Чемпіонат світу з футболу 1990

14-е міжнародне видання чемпіонату світу з футболу, що відбувся в Італії.
Чемпіонат світу з футболу 1990
Офіційний логотип
Команд 106
(у фінальній частині: 24)
Місце проведення Італія
Чемпіон  ФРН (втретє)
Фіналіст  Аргентина
3-є місце  Італія
4-е місце  Англія
Зіграно матчів 52
Забито м’ячів 115
(2.21 за матч)
Кількість глядачів 2 517 348
(48 411 у середньому)
Найкращий гравець Італія Сальваторе Скілаччі
Найкращий бомбардир Італія Сальваторе Скілаччі
(6 м’ячів)
Молодий гравець Югославія Роберт Просинечки
← 1986
1994 →

Чемпіонат світу з футболу 1990 року — чотирнадцятий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 8 червня до 8 липня 1990 року в Італії, яка стала другою країною, що удруге прийняла світову футбольну першість, після Мексики, господаря попереднього мундіалю.

Офіційний плакат

Переможцем турніру, утретє у своїй історії, стала збірна ФРН, яка у фінальній грі на стадіоні «Стадіо Олімпіко» в Римі мінімально, завдяки єдиному голу, забитому з пенальті наприкінці гри, здолала збірну Аргентини, взявши таким чином реванш за поразку у фіналі попередньої світової першості.

На етапі кваліфікаційного раунду боротьбу ропочинали 116 команд, відбіркові змагання стартували у квітні 1988 року. За їх результатами визначилися 22 команди, що приєдналися до господарів, збірної Італії та діючих чемпіонів збірної Аргентини у фінальній частині чемпіонату світу. Сереж цих команд було відразу три дебютанти — команди Коста-Рики, Ірландії та ОАЕ, для яких це була перша світова першість.

Вважається, що турнір 1990 року був найменш видовищним за всю історію чемпіонатів світу[1][2][3][4]. Середня результативність матчів змагання склала рекордно низькі 2,2 голи за гру[5], крім того на турнірі було показано рекордні на той час 16 червоних карток, включаючи перше в історії вилучення у фіналі змагання. У багатьох іграх команди робили акцент на обороні або відверто грали на нічию, не бажаючи ризикувати і проводити масовані атаки. Аналіз цих проблем вилився у запровадження відразу двох масштабних нововведень у світовому футболі — правила трьох очок за перемогу (замість двох) у турнірах, що проходили за круговою системою, а також заборони воротареві грати руками після акцентованої передачі від партнера по команді. Ініціативи були покликані відповідно створити додатковий стимул грати на перемогу та пришвидшити розіграш м'яча у захисті, що в обох випадках пішло на користь видовищності.

Вибір країни-господаркиРедагувати

Голосування за вибір країни-господарки чемпіонату світу 1990 відбулося 19 травня 1984 року у швейцарському Цюриху. Єдиним конкурентом Італії за право прийняти світову першість був Радянський Союз, який поступився, набравши 5 голосів проти 11 в італійців[6]. Таким чином Італія стала лише другою в історії чемпіонатів світу країною, що удруге приймала фінальну частину цього турніру, після Мексики, для якої другим домашнім був попередній турнір 1986 року.

Вважається, що на рішення не надавати СРСР права проводити світову футбольну першість вплинув оголошений СРСР бойкот Літніх Олімпійських ігор 1984 року[7], хоча Президент ФІФА Жуау Авеланж це спростовував[6].

Кваліфікаційний раунд і учасникиРедагувати

На момент завершення прийняття заявок на відбірковий турнір бажання взяти участь у світовій першості задекларували представники 116 національних футбольних асоціацій, тобто на п'ять менше, ніж рекордна на той час 121 заявка на ЧС-1986.

Згодом частина команд відкликали свої заявки ще до жеребкування відбіркового турніру, згодом після жеребкування, але до початку турніру знялася або була відсторонена ще низка команд, і хоча б одну гру під час відбіркового турніру провели 103 збірні, що змагалися за 22 місця на чемпіонаті світу. Дві команди, господарі турніру збірна Італії і діючий чемпіон світу збірна Аргентини, кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді.

За тринадцять місць у фінальній частині чемпіонату світу змагалися кодманди з Європи (УЄФА), по два місця на турнірі розігрували між собою збірні з Південної Америки (КОНМЕБОЛ), з Африки (КАФ), Азії (АФК) та КОНКАКАФ (Північна, Центральна Америка і Кариби). Ще одне місце розігрувалося в рамках плей-оф між представниками КОНМЕБОЛ і океанського ОФК.

За результатами відбору відразу три команди уперше у своїй історії кваліфікувалися до фінальної частини світової футбольної першості — збірні Коста-Рики, Ірландії та ОАЕ.

Серед команд, яким не вдалося пробитися на чемпіонат світу 1990, були півфіналісти попереднього мундіалю — команди Франції і Польщі.

УчасникиРедагувати

Наступні 24 команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі:

АФК (2)
КАФ (2)
ОФК (0)
  • жодна не кваліфікувалася

КОНКАКАФ (2)
КОНМЕБОЛ (4)

УЄФА (14)

 
   Країни, збірні яких кваліфікувалися на чемпіонат світу
   Країни, чиї збірні не кваліфікувалися
   Країни, чиї збірні не брали участі у відборі
   Країни, що не входили до ФІФА

Міста та стадіониРедагувати

Матчі турніру приймали 12 стадіонів в 12 містах Італії. Лише чотири із цих стадіонів свого часу приймали матчі світової першості 1934 року. А два із цих 12 стадіонів, Сан-Нікола в Барі та туринський Делле Альпі, були новими аренами, збудованими спеціально під чемпіонат світу. Решта 10 стадіонів були суттєво модернізовані додаванням місць для глядачів, встановленням дахів, прибиранням бігових доріжок та перекладанням газонів. У більшості випадків кошториси будівельних робіт були перевищені і загальна їх вартість склала приблизно 935 мільйонів доларів.

На груповій стадії турніру здебільшого дотримувалися принципу, за яким матчі конкретної групи приймали стадіони у двох містах максимально географічно наближених одне до одного. Згодом дев'ять із дванадцяти міст-господарів також приймали ігри стадії плей-оф. Найбільшу кількість ігор турніру, по шість, прийняли міланський Сан-Сіро та столичний Олімпійський стадіон.

Мілан Рим Турин Неаполь
Сан-Сіро Олімпійський стадіон Делле Альпі Сан-Паоло
45°28′40″ пн. ш. 9°07′27″ сх. д. / 45.4780250° пн. ш. 9.1242056° сх. д. / 45.4780250; 9.1242056 (San Siro) 41°56′01″ пн. ш. 12°27′17″ сх. д. / 41.9338861° пн. ш. 12.4547861° сх. д. / 41.9338861; 12.4547861 (Stadio Olimpico) 45°06′34″ пн. ш. 7°38′28″ сх. д. / 45.1095611° пн. ш. 7.6412611° сх. д. / 45.1095611; 7.6412611 (Stadio delle Alpi) 40°49′40″ пн. ш. 14°11′34″ сх. д. / 40.8279667° пн. ш. 14.1930083° сх. д. / 40.8279667; 14.1930083 (Stadio San Paolo)
Місткість: 74,559[8][9] Місткість: 73,603[8][9] Місткість: 62,628[8][9] Місткість: 59,978[8][9]
       
Барі Флоренція
Сан-Нікола Стадіо Комунале
41°05′05″ пн. ш. 16°50′24″ сх. д. / 41.0847361° пн. ш. 16.8400722° сх. д. / 41.0847361; 16.8400722 (Stadio San Nicola) 43°46′50″ пн. ш. 11°16′56″ сх. д. / 43.7808222° пн. ш. 11.2822583° сх. д. / 43.7808222; 11.2822583 (Stadio Artemio Franchi)
Місткість: 51,426[8][9] Місткість: 38,971[8][9]
   
Верона Удіне
Стадіо Маркантоніо Бентегоді Стадіо Фріулі
45°26′07″ пн. ш. 10°58′07″ сх. д. / 45.4353556° пн. ш. 10.9686472° сх. д. / 45.4353556; 10.9686472 (Stadio Marc'Antonio Bentegodi) 46°04′53″ пн. ш. 13°12′00″ сх. д. / 46.0816028° пн. ш. 13.2001361° сх. д. / 46.0816028; 13.2001361 (Stadio Friuli)
Місткість: 35,950[8][9] Місткість: 35,713[8][9]
   
Кальярі Болонья Палермо Генуя
Стадіо Сант'Елія Ренато Даль'Ара Стадіо Ла Фаворита Стадіо Луїджі Ферраріс
39°11′57″ пн. ш. 9°08′05″ сх. д. / 39.1993944° пн. ш. 9.1349528° сх. д. / 39.1993944; 9.1349528 (Stadio Sant'Elia) 44°29′32″ пн. ш. 11°18′34″ сх. д. / 44.4923139° пн. ш. 11.3096667° сх. д. / 44.4923139; 11.3096667 (Stadio Renato Dall'Ara) 38°09′09″ пн. ш. 13°20′32″ сх. д. / 38.1527667° пн. ш. 13.3422750° сх. д. / 38.1527667; 13.3422750 (Stadio Renzo Barbera) 44°24′59″ пн. ш. 8°57′08″ сх. д. / 44.4164306° пн. ш. 8.9524278° сх. д. / 44.4164306; 8.9524278 (Stadio Luigi Ferraris)
Місткість: 35,238[8][9] Місткість: 34,520[8][9] Місткість: 33,288[8][9] Місткість: 31,823[8][9]
       

АрбітриРедагувати

Загалом 41 футбольний суддя із 34 країн був залучений до роботи на чемпіонаті світу як головний та боковий арбітр. Курсивом у списку нижче позначені рефері, які на турнірі були лише асистентами головного арбітра.

Африка
Азія
Європа
Північна і Центральна Америка
Океанія
Південна Америка

КомандиРедагувати

Усі збірні скористалися правом заявити на турнір по 22 гравці, включаючи трьох воротарів. ФІФА залишило за собою право по ходу турніру дозволяти командам вносити зміни до своїх заявок у випадку травми гравця. За цією процедурою були дозаявлені два голкіпери — Анхель Коміццо (Аргентина) та Дейв Бізант (Англія), які змінили відповідно травмованих Нері Пумпідо та Девіда Сімена.

ФорматРедагувати

Аналогічно до попереднього чемпіонату світу участь у фінальній частині першості брали 24 команди, які на першому етапі турніру змагалися у шести групах по 4 команди у кожній. Утім далі, на відміну від формату ЧС-1982, проводився не другий груповий раунд, а відразу плей-оф за олімпійською системою. Плей-оф починався зі стадії 1/8 фіналу, відповідно його учасниками ставали не лише команди, що посіли перші і другі місця у своїх групах, але й чотири найкращі команди із шести, які завершили груповий етап на третіх місцях.

ЖеребкуванняРедагувати

24 команди-учасниці були розподілені між чотирма кошиками для жеребкування першого групового етапу світової першості. Розподіл відбувався за умовною «силою» команд, для визначення якої використовувавалися результати команд на попередній світовій першості 1986 року, а в деяких випадках — додатково і на ЧС-1982.

Сіяні Кошик 1[10] Кошик 2[10] Кошик 3[10]

  Італія (1-ша)
  Аргентина (2-га)
  Бразилія (3-тя)
  ФРН (4-та)
  Бельгія (5-та)
  Англія (6-та)

  Камерун
  Коста-Рика
  Єгипет
  Південна Корея
  ОАЕ
  США

  Колумбія
  Чехословаччина
  Ірландія
  Румунія
  Швеція
  Уругвай

  Австрія
  Нідерланди
  Шотландія
  Іспанія
  СРСР
  Югославія

Груповий етапРедагувати

Група AРедагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   Італія (H) 3 3 0 0 4 0 +4 6 Вихід до плей-оф
2   Чехословаччина 3 2 0 1 6 3 +3 4
3   Австрія 3 1 0 2 2 3 −1 2
4   США 3 0 0 3 2 8 −6 0
Джерело: FIFA
(H) Господар.

Група BРедагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   Камерун 3 2 0 1 3 5 −2 4 Вихід до плей-оф
2   Румунія 3 1 1 1 4 3 +1 3
3   Аргентина 3 1 1 1 3 2 +1 3
4   СРСР 3 1 0 2 4 4 0 2
Джерело: FIFA
8 червня 1990
18:00
Аргентина   0–1   Камерун
Протокол
Сан-Сіро, Мілан
Глядачів: 73,780
Арбітр: Мішель Вотро (Франція)
9 червня 1990
17:00
СРСР   0–2   Румунія
Протокол
Лекетуш   41'55' (пен.)
14 червня 1990
17:00
Камерун   2–1   Румунія
Мілла   76'86'
Протокол
Сан-Нікола, Барі
Глядачів: 38,687
Арбітр: Ернан Сілва (Чилі)

Група CРедагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   Бразилія 3 3 0 0 4 1 +3 6 Вихід до плей-оф
2   Коста-Рика 3 2 0 1 3 2 +1 4
3   Шотландія 3 1 0 2 2 3 −1 2
4   Швеція 3 0 0 3 3 6 −3 0
Джерело: FIFA
10 червня 1990
21:00
Бразилія   2–1   Швеція
Карека   40'63'
Протокол
16 червня 1990
17:00
Бразилія   1–0   Коста-Рика
Протокол
Делле Альпі, Турин
Глядачів: 58,007
Арбітр: Неджі Жуїні (Туніс)
20 червня 1990
21:00
Бразилія   1–0   Шотландія
Протокол

Група DРедагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   ФРН 3 2 1 0 10 3 +7 5 Вихід до плей-оф
2   Югославія 3 2 0 1 6 5 +1 4
3   Колумбія 3 1 1 1 3 2 +1 3
4   ОАЕ 3 0 0 3 2 11 −9 0
Джерело: FIFA
10 червня 1990
21:00
ФРН   4–1   Югославія
Протокол
15 червня 1990
21:00
ФРН   5–1   ОАЕ
Протокол
Сан-Сіро, Мілан
Глядачів: 71,169
Арбітр: Олексій Спірін (СРСР)
19 червня 1990
17:00
ФРН   1–1   Колумбія
Протокол
19 червня 1990
17:00
Югославія   4–1   ОАЕ
Протокол
Тані   22'

Група EРедагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   Іспанія 3 2 1 0 5 2 +3 5 Вихід до плей-оф
2   Бельгія 3 2 0 1 6 3 +3 4
3   Уругвай 3 1 1 1 2 3 −1 3
4   Південна Корея 3 0 0 3 1 6 −5 0
Джерело: FIFA
13 червня 1990
17:00
Уругвай   0–0   Іспанія
Протокол
17 червня 1990
21:00
Південна Корея   1–3   Іспанія
Протокол
Мічел   23'61'81'
21 червня 1990
17:00
Південна Корея   0–1   Уругвай
Протокол

Група FРедагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   Англія 3 1 2 0 2 1 +1 4 Вихід до плей-оф
2   Ірландія 3 0 3 0 2 2 0 3[a]
3   Нідерланди 3 0 3 0 2 2 0 3[a]
4   Єгипет 3 0 2 1 1 2 −1 2
Джерело: FIFA
Примітки:
  1. а б Збірні Ірландії і Нідерландів фінішували з однаковими результатами. Обидві команди пройшли до плей-оф, а розполіл місць між ними відбувся за допомогою жеребу.
11 червня 1990
21:00
Англія   1–1   Ірландія
Протокол
Шиді   73'

Плей-офРедагувати

 
1/8 фіналуЧвертьфіналиПівфіналиФінал
 
              
 
24 червня – Турин
 
 
  Бразилія0
 
30 червня – Флоренція
 
  Аргентина1
 
  Аргентина пп0 (3)
 
26 червня – Верона
 
  Югославія0 (2)
 
  Іспанія1
 
3 липня – Неаполь
 
  Югославія дч2
 
  Аргентина пп1 (4)
 
25 червня – Дженоа
 
  Італія1 (3)
 
  Ірландія пп0 (5)
 
30 червня – Рим
 
  Румунія0 (4)
 
  Ірландія0
 
25 червня – Рим
 
  Італія1
 
  Італія2
 
8 липня – Рим
 
  Уругвай0
 
  Аргентина0
 
23 червня – Барі
 
  ФРН1
 
  Чехословаччина4
 
1 липня – Мілан
 
  Коста-Рика1
 
  Чехословаччина0
 
24 червня – Мілан
 
  ФРН1
 
  ФРН2
 
4 липня – Турин
 
  Нідерланди1
 
  ФРН пп1 (4)
 
23 червня – Неаполь
 
  Англія1 (3) Фінал
 
  Камерун дч2
 
1 липня – Неаполь7 липня – Барі
 
  Колумбія1
 
  Камерун 2  Італія2
 
26 червня – Болонья
 
  Англія дч3   Англія1
 
  Англія дч1
 
 
  Бельгія0
 

1/8 фіналуРедагувати

23 червня 1990
17:00 CET (UTC+1)
Камерун   2–1   Колумбія
Мілла   106'108'
Протокол
Редін   115'
23 червня 1990
21:00 CET (UTC+1)
Чехословаччина   4–1   Коста-Рика
Скугравий   12'63'82'
Кубік   76'
Протокол
Сан-Нікола, Барі
Глядачів: 47,673
Арбітр: Зігфрід Кіршен (НДР)
24 червня 1990
17:00 CET (UTC+1)
Бразилія   0–1   Аргентина
Протокол
26 червня 1990
21:00 CET (UTC+1)
Англія   1–0   Бельгія
Платт   119'
Протокол

ЧвертьфіналиРедагувати

1 липня 1990
17:00 CET (UTC+1)
Чехословаччина   0–1   ФРН
Протокол
Сан-Сіро, Мілан
Глядачів: 73,347
Арбітр: Гельмут Коль (Австрія)
1 липня 1990
21:00 CET (UTC+1)
Камерун   2–3   Англія
Протокол
Платт   25'
Лінекер   83' (пен.)105' (пен.)

ПівфіналиРедагувати

Матч за третє місцеРедагувати

7 липня 1990
20:00 CET (UTC+1)
Італія   2–1   Англія
Протокол
Сан-Нікола, Барі
Глядачів: 51,426
Арбітр: Жоель Кінью (Франція)

ФіналРедагувати

8 липня 1990
20:00 UTC+1
ФРН   1 – 0   Аргентина
Протокол(англ.)
«Стадіо Олімпіко», Рим
Глядачів: 73 603
Арбітр: Едгардо Кодесаль (Мексика)

СтатистикаРедагувати

БомбардириРедагувати

Сальваторе Скіллачі став володарем Золотого бутса найкращому бомбардиру турніру, забивши шість голів. Заголом 75 різних гравців в іграх турніру забили 115 голів.

6 голів
5 голів
4 голи
3 голи
2 голи
1 гол

НагородиРедагувати

[11]

Володар Золотого бутса Володар Золотого м'яча Найкращий молодий гравець Трофей чесної гри ФІФА
  Сальваторе Скіллачі   Сальваторе Скіллачі   Роберт Просинечки   Англія

Збірна чемпіонату світуРедагувати

Воротар Захисник Півзахисник Нападник

ПриміткиРедагувати

  1. Italy 1990. BBC Sport. 17 квітня 2002. Архів оригіналу за 26 січня 2011. Процитовано 11 серпня 2010. (англ.)
  2. World Cup 1990. ESPN Soccernet. 9 листопада 2009. Архів оригіналу за 26 жовтня 2012. Процитовано 11 серпня 2010. (англ.)
  3. Glanville, Brian (2005). The Story of the World Cup. Faber. ISBN 0-571-22944-1. (англ.)
  4. Freddi, Cris (2006). Complete Book of the World Cup. HarperSport. ISBN 978-0-00-722916-1. (англ.)
  5. FIFA World Cup™ Record – Organisation. Архів оригіналу за 13 червня 2007. Процитовано 14 червня 2012. (англ.)
  6. а б Italy gain vote over Soviet rival. The Times (London). 21 травня 1984. с. 21. (англ.)
  7. Romania could join the boycott. The Times (London). 22 травня 1984. с. 30. (англ.)
  8. а б в г д е ж и к л м н WM 1990 Sonderheft. Kicker (нім.). May–червня 1990. с. 185. (англ.)
  9. а б в г д е ж и к л м н World Cup '90: The Complete Collection. Orbis. (англ.)
  10. а б в The Times guide to the draw for the World Cup finals. The Times (London). 9 грудня 1989. с. 51. (англ.)
  11. World Cup 1990 in Italy - World Cup Brazil 2014 Guide. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 3 квітня 2015. (англ.)

ПосиланняРедагувати