Відкрити головне меню
Розділ Вікіпедії: Географія України
Проект  |  Портал


редагувати
  Географія України
Map of Ukraine en.svg

Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України.

Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Дніпро.jpg

Дніпро́ (Аудіо вимоваопис файлу; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична назва — Славу́тич[1][2]) — третя за довжиною й площею басейну ріка Європи (після Волги й Дунаю), ріка з найдовшою течією в Україні. Довжина Дніпра в природному стані становила 2 285 км, тепер (після побудови каскаду ГЕС та водосховищ[3], коли в багатьох місцях випрямили фарватер) — 2 201 км; в межах України — 981 км[4][5][2]. Площа басейну — 504 тис. км², з них в межах України — 291,4 тис. км²[6]..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Маринич.jpg
редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу України

Покутська височина знаходиться на території Івано-Франківської області, характеризується радіальною будовою річкової мережі, яка розходиться на північ — до Дністра, на південь — до Пруту і на захід — до Бистриці.
Абсолютні висоти коливаються від 250 до 500 і більше метрів. В орографічному відношенні територія різноманітна. Вона не має єдиного нахилу поверхні.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу України
Zakarpatska-Oblast.JPG

Яблуни́цький перева́л (інші назви — Яблуне́цький перевал, Татарський перевал, Ясінський перевал, Беркут) — перевал в Українських Карпатах. Розташований на території Гуцульщини, на межі Закарпатської (Рахівський район) та Івано-Франківської області (Надвірнянський район), на південно-західній околиці села Яблуниці (присілок Довгий Грунь).

Висота перевалу 931 м над рівнем моря[7]. Лежить на вододілі річок Пруту і Чорної Тиси[7], у сідловині (звуженні) Яблуницького хребта. На схилах перевалу (переважно з південно-західного боку) ростуть смерекові ліси, місцями з домішкою ялиці та кедрової сосни і післялісовими луками. На перевалі розташований пансіонат і ресторан «Беркут», діє сувенірний ринок, облаштовано оглядовий майданчик, з якого видно частину смт Ясіня і Свидівецького масиву з горами Близниця.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані печери та карстові порожнини України

Печера / шахта Каскадна (КН 252-2) — Печера вертикального типу в Криму на Ай-Петринській яйлі..............

Вона розташована на північному борті приайпетринської улоговини. У відповідності зі своєю назвою шахта складається з цілого каскаду глибоких, часом моторошних колодязів, що вражають своєю похмурою пишністю.

Вхід до печери розташований в карстовій воронці на схилі долини, що перетинає південну частину масиву. З дна воронки починається 70-метровий каменепадний колодязь. Тріщинний хід в його стіні 10-метровим уступом відкривається в зал на глибині 110 м, наступний 42-метровий колодязь виводить у 100-метрову майже горизонтальну галерею. В її кінці — каскадна шахта загальною глибиною 74 м. З невеликого залу на її дні починається останній 17-метровий колодязь. Стіни внутрішніх колодязів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Острови та півстрови України
Zmeinyi-sea.JPG

О́стрів Змії́ний (рум. Insula Șerpilor, дав.-гр. Λευκός, грец. Φίδονισι, тур. Yilan Adası) — острів в Чорному морі, що належить Україні та визначає її територіальні води.

Житлові комплекси на острові утворюють селище Біле Кілійського району Одеської області.

До Одеси від острова - 120 км. Територіально відноситься до Кілійського району Одеської області[8]

Острів Зміїний розташований у північно-західній частині Чорного моря, приблизно за 37.5 кілометри від узбережжя на схід від дельти Дунаю.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водойми України
Synevyr lake 1.jpg

Синеви́р (інші назви — Синєви́р, Морське Око) — найбільше озеро Українських Карпат. Розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області, в гірському масиві Внутрішні Ґорґани. Входить до складу Національного природного парку «Синевир».

Синевир вважається найцікавішим об'єктом Національного природного парку «Синевир» і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4—5 гектарів, його середня глибина становить 8—10 м, максимальна — 24 м. Через висоту над рівнем моря і порівняну глибоководність навіть у найтепліші дні прогріваються лише верхні 1—2 метри озера.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водостоки

Дніпро.jpg Дніпро́ (Аудіо вимоваопис файлу; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична назва — Славу́тич. Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Штучні водойми України
167kachovskemore.jpg

'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 19551958 роках.

Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 19551958 роках.

Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин України
Шахта «Зоря» в місті Кривий Ріг

Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області.

Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю.

Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України
Dendro.jpg

Минькове́цький дендропа́рк — дендрологічний парк................ Розташований на західній околиці села Миньківці Дунаєвецького району Хмельницької області. ................

Ініціатива створення парку походила від директора Кам'янець-Подільського держлісгоспу Сергія Єфремовича Бульби, який нині є головним інженером підприємства. Проектувальні роботи, закладка та посадка дерев і кущів здійснювалась під керівництвом лісівника Тимофія Даниловича Шелестюка. Для посадки перших видів рослин на території утвореного дендрологічного парку були використані саджанці Кам'янець-Подільського ботанічного саду та Новоушицького розсадника.

На території парку зростає понад 200 таксонів. В основі композиції парку лежить алея з туї західної форми колоновидної і самшиту вічнозеленого. З двох боків алеї зростають барбариси, берези та ялівці. При висадженні клену-явору та тису ягідного був використаний гніздовий спосіб. На території парку зростають широкогілочник східний, туя західна, гінкго дволопатеве.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані заповідні території України антропогенного характеру
Свята Софія Київська.jpg

У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; в Новгородському літописі подія позначена 1017 та 1037 роками.

Засновником собору літописні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). Інші джерела дають можливість пов'язувати заснування собору з іменем Володимира Великого. Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира; німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький (†1018) згадує під 1018 роком функціонуючий Софійський монастир у Києві . Останніми роками набула популярності гіпотеза про заснування Софії Київської князем Володимиром.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Одиниці адміністративно-териториального устрою України

Теребовля́нський райо́н — адміністративно-територіальний район у центральній частині Тернопільської області. Утворений у 1939.

Площа — 1130,3 км² — 8,3% % території області. Населення — 69,9 тис. осіб (2007), із них 99% — українці (69 тис. 452 особи), 0,59% — росіяни (414 осіб), 0,25% — поляки (176), 0, 05% — білоруси (32 особи), 0,084% — інші національності.

Територією району пролягають залізниця ТернопільЧернівці й автодорога державного значення E85 (ДомановеКовельЧернівціМамалига).

Протяжність Теребовлянського району зі заходу на схід — 54 км, з півночі на південь — 42 км.

Теребовлянський район межує на заході з Підгаєцьким районом, на півдні — з Бучацьким і Чортківським, на сході — з Гусятинським, на північному сході — з Підволочиським, на півночі — з Тернопільським, на північному заході — з Козівським районами.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міста України
Панорама центру Львова.jpg

Львів (МФА[ˈlʲwiu̯], Аудіо вимоваопис файлу) — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та центром Західної України. За кількістю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2015 року у Львові проживали 729 429 осіб[9]). Центр Львівської агломерації з населенням понад 1 млн. осіб.

Львів заснований королем Данилом Романовичем в середині 13 століття. Близько 1272 року місто стало столицею Галицько-Волинського князівства. В добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини був столицею Західноукраїнської народної республіки.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Селища міського типу України
Coat of Vorzel.JPG

Во́рзель  — селище міського типу у Київській області. Підпорядковано Ірпінській міській раді.

Раніше землі нинішнього Ворзеля належали Гостомелю. У 1618 році населення сіл і містечок, розташованих поблизу Гостомеля, увійшло у створену тоді козацьку сотню і проголосило себе частиною Запорозького війська. Згодом ця сотня увійшла до Київського козацького полку.

Наприкінці XVII ст. Гостомельські землі, в тому числі і територія сучасного Ворзеля, належали фастівському полковнику Семену Палію. У XVIII ст. по річці Ірпінь проходив кордон між Росією і Польщею, встановлений.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Села України
В'їзд у село з боку міста Ніжин

Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67.

Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії.

На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Урботопоніми України
Kharkov Freedom Square.jpg

Майдан Свободи[10] — центральний майдан міста Харкова, є п'ятнадцятим[11] за величиною майданом світу. З моменту його заснування (планування — 1923–1925, мощення — 1930–1931) до 1942 року носив назву майдан «Дзержинського» (рос. площадь Дзержинского). У 1942 році, під час першої окупації Харкова нацистами, носив назву — майдан «Німецької армії» (нім. platz der Wehrmacht).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Географічні списки та списки українських топонімів
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Етногеографія України
Вірменська церква у Чернівцях

Вірмени в Україні — вірменська етнічна меншина, яка проживає в Україні. Вірмени нараховують бл. 100 000 чоловік згідно з переписом населення України 2001 року[12]. Вірменське населення в Україні, майже подвоїлося[13] з моменту розпаду СРСР, багато в чому через нестабільність на Кавказі.

Вірмени на території сучасної України відомі ще із часів початку заселення її слов'янськими племенами. Свідченням цього є «Географія» відомого вірменського вченого VII ст. Ананія Ширакаці. Слов'яно-вірменські культурні зв'язки відображені в ідентичному фольклорному сказанні про заснування міст Києва і Куара.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія промисловості України

Промисловість Полтавської області

Полтавська область належить до областей України з середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Більшість галузей промисловості області — нові, виникли в 50-х — 60-х роках:

Основні товари, які експортувала Полтавщина у 2012 році, це — залізничні вагони, залізорудні котуни, обладнання і механічні пристрої.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія інфраструктури України
ДП Придніпровська залізниця.png
Територіальний поділ Української залізниці.

Придніпро́вська залізни́ця — територіальній підрозділ у підпорядкуванні Укрзалізниці.

Обслуговує Дніпропетровську і Запорізьку області, Автономну республіку Крим та окремі райони ще п'яти областей України. Загальна протяжність її колій становить понад 3250 кілометрів, з них 58,3% електрифіковано, 83,5% колій обладнано автоматичним регулюванням руху, 90% станцій мають електричну централізацію. До складу залізниці входять чотири дирекції залізничних перевезень, перевізна робота виконується 244 станціями, з них 4 сортувальні, 7 пасажирських, 67 вантажних, 19 дільничних.

До 1926 року — Катерининська залізниця.

З 1926 по 1936 — Дніпропетровська.

З 1936 по 1961 рік — Сталінська залізниця.

Придніпровська залізниця включає в себе 4 дирекції.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічна періодика України
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні телепрограми та кіно України

«Світ нави́воріт» — програма подорожей на каналі 1+1, авторський проект журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року[14].

У проекті «Світ навиворіт» Комаров — керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей.

« В цьому проекті ви не побачите банальних розповідей про визначні туристичні пам'ятки, описані в кожному путівнику. У кадрі тільки справжня екзотика і погляд на країну зсередини. У своїх телеподорожах Комаров не сторонній спостерігач — він завжди повноправний учасник подій, — сайт каналу 1+1[15]. »

Як готують програму

Кожен сезон «Світу навиворіт» — це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив — живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією.

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні сайти України та світу
редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони


редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 182968 (15 липня 2019)

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Lysyanka rayon coa.gif

Лися́нський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця Черкаської області. Районний центр — містечко Лисянка.

Площа району становить 755 км² (3,57% від площі області).

Межує на півночі зі Ставищенським, Таращанським та Богуславським районами Київської області, на сході з Корсунь-Шевченківським, на південному сході та півдні зі Звенигородським, на південному заході з Маньківським, на заході із Жашківським районами Черкаської області.::::::::::::::::читати далі }}

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
Каховське водосховище.

 


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи

Гриневецький Володимир Трифонович (*20 червня 1932 року) — український фізико-географ, ландшафтознавець, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 20 червня 1932 року в селі Березівка Бершадського району Вінницької області. З відзнакою закінчив 1958 року географічний факультет Київського університету, у 1969 році аспірантуру університету. Працював у ґрунтознавчій експедиції географічного університету науково-дослідної секції інженером, старшим інженером-грунтознавецем, головним інженером. 19581966 роках начальник експедиції. Брав участь у картографуванні ґрунтового покриву, укладанні і редагуванні великомасштабних карт ґрунтів, сільсько-господарських типів земель, тематичних картограм 17 районів Житомирської, Київської і Кіровоградської областей України...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Мандрівники
Egor Kovalevsky.jpg

Ковалевський Єгор Петрович (*1809 або 1811 —†2 жовтня 1868) — географ-мандрівник, геолог, археолог, сходознавець, письменник, поет, драматург, науковий, державний діяч часів Російської імперії українського походження...

Народився у с. Ярошівка Харківської губернії (тепер село Дергачівського району Харківської області, Україна). Спочатку здобув прекрасну домашню освіту. У 1825 році поступає до Харківського університету, де захопився лекціями П. П. Гулака-Артемовського. У 1828 році блискуче завершив навчання в університеті...

