Відкрити головне меню

Рудаков Валерій Вікторович

Валерій Вікторович Рудаков (рос. Валерий Викторович Рудаков, нар. 30 травня 1955, Донецьк) — радянський український футболіст та тренер, дворазовий володар Кубка СРСР, майстер спорту СРСР (1976), Заслужений тренер України (2013), Почесний працівник фізичної культури і спорту України.

Ф
Валерій Рудаков
Особові дані
Повне ім'я Валерій Вікторович
Рудаков
Народження 30 червня 1955(1955-06-30) (63 роки)
  Донецьк, УРСР
Зріст 179 см
Вага 76 кг
Громадянство СРСР, Україна
Позиція захисник, півзахисник
Юнацькі клуби
1967—1973 СРСР «Шахтар» (Д)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1974—1986 СРСР «Шахтар» (Д) 277 (9)
1987 СРСР «Колос» (Н) 26 (0)
1989 СРСР «Новатор» 48 (2)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1972—1973 СРСР СРСР (U-19) 5 (0)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1995—1996
2004—2006
2008—2009
2013—2015
Україна «Шахтар» (Д)
Україна «Шахтар-дубль» (Д)
Україна «Шахтар-3»
Україна «Шахтар-3»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Зміст

Клубна кар'єраРедагувати

Дитинство Валерія Рудакова пройшло в селищі Об'єднаний, що на околиці Сталіна. Там же захопився футболом, беручи участь у вуличних футбольних баталіях зі своїми однолітками. У 1966 році, будучи учнем 4-го класу, Валерій приїхав на перегляд у футбольну школу при команді майстрів донецького «Шахтаря». Але виявилося, що набір проводився для юнаків 1954 року народження. Все ж тренер, Петро Андрійович Пономаренко, прийняв в свою групу і декілька хлопців молодшого віку, в тому числі й юного Рудакова. Проте, через деякий час, з тренуваннями довелося розлучитися. У наступному році Валерій, тепер уже зі своїми однолітками, пройшов відбір і почав займатися у тренера Юрія Володимировича Захарова, а пізніше продовжив навчання в іншого наставника — Євгена Яковича Шейко[1]. У 1972 році, молодий футболіст був зарахований до дублюючого складу команди гірницьків, де грав на позиціях центрального й флангового захисника.

Незабаром Валерій отримав запрошення до юнацької збірної СРСР, у складі якої, в червні 1973 року, грав на юніорському чемпіонаті Європи, який проходив в Італії[1]. Радянська збірна виступила непогано, хоча й не змогла пробитися в півфінал. По ходу турніру не програвши жодного матчу, за різницею забитих-пропущених м'ячів, збірна СРСР поступилися на шляху в призери болгарським одноліткам.

У 1974 році Рудаков зіграв свій перший матч у вищій лізі. Дебют відбувся 29 серпня, в поєдинку «Зеніт» (Ленінград)«Шахтар». Валерій вийшов у стартовому складі, але вже на 26-ій хвилині отримав пошкодження і був замінений. Відновившись продовжив грати за резервістів, лише двічі в сезоні 1975 року з'явившись на футбольному полі в складі першої команди. Тільки починаючи з 1976 року, тренер «Шахтаря» Володимир Сальков став більше довіряти молодому гравцеві, якому ще й визначив нову позицію на футбольному полі — в центрі півзахисту[2]. У матчі весняної частини чемпіонату 1976 року проти одеського «Чорноморця»[3], який відбувся 26 травня, Рудаков відзначився і своїм першим голом в елітному дивізіоні, підключившись на 4-ій хвилині матчу до подачі кутового, головою переправив м'яч у ворота одеського голкіпера Сергія Крамаренка.

29 вересня 1976 року, Рудаков дебютував в єврокубкових матчах, замінивши в другому таймі поєдинку Кубка УЄФА «Динамо» (Берлін)«Шахтар» (Донецьк) 1:1, Юрія Дудинського[4]. Всього ж в єврокубкових турнірах провів 16 матчів (Кубок володарів кубків — 7 матчів, Кубок УЄФА — 9 матчів).

Поступово Валерій Рудаков став одним з лідерів і ключовим футболістом донецької команди, яка в 1978 році стала бронзовим призером чемпіонату, а також вийшла в фінал Кубка СРСР. По закінченню сезону, в «Шахтарі» відбулася зміна тренерів. Колектив очолив новий наставник — Віктор Носов, який працював до цього помічником Салькова. Новий сезон команда провела ще більш впевнено ніж попередній, по ходу чемпіонату претендуючи на перемогу, але в підсумку поступившись першим рядком московському «Спартаку», а Рудаков з партнерами стали срібними медалістами. У 1980 році Валерій Рудаков став володарем Кубка СРСР. Його команда впевнено пройшла всі етапи кубкового турніру, обігравши в півфіналі московський «Спартак» і здобула перемогу в фінальному матчі проти тбіліських динамівців. Вагомий внесок у кубковий тріумф вніс і Рудаков. Представляючи своїх партнерів тижневику «Футбол-хокей», капітан команди Володимир Сафонов дав таку характеристику своєму одноклубнику:

« Футболіст холоднокровний, розважливий, пластичний, він може зіграти практично на будь-якому місці, але завжди чітко виконує тренерську установку. У творчій грі Валерій так само дуже корисний, тому що бачить поле й володіє пасом. Виходи його на ударний кордон, як правило несподівані для суперника, причому удар у нього чіткий. І що ще характерно, в грі бойовий, агресивний, а в житті чи не найскромніший і найдоброзичливіший з усіх [5] »

У 1983 році донецька команда знову показала свій кубковий характер, в черговий раз ставши володарем престижного трофея, обігравши в фіналі Кубка СРСР «Металіст», а в наступному році, в протистоянні з чемпіоном країни — «Дніпром», стала переможцем Кубка сезону. Одним з найкращих в поєдинках був досвідчений опорний півзахисник Рудаков, який відрізнявся самовідданою грою при відборі м'яча і був сполучною ланкою між обороною і атакуючої лінією команди. У 1985 і 1986 роках, «Шахтар» ще двічі пробивався у фінал Кубка країни, але на цей раз поступався своїм суперникам у вирішальних матчах. Фінальний поєдинок Кубка СРСР 1986 року «Торпедо» (Москва)«Шахтар», став п'ятим фіналом Кубка СРСР, в якому Валерій брав участь.

Наприкінці 1986 року «Шахтар» покинув головний тренер Віктор Носов. Колектив очолив Анатолій Коньков, який став робити ставку на інших футболістів, після чого 31-річний Рудаков вирішив покинути команду, відігравши наступний сезон у першоліговому «Колосі» з Нікополя. Повернувшись до Донецька, тренував юних футболістів. У 1989 році Микола Максимович Головко, який тренував жданівський «Новатор», запросив Валерія в команду на посаду граючого тренера. Закінчував ігрову кар'єру в аматорських колективах «Антрацит» (Кіровське) і «Гірник» (Гірське).

Тренерська кар'єраРедагувати

Тренерську кар'єру Валерій Рудаков почав ще будучи діючим гравцем у маріупольському «Новаторі» й кіровському «Антрациті», де був граючим помічником наставників цих команд. Навесні 1992 року, Рудаков продовжував виходити на футбольне поле, граючи в аматорському чемпіонаті України за команду «Гірник» (Гірське), але вже влітку дістав запрошення головного тренера донецького «Шахтаря» Валерія Яремченка увійти до його тренерського штабу як помічник і селекціонер. У сезоні 1995/96 року Валерій Вікторович був призначений головним тренером «Шахтаря», який переживала тоді не найкращі часи. Але ситуацію наставнику виправити не вдалося, за підсумками чемпіонату гірники фінішували лише на 10-му місці і по завершенні сезону тренер поступився своєю посадою Валерію Яремченко, перейшовши на роботу з молодими футболістами клубу, декілька років був одним з тренерів «Шахтаря-3».

У 1999 році, Михайло Калита, який тренував СК «Миколаїв», запросив Валерія в свій клуб на посаду другого тренера. У Миколаєві фахівець пропрацював майже три роки[1]. У грудні 2002 року Рудаков повернувся в Донецьк, де був призначений помічником головного тренера команди «Шахтар-3». З 2004 по 2007 рік Валерій Вікторович працював головним тренером дублюючого складу донецького клубу. З 2007 року знову в тренерському штабі «Шахтаря-3», В сезоні 2008/09 років, спочатку в тандемі з Ігорем Леоновим а потім самостійно, очолює цей колектив.

З 2010 року працює з юнацькими командами ФК «Шахтар», з якими бере участь в чемпіонатах ДЮФЛ України. У 2012 році, його 17-річні підопічні, обігравши у вирішальному матчі команду своїх однолітків з київського «Динамо», стають чемпіонами України у своїй віковій категорії[6]. У 2013 році знову призначений головним тренером команди Шахтар-3, який виступав у другій лізі. У липні 2013 року, за внесок у розвиток футболу і підготовку молодих футболістів для збірних команд країни, Валерій Вікторович Рудаков удостоєний звання «Заслуженого тренера України»[7].

ДосягненняРедагувати

ОсвітаРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати