Відкрити головне меню

Митрополит Філарет — (в миру Федір Георгійович Амфітеатров; *17 квітня 1779 , с.Високе, Орловська губернія — †21 грудня 1857 (3 січня 1858), Київ)  — церковний діяч, митрополит київський і галицький (18371857).

Митрополит Філарет
Filaret Amphiteatrov.jpg
Ім'я при народженні Федір Георгійович Амфітеатров
Народився 17 квітня 1779(1779-04-17)
с.Високе Орловської губернії
Помер 21 грудня 1857 (3 січня 1858)(1858-01-03) (78 років)
Київ
Національність росіянин
Діяльність церковний діяч
Науковий ступінь доктор богослов'я
Суспільний стан духовенство
Титул митрополит київський
Посада митрополит і Єпископ
Попередник Євгеній (Болховітінов)
Наступник Ісидор (Нікольський)
Конфесія православ'я
Батько Георгій Нікітич Амфітеатров
Брати, сестри  • Semyon Raich[d][1]
Нагороди
орден Андрія Первозванного

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився у родині сільського священика. 1789 року вступив до Орловського духовного учиилища, 1795 року переведений до богословського класу Севської семінарії, яку закінчив 1797 року.

1798 року прийняв чернечий постриг з іменем Філарет. Працював викладачем Севської семінарії, а 1802 року став її ректором. 1804 року переведений до Уфи, призначений ректором Оренбурзької духовної семінарії. 1813 року переведений у Санкт-Петербург, а 1814 року призначений інспектором Московської духовної академії.

1819 року отримав сан єпископа. Єпископ калузький (1819–1825), рязанський (1825–1828). З 1826 року - архієпископ, з 1828 до 1836 років - архієпископ казанський.

Київська кафедраРедагувати

18 квітня 1837 р. призначений митрополитом київським.

За 20-річне служіння виявив себе як добрий пастир, що поєднував у собі усі християнські чесноти та суворо дотримувався чернецького статуту.

Вся Україна на початок 40-х рр. ХІХ ст. перебувала у глибокій соціальній та економічній кризі. Під важким ярмом кріпосного права задихалось українське православне селянство, а духовенство було пасивним свідком цього жахливого становища своєї пастви. [2]

У 40-х рр. ХІХ ст. через напружені відносини між поміщиками і кріпаками спалахнуло ряд селянських заворушень у Київській губернії. Як правило, поміщиками були поляки-католики, тому вони підозрювали православних сільських священиків у причетності до заворушень. Владика Філарет рішуче виступив на захист свого духовенства. Митрополит вказував на те, що справжня причина селянських повстань – це надмірно важке і нестерпне їх становище під владою поміщиків-поляків.[3]

Слід відмітити, що преосвященний Філарет взагалі дуже гаряче любив селянство, свідченням цього є випадок, коли владика Філарет допоміг бідному селянинові з похороном дружини.

За прикладом свого святого покровителя – преподобного Філарета Милостивого, митрополит вночі виїжджав у місто, щоб таємно подати милостиню до будинків тих сімей, які найбільше відчували матеріальну скруту. Протягом свого служіння у Києві, він виділив близько 43000 руб для дітей-сиріт, а також усе своє грошове утримування з Лаври віддавав бідним.[4]

Збереглась одна його резолюція: «Священика Н., який утискував удовиць і сиріт, піддати забороні у священнослужінні до того часу, поки він не вибачиться і не задовольнить потреб ображених ним людей, від тих прибутків, що належать йому».

Він заборонив відволікати братію монастиря на польові роботи, суворо стежив за моральним станом братії, постійно наставляв їх своїми добрими і мудрими повчаннями. Незабаром і братія стала ставитися до свого Архіпастиря з побожним шануванням і любов'ю. Сучасники говорили про владику: «Ми знали його як доблесного подвижника, встигав до того ж і виховувати подвижників».

Митрополит Філарет (Амфітеатров), будучи строгим аскетом, вимагав від усіх своїх підлеглих найперше плодів послуху і благочестя.

Митрополит написав “Дев’ять Правил” для монахів Лаври, які мали підняти молитовно-аскетичний дух української святині. Так, між іншим, 7-е правило нагадує ченцям, що вони повинні поводитись “згідно з вимогами монастирського життя” і “достойно святості місця Києво-Печерської Лаври”, інакше будуть вигнані з неї.

Святитель володів даром духовного зцілення, даром чудотворення, даром чудової пам'яті і відважної молитви. Він удостоївся багатьох благодатних одкровень і видінь.