У 1847 році на запрошення паши Мухаммеда Алі царський уряд спрямовує Єгора Ковалевського до Єгипту на пошуки золота та коштовного каміння. Також отримав завдання уточнити положення витоків Нілу. У грудні того ж року прибуває до м. Олександрії, звідки рушив до асуану. По дорозі дослідив Бені-Суейф, потім виявив, що Бахр-ель-Юсуф має не штучну природу (як до того вважалося), а є однив з рукавів Нілу (потім перетворений на канал). Після цього обійшовши Асуанські пороги, Ковалевський рушив закруту Куруску й Абу-Галіда.. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти
Янко Микола Тимофійович.jpg

Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998).

Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи
Sedow georgy.jpg

Георгій Якович Сєдов (23 квітня (5 травня)[16] 1877 — 20 лютого (5 березня) 1914) — український та російський гідрограф, полярний дослідник, старший лейтенант. Організатор невдалої експедиції до Північного полюса.[17], під час якої помер, не досягнувши заявленої мети, пройшовши приблизно 200 кілометрів з необхідних 2000 км.

Виходець з рибальської сім'ї, офіцер військово-морського флоту (старший лейтенант), дійсний член Російського географічного товариства, почесний член Російського астрономічного товариства.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи

Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи

Микола Ізмайлович Дмитрієв (9 квітня 1886 — 8 листопада 1957) — український геоморфолог, палеогеограф, гляціолог, геолог, доктор географічних наук (з 1938 р.), професор1922 р.).

Народився 9 квітня 1886 року в селі Улянівка, тепер смт. Білопільсь­кого району, на Сумщині. У 1912 р. закінчив природниче відділення фізико-математич­ного факультету Харківського університету...

Повний перелік його опублікованих наукових праць включає 52 найменування. В більшості з них він встановлює поширення і геологічну будову семи терас Середнього Придніпров'я («Про тераси середнього Дніпра», 1936; «О количестве и возрасте террас среднего Днепра», 1937), доводить існування в Україні тільки одного древнього зледеніння і уточнює його межу («К следам ледникового периода в Харьковской губернии», 1915; «Межа розповсюдження наметків Дніпровського язика Скандинаво-Руської льодовикової поволоки», 1928; «О возрасте Днепровского оледенения», 1950), встановлює південну межу моренних відкладів антропогенового зледеніння на території України..::::::::::::::::читати далі.::::::::::::::::''читати далі''

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи
Микола Кульбіда в 2014

Микола Іванович Кульбіда (нар. 22 травня 1955(19550522) в селі Северинівка Таращанського району Київської області} — географ-метеоролог, директор Українського гідрометеорологічного центру МНС України.

  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка, рік закінчення — 1977, спеціальність — метеорологія, кваліфікація — географ-метеоролог
  • кандидат географічних наук
  • 10.1977 — 03.1983 Інженер-синоптик відділу метеорологічних прогнозів Українського бюро погоди, м. Київ
  • 03.1983 — 09.1988 Старший інженер відділу метеорологічних прогнозів Українського гідрометеорологічного центру, м. Київ
  • 09.1988 — 07.1992 Головний синоптик Українського гідрометеорологічного центру, м. Київ
  • 07.1992 — 09.2011 начальник Українського гідрометеорологічного центру МНС України, м. Київ
  • з вересня 2011 — директор Українського гідрометеорологічного центру МНС України, м. Київ::::::::::::::::читати далі
редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці
Висоцький Георгій Миколайович.gif

Георгій Миколайович Висоцький (*7 (19) лютого 1865(18650219), с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії — 6 квітня 1940 року, м. Харків, УРСР) — видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік НАНУ, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць.

Учений вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров; заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені Г. М. Висоцьким для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці

Ма́лишева Людми́ла Леоні́дівна (10 листопада 1954 — 29 серпня 2000) — український фізико-географ, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народилась 10 листопада 1954 року в місті Києві. Закінчила 1977 року географічний факультет Київського університету. У Київському університеті працює з 1981 року молодшим науковим співробітником науково-дослідного сектору. Кандидатська дисертація «Ландшафтное обоснование выбора районов размещения АЭС (на примере Украинской ССР)» захищена у 1988 році. З 1992 року асистент кафедри фізичної географії, з 1995 року доцент, з 1999 професор, з 2000 завідувач кафедри географії України. Докторська дисертація «Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій» захищена у 1998 році. Фахівець у галузі геохімії ландшафтів та ландшафтно-геохімічної екології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи
George Starodub Photo.jpg

Стародуб Юрій Петрович (*20 березня 1953, Хабаровськ) — український математик, сейсмолог та геофізик, дійсний член Української нафтогазової Академії.

