Вікіпедія

Бікезін Георгій Васильович

Георгій Васильович Бікезін (нар. 1 грудня 1909, Сніжне, Таганрізький округ (Область війська Донського), Російська імперія — пом. 8 жовтня 1985, Донецьк, УРСР) — радянський український футболіст, захисник. Згодом — футбольний тренер і суддя. Майстер спорту СРСР, заслужений тренер Української РСР.

Ф
Георгій Бікезін
Особисті дані
Повне ім'я Георгій Васильович
Бікезін
Народження 1 грудня 1909(1909-12-01)
  Сніжне, Таганрізький округ (Область війська Донського), Російська імперія
Смерть 8 жовтня 1985(1985-10-08) (75 років)
  Донецьк, УРСР
Громадянство СРСР
Позиція захисник
Юнацькі клуби
СРСР ДЮСШ (Сніжне)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1937—1941 СРСР «Стахановець» (Ст) 70 (17)
1944—1949 СРСР «Шахтар» (Ст) 71 (9)
Суддівська діяльність
Громадянство СРСР
Місто Донецьк
Категорія футболіст
Звання, нагороди
Нагороди
Майстер спорту СРСР
Майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Життєпис ред.

Розпочинав грати в футбол у рідному місті Сніжне. Грав за краснодарські команди «Залдор» й «Динамо». З 1935 року по 1936 рік був гравцем ДГТФ з Ростова-на-Дону.

У 1937 році перейшов у сталінський «Стахановець». Після програшного матчу 25 червня 1939 року з одеським «Динамо» (1:5) став капітаном команди замість Григорія Балаби[1][2]. Підсумком першого року виступи за «Стахановець» стало друге місце клубу (разом з київським «Локомотивом») в третьому за силою дивізіоні радянського футболу. В подальшому команда виступала у вищому дивізіоні. За підсумками чемпіонату 1938 року увійшов до списку 33 найкращих футболістів сезону в СРСР. 30 червня 1939 року стало автором першого гола «Стахановця» (пізніше «Шахтаря») в протистоянні з київським «Динамо», зустріч завершилася з рахунком 1:1. 28 липня 1939 року відбулися вибори капітана команди, і Бікезін через два нереалізованих пенальті в двох матчах поспіль передав пов'язку Миколі Кононенко[2]. За результатами сезону 1940 року йому було присвоєно звання майстра спорту[3]. Бікезін є автором чотирнадцяти забитих м'ячів з пенальті[4]. У зв'язку з початком Німецько-радянської війни команда припинила виступи у вищому дивізіоні.

Під час війни грав у Сталіно в команді «Авангард» як капітан[5]. Місто було звільнено 8 вересня 1943 року, а через два дні ЦК профспілок робітників вуглепрому призначив Бікезіна директором стадіону[5]. Перед ним було поставлено завдання відродити команду[5]. Через два місяці після звільнення міста зусиллями Бікезіна, відбувся перший футбольний матч[3].

Знову був обраний капітаном відродженої команди[5]. Став єдиним гравцем в історії України, який був капітаном футбольної команди до початку війни, під час німецької окупації і в повоєнний час[5]. У відродженій команді з довоєнного складу залишилися лише Микола Кузнецов, Петро Юрченко й сам Бікезін[3]. З 1946 року клуб виступав під назвою «Шахтар». Разом з «гірниками» ставав бронзовим і срібним призером другого за силою дивізіону СРСР й допоміг клубу повернутися у вищий дивізіон. Завершив кар'єру гравця в 1949 році у віці сорока років, ставши найстаршим гравцем в історії клубу[6].

У 2010 році сайт Football.ua включив Георгія до списку 50 найкращих гравців «Шахтаря», де він зайняв п'ятнадцяте місце[7].

З 1956 року по 1957 рік входив до тренерського штабу «Шахтаря». Працював адміністратором клубу. У 1959 році був головним арбітром матчу першої ліги СРСР між житомирським «Авангардом» та тульським «Трудом»[8].

У 1951 році став засновником дитячої команди «Шахтаря», де працював тренером протягом 25 років[9][10]. Серед його вихованців Юрій Ананченко, Микола Головко, Володимир Сальков, В'ячеслав Чанов, Віктор Носов, Юрій Дудинський, Володимир П'яних, Олександр Єгурнов, Віктор Удалов, Віктор Зубков і Валентин Седнєв[11][12][13][14]. У 1965 році йому було присвоєно звання заслуженого тренера Української РСР[11]. На згадку про Бікезін розігрувався турнір його імені[15].

Примітки ред.

  1. ↑ ДО 70-РІЧЧЯ КОМАНДИ «ШАХТАР» (ДОНЕЦЬК). Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 27 лютого 2018.
  2. ↑ а б Капітани гірничого краю. Частина 1. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  3. ↑ а б в Історія «Шахтаря». Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  4. ↑ «Шахтарю» — 70!. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  5. ↑ а б в г д Футбол під час війни: німці виплачують марками, а наші — «яйкамі». Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  6. ↑ Шахтарю — 80 років! Історія легенди: від команди слюсарів до українського гранда. Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 27 лютого 2018.
  7. ↑ 50 найкращих. Шахтар (частина друга) — football.ua. Архів оригіналу за 3 березня 2018. Процитовано 27 лютого 2018.
  8. ↑ «Авангард» Житомир - «Труд» Тула — 3 : 1 09.06.1959 Чемпіонат СРСР 1959 II зона. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  9. ↑ Віталій Савельєв: «Молодий був. Поліз в амбіції ... ». Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  10. ↑ Бікезін Георгій Васильович. Архів оригіналу за 1 серпня 2016. Процитовано 27 лютого 2018.
  11. ↑ а б Бабешко О. Левицький М. Донецький футбол. XX століття. Історія, статистика, фотографії стр. 385. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  12. ↑ Зірки Київщини футбольної (3). Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  13. ↑ Віктор Зубков: "Як гравець я повністю розкрився в «Чорноморці». Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  14. ↑ Седнєв Валентин Семенович
  15. ↑ Бабешко О. Левицький М. Донецький футбол. XX століття. Історія, статистика, фотографії стр. 488. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 27 лютого 2018.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бікезін_Георгій_Васильович&oldid=36064127