Пустовіти (Миронівський район)

Пустові́ти — село в Україні, у Миронівському районі Київської області. Орган місцевого самоврядування — Пустовітська сільська рада[4]. Населення, згідно перепису 2001 року, становило 1177 осіб, у 2015 році — 990 осіб[1].

село Пустовіти
Pustovity myr gerb.gif
Герб
Вітряк Пустовіти5.jpgВигляд на вітряк (травень 2019 року)
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Миронівський
Рада Пустовітська сільська рада
Код КОАТУУ 3222986301
Основні дані
Засноване 1590-ті
Населення 990[1]
Площа 65,8 км²
Густота населення 15,05 осіб/км²
Поштовий індекс 08840
Телефонний код +380 4574
Географічні дані
Географічні координати 49°40′21″ пн. ш. 30°52′12″ сх. д. / 49.67250° пн. ш. 30.87000° сх. д. / 49.67250; 30.87000Координати: 49°40′21″ пн. ш. 30°52′12″ сх. д. / 49.67250° пн. ш. 30.87000° сх. д. / 49.67250; 30.87000
Середня висота
над рівнем моря
145 м[2]
Водойми р. Росавка
Відстань до
обласного центру
107 км[3]
Відстань до
районного центру
11 км[3]
Найближча залізнична станція Пустовіти
Відстань до
залізничної станції
3 км
Місцева влада
Адреса ради 08840, Київська обл., Миронівський р-н, с. Пустовіти, вул. І. Франка, 26, тел. 4-41-42[4]
Сільський голова Чалий Дмитро Миколайович[4]
Карта
Пустовіти. Карта розташування: Україна
Пустовіти
Пустовіти
Пустовіти. Карта розташування: Київська область
Пустовіти
Пустовіти
Мапа

CMNS: Пустовіти у Вікісховищі

НазваРедагувати

Отримало свою назву від назви урядовців, вихідців з міст, в яких вони займали різні громадські посади, але змушені були звідти переселитися через знищення міських прав для українців за польського урядування. Багато таких людей були у містах війтами або суддями, а тут їх називали «пустовійтами» або позаштатними війтами.

Ось як пише про це відомий краєзнавець Лаврентій Похилевич у своїй книзі «Сказання о населённых местностях Киевской губернии», виданій у 1864 році: «Пустовойты, село по обеим сторонам Расавки… Получило свое название от выходцев из разных мест, в которых они занимали разные общественные должности, но принуждены были удаляться, вследствие соблюдавшейся при польском правительстве системы — обращать малороссиян в крепостное состояние и уничтожать городские привилегии. Многие из выходцев были на прежних местах войтами или судьями; а здесь их называли пустыми или заштатными войтами, а место ими заселенное — Пустовойтами. Через село пролегает большая караванная дорога. Земли вокруг села степные, с обильным черноземом…»[5].

Старовинна назва села зберігалася ще на початку 1960-х років, але згодом трансформувалася у Пустовіти.

ГеографіяРедагувати

Село розкинулося по обидва боки річки Росавки.

У Пустовітах налічується 18 вулиць, у тому числі й один провулок.

Вулиці: Вишнева, Юрія Гагаріна, Василя Галіченка, Зарічна, Київська, Молодіжна, Набережна, Незалежності, Першотравнева, Польова, Терешківка, Богдана Хмельницького, Івана Франка, Тараса Шевченка, Шевченківський узвіз, Шкільна.

Провулки: Всеволода Меляницького.

ГербРедагувати

На червоному срібне берло вилучене.

Червоний колір — від святого покровителя — «вісника небесного вогню» Івана Богослова. Саме йому та його брату Господь дав ім'я «синів грому», вказуючи на полум'яний, жертовний характер християнської любові, проповідником якої був апостол.

Появу пустих війтів спричинила відмова польської корони утримувати за рахунок казни місцеве самоврядування. Срібне берло (жезл) — традиційний середньовічний символ влади війта. Вилучене берло — «пустий війт». Берло у геральдиці — вкорочена коса смуга, завширшки близько 1/12 ширини щита. Вилучена фігура — лише її контур.

