Ворскла (футбольний клуб)
«Во́рскла» — український футбольний клуб, що виступає у Прем'єр-лізі. Володар Кубка України 2009 року та дворазовий бронзовий призер чемпіонату України (1996—1997 і 2017—2018). Заснований 5 січня 1955 року.
Повна назва | ФК «Ворскла» Полтава | |||
Засновано | 5 січня 1955 | |||
Населений пункт | Полтава, Україна | |||
Стадіон | «Ворскла» ім. Олексія Бутовського | |||
Вміщує | 23 842 | |||
Почесний президент | Костянтин Жеваго | |||
Головний тренер | Юрій Максимов | |||
Ліга | Прем'єр-ліга | |||
2023/24 | 9-е місце | |||
Вебсайт | vorskla.com.ua | |||
| ||||
Поточний сезон |
До 1996 року «Ворскла» грала у першій лізі. Виборовши право грати у найвищому дивізіоні, команда з першої спроби посіла третє місце і отримала путівку до Кубку УЄФА. Бронза поки що залишається найвищим досягненням клубу в чемпіонатах України.
Колишні назви
ред.- «Колгоспник» (1955–1964)
- «Колос» (1965–1967, 1973–1982)
- «Сільбуд» (1968)
- «Будівельник» (1969–1972)
- «Ворскла» (1984–2003)
- «Ворскла-Нафтогаз» (2003–2005)
Сучасна назва з 2005 року.
Історія
ред.Заснування і перші роки
ред.У 1955 році в Полтаві створили команду «Колгоспник» — колектив мав представляти Полтавщину та спортивне товариство «Колос». Серед запрошених гравців місцевих футболістів було небагато, а найкращим серед полтавців був страж воріт Станіслав Басюк. Першим тренером команди призначили Костянтина Скрипченка — відомого у минулому воротаря «Динамо» (Київ) та «Стахановця» (Донецьк). Перші 2 роки (1955—1956) грав у першості України серед колективів фізкультури і вже у 1956 здобуває Кубок УРСР, перемігши у фіналі «Машинобудівник». Такий успіх підштовхнув керівництво до того, щоб добитися включення Колгоспника до всесоюзних змагань у класі «Б».
Виступи у класі «Б» (1957—1967)
ред.Наступного, 1957 р. полтавці здобули право виступати у класі «Б», де провели 11 наступних сезонів. Перший сезон у класі «Б» «Колгоспник» завершив на 7 місці. Цього року у команді перші ігри провів нападник Євген Золотухін — найкращий бомбардир клубу у 1959, 1960 та 1961 рр. (всього — 38 голів у лізі). Але після закінчення першості головний тренер Йосип Лівшиц залишив команду і за ним пішло чимало важливих гравців. Тому наступного року команда опустилася на 14-те місце у чемпіонаті. У 1962 році Золотухін покинув клуб, але до «Колгоспника» повернувся відомий воротар Станіслав Басюк — у 1957 р. він починав кар'єру у Полтаві, згодом виступав за СКВО (Львів), ЦСКА (Москва) і луганські «Трудові резерви» (теперішня «Зоря»).
У 1965 році команда змінила назву на «Колос» і виступала під таким іменем до 1968 року, коли команду перейменовано на «Сільбуд».
З 1969 року полтавський колектив отримав нову назву — «Будівельник». Саме цього року у колективі кілька матчів зіграв нападник Юрій Ананченко — дворазовий володар Кубка СРСР у складі «Шахтаря». У 1968—1970 роках команда була середнячком у змаганнях другої групи класу «А», а після реорганізації радянського футболу у 1971 р. — постійним учасником ігор в українській зоні радянської другої ліги.
Виступи у другій лізі та виліт з неї (1971—1982)
ред.З середини 1970 року клуб тренував Юрій Войнов (чемпіон Європи 1960), а до команди запросили, зокрема, 21-річного нападника Віталія Старухіна, який у першому ж сезоні забив 15 голів. У 1972 році Войнов залишив команду, а Старухін перейшов до донецького «Шахтаря». 1973 року команда відновила назву «Колос».
Знаковим для полтавського футболу став 1974 рік — новим наставником став колишній гравець команди Віктор Носов, а 7 травня у грі проти вінницького «Локомотива» (1:1) свої перші м'ячі забив 16-річний Іван Шарій — майбутній найкращий голеадор команди у історії. Проте, вже наступного року Носов поїхав до Донецька. Шарій забив у 1975 році 11 голів і його запросило київське «Динамо».
