Шахтар (Донецьк)

український футбольний клуб з Донецька

«Шахта́р» — український футбольний клуб з міста Донецька. Виступає у Прем'єр-лізі чемпіонату України. Створений у травні 1936 року. Володар Кубка УЄФА 2009. 4-разовий володар Кубка СРСР. 15-разовий чемпіон України, 14-разовий володар Кубка України, 9-разовий володар Суперкубка України.

«Шахтар» (Донецьк)
Повна назва Футбольний клуб «Шахтар» Донецьк
Прізвисько «гірники» (команда, гравці),
«кроти» (уболівальники)
Коротка назва «Шахтар»
Засновано 24 травня 1936
Населений пункт Донецьк, Україна Україна
Стадіон «Донбас Арена»
«Арена Львів» (Львів)
Вміщує 51 504
34 725
Власник Україна Рінат Ахметов
Президент Україна Рінат Ахметов
Головний тренер Боснія і Герцеговина Маріно Пушич
Ліга Прем'єр-ліга
2023/24 Чинний чемпіон 1-е місце
Вебсайт shakhtar.com
Домашня
Виїзна
Запасна
Сезон 2023/24

До 2014 року проводив домашні ігри у Донецьку на стадіоні «Донбас Арена». Через війну на сході України «Шахтар» переїхав до Києва[1][2], і з 2014 року тренувальною базою «гірників» є олімпійський комплекс «Святошин»[2][3]. У 2014—2016 роках «Шахтар» провів більшість домашніх матчів у Львові на «Арені Львів»[4][5], з лютого 2017 року до березня 2020 року клуб грав на ОСК «Металіст» у Харкові[6][7]. З травня 2020 року домашнім стадіоном «Шахтаря» став НСК «Олімпійський» у Києві[7][8][9]. Контракт щодо виступів «гірників» на «Олімпійському» підписано на три роки[10].

Історія

ред.

Назви клубу

ред.
  • «Стахановець» (19361946)
  • «Шахтар»1946)

Донецький футбол до створення клубу

ред.

Першими футболістами на території Донеччини стали британські робітники (переважно валлійці), які приїхали сюди працювати на металургійних підприємствах Джона Юза.

Восени 1911 року при заводі Новоросійського товариства (сучасний Донецький металургійний завод) відкрито «Юзівське спортивне товариство», у складі якого діяв футбольний гурток. Команда існувала до 1919 року і була найсильнішою дружиною Юзівки у дорадянські часи. У 1920-х роках честь міста представляла команда клубу імені Леніна, основу якої становили робітники металургійного заводу. Одним з найвідоміших вихованців цієї команди став Віктор Шиловський. Саме колектив клубу ім. Леніна провів перший у Донбасі міжнародний матч — восени 1924 року робітничу збірну Німеччини розгромили 5:0. У першій половині 1930-х років лідерами футболу на Донеччині були «Динамо» і «Буревісник», останній виступав на одному з найкращих полів у Сталіно — у місці, де в 1936 році збудовано центральний стадіон «Шахтар».

Перші роки: 1936—1941

ред.
 
Футбольний клуб «Стахановець». 1937 рік

До 1936 року першість СРСР проводили нерегулярно і переважно поміж збірними міст або республік.[11] Всесоюзна рада фізичної культури вирішила провести чемпіонат країни між клубними командами і для колективу зі Сталіно виділено місце у групі «В» (третя за рівнем радянська ліга). Обласна газета «Соціалістичний Донбас» 9 квітня 1936 року опублікувала рішення чиновників:

«…До команди увійдуть 22 найкращі гравці Донбасу. Гравці будуть звільнені від роботи на виробництві. Для покращення класу гри запрошено спеціального тренера…»[12]

Організатором і першим головним тренером команди став Микола Наумов, який водночас був польовим гравцем – виступав у нападі.

2 травня 1936 року новостворена команда, поки що під прапором збірної міста, розгромила у товариській грі московський «Фрезер» – 6:0. Офіційний дебют команди відбувся у матчі чемпіонату УРСР 12 травня 1936 на стадіоні ім. Балицького в Горлівці з одеським «Динамо» (2:3).

 
 
 
 
 
«Шахтар»

У довоєнні роки команда
виступала у барвах ДСТ «Стахановець» —
блакитних і червоних
[13][14]

24 травня 1936 р. «Вугільники» стартували у чемпіонаті СРСР матчем у місті Казань проти місцевого «Динамо» — поразка 1:4.

Головними кольорами команди у 1936 р. були червоний і блакитний.

У перших іграх колектив заявили під назвою «Вугільники» (рос. «Угольщики»)[джерело?], яку згодом змінили на «Стахановець». Весняний чемпіонат 1936 року клуб фінішувавши на 7-му місці серед 8 команд. В осінній першості «гірники» піднялись на одну сходинку, посівши 6-те місце. Перед сезоном 1937 команда підсилилась – прийшли талановиті виконавці: воротар Костянтин Скрипченко, оборонці Микола Кузнєцов, Георгій Бікезін і Георгій Мазанов та нападник Григорій Балаба, які стали основою «Стахановця» у 1938—1940 роках.[15]

Сталінці сильно провели чемпіонат, поділивши 2-3 місце (серед 10 команд) з київським «Локомотивом». У 1938 році клас «А» розширили аж до 26 команд, серед яких був і «Стахановець». Команда виступила на хорошому рівні, перемігши, наприклад, віце-чемпіонів того сезону ЦБЧА (Москва) 4:0. Підсумок – 11 позиція. Двох гравців команди включили до списку 55 найкращих футболістів СРСР: оборонця Георгія Бікезіна під № 5 та нападника Григорія Балабу під № 5.

Наступні два сезони колектив був серед останніх у класі «А»: 12-е серед 14-ти, а через рік 12-е серед 13-ти команд. Вдало розпочала команда чемпіонат 1941 року: після 11 ігор стахановці посідали 5-е місце і зробили сенсацію, здолавши у Москві лідера радянського футболу «Динамо» (Москва) з рахунком 2:0. Але війна, що розпочалася, не дала змогу завершити першість, яка так добре розпочалася для «Стахановця».[11]

1945-1959

ред.

Кілька футболістів загинуло на фронті, воротар Костянтин Скрипченко, який під час військових дій був сапером, продовжив кар'єру у «Динамо» (Київ). Під час окупації в місті була команда «Авангард» — вона проводила ігри з командами Макіївки, німецьких та італійських військ. За «Авангард» виступав, зокрема, колишній гравець «Стахановця» Георгій Бікезін. Саме Бікезіну і довірили капітанську пов'язку у 1944—1945 роках, він наново формував колектив після війни. У 1945 році з довоєнного складу залишилось тільки троє футболістів.

У відновленому чемпіонаті СРСР «Стахановець» увійшов до II групи (друга за рівнем ліга), де був одним з найсильніших: 5-е, 5-е та 2-е місця у 1945—1947 роках. У липні 1946 року товариство «Стахановець» перетворили на «Шахтар», і відтепер воно мало поєднувати колективи фізкультури вугільних підприємств країни. Відповідно найсильніша команда Донбасу почала називатися «Шахтар» (Сталіно).

У сезоні 1949 «Шахтар» повернувся до групи найсильніших, але виявився неготовим скласти конкуренцію провідним колективам СРСР. «Гірники» посіли останнє, 18-е місце, а 5 серпня 1949 року зазнали найбільшої поразки в історії виступів у чемпіонатах СРСР — 1:10 від московського «Динамо» у столиці. Одною з причин провального сезону став високий середній вік футболістів — 27 років. Клубу потрібно було негайно запрошувати нових футболістів.

 
 
 
 
 
«Шахтар»

Кольори форми
у 1951 році

Завдяки новій спонтанній зміні формату розіграшу чемпіонату СРСР «гірники» залишилися у найвищій лізі. Новим головним тренером став Віктор Іванович Новіков, прийшов ряд нових виконавців. «Шахтар» достойно провів першість і фінішував на 11 позиції серед 19 команд. Яскраво розкрився талант молодого 21-річного нападника Віктора Фоміна, який забив 10 м'ячів та був одним з найкращих у складі команди.

