Відкрити головне меню

Єлі́нскас Валенти́н Вацлова́сович (нар. 15 серпня 1958, Макіївка, Донецька область — пом. 19 серпня 2008, Донецьк) — український футболіст, воротар. Після закінчення кар'єри футболіста почав займатися тренуванням воротарів. Майстер спорту СРСР (1982). Є символом «Шахтаря» 1980-х років[1].

Ф
Валентин Єлінскас
В.В. Єлінскас.jpg
Особові дані
Повне ім'я Валентин Вацловасович Єлінскас
Народження 15 серпня 1958(1958-08-15)
  Українська РСР Макіївка, Донецька область,
Українська РСР
Смерть 19 серпня 2008(2008-08-19) (50 років)
  Україна Донецьк, Україна
Зріст 182 см
Вага 78 кг
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція Воротар
Юнацькі клуби
1970—? СРСР Зарево (Маріуполь)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1976—1977 СРСР «Буревісник» Т ()
1978—1979 СРСР СКА Л ()
1979—1980 СРСР «Поділля» Х ()
1980—1982 СРСР «Чорноморець» О 41 (-45)
1983—1987 СРСР «Шахтар» Д 121 (-151)
1988—1989 СРСР «Зоря» Л 40 (-51)
1990 СРСР «Шахтар» Д 5 (-4)
1991—1992 СРСР/Україна «Новатор» М 14 (-19)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
СРСР СРСР (олімп.) ()
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
Україна «Шахтар-3» тренер
?—2008 Україна «Олімпік» Д тренер
Звання, нагороди
Звання
Майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єраРедагувати

Починав грати у футбол в клубі «Зарево» з Макіївки в 1970 році. Перший тренер — В.Петров. Навчався у спортивному інтернаті з Ворошиловграда, тренери — В. Фесенко та В. Першин. Не отримавши серйозних пропозицій, він поїхав вчитися в тернопільський фінансово-економічний інститут, де Валентин провчився два роки [2]. Виступав за тернопільський «Буревісник». Потім був призваний в армію, потрапив у полк зв'язку КДБ[2]. Після львівський СКА взяв Єлінскаса до себе. Незадовго до демобілізації його перевели до хмельницького «Поділля», де головним тренером був Володимир Онисько, там він грав близько двох сезонів[2].

Пізніше його запрошували в такі клуби, як київське «Динамо», харківський «Металіст» та одеський «Чорноморець»[2]. До складу «Динамо» футболіст не перейшов, адже був певний, що не зможе заграти[2]. У 1980 році перейшов до «Чорноморця», який тоді очолював Микита Симонян. Запрошенням Єлінскаса в «Чорноморець» займався Матвій Черкаський. Основним воротарем команди тоді був Іван Жекю, але незабаром Валентин відвоював собі місце основному складі[2].

Під час чергових зборів він отримав струс мозку. В Одеській лікарні йому зробили укол і занесли гепатит А[2]. Єлінскас довго лікувався, але, коли повернувся до складу клубу, зміг відвоювати місце в складі у Юрія Роменського.

У 1982 році Єлінскас не пропускав м'ячів у 12 матчах чемпіонату СРСР, за підсумками року був визнаний футболістом року в «Чорноморці» за опитуванням газети «Вечірня Одеса»[3]. Після закінчення сезону у нього були пропозиції з інших команд. Клуб він покинув на знак солідарності зі своїм другом Миколи Павлову, який через конфлікт покинув «Чорноморець»[3]. Всього за «Чорноморець» він зіграв 41 матч і пропустив 45 м'ячів у чемпіонаті СРСР.

У 1983 році перейшов у донецький «Шахтар». За переїзд до табору «гірників» Єлінскас отримав чотирикімнатну квартиру в елітному будинку[2]. Його довго не могли заявити за клуб, але йому допоміг авторитет батька[2]. В основному складі «Шахтаря» дебютував 25 лютого 1983 року в матчі Кубка СРСР проти вільнюського « Жальгіріса» (3:0).

У півфіналі Кубка СРСР 1983 «Шахтар» обіграв ленінградський «Зеніт» (1:1, по пен. 4:3). Валентин відбив два з п'яти пенальті, завдяки чому «Шахтар» виграв. Після закінчення матчу вболівальники скандували його прізвище[4]. У фіналі Кубка «Шахтар» виграв у харківського «Металіста» (1:0). В 1983 «Шахтар» також став володарем Кубка сезону, обігравши дніпропетровський «Дніпро» (3:1, за сумою двох матчів).