Місцеві гравці не могли виконувати високі завдання і команда виступала невдало у другій лізі — лише 16-те місце у 1976 році та 21-те у 1977-му. Зрештою, «Колос» попрощався зі статусом команди майстрів у 1982 році, коли полтавці посіли останнє 24-те місце в 6-й зоні другої ліги. Колектив перестав існувати. Більшість футболістів перейшла до «Кооператора», який грав в аматорській першості України. Продовжувала працювати ДЮСШ «Колос», яка мала стати фундаментом для створення нової команди.
1984 — ренесанс і нова назва
ред.Взимку 1984 головну команду області відродили — під назвою «Ворскла». Повернулося багато гравців колишнього «Колоса» (Юрій Мармач, Іван Іванченко, Володимир Прокопиненко, Юрій Резник) і метою стало повернення до другої ліги радянського футболу. У сезоні 1984 полтавці пробилися до фінального турніру всеукраїнської першости серед КФК (колективів фізичної культури), але не зуміли виграти його. Наступного року «Ворскла» у вирішальній грі поступилася охтирському «Нафтовику» — 0:1. У 1986 році команда впевнено виграла аматорський чемпіонат УРСР і пробилася до другої ліги.
До Полтави після виступів у київському «Динамо» та одеському «Чорноморці» повернувся нападник Іван Шарій, приїхав колишній голкіпер «Таврії», «Шахтаря» і московського ЦСКА Олег Моргун, а колектив зайняв непогане 9-те місце (Шарій відзначився 22 рази). Наступного року «Ворскла» ще краще виступила, завоювавши «срібло» української зони. «Буковина (Чернівці)» набрала лише на 2 пункти більше. Кільканадцять ігор провів Андрій Ділай — колишній чемпіон СРСР у складі «Дніпра». Найкращим бомбардиром знову став Іван Шарій, який забив 20 м'ячів. Друге місце стало найвищим досягненням команди за всю історію виступів у чемпіонатах Радянського Союзу. У сезоні 1989 полтавці вдало зіграли у Кубку СРСР, коли дійшли до 1/16 фіналу, де у двоматчі виявилися слабшими від вищолігового «Жальгіріса» (1:0 і 1:5). У 1991 році стало зрозуміло, що це останній чемпіонат СРСР. Згідно з результатами українських команд у цій першості було сформовано вищу та першу ліги української національної першості у новому 1992 році. Але «Ворскла» виступила невдало — 19-те місце, тому у чемпіонатах України мусила починати з першої ліги.
Чемпіонати незалежної України (із 1992)
ред.Надійним спонсором клубу від 1995 року став «Полтавгазпром». У першому ж сезоні у вищій лізі (1996/97), «ворскляни» здобули «бронзу» — найвищий результат в історії. Саме у тому сезоні «Ворскла» провела одну з найпамятніших матчів у своїй історії — проти київського «Динамо» (4:3)[1].
На воротах стояв досвідчений Андрій Ковтун, в обороні грали, зокрема, Олександр Головко, Станіслав Боровський та Володимир Дичко. У півзахисті діяли ветеран Іван Яремчук (учасник чемпіонатів світу з футболу 1986 та 1990 років та володар Кубка володарів кубків 1986 року у складі київського «Динамо»), Віктор Богатир, Віталій Кобзар та капітан Ігор Кислов, а у нападі грали найкращий в історії бомбардир клубу Іван Шарій та Сергій Чуйченко, який став найрезультативнішим футболістом «Ворскли» того сезону (забивши 14 голів).
Це дозволило команді стартувати у єврокубках. В сезоні 1997/98 «Ворскла» пройшла ризьку «Дауґаву» (перемоги 3:1 у гостях та 2:1 на власному полі) у попередньому раунді Кубка УЄФА, проте поступилася «Андерлехту» (Брюссель) у першому кваліфікаційному етапі — по 0:2 на виїзді і вдома.
Наступного року полтавці зайняли 5-те місце і спробували пробитися до Кубка УЄФА через Кубок Інтертото, але пройти відбір у Кубку Інтертото не змогли. «Ворскла» ще раз вийшла у зону єврокубків після успішного сезону 1999/2000, коли клуб посів 4-те місце в чемпіонаті. В атакувальний діях вдало грали Віталій Кобзар та нападники Володимир Мазяр і Олександр Мелащенко, у півзахисті — Сергій Онопко (молодший брат відомого українського та російського футболіста Віктора Онопка), Олександр Омельчук та білоруси Михайло Маковський і Володимир Маковські, у звхисті — Ігор Мачоган, Сергій Баланчук та Віктор Доценко. На воротах грав Андрій Ковтун. Але в Кубку УЄФА жереб вибрав суперником українців «Боавішту» — португальці виграли обидві гри по 2:1. Цього сезону з Полтави пішли віковий воротар Андрій Ковтун, на місце якого взяли Сергія Долганського та нападника Олександра Мелащенка, якого купило «Динамо» (Київ). Долганський став одним з найстабільніших футболістів «Ворскли» у наступних сезонах.