Рослинний орнамент — звичайна середньовічна прикраса, що навіяна карбуванням зброї. Нічого не значить, але у цьому випадку перегукується з тлумаченням назви села як «гілки, що не вродили».

ІсторіяРедагувати

Перша згадка про село датується кінцем XVI століття.

Існують відомості, що з Канева до Білої Церкви через Маслів Боць, урочище Росаву, Пустовійти, Карапиші, Ольшанку, Рокитне проходили загони Григорія Лободи. Мешканці Пустовійтів підтримували козацьке повстання під проводом Северина Наливайка та Григора Лободи супроти шляхти у 1594 — 1596 роках.

У XVIII столітті село належало до Богуславського староства, що тоді перебувало у власності графа Юрія Любомирського, згодом Франциска Жевуського. У 1740 році тут було всього 20 дворів.

У 1770-х роках власником Богуславського староства та навколишніх земель, стає останній король Польський та великий князь Литовський Станіслав-Август Понятовський. У 1790 році в селі вже було 85 дворів з населенням — 888 осіб. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року і зречення та смерті Понятовського у 1798 році, Річ Посполита зникає з політичної мапи, як окрема держава. Колишнє Богуславське староство опиняється у складі Російської імперії і 1799 року стає власністю графа Ксаверія Браницького.

Господарює на землі підприємлива графиня Олександра Енгельгардт-Браницька, дружина графа Ксаверія Браницького: розгортає торгівлю хлібом, у селах та містечках, що розташовані на річці Рось та її притоках будуються великі греблі, водяні млини, цукроварні, винокурні, цегельні.

Після смерті графині Олександри Браницької у 1838 році власником маєтку стає її син Владислав Браницький, якому у Пустовійтах перейшло 742 кріпаків. Він успішно продовжує економічну діяльність матері. Селяни виступають проти важкої праці і нещадних панських витребеньок. У 1860-1870-х роках часто спалахують «бурякові бунти» через низьку оплату важкої жіночої праці на бурякових плантаціях, ініціатором яких зазвичай були селяни з Зеленьок та Пустовійтів.

На початку 1860-х років у Пустовійтах мешканців обох статей: православних — 1724 особи, римокатоликів — 17 осіб. Місцевий крамар Семен Таран був делегований від виборчого округу Канівського повіту, до якого на той період належали Пустовійти, до Державної Думи Російської імперії. Завдяки його клопотанням Пустовійти стали волосним центром, хоча волосні установи — пристав, канцелярія, волосний суд — перебували в сусідніх Карапишах.

1875 року у Пустовійтах в окремому будинку відкрито училище, при ньому було півтори десятини землі для саду, а також город. Тут навчалося 60 учнів, народним учителем був Т. С. Ткаченко.

1876 року тут відкривається церковно-парафіяльна школа. Викладав один учитель, вивчали Закон Божий, читали, писали. На межі XIX—XX століть у Пустовійтах мешкало 2630 осіб, а селу належало 4078 десятин землі.

У XIX столітті через село пролягав великий караванний шлях. Землі навколо села степові з рясним чорноземом, що твердіє за найменшої посухи. Через це врожаї зернових часто були невисокі. Кожна селянська родина крім зернових вирощувала коноплі та льон. Багато було таких, що тримали овець, стригли шерсть. Узимку селяни займалися ткацтвом.

Під жовтневого перевороту 1917 року та часи Громадянської війни Медвинська, Ісайківська та Пустовійтівська волості особливо відзначилися своєю активність у Канівському повіті. Перші ревкоми у нинішньому Миронівському районі організовані у Козинській та Пустовійтівській волостях. Пустовійтівська ревком очолив більшовик М. Пірнік. Остаточно радянська влада у селі утвердилася 1920 року.

1919 року в селі діяла церковно-парафіяльна школа, що містилася в будинку колишнього сільського священика. В цій хаті мешкали сільські вчителі — Всеволод Меляницький з дружиною. У 1920 році село на нетривалий час захопили поляки, разом із якими до Пустовітів повернувся місцевий орендар пан Горден. Були землевласники, що мали по 20-40 десятин землі.

