Ян Длу́гош (пол. Jan Długosz; 1 грудня 1415(14151201) — 19 травня 1480) — польський католицький священник, історик, дипломат. Архієпископ Львівський (1480). Представник шляхетського роду Длугошів гербу Венява. Народився у Новій Бжезьниці, Польща. Автор «Історії Польщі» («Хроніка Длугоша») у 12 томах[2].

Ян Длугош
Jan Długosz.PNG
Герб
Архієпископ Львівський
Конфесія: католик
 
Національність: поляк
Народження: 1 грудня 1415
Нова Бжезьниця, Паєнчанський повіт, Лодзинське воєводство, Польща
Смерть: 19 травня 1480 (64 роки) або 19 травня 1480(1480-05-19)[1] (64 роки)
Краків
CMNS: Ян Длугош на Вікісховищі

БіографіяРедагувати

 
«Дім Длугоша», Віслиця

Ян Длугош народився 11 грудня 1415 року у селі Нова Бжезьниця (нині — Паєнчаського повіту, Лодзького воєводства).

Початкову освіту здобував у парафіяльній школі міста Новий Корчин[pl], де його батько був старостою від 1421 року. Далі навчався у Краківському університеті (14281431 роки)[2], але жодних іспитів він там не здавав, оскільки його не приваблювала «філософія», тобто тогочасна схоластика; краще джерело мудрості він бачив у вивченні історії, як власної країни, так цілого світу.

Свій задум зміг втілити на практиці при дворі одного з найвідоміших тогочасних державних діячів Краківського кардинала Збіґнєва Олесницького1431 року працював нотаріусом, тобто писарем)[2]. З 1436 року — краківський канонік[3]; у 14391455 роках був секретарем кардинала Збігнева Олесницького. В канцелярії Краківської архидієцезії він проявив свої великі адміністративні здібності, добре управляв її маєтностями, готував інвентарі і нагромаджував акти, які пізніше використав в «Liber Beriejiciorum», оберігав кардинала від матеріальних зазіхань його родичів.

На службі у кардинала він здійснив свої перші кроки у дипломатичній сфері. 1 жовтня 1449 року він привіз Олесницькому з Риму довгоочікуваний кардинальський капелюх. Наприкінці серпня — на початку вересня 1451 року в Самборі як делегат кардинала і панів малопольських він гостро виступив проти короля в справі приєднання Волині до Польської Корони.

Король Польщі Казимир IV посилав Яна Длугоша в дипломатичні місії до Папського та Імперського дворів; Длугош був залучений до переговорів короля з Тевтонськими лицарями протягом Війни Тринадцяти Років (14541466 років) та численних мирних переговорів.

У 1450 році був посланий королевою-матір'ю Софією Гольшанською та королем Казимиром IV на мирні переговори між регентом Королівства Угорщини Яношем Гуняді та Яном Іскрою, де за шість днів переконав їх підписати перемир'я.

У 1461 році польська делегація, до якої входив Ян Длугош, зустрілась з емісарами чеського короля Їржі з Подебрад в Битомі. Після шестиденних розмов альянс між двома фракціями було укладено.

У 1467 році Длугошу було довірено навчання королівських синів: Владислава, Казимира, Яна Ольбрахта, Олександра, Сигізмунда та Фредерика. Учасник різних закордонних посольств: у 1449 році до Риму, 1467 року до Чехії, 1469 року до Угорщини та 1478 року до Вишеграду. У 1471 році супроводжував Владислава II Ягеллончика на коронацію до Праги, але відхилив пропозицію стати архієпископом Праги, але незабаром був обраний на львівського архієпископа.[2] На цій посаді Длугош перебував до своєї смерті 19 травня 1480 році.

Ян Щасний Гербурт надав кошти для друк Яном Шелігою перших 4-х томів праці «Хроніка Длугоша»[2] у Добромильській друкарні.

ТвориРедагувати

Докладніше: Хроніка Длугоша

Серед багатьох творів Яна Длугоша найвідомішим є «лат. Annales seu cronicae inclyti regni Poloniae opera»[3], так звана «Хроніка Длугоша». Це історія Польщі, доведена до 1480 р., в 12 книгах латинською мовою[2]. У «Хроніці Длугоша» використані різні літописи Східної Європи[3], матеріали державних і церковних архівів, польські, чеські і угорські хроніки, руські і литовські літописи. Вона вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Його праця містить численні відомості про історію України, бо для написання історії польського королівства Ян Длугош використовував навіть такі руські літописні пам'ятки, що не дійшли до наших днів («Київський літописний звід», «Перемишльський єпископський звід» та інші).[2] На працю Яна Длугоша посилалися часто українські письменники XVII століття.[3]

Частина хроніки перекладена російською мовою.

ВшануванняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Czech National Authority Database
  2. а б в г д е ж Ісаєвич 403.
  3. а б в г Длуґош (Długosz) Ян… — С. 527.
  4. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie z planem miasta // Wydanie drugie.— Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — 276 s.— mapa. (пол.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ян Длугош