Перед чемпіонатом-1950 до «Шахтаря» перейшли славнозвісний форвард Олександр Пономарьов, який славився своєю результативністю, та гравець середини поля, київський динамівець Олександр Алпатов — вони збільшили атакувальну міць клубу. У чемпіонаті 1951 Пономарьов став чільником атак команди і встановив рекорд результативності серед гравців «Шахтаря» за сезон — 15 голів. 26 червня 1951 р. «гірники» провели одну з найкращих ігор у своїй історії — лідера першості, тбіліське «Динамо», розгромили 4:0. Після фінального свистка трибуни вибухнули овацією і винесли героїв матчу на руках. По закінченні останнього туру в «Шахтаря» та куйбишевських «Крильєв Совєтов» виявилось порівну очок, але завдяки кращій різниці забитих і пропущених м'ячів бронзові нагороди отримали українці. Наставником команди у тому сезоні був Віктор Новіков, ворота обороняли 2 рівноцінні гравці — Юрій Петров та Євген Пестов, лідером оборони був Микола Самарін, у середині поля діяли Олександр Алпатов та Володимир Гавриленко, а в нападі грали, зокрема, Олександр Пономарьов, Леонід Савінов, Віктор Фомін і Дмитро Іванов.

Сенсаційно завершився сезон 1952, за підсумками якого бронзовий призер попереднього року посів передостаннє місце і покинув клас «А». У команді були проблеми з дисципліною, окрім того, ряд провідних футболістів зазнали травм. Не допомагали набирати очки рідні стіни, оскільки згідно з рішенням керівництва радянського футболу весь чемпіонат провели у Москві в одне коло. У другій половині 1952 року новим головним тренером став колишній футболіст «Шахтаря» Олександр Пономарьов, який добре знав можливості колективу. Перед ним поставили завдання повернутися до класу найсильніших.

У 1953 р. «Шахтар» виграв свою підгрупу класу «Б», але у фінальній пульці посів тільки 3-тє місце. Наступного року «гірники» знову виграли змагання у своїй підгрупі, а виграти фінальний турнір допомогло те, що він відбувався у Сталіно — господарі зайняли 1 місце та здобули право у 1955 році перейти до класу «А». Після повернення до найвищого дивізіону «гірники» були середняками, займаючи 7-8 місця серед 12 колективів. Від 1956 до 1960 року тривала тренерська лихоманка — за цей період командою керували 6 тренерів.

У 1957 році добровільне спортивне товариство «Шахтар» ліквідували, а команда «Шахтар» (Сталіно) відтоді представляла новоутворене товариство «Авангард». У чемпіонаті 1959 футболісти із Донбасу посіли останнє, 12 місце, і тільки чергова трансформація формату радянської першості врятувала команду від пониження у класі.

1960—1969 роки

ред.
 
 
 
 
 
«Шахтар»

З 1961 року клуб зазвичай
грає у помаранчево-чорних кольорах

Після 1960-х років за «Шахтарем» по всьому Радянському Союзу закріпилася слава сильної кубкової команди. Тричі поспіль: у 1961, 1962 та 1963 роках донеччани виходили до фіналу Кубка СРСР і двічі вигравали його. Спеціалісти відзначали дещо прямолінійну, але вольову і швидку гру «гірників» із силовим акцентом.

Всі ці успіхи пов'язані з приходом у липні 1960 р. нового наставника — Олега Ошенкова. Російський фахівець був відомий українським любителям футболу, адже саме під його керівництвом київське «Динамо» виграло срібні медалі чемпіонату країни, а у 1954 році здобуло перший всесоюзний трофей — Кубок СРСР з футболу. Новий наставник «Шахтаря» налагодив взаємодію між окремими ланками команди, навчив колектив вміло використовувати найсильніші сторони у своїй грі, підняв психологію і впевненість гравців у собі.

Відразу у другий рік роботи тренера «гірники» досягли найвищого успіху у всесоюзних турнірах — виграли Кубок СРСР. По дорозі до фіналу українці обіграли «Динамо» (Хмельницький), «Спартак» (Фергана), «Динамо» (Тбілісі), «Шахтар» (Сталіногорськ) і «Адміралтієць» (Ленінград). Суперником у вирішальній грі було столичне «Торпедо» — чемпіон СРСР, у складі якого грали зірки радянського футболу: Віктор Шустіков, Леонід Островський, Валерій Воронін, Слава Метревелі, Геннадій Гусаров, Валентин Іванов та інші. Після першого тайму рахунок був 1:1, а в другому Юрій Ананченко робить дубль і приносить перемогу «Шахтарю» — 3:1. Успіх команди з обласного центру був сенсаційним — чиновники були настільки впевнені в успіху торпедівців, що на почесних дипломах, які вручили «гірникам», були написані імена футболістів «Торпедо».

У 1962 році «Шахтар» знову виграв Кубок країни, перемігши «Знамя труда» (Орєхово-Зуєво) — команду з класу «Б» з рахунком 2:0. Наступного сезону українці знову вийшли до фіналу Кубка, але цього разу поступилися «Спартаку» (Москва) — 1:2. У чемпіонаті клуб виступав стабільно і у 1964 році посів найвище за останнє десятиліття 5-е місце. Наприкінці 1960-х років чудові результати показували дублери «Шахтаря» — молоді футболісти перемогли у першостях СРСР 1967 і 1969, а 1968 року посіли 2-е місце. Головним талантом вважали воротаря Юрія Дегтерьова, який регулярно виступав за юнацьку збірну Радянського Союзу. Основа команди потребувала оновлення та свіжої мотивації. За результатами сезону 1968 донеччани посіли 14-е місце, а коли восени 1969 р. «гірники» програли 4 матчі поспіль, тренера Ошенкова звільнили.

Клуб переживав зміну поколінь — у 1970 в іграх чемпіонату на поле виходило 28 футболістів, у тому числі аж 11 дебютантів. Одним з небагатьох, хто добре проявив себе у складі донецького клубу, був нападник Едвард Козинкевич, який забив 9 м'ячів і за підсумками сезону увійшов до всесоюзного списку «33 найкращих». Наступного року «Шахтар», посівши останнє 16-е місце, вибуває з елітного дивізіону.

1970—1979 роки

ред.
 
Популярним місцем перегляду ігор був терикон біля стадіону, де інколи збиралося кілька тисяч глядачів. 1967 рік

У 1971 р. «гірники» фінішували останніми у найвищій лізі СРСР і понизились у класі. Новим головним тренером став Олег Базилевич, якому вдалося відразу у перший сезон здобути 2-е місце і, таким чином, повернути «Шахтар» до «вишки». Команда зробила сенсацію, з ходу посівши 6-е місце у вищій лізі в 1973 році. Лідерами колективу були воротар Юрій Дегтерьов, захисники Володимир Бєлоусов, Віктор Звягінцев, півзахисники Анатолій Коньков і Валерій Яремченко, нападник Олександр Васін. Найбільшим відкриттям став бомбардир Віталій Старухін, який перейшов до клубу у 1972 році. Його чуття гола і висока результативність зробили нападника ключовим гравцем атаки «Шахтаря» у другій половині 1970-х років.

Проте з 1974 року Базилевич прийняв запрошення Валерія Лобановського тренувати «Динамо» (Київ) і покинув Донецьк. Його замінив Володимир Сальков. У сезоні 1974 «гірники» опустились на 12-е місце, але донеччани підсилились талановитим півзахисником Михайлом Соколовським. Наступного року донецький клуб піднявся на найвище місце у своїй історії, завоювавши «срібло» чемпіонату СРСР. Цей успіх дозволив «Шахтарю» вперше стартувати у єврокубках: 15 вересня 1976 року радянський клуб приймав у рамках Кубка УЄФА команду «Динамо» (Берлін) і переміг з рахунком 3:0. Нічия 1:1 у НДР дозволила «гірникам» пройти до 1/16 фіналу, де донецька команда вибила угорський «Гонвед» — 3:0 вдома та 3:2 на виїзді. У 1/8 фіналу суперником донеччан став славнозвісний туринський «Ювентус», який був основою збірної Італії (Діно Дзофф, Гаетано Ширеа, Клаудіо Джентіле, Франко Каузіо, Марко Тарделлі, Роберто Бонінсенья, Роберто Беттега та інші). У Турині «Стара синьйора» впевнено перемогла — 3:0. На матч-відповідь у Донецьку 8 грудня 1976 року, попри холодну погоду, зібралося понад 40 000 уболівальників. Висвітлювати гру прибуло близько 30 італійських журналістів. «Гірники» виграли 1:0 (м'яч забив Валерій Шевлюк) і ця перемога над однією з найсильніших команд світу увійшла до історії українського клубу.

Сезон 1977 донеччани завершили на хорошому, 5-у місці. Найкращим воротарем країни визнано Юрія Дегтерьова, за що йому вручили приз журналу «Огонёк». Українська команда пропустила мало голів (24 у 30 іграх), але друге коло першості провела неяскраво — із 15 матчів аж 12 завершилось унічию. На вістрі атак активно діяв Віталій Старухін, який вразив ворота суперників 9 разів. У 1978 р. донеччани дійшли до фіналу Кубка СРСР, але там поступились чемпіону, київському «Динамо» — 1:2. У складах обох команд відзначились їхні найкращі бомбардири: Блохін зробив дубль, а єдиний гол «гірників» забив Старухін. Того ж року команда вдало виступила у чемпіонаті СРСР, завоювавши «бронзу». У розіграші Кубка володарів кубків 1978/79 команда з Донбасу не змогла нічого протиставити легендарній іспанській «Барселоні» (0:3 на виїзді, 1:1 вдома) і вибула вже на першому етапі змагань.

Сезон 1979 вважають одним з найкращих за всі роки існування «Шахтаря»: клуб став віце-чемпіоном Радянського Союзу, лідер команди Віталій Старухін забив аж 26 голів і став не тільки найкращим бомбардиром чемпіонату, а й був визнаний найкращим футболістом країни. Із самого початку донеччани очолювали турнірну таблицю і втратили першу позицію лише після 21-го туру, коли програли у Києві «Динамо». Перед останньою грою «Спартак» (Москва) мав 48 очок, «Динамо» (Київ) — 47, а Шахтар — 46. Гірники мали перевагу, оскільки обидва суперники донеччан грали на виїзді: спартаківці перемогли, динамівці програли, а «Шахтар», перемігши удома московське «Торпедо», вдруге у своїй історії завойовує срібні медалі.

1980—1991 роки

ред.

Чемпіонат 1980 року пройшла нестабільно — донеччани здобували і великі перемоги (5:2 над «Зенітом», 3:0 над тбіліським «Динамо») і зазнавали прикрих невдач (0:5 від «Динамо» Київ). У воротах грало двоє майстрів: 32-річний Дегтерьов чергувався з молодим Віктором Чановим. У підсумку — 6 місце. Найбільшим успіхом сезону стала перемога в Кубку СРСР, де у фіналі з рахунком 2:1 обіграно тбіліське «Динамо».

У 1981—1982 рр. у клубі почалася зміна поколінь: залишили команду Віталій Старухін, Микола Федоренко, Віктор Звягінцев, Віктор Чанов та ще кілька футболістів. У чемпіонаті-1982 «гірники» були серед аутсайдерів, посівши 14-е місце. Реноме кубкової команди «Шахтар» підтвердив у 1983-му, коли вчетверте і востаннє у своїй історії здобув Кубок СРСР з футболу. На етапі 1/16 фіналу «гірники» розгромили вільнюський «Жальгіріс» 3:0, потім здобули важку перемогу у Москві над «Спартаком» у додатковий час — 3:2. Чвертьфінал проти московського «Динамо» відбувався у Ташкенті: український клуб першим пропустив гол, але не лише відігрався, а й впевнено переміг — 3:1. Півфінал проти «Зеніта» проходив на полі «Шахтаря» у присутності 40 тисяч уболівальників. Основний час приніс нічию 1:1, а додатковий не виявив переможця. Героєм поєдинку став голкіпер донеччанин Валентин Єлінскас, який відбив 2 удари ленінградців — перемога у серії пенальті 5:3. У фіналі гірники перемогли іншу українську команду — харківський «Металіст» — з рахунком 1:0. Переможний м'яч забив на 23-й хвилині Сергій Ященко. Новим очільником нападу став Віктор Грачов, у воротах надійно виступав Валентин Єлінскас.

Перемога у Кубку країни дозволила донеччанам виступати у Кубку володарів кубків 1983/84: радянський клуб легко обіграв данський Б-1901 і швейцарський «Серветт», здобувши 4 перемоги поспіль. В 1/4 фіналу суперником «Шахтаря» став клуб «Порту», який у середині 1980-х років був лідером португальського футболу та основою збірної країни. Перша зустріч відбувалася у Порту і «гірники» здивували господарів, перемагаючи до 37-ї хв. вже 2:0. Проте португальці зрівняли рахунок, а на 70-й хвилині забили переможний м'яч. Два голи на виїзді давали донеччанам хороші шанси на вихід до півфіналу у разі мінімальної домашньої перемоги. Донецьк 21 березня 1984 року був покритий снігом, але навіть у таку погоду на стадіон прийшло близько 50 тисяч фанів (всього заявок на квитки було майже 150 тисяч). На 63-й хвилині рахунок відкрив Віктор Грачов і ця перевага дозволила би «гірникам» пройти суперника за результатами двох матчів. Та на 72-й хв. ірландський легіонер «Порту» Міккі Волш зрівняв рахунок — нічия 1:1 і донеччани вибули з турніру. Для «Шахтаря» 1/4 фіналу залишалося найбільшим досягненням у єврокубках до сезону 2008/09.

Влітку 1984 р. «Шахтар», перемігши у двох матчах дніпропетровський «Дніпро», виграв Кубок сезону (радянська назва Суперкубка країни). Фінал Кубка СРСР-85 (поразка 1:0 від московського «Торпедо») став останнім значним досягненням донеччан у радянський час. У вищій лізі «гірники» значно погіршили результати: 6, 7, 8 і 14-те місця у 1986—1989 роках відповідно.

1992—1996 роки

ред.

Якщо у вищій лізі чемпіонату СРСР «гірники» були середняками, то у першості незалежної України стали одним із лідерів та фаворитів чемпіонату. Водночас команду покинули кілька важливих гравців, які переїхали до закордонних футбольних ліг: Віктор Грачов, Андрій Канчельскіс та Сергій Щербаков. У 1992 та 1993 роках «Шахтар» посідав четверті місця, а за підсумками першості 1993/94 став віце-чемпіоном України. Сезон 1995/96 й досі залишається найгіршим для «Шахтаря» за місцем, зайнятим у чемпіонаті України — аж 10 сходинка. Не було стабільності кадрів — у матчах першості барви «гірників» захищало аж 35 футболістів. Той чемпіонат почався трагедією, коли 15 жовтня 1995 року на стадіоні «Шахтар» унаслідок вибуху, який був частиною боротьби кримінальних угруповань, був убитий президент клубу, Ахать Азіфович Брагін.[16]

Клуб поступово переходив на рейки ринкової економіки: у червні 1993 року створили ЗАТ «Футбольний клуб „Шахтар“», наступного року підписано угоду про довгострокову оренду спортивно-тренувальної бази «Кірша», почалося оновлення інфраструктури клубу. У 1999 р. в Кірші відкрили тренувальний комплекс, який став одним із найсучасніших у Європі. Величезну роль у його побудові відіграли кошти нового власника «Шахтаря» — Ріната Ахметова.

1997—2009 роки

ред.
 
Гравці «Шахтаря» з кубком України, 2002

Початком нового етапу в історії «Шахтаря» вважають 11 жовтня 1996 р., коли президентом клубу став донецький бізнесмен Рінат Ахметов. Завдяки підсиленню складу та хорошому фінансуванню «гірники» за час його президентства стали поряд з київським «Динамо» беззаперечним грандом українського футболу і, загалом, одним з найбагатших клубів Східної Європи.

З 1997 року донеччани не опускалися нижче від другого місця у чемпіонаті України і регулярно виступали у європейських клубних турнірах. На початку 2000-х років клуб активно купує іноземних футболістів. У сезоні 2000/01 команда вперше у своїй історії потрапляє до групового етапу Ліги чемпіонів: після поразки у Донецьку від чеської «Славії» 0:1 «помаранчево-чорні» мали обмаль шансів перед повторним матчем у Празі. Всю гру чехи утримували вигідну їм нічию 0:0 і лише на 90-й хвилині Андрій Воробей забив гол, перевівши гру у додатковий час, де українці дотиснули суперника завдяки голу Сергія Ателькіна — 2:0. У своїй групі «Шахтар» посів 3-тє місце, пропустивши вперед «Лаціо» та «Арсенал» і випередивши празьку «Спарту».

У сезоні 2001/02 «гірники» вперше у своїй історії стають чемпіонами України. Цього успіху команда досягла під керівництвом італійця Невіо Скали, який став першим іноземцем, який коли-небудь очолював «Шахтар». Донеччани лише на одне очко випередили багаторічного переможця першостей київське «Динамо». У Лізі чемпіонів український клуб вибув на стадії 3-го кваліфікаційного раунду, програвши бельгійському «Брюгге», а в 1/64 фіналу Кубка УЄФА у Відні місцева «Аустрія» розгромила «гірників» 5:1. Скалу звільнили — італієць пропрацював у Донецьку лише 9 місяців, а його замінив відомий у минулому футболіст «Шахтаря» Валерій Яремченко.

З літа 2003-го до травня 2004-го наставником був німецький спеціаліст Бернд Шустер. Він, як і Невіо Скала, також не зумів пройти кваліфікацію Ліги чемпіонів і вилетів вже в 1/64 фіналу Кубка УЄФА. Команда виступала нестабільно і керівництво «Шахтаря» відмовилось від послуг німця навесні 2004 року. Згодом Шустер зробив непогану тренерську кар'єру в Іспанії, очолюючи «Хетафе» і «Реал Мадрид».

Керівництво Мірча Луческу: 2004—2016

ред.

18 травня 2004 клуб представив нового головного тренера — ним став досвідчений румун Мірча Луческу. Фахівець мав досвід роботи у чемпіонатах Румунії, Італії та Туреччини, тренував, зокрема, «Інтер» (Мілан), «Галатасарай» та «Бешикташ». За час його роботи «гірники» п'ять разів ставали чемпіонами України і щороку (крім сезону 2005/06) виступали у груповому раунді Ліги чемпіонів.

29 серпня 2009 року відкрито «Донбас Арену» — один з найсучасніших стадіонів Європи. Це перший стадіон у Східній Європі, спроєктований і побудований відповідно до стандартів категорії «п'ять зірок». За акредитацією УЄФА та ФІФА — споруда відповідає класу «еліт».[17]

Перемога в Кубку УЄФА 2009

ред.
 
Півфінал Кубку УЄФА з київським «Динамо»

Черговий виступ і спроба «Шахтаря» вийти з групи у Лізі чемпіонів. Але їх чекала невдача. Вони посіли 3 місце і потрапили до 1/16 фіналу Кубка УЄФА. На шляху трапився лондонський «Тоттенгем», який вони обіграли за сумою двох матчів — 3:1. У 1/8 фіналу «Шахтаря» пройшов московський ЦСКА — 0:1, 2:0. В 1/4 фіналу «гірники» пройши випробування «Марселем». В той час коли у одному півфіналі було всеукраїнське дербі, «Вердер» виривав перемогу у «Гамбургу». «Шахтар» пройшов київське «Динамо» і вийшов у фінал.

 
Розміщення гравців у фіналі Кубка УЄФА

20 травня 2009 року «Шахтар» у двобої з німецьким клубом «Вердер» (Бремен) виграв останній в історії турніру Кубок УЄФА (з наступного сезону турнір отримав назву Ліга Європи). Основний час гри команди завершили з рахунком 1:1. У додатковий час, на 97 хвилині гри, Жадсон забив вирішальний м'яч.

Головний тренер донецького «Шахтаря» Мірча Луческу першим з іноземних фахівців був удостоєний звання Заслуженого тренера України.

Звання заслужених майстрів спорту за перемогу в Кубку УЄФА були удостоєні 17 футболістів «Шахтаря»: Андрій Пятов, Дмитро Чигринський, Олексій Гай, Олександр Кучер, Микола Іщенко, Євген Селезньов, Олександр Гладкий, Дарійо Срна, Маріуш Левандовський, Ігор Дуляй, Томаш Гюбшман, Резван Рац, Жадсон, Фернандінью, Ілсінью, Вілліан та Луїс Адріану[18]. До того тільки 4 гравці «Шахтаря» були удостоєні звання Заслужених майстрів спорту: Валентин Сапронов 1963 року, а також Олексій Бєлік, Андрій Воробей та Анатолій Тимощук, яким це звання присвоїли 2005 року за внесок у вітчизняний футбол і вихід збірної України у фінальну частину чемпіонату світу 2006 року.

2010—2015 роки

ред.

У наступному сезоні після перемоги, донеччани поступилися «Барселоні» у Суперкубку УЄФА, пропустивши лише на 115 хвилині. Команду покинув Дмитро Чигринський, перейшовши саме в каталонський клуб.

Чемпіонат України 2009/2010 «Шахтар» виграв, набравши 77 очок. Найближчим переслідувачем було київське «Динамо», яке відстало на 6 очок. Але в Лізі чемпіонів не пощастило. У кваліфікації гірники сенсаційно поступилися румунській «Тімішоарі» й вилетіли до Ліги Європи, де перемогли у своїй групі, але поступилися майбутньому фіналісту «Фулхему».

Сезон 2010/2011. «Гірники» розпочали з розгрому «Таврії» у Суперкубку України — 7:1[19]. Донеччани знову перемагають у Чемпіонаті, при цьому в Європі показавши себе дуже гідно. Спочатку у групі «Шахтар» переміг лондонський «Арсенал» у двох матчах — 5:1[20] та 2:1[21]. Та інші клуби групи. Вийшов в 1/8 і за сумою двох матчів з італійською «Ромою» переміг — 6:2[22][23]. В 1/4 знову потрібно було боротися з тим самим каталонським клубом. «Барселона» перемогла в першому матчі — 5:1. А в другому «Шахтар» здобув перемогу — 1:0. І так цей єврокубковий сезон закінчився для команди.

 
Олександр Рибка

Сезон 2011/2012. У чемпіонаті України команда стала другою, пропустивши вперед київське «Динамо». «Гірники» провалилися в Лізі чемпіонів — 4 місце в групі. Неймовірно заграв воротар — Олександр Рибка. Він виступав у всіх турнірах, та потім був дискваліфікований[24] і покинув клуб[25]. В команді вже добре прижилися Алекс Тейшейра, Дуглас Коста. Після закінчення сезону прийшов Антон Каніболоцький[26].

Сезон 2012/2013. Команда перемогла у черговому чемпіонаті країни з великим відривом від всіх команд. Особливо виділявся Генріх Мхітарян. Він став найкращим бомбардиром чемпіонату[27]. А по закінченню сезону перейшов у «Боруссію»[28]. У єврокубках вистояли проти «Ювентусу» та залишили на 3-у місці «Челсі». Проте далі поступилися в 1/8 і покинули турнір.

Сезон 2013/2014. В клуб прийшло багато молодих новачків, які мали велику кількість досягнень в молодіжних клубах. В чемпіонаті «Шахтар» переміг. Але цього разу в трійці лідерів не було «Динамо». У Лізі чемпіонів «гірники» не були такими грізними і зайняли 3 місце. Потім легко поступилися «Вікторії».

Сезон 2014/2015. «Шахтар» залишається без чемпіонства. Перша сходинка у «Динамо». Але у єврокубках донеччани виступили краще. Спочатку Луїс Адріану повторив рекорд Ліонеля Мессі оформивши пента-трик у матчі з «БАТЕ». Вихід в 1/8. На шляху трапляється «Баварія». Перший матч закінчився 0:0. А у другому мюнхенці здобули розгромну перемогу — 7:0.

У 2015 році клуб залишили декілька лідерів — Луїс Адріану[29] та Дуглас Коста[30], які знаходились у команді достатньо довгий час. Зазвичай в Україні з перших матчів «Шахтар» здебільшого знаходився на першому або другому місці. Але тепер він іноді дозволяв деяким командам виходити в зону Ліги чемпіонів. У Лізі чемпіонів, команда пройшла у груповий етап. В команді з'явились такі молоді гравці як: Віктор Коваленко, Дмитро Гречишкін, В'ячеслав Чурко, Максим Малишев, хоча більшість з них знаходилась в оренді в «Маріуполі».

 
Алекс Тейшейра

Взимку з клубу пішов лідер — Алекс Тейшейра, який обрав китайський клуб — «Цзянсу Сунін». Зазвичай в такі клуби гравці приїжджали догравати, але Алексу на той час було всього 26 років і він мав можливість встановити рекорд України за забитими м'ячами в чемпіонаті, і напевне, він би протримався ще довгий час. Донеччани за цей трансфер отримали 50 млн євро. Це рекордна сума для «Шахтаря», України та Китаю.[31].

На зимових зборах дуже добре себе проявили молоді таланти. А Віктор Коваленко взагалі потрапив до 50-и найкращих молодих футболістів світу[32].

 
Віктор Коваленко

Останній сезон Луческу

ред.

У європейському сезоні 2015/16 команда Луческу лише з однією перемогою зайняла 3-є місто у квартеті з Реалом, ПСЖ і Мальме відправившись до Ліги Європи.

В 1/16 фіналу клуб зустрівся із «Шальке»[33], перший матч завершився нульовою нічєю[34], в другому донецький клуб здобув перемогу 3:0[35]. Голи забивали Марлос, Факундо і Коваленко.

В 1/8 фіналу довелося грати з «Андерлехтом»[36]. Перший матч завершився 3:1 на користь донецької команди[37], а в другому матчі «Шахтар» зіграв 1:1. Наприкінці гри рахунок вдалося зрівняти — гол забив Едуардо[38].

В 1/4 фіналу в матчі проти «Браги»[39] в першому матчі «Шахтар» переміг із рахунком 2:1[40], а в другому розгромив португальський клуб 4:0[41].

У півфіналі Ліги Європи «Шахтар» грав проти «Севільї». У першому матчі вже на 6 хвилині м'яч побував у сітці «Шахтаря», але команда зібралася і відзначилася двічі. Втім, супернику вдалося вирівняти рахунок, забивши гол з пенальті. У другому матчі гірники поступилися 1:3 і завершили свій виступ у тому євросезоні.

У чемпіонаті команда посіла 2 місце[42], перегравши чемпіона, київське «Динамо», з рахунком 3:0 неосновним складом[43]. Після голу Едуардо, Тарас Степаненко поцілував емблему перед трибуною фанатів київського клубу. Коли він повертався на свою половину поля, його вдарив ззаду по нозі Андрій Ярмоленко, після чого між багатьма гравцями обох команд виникла сутичка[44]. У результаті з поля були вилучені обидва гравці, а також Олександр Кучер (із лави запасних), який заступився за партнера по команді.

Залишилося дограти лише в кубку України. Фінальний матч з луганською «Зорею», став останнім для тренера Мірчи Луческу, який прийшов у «Шахтар» 2004 року. За 12 років під його керівництвом команда провела 573 матчі і завоювала 22 трофеї. Луческу привів «гірників» до 8 перемог у національному чемпіонаті, 6 разів «помаренчево-чорні» ставали володарями Кубка країни і 7 разів – Суперкубка України. Найбільш гучним досягненням на європейській арені став тріумф в останньому розіграші Кубка УЄФА 2009 року.

Керівництво Фонсеки: 2016—2019

ред.

У травні 2016 року тренерське місце зайняв португалець Паулу Фонсека, який поступився «Шахтарю» у чвертьфіналі Ліги Європи. Він прокоментував свій прихід так:

Я прийшов у амбітний клуб. Прийшов за перемогами. Для мене велика гордість представляти саме цей клуб. Що до ситуації в якій знаходиться «Шахтар», я знаю куди я йшов, я знаю в яких умовах буду працювати, що всі матчі ми проводимо не вдома. Тож жодних виправдовувань не буде. Я і лише я буду відповідати за результат. Але сподіваюся що ми будемо перемагати і питання не буде актуальним.

У першому офіційному матчі під керівництвом Паулу Фонсеки «Шахтар» програв у серії пенальті київському «Динамо» в поєдинку за Суперкубок України. А в першому матчі чемпіонату підопічні Фонсеки перемогли «Зірку». У наступному матчі «гірники» перемогли швейцарський «Янг Бойз». Це був перший єврокубковий матч «Шахтаря» під керівництвом нового тренера.

У сезоні 2016/17 років «Шахтар» дійшов до 1/32 фіналу Ліги Європи, де за підсумками двох матчів поступився «Сельті» з Віго (1:0 та 0:2)[45]. За підсумками сезону 16/17 Шахтар посів 1 місце чемпіонату і пройшов до групового раунду ЛЧ 2017/18, при жеребкуванні якого потрапив до першого кошика (для України це вперше), тож уникнув на цьому етапі зустрічей з найрейтинговішими суперниками.

Сезон 2017/18 «Шахтар» розпочав з впевненої перемоги в Суперкубку над «Динамо» з рахунком 2:0. У Лізі чемпіонів Шахтар потрапив у групу F з «Манчестер Сіті», «Наполі» та «Феєнордом». У першому турі донецький Шахтар приймав у Харкові Наполі та завдяки голам Тайсона та Феррейри здобув першу перемогу 2:1.

14 лютого 2018 року стало відомо, що «Шахтар» змінив місце реєстрації з Донецька на Маріуполь.[46]

Керівництво Каштру: 2019—2021

ред.

Після закінчення контракту Паулу Фонсеки, керівництво клубу ухвалило рішення назначити португальського тренера Луїша Каштру, на вакантну посаду[47]. Цей спеціаліст до цього очолював команди чемпіонату Португалії, та близько десяти років працював у системі «Порту».

Під час літнього трансферного вікна клуб не здійснював багато трансферів на підсилення складу. В останні дні трасферного вікна стало відомо, що Євген Коноплянка, який чотири сезони виступав у європейських клубах, поповнить склад «гірників». Також у команду перейшов молодий бразильський захисник Вітао. Влітку команду остаточно покинули ряд гравців, які не зуміли закріпитися клубі та виступали в орендах в інших командах (Густаво Бланко Лещук, Іван Петряк, Денис Безбородько, Олег Данченко). Іван Ордець, який десять років перебував у системі клубу, також залишив команду.

28 липня відбувся перший матч команди з новим тренером. «Шахтар» поступився київському «Динамо» у поєдинку за Суперкубок України з рахунком 1:2.

Незважаючи на цю стартову невдачу, донецька команда дуже впевнено пройшла осінню частину чемпіонату України. У вісімнадцяти турах вони здобули шістнадцять перемог та двічі зіграли у нічию, впевнено лідируючи перед зимовою перервою. Також вони двічі перемогли київське «Динамо» у чемпіонаті (2:1 на виїзді та 1:0 вдома), але поступилися київській команді в 1/8 кубка України (1:2).

 
«Шахтар» святкує чемпіонство 2019—2020

У Лізі чемпіонів «Шахтар» третій рік поспіль потрапив у групу з «Манчестер Сіті». Також їхніми суперниками стала «Аталанта», за яку виступав вихованець донецького клубу Руслан Маліновський, та чемпіон Хорватії загребське «Динамо». Після домашної поразки від «Манчестер Сіті» (0:3), «гірники» зуміли перемогти на виїзді «Аталанту» (2:1). Спарені матчі проти загребського «Динамо» склалися дуже важко. Вдома матч закінчився з рахунком 2:2, а на виїзді «Шахтар» поступався 1:3, але завдяки двом голам, які були забиті в додатковий час, зумів вирвати нічию (3:3). Також «гірники» зуміли зіграти у нічию на виїзді з «Манчестер Сіті» (1:1). Все вирішувалося в домашній зустрічі проти «Аталанти». Італійська команда впевнено перемогла 3:0, ставши другою, а «Шахтар» із третього місця вийшов у Лігу Європи.

У двадцятому турі «Шахтар» зазнав першої поразки у чемпіонаті, поступившись «Ворсклі» (0:1). Перший етап чемпіонату вони завершили на першому місці, випереджаючи «Динамо» на шість очків. Другий етап команда розпочала з поразки від луганської «Зорі» (0:1), після чого чемпіонат був призупинений через пандемію COVID-19. Після відновлення чемпіонату «Шахтар» виграв сім матчів та двічі зіграв у нічию, впевнено вигравши чемпіонство. Перевага над другим місцем склала 23 очки. Усі домашні матчі після відновлення чемпіонату вони провели у Києві, на «Олімпійському».

Виступи у Лізі Європи «Шахтар» розпочав матчами проти «Бенфіки». Після домашньої перемоги 2:1, вони зіграли 3:3 на виїзді, та пройшли в наступний раунд. 12 березня донецька команда премогла в 1/8, на виїзді, «Вольфсбург» 2:1, після чого розігращ турніру був призупинений через пандемію COVID-19. Матч-відповідь відбувся через п'ять місяців, 5 серпня. «Шахтар» впевнено переміг 3:0 та пройшов у чвертьфінал. Через пандемію COVID-19 регламмент змагань змінили. Усі наступні стадії єврокубку складалися з одного матчу та відбувалися у Німеччині. 11 серпня вони впевнено здолали «Базель» у чвертьфіналі (4:1) та втретє в історії дійшли до стадії півфіналу в цьому єврокубку. 17 серпня, у півфіналі, розгромно поступилися «Інтернаціонале» (0:5), завершивши сезон.

Керівництво Де Дзербі: 2021—2022

ред.

25 травня 2021 року оголосили, що новим тренером «Шахтаря» стане Роберто Де Дзербі, який до цього три роки працював з італійським Сассуоло.[48]

Влітку до команди приєдналися Педріньйо з «Бенфіки», Лассіна Траоре з «Аякса» та Марлон, який працював із Де Дзербі в Сассуоло. На ці трансфери «гірники» витратили близько €40 млн. Також команду покинув грузинський захисник Давид Хочолава, який провів у складі «Шахтаря» чотири роки, та Едуард Соболь, якого викупив «Брюгге».

У серпні «Шахтар» зумів подолати кваліфікацію Ліги чемпіонів. У третьому кваліфікаційному раунді український клуб двічі переміг «Генк» з рахунком 2:1, а раунді плей-оф за сумою двох матчів пройшов «Монако» (3:2).