На початку 1920-х років комбіди почали розподіл землі. З числа незаможних селян почали утворюватися ТСОЗи та невеликі артілі, що були майже на кожній вулиці. Перші з них — імені Т. Шевченка, «Зірка», а найбільшу артіль назвали «Пустовійти».

У 1929—1930 роках почалася колективізація. На базі ТСОЗ та артілей було утворено три колгоспи — імені Молотова, імені Першого Травня та «Комунар», які проіснували до початку німецько-радянської війни. До складу колгоспу «Комунар» входило п'ять бригад та вісім ланок. Перші голови колгоспів — О. Шайда, Я. Ткаченко, М. Крик. Розпочалося розкуркулення, тобто економічне пограбування хазяйновитих заможних господарів, порушення їхніх політичних та соціально-економічних прав, репресії. На той час колгоспи збирали непогані врожаї по 16—20 центнерів з гектару озимої пшениці та 12—14 центнерів з гектару жита. З утворенням перших колгоспів у Пустовійтах для жінок-колгоспниць, що мали дітей, були організовані хати-ясла. Коли жінки працювали, малюків тут доглядали, годували. Таких будинків-ясел в селі було більше десяти.

У 1930-х роках в селі з'явився перший трактор. Однією з перших трактористів стала М. Д. Шинкаренко. Тодішні «Фордзони», «ХТЗ-ДТ-54» та «Універсали» були приписані до машинно-тракторної станції у Карапишах, але обробляли поля не одного колгоспу, а крім Пустовійтів ще у Вікторівці, Олександрівці, Зеленьках та Юхнах.

Майже все зібране зерно йшло державі. Під час Голодомору 1932—1933 років голодною смертю загинули 834 мешканці Пустовійтів, близько 137 з них — діти. Всього на той час в селі мешкало 2600 осіб. 1990 року на сільському цвинтарі споруджено пам'ятник жертвам Голодомору та репресій.

У 1933 році сільську школу очолив Федір Петрович Гейченко, а його дружина викладала українську мову та літературу. Він зумів організувати освіту в селі. Спорудили нову будівлю школи, віднайшли парти, необхідне обладнання, підручники для учнів. Незабаром педагогічний колектив поповнився вихованцями школи, що отримали спеціальну освіту.

Під час Великого терору 1937—1938 років, коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності, було репресовано 46 мешканців села.

З початком німецько-радянської війни до лав Червоної армії було призвано багато пустовійтівців. Оборонні бої за село вели 199-та стрілецька дивізія[ru] під командуванням полковника Алєксєєва О. М. та 14-та кавалерійська дивізія.

30 липня 1941 року село було окуповане німецьким військом. У 1942—1943 роках окупаційною владою на примусові роботи до Німеччини з Пустовійтів було вивезено понад 156 односельців, переважно молодих хлопців та дівчат. Визволили село 31 січня 1944 року частини 54—го укріпрайону під командуванням генерал-майора Михайла Титовича Карначова.

Під час окупації загинули 16 односельців. На фронтах німецько-радянської війни загинули 233 односельців. Наприкінці 1940-х років у селі був встановлений пам'ятник загиблим воїнам, який простояв 30 років. Наприкінці 1970-х років відкрито новий монумент, на гранітних плитах якого викарбувані імена всіх 233 загиблих земляків. Під час війни в селі поховано льотчика-інтернаціоналіста, іспанця за походженням Піетто Едехеніо. Більше 120 односельців нагороджені бойовими орденами і медалями. Серед них І. Г. Краснолицький, О. А. Фенченко, Г. Я. Бондаренко, С. Х. Колісник, В. І. Колісник, В. П. Колісник, В. С. Онучак, О. Т. Вдовіна та інші[6].

1950 року три місцевих колгоспи об'єдналися в одне господарство — колгосп імені Івана Франка, яке проіснувало до 1964 року.

