Реал Мадрид

іспанський футбольний клуб

«Реа́л Мадри́д» (ісп. Real Madrid Club de Fútbol) — іспанський футбольний клуб із Мадрида, заснований 6 березня 1902 року. Один із найвідоміших і найсильніших клубів Іспанії та світу. Найкращий футбольний клуб XX століття за версією ФІФА[2].

Реал Мадрид
Real Madrid CF.svg
Повна назва Real Madrid Club de Fútbol
Прізвисько Los Blancos («білі»),
Los Merengues («вершкові»)
Коротка назва Реал
Засновано 1902
Населений пункт Мадрид, Іспанія Іспанія
Стадіон «Сантьяго Бернабеу»
Вміщує 81 044[1]
Президент Іспанія Флорентіно Перес
Головний тренер Італія Карло Анчелотті
Ліга Ла-Ліга
2021—22 1
Вебсайт Офіційний сайт
Домашня
Виїзна
Запасна

ІсторіяРедагувати

Перші роки (1902—1945)Редагувати

Прабатьком футбольної команди заведено вважати клуб колишніх студентів та іноземних представників (здебільшого англійців)[3] — «Foot-Ball Sky»,[4] які з 1897 року ганяли шкіряного м'яча на вільних ділянках, збираючи довкола охочих глядачів та охочих поганяти його з ними[5].

Офіційна дата створення команди — 6 березня 1902 р. Перша назва — Madrid Foot Ball Club (Мадридський футбольний клуб). 22 квітня 1902 року на світ з'явився перший офіційний документ клубу «Мадридський футбольний клуб» — це був його Устав, складений з 3 частин та 22 статей[6]. Першим президентом клубу став Хуан Падрос, каталонський бізнесмен, який став зачинателем і головним функціонером футболу в Мадриді[7].

Тоді в столиці існувало кілька любительських команд, а гравці вільно переходили з одного до іншого. У 1902 році в Мадриді проходить турнір на честь коронації Альфонсо XIII. У змаганнях брали участь 5 команд — «Мадрид», «New Foot Ball Club» (ще одна столична команда), «Барселона», «Еспаньйол» (Барселона) і «Атлетік» (Більбао). «Мадрид» у півфіналі поступився 1:3 «Барселоні» і переміг «Еспаньйол» в матчі за 3-тє місце. А переможцем став «Атлетік». Згодом турнір назвали «Копа дель Рей», і перший його розіграш вважають першим Кубком Іспанії з футболу. У другому розіграші «Мадрид» програв фінал баскському «Атлетіку». У 1905—1908 рр. мадридська команда здобула Кубок чотири рази поспіль, а 1909 р. за молодіжну команду «Мадрида» почав виступати 14-річний Сантьяго Бернабеу — майбутній президент клубу.

Король Альфонс XIII у 1920 р. дозволив додати до назви команди титульне слово real («королівський»). Саме з такою назвою клуб і відомий зараз у всьому світі. «Реал» був одним з ініціаторів створення національної першості.

Перший чемпіонат Іспанії відбувся з лютого по червень 1929 р., «Реал» посів 2 місце, чемпіоном стала «Барселона». Наступного сезону (1929/30) клуб посів 5-е місце серед 10 команд. Для амбітного керівництва це було незадовільним результатом. Змінився президент, тренером почав працювати угорець Ліппо Гертцка (проте в ті роки тренери працювали в «Реалі» недовго — переважно 1-2 роки). Мадридці придбали кількох сильних футболістів: одного з найкращих воротарів Європи Рікардо Самору, захисника Хасінто Кінкосеса та інсайда Луїса Регейро. Усіх їх запрошували до збірної Іспанії. «Реал» почав славитися найкращим захистом в Іспанії. Самора став кумиром для шанувальників «вершкових». У сезоні 1931/32 команда не програла жодного матчу (з 18), а на своєму полі пропустила лише 4 м'ячі. «Реал» уперше став чемпіоном Іспанії. У чотирьох наступних сезонах мадридці жодного разу не опустилися нижче 2-го місця (1 титул чемпіонів, тричі 2-ге місце) і двічі здобули Кубок Іспанії. У 1936 почалась громадянська війна.