Під час Помаранчевої революції 2004 року команду відмовився фінансувати найбільший спонсор НАК «Нафтогаз України». Вперше вона постала перед реальною загрозою зникнення, хоча була однією з найкращих в Україні. Тоді величезну підтримку клубу надали Констянтин Живаго, виконавчий директор Ferrexpo, який став почесним президентом команди, та Олег Бабаєв – політик та підприємець, який досі є президентом клубу.[2]
Сучасна історія команди
ред.Сезон 2008/09 став для «Ворскли» найуспішнішим за останні роки — попри перехід одного з лідерів команди Сергія Кравченка до «Динамо» (Київ) полтавці фінішували на 5-й позиції у чемпіонаті України і виграли перший трофей в історії клубу, Кубок України 2009.
Посівши у сезоні 2010/11 шосте місце у чемпіонаті України команда отримала право на участь у кваліфікації до Ліги Європи. Подолавши 3 етапи кваліфікації виграла у таких команд як «Гленторан» (5:0), «Слайго Роверз» (2:0) та «Динамо» (Бухарест) (5:3). У груповому етапі чемпіонату здобула всього два очка за нічиї із «Стандардом» (0:0) та «Копенгагеном» (1:1).
Завершення єврокубкового сезону 2011/12 було затьмарене достроковим розірванням контракту із боку головного тренера команди Миколи Павлова із яким «Ворскла» досягала успіхів починаючи з 2007 року. Перед початком нового сезону команда залишилася без тренера. Сезон 2012/13 став для «Ворскли» випробуванням, адже окрім проблем із тренерами, команда втратила багато талановитих футболістів: завершили кар'єру Дмитро Єсін та Василь Сачко, а в зимове міжсезоння з команди було продано трьох системоутворюючих гравців: Євгена Селіна, Романа Безуса та Олега Краснопьорова.
Сезон 2013/14 для команди розпочався із призначення нового головного тренера, яким став ветеран команди та місцева футбольна зірка Василь Сачко. У сезоні 2014/2015 разом з ним клуб отримав місце у відборі до Ліги Європи. В наступному сезоні вони намагалися пробратися до групового етапу. Суперником стала «Жиліна». Перший матч був дуже невдалий — 2:0 на користь суперника. Але у наступному матчі все змінилося. «Ворскла» тягнучи до останніх хвилин екстра-тайму вже зробила рахунок 3:0. І за 4 секунди до кінця матчу пропустила гол — 3:1. За правилами м'яча на виїзді команда залишає відбір.
У 2016 році «Ворскла» вдруге поспіль отримала право зіграти у Лізі Європи (у стартовому раунді за підсумками двох матчів поступилася загребському «Локомотиву»[3]). Протягом сезону клуб відчував фінансові проблеми, що стало причиною втрати цілої групи гравців основного складу[4].
В сезоні 2017-18 посіла третє місце і вдруге в своїй історії виборола бронзові медалі УПЛ.
У сезоні 2019-20 на чолі з Юрієм Максимовим стала фіналістом Кубка України.
Уболівальники
ред.Соціологічне опитування, проведене 2011 року, показало, що «Ворсклу» підтримують 4 % футбольних уболівальників центру країни та близько 1 % усіх уболівальників України (9-те місце за популярністю)[5], а відповідно до аналізу пошукових запитів в Інтернеті 2012 року клуб був 8-м в Україні (1,5 % пошукових запитів)[6].
У сезоні 1995/96 «зелено-білі» виграли першу лігу й стали найвідвідуванішою командою першості — їхні домашні матчі збирали в середньому 8,5 тисячі глядачів. Успішні виступи у вищій лізі наступного сезону (бронзові медалі) спричинили черговий злет відвідування — на полтавський стадіон того сезону ходили найбільше в Україні, матчі збирали в середньому майже 13 тисяч осіб.
На стадіоні «Ворскла» найвідданіші вболівальники підтримують клуб у 22-му секторі. Фани «Ворскли» приятелюють з уболівальниками «Чорноморця» й «Шахтаря», а неприятелями вважають фанатів «Металіста», «Карпат», «Динамо», «Зорі», «Іллічівця», «Металурга» (Донецьк) та «Арсенала»[7].
Відвідування
ред.Середня відвідуваність домашніх матчів «Ворскли» у чемпіонаті країни:
- Сірий — друга ліга
- Салатовий — перша ліга
Усі сезони
ред.Чемпіонати Радянського Союзу
ред.Сезон | Ліга | Місце | Ігор | В | Н | П | М'ячі | Очок |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1955 | Чемпіонат УРСР серед КФК | 3 (з 8 у своїй зоні) | 14 | 8 | 2 | 4 | 25-13 | 18 |
Чемпіонат УРСР серед КФК (фінал) | 8 з 8 | 7 | 0 | 2 | 5 | 15-24 | 2 | |
1956 | Чемпіонат УРСР серед КФК | 2 з 8 | 14 | 8 | 4 | 2 | 23-11 | 20 |
Всього:
|
2 турніри
|
35 | 16 | 8 | 11 | 63—48
|
40 | |
1957 | Клас «Б», 2 зона | 12 з 18 | 34 | 12 | 4 | 18 | 43‑57 | 28 |
1958 | Клас «Б», 2 зона | 7 з 16 | 30 | 12 | 10 | 8 | 32‑27 | 34 |
1959 | Клас «Б», 2 зона | 14 з 15 | 28 | 6 | 6 | 16 | 23‑46 | 18 |
1960 | Клас «Б», УРСР, 2 зона | 13 з 19 | 36 | 10 | 9 | 17 | 45‑51 | 29 |
1961 | Клас «Б», УРСР, 2 зона | 9 з 19 | 36 | 12 | 12 | 12 | 40-39 | 36 |
1962 | Клас «Б», УРСР, 1 зона | 12 з 13 | 24 | 4 | 10 | 10 | 27‑37 | 18 |
Клас «Б», УРСР (29‑39 місця) | 34 з 39 | 10 | 3 | 4 | 3 | 14‑11 | 10 | |
1963 | Клас «Б», УРСР, 2 зона | 18 з 40 | 40 | 16 | 10 | 14 | 42‑37 | 42 |
1964 | Клас «Б», УРСР, 2 зона | 4 з 16 | 30 | 13 | 11 | 6 | 35‑21 | 37 |
Клас «Б», УРСР (7-12 місця) | 7 з 41 | 8 | 5 | 2 | 1 | 12-7 | 12 | |
1965 | Клас «Б», УРСР, 1 зона | 3 з 16 | 30 | 11 | 14 | 5 | 32‑19 | 36 |
Клас «Б», УРСР (7-12 місця) | 12 з 45 | 10 | 2 | 2 | 6 | 7‑13 | 6 | |
1966 | Клас «Б», УРСР, 1 зона | 10 з 40 | 40 | 14 | 14 | 12 | 51‑37 | 42 |
1967 | Клас «Б», УРСР, 2 зона | 10 з 21 | 40 | 13 | 14 | 13 | 37‑38 | 40 |
Всього:
|
11 турнірів
|
396 | 133 | 122 | 141 | 437-440
|
388 | |
1968 | Друга група класу «А», 1 підгрупа | 5 з 21 | 40 | 18 | 13 | 9 | 50‑34 | 49 |
1969 | Друга група класу «А», 3 підгрупа | 10 з 22 | 42 | 14 | 15 | 13 | 34-33 | 43 |
1970 | Друга група класу «А», 3 підгрупа | 13 з 22 | 42 | 13 | 13 | 16 | 33-34 | 39 |
Всього:
|
3 турніри
|
124 | 45 | 41 | 38 | 117-99
|
131 | |
1971 | Друга ліга, 1 зона | 8 з 26 | 50 | 21 | 13 | 16 | 54‑43 | 55 |
1972 | Друга ліга, 1 зона | 11 з 24 | 46 | 17 | 17 | 12 | 44‑45 | 51 |
1973 | Друга ліга, 1 зона | 18 з 23 | 44 | 12 | 7+1 | 24 | 44‑68 | 31 |
1974 | Друга ліга, 6 зона | 15 з 20 | 38 | 9 | 17 | 12 | 25‑29 | 35 |
1975 | Друга ліга, 6 зона | 9 з 17 | 32 | 11 | 10 | 11 | 44‑41 | 32 |
1976 | Друга ліга, 6 зона | 16 з 20 | 38 | 12 | 9 | 17 | 38‑44 | 33 |
1977 | Друга ліга, 2 зона | 21 з 23 | 44 | 10 | 8 | 26 | 36‑64 | 28 |
1978 | Друга ліга, 2 зона | 16 з 23 | 44 | 14 | 9 | 21 | 40‑53 | 37 |
1979 | Друга ліга, 2 зона | 11 з 24 | 46 | 18 | 9 | 19 | 48‑52 | 45 |
1980 | Друга ліга, 5 зона | 21 з 23 | 44 | 9 | 13 | 22 | 37‑61 | 31 |
1981 | Друга ліга, 5 зона | 19 з 23 | 44 | 11 | 16 | 17 | 33‑61 | 38 |
1982 | Друга ліга, 6 зона | 24 з 24 | 46 | 10 | 14 | 22 | 21‑44 | 34 |
1984 | Чемпіонат УРСР серед КФК (4 зона) | 1 з 9 | 16 | 11 | 3 | 2 | 33‑13 | 25 |
Чемпіонат УРСР серед КФК (фінал) | ||||||||
1985 | Чемпіонат УРСР серед КФК (4 зона) | 1 з 8 | 14 | 11 | 2 | 1 | 37-10 | 24 |
Чемпіонат УРСР серед КФК (фінал) | 3 з 6 | 5 | 3 | 1 | 1 | 8-3 | 7 | |
1986 | Чемпіонат УРСР серед КФК (3 зона) | 1 з 9 | 16 | 13 | 1 | 2 | 45-13 | 27 |
Чемпіонат УРСР серед КФК (фінал) | 1 з 6 | 5 | 4 | 1 | 0 | 11-1 | 9 | |
1987 | Друга ліга, 6 зона | 9 з 27 | 52 | 22 | 14 | 16 | 74‑59 | 58 |
1988 | Друга ліга, 6 зона | 2 з 26 | 50 | 30 | 8 | 12 | 70‑42 | 68 |
1989 | Друга ліга, 6 зона | 8 з 27 | 52 | 24 | 10 | 18 | 62‑55 | 58 |
1990 | Друга ліга, Захід | 12 з 22 | 42 | 15 | 11 | 16 | 47‑51 | 41 |
1991 | Друга ліга, Захід | 19 з 22 | 42 | 10 | 11 | 21 | 39‑60 | 31 |
Чемпіонати України
ред.Сезон | Ліга | Місце | Ігор | В | Н | П | М'ячі | Очок | Бомбардири |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1992 | перша | 8 (з 14 у своїй підгрупі) | 26 | 12 | 5 | 9 | 33-25 | 29 | О. Піндєєв - 9 |
1992/93 | перша | 4 з 22 | 42 | 21 | 9 | 12 | 57‑46 | 51 | О. Піндєєв - 17 |
1993/94 | перша | 10 з 20 | 38 | 14 | 7 | 17 | 28-52 | 35 | В. Манасян - 8 |
1994/95 | перша | 11 з 22 | 42 | 17 | 8 | 17 | 49-48 | 59 | Ю. Соболь - 10 |
1995/96 | перша | 1 з 22 | 42 | 32 | 7 | 3 | 92‑37 | 103 | С. Чуйченко - 23 |
Всього:
|
5 турнірів
|
190 | 96 | 36 | 58 | 259—208
|
324[8] | 1. О. Піндєєв - 34 | |
1996/97 | вища | 3 з 16 | 30 | 17 | 7 | 6 | 50-26 | 58 | С. Чуйченко - 14 |
1997/98 | вища | 5 з 16 | 30 | 15 | 4 | 11 | 41‑46 | 49 | С. Чуйченко і О. Антюхін - 5 |
1998/99 | вища | 10 з 16 | 30 | 10 | 5 | 15 | 36‑43 | 35 | І. Костюк - 9 |
1999/00 | вища | 4 з 16 | 30 | 14 | 7 | 9 | 50‑34 | 49 | В. Мазяр - 10 |
2000/01 | вища | 12 з 14 | 26 | 6 | 5 | 15 | 16‑29 | 23 | О. Омельчук - 4 |
2001/02 | вища | 11 з 14 | 26 | 6 | 7 | 13 | 19‑33 | 25 | І. Маковей - 4 |
2002/03 | вища | 11 з 16 | 30 | 8 | 8 | 14 | 26‑41 | 32 | С. Шевцов - 8 |
2003/04 | вища | 14 з 16 | 30 | 6 | 9 | 15 | 26‑49 | 27 | С. Шевцов, Лакі Ідахор - 5 |
2004/05 | вища | 14 з 16 | 30 | 8 | 6 | 16 | 18‑35 | 30 | В. Мілєнковіч - 4 |
2005/06 | вища | 10 з 16 | 30 | 9 | 10 | 11 | 28‑34 | 37 | С. Епуряну і Д. Главіна - 6 |
2006/07 | вища | 13 з 16 | 30 | 7 | 10 | 13 | 23-28 | 31 | С. Кравченко - 4 |
2007/08 | вища | 8 з 16 | 30 | 9 | 9 | 12 | 28-30 | 36 | Д. Цуррі - 6 |
2008/09 | вища | 5 з 16 | 30 | 14 | 7 | 9 | 32-26 | 49 | Й. Маркоскі - 6 |
2009/10 | вища | 10 з 16 | 30 | 6 | 13 | 11 | 29-32 | 31 | Й. Маркоскі - 7 |
2010/11 | Прем'єр | 6 з 16 | 30 | 10 | 9 | 11 | 37-32 | 39 | В. Сачко - 10 |
2011/12 | Прем'єр | 8 з 16 | 30 | 9 | 10 | 11 | 38-43 | 37 | А. Янузі - 8 |
2012/13 | Прем'єр | 12 з 16 | 30 | 8 | 7 | 15 | 31-36 | 31 | А. Громов - 7 |
2013/14 | Прем'єр | 8 з 15 | 28 | 10 | 10 | 8 | 36-38 | 40 | А. Яховіч, О. Міщенко, А. Громов - 6 |
2014/15 | Прем'єр | 5 з 14 | 26 | 11 | 9 | 6 | 35-22 | 42 | О. Ковпак - 8 |
2015/16 | Прем'єр | 5 з 14 | 26 | 11 | 9 | 6 | 32-26 | 42 | А. Шиндер - 8 |
2016/17 | Прем'єр | 7 з 12 | 32 | 11 | 9 | 12 | 32-32 | 42 | Д. Хльобас - 8 |
2017/18 | Прем'єр | 3 з 12 | 32 | 14 | 7 | 11 | 37-35 | 49 | Ю. Коломоєць - 9 |
2018/19 | Прем'єр | 7 з 12 | 32 | 12 | 6 | 14 | 31-43 | 42 | В. Шарпар - 6 |
2019/20 | Прем'єр | 10 з 12 | 32 | 9 | 7 | 16 | 23-48 | 34 | Р. Степанюк, Д. Васін - по 4 |
2020/21 | Прем'єр | 5 з 14 | 26 | 11 | 8 | 7 | 37-30 | 41 | В. Кулач - 15 |
2021/22 | Прем'єр | 5 з 16 | 18 | 9 | 6 | 3 | 30-18 | 33 | О. Тілль - 8 |
2022/23 | Прем'єр | 5 з 16 | 30 | 13 | 6 | 11 | 38-37 | 45 | Т. Сефері - 13 |
2023/24 | Прем'єр | 9 з 16 | 30 | 9 | 6 | 15 | 30-46 | 33 | Р. Степанюк - 7 |
Всього:
|
26 турнірів
|
750 | 256 | 203 | 290 | 821—894
|
971 |
№ | Гравець | Роки | Г |
---|---|---|---|
1. | Руслан Степанюк | 2020-24 | 29 |
2 | Ахмед Янузі | 2007-2015 | 28 |
3 | Владислав Кулач | 2017-19, 2020-21 | 27 |
4 | Артем Громов | 2010-16 | 25 |
5 | Юрій Коломоєць | 2016, 2017-19 | 21 |
6 | Роман Безус | 2009-13 | 20 |
7-8 | Йован Маркоський | 2006-15 | 19 |
8-8 | Сергій Чуйченко | 1996-98 | 19 |
9-10 | Василь Сачко | 2008-12 | 18 |
10-10 | Дебатік Цуррі | 2005-10 | 18 |
Єврокубки
ред.Сезон | Турнір | Раунд | Клуб | Вдома | На виїзді | Загалом | |
---|---|---|---|---|---|---|---|
1997—98 | Кубок УЄФА | 1Q | Даугава (Рига) | 2-1 | 3-1 | 5-2 | |
2Q | Андерлехт | 0-2 | 0-2 | 0-4 | |||
2000—01 | Кубок УЄФА | 1Q | Работнічкі | 2-0 | 2-0 | 4-0 | |
1 | Боавішта | 1-2 | 1-2 | 2-4 | |||
2009—10 | Ліга Європи УЄФА | Плей-оф | Бенфіка | 2-1 | 0-4 | 2-5 | |
2011—12 | Ліга Європи УЄФА | 2Q | Гленторан | 3-0 | 2-0 | 5-0 | |
3Q | Слайго Роверз | 0-0 | 2-0 | 2-0 | |||
Плей-оф | Динамо (Бухарест) | 2-1 | 3-2 | 5-3 | |||
Груповий етап | Копенгаген | 1-1 | 0-1 | 1-2 | |||
Ганновер 96 | 1-2 | 1-3 | 2-5 | ||||
Стандард (Льєж) | 1-3 | 0-0 | 1-3 | ||||
2015—16 | Ліга Європи УЄФА | 3Q | Жиліна | 3–1 дч | 0–2 | 3–3 (ч) | |
2016—17 | Ліга Європи УЄФА | 3Q | Локомотива | 2–3 | 0–0 | 2–3 | |
2018—19 | Ліга Європи УЄФА | Груповий етап | Арсенал (Лондон) | 0-3 | 2-4 | 2-7 | |
Карабах (Агдам) | 0-1 | 1-0 | 1-1 | ||||
Спортінг (Лісабон) | 1-2 | 0-3 | 1-5 | ||||
2021-22 | Ліга конференцій УЄФА | 2Q | КуПС (Куопіо) | 2-3 дч | 2-2 | 4-5 | |
2022-23 | Ліга конференцій УЄФА | 2Q | АІК (Стокгольм) | 0-2 | 3-2 | 3-4 | |
2023-24 | Ліга конференцій УЄФА | 2Q | Діла (Горі) | 2-1 | 1-3 | 3-4 | |
І | В | Н | П | М | О | ||
Усього: | 37 | 14 | 5 | 18 | 47-57 | 32 |
Кращі бомбардири в ЄК: Віталій Кобзар і Олександр Мелащенко - по 3 гола
Досягнення
ред.- Чемпіонат УРСР
- Срібний призер: 1988
- Кубок УРСР
- Володар: 1956
- Перша ліга
- Чемпіон: 1995/96
- Чемпіонат України
- Бронзовий призер: 1996/97, 2017/18
- Трофей престижу: 2016/17, 2018/19
- Кубок України
- Суперкубок України
- Фіналіст: 2009
Відомі футболісти
ред.Футболіст року в Україні — номінанти
ред.- Іван Шарій (1995,1996,1998)
- Сергій Чуйченко (1996)
- Андрій Ковтун (1996)
- Віталій Кобзар (1996,1999)
- Василь Гречаний (1996)
- Ігор Костюк (1999)
- Володимир Мазяр (1999)
- Олександр Першин (1999)
- Андрій Головко (1999,2000)
- Володимир Мусолітін (1999)
- Олександр Омельчук (2000)
- Юрій Целих (2004,2005)
- Андрій П'ятов (2006)
- Сергій Кравченко (2008)
- Роман Безус (2011)
- Артем Громов (2014)
- Владислав Кулач (2018)
- Ігор Пердута (2018)
- Владислав Кулач (2020)
- Руслан Степанюк (2020)
Топ-50
ред.У 2010 році інтернет-видання Football.ua провело опитування і надрукувало список найкращих гравців в історії клубу:[9][10].
- Юрій Москалець
- Іван Шарій
- Ігор Кислов
- Геннадій Медведєв
- Іван Іванченко
- Сергій Чуйченко
- Дебатік Цуррі
- Юрій Резник
- Віталій Кобзар
- Йован Маркоський
- Віктор Бичков
- Сергій Долганський
- Володимир Войтенко
- Анатолій Дяченко
- Вазген Манасян
- Сергій Онопко
- Олександр Піндєєв
- Борис Карпенко
- Степан Котора
- Арменд Даллку
- Василь Сальков
- Сергій Доронченко
- Євген Назарук
- Віктор Петрук
- Василь Сачко
- Олександр Омельчук
- Віталій Бардешин
- Борис Маслов
- Андрій Ковтун
- Андрій Хомин
- Сергій Лукаш
- Ігор Мачоган
- Анатолій Хижняк
- Станіслав Басюк
- Олег Моргун
- Володимир Борисов
- Олег Кривенко
- Григорій Ярмаш
- Ігор Костюк
- Володимир Попіневський
- Анатолій Вітков
- Андрій Пятов
- Анатолій Штриголь
- Петро Ротань
- Віталій Старухін
- Юрій Мармач
- Віктор Носов
- Сергій Кравченко
- Лер Гедеванішвілі
- Володимир Дичко
Тренери
ред.- Костянтин Скрипченко
- Йосип Ліфшиць
- Геннадій Дуганов
- Віктор Носов (1974 — 1975)
- Олександр Алпатов
- Володимир Аксьонов
- Віктор Пожечевський (1985 — 1989)
- Геннадій Лисенчук (1990)
- Віктор Пожечевський (1991)
- Леонід Колтун
- Сергій Доценко
- Віктор Пожечевський (третє місце в чемпіонаті України 1996—1997)
- Анатолій Коньков (8 жовтня 1998 — 15 серпня 2000 року)
- Сергій Морозов (21 серпня 2000 року — 18 червня 2001 року)
- Андрій Баль (з 2 липня 2001 року — 19 серпня 2003 року)
- Олег Моргун (в.о. 19 серпня 2003 року — 28 серпня 2003 року)
- Олег Долматов (28 серпня 2003 року — 30 жовтня 2003 року)
- Олег Моргун (в.о. 30 жовтня 2003 року — 25 грудня 2003 року)
- Володимир Лозинський (25 грудня 2003 року — 1 липня 2004 року)
- Володимир Мунтян (1 липня 2004 року — 16 червня 2005 року)
- Віктор Носов (17 червня 2005 — липень 2007)
- Анатолій Момот (в.о 6 липня 2007 року — 27 грудня 2007 року)
- Микола Павлов (27 грудня 2007 року — травень 2012 року) (Кубок України 2008/2009)
- Вадим Євтушенко (8 червня — 15 серпня 2012 року)
- Сергій Свистун (в.о. 15 серпня 2012 — 10 червня 2013 року)
- Василь Сачко (10 червня 2013 року — березень 2019) (третє місце в чемпіонаті України 2017-2018)
- Віталій Косовський (в.о. березень 2019, тренер з 4 червня 2019)
- Юрій Максимов (15 листопада 2019 року — 31 травня 2022 року) (фіналіст Кубку України 2019—2020)
- Віктор Скрипник (1 липня 2022 року — 20 грудня 2023 року)
- Сергій Долганський (в.о. 20 грудня 2023 року — 23 жовтня 2024 року) (фіналіст Кубку України 2023—2024)
- Юрій Максимов (24 жовтня 2024 року — н.ч.)
