Пі́шки — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Корсунь-Шевченківській міській громаді. У селі мешкає 379 людей.

село Пішки
Пішки. Земська школа. Бл. 1914 р.
Пішки. Земська школа. Бл. 1914 р.
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Черкаський район
Громада Корсунь-Шевченківська міська громада
Рада Корсунь-Шевченківська міська рада
Код КОАТУУ 7122587101
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 379
Площа км²
Густота населення 0 осіб/км²
Поштовий індекс 19410
Телефонний код +380 4735
Географічні дані
Географічні координати 49°31′49″ пн. ш. 31°06′58″ сх. д. / 49.53028° пн. ш. 31.11611° сх. д. / 49.53028; 31.11611Координати: 49°31′49″ пн. ш. 31°06′58″ сх. д. / 49.53028° пн. ш. 31.11611° сх. д. / 49.53028; 31.11611
Середня висота
над рівнем моря
145 м
Місцева влада
Адреса ради м. Корсунь-Шевченківський
Карта
Пішки. Карта розташування: Україна
Пішки
Пішки
Пішки. Карта розташування: Черкаська область
Пішки
Пішки
Мапа

НазваРедагувати

Назва села походить від горбистої місцевості, зв'язок між жителями якої можливий тільки пішки.

ІсторіяРедагувати

Археологія та давня історіяРедагувати

Поблизу Пішок виявлено поселення трипільської культури, раннього залізного віку та черняхівської культури[1]. Досліджено кургани ранньо-скіфського періоду. До часів України-Руси належить городище у західній частину села в ур. Замковище. Це залишки давнього населеного пункту з укріпленою частиною-фортецею та навколишнім неукріпленим селищем. Поблизу розкопано кургани кочівників давньоруського часу.

У 1887 році під час корчування лісу був знайдений скарб давньоруських прикрас, а саме: 4 срібні сережки з біконічними намистинами, срібний перстень з овальним сердоліком, стулка бронзового енколпіона (складаного нагрудного хреста давньокняжої доби). Скарб зберігається  в Київському Національному музеї[2].

Історія селаРедагувати

Село виникло в XVII столітті. Одними з перших, за переказами старожилів, були Гончаренки за родом їх занять по виготовленню гончарного посуду.

У 1834 році власниками села були графи Браницькі. Потім ним володів князь Лопухін. Після реформи  в 1861 році землі, розташовані  навколо Пішок та Ситників купив пішківський поміщик Варварський Корній Свиридович, у володінні якого було понад 1800 десятин кращих  земель. Перед революцією 1917 року він 400 десятин подарував своїй дочці Олені, у якої маєток був біля станції Таганча. Селяни працювати ходили на панські економії. Деякі селяни відправлялися на заробітки в Кривий Ріг Херсонської губернії, Катеринослав та в місто Київ.

Конфісковані після 1917 року землі поміщика Варварського і його дочки Олени перейшли у володіння селян.

У 1919 році розпочалась радянська окупація. Першим головою сільської Ради був І. Х. Петренко, а в 1920 році організовано комітет незаможних селян, головою якого був П. І. Федюк.

29 листопада 1929 року селяни почали об'єднуватись в артілі, так був заснований колгосп «Червона Нива», головою якого був Василь Григорович Степаненко.

У липні 1941 році село окуповано нацистськими військами. На фронти Другої світової війни з села пішло 291 осіб, з яких 157 чоловік загинуло.

КультураРедагувати

РелігіяРедагувати

З 1776 і по 1925 рік, майже 150 років, в селі діяла дерев'яна церква Пресвятої Богородиці. Землі мала 36 десятин.

1795 — священник Василий Александрович

1799—1819 — священник Тимофей Васильевич Александрович

1819 — пономарь Иван Федорович Нелипович (Нелепович)

1844 — священник Филимон Грушецкий

1844—1866 — дьячок Константин Иванович Нелипович

1866 — священник Иван Карпович Крижановский[3].

У перші роки радянської влади у 1925 році церкву закрили. За інформацією мешканки села Зінаїди Йосипівни Гриценко церкву розібрали після війни, десь у 1947 році, а на її місці побудували магазин[2].

ОсвітаРедагувати

На 01.01.1900 року у Пішках крім церкви була школа грамоти. Близько 1914 року Канівське земство збудувало у Пішках земську трикласну школу в стилі українського архітектурного модерну (УАМ)[4]. Школа спочатку була трикласною, за часів радянської влади тут було однокласне училище, потім семирічна і восьмирічна школа, а потім — лише початкова. Після 1919 року у селі Пішках, як і у сусідньому селі Нехворощ було взято напрямок на ліквідацію безграмотності, для чого були організовані лікнепи і хати чита­льні, де навчалося все доросле населення. У 1926 році розпочала свою діяльність хата-читальня, яка знаходилася в дяковій хатині. Першим її завідувачем був Величко П. Н. В 1938 році хата-читальня була переформована в бібліотеку, яка обслуговувала читачів-односельчан до самої війни.

У 1989 році школу у с. Пішки закрили.

КультураРедагувати

У 1952 році в селі відбудували клуб і бібліотеку було перенесено в клубну кімнатку. З 1953 по 1985 роки Пішківською бібліотекою завідувала Видута Поліна Федорівна, яка віддала улюбленій справі усе своє життя. У 1969 році у районі розпочалася реорганізація сільських клубів у сільські будинки культури. У Пішках клуб було реорганізовано у будинок культури у 1970 році[2].

