Відкрити головне меню
Розділ Вікіпедії: Українське мистецтво
Проект  |  Портал




редагувати
  Українське мистецтво
Gutsulske vesillya.jpg

Українське мистецтво - сукупність усіх творів мистецтва, створених за всю історію розвитку України. Розвиток мистецтва в Україні веде відлік із прадавніх часів.

Види українського мистецтва: Живопис, Графіка, Скульптура, Архітектура, Театр, Музика, Кіномистецтво, Телебачення, Художня література, Декоративно-прикладне мистецтво, Хореографія, танець, Фотомистецтво, Естрадно-циркове мистецтво.

Народне мистецтво України  — це пласт української культури, пов'язаний з відтворенням світосприйняття українського народу, його психології, етичних настанов і естетичних прагнень, що охоплює всі види народної творчості, традиційно притаманні Україні: музику, танці, пісні, фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, що розвиваються, як єдиний комплекс, і органічно входять у життя народу протягом усієї його історії. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Portrait of Emma Andijewska.JPG

Е́мма Іва́нівна Андіє́вська (*19 березня 1931, Сталіно, нині Донецьк) — українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями.

Емма Андієвська є авторкою двадцяти дев'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки малярки проводилися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Amvrosiy Buchma.jpg
редагувати
  Картини та гравюри України
Айвазовский (Гайвазовский) Иван (Оганес) Константинович Черное море (На Черном море начинает разыгрываться буря).jpg

«Чорне море» — картина Івана Айвазовського, написана в 1881 році. Інша назва картини — «На Чорному морі починає розігруватися буря».

На картині зображене Чорне море, що штормить. Вдалині ледве проглядається корабель. Картині притаманні тільки темні фарби.

.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Скульптури України
Леся Українка Ялта.jpg

Пам'ятник Лесі Українці встановлено в 1972 році навпроти будинку на вулиці Катерининській, 8 (на той момент вул. Літкенса), де з жовтня по грудень 1897 вона знімала кімнату.

Поетеса немов-би сидить на морському березі. Постамент - діабазові брили, видобуті в Криму поблизу гори Аюдага. На постаменті накладний бронзовий напис: «Леся Українка». Авторський підпис прорізом: «Г. Кальченко, 1971 р. ».

Пам'ятник Лесі Українці створено в 1971 році українським скульптором Галиною Никифорівною Кальченко спільно з архітектором Анатолієм Федоровичем Ігнащенко. Пам'ятник відкритий 16 серпня 1972 року в - в рік святкування сторіччя з дня народження великої української поетеси. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Архітектурні пам'ятки України
Lutsk castle tower.jpg

Замок Любарта, або Луцький замок — верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і в основному було завершене у 1430-ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після утворення Королівства — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського.

У 1429 році у князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, проходив з'їзд європейських монархів, який мав на меті розв'язати політичні та економічні питання центрально-східної Європи та вирішити питання про коронацію Вітовта. Замки неодноразово підлягали нападу. Так, у 1431 році під час «Луцької війни» замки витримали облогу військ політичних противників великого литовського князя Свидригайла. У 1595 році замок був узятий військовими загонами Северина Наливайка. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Літературні твори України
Заповіт у Кобзарі 1876-го року

«Заповіт» — програмний вірш у формі послання — «заповіту» Тараса Шевченка, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі.

Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема був покладений в основу музичних творів багатьох композиторів, активно вживається в культурному житті, перекладений близько 150 мовами народів світу. 18 квітня 2008 року в будинку, де Шевченко написав «Заповіт»колишній будинок Андрія Козачковського, згодом Історичний музей у Переяславі-Хмельницькому відкрито Музей «Заповіту».

Листопад 1845 року видався мокрий, вітряний і холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла дужче, ніж зазвичай, бо тоді він, працюючи в складі Археографічної комісії, мусив увесь час їздити по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Кінокартини та телефільми України
Hvardia-kadr-z-filmu.jpg

«Гвардія» — український військово-драматичний телесеріал кінця 2014 — початку 2015 телеканалу «2+2». Зйомки проходили у Василькові Київської області на базі військової частини. Картина виходить у прокат в Україні та Польщі. Прем'єра відбулася 23 травня 2015 на телеканалі «2+2».

Події серіалу починаються під час Євромайдану, де герої опинилися по різні боки барикад: один — офіцер внутрішніх військ, інші — протестувальники, а коли конфлікт перемістився на Схід країни, колишні противники опинилися в Нацгвардії. Різна, а подекуди конфліктна молодь має пройти школу справжнього бійця. Чи зможуть кадрові військові та новобранці, які ще вчора були «ворогами», стати єдиною командою, здатною захистити свою країну?.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вистави, театральні постановки та мюзікли України
Stamp of Ukraine s498.jpg

«Катерина» — опера у трьох діях, написана Миколою Миколайовичем Аркасом (старшим) за однойменною поемою Тараса Григоровича Шевченка.

Опера «Катерина» була написана Миколою Аркасом у 1891 році, але впродовж п'яти років рукопис пролежав у цензурних відомствах Москви та Києва. Лише у 1897 році опера вийшла у світ на малій батьківщині Аркаса — у Миколаєві за рахунок автора. На обкладинці видання стояло лише прізвище Тараса Шевченка, авторство музики і лібретто були приховані криптонімом «Н. А. …ъ», а зверху присвята:

«Любій, незабутній жінці моїй Олесі».
При створенні партитури Микола Миколайович обробив і використав значну кількість з 400 українських народних пісень, які вони разом з дружиною Ольгою Іванівною збирали в різних місцях, відвідуючі села Миколаївщини та Полтавщини, а також почуті від кобзарів і бандуристів, яких композитор запрошував у свій дім в Миколаєві. Текст лібрето написав сам. Нову літературну обробку лібретто здійснив у 1963 році Діодор Бобир..::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Музичні твори України

«Червона рута» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших українських пісень у світі.

Володимир Івасюк написав її у 1970 році, будучи студентом Чернівецького медичного інституту.

Ще старшокласником Володимир Івасюк натрапив у батьковій бібліотеці на виданий 1906 року збірку коломийок, впорядкований Володимиром Гнатюком.

Згодом мандруючи гірськими гуцульськими селами, Володимир знайшов інші варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає в народних переказах символом вічного й чистого кохання.

А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні, яку виконував дует: сам автор і Олена Кузнецова. Путівку в життя пісні дав ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського (солісти Н. Яремчук і В. Зінкевич, звукорежисер Василь Стріхович).

У 1971 році «Червона Рута» стає переможцем першої радянської «Пісні року» і невдовзі після цього потрапляє на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Танці України
Аркан.jpeg
Рєпін Ілля Юхимович. «Гопак», 1927 р., приватна збірка

Арка́н  арґан— старовинний український чоловічий танець. Характерне ритмічне чергування — 2/4 в першому такті та 2/8 і 1/4 у другому.

Аркан має дві групи рухів:

  • а) «прибий» і «зміни»,
  • б) «підківка», «тропачок», «гайдук» (перша властива тільки аркану, друга зустрічається також в коломийкових танцях).

Аркан танцюють зімкнутим колом або півколом з топірцями в руках. Танець поширений в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях.

Танок «Аркан» є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець), вбивати ворогів та підперезуватися широким паском, тобто ставав потенційним опришком. Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець «Аркан» виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus «прихований, таємний, мовчазний» і походить від індоєвропейського кореня * arta- ..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Мистецькі події та фестивалі України

«Червона рута»— регулярний (кожні два роки) український молодіжний музичний фестиваль.

Перший фестиваль «Червона Рута» відбувся 17-24 вересня 1989 року у м. Чернівці. Попередні відбіркові конкурси відбувалися у кількох містах, не обов'язково обласних центрах. Так, наприклад, відбірковий конкурс по Черкаській області проходив у міському будинку культури м. Умань Черкаської області. Перемогу у цьому відбірковому конкурсі, а заодно і путівку до м. Чернівці, отримали черкащани Едуард Драч, Кость Павляк, рок-гурт «Екологія» (керівник — Геннадій Осипенко), а також гордість всього тодішнього українського андерграунду Андрій Миколайчук.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міжнародні фестивалі, виставки та конкурси за участі українців
Berlinale.svg

Берлінський міжнародний кінофестиваль (Берлінале) — міжнародний кінофестиваль категорії А, який вважається одним із найпрестижніших фестивалів світу у сфері кіно. Проходить щорічно у лютому в Берліні, починаючи з 1951 року.

Один із найпрестижніших кінофестивалів Європи та світу. Близько 400 фільмів презентуються в різноманітних секціях. Враховуючи понад 230 000 проданих квитків і близько 430 000 глядачів (серед них фахівці у даній сфері), Берлінале вважається найбільш відвідуваним фестивалем світу.

Нагороди — Золотий та Срібний ведмідь (ведмідь — символ Берліну).

Журі приділяє особливу увагу тому, щоб на фестивалі були представлені фільми з усього світу. У фестивалі беруть участь щонайменше 20 000 спеціалістів з 120 країн. Про час проведення фестивалю повідомляє 4200 журналістів у 100 країнах світу. Паралельно з Берлінале проводиться Європейський кіноринок, який є одним з найважливіших місць зустрічі знавців у сфері кіноіндустрії. Він зарекомендував себе як основний ринок виробників, дистриб'юторів, покупців і агентів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Музеї та художні галереї України
Ніжинський краєзнавчий музей.jpg

Ні́жинський краєзна́вчий музе́й і́мені Іва́на Спа́ського — міський краєзнавчий музей у Ніжині на Чернігівщині, що має велике зібрання предметів, документів, фотографій тощо з історії, етнографії і культури Ніжинщини.

Ніжинський краєзнавчий музей розташований у само́му середмісті Ніжина за адресою:

вул. Батюка, 14, м. Ніжин, Україна.

Музей розмістився у двоповерховому цегляному будинку, що належав ніжинському священикові О.М. Максимовичу (збудовано в сер. XIX ст.).

Директор закладу — Геннадій Владиславович Назаренко.

Музейна справа в Ніжині має більш ніж столітню історію. Так, ще 1902 і 1909 років були зроблені перші значні кроки до створення власного міського музею — на Гоголівських святах, що мають для міста особливе значення, у приміщенні Ніжинського історико-філологічного інституту було створено «Гоголівську кімнату». Однак загалові експонати з того зібрання були недоступними, та й незабаром ту кімнату було закрито.

Лише 1916 року частину колекцій з «Гоголівської кімнати» перенесли до кваритири директора інституту І.П. Козловського, де відтоді він подеколи ососбисто проводив екскурсії для студентів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Театри та кінотеатри України

«Україна» — кінотеатр, що розташований в центрі Києва на вул. Городецького, 5.

На місці сучасного кінотеатру «Україна» до війни був Кінний цирк, збудований у 1903 р. На місці знищеного під час війни цирку Крутикова 1964 року було збудовано будівлю кінотеатру «Україна», яка, сама по собі цікава за архітектурою, проте, на жаль, не вписується у забудову вулиці.

«Україна» має два зали: «Червоний», розрахований на 456 глядачів, і «Синій» — на 148 місць. Вони оснащені звукопоглинальними панелями, що створює додатковий комфорт при перегляді кіно. Екрани в залах виконані за новітніми технологіями. Кінозали обладнані комфортабельними кріслами іспанського виробництва з спецподставкамі для напоїв і повітряної кукурудзи, а також двомісними сидіннями «Love-seats».

Остання реконструкція була проведена 2001 року. Інтер'єр кінотеатру виконаний в стилі High-Tech на всіх його поверхах. Деякі куточки кінокомплексу стилізовані під класику кінематографа..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Цирки та концертні зали України
Kievcircus NoFoP.JPG

Національний цирк України (Київський цирк) — один з найстаріших стаціонарних цирків в Україні. Розташований в Києві на площі Перемоги. Нинішню будівлю цирку було відкрито 5 листопада 1960 року. Діючий керівник Національного Цирку України (Генеральний директор і художній керівник) — Народна артистка СРСР і України Людмила Олексіївна Шевченко.

28 грудня 2000 виповнилося 125 років з часу заснування в Києві стаціонарного цирку. До того в місті існували лише тимчасові дерев'яні або брезентові цирки, кожен з яких працював кілька місяців, після чого їх розбирали.

У 1868 році французький підданий Огюст Бергоньє купив земельну ділянку на розі вулиць Фундуклеївської і Ново-Єлизаветинської (сучасні Богдана Хмельницького та Пушкінська), на місці, де розташований Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Мистецькі колективи та трупи України
Hor veryovky.jpg


Національний заслужений академічний український народний хор України ім. Г. Верьовки — український художній колектив, заснований 11 вересня 1943 року в Харкові постановою № 246 Ради Народних Комісарів УРСР «Про організацію Державного українського народного хору».

Організатором і першим керівником колективу був Григорій Гурійович Верьовка, ім'я якого носить колектив із 1965 року. Того ж року колективу присвоєно звання заслуженого, а 1997 — надано статус національного.

До складу хору увійшли 134 виконавці: 84 хористи, 34 артисти оркестру, 16 артистів балету. Очолили колектив видатні музиканти Григорій Верьовка та його дружина Елеонора Скрипчинська. У хорі сформувався спосіб відкритої співочої манери як адекватно-народної..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони


редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Hnat Khotkevych.jpg
Файл:Khotkevych.jpeg
Гнат Хоткевич, 1900-ті роки

Гна́т Марти́нович Хоткéвич (літературний псевдонім Гнат Галайда) * 31 грудня 1877 (12 січня 1878)(18780112)[1], Харків, Російська імперія — † 8 жовтня 1938, в'язниця НКВС, СССР) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. Жертва сталінського терору.

Народився в сім'ї Мартина Пилиповича Хоткевича (походив з міщан, за національністю поляк) та українки Ольги Василівни (в дівоцтві Кривоногової), селянки з Сумщини.

1894 — з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу.

1900 — закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту.

1900 — короткий час працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Художники та графіки
Casimir Malevich photo.jpg

Казими́р Севери́нович Мале́вич (пол. Kazimierz Malewicz; нар. 11 (23) лютого 1878(18780223)<ref>Д.Горбачов. Малевич і Україна. — Київ, 2006. — 456 с., Київ, Російська імперія — пом. 15 травня 1935, Ленінград, РРФСР, СРСР) — український художник-авангардист українсько-польського походження, один із засновників нових напрямків в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва.

Народився у Києві у сім'ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, тому сім'я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої.

До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, 1890-1894 У Пархомівському художньому музеї є кілька робіт українського авангардиста, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп).

Вважають, що аматорським малюванням К.Малевич почав займатися в Конотопі, де його родина мешкала у 1894-1895 .

Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (18951897)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Майстри декоративно-прикладного мистецтва

Феодо́сія Омеля́нівна Ажа́жа (* 2 (15) червня 1913(19130615), містечко Сорочинці, нині село Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області) — народна майстриня-вишивальниця. У заміжжі (від 1939 року) — Вернигора.

У 1934—1941 роках працювала у Великосорочинській промислово-кооперативній артілі. Її вироби експонувалися на виставках українського народного мистецтва 1936 року Миргороді, Києві, Москві, Ленінграді, на всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року у Москві.

1937 року скатертина роботи Ажажі демонструвалася на міжнародній виставці в Парижі..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Архітектори та скульптори
Vladyslav Horodećkyj.jpg

Лешек Дезидерій Владислав Городе́цький (пол. Leszek Dezydery Władysław Horodecki, * 23 травня (4 червня) 1863(18630604), с. Шолудьки, Україна  — † 3 січня 1930, Тегеран) — український архітектор, підприємець, меценат, польсмького походження. Автор будинку з химерами та Собору святого Миколая у Києві. Прозваний «київським Гауді».