22 вересня «Шахтар» розгромив київське «Динамо» з рахунком 3:0 та вперше з 2017 року виграв Суперкубок України.

Груповий етап Ліги чемпіонів УЄФА донецька команда провалила. Суперниками українців у квартеті були мадридський «Реал», «Інтернаціонале» та «Шериф», який очолював українець Юрій Вернидуб. У першому турі «гірники» на виїзді неочікувано поступилися з рахунком 0:2 молдовському Шерифу, який проводив дебютний матч для молдовських команд на груповому етапі Ліги чемпіонів. У наступному турі вони зіграли у нічию з «Інтернаціонале» (0:0). У подальшому двічі поспіль поступилися «Реалу» (0:5 вдома та 1:2 на виїзді). Після виїзної поразки від «Інтернаціонале» (0:2), «Шахтар» втратив шанси посісти третє місце у групі. В останньому матчі групи «гірники» перемагали «Шериф» з рахунком 1:0, але пропустили гол на останніх хвилинах, зігравши у нічию. «Шахтар» завершив груповий етап на останньому місці, набравши два очка та забивши лише два голи. Вперше з сезону 2011—2012 донецька команда не вийшла у весняну частину єврокубків.

В осінній частині чемпіонату України «Шахтар» більшу частину турніру перебував на другому місці, поступаючись київському «Динамо», але в останніх двох турах зумів стати першим, завершивши календарний рік у статусі «зимового чемпіона». Загалом у вісімнадцяти перших турах «гірники» здобули п'ятнадцять перемог, двічі зіграли у нічию (у виїзних матчах проти «Миная» та «Динамо») та один раз поступилися (у домашньому матчі проти «Олександрії»).

Взимку донецький клуб покинув Дентіньйо, який виступав за «Шахтар» десять років, та Марлос, який за сім років став одним із найкращих футболістів бразильського походження в історії клубу.

Керівництво Патріка ван Леувена: 2023

ред.

Керівництво Даріо Срни: жовтень 2023

ред.

16 жовтня 2023 року тренером клубу було призначено Даріо Срну з Хорватії[49].

Тренерство Маріно Пушіча: жовтень 2023

ред.

24 жовтня 2023 року головним тренером став боснійський футболіст Маріно Пушіч[50].

Європейські клубні турніри

ред.
 
Автобус Шахтаря у Львові перед матчем з БАТЕ

«Шахтар» дебютував у єврокубкових турнірах у сезоні 1976/1977 (Кубок УЄФА). Всього у єврокубках гірники провели 135 ігор (+61 =24 −50 199—184), виступивши у всіх турнірах: Лізі чемпіонів, Кубку володарів кубків, Кубку УЄФА та Кубку Інтертото. За кількістю проведених поєдинків «Шахтар» випереджає усі українські клуби, окрім «Динамо» (Київ).

Донеччани представляли СРСР у кін. 1970-х — поч. 1980-х рр. і провели за цей період 18 ігор (+10 =3 −5). Єдиним футболістом, котрий зіграв в усіх тих матчах, був Михайло Соколовський, а найкращими бомбардирами стали Віктор Грачов, Сергій Морозов та Михайло Соколовський, які забили по 5 м'ячів.

Після 10-річної перерви «гірники» дебютували на євроарені як представник України — у сезоні 1994/1995. Після 2000 року донеччани регулярно виступають у кваліфікаційних і основних раундах Ліги чемпіонів.

Найбільше ігор: Дарійо Срна (125)

Найкращий бомбардир: Луїс Адріану (32)

Статистичні дані на 14 квітня 2016.

Статистика виступів за сезонами

ред.

Досягнення

ред.

  Україна

ред.

Європа

ред.

Неофіційні

ред.
  • Salzburgerland Cup
    •   Переможець: 2011
  • Uhrencup
    •   Переможець: 2009
  • Valais Cup
    •   Переможець (2): 2014, 2015
  • Кубок першого каналу
    •   Переможець: 2006
    •   Фіналіст: 2008
  • Об'єднаний турнір
    •   Переможець: 2014
  • Copa del Sol
    •   Переможець (2): 2010, 2013
    •   Фіналіст: 2011
  • La Manga Cup
    • Переможець: 2008

СРСР

ред.

Рейтинг клубів УЄФА

ред.
Дані станом на 5 жовтня 2023 року
Місце Команда Очки
19   «Порту» 64.000
20   «Баєр 04» 63.000
21   «Аякс» 63.000
22   «Шахтар» 59.000
23   «Арсенал» 56.000
24   «Феєнорд» 55.000

Тренерський штаб

ред.
Посада Ім'я[66]
Головний тренер   Маріно Пушич
Асистент головного тренера   Маріо Станич
Асистент головного тренера   Кріс ван дер Верден
Асистент головного тренера   Єрун Схепенс
Тренер воротарів   Раймонд ван дер Гау
Тренер воротарів   Андрій Пятов
Тренер із фізпідготовки   Рул Тамбер
Тренер із фізпідготовки   Ярно Де Влісхауер
Аналітик   Радіон Пальцун

Поточний склад

ред.

Основний склад

ред.
Орієнтовний склад у сезоні 2023/24[67][68][69]
Станом на 30 квітня 2024 року відповідно до офіційної заявки на сайті ПЛ
Поз. Нац. Гравець
1 ВР   Артур Рудько
12 ВР   Тимур Пузанков
31 ВР   Дмитро Різник
3 ЗХ   Став Лемкін
5 ЗХ   Валерій Бондар
13 ЗХ   Георгій Гочолейшвілі
16 ЗХ   Іраклі Азаров
22 ЗХ   Микола Матвієнко (2-ий віце-капітан)
23 ЗХ   Педріньйо
25 ЗХ   Новатус Міроші
26 ЗХ   Юхим Конопля
44 ЗХ   Ярослав Ракіцький (віце-капітан)
46 ЗХ   Данило Удод
6 ПЗ   Тарас Степаненко (капітан)
Поз. Нац. Гравець
7 ПЗ   Егіналду
8 ПЗ   Дмитро Криськів
9 ПЗ   Мар'ян Швед
10 ПЗ   Георгій Судаков
11 ПЗ   Олександр Зубков
21 ПЗ   Артем Бондаренко
29 ПЗ   Єгор Назарина
30 ПЗ   Марлон Гомес
37 ПЗ   Кевін
39 ПЗ   Невертон
77 ПЗ   Хусрав Тоіров
90 ПЗ   Олексій Кащук
2 НП   Лассіна Траоре
14 НП   Данило Сікан

Гравці в оренді

ред.
Відповідно до даних з transfermarkt.de[70][71][72]
Гравець Позиція Країна Команда
Роман Савченко Захисник   Україна   ФК «Олександрія»
Кирило Сігеєв Півзахисник   Україна   ФК «Олександрія»
Олег Очеретько Півзахисник   Україна   «Дніпро-1»
Іван Петряк Півзахисник   Україна   «Полісся»
Віктор Корнієнко Захисник   Україна   «Ворскла»
Антон Глущенко Півзахисник   Україна   «Ворскла»
Валерій Бондаренко Захисник   Україна   «Колос»
Андрій Тотовицький Півзахисник   Україна   «Колос»
Дмитро Топалов Півзахисник   Україна   «Колос»
Мар'ян Фарина Захисник   Україна   «Металіст 1925»
Андрій Булеза Захисник   Україна   «Карпати»
Едуард Козік Захисник   Україна   «Карпати»
Михайло Хромей Півзахисник   Україна   «Карпати»
Олександр Драмбаєв Захисник   Україна   «Осієк»
Деніль Кастільйо Півзахисник   Еквадор   «Партизан»
Кевін Келсі Нападник   Венесуела   «Цинциннаті»
Вінісіус Тобіас Захисник   Бразилія   «Реал Мадрид»
Марлон Захисник   Бразилія   «Флуміненсе»
Вітао Захисник   Бразилія   «Інтернасьйонал»
Майкон Півзахисник   Бразилія   «Корінтіанс»
Педріньйо Півзахисник   Бразилія   «Атлетіку Мінейру»

Юнацький склад (U-19)

ред.
Станом на 18 березня 2024 року відповідно до офіційної заявки на сайті ПЛ
Поз. Нац. Гравець
ВР   Ростислав Баглай
42 ВР   Денис Барченко
ВР   Марко Кессель
ВР   Владислав Кравець
ВР   Артем Недозимований
48 ВР   Денис Твардовський
ЗХ   Олександр Башмарін
ЗХ   Дмитро Безклейний
ЗХ   Валентин Галонський
ЗХ   Єгор Данковський
ЗХ   Антон Дрозд
ЗХ   Єгор Костюк
55 ЗХ   Лука Лацабідзе
ЗХ   Микола Огарков
ЗХ   Міхаіл Решетніков
ЗХ   Олег Чуйко
ЗХ   Микита Шелекета
ПЗ   Крістіан Бако
Поз. Нац. Гравець
ПЗ   Василь Бундаш
ПЗ   Євгеній Гармаш
ПЗ   Максим Гончар
ПЗ   Ібрахіма Дабо
ПЗ   Олександр Костриця
ПЗ   Іван Лосенко
ПЗ   Денис Сметана
ПЗ   Богдан Трифаненко
ПЗ   Владислав Тютюнов
24 ПЗ   Віктор Цуканов
ПЗ   Євген Яновіч
НП   Антон Демченко
НП   Єгор Князєв
НП   Олександр Ломага
НП   Віталій Миц
НП   Олег Пушкарьов
НП   Єгор Шакун
НП   Олександр Ющенко

Стадіони

ред.

