторії, в 1909–1913 завідував сейсмічною станцією цієї обсерваторії і читав лекції в Тартуському університеті. У 1911 здійснив поїздку до Єркської обсерваторії (США) для вивчення фотографій комет. У 1913-1934 — директор Одеської обсерваторії і професор Новоросійського університету в Одесі.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи Олекса́ндр Мефо́дійович Мари́нич (*4 вересня 1920, Суботці — 23 серпня 2008, Київ) — географ-геоморфолог, дослідник природи України, член-кореспондент НАН України, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 4 вересня 1920 року в селі Суботці Олександрійського повіту Кременчуцької губернії (тепер Знам'янського району Кіровоградщини)............... Після перемоги над Німеччиною Маринич О. М. повернувся до Київського університету, де під керівництвом В. Г. Бондарчука розпочав наукову і педагогічну роботу. За чверть століття він пройшов шлях від асистента до доктора географічних наук, професора. У 1948 році (під науковим керівництвом академіка В. Г. Бондарчука) захистив кандидатську дисертацію «Геоморфологія Подільського Придністров'я». Разом з В. Г. Бондарчуком та професором П. К. Заморієм у 1949 році створив кафедру геоморфології в Київському університеті. ::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці Стеллецький Гнат Якович (*3 лютого 1878 — † 11 листопада 1949, Москва) — археолог, історик, спелеолог. Відкрив печери Іотопати та Абула в Палестині. Народився в селі Григор'ївка Олександрівського повіту Катеринославської губернії, в сім'ї вчителя. Навчався в Харківській духовній семінарії, Київській духовній академії. У 1905—07 роках перебував у Палестині, викладав у Назаретській учительській семінарії. З 1907 року служить у Московському архіві Міністерства юстиції. 1908 керував археологічними розкопками курганів у Полтавській губернії; брав участь у XIV Археологічному з'їзді в Чернігові.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи Ма́лишева Людми́ла Леоні́дівна (10 листопада 1954 — 29 серпня 2000) — український фізико-географ, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народилась 10 листопада 1954 року в місті Києві. Закінчила 1977 року географічний факультет Київського університету. У Київському університеті працює з 1981 року молодшим науковим співробітником науково-дослідного сектору. Кандидатська дисертація «Ландшафтное обоснование выбора районов размещения АЭС (на примере Украинской ССР)» захищена у 1988 році. З 1992 року асистент кафедри фізичної географії, з 1995 року доцент, з 1999 професор, з 2000 завідувач кафедри географії України. Докторська дисертація «Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій» захищена у 1998 році. Фахівець у галузі геохімії ландшафтів та ландшафтно-геохімічної екології.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти Молочко Анатолій Миколайович (4 липня 1948 року) — український географ-картограф, кандидат географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 4 липня 1948 року в селищі Маньківка Черкаської області. Закінчив у 1971 році Київський університет кафедра геодезії та картографії, занесений до Книги найкращих випускників університету, у 1975 році закінчив аспірантуру Сектора географії АН УРСР (нині Інститут географії НАН України). Працював у відділі картографії. У 1974—1991 роках викладав картографію за сумісництвом на кафедрі економічної географії Київського державного педагогічного інституту імені Максима Горького. У Київському університеті працює з 1990 року доцентом, з 1995 року завідувач кафедри геодезії та картографії, з 2003 року професор...::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи Олійник Ярослав Богданович (*14 грудня 1952 року) — доктор економічних наук, професор, декан географічного факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, економіко-географ. Член-кореспондент Академії педагогічних наук України, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 грудня 1953 року в селі Купчинці Козівського району Тернопільської області. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. У 1979 році аспірантуру, у 1982 році захистив кандидатську дисертацію з теми «Тваринницько-промисловий комплекс в зоні впливу великого міста і вдосконалення його територіальної організації». У 1975–1976 навчальному році вчителював у середній школі села Катюжанка Вишгородського району Київської області. Працював у 1979–1986 роках молодшим науковим співробітником Відділення географії Академії наук України (нині Інститут географії). У Київському університеті працює з 1988 року асистентом, пізніше доцентом, з 1998 року професором, завідувачем кафедри економічної та соціальної географії. У 1999 році обраний на посаду декана географічного факультету. Докторська дисертація захищена в 1997 році на тему «Еколого-економічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування».::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи Савицький Петро Миколайович (15 травня 1895 Чернігів — 13 квітня 1968 Прага) — російський географ, економіст, геополітик, культуролог, філософ українського походження. З самого зародження євразійського руху — один з головних його теоретиків і політичних лідерів. Створив базові для євразійства теорії місцерозвитку, циклів економічної історії, циклів євразійської історії. Був творцем нової науки — кочівникознавства, творцем євразійської версії російської геополітики, зробив внесок у географію, економіку, політологію, літературознавство, мистецтвознавство, історію і т. д..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства Біографія 1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника. 1964 р. — захистив кандидатську дисертацію. 1981 р. — захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук. 1983 р. — професор. 1967–1973 рр. — декан географічного факультету. 1979–1982 рр. — декан заочного педагогічного факультету. 1982 р. — виконуючий обов'язки проректора ЧДУ з наукової роботи. 1982–1987 рр. — декан географічного факультету.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери Мико́ла Іва́нович Максимо́вич (* березень 1855 — †14 березня 1928) — український вчений-гідролог, інженер шляхів сполучення, архітектор. Максимовичі були нащадками старовинного українського роду. Микола Максимович народився в Києві в березні 1855 року. Його батько, Іоан Петрович Максимович, був професором Київської духовної академії, де читав курс Старого Завіту і давньоєврейської мови. Мати — багата спадкоємниця Марфа Василівна. Микола Максимович закінчив Другу київську гімназію (нині — бульвар Тараса Шевченка, 18). Неодноразово брав участь в любительських україномовних спектаклях, співав у хорі під керівництвом Миколи Лисенка. Після гімназії вступив до Санкт-Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення, який закінчив у 1878 році і отримав диплом інженера..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії Файл:Зображення:Крачило Микола Павлович.jpg Мико́ла Па́влович Крачи́ло (* 21 березня 1936, село Карасинівка, нині Козелецького району Чернігівської області — † 2002) — український географ. Доктор географічних наук. Професор. Закінчив 1953 року Козелецьку районну середню школу, 1958 року географічний факультет Київського університету. Працював учителем середньої школи в селі Голосків Кам'янець-Подільського району.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 1979–1980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 1983–1985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі

Джерела

Чим Ви можете допомогти

Бібліотека

Ви можете писати як власні статті, так і редагувати, доповнювати, покращувати статті, що вже існують. Завітайте на сторінку тематичного проєкту, оберіть цікаву тему над розбудовою якої вже працюють, долучайтесь до спільної праці з однодумцями. Або ж, якщо така тема відсутня, то створіть її власноруч. Серед незавершених статей можете знайти такі, що потребують саме Вашої уваги і доробки. Щоб створити нову статтю, наберіть потрібну назву терміна, науковця, про якого бажаєте створити статтю, у панелі вводу «Пошук», що знаходиться вгорі сторінки ліворуч, і натисніть значок лупи, або просто натисніть клавішу «Enter» на клавіатурі. Система пошуку може динамічно запропоновувати Вам ряд статей, що починаються на ті самі літери, що ви їх уводите. Якщо стаття з такою назвою відсутня, можете створити її, перейшовши за червоним посиланням на сторінці пошуку, або подати запит на створення такої статті більш досвідченим користувачам. Основні пропоновані напрямки роботи: розставляння і повноцінне заповнення карток у статтях про географічні об'єкти країни, ілюстрування статей світлинами з Вікісховища, або власними. Список відсутніх, але запитуваних статей можна знайти на цій сторінці. стиль · редагування · заготовки

Каталог наукової, навчальної та науково-популярної літератури з питань географії України.

Сестринські проєкти і портали

Більше різноманітної допоміжної інформації про географію України на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Україна

Діаспора

Економіка

Історія

Кінематограф

Література

Мистецтво

Мова

Музика

Наука

Спорт

про портали · список · нові · довідка · оновити сторінку