Лешек Городецький народився у травні 1863 року (за старим стилем) в родині польського шляхтича Владислава Городецького-старшого в селі Шолудьки Подільської губернії Російської імперії (тепер Немирівський район, Вінницька область, Україна)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Композитори, музики та диригенти
HorowitzBain.jpg

Володи́мир Самí́йлович Го́ровиць (*1 жовтня 1903, Київ — †5 листопада 1989, Нью-Йорк, США) — український радянський та американський піаніст 20 століття, «король королів піанізму»[джерело?].

Народився в Києві, в родині відомого, авторитетного та заможного київського інженера Самуїла Горовиця. Родина мешкала в Києві ще з 1850-х років. Підґрунтям заможного життя була діяльність діда піаніста — київського купця 1-ї гільдії Йоахима Горовиця — відомого в Києві мецената.

Перші кроки в музиці Володимир зробив за допомогою матері — Софії Горовиць (Бодик), яка 8 років навчалася в Київському музичному училищі в класі директора училища, видатного викладача-піаніста Володимира Вацлавовича Пухальського.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Співаки та естрадні артисти
Okean Elzy Kazan 2.jpg

Святослав Вакарчук (нар. 14 травня 1975, Мукачеве, Закарпатська область) — український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», композитор, громадський діяч. Заслужений артист України (але не визнає подібних звань, документи не отримував), народний депутат України 6-го скликання (від 2007 до 2008). Кандидат фізико-математичних наук (2009).

Народився у сім'ї львівського професора фізики Івана Вакарчука. Закінчив Львівську лінгвістичну гімназію з поглибленим вивченням англійської мови (колишня школа № 4) зі срібною медаллю. Два роки займався у музичній школі за класом скрипки, паралельно навчаючись грі на баяні. У шкільні роки брав участь у КВК, створенні шкільного театру, активно займався баскетболом. 1990 року, після падіння «залізної завіси» Святослав здійснив поїздку до Канади (за міжнародним обміном учні зі США і Канади певний час проживали в Україні, а українські їхали туди), звідки привіз велику колекцію касет і записів рок-музики.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Прозаїки, поети та баснописці
Бердник О.jpg

Олександр Павлович (Олесь) Бердник (27 листопада 1926, офіційно 25 грудня 1927 — 18 березня 2003) — український письменник-фантаст, філософ, громадський діяч - український письменник-фантаст, філософ, громадський діяч. Автор понад 20 романів і повістей. Член-засновник Української Гельсінської групи (УГГ). Провідник українського гуманістичного об'єднання «Українська Духовна Республіка».

Народився 27 листопада 1926 в с. Вавилове Снігурівського району Херсонської округи (нині Миколаївської області). Через засніжені шляхи його батько дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, лише через місяць після його народження. Секретар сільради в свою чергу припустився одразу двох помилок — записав поточну дату, як дату народження, і написав рік, котрий лише мав наступити, що призвело до існуючої дотепер плутанини з датою народження письменника, але допомогло йому врятуватись від відправлення до Німеччини в роки окупації.

Учасник 2-ї світової війни (19431945), був поранений, коли воював у лавах Радянської армії, демобілізувався в 1946. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, В 19461949 рр. — театральну студію при театрі імені І.Франка (місто Київ)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Актори театру та кіно
Alexei Gorbunov Odessa.jpg

Олексíй Сергі́йович Горбуно́в (нар. 29 жовтня 1961, Київ) — радянський і український актор театру та кіно. Народний артист України.

Олексій Сергійович Горбунов народився 29 жовтня 1961 року в Києві. Дитинство пройшло на масиві Русанівка. У 1978 році, відразу після закінчення школи не зміг вступити до Київського Театральний інститут імені Карпенка-Карого, оскільки не був комсомольцем. У 1978—1979 роках працював у театрі імені Лесі Українки монтувальником, підсобним робітником у костюмерному цеху. У театрі завдяки Аді Роговцевій познайомився з її чоловіком — актором і педагогом Костянтином Степанковим. У 1984 році році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Костянтина Степанкова). У своєму першому фільмі «Вантаж без маркування» Олексій почав зніматися в день вручення диплома.