«Шахтар»

ред.
 

У 1936 році відкрили перший стадіон донецької команди, який називався «Шахтар». Наприкінці 40-х років стадіон занепав і його реконструювали, його місткість дорівнювала 25 000 глядацьких місць. У 1954 році стадіон оснастили електричним освітленням і він став другим в СРСР стадіоном з такими функціями. У 1966 році стадіон знову потребував реконструкції, його місткість збільшилася до 42 000 місць. Стадіон став двоярусним, придбав сучасне електротабло. У період з 1978 по 1981 року була проведена ще одна реконструкція, а саме встановлено систему дренажу і підігріву. Після розпаду СРСР і утворення нового чемпіонату «Шахтар» продовжував виступати на цьому стадіоні. І в 1999 році, в зв'язку з передбачуваними виступами «Шахтаря» в Лізі чемпіонів на стадіоні була проведена корінна реконструкція. Були встановлена ​​пластикові сидіння, скоротилася місткість до 32 000. Модернізовані підігрів та освітлення.

Докладніше: Шахтар (стадіон)

РСК «Олімпійський»

ред.
 
РСК Олімпійський

На РСК «Олімпійський» свої домашні матчі «Шахтар» проводив з березня 2004 року. Сам стадіон був відкритий в 1958 році і раніше називався «Локомотив». Він був побудований силами Донецької залізниці. Будівництво стадіону повністю завершили 1970 року. У 2003 році на стадіоні пройшла глобальна реконструкція. На стадіоні проводила свої матчі молодіжна збірна України, а незабаром свої матчі тут почав проводити «Шахтар». Останнім матчем «Шахтаря» на цьому стадіоні став матч кваліфікаційного раунду Ліги Європи проти «Сівасспора». Також з 21 липня по 2 серпня на стадіоні проходив юнацький чемпіонат Європи. Стадіон прийняв матчі групового етапу, півфінал і фінал.

Докладніше: Регіональний спортивний комплекс «Олімпійський»

Донбас Арена

ред.
 

У 2006 році в парку культури і відпочинку міста Донецька розпочали будівництво нового п'ятизіркового стадіону «Донбас Арена». Ідея побудувати новий стадіон для своєї команди прийшла в голову президентові клубу після того, як він побував на матчі збірних Франції та України на «Стад де Франс». Бюджет будівництва становив 400 млн доларів США. Це унікальна споруда для донецького регіону і перший стадіон в Україні, який претендує на акредитацію стадіону еліт УЄФА. Відвідавши стадіон у жовтні 2008 генеральний секретар УЄФА Девід Тейлор заявив:

  Стадіон захоплює, він просто фантастичний. Добре, що ця арена прийматиме поєдинки Євро-2012. Вона дійсно чудова, про це навіть не йдеться. Все дуже добре сплановано – і технічні деталі, і все інше. Все задумано за найвищим класом.[73]  

Відкриття стадіону відбулося 29 серпня 2009 року. Сидіння стадіону трьох кольорів: чорного, помаранчевого і білого. Вони уособлюють Донбас і клубні кольори. Фасад стадіону повністю виконаний зі скла, і завдяки підсвічуванню в нічний час стадіон виблискує. Дах стадіону накриває 93 % глядацьких місць. На стадіоні проводилися матчі Євро-2012: 3 групових, чвертьфінал і півфінал. У матчі того Євро-2012, в якому зустрілися збірна Франції й збірна України, матч припинився через погодні умови, але згодом вирішили продовжити гру. «Донбас Арена» вміщує 51 504 глядачі. Через 5 років, під час бойових дій команда була змушена перейти на інший стадіон.

Докладніше: Донбас Арена

«Арена Львів»

ред.
 
Відкриття «Арени Львів». Виступ співачки Анастейші

Навесні 2014 року через війну на сході України проведення футбольних матчів у Донецьку стало неможливим[74]. З цього часу до кінця 2016 року місцем проведення домашніх матчів єврокубків, чемпіонату та кубку України для донецького «Шахтаря» став львівський стадіон «Арена Львів»[4][5].

Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації, з осені 2022 року, клуб проводить домашні матчі на стадіоні "Арена Львів"

Докладніше: Арена Львів

Також у 2014—2016 роках «гірники» провели декілька матчів на стадіоні «Чорноморець» у Одесі та «Оболонь-Арена» в Києві[75][76][77][78].

ОСК «Металіст» (Харків)

ред.

З лютого 2017 року до березня 2020 року «Шахтар» грав домашні матчі на харківському стадіоні «Металіст»[8][79].

Докладніше: ОСК «Металіст»

НСК «Олімпійський» (Київ)

ред.

З травня 2020 року домашнім стадіоном «Шахтаря» став НСК «Олімпійський» у Києві[7][8][9][80]. Контракт щодо виступів «гірників» на «Олімпійському» підписано на три роки[10]. «Шахтар» планує відкрити на «Олімпійському» свій офіс[81] та фан-шоп[82].

Докладніше: Національний спортивний комплекс «Олімпійський»

Уболівальники

ред.

«Шахтар» — 2-й за популярністю футбольний клуб в Україні; опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене 2011 року, показало, що «гірників» підтримують 30,4 % українських футбольних уболівальників[83]. До війни на Донбасі чисельність фанатського руху оцінювали на 1-2 тис. осіб[84]. Друзями традиційно є фанати «Чорноморця» та «Ворскли», а неприязно донеччани ставилися до фанатів «Дніпра», «Динамо», «Кривбаса», «Іллічівця», «Оболоні», «Металіста», «Металурга» (Донецьк), «Металурга» (Запоріжжя), «Арсенала» та «Зорі»[85]. З лютого 2014 року діє всеукраїнське фанатське перемир'я[86].

Відвідування

ред.

Починаючи із сезону 2000—2001 до 2013—2014 «Шахтар» незмінно посідав перше місце в Україні за середньою кількістю глядачів на домашніх матчах. Із 2014 року клуб проводить домашні поєдинки поза межами Донецької області. Відвідуваність домашніх матчів «Шахтаря»[87], середня кількість глядачів на грі чемпіонату країни впродовж сезону:

Статистика відвідування в СРСР

ред.

Статистика відвідування в Україні

ред.

Станом на 11 грудня 2021 року

  • У сезоні 2019/20, через пандемію COVID-19, «Шахтар» провів 11 домашніх матчів з глядачами, 5 домашніх матчів відбулися без глядачів.
  • У сезоні 2020/21, через пандемію COVID-19, «Шахтар» провів 5 домашніх матчів з глядачами, 8 домашніх матчів відбулися без глядачів.

Символіка

ред.

Емблема

ред.
 
Емблема ФК Шахтар Донецьк від 2007 року

Першою емблемою клубу «Стахановець» був шестикутник блакитного кольору із червоною окантовкою, у центрі якого літеру «С» перетинає відбійний молоток. Затверджено дану емблему в травні 1936 року.

У 1946 році, коли спортивне товариство й команда були перейменовані зі «Стахановця» в «Шахтар», на емблемі клубу з'явилися напис ДСТ «Шахтер» (російською мовою), а також зображення терикона й копра.

У середині 1960-х з'явилася нова емблема, де в центрі були два перехрещені молоти, а по колу було нанесено напис «Шахтер» • «Донецк». В ці роки емблема з'явилася на футболці й з тих пір постійно перебуває на ній за винятком декількох сезонів на початку 90-х.

У 1989 році у зв'язку з реорганізацією клубу й створенням госпрозрахункової організації художник Віктор Савілов запропонував ескіз нової емблеми. Уперше на емблемі з'явилися футбольний м'яч і елемент футбольного поля. Віктор Савілов:

  Просто-напросто мені хотілося взяти за основу специфіку нашого регіону — наші шахти. І мені спало на думку площиною футбольного поля розділити м'яч навпіл, нижня половина якраз і символізувала шахтні забої. Саме це і було головною ідеєю.[88]  

У сезоні 1989 року і навіть на початку 1990 донецький «Шахтар» грав зі своїм колишнім логотипом з молоточками на формі. Новий логотип з'явився лише до осені 1990 року. Але з якоїсь причини, логотипу Віктора Савілова не судилося з'явитися на футболках донецьких футболістів. Ця емблема використовувалася тільки в поліграфічної продукції: квитках, програмках до домашніх матчів, сувенірних значках.

1997 року емблемі надали сучасніший вигляд: круглу основу перефарбували в традиційний для гірників помаранчевий колір, м'яч помітно збільшили і зробили класично білим з чорними плямами, зірочки по краях замінили на крапки, смуги навколо «ФК» стали товщим і розділилися на два відрізки — нижні чорні та верхні білі; змінили шрифт леттерінга (напис з назвою команди) на шрифт Revue зі зміненою літерою «Т». Логотип був розроблений на трьох мовах: українській, російській та англійській.

5 грудня 2007 року «Шахтар» представив новий логотип, який розробило італійське представництво компанії «Інтербренд»[89]. Уперше назву команди написано українською мовою.

Символіка:

  • 1936 — рік заснування;
  • молоток і кирка — символ шахтарської праці, промовиста назва клубу;
  • чорно-помаранчеві кольори — символ вугілля та вогню, що виходить з нього, палаючих сердець спортсменів;
  • ш-подібний знак вогню — переспів українського тризубу та перша літера назви клубу «Ш»;
  • помаранчева основа над написом «шахтар» — символ залитих сонцем нових горизонтів;
  • мішенеподібний знак над основою — символ руху до цілі[90].

Гімн

ред.

Славься, родной «Шахтер»!

Никогда не изменит тебе

Небо футбольных звезд, Где горит, как Млечный Путь, Свет твоих побед.

Приспів (2 рази): Для тебя, «Шахтер», зеленые поля, Для тебя, «Шахтер», навсегда судьба моя, Для тебя, «Шахтер», любви моей медаль.

Пусть тебе в чужих сияет городах И хранит от поражений навсегда

Яркая футбольная звезда!

Слова: К. Арсенева

Музика: І. Крутого

Кольори клубу

ред.
Помаранчевий Чорний

Фарм-клуби

ред.

«Шахтар-2»

ред.
Докладніше: Шахтар-2

У 1992 року було організовано «Шахтар-2». На початок сезону 2006-2007 команда знялася зі змагань в першій лізі з метою участі у молодіжному чемпіонаті.

«Шахтар-3»

ред.
Докладніше: Шахтар-3

Було створено 2000 року. У 2015 році команду було розформовано.

Рекордсмени клубу

ред.

Гравці з найбільшою кількістю голів

ред.

Станом на 11 липня 2023 року

# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1   Луїс Адріану 2007-2015 77 16 32 3 128
2   Андрій Воробей[91] 1998-2007 80 22 12 0 114
3   Віталій Старухін[92] 1973-1981 84 23 3 0 110
4   Михайло Соколовський[93] 1974-1987 87 11 5 2 105
5   Брандау[94] 2002-2008 65 11 15 0 91
6   Алекс Тейшейра[95] 2010-2016 67 10 12 0 89
7    Ігор Петров[96] 1982-1991
1994-1996
1998
70 12 2 0 84
8    Сергій Ателькін[97] 1990-1995
1996-1997
2000-2002
61 9 12 0 82
8    Віктор Грачов[98] 1980-1981
1982-1990
1994
65 10 5 0 80
10   Олег Матвєєв[99] 1992-1995
1996-2000
61 16 1 0 78
  • Інші — Національний Суперкубок

Гравці з найбільшою кількістю матчів

ред.

Станом на 25 травня 2023

Жирним виділено гравців, які досі виступають за клуб
# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1   Дарійо Срна[100] 2003 — 2018 339 48 137 12 536
2   Михайло Соколовський 1974 — 1987 400 63 18 4 485
3   Андрій Пятов[101] 2007 — 2023 301 39 131 11 482
4    Сергій Ященко[102] 1982 — 1995 384 51 8 1 444
5   Тарас Степаненко 2010 — т. ч. 280 34 99 11 424
6   Юрій Дегтерьов[103] 1967 — 1983 321 47 10 0 378
7   Ярослав Ракіцький 2009 — 2019
2023 — т. ч.
234 27 89 8 358
8   Дмитро Шутков[104] 1991 — 2008 267 56 24 0 347
9   Валерій Рудаков[105] 1974 — 1986 277 44 16 3 340
10   Валерій Яремченко[106] 1966 — 1978 297 32 8 0 337
  • Інші — національний Суперкубок

Наймолодші дебютанти в українській історії

ред.

[107]

# Ім'я Дата народження Дата дебюту Турнір Суперник (рахунок) Вік
1.   Геннадій Зубов 12.09.1977 31.10.1994 Кубок України «Система-Борекс» (Бородянка) 2:1 17 років 49 днів
2.   Олександр Воскобойник 26.01.1976 08.08.1993 Чемпіонат України «Металург» (Запоріжжя) 3:0 17 років 194 дні
3.   Дмитро Молдован 31.03.1987 29.10.2004 Чемпіонат України «Кривбас» (Кривий Ріг) 2:1 17 років 212 днів
4.   Дмитро Чигринський 07.11.1986 19.06.2004 Чемпіонат України «Металург» (Запоріжжя) 5:0 17 років 225 днів
5.   Гіоргі Арабідзе[108] 04.03.1998 27.10.2015 Кубок України «Тернопіль» 4:0 17 років 237 днів

Головні тренери

ред.
 
Олег Ошенков
 
Невіо Скала
 
Віктор Прокопенко
 
Мірча Луческу
Період Ім'я Трофеї
1936—1937   Микола Наумов
1938   Василь Борисенко
1938   Григорій Архангельський
1939—1941   Абрам Дангулов
1944—1945   Микола Кузнецов
1946—1948   Олексій Костилєв
1949   Георгій Мазанов
1949—1951   Віктор Новіков
1952   Костянтин Квашнін
1952—1956   Олександр Пономарьов
1956—1957   Василь Єрмилов
1958   Абрам Дангулов
1959   Віктор Новіков
1959—1960   Костянтин Щегоцький
1960   Василь Соколов
1960—1969   Олег Ошенков 2 Кубки СРСР
1969—1970   Юрій Войнов
1970—1971   Артем Фальян
1971   Юрій Захаров
1971—1972   Микола Морозов
1972—1973   Олег Базилевич
1974   Юрій Захаров
1974—1978   Володимир Сальков
1979—1985   Віктор Носов 2 Кубки СРСР
1 Суперкубок СРСР
1986   Олег Базилевич
1987—1989   Анатолій Коньков
1989—1994  /  Валерій Яремченко
1995   Володимир Сальков 1 Кубок України
1995—1996   Валерій Рудаков
1996—1999   Валерій Яремченко 1 Кубок України
1999   Анатолій Бишовець
1999   Олексій Дрозденко
1999—2001   Віктор Прокопенко 1 Кубок України
2001—2002   Валерій Яремченко
2002   Невіо Скала 1 Чемпіонат України
1 Кубок України
2003   Валерій Яремченко
2003—2004   Бернд Шустер
2004   Віктор Прокопенко
2004—2016   Мірча Луческу 8 Чемпіонатів України
6 Кубків України
7 Суперкубків України
1 Кубок УЄФА
2016—2019   Паулу Фонсека 3 Чемпіонати України
3 Кубка України
1 Суперкубок України
2019—2021   Луїш Каштру 1 Чемпіонат України
2021—2022   Роберто Де Дзербі 1 Суперкубок України
2022—2023   Ігор Йовичевич 1 Чемпіонат України
2023   Патрік ван Леувен
2023— т. ч.   Маріно Пушич 1 Чемпіонат України

Відомі гравці та їх досягнення

ред.
 
Віталій Старухін

Футболіст року в Болівії

ред.

Футболіст року у Вірменії

ред.

Найкращі бомбардири Чемпіонату України

ред.

Найкращі бомбардири Кубка України

ред.

Футболісти, які забивали більше 1 голу в Суперкубку України

ред.

Інші відомі футболісти

ред.

За часів СРСР

ред.
 
Андрій П'ятов
 
Ярослав Ракицький
 
Едуардо

За часів незалежної України

ред.
 
Андрій Воробей з символічною футболкою «Шахтаря» в честь 100 забитих голів за клуб.
 
Геннадій Орбу

Іноземці

ред.

Учасники міжнародних змагань

ред.