У 1950-х роках під горою був розроблений кам'яний кар'єр, з якого возили камінь, зміцнюючи земляну греблю на річці Росавка. Голова колгоспу А. Охріменко запланував спорудити сільську гідроелектростанцію. Придбали турбіну, народні майстри Микола Фенченко та Павло Колісник змонтували її на греблі. Наприкінці 1950-х років відбувся урочистий запуск турбіни. У Пустовійтах нарешті з'явився електричне освітлення. Одночасно працював й водяний млин, який побудували ще на початку 1920-х років брати Трохим та Олександр Колісники, а згодом відновив і удосконалив син Трохима Микита Колісник — батько Павла. За участю сина Павла Колісника Григорія у селі крім водяного млина побудований вальцевий млин, налаштований цех по виробництву пива та хлібопекарня.

У 1958 році Карапишівська машинно-тракторна станція була розформована, і частина техніки перейшла колгоспам. У 1960-х роках колгосп імені Франка мав 10 комбайнів, 30 тракторів, косарки, жниварки та іншу техніку. Наприкінці 1960-х років господарство спеціалізувалося на виробництві курячих яєць.

У 1970-х роках земельні угіддя колгоспу імені Франка склали 3015 га. Головними напрямками господарства були вирощування зернових культур, цукрових буряків, виробництво м'яса та молока. У Пустовітах на той час мешкало близько 1950 осіб. Тут діяли восьмирічна школа, Будинок культури, бібліотека, пологовий будинок, профілакторій[6]. Замість трьох окремих дитячих майданчиків було відкрито дошкільний заклад на 100 дітей. У 1979 році побудований новий дитячий садок «Веселка».

1984 року у Пустовітах організований художній самодіяльний ансамбль «Радість», що 1986 року отримав звання народного. У селі існує також фольклорно-етнографічний колектив жителів села старшого покоління. При сільському Будинку культури молодь села організувала вокально-інструментальний ансамбль «Сузір'я». Три вікові групи Пустовітівської школи утворили зразковий дитячий танцювальний колектив «Мрія». Художні колективи села Пустовіти з гастролями відвідали Польщу, Румунію, Білорусь, брали участь в конкурсах у Києві та Хмельницькому.

У 1994 році колгосп імені Івана Франка реорганізований в однойменне КСП. До 2010 року входило до складу ВАТ «Агроком» (м. Миронівка)[7]. У 2000 році проведено розпаювання та роздержавлення колишніх земель КСП імені Івана Франка. На базі КСП було утворено СТОВ «Пустовіти», яке очолив Володимир Дмитрович Ігнатенко. Нині земельні угіддя господарства, що спеціалізується на вирощування зернових та олійних культур, складає 1906 га[8].

СучасністьРедагувати

Рішенням Пустовітської сільської ради 2015 року у відповідності до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в селі відбулося перейменування декількох вулиць. Зокрема, вул. Комсомольську на Терешківку, вул. Володимира Леніна на Івана Франка, вул. Максима Горького на Зарічну, вул. Московську на Незалежності, вул. Радянську на Богдана Хмельницького, вул. Жовтневу на Вишневу та пров. Ленінський на Всеволода Меляницького.

АрхеологіяРедагувати

Поблизу села досліджені кургани кочівників X—XII століть, два з них, що розташовані на північ від села й нині є досить високими. У 1890 році знайдений кам'яний полірований молоток-сокира та інші артефакти[9]. Це свідчить, що люди жили тут у 3 тис. до н. е., тобто ще за трипільської доби. Крім того, знайдені срібні римські монети часів Антоніна Пія та Марка Аврелія[6].

Пам'ятки, визначні місцяРедагувати

АрхітектураРедагувати

  • У селі й досі діє вітряк шатрового типу, зведений 1902 року місцевим майстром Кузьмою Дригою після повернення з Голландії, де працював мірошником. Особливістю вітряка є унікальний механізм, який автоматично повертає крила вітряка проти вітру. Камінь вітряка з Франції, а дерев'яні триби (шестерні) він виготовив самотужки[10]. Земельний вал, на якому стоїть вітряк, насипали усім селом. В околиці млин видно на віддалі 30 км. У 2017 році вітряк реставрували: замінили лише лопаті, виготовили вал-шестерню для французьких жорен[11]. У 90-х роках минулого століття житель села Андрій Гуленко, що 12 років пропрацював мірошником на цьому вітряку, на своєму обійсті побудував власний вітряк, який за конструкцією подібний до вітряка 1902 року.
  • Церква Івана Богослова була закладена 1746 року[12], як видно з візиту Богуславського деканату. Першим її парохом був Петро Мужаловський, пізніше й до кінця століття, його син Кирило. У 1862 році стараннями священика Меляницького була закладена нова дерев'яна церква.
    Нині храм святого апостола і євангеліста Івана Богослова належить до УПЦ Київського Патріархату.

Меморіали, пам'ятникиРедагувати

  • Пам'ятник односельцям загиблим під час німецько-радянської війни був встановлений наприкінці 1940-х років у центрі села. Наприкінці 1970-х років відбулася реконструкція території навколо існуючого монумента та облаштовано парк Слави, а на місці старого пам'ятника урочисто відкритий новий монумент, що являє собою скульптурну групу — юнак-воїн та дівчина, а на гранітних плитах викарбувані імена всіх 233 загиблих земляків.
  • Пам'ятник Раїсі Вробчук — вчительці з села Шубівка, зв'язковій партизанського загону «Іскра», що діяв під час німецько-радянської війни на теренах Рокитнянського та Таращанського районів Київської області. Загинула під час окупації села.
  • Пам'ятник жертвам Голодомору 1932—1933 років, відкритий 1990 року. Він являє собою чотиригранну пірамідку з православним хрестом, а поруч — два кам'яні стовпи, як символи невгасних свічок народної пам'яті[13].
  • Пам'ятник українському письменникові та громадському діячеві Іванові Франку освячений архиєпископом Переяслав-Хмельницьким Димитрієм 8 жовтня 2006 року. Його ім'я також викарбовано на одній з бронзових таблиць, встановлених на фасадах місцевих будинку культури та середньої школи, адже їх збудували на кошти колективного господарства, яке впродовж чотирьох десятиліть носило ім'я Івана Франка.

Відомі людиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Рішення 8-ї сесії Миронівської районної ради 7-го скликання. mirrada.gov.ua. Миронівська міська рада. Процитовано 7 листопада 2020. 
  2. Прогноз погоди в с. Пустовіти. weather.in.ua. Погода в Україні. Процитовано 5 листопада 2020. 
  3. а б Відстані від села Олександрівка. della.com.ua. Процитовано 7 листопада 2020. 
  4. а б в Пустовітська сільська рада. rada.info. Процитовано 5 листопада 2020. 
  5. Похилевич, 1864, с. 360
  6. а б в ІМСУ, 1971, с. 462
  7. Відкрите акціонерне товариство «Агроком». clarity-project.info. Процитовано 8 листопада 2020. 
  8. ТОВ «Пустовіти». kurkul.com. Процитовано 8 листопада 2020. 
  9. Археологія та стародавня історія Миронівського району. Село Пустовіти (колишні Пустовійти). zamky.com.ua. Процитовано 11 листопада 2020. 
  10. Лавріненко Н. Останній Голландець. youtube.com. ОДТРК «Рось». Процитовано 7 листопада 2020. 
  11. Український «голландець» — на Київщині реставрували 115-річний млин. fakty.com.ua (ru). Факти. 6 листопада 2017. Процитовано 5 листопада 2020. 
  12. Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви св. Іоанна Богослова с. Пустовійти Богуславського пов. Київського нам., з 1797 р. Богуславського, згодом Канівського пов. Київської губ.. cdiak.archives.gov.ua. Центральний державний історичний архів України. Процитовано 10 листопада 2020. 
  13. O. M. Веселова. Пам'ятні знаки і пам'ятники жертвам голоду-геноциду 1932—1933 років в Україні. old.uinp.gov.ua. Український інститут національної пам'яті. Процитовано 7 листопада 2020. 
  14. Галиченко Василий Иванович. afgan.ru (ru). Процитовано 8 листопада 2020. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Зовнішні відеофайли
  село Пустовіти (2015 р.)