Одним з висловів його було:

«
«Йти завжди прямим шляхом, це було моїм постійним правилом, і було добре. Часто траплялося мені, з найперших пір служби, бувати у великій тісноті обставин, і зверху тиснуть і з боку тиснуть, а я все тримався одного прямого шляху і так міркував: як люди не хитрують, ні силуюються, а Бог всіх перемудрить і пересилить».
»

Відновив Голосіївську та Китаївську пустині, створив Києво-Софійське духовне училище.

Найголовнішу увагу було звернено на благоустрій Києво-Печерської Лаври. Перед побудовою кам’яних храмів, на думку святителя Філарета, потрібно розбудувати внутрішні храми у серцях ченців і настоятелів монастирів.

У зв’язку із збільшенням чисельності послушників і ченців Лаври було добудовано ряд братських корпусів, а також збільшено ризницю. Разом з тим було звернено увагу на Лаврську друкарню, яка була на той час чи не єдиним духовним органом у Києві. За наказом митрополита її корпус перебудували, а на території Лаври відкрили крамницю для продажу церковних книг. У 1851 р. було збудовано новий будинок, який мав стати складом для зберігання книг.

У 1856 р. митрополит Філарет відсилає замовлення у Берлін на закупівлю восьми друкарський верстатів. Після цього справа з книгодрукуванням вийшла на зовсім інший рівень. З благословення владики у друкарні було видано значним накладом Часослови і Псалтирі. 42000 екземплярів цих видань розійшлись одразу ж після випуску. За цими книгами навчалось грамоти усе підростаюче покоління часів митрополита Філарета не тільки України, але й сусідніх з нею білоруських і російських губерній.[5]

Особливо урочисто було відсвятковано при владиці Філареті облаштування благоустрою Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Не без впливу митрополита, відома тодішня благодійниця – графиня Анна Орлова пожертвувала 40000 руб. на влаштування срібної раки і гробниці для мощів св. Варвари.

ХворобаРедагувати

В грудні 1855 року Високопреосвященний Філарет сильно захворів. Після вельми тяжкої хвороби Філарет став знемагати, піддаватися частим недугам, але переносив їх з дивовижним терпінням і добродушністю, знаючи, що вони наближають жаданий для нього час переселення в життя вічне.[6]

УпокоєнняРедагувати

Напередодні своєї смерті митрополит Філарет (Амфітеатров) запросив у свою кімнату усіх духовних осіб Лаври та Академії і, благословивши їх іконою, попрощався з ними до зустрічі у небесному житті.

21 грудня (3 січня) 1857 року на сімдесят шостому році життя, святитель Філарет, який очолював Київську кафедру протягом двадцяти років, відійшов у блаженну вічність.

Було прочитано “передсмертний заповіт” митрополита Філарета, згідно з яким усі особисті речі (ряси, панагії, підрясники, ризи і митри) віддано у Києво-Печерську Лавру, особисту бібліотеку – Духовній Семінарії, а з коштів, які майже всі роздав протягом свого земного життя, звелів поділити на три частини: третину на похорон, третину убогим і третину на Києво-Софійське духовне училище та “Єпархіальне Опікунство бідного духовенства”.[7]

Похований у Хрестовоздвиженській церкві у Лаврі.

МощіРедагувати

Мощі святителя знайдені в 1994 році і перенесені в Дальні печери Києво-Печерської Лаври.

ПраціРедагувати

  1. Бесіди на Євангеліє від Матвія;
  2. Бесіди на Євангеліє від Іоанна;
  3. Слова й речі сказані в різні часи;
  4. Слово в день тезоіменитства благочестивого государя-імператора Миколи Павловича сказане в Києво-Печерській Лаврі 6-го грудня 1854 року;
  5. “Дев’ять Правил” для монахів Лаври
  6. Переписка з патріархами Єрусалимським, Константинопольським, Олександрійським і Дамаським;
  7. Курс лекцій по догматичному богослов'ю і тлумаченню Святого Письма;
  8. Слово на новий 1822 рік;
  9. Слово в день Вознесіння Господнього. 1814 р.;
  10. Євгеній, митроп. Київський і Галицький;


Пам'ятьРедагувати

 
Святитель Філарет Київський. Ікона, Преображенський В., Київ, 2018

День пам'яти – 28 липня, 21 грудня.

23 жовтня вшановується день знайдення нетлінних мощей святителя Філарета.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. П. Щ. Раич, Семен Егорович // Энциклопедический словарьСанкт-Петербург: Брокгауз — Ефