Щегоцький Костянтин Васильович

видатний радянський футболіст

Костянтин (Казимир) Васильович Щегоцький (рос. Константин (Казимир) Васильевич Щегоцкий; нар. 31 березня (13 квітня) 1911, Москва,Російська імперія — пом. 23 січня 1989, Київ, СРСР) — радянський футболіст, нападник. Тривалий час був капітаном київського «Динамо».

Ф
Костянтин Щегоцький
Костянтин Щегоцький
Особисті дані
Повне ім'я Костянтин Васильович Щегоцький
Народження 31 березня (13 квітня) 1911(1911-04-13)
  Москва
Смерть 23 січня 1989(1989-01-23) (77 років)
  Київ
Зріст 173 см
Прізвисько Щипа
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Позиція лівий напівсередній або
центральний нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1927—1929 СРСР «Горняк» ()
1930 СРСР «Трьохгорка» ()
1931—1932 СРСР «АМО» (Москва) ()
1933—1941 СРСР «Динамо» (Київ) 52 (17)
1946 СРСР «Харчовик» (Одеса) 17 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1945—1946 СРСР «Харчовик» (Одеса)
1947—1948 СРСР «Динамо» (Київ)
1949—1951 СРСР «Спартак» (Київ)
1954—1957 СРСР «Торпедо» (Київ)
1957 СРСР «Колгоспник» (Рівне)
1958 СРСР «Локомотив» (Вінниця)
1959—1960 СРСР «Шахтар» (Сталіно)
1960 СРСР «Суднобудівник» (Миколаїв)
1966 СРСР «Горинь» (Рівне)
Звання, нагороди
Нагороди
орден «Знак Пошани»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

ЖиттєписРедагувати

У футбол почав грати 1925 року в Москві в дитячій команді ЛПЧМ (Любителі побити чужий м'яч). У 1927—1929 — у команді «Гірник» (команда гірського інституту), 1930 — «Тригорка», 1931—1932 — Автомобільне московське товариство (АМТ) (усі — Москва).

З 1933 до серпня 1938 і з 1940 до початку війни — в «Динамо» (Київ). 1935 року виступав за УПВО (Управління прикордонної та внутрішньої охорони) в першості Києва.

У серпні 1938 року безпідставно заарештований. Два з половиною місяці був під арештом у внутрішній в'язниці НКВС, потім — 1 рік провів у Лук'янівській в'язниці Києва в спецкорпусі для «ворогів народу».

1940 року повернувся до «Динамо» (Київ). У роки війни грав за «Динамо» Казань (1942) і «Динамо» Ташкент (1943—1945). У 1946 виступав за «Харчовик» (Одеса).

У найвищій лізі СРСР провів 44 гри (14 м'ячів) у 1936—1940 роках за «Динамо» (Київ).

Грав за збірну Москви у 1932, збірну Києва в 1933—1940 (5 ігор у чемпіонаті СРСР 1935), збірну УРСР у 1933—1938.

Учасник поїздки збірної УРСР до Франції 1935 року, переможних матчів київського і одеського «Динамо» зі збірною клубів Туреччини 1936 року, ігор у складі «Динамо» (Київ) і «Спартака» (Москва) зі збірною Басконії у 1937 році.

Упродовж 1933—1935 років виступав за збірну СРСР.

Зі слів його сина Віталія Ліщинера, правильне написання прізвища — Шегоцький[1].

ДосягненняРедагувати

Досягнення гравцяРедагувати

Командні

  • Чемпіон Москви (1): 1930-весна.
  • Бронзовий призер чемпіонату Москви (1): 1932.
  • Чемпіон Спартакіади профспілок СРСР (1): 1932 (у фіналі не грав).
  • Чемпіон Динаміади України (1): 1933.
  • Срібний призер Динаміади СРСР (1): 1933.
  • Срібний призер Динаміади України (1): 1934.
  • Срібний призер чемпіонату України серед збірних міст (1): 1934.
  • Володар Кубка України (3): 1936, 1937, 1938 (у фіналі не грав).
  • Володар Кубка сезону України (2): 1936, 1937.
  • Срібний призер чемпіонату СРСР (1): 1936-весна.
  • Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1): 1937.
  • Бронзовий призер чемпіонату України (1): 1941.
  • Чемпіон Спартакіади республік Середньої Азії та Казахстану (2): 1943, 1944.
  • Володар Кубка Узбекистану (3): 1943, 1944, 1945.
  • Володар Кубка Ташкента (2): 1944, 1945.
  • Срібний призер Спартакіади республік Середньої Азії та Казахстану (1): 1945.
  • Володар Кубка Києва (1): 1947.
 