Стародуб Юрій Петрович навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка. Диплом з відзнакою про закінчення університету отримав у 1975р.

З 1975 року працював у Національній Академії наук України (Інститут прикладних проблем механіки і математики ім.Я.С.Підстригача АН України, 1975-1991; Інститут геофізики ім.С.І.Субботіна (ІГФ) НАН України, 1991-2009). Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук захистив у 1984 р. у Відділі обчислювальної геофізики Інституту фізики Землі ім.О.Ю.Шмідта, м.Москва. У 2002 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук на тему "Математичне моделювання в динамічних задачах сейсміки щодо вивчення будови земної кори" в ІГФ НАН України. Четверо молодих вчених захистили кандидатські дисертації у науковій групі (у трьох співробітників − був науковим керівником). У нього в наш час[коли?] навчається аспірант ІГФ НАН України, є науковим консультантом щодо захисту докторської дисертації співшукача ІГФ НАН України.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи

Тутковський Павло Аполлонович (*1 березня 1858, Липовець — † 3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української1919 року) і Білоруської1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка1923 року).

Народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці

Михайло Петро́вич Соха́цький (нар. 26 червня 1959(19590626), с. Більче-Золоте, Борщівський район, Тернопільська область) — український археолог, краєзнавець, спелеолог, громадський діяч. Депутат Тернопільської обласної ради двох скликань (2002, 2006). Заслужений працівник культури України (2006). Член ВУСК1992), Української спелеологічної асоціації1993), НТШ2000).

Закінчив історичний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1985, нині університет).

Працював учителем, заступником директора у Глибочецькій СШ Борщівського району (1985—1989).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи
Osadchyj V.I..jpg

Володи́мир Іва́нович Оса́дчий (*28 вересня 1955, с. Добрик, Унечського району Брянської області, Росія), — український гідролог, гідрохімік, доктор географічних наук, член-кореспондент НАН України (2009).

Народився в с. Добрик Унечського району Брянської області (Росія).

1981 року закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, географічний факультет, кафедру гідрології та гідрохімії (нині — гідрології та гідроекології).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти

Шевченко Віктор Олексійович (*19 вересня 1949 року) — доктор географічних наук, професор, географ-картограф.

Народився 19 вересня 1949 року в місті Києві. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. Працював у 19751995 роках в Інституті географії НАН України, де заочно закінчив в 1983 році аспірантуру. Кандидатська дисертація (науковий керівник доктор географічних наук, професор А. П. Золовський) «Системное картографирование онкологической заболеваемости населения (на примере Украинской ССР)». Працював у напрямах медико-географічного та комплексного атласного картографування: розробив і склав Атлас злоякісних пухлин серед населення України (1986); уклав окремі карти Атласу Донецької області (1982), Атласу захворюваності злоякісними пухлинами населення окремих країн-членів РЕВ (1983); Атласу туриста Українських Карпат (1987); Атласу Чернігівської області (1991).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи
Мезенцев Костянтин Володимирович.jpg

Ме́зенцев Костянти́н Володи́мирович (27 червня 1971 року) — український соціо-економіко-географ, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Київського відділу Українського географічного товариства, радник Голови Державного агентства України з туризму та курортів.

Народився 27 червня 1971 року в Черкасах. Закінчив у 1993 році географічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. У Київському університеті працює з 1992 року інженером, асистентом, з 2002 року доцентом, з 2007 професором кафедри економічної та соціальної географії. Кандидатська дисертація «Моделювання суспільно-географічних процесів в сільському адміністративному районі» захищена 1997 року, докторська на тему «Суспільно-географічне прогнозування: теорія, методологія, практика» — 2006 року. Викладає курси: «Географічне моделювання та прогнозування», «Суспільно-географічне прогнозування», «Інформаційний менеджмент»,«Основи теорії суспільної географії» . Розробив концепцію прогнозування регіонального розвитку; поглибив теорію суспільно-географічного районування, суспільно-географічні засади регіональної політики України; географії релігії світу та України, перцепційної географії України.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи

Савицький Петро Миколайович (15 травня 1895 Чернігів — 13 квітня 1968 Прага) — російський географ, економіст, геополітик, культуролог, філософ українського походження.


