Галич

місто, колишній центр Галицько-Волинського князівства, адміністративний центр Галицького району Івано-Франківської області.
(Перенаправлено з Галич (давній))

Га́лич — місто, засноване на відстані близько 5 км від зруйнованого давнього Галича, столиці Галицько-Волинського князівства, наймогутнішої твердині на південно-західних давньоруських землях.

Галич
COA of Halych.svg Flag of Halych.svg
Герб Галича Прапор Галича
Galych-1.jpg
Галич Церква Різдва.jpgЦерква Успіння Пресвятої Богородиці, с.Крилос, Галицький р-н., Івано-Франківської обл. 2.jpg
Галич Пам'ятник Данилу Галицькому.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Рада Галицька міська рада
Засноване
Перша згадка 898 (260)
Магдебурзьке право 1367
Населення 6307 (01.01.2020)[1]
 - повне 6307 (01.01.2020)[1]
Площа 24.67 км²
Густота населення 256 осіб/км²
Поштові індекси 77100
Телефонний код +380-3431
Координати 49°08′22″ пн. ш. 24°43′54″ сх. д. / 49.13944° пн. ш. 24.73167° сх. д. / 49.13944; 24.73167Координати: 49°08′22″ пн. ш. 24°43′54″ сх. д. / 49.13944° пн. ш. 24.73167° сх. д. / 49.13944; 24.73167
Водойма Річка Дністер, Луква, Гнила Липа
День міста Друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Галич
До обл./респ. центру
 - залізницею 29 км
 - автошляхами 25 км
Міська влада
Адреса 77100, Івано-Франківська обл., м. Галич, майдан Різдва, 16
Вебсторінка Галицька міська рада
Міський голова Кантор Олег Михайлович

CMNS: Галич у Вікісховищі

Карта
Галич. Карта розташування: Україна
Галич
Галич
Галич. Карта розташування: Івано-Франківська область
Галич
Галич

Перша згадка про місто, яку деякі дослідники вважають міфічною, відноситься до 898 року[уточнити], згідно зі списком угорської хроніки кінця XIII ст., автором якої був анонімний нотаріус короля Бели. Назва міста дала назву регіону Галичина. Найбільшого піднесення Галич досяг за князя Ярослава Осмомисла (11531187), оспіваного в «Слові о полку Ігоревім». 1367 року Галич отримав магдебурзьке право.

Сьогодні Галич — центр Галицької міської громади Івано-Франківської області з населенням близько 6307 осіб. (01.01.2020)[2]

Розташований за 29 км залізницею та 26 км шосейним шляхом на північ від обласного центру м. Івано-Франківська. Через місто пролягає автодорога Н09.

НазваРедагувати

Ярослав Пастернак, автор найважливіших наукових та археологічних досліджень Галича, як найімовірнішу виділяв версію про походження назви Галича від грецького слова άλάς (галас) — «сіль». Вперше таку версію висловив австрійський історик кінця XVIII століття Бальтазар Гакет, оскільки, за його дослідженнями, саме тут знаходилося перше відоме в регіоні місце добування солі.[3] Цю думку підтримував німецький географ Й. Еґлі,[4] а також історик Теофіль Коструба, який проводив паралелі з подібними назвами на означення соледобувних центрів як Гальштадт в Австрії й Галле в Німеччині.[5] Я. Пастернак пов'язує появу прив'язку грецького топоніма, похідного від грецького слова «сіль», із проживанням південніше Карпат фракійських племен, що мали тісні контакти з автохтонним населенням Галичини, передусім пов'язані з торгівлею сіллю.[6]

Існує ще принаймні 10 різних версій етимології ойконіма, які вказують на власність або належність:

1. Субстантивований посесив на *-j(ь) від слов'янського антропоніма Галиця.

2. Субстантивований посесив на *-j(ь) від апелятива «галиця» (галка), про що свідчить геральдика міста, основним компонентом якої є зображення галки.

Характеризують особливості міського ландшафту:

3. Похідне від назви гори Галич (за Яном Длугошем)

4. Похідне від слов'янської основи «гала» — «гора».

5. Похідне від литовського «galas» — «кінець, край, область».ЗемГалія, ЛатГалія назви історичних земель в Латвії які заселялись литовцями при освоєнні Латвії з початку 6 століття нашої ери та асиміляції фінно мовних племен(фінномовні гідроніми тобто назви річок вкривають всю територію Латвії, останні з них були Ліви-лівонці які при асиміляції латишами з початку 14століття породили таммські діалекти латвійської мови). Немало балтомовних гідронімів в Галичині та Закарпатті аналогічні давньоПруським, Литовським, та балтомовним на території Білорусії

6. Похідне від гот. hallus — «скелі».

7. Похідне від слов'янського «голъ» — «голий».

8. Похідне від кельтського «hal» — «сіль».

9. Похідне від слов'янського «галява» — «прогалина в лісі» чи польського «halа» — «голе місто».

Указують на етнічну належність:

10. Похідне від етнонімів «гали», «галати».

Герб ГаличаРедагувати

Докладніше: Герб Галича
 
Герб міста Галич. Геральдична композиція великого герба Галича

Сучасний герб Галича: малий герб Галича підтримують із двох сторін грифон і лев. Грифон — охоронець землі й небес. Лев — символ сили і влади.

Малий герб Галича: орнамент із церкви пророка Іллі та церкви святого Пантелеймона переплетений жовто-блакитною стрічкою символізує належність галицьких земель до всієї Української держави. Вежа магдебурзького права вказує, що місто мало Магдебурзьке право.

Давній герб Галича та Галицької землі з XIV ст.: Чорна Галка, готова до польоту, на білому (срібному) полі з короною на голові.

Географія і кліматРедагувати

ГідрографіяРедагувати

 
Пішохідний міст через річку Дністер ввечері. 2019 р.

Основний водний об'єкт міста — річка Дністер.

Живлення Дністра — мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і осінні дощові паводки. Льодовий режим нестійкий.

 
Дністер у Галичі

Глибина русла непостійна, сильно мінлива у створі і вздовж течії. Під час паводку 2008 року рівень річки піднявся на 10 метрів.

Поблизу міста Галич у річку впадають річки Лімниця, Луква, Гнила Липа. Береги Дністра поблизу міста укріплені залізобетонними плитами. На Дністрі в Галичі стоять два мости. Автомобільний міст споруджено у 80-х роках, і старий металевий міст 1900 року, який є однією з архітектурних пам'яток Галича. Також в межах міста по одному мосту через річки Луква і Гнила Липа.

ІсторіяРедагувати

Археологічні дослідженняРедагувати

Археологічні дослідження тут, які проводили Лев Лаврецький під керівництвом Ізидора Шараневича (1882—1884), Александер Чоловський з І. Шараневичем (1890), Й. Пеленський (1909, 1911),[7] також в селах Крилосі, Комарові, Підгородді, Вікторові В. Л. Чачковського з Я. Хмілевським (1925—1932) свідчать, що на цій території людина оселилася ще в добу міді-бронзи. Стародавній Галич був розташований на Крилоській горі, у межиріччі Лукви та Мозолевого потоку аж до Дністра. Вдале географічне розташування міста в поєднанні зі штучним укріпленням полегшувало його захист. Ще й досі збереглися залишки п'яти рядів могутніх земляних валів, що сягають висоти близько 25 м. Тепер тут знаходиться Національний заповідник «Давній Галич», який включає цілий ряд широко відомих пам'яток.

За археологічними дослідженнями, які проводилися під керівництвом Я. Пастернака в 1934-41, 1951-52 і 1955 роках (вчені В. Довженок, В. Гончаров[8]), встановлено, що Галич існував у Х ст. Під час розкопок виявлено розташований на високому пагорбі у селі Крилос (6 км на південь від сучасного Галича) дитинець і ремісничо-торговельний посад, укріплені ровами та валами. Під пагорбом було неукріплене поселення — «підгороддя», заселене ремісниками й торговцями. Під час розкопок дитинця було відкрито залишки фундаментів і стін Успенського собору, збудованого в середині 12 ст. за князя Ярослава Осмомисла, останки якого знайдено в саркофагу під мозаїчною підлогою собору. Собор був оздоблений різьбленим каменем і фресками. Територія на північ від дитинця була зайнята позаміськими боярськими й монастирськими укріпленими садибами. У Галичі і його передмістях відкрито залишки інших 10 білокам'яних храмів на посаді, а в «підгородді» — залишки ювелірних, гончарних, ковальських та інших майстерень, наземних і заглиблених жител, вироби з глини, заліза, кістки, скла.

Найдавніші писемні свідченняРедагувати

Перша згадка про Галич датована 290 р. Готський історик Йордан згадував місто у своїй праці "Getica". В праці під 290 роком розповідається про битву біля міста Galtis[9][10].

Галич згадується під 896 роком у творі "Діяння угрів" угорського хроніста Аноніма. Цей твір написаний при дворі угорського короля Бели ІІІ. Описується ласкава зустріч князя угрів Альмоша (Арпада) галицьким князем[11][10][12]:

  ...А на четвертому тижні вождь Альмош зі своїми прийшов в Галицьку землю і тут вибрав собі і своїм місце для відпочинку... Коли все це почув князь Галицької землі, він вийшов назустріч вождю Альмошу босоніж з усіма вельможами і надав в користування вождю Альмошу різні дарунки. Відкривши ворота міста Галича, він запропонував йому гостинність, немов своєму господарю і віддав йому в якості заручника єдиного свого сина разом із синами вельмож свого королівства. Крім цього, він подарував як вождю, так і всім його воїнам десять найкращих скакунів і триста коней з сідлами і вудилами, три тисячі марок срібла і двісті марок золота, а також прекрасний одяг...  

Період Галицького князівства та Руського королівстваРедагувати

Відомо, що давній Галич був великим економічним і культурним центром Київської Русі. Хоча саме розташування міста — за межами власне Русі.[13] У 1140 році він згадується в Іпатіївському літописі. Князь Ігор Василькович (у хрещенні Іван) після смерті брата Ростислава (у хрещенні Григорія) став князем у Теребовлі, але залишився в Галичі, імовірно, бо тодішній Галич переважав старий Теребовль через краще стратегічне розташування.[14]

Володимирко Володарович після смерті Івана Васильковича в 1141 році об'єднав усі галицькі землі в єдине князівство та переніс столицю до Галича.[14] З 1144 року Галич був столицею Галицького князівства, згодом — Галицько-Волинської держави. Центр-акрополь княжого Галича містився біля теперішнього села Крилоса Галицького району Івано-Франківської області на березі річки Лукви (притока Дністра) на стрімкому скелятому виступі (т. зв. «Криліська гора» між р. Луквою й Мозолевим потоком.[15]). На місці теперішнього міста існував торговельно-ремісничий посад.

1199 року — друге за величиною місто Галицько-Волинського князівства. Значного розквіту досяг у 2-й половині ХІІ ст. за князювання Ярослава Осмомисла та його сина Володимира Ярославовича, згодо (у ХІІІ ст.) - за Романа Мстиславича, а також його сина Данила Романовича. Данило Романович (також король Данило; у радянській історіографії — Данило Галицький), 1238 року остаточно утвердився в цьому краї по поразці угорців на чолі з галицьким боярином Судиславом. У той час у Галичі розвивалися ремесла і торгівля, велося значне цивільне й церковне будівництво. Було складено першу половину Галицько-Волинського літопису.

На початку[16] 1241[17][a] року княжий Галич зруйнували монголо-татари хана Бату.[18] У цей час король Данило заснував нове місто, що згодом перейняло на себе адміністративну роль Галича - Львів.[19] Столицю Галицько-Волинського князівстват(Згодом - Руського королівства), ймовірно, було перенесено до Холма, а Галич залишився центром Галицької єпархії[20].

Пізніше бояри зв'язалися з князем Ростиславом Михайловичем, якого вони висунули претендентом на княжіння. 17 серпня 1245 р. під Ярославом відбувся бій, де війська Данила Романовича здобули вирішальну перемогу.

Раніше монголи встановили на захоплених руських землях непомірну данину, а руські князі мусили їхати до них в Золоту Орду по ярлик — гарантію недоторканості. Князь Данило, який мав горду й непоступливу вдачу, також змушений був їхати до хана, який 1250 року послав до нього послів з вимогою віддати Галич. Щоб урятувати місто від руйнації, Данило вирішив скоритися й поїхати по ярлик. Літопис про це пише: «Гірша лиха — честь татарська. Данило Романович, князь великий, що держить землю Руську, Київську, Волинську, Галицьку, стоїть перед ханом навколішки, платить данину…» Але такий вчинок зовсім не свідчить про слабкість князя Данила, а лише про його дипломатичну мудрість. Щоб зберегти ослаблену Русь і місто Галич, він пішов на такий крок, водночас виношуючи плани визволення Русі від загарбників. Данило Галицький веде таємні переговори з Папою Римським Інокентієм IV і пропонує організувати хрестовий похід проти навали, що загрожувала всій Європі. 1253 року понтифік видав соборне послання до християн Європи з закликом виступити проти загарбників. У 1253 року в місті Дорогочині Данило Галицький прийняв королівську корону від папи Інокентія IV. Проте, оголошений похід не відбувся і як результат відносини з курією обірвалися. Місто, згадане ще 1255 р., надалі занепало і втратило своє адміністративне й політичне значення.

Улітку 1338 року відбувся Другий з'їзд монархів в угорському Вишеграді. Його результатом стала домовленість між королями Польщі Казимиром III та Угорщини Карлом I Робертом, що у випадку відсутності синів у першого права на польський трон переходять сину Карла І Роберта — тоді принцеві Людовику.[21]

Польсько-угорський кондомініум та існування у складі Королівства ПольськогоРедагувати

У липні 1353 року війська волинського князя Любарта здобули місто, забрали багато невільників та здобичі[22], проте відібрати регіон у поляків Любарту не вдалось. 1370 року разом з усією Галичиною перейшло під владою угорського короля Людовіка Великого.

19 листопада 1374 польський князь Владислав Опольчик, призначений намісником Руського королівства видав для міста привілей, яким підтверджував його право на самоврядування[23].

У 1387 році під час походу польської королеви Ядвіги, після тривалої облоги було взяте польськими шляхетськими військами в союзі з литовсько-руськими князями та остаточно перейшло під польську владу. Угорський палатин Бенедикт, який очолював оборону міста, здав його за умови вільного повернення в Угорщину та збереження своїх маєтностей в Галичині.

16 травня 1440 король Владислав ІІІ Варненчик своїм привілеєм, виданим у Буді, дозволив, щоби шляхтич-придворний Миколай Парава викупив у руського воєводи Петра Одровонжа Галицьке староство (місто, замок, 11 сіл) з Калуською жупою[24].

У 1413—1540 роках тут була резиденція митрополичих намісників. Наприкінці XVI ст. діяла братська школа, на початку XVII ст. друкарня.[7]

Під час походів молдовського господара Штефана III[25] на Покуття 1491 і 1502 років чимало українського населення звідти перейшло до Молдови. Улітку 1498 року він з турецькою допомогою напав на Поділля та Галицьку землю, пограбував та спалив Галич, Бучач, Підгайці, Теребовлю та захопив чимало полонених[26].

1561 року відбувся виступ міщан та селян Галича проти світських та релігійних феодалів[27].

1594 року татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування[28].

23 липня 1764 року син волинського воєводи Міхала Потоцького Петро не допустив проводження реляційного сеймику в Галичі. 27 липня польські шляхтичі утворили в місті реконфедерацію проти генеральної конфедерації Чарторийських у Варшаві.[29]

Австрійський періодРедагувати

1772 року після першого поділу Речі Посполитої Галич увійшов до складу коронного краю Галичини та Лодомерії в складі австрійської монархії Габсбургів.

 
Галич і замок на початку ХІХ ст.

У 1779—1885 роках у місті діяла духовна семінарія.[30] До Першої світової — «бастіон» москвофільства.[31]

У 1866 році відкрита Львівсько-Чернівецько-Ясська залізниця й станція Галич. 1897 року введено в дію залізничне сполучення Галич - Острів - Березовиця (закінчувалося на південь від Тернополя).

Перша світоваРедагувати

У червні 1915 року після боїв з російськими військами місто зайняли підрозділи Українських січових стрільців[7]. Місто, як і Бучач та Гусятин дуже сильно постраждало під час боїв Першої світової війни[32].

Радянська окупаціяРедагувати

До Галича приєднано хутори Лози й Мурафине[33].

Період відновлення НезалежностіРедагувати

У місті Галичі створено Національний заповідник «Давній Галич».

Освіта, культура, ЗМІРедагувати

ОсвітаРедагувати

У м. Галич є дві загальноосвітні школи й одна гімназія.

  • Галицька загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 1 імені Ярослава Осмомисла[34], вул. Шевченка, 5.

Директор Савчук Марія Арсенівна. Кількість персоналу: 45. Кількість учнів: 967. Кількість класів: 24. Кількість приміщень: 35.

  • Галицька загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2, вул. Львівська, 3.

Кількість персоналу: 38. Кількість учнів: 120. Кількість класів: 11. Кількість приміщень: 22.

ЕкономікаРедагувати

ПромисловістьРедагувати

Сьогодні в місті працюють: завод механічних пресів, будівельних матеріалів, маслосирзавод, комбінати будівельної індустрії, хлібопродуктів, філіали заводів «Родон», «Полімер», а також низка середніх і малих підприємств.

Комунікації й транспортРедагувати

 
Залізничний вокзал станції Галич

Сучасний Галич розташований за 110 км від Львова і 24 (26) км від Івано-Франківська. Через місто пролягає автошлях Н09 (розпочинається у Мукачево, проходить через Хуст, Тячів, Рахів, Ясіня, Яблуницький перевал, Івано-Франківськ, закінчується у Львові) та залізнична лінія, на якій розташована станція Галич. Залізницею до обласного центру — 29 км.

ЗМІРедагувати

Охорона здоров'я й спортРедагувати

РелігіяРедагувати

Українська греко-католицька церкваРедагувати

Греко-католицька громада нараховує 1200 родин. Відновила свою діяльність вийшовши з підпілля в лютому 1990 року після того, як Українська греко-католицька церква була незаконно ліквідована в 1946 році комуністичною владою.

З 1990 по 2013 рік парохом церкви Різдва Христового УГКЦ та деканом Галицьким був о. Василь Завірач.

На даний час парохом парафії Різдва Христового та деканом Галицьким є о. Ігор Броновський, сотрудниками парафії - о. Володимир Кузюк та о. Володимир Палій.

Греко-католицька громада має у власності наступні культові споруди:

  • деканальна церква Різдва Христового за адресою: майдан Різдва, 1
  • церква мучеників Станіславівських Григорія Хомишина, Івана Селезюка, Симеона Лукача: вул. Гора
  • церква великомученика Дмитрія, вул. Вітовського.
  • поховальна каплиця Архистратига Михаїла (Новий цвинтар)
  • поховальна каплиця (цвинтар на Галич-горі)
  • каплиця Різдва Пречистої Діви Марії (урочище Калинівка)
  • каплиця Зіслання Святого Духа (урочище Мурафино)
  • каплиця Покрови Пресвятої Богородиці (урочище Лози)
  • каплиця Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Шикети)
  • каплиця Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Данила Галицького)

ПравославніРедагувати

Храм-каплиця Покрови Пресвятої Богородиці (ПЦУ). Настоятель — прот. Іоан Воненько.

Церква Святого рівноапостольного князя Володимира. Настоятель — прот. Іоан Кузь декан Галицький ПЦУ.

КараїмізмРедагувати

Громада («колонія») караїмів з'явилася в місті за сприяння короля Стефана Баторія.[35] Поміж трьох основних діалектов караїмської мови, кримського та тракайського, вирізнявся і галицько-луцький діалект. Оскільки, караїмська громада Галичу зникла, а будівля кенаси була зруйнована у радянський період, архів громади був вивезений до Тракаю, Литва, а вівтар встановлений у кенасі у м. Євпаторія після реставрації будівлі храму у 1993 р.

Визначні пам'яткиРедагувати

Від княжого Галича також збереглася церква св. Пантелеймона в c. Шевченкове. Є залишки фортифікаційних споруд і фундаменти понад тридцяти давніх церков. Пізніший період представлений залишками Старостинського замку.

Пам'ятки архітектури й історіїРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

 
Знак перед містом Галичем

У Галичі встановлено такі пам'ятники, монументи й пам'ятні знаки:

  • Пам'ятник Данилу Галицькому
  • пам'ятник Тарасові Шевченку[36].
  • пам'ятник воїнам-афганцям.
  • пам'ятник жертвам Талергофу
  • З метою збереження історичної пам'яті про судноплавство на Дністрі, а також про його основоположників у ХІХ–ХХ ст. генеральна дирекція Національного заповідника «Давній Галич» прийняла рішення про встановлення пам'ятного знака на березі річки Дністер. Урочистість відкриття стала одним із заходів до відзначення 24-ї річниці незалежності України (2015). Пам'ятний знак відкрито біля однієї з цікавих пам'яток Галича — старого металевого мосту (збудований 1910 року) на правому березі Дністра. Освятив Пам'ятний знак декан Галицький (УГКЦ) о. Ігор Броновський.[37]

Відомі людиРедагувати

УродженціРедагувати

Галицькі православні митрополитиРедагувати

Галицькі архієпископи РКЦРедагувати

Галицькі старостиРедагувати

КаштеляниРедагувати

  • Сціборій Андріяшко (зокрема в 1377 році)[41]
  • Христофор (Кшиштоф) Свірзький[42]

ПідкоморіїРедагувати

  • Василь Комар, син Остафія[43]
  • Каршницький гербу Леліва, донька — Тереза[44]

Почесні громадяниРедагувати

Ювілеї й пам'ятні датиРедагувати

У 2017 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей 650 років з часу надання місту Галичу Магдебурзького права (1367).[46]

Міжнародні контактиРедагувати

Галич офіційно підтримує контакти з німецьким містом Радеберг, однак не має з ним побратимських відносин[47].

СвітлиниРедагувати

ЗаувагиРедагувати

  1. Мечислав Орлович стверджував про 1240 рік → Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — 276 s. — S. 14. (пол.)

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Haquet. Neueste Phisiologicshe Reisen in den Jahren 1791-93, I.c I, 196
  4. Egli J. Nomina Geographica. — Ляйпціґ, 1893. — 339.
  5. Коструба Т. Звідки пішла «Галичина». — Львів : Життя і знання ХІ, 1938. — С. 145—146.
  6. Пастернак Я. Старий Галич. — Ів.-Франківськ : Плай, 1991. — С. 25.
  7. а б в Галич… — С. 342.
  8. Там само.
  9. Иордан. О происхождении и деяниях гетов: Getica. М., 1960.. dgve.ru. Процитовано 2020-10-17. 
  10. а б Качкан, В. А. (2018). Історія України : підручник (українська). ВСВ "Медицина". с. 360 с. ISBN 978-617-505-697-4. 
  11. ANONYMUS: GESTA HUNGARORUM. mek.oszk.hu. Процитовано 2020-10-17. 
  12. GALLART. gallart.primordial.org.ua. Процитовано 2020-10-17. 
  13. Моця О. П. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах // Археологія. — 2009. — № 1. — С. 7—16.
  14. а б Котляр М. Рюриковичі в Галичині й на Волині… — С. 39.
  15. Галич… — С. 341—342.
  16. Городиський Леон, Зінчишин Ігор. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — 294 с., 44 арк. іл. — С. 42. — ISBN 966-7255-01-8.
  17. Галич… — С. 341.
  18. [1]
  19. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — 276 s. — S. 14. (пол.)
  20. Баран В. Д. Галич давній… — С. 335.
  21. Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… — С. 44.
  22. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 41.
  23. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (488) (вер.—жовт.). — С. 35. — ISSN 0130-5247.
  24. Wiśniewski J. Parawa Mikołaj z Lubina h. Ogończyk // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — T. XXV/2, zeszyt 105. — S. 198. (пол.)
  25. турки називали його Кара Богдан
  26. Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 30.
  27. Грабовецький В. Західно-Українські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654рр. — К. : Наукова думка, 1972. — С. 23.
  28. Леп'явко С. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
  29. Szczygielski W. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. po 1800) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 124. (пол.)
  30. Галич… С. 342
  31. 24 серпня, понеділок // мемуари Василя Маковського
  32. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України;видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 91. — ISBN 5-7707-7867-9.
  33. Міста і села Галицького району: історія, пам'ятки, особистості — Івано-Франківськ, Нова Зоря, 2001 — с. 30
  34. Встановлено горельєф на честь князя Ярослава Осмомисла
  35. Halicz… — S. 15.
  36. Вечірні читання «Кобзаря»
  37. Чемеринський Андрій. Пам'ятний знак на честь судноплавства на Дністрі // Галичина. — 2015. — 1 верес.
  38. Запис № 71. / Грамоти 61—85 / ГРАМОТИ XIV ст.
  39. Володимир Пшик. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина / Жидачів // Галицька брама. — Львів, 1999. — № 3—4 (51—52) (бер.—квіт.). — 24 с. — С. 6—7.
  40. Pociecha W. Chodecki h. Powała (†1534) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1937. — t. III/1, zeszyt 11. — S. 350. (пол.)
  41. № 59. — С. 96.
  42. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — 820 s. — S. 252. (пол.)
  43. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. 2 — S. 563. (пол.)
  44. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — t. 3. — S. 17. (пол.)
  45. Dionizy Tchórzewski[недоступне посилання з травня 2019] (пол.)
  46. Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році»
  47. Німеччина - Міжрегіональне співробітництво. germany.mfa.gov.ua (ua). Процитовано 2021-02-25. 

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Галич / В. В. Грабовецький, П. І. Арсенич. – Львів : Каменяр, 1964. – 71 с. – (Вивчай рідний край).
  • Галич запрошує / І. Драбчук, В. Дідух. – Галич: Нац. заповідник «Давній Галич» , 2007. – 50 с.: іл. – ISBN 966-95497-3-4
  • Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: (матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції) / Національна академія наук України ... [та ін.]; редакційна колегія : Кононенко Віталій ... [та ін.]. — Івано-Франківськ; Галич: Плай, 1998. — 350 с. — ISBN 9667365301 (PDF-файл)
  • Галич і Галицька земля : збірник наук. праць / ред. кол. П.П. Толочко [та ін.]. – К.: - Галич: Нац. заповідник «Давній Галич», 1998. – 147 с.
  • Галич : [фотоальб.] / [авт. упоряд. В. Дідух]. – Галич: Нац. заповідник «Давній Галич» ; Львів: Манускрипт, 2005. – 160 с.: іл. – ISBN 966-96318
  • Давній Галич в пам'ятках історії та культури : історико-краєзнавче дослідження в ілюстраціях / Б. Гаврилів [та ін.] ; ред. В. Грабовецькитй, В. Кафарський. - Івано-Франківськ : Нова Зоря, 1999. - 152 с. - ISBN 966-7363-21-X
  • Історія Галича / М. П. Фіголь, О. М. Фіголь. - Львів : Світ ; Галич : Давній Галич, 2000. - 184 с.: іл. - Альтернативна назва : Історія Галича в пам'ятках мистецтва / М. П.Фіголь, О. М.Фіголь. - ISBN 5-7773-0420-6
  • Історія княжого Галича : До 800-ліття від часу народження короля Данила Галицького / М. В. Костик. – Івано-Франківськ; Галич : Нова Зоря : Давній Галич, 2001. – 136 с. + Додаток 1. – ISBN 966-7363-62-7.
  • Фіголь М. Металопластика та інші художні ремесла стародавнього Галича // Записки Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. — Львів: 1994. — Мистецтвознавство. Т. ССХХVІІ. — С. 28-43: ілюстр.
  • Мистецтво стародавнього Галича / Михайло Фіголь ; ред., упоряд. іл. Ю. Іванченко. – Київ: Мистецтво, 1997. – 222, [1] с. : іл. (коротко про видання)
  • Пастернак Я. Старий Галич. Львів-Краків, 1944.
  • Стародавній Галич: цивілізація відома і таємнича /І. Коваль, М. Косило, І. Миронюк. – Івано-Франківськ: видавець І. Я. Третяк, 2010. – 464 с.: іл.

ПосиланняРедагувати