Склад команди
ред.- Станом на 11 листопада 2024 року відповідно до офіційної заявки на сайті ПЛ
|
|
Юнацький склад (U-19)
ред.- Станом на 11 листопада 2024 року відповідно до офіційної заявки на сайті ПЛ
|
|
Емблеми клубу
ред.Форма і стилістика логотипу:
Форма – геральдичний щит, що складається із кількох базових символів клубу;
Стиль – неокласицизм і авторське рішення з урахуванням характеру регіону;
Основні кольори сучасної емблеми клубу:
а) білий, зелений — офіційні кольори клубу;
б) бордово-малиновий — колір герба міста;
в) золотисто-жовтий — колір перемоги й достатку.
Базові символи емблеми:
- Круглий картуш і рік заснування клубу — точка відліку великого початку;
- Геральдичні крила, що обрамлюють картуш — прагнення до найвищих цілей;
- Символічна стрічка з назвою клубу — інформативна презентація назви клубу;
- Центральний щит — символ міцного захисту і неприступності;
- Стріла і лук в нижній частині — готовність вистрілити будь-якої миті;
- М'яч — головний футбольний символ (правильне розташування чорних ромбів);
- Чотири шестикінечні зірки — головні символи герба міста — символи світла й успіху.[11]
-
Сучасна емблема клубу
-
Емблема у 2006-2010 роках
-
Емблема до 2006 року
-
Колишня емблема
-
Емблема до 1995 року
-
Емблема «Колоса»
-
Емблема «Будівельника»
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Дубина, Олег. Виповнилося 20 років з дня легендарної перемоги «Ворскли» над «Динамо» (ВІДЕО). doa.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 14 лютого 2017.
- ↑ “Ворскла” – одна з провідних футбольних команд України - ipoltavets.com (укр.). 26 вересня 2022. Процитовано 28 вересня 2022.
- ↑ Дубина, Олег. «Ворскла» зі скандалом попрощалася з Європою. doa.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 лютого 2017. Процитовано 21 лютого 2017.
- ↑ Дубина, Олег. Бартулович: скоріш за все залишу «Ворсклу» (ФОТО). doa.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 лютого 2017. Процитовано 21 лютого 2017.
- ↑ Футбольна країна [Архівовано 2 травня 2014 у Wayback Machine.] (соціологічне дослідження)
- ↑ «Динамо» є найпопулярнішим футбольним клубом України в «пошукачах» (ТСН, 16.10.2012). Архів оригіналу за 4 березня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
- ↑ Фанатские союзы. Архів оригіналу за 21 лютого 2015. Процитовано 21 лютого 2015.
- ↑ У сумарній цифрі враховано по 3 очки за перемогу
- ↑ 50 лучших. Ворскла (часть первая) [Архівовано 13 квітня 2015 у Wayback Machine.] (рос.) / Football.ua [Архівовано 10 червня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ 50 лучших. Ворскла (часть вторая) [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] (рос.) / Football.ua [Архівовано 10 червня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Символіка ФК «Ворскла». Офіційний сайт ФК «Ворскла» Полтава. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 24 травня 2018.
Посилання
ред.- Офіційний сайт [Архівовано 21 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Сайт уболівальників [Архівовано 22 червня 2007 у Wayback Machine.]
- Неофіційний сайт [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- Сайт ультрас [Архівовано 26 вересня 2009 у Wayback Machine.]
- Неофіційний сайт Sergiyko [Архівовано 1 вересня 2006 у Wayback Machine.]
Література
ред.- Романенко А. М. Футбол-85. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1985. — 120 с.
- Романенко А. М. Футбол-86. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1986. — 152 с.
- Романенко А. М. Футбол-87. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1987. — 120 с.