З самого зародження євразійського руху — один з головних його теоретиків і політичних лідерів.

Створив базові для євразійства теорії місцерозвитку, циклів економічної історії, циклів євразійської історії. Був творцем нової науки — кочівникознавства, творцем євразійської версії російської геополітики, зробив внесок у географію, економіку, політологію, літературознавство, мистецтвознавство, історію і т. д..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики

Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства

Біографія

1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника.
1964 р. — захистив кандидатську дисертацію.
1981 р. — захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук.
1983 р. — професор.
1967–1973 рр. — декан географічного факультету.
1979–1982 рр. — декан заочного педагогічного факультету.
1982 р. — виконуючий обов'язки проректора ЧДУ з наукової роботи.
1982–1987 рр. — декан географічного факультету.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери

Попов Валентин Петрович (29 квітня 1894 року — 6 вересня 1976 року) — український радянський агрометеоролог, кліматолог, доктор географічних наук, професор Київського університету імені Тараса Шевченка.

Народився 29 квітня 1894 року в Рильську Курської губернії Російської імперії. Навчався у Київському університеті у 1913–1915 роках та у Московському університеті у 1916–1918 роках. У Київському університеті працював з 1948 по 1952 роки керівником відділу фізичної географії науково-дослідного інситуту географії, з 1952 року професор кафедри метеорології та кліматології географічного факультету, у 1953–1974 роках завідувач кафедри. Докторська дисертація з теми «Баланс вологи в ґрунті і його географічні коефіцієнти» захищена у 1943 році. Читав курси: «Кліматологія», «Метеорологія». Сфера наукових досліджень: проблеми фізико-географічного районування України, питання агрометеорології, агрокліматології. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії

Миха́йло Йо́сипович Рути́нський (1976, Городок Хмельницької області) — український географ. Кандидат географічних наук. Доцент кафедри туризму Львівського національного університету імені Івана Франка. Лауреат видавництва «Смолоскип» заохочувальної премії за роман «Сини Бористена» 1999 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи

Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 19791980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 19831985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії



 



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти

 


редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали

Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Біографії • Війна... • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Культура • ЛГБТ • Мистецтво... • Міфологія • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія... • Право • Програмування • Релігія... • СНІД • Спорт... • Техніка... • Туризм

Наука • Математика • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Гуманітарні науки... • Медицина • Філософія

Україна... • АТО • Діаспора • Географія • Караїми • Кінематограф • Література • Сучасна література • Мистецтво • Мова • Музика • Рок • Наука • Регіони... • Спорт • УПА • Євро 2012 •

Географія... • Австралія і Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна і Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. Згадується лише в «Слові о полку Ігоревім», як епітет Дніпра — «славний, відомий, знаний».
  2. а б Коротка історія освоєння Дніпра // Яцик А. В., Яковлєв Є. О., Осадчук В. О. До питання щодо спуску Київського водосховища / За ред. А. В. Яцика. — К. : Оріяни, 2002. — С. 6-12. — 400 прим. — ISBN 966-7373-78-9.
  3. Водний фонд України: Штучні водойми — водосховища і ставки: Довідник / За ред. В. К. Хільчевського, В. В. Гребеня. — К.: Інтерпрес, 2014. — 164 с. ISBN 978-965-098-2
  4. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. : ил. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  5. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1.  — с. 228. Найдовша ріка України..
  6. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. : ил. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  7. а б Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  8. Зміїний (острів)
  9. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок свіже населення не вказаний текст
  10. або ще — площа Свободи
  11. List of city squares by size (англ.)[неавторитетне джерело]
  12. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  13. Перепис
  14. «Світ навиворіт» — 2 роки в ефірі 1+1
  15. "Світ навиворіт" на сайті 1+1
  16. [Сам Г. Я. Сєдов у своїй Автобіографії вказує дату 21 квітня (3 травня). Оригінал зберігається в архіві Географічного товариства Росії, фонд № 93, опис 4, од. зб. 1. Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011.]
  17. Каневский З. М. Не сотвори себе кумира // Природа. — 1988. — № 8. — С. 71—79.