У 1939 році збройні сутички припинились — в Іспанії встановили режим генерала Франко. Клубний стадіон «Чамартін» майже повністю зруйнували повітряні бомбардування. Арену швидко відбудували, але з довоєнного складу залишилося тільки кілька гравців. Нова влада дещо симпатизувала мадридському «Атлетіко» (йому присвоїли нову, армійську наву «Атлетіко Авіасьйон»), що й виграв 3 з перших 4 післявоєнних чемпіонатів. «Реал» на початку та в середині сорокових виступав дуже нестабільно: 4, 6, 2, 10, 7, 2 місця за період з 1940 до 1945 року.

Епоха Сантьяго Бернабеу (1945—1978)Редагувати

У 1945[8] р. президентом клубу став Сантьяго Бернабеу — людина, яка розпочала нову епоху в історії «Реала»[9]. Він почав перетворювати клуб на бізнес-структуру, яка зможе давати великі прибутки та досягне значних спортивних результатів.

До середини 50-х років минулого століття, коли в Європі вирішили створити континентальну федерацію футболу, яке налагодило б регулярне проведення змагань як клубних, так і національних команд, мадридський «Реал» не був головним авторитетом в Іспанії. Однак саме «Реал» виграв першість 1954/55, завдяки чому став першим іспанським делегатом в Кубку європейських чемпіонів.[10] З того моменту «Реал» утвердився на європейській вершині на п'ять років. Успіхи на міжнародній арені супроводжували й перемоги у внутрішньому чемпіонаті, яких в період з 1954 по 1969 рік було 12. Протягом півтора десятка років виходило так, що якщо мадридці й поступалися вдома першістю, то обов'язково вигравали Кубок чемпіонів. Таким чином, вони постійно брали участь в найпрестижнішому європейському турнірі впродовж 15 років поспіль, вперше не потрапивши до нього лише в 1970 році. В ту золоту епоху в «Реалі» сяяли натуралізований аргентинець Альфредо Ді Стефано[11] (найкращий футболіст Європи 1957 і 1959 років), француз Раймон Копа (володар «Золотого м'яча» 1958 року), угорець Ференц Пушкаш, Франсіско Хенто — шестиразовий володар Кубка чемпіонів. У середині 60-х компанію «довгожителеві» Хенто становили Хосе Сантамарія, Амансіо, Піррі.

Поступово після завершення кар'єри гравців ветеранів команди, переможні традиції в Європі було втрачено. 2 липня 1978 року під час проведення чемпіонату світу в Аргентині помер президент клубу Сантьяго Бернабеу. ФІФА у зв'язку з цим оголосив триденну жалобу.[12] Наступного року клуб організував перший Кубок Сантьяго Бернабеу на згадку про свого колишнього президента.

Епоха La Quinta del Buitre (1980—2000)Редагувати

У 1978 році «Реал» придбав Улі Штіліке і Хуаніто, які, попри несхожість ігрової манери, на довгі роки стануть ідолами мадридських уболівальників. 4 червня 1980 року мадридці перемогли в фіналі Кубка країни, розгромивши «Кастілью» 6:1. Наступного року «Реал» знову нагадав про себе Європі, вийшовши у фінал Кубка європейських чемпіонів. Однак в матчі з «Ліверпулем» мадридці, керовані Вуядином Бошковим, змушені були поступитися з рахунком 0:1. У грудні 1983 року тренером «Реала» став Альфредо ді Стефано, а команду поповнили Мартін Васкес, Мічел, Санчіс і Еміліо Бутрагеньйо, який зовсім скоро став одним з символів команди. Уже в першій грі за «королівський» клуб Бутрагеньйо відзначився двічі й приніс перемогу мадридцям в матчі проти «Кадіса».

24 травня 1985 року посаду президента зайняв Рамон Мендоса, чиє правління відзначено здобуттям чергових єврокубків. У 1985 і 1986 роках мадридці завойовували Кубок УЄФА, обігравши в фінальних матчах «Відеотон» і «Кельн». На своєму полі «Реал» виступав особливо натхненно: здавалося, його гравцям під силу відігратися за будь-якого рахунку. Одного разу їм вдалося зробити й зовсім щось неймовірне: програвши менхенгладбаській «Боруссії» з рахунком 1:5, мадридці провели на «Сантьяго Бернабеу» чотири м'ячі й вийшли до наступного раунду.