З 1984 по 1995 рік — актор театру-студії кіноактора кіностудії імені Олександра Довженка. З весни 1985 року по 20 квітня 1987 року служив у лавах Радянської армії. У 1990-х роках працював приватним таксистом через кризу на кіностудії Довженка. Повернутися до зйомок у кіно допоміг режисер Володимир Попков, запросивши на роль блазня Шико в багатосерійний телефільм «Графиня де Монсоро»..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Кінематографісти та організатори театрального процесу
ВП Юрий Ильенко.jpg

Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (нар.18 липня 1936, Черкаси, УРСР — пом.15 червня 2010, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, Україна) — український політик, кінооператорТіні забутих предків»), кінорежисерКриниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценаристМріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987).

Народився 1936 в Черкасах. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Танцівники та хореографи

Павло́ Па́влович Ві́рський (12 (25) лютого 1905(19050225), Одеса — 5 червня 1975, Київ) — український танцівник і хореограф, Народний артист СРСР (1960).

Народився 12 (25 лютого) 1905 року в Одесі. В 1926 році закінчив Одеське музично-драматичне училище, 1928 — Московський театральний технікум.

Артист балету і балетмейстер у театрах Одеси, Харкова, Дніпра, Києва, військових ансамблів.

Організатор (1937), балетмейстер (до 1940), художній керівник (19551975) Ансамблю танцю УРСР. У своїй творчості розвив знахідки і традиції, закладені Михайлом Андрійовичем Соболем.

Влітку 1972 на одному з найбільших сценічних майданчиків Вашінгтона «Вулф треп» перебував з ансамблем, виступи тривали два місяці.

Жив в Києві. Помер 5 червня 1975 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Артисти цирку
Stamp of Ukraine s124.jpg

Іван Максимович Піддубний (26 вересня (8 жовтня) 1871(18711008), Красенівка, Полтавська губернія, Російська імперія — 8 серпня 1949, Єйськ, Краснодарський край, РРФСР, СРСР) — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк).

Народився 26 вересня 1871 року на Полтавщині, неподалік містечка Золотоноші, у селі Красенівці (тепер Чорнобаївський район Черкаської області) в сім'ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився великою силою. Іван Піддубний також дістав від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі. Прожив там більшу частину життя, потім найнявся вантажником у севастопольський порт. 1895 року переїхав у Феодосію, де самотужки почав займатися гімнастичними вправами та гирьовим спортом.

1897 року вперше взяв участь у чемпіонаті з боротьби на поясах у цирку антрепренера Безкоровайного.

З 1898 року виступає у севастопольському цирку Труцці як борець-професіонал, вперше здобуває перемогу в цирковому чемпіонаті. Після цього виступає в київському цирку Якима Нікітіна.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Костюмери та дизайнери
Воронін Михайло Львович.jpg

Миха́йло Льво́вич Воро́нін (*10 липня 1938(19380710), Київ — †14 квітня 2012 — український дизайнер і виробник класичного одягу, доктор технічних наук.

Народився 10 липня 1938 року в Києві. Кравецькою справою почав займатися в чотирнадцять років (з 1952 року).

З 1964 року закрійник чоловічого верхнього одягу. У 1972 році закінчив Київський технологічний інститут легкої промисловості. З середини 1980-х очолив власний бізнес (з 1985 року фірма «Мода і час»; з 1991 року СП, згодом концерн «Михайло Воронін — Відень—Париж»). З 1994 року був власником основного пакету акцій ВАТ КШФ «Желань».

Могила Михайла Вороніна

Помер 14 квітня 2012 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Михайло Воронін — багаторазовий переможець престижних міжнародних конкурсів кравецької майстерності; успішний бізнесмен, академік, новатор і раціоналізатор. Автор унікального жилетно-макетного методу пошиття чоловічого одягу без примірок, патент на який видано ще 1970 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Мистецтвознавці та критики

Олекса́ндр Ві́кторович Со́кол (*1 березня 1944, Херсон) — український музикознавець. Член Спілки композиторів України (від 1987). Доктор мистецтвознавства, професор.

Олександр Вікторович Сокол народився 1 березня 1944 року в місті Херсоні (Херсонська область, Україна). У вересні 1950 року був прийнятий до середньої школи № 13 міста Херсону. Під час навчання в середній школі займався в Херсонській музичній школі № 1 (1956-1959 рр.) за спеціальностями: «баян» – у Ващенка І. Ф., «композиція» – у В. В. Павковича і «теорія музики – у О. С. Штейнберга. Закінчивши достроково (за 4 роки) музичну школу, у 1959 році вступив до Одеського музичного училища за спеціальністю «народні інструменти», яке закінчив з відзнакою у 1963 році..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Продюсери
Игорь Кондратюк — Фаворит Успеха – 2005.jpg

І́гор Васи́льович Кондратю́к (* 14 березня 1962, с. Пригір'я (Ландау) Високопільського району Херсонської області) — український телевізійний ведучий, продюсер, шоумен.

Народився 14 березня 1962 року у колишній німецькій колонії, яку перейменовано на село Пригір'я Високопільського району Херсонської області. Із золотою медаллю 1979 року закінчив Каланчацьку середню школу № 1. 1984 року закінчив фізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (спеціалізація — оптика твердого тіла).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Мистецькі діячі української діаспори
John Hodiak in A Lady Without Passport trailer.JPG

Джон Годяк (англ. John Hodiak, укр. Іван Годяк; 16 квітня 1914(19140416), Піттсбург — 19 жовтня 1955, Лос-Анджелес) — американський кіноактор українського походження. Народився в українській сім'ї в Пітсбургу. З 1942 року працював у студії Метро-Голдвін-Маєр.

Іван Годяк народився 16 квітня 1914(19140416) року у місті Пітсбург, штат Пенсильванія. Він був найстаршим з чотирьох дітей у сім'ї. Батьки Івана Годяка Василь (англ. Walter Hodiak 25 жовтня 1888 — 21 серпня 1962) та Ганна (Анна) (дівоче прізвище — Погорілець) (англ. Anna Pogorzelec, 28 лютого 1888 — 17 жовтня 1971) походили з українського села Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (тепер Старосамбірського району Львівської області). За деякими даними, мати Івана Годяка мала польське походження. [джерело?] Вони переселилися до Америки 1912 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Чи Ви знаєте...


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Мистецькі сайти України

Портал сучасної української літератури «Укр. Літ» — сайт «Неформальної спільноти письменників України» (НеСУП).

Портал інформує про літературний процес в Україні: діяльність літературних спільнот і студій, фестивалі, книжкові виставки-ярмарки, новинки та премії.

Перші публікації на порталі датуються січнем 2012. На порталі зазначалося, що його засновником є Національна спілка письменників України. Однак згодом назва засновника на порталі була змінена..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 216323 (23 травня 2019)



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Україна • Портал:Українська діаспора • Портал:Українська повстанська армія • Портал:Українське мистецтво • Портал:Українська література • Портал:Українська мова • Портал:Сучасна українська література • Портал:Український кінематограф • Портал:Українська музика • Портал:Український рок • Портал:Український спорт • Портал:Українська наука • Портал:Географія України


Мистецтво • Архітектура (Фортифікація • Дерев'яна архітектура • Храми східної традиції) • Бароко • Кераміка • Кінематограф • Модерн • Мультиплікація • Образотворче мистецтво (Живопис • Скульптура) • Музика (Джаз • Естрада • Кантрі • Класична музика • Мюзикл • Опера • Оперета • Панк • Прогресивний рок • Рок • Рок-н-рол • Російський рок • Фолк-рок • Хард-рок • Хеві-метал • The Beatles) • Танець (Балет) • Театр • Телебачення • Фотографія • Цирк


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Біографії • Війна... • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Культура • ЛГБТ • Мистецтво... • Міфологія • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія... • Право • Програмування • Релігія... • СНІД • Спорт... • Техніка... • Туризм

Наука • Математика • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Гуманітарні науки... • Медицина • Філософія

Україна... • АТО • Діаспора • Географія • Караїми • Кінематограф • Література • Сучасна література • Мистецтво • Мова • Музика • Рок • Наука • Регіони... • Спорт • УПА • Євро 2012 •

Географія... • Австралія і Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна і Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. Микола Крячок. З епістолярію Гната Хоткевича