Шарж Томаса Гронля на Костянтина Шегоцького

Індивідуальні

  • У списку «33-х найкращих» СРСР (1): 1933 (№ 2).
  • У списку «55-х найкращих» СТ «Динамо» (1): 1933 (№ 1).
  • У референдумі «Футболіст року в Україні» (4): 1933 (№ 1), 1934 (№ 3), 1935 (№ 5), 1936 (№ 1).
  • У списку «33-х найкращих» України (1): 1935 (№ 1).
  • Найкращий голеадор Кубка України (1): 1936.
  • Орден «Знак Пошани» (1): 1937.

Постфактум

СтатистикаРедагувати

Статистика виступів в офіційних матчах:

Роки ЧС КС Інші турніри Збірна
СРСР[2]
Збірні
республік
Всього
Ігри Голи Ігри Голи Турнір Ігри Голи Ігри Голи Турнір Ігри Голи Ігри Голи
1932 СПСС 1 0 1 0
1933 ДС
ДУ
3
1
10
1
ЗбУ 3 4 7 15
1934 ЧУ[3]
ДУ
3
4
4
1
1 1 ЗбУ 1 1 9 7
1935 6[4] 0 3 0 ЗбУ 1 0 10 0
1936(в) 6 5 КУ 3 6
1936(о) 7 3 КСУ 1 2 17 16
1937 9 3 5 7 КУ 5 3 19 13
1938 7 1 2 1 КУ
КСУ
2
1
1
0
12 3
1940 14 6 14 6
1941 8 2 ЧУ 2 0 10 2
1943 КУз 4 8 ЗбУз 4 9 8 17
1944 КУз 4 5 ЗбУз 4 7 8 12
1945 КУз 5 9 ЗбКаз 3 4 8 13
1946 [17] [2] КУ 2 4 2 4
СУМА 57 20 7 8 41 54 4 1 16 25 125 108
Умовні позначення: ЧС — чемпіонат СРСР (м — серед збірних міст), ЧУ — чемпіонат України (м — серед збірних міст), СПСС — Спартакіада профспілок СРСР, КС — Кубок СРСР, КУ — Кубок України, КУз — Кубок Узбекистану, КСУ — Кубок сезону України, ДС — Динаміада СРСР, ДУ — Динаміада України, ЗбС — збірна СРСР, ЗбУ — збірна України, ЗбУз — збірна Узбекистану, ЗбКаз — збірна Казахстану; через «+» подано показники у двох, весняному й осінньому, чемпіонатах СРСР 1936 року; через квадратні дужки подано показники в Південній підгрупі II групи (умовно кажучи, в першій лізі) чемпіонату СРСР.

Після ігрової кар'єраРедагувати

У сезоні 1946 — головний тренер і водночас гравець «Харчовика» (Одеса), у 1947 — тренер «Динамо» (Київ), у 1948 (до липня) — головний тренер «Динамо» (Київ), у 1949—1951 тренував «Спартак» (Київ), 1957 — «Колгоспник» (Рівне), 1959—1960 — «Шахтар» (Сталіно), зі серпня 1960 — «Суднобудівник» (Миколаїв), 1966 — «Горинь» (Рівне).

Досягнення тренераРедагувати

Командні

  • Срібний призер Динаміади України (1): 1934.
  • Володар Кубка України (1): 1947.
  • Срібний призер фіналу переможців українських зон класу «Б» чемпіонату СРСР (1): 1960.

Орден «Знак Пошани» (1937), на честь 20-річчя фізкультурного руху в СРСР та перемогу над збірною Басконіі у складі «Спартака» М — 1937.

АвтобіографіяРедагувати

Костянтин Шегоцький — один із трьох українських футболістів першої половини ХХ століття (разом із Олександром Скоценем і Миколою Дейчаківським), хто залишив по собі автобіографію. Його книжка має назву «У грі та поза грою» й написана у співавторстві зі спортивним журналістом К. Михайленком (Михайлом Кагановичем). За радянських часів вона витримала два видання: перше — 1972 року, друге (що містило фрагменти, дописані вже після смерті Шегоцького) — 1991-го. Навесні 2020 року з'явилося третє видання[5], за основу котрого взято оригінал 1972-го.

ПриміткиРедагувати

  1. Віталій Шегоцький: «Батько був дуже гордою людиною»
  2. Неофіційні матчі.
  3. У турнірі брали участь збірні міст.
  4. У чемпіонаті брали участь збірні міст.
  5. Вийшло нове перевидання автобіографії Костянтина Шегоцького

ДжерелаРедагувати