У сезоні 1983/84 «Шахтар» брав участь у Кубку володарів кубків, по ходу турніру команда обіграла данський Б1901 і швейцарський «Серветт». У чвертьфіналі команда поступилася португальському «Порту» (4:3, за сумою двох матчів), як казав Єлінскас після матчу, через упереджене суддівство[2]. У сезоні 1984/95 «Шахтар» дійшов до фіналу Кубка СРСР, де програв київському «Динамо» (2:0). У період з 1983 по 1987 рік Єлінскас провів за «Шахтар» 121 матч у чемпіонаті СРСР. У 2010 році сайт Football.ua поставив Єлінскаса на 38 місце в списку 50-ти найкращих гравців «Шахтаря»[5].

З 1988 по 1989 рік виступав за луганську «Зорю». В 1988 «Зоря» зайняла 20-е місце в першій лізі СРСР і вилетіла у другу лігу. Єлінскас відіграв 40 матчів і пропустив 51 гол. У 1990 році Єлінскас знову виступав за «Шахтар», провів 5 матчів у чемпіонаті СРСР.

У 1991 році він грав за маріупольський «Новатор», зіграв 20 матчів і пропустив 10 м'ячів на турнірі КФК. Після розпаду СРСР виступав за ту ж команду, що змінила назву на «Азовець». В 1992 клуб виступав у першій лізі України, Єлінскас зіграв 14 матчів і пропустив 19 м'ячів.

Закінчив кар'єру гравця через травми[2]. Після того займався підприємницькою діяльністю[2]. Потім також грав у чемпіонаті Донецької області[2].

Виступав за команду ветеранів «Шахтаря», у 2006 році разом з командою виграв Кубок України серед ветеранів і став найкращим воротарем турніру[6].

Кар'єра в збірнійРедагувати

Виступав за олімпійську збірну СРСР. Міг поїхати на Олімпійські ігри 1984 в Лос-Анджелесі, але СРСР бойкотував ігри[7].

Тренерська кар'єраРедагувати

Працював тренером воротарів в «Шахтарі-3», але пішов через невідповідності рівня навантажень з рівнем заробітної плати[2].

До кінця життя працював у донецькому «Олімпіку». Одним з його вихованців є Ігор Левченко, який пізніше став чемпіоном Європи до 19 років[3].

СмертьРедагувати

Незадовго до смерті було відомо, що у нього рак, а також метастази в головному мозку [8]. 19 серпня 2008 він помер.

Приватне життяРедагувати

Його батько — заслужений металург УРСР[2]. Дружина — Галина Олександрівна, діти — Віра і Микита. Валентин Єлінскас назвав сина на честь Микити Симоняна[2]. Після завершення кар'єри гравця проживав у Донецьку.

ДосягненняРедагувати

Характеристика гриРедагувати

Володів хорошою реакцією, стрибучістю, блискучим умінням гри на виходах[9]. За словами Сергія Ященка він був технічним та координованим[10].

Цікаві фактиРедагувати

У 1986 році в турне по Марокко в одному з матчів Єлінскас попросив Олега Базилевича поставити його (тобто голкіпера) на поле як польового гравця[3].

ПриміткиРедагувати

  1. Валентин Елинскас: «У Шуста великолепное будущее» (ru). Террикон. 15.08.2006. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т Валентин Єлінскас: «Рано закінчити змусили травми» (ru). Террикон. 21.03.2008. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 
  3. а б в г Елинскас, которого в Донецке любили все (ru). Террикон. 19.08.2009. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 
  4. Валентин Елинскас. Страж «горняцких» ворот (ru). Террикон. 21.08.2009. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 
  5. 50 лучших. Шахтёр (часть первая) (ru). Football.ua. 26.01.2010. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 
  6. Ногамяч от Денисски: Матвеев, Ковалев и Дьяк взяли и хлопнули «Спартак» (ru). Террикон. 13.12.2006. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 
  7. Аналитика. Донецкая вратарская школа (ru). Террикон. 24.03.2009. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 
  8. В память о Вратаре (ru). Террикон. 20.08.2008. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 
  9. Валентин Елинскас — 50! (ru). Террикон. 15.08.2008. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 
  10. Память. Валентин Елинскас (ru). Офіційний сайт ФК «Шахтар» (Донецьк). 19.08.2010. Архів оригіналу за 05.07.2012. Процитовано 2010-12-04. 

ПосиланняРедагувати