Після кількох невдалих сезонів пост головного тренера «Реала» зайняв Хорхе Вальдано, який до цього досить вдало попрацював в «Тенерифе». Наставник довірив місце в основному складі Редондо, Лаудрупу, Амавіска, Кіке Флорес.

8 січня 1995 року команда Вальдано знищила своїх головних суперників з «Барселони», перемігши в матчі чемпіонату з рахунком 5:0, а згодом завоювала чемпіонський титул. Однак наступний сезон «Реал» провалив, і місце на тренерському містку в липні 1996 року зайняв знаменитий італієць Фабіо Капелло. Помітно оновився і склад команди, в яку влилися Зеєдорф, Міятович і Роберто Карлос. Для перемоги в чемпіонаті команді Капелло вистачило одного сезону. У травні 1998 року «Реал» всьоме завойовує Кубок чемпіонів, перемігши у вирішальному матчі «Ювентус» (1:0), а через кілька місяців виграє і Міжконтинентальний кубок у «Васко да Гами».

Після невдалого сезону 1998/99 керівництво «Реала» вирішило довірити пост головного тренера Вісенте дель Боске і не прогадало: клуб увосьме здобув Кубок чемпіонів, обігравши в фінальному матчі «Валенсію» (3:0). Відмінно проявив себе Рауль, який став справжнім лідером команди. У 2001 році «Реал» здобув 28-й титул чемпіона країни.

Галактікос (2000—2009)Редагувати

Докладніше: Галактікос
Флорентіно Перес

Новим президентом був обраний амбітний Флорентіно Перес (замінив на цьому посту Лоренсо Санса), який вирішив зібрати в «Реалі» всіх найкращих футболістів планети. Свою діяльність Перес почав з покупки португальця Луїша Фігу у «Барселони» за рекордні 71 млн євро. Через рік до лав «Реала» влився Зінедін Зідан, за якого заплатили «Ювентусу» ще більше — 75 мільйонів. Ще через рік з «Інтера» прибув Роналдо, влітку 2003 року — Бекхем, у 2004 — Оуен. Таким чином, у сезоні 2004/05 разом грали чотири футболісти, володарі різних років «Золотого м'яча»: Роналдо (1997 і 2002), Зідан (1998), Фігу (2000), Оуен (2001). Це зібрання зірок стали називати «Галактікос». За п'ять з гаком років правління Переса (він склав повноваження в лютому 2006 року) «Реал» двічі ставав чемпіоном Іспанії й лише раз виграв Лігу чемпіонів УЄФА (в сезоні 2001/02).

Рамон Кальдерон

Після Флорентіно Переса президентом Реала був обраний Рамон Кальдерон, стиль керівництва якого відрізнявся від стилю попередника. Кальдерон не ставив собі за мету покупку найкращих гравців, хоча його передвиборчою обіцянкою була покупка Кріштіану Роналду і Кака, що у нього так і не вийшло. Насамперед новий президент взявся за чистку й омолодження складу, який в той час переживав не найкращі часи. За час президентства Кальдерона були продані Бекхем, Роберто Карлос, Робінью, Роналдо, тобто вся «спадщина» Переса, хоча за часів правління Кальдерона були зроблені вдалі покупки: Ван Ністелрой, Каннаваро, Ігуаїн, Снейдер, Пепе. Але головною зміною стала зміна головного тренера: ним знову став Капелло, сильний і незалежний фахівець. Перший же сезон приніс «вершковим» перемогу в Прімері, але в Лізі чемпіонів команда знову програла в 1/8 фіналу, поступившись за сумою двох зустрічей мюнхенській «Баварії» (загальний рахунок — 4:4). Після закінчення першого сезону, попри перший за останні чотири роки титул чемпіона Іспанії, керівництво «Реала» звільняє італійського тренера, мотивуючи це рішення «невиразною грою команди». Місце головного тренера було віддано німецькому фахівцеві й тренеру «Хетафе» Бернду Шустеру. З німцем «білі» завоювали Суперкубок і перемогли в чемпіонаті Іспанії, який був виграний достроково. Тому в «Ель Класико» (рахунок — 4:1), який проходив на «Сантьяго Бернабеу», за іспанською традицією гравці «Барселони» були змушені вітати дострокових чемпіонів «живим» коридором і оплесками. Однак в Лізі чемпіонів прогресу все також не спостерігалося. «Вершкові» вибули на стадії 1/8 фіналу.

У 2009 році через скандал з підтасовуванням голосів на виборах 2006 року Рамон Кальдерон подав у відставку. За чотири роки правління Кальдерона «Реал» двічі поспіль ставав чемпіоном Іспанії й один раз брав Суперкубок.

Сучасність (2009 — до сьогодні)Редагувати

1 червня 2009 року Флорентіно Перес знову став президентом «Реала», причому без голосування, оскільки всі конкуренти зняли свої кандидатури. Після свого повернення Перес почав відтворювати абсолютно новий «галактікос». Для початку в команді відбулися зміни в керівництві: радником президента став колишній гравець «Реала» Зінедін Зідан. 9 червня після тривалих перемовин в «Реал» перейшов півзахисник італійського «Мілана» і збірної Бразилії Кака за 68 млн євро. Він підписав шестирічний контракт з клубом і став першим зоряним новачком після повернення Переса. Потім був підписаний контракт з найкращим гравцем світу 2008 року Кріштіану Роналду, який давно мріяв одягти майку «вершкових». За португальця «Реал» виклав 80 мільйонів фунтів стерлінгів (93,4 мільйона євро). 25 червня «Реал» підписав 23-річного Рауля Альбіоля з «Валенсії», сума трансферу Альбіоля склала 15 мільйонів євро. 1 липня 2009 року «Ліон» офіційно підтвердив перехід Каріма Бензема в «Реал». Сума трансферу склала 35 мільйонів євро. У стан «Реала» повернулися хавбек Естебан Гранеро і правий захисник Альваро Арбелоа з «Ліверпуля». Сума трансферу Арбелоа склала 4 млн євро, контракт підписаний на 5 років. Пару Арбелоа склав Хабі Алонсо, також перейшов з «Ліверпуля» 5 серпня. Алонсо був оцінений в 30 млн фунтів стерлінгів.

Попри солідні придбання, команді так і не вдалося завоювати хоча б один трофей за сезон. У чемпіонаті Іспанії «Реал» посів підсумкове друге місце, поступившись «Барселоні», при цьому програвши в обох очних зустрічах. Клуб знову невдало виступив у Лізі Чемпіонів, шостого разу поспіль не зумівши подолати стадію 1/8 фіналу. А в Кубку Іспанії команда вибула з боротьби вже на першому етапі в протистоянні з командою з третього іспанського дивізіону «Алькоркон». За підсумками сезону головний тренер Мануель Пеллегріні був звільнений з поста за незадовільні результати. Після нетривалих переговорів головним тренером «Реала» призначений португалець Жозе Моурінью, який з італійським «Інтером» оформив требл.

Влітку не обійшлося без звичної трансферної активності клубу, хоча і не з таким розмахом, як роком раніше. На придбання було витрачено понад 70 млн євро, а команду поповнили досвідчений португальський захисник Рікарду Карвалью, молоді іспанські півзахисники Педро Леон і Серхіо Каналес, представники нового покоління німецького футболу Самі Хедіра і Месут Езіл, а також перспективний аргентинський крайній нападник Анхель Ді Марія.

Сезон 2010—11 «Реал» почав досить успішно, але в підсумку став другим. Набагато успішніше справи йшли в Кубку Іспанії. Команда впевнено дійшла до фіналу, де на них чекала все та ж «Барселона». «Реал» в непростому для обох команд матчі зумів перемогти: гол Кріштіану Роналду, забитий у додатковий час, приніс команді довгоочікуваний трофей. У Лізі чемпіонів «Реал» дійшов до півфіналу, де в напруженому, дуже непростому і неоднозначному для суддівства протистоянні, за сумою двох матчів поступився «Барселоні».

Влітку 2011 року клуб продовжив зміцнювати склад. Були придбані півзахисники Нурі Шахін і Хаміт Алтинтоп, нападник Хосе Кальєхон, а також захисники Рафаель Варан і Фабіу Коентрау. Крім того, 22 червня клуб офіційно оголосив про розширення повноважень головного тренера команди Жозе Моурінью, якій отримав функції спортивного менеджера. Таким чином, «Реал Мадрид» здійснив перехід до «англійської» моделі управління командою.

У 2011 році «Реал» опинився на другій сходинці рейтингу найдорожчих футбольних клубів світу журналу Forbes. Вартість «Королівського клубу» підскочила з 1,3 млрд доларів до 1,5 млрд.

Мадридський «Реал» в сезоні 2011/12 встановив новий рекорд Прімери, набравши за один сезон 100 очок. «Королівський клуб» перевершив досягнення «Барселони», яка в чемпіонаті 2009/10 досягла позначки в 99 балів. Крім того, «Реал» став першою командою, якій за один сезон вдалося перемогти в 32 зустрічах, при цьому «Реал» встановив рекорд за кількістю забитих голів за сезон, підопічні Моурінью забили 121 гол в чемпіонаті Іспанії.

Влітку 2012 був куплений півзахисник Тоттенгема Лука Модрич і взятий в оренду півзахисник Челсі Майкл Ессьєн. Але з клубу пішов цілий ряд півзахисників: Фернандо Гаго перейшов до Валенсії, Серхіо Каналес також перейшов до Валенсії, Хаміт Алтинтоп перейшов у Галатасарай, Естебан Гранеро перейшов в Квінз Парк Рейнджерс, Лассана Діарра перейшов в Анжі, Нурі Шахін на правах оренди перейшов до Ліверпуля, а взимку 2012 повернувся в Боруссію. Також влітку клуб покинули захисник Даніель Карвахаль, який перейшов в Баєр 04 і захисник Ройстон Дренте, який перейшов в «Аланію». Взимку в клуб повернувся воротар Дієго Лопес, який перед цим виступав в «Вільярреалі» і «Севільї».

Сезон 2012/2013 «Реал Мадрид» почав з перемоги над «Барселоною» в Суперкубку Іспанії (4:4 за сумою двох матчів). У Примері «Реал» посів друге місце. У Кубку Іспанії «Реал» дійшов до фіналу, попутно вибивши з турніру «Барселону», але в фіналі поступився «Атлетіко» (1:2). У лізі чемпіонів «Реал» закінчив виступи в півфіналі турніру, поступившись дортмундській «Боруссії» (3:4 за сумою двох матчів).

20 травня стало відомо, що Жозе Моурінью покине клуб. 2 червня Флорентіно Перес був переобраний президентом «Реала». 27 червня Карло Анчелотті став новим головним тренером команди. Помічниками головного тренера було призначено француза Зінедіна Зідана та англійця Пола Клемента.

Влітку 2013 року був куплений ряд півзахисників: вінгер «Тоттенгема» Гарет Бейл, опорник «Сан-Паулу» Каземіро, хавбек «Реал Сосьєдаду» Асьєр Ільярраменді і півзахисник «Малаги» Іско. Так само після сезону в «Баєрі» в клуб повернувся Даніель Карвахаль. Із Реал Мадрид Кастілья до клубу прийшли: російський півзахисник Денис Черишев та іспанський нападник Хесе Родрігес. Однак клуб покинули такі гравці: в «Наполі» перейшли нападник Гонсало Ігуаїн, захисник Рауль Альбіоль, нападник Хосе Кальєхон; півзахисник Месут Езіл перейшов в «Арсенал», півзахисник Кака — в «Мілан», півзахисник Педро Леон став гравцем «Хетафе». На правах вільного агента клуб покинули Рікарду Карвалью, який став гравцем «Монако» і Антоніо Адан. Майкл Есьєн повернувся в «Челсі», а на початку вересня Денис Черишев на правах оренди став гравцем «Вільяреала».

16 квітня 2014 «Реал» виграв Кубок Іспанії, обігравши в фіналі «Барселону» з рахунком 2: 1. Вирішальний гол забив Гарет Бейл.

24 травня 2014 «вершкові» виграли десятий Кубок Чемпіонів УЄФА, обігравши в фіналі «Атлетіко Мадрид» з рахунком 4: 1. 12 серпня 2014 року клуб виграв Суперкубок УЄФА. 20 грудня виграли Клубний чемпіонат світу, у фіналі здобувши перемогу над аргентинським «Сан-Лоренсо». Голи забили Серхіо Рамос і Гарет Бейл. У сезоні 2016/2017 «Реал Мадрид» 7-го разу вийшов в 1/2 Ліги чемпіонів, тим самим побивши рекорд «Барселони», після чого футболісти клубу вдванадцяте стали володарями кубку Ліги Чемпіонів, перегравши в фіналі у Кардіффі туринський «Ювентус» з рахунком 4:1.

26 травня 2018 «вершкові» встановили абсолютний рекорд Ліги чемпіонів здобувши цей трофей втринадцяте, перегравши на стадіоні НСК «Олімпійський» у Києві[13] англійський «Ліверпуль» у фінальному матчі з рахунком 3:1.

Зінедін Зідан вдруге покинув клуб 27 травня 2021 року.[14] Його позицію на сезон 2021-22 зайняв Карло Анчелотті.[15] У внутрішніх турнірах «Реал» виграв два трофеї з трьох доступних - чемпіонат Іспанії[16] та суперкубок Іспанії.[17] Таким чином Анчелотті виграв всі доступні топ-трофеї з «Реалом». В Лізі Чемпіонов «Реал» провів одну з найнеймовірніших кампаній за всю історію турніру. Клуб переміг «Парі Сен-Жермен», які вважались фаворитами турніру до його початку,[18] торішніх тріумфаторів «Челсі», чемпіонів англійської Прем’єр-Ліги «Манчестер Сіті»[19] та «Ліверпуль» в фіналі у Парижі.[20] Гол Вінісіуса був єдиним у фіналі, завдяки чому «лос бланкос» виграли трофей в рекордний 14-ий раз, вп’яте за останні 9 років та вдруге з Карлом Анчелотті на чолі клубу.[21]

ДосягненняРедагувати

Статистика, рекордиРедагувати

Мадридський «Реал» є найкращим футбольним клубом 20 століття за версією ФІФА[2].

Ліга чемпіонів УЄФАРедагувати

Виграв найбільшу кількість турнірів Кубку та Ліги чемпіонів УЄФА — 14.

Бувши найтитулованішим клубом Ліги чемпіонів УЄФА, «Реал» пропустив найшвидший гол в історії цього турніру. Це відбулося через 10,12 секунди 1/8 фіналу Ліги чемпіонів 2006—2007 у матчі проти мюнхенської «Баварії». «Реал» почав з центру поля, Фернандо Гаго зробив пас на Роберто Карлоса. Бразилець невдало прийняв передачу, м'яч дістався баварцю Хасану Саліхаміджичу, той відпасував на Роя Макая, який переправив м'яч в сітку воріт «Реала»[22].

У розіграші Ліги чемпіонів 2021—2022 мадридський «Реал» став першим клубом в історії цього турніру, який забив у ньому 1000 голів[23].

Прімера ДивізіонРедагувати

Найбільше вигравав Прімеру — 33 рази. У найближчого переслідувача «Барселони» — 25 чемпіонських титулів.

Відомі гравціРедагувати

Усі тренери клубуРедагувати

Склад командиРедагувати

Станом на 5 листопада 2022[24]
Поз. Нац. Гравець
1 ВР   Тібо Куртуа
2 ЗХ   Данієль Карвахаль
3 ЗХ   Едер Мілітао
4 ЗХ   Давід Алаба
5 ЗХ   Хесус Вальєхо
6 ЗХ   Начо Фернандес
7 НП   Еден Азар
8 ПЗ   Тоні Кроос
9 НП   Карім Бензема  
10 ПЗ   Лука Модрич
11 НП   Марко Асенсіо
12 ПЗ   Едуарду Камавінга
Поз. Нац. Гравець
13 ВР   Андрій Лунін
15 ПЗ   Федеріко Вальверде
16 ЗХ   Альваро Одріосола
17 ЗХ   Лукас Васкес
18 ПЗ   Орельєн Чуамені
19 ПЗ   Дані Себальйос
20 НП   Вінісіус Жуніор
21 НП   Родріго
22 ЗХ   Антоніо Рюдігер
23 ЗХ   Ферлан Манді
24 НП   Маріано Діас

Форма й спонсориРедагувати

ФормаРедагувати

Роки Виробники форми
1980—1986   Adidas
1986—1994   Hummel
1994—1998   Kelme
1998—   Adidas

СпонсориРедагувати

Роки Титульні спонсори
1982—1985   Zanussi
1985—1989   Parmalat
1989—1990   Reny Picot
1990—1992   Otaysa
1992—2001   Teka
2003—2005   Siemens Mobile
2005—2006   Siemens
2006—2007   Benq Siemens
2007—2013   bwin.com
2013—   Emirates

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 31 липня 2020. 
  2. а б The FIFA Club of the Century (англ.). Архів оригіналу за 23 квітня 2007. Процитовано 23 квітня 2007. 
  3. Іспанців мало цікавив футбол, а тому команди складалися в основному з британців. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020. 
  4. На самому початку 1897 року, в Мадриді з'явився на світ клуб «Foot-Ball Sky» — предок усіх мадридських футбольних команд. Архів оригіналу за 9 серпня 2019. Процитовано 9 серпня 2019. 
  5. Перша столична футбольна ватага. Архів оригіналу за 14 вересня 2019. Процитовано 1 вересня 2019. 
  6. Мадридські хроніки: поява сосьос і перше ель-класіко. Архів оригіналу за 9 серпня 2019. Процитовано 9 серпня 2019. 
  7. The Barcelona born Juan Padrós was one of the founders of Real Madrid and its first official president. Архів оригіналу за 18 серпня 2019. Процитовано 18 серпня 2019. 
  8. Luís Miguel González. Bernabéu begins his office as President building the new Chamartín Stadium (1941–1950). Realmadrid.com. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 12 липня 2008. 
  9. Головний друг іспанських фізкультурників, генерал Москардо посадив в президентське крісло мадридців Сантьяго Бернабеу. Коли новий президент вперше розкладав свої речі в кабінеті, він би нізащо не повірив, що буде займати цей пост майже 35 років. Архів оригіналу за 26 липня 2019. Процитовано 1 лютого 2020. 
  10. Matthew Spiro (12 травня 2006). Hats off to Hanot. uefa.com. Архів оригіналу за 20 травня 2006. Процитовано 11 липня 2008. 
  11. Luís Miguel González. An exceptional decade (1951–1960). Realmadrid.com. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 12 липня 2008. 
  12. Santiago Bernabéu. Realmadrid.com. Архів оригіналу за 1 січня 2016. Процитовано 12 жовтня 2008. 
  13. Официально: финал ЛЧ 2017/18 пройдет в Киеве. «campeones.ua». Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 16 вересня 2016.  (рос.)
  14. Zidane leaves Real for second time. BBC Sport (en-GB). Процитовано 30 травня 2022. 
  15. Official Announcement: Ancelotti | Real Madrid CF. Real Madrid C.F. - Web Oficial (англ.). Процитовано 30 травня 2022. 
  16. Ancelotti completes 'Grand Slam' as Real win title. BBC Sport (en-GB). Процитовано 30 травня 2022. 
  17. Real Madrid win 12th Super Cup title. BBC Sport (en-GB). Процитовано 30 травня 2022. 
  18. Relaño, Alfredo (9 березня 2022). Champions League: PSG favourites but history favours Real Madrid. Diario AS (англ.). Процитовано 30 травня 2022. 
  19. Press, The Associated. Ancelotti fine with underdog role against Manchester City. theScore.com (англ.). Процитовано 30 травня 2022. 
  20. 0-1: Madrid clinch the Decimocuarta! | Real Madrid CF. Real Madrid C.F. - Web Oficial (англ.). Процитовано 30 травня 2022. 
  21. Summerscales, Robert. Carlo Ancelotti Becomes Most Successful Manager In Champions League History. Futbol on FanNation (англ.). Процитовано 30 травня 2022. 
  22. [Макаю есть что вспомнить // UEFA.com — Офіційний сайт європейського футболу. 16.04.2014 (рос.). Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2014.  Макаю есть что вспомнить // UEFA.com — Офіційний сайт європейського футболу. 16.04.2014 (рос.)]
  23. "Реал Мадрид" першим в історії забив 1000 голів у Лізі чемпіонів. Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021. 
  24. Склад команди. «Реал Мадрид». Процитовано 5 листопада 2022. 

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • «Великие клубы». Приложение к еженедельнику «Футбол» № 4,5 — 2006
  • А. Соскин. Всё о футболе. Страны. Клубы. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва, «Физкультура и спорт», 1972. — 448 с.