у Пішках є музей старовини, що розміщений в одній із кімнат сільського будинку культури. Ініціатор створення такого музею — бібліотекар Ганна Семенівна Бондаренко. Саме вона назбирала експонати для експозиції — вишиті рушники, сорочки, старовинні предмети побуту, посуд, тощо.

Пам'ятки, визначні місцяРедагувати

АрхеологічніРедагувати

  • Курганна група з шести насипів на північний схід від села (державний реєстраційний № 3031)[5].
  • Городище давньоруського часу в ур. Замковище прилегле селище (державний реєстраційний № 3032)[5] Вперше згадується І. І. Фундуклеєм в праці 1848 р[6]. Обстежувалось П. Н. Третьсяковим (1946 р.), М. П. Кучерою (1981 р.), О. М. Тітовою (1987 р.), А. В. Борисовим (2009 р.).

АрхітектурніРедагувати

  • Комплекс приміщень Земської школи (1914 р.) в стилі українського архітектурного модерну. Архітектори: Дмитро Дяченко (?), Опанас Сластіон (?). П-подібна в плані, одноповерхова. цегляна, на кам'яному цоколі. Стіни школи складені з жовтої нетесаної цегли, з використанням народних орнаментів. Головний вхід прикрашений двозаломною баштою з шатровим верхом. Основна споруда із вишуканим цегляним декором і різьбленими кронштейнами. Поруч розташовано мурований із кольорового каміння сарай — цілком унікальна пам'ятка українського модерну. Після закриття школи у 1989 році тут був Будинок культури, а тепер будівля пустує. Пам'ятка української національної архітектури виявлена у 2016 р. архітектором Іваном Биковим, потребує ремонту та охоронного статусу[4].

Меморіали, пам'ятникиРедагувати

  • Братська могила 60-ти воїнів (48-солдат, 12 офіцерів) Радянської армії. На монументі зафіксовані лише 13 імен воїнів 404 окремого кулеметного артилерійського батальйону ім. Олександра Невського 54 Трансільванського Укріпрайону (Атаманенко Михайло Матвійович 1906 р.н. с. Яблунівка[7], Вагін Порфирій Васильович, Грачов Захар Степанович, Казначаєв Іван Семенович 1918 р.н., Миронов Петро Якович, Пляшкевич Анатолій Йосипович 1917 р.н., Раскін Мусій Михайлович 1899 р.н., Сухуруков Василь Дорофійович, Хрипченко Тихін Дмитрович, Харченко Павло Павлович, Шамшур Сергій Якович 1900 р.н., Янчук Зиновій Сафранович 1902 р.н., Головізнін Іван Васильович)[8]. Монумент — Радянський воїн на поставменті у повний зріст в лівій руці опущений до низу автомат, у правій оберемок квітів.
  • Дерев'яний Хрест Пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років на кладовищі при вї'зді у село з лівого боку.
 
Піішки. Земська школа. Прибл. 1914 р.

Відомі людиРедагувати

КОПІЙКА Евген Данилович і Харченко Оврам Степанович жителі села, які у 1905 році служили на панцернику «Потьомкін» і  брали участь у повстанні  на ньому.

СЕРГІЄНКО Олександр Степанович, 1897 р.н., уродженець с. Пішки Корсунь-Шевченківського р-ну, українець, безпартійний. Проживав у с. Селище Корсунь-Шевченківського р-ну. Тесля. Трійкою УНКВС по Київській обл. 17 квітня 1938 р. засуджений до розстрілу. Реабілітований у 1989 р[9].

АНДРУШКО (Андрущенко) Нестір Гнатович, 1900 р.н., уродженець с. Пішки. Українець. Безпартійний. Освіта вища, одружений. До арешту проходив службу червоноармійцем 1-ї мінроти 14 СП 32 Сд. Арештований 7.04.1943 р. Засуджений 3.05.1943 р. ВТ 32 СД за с.58-10 ч.2 КК РРФСР до 10 р. ВТТ. Реабілітований 26.04.1991 р. військовою прокуратурою Московського ВО.

ФЕСЕНКО Василь Пилипович — уродженець села Герой Радянського Союзу. У рідному селі ім'ям Героя названа вулиця.

ХАРКОВЕЦЬ Анатолій Порфирович — Герой Радянського Союзу. Проживав у селі.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Borysov, Artem (2017-01-22). Пам'ятки черняхівської культури середньої течії р. Нехворощ (en). doi:10.6084/m9.figshare.1257826.v3. Процитовано 2020-03-19. 
  2. а б в Подорож в історію села Пішки | Корсунь-Шевченківська центральна бібліотека. Процитовано 2020-03-19. 
  3. Пішки, село, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область | УГФ-Український Генеалогічний Форум. ukrgenealogy.com.ua. Процитовано 2020-03-19. 
  4. а б Земська школа, 1914 р.? | Сад Українського Модерну (uk). Процитовано 2020-03-19. 
  5. а б Міністерство культури України :: Реєстр пам'яток місцевого значення. mincult.kmu.gov.ua. Процитовано 2020-03-19. 
  6. Фундуклей, Иван (1848). Обозрѣніе могилъ, валовъ и городищъ Кіевской губерніи (російська). Киев. с. 124С. – с.22. 
  7. Мартиролог. martyrology.org.ua. Процитовано 2020-03-19. 
  8. Моринська сільськогосподарська школа - Вони визволяли наші села. morunci.ucoz.ua. Процитовано 2020-03-19. 
  9. Реабілітовані історією. Черкаська область. Книга третя. Тясмин. 2003. с. 227. 

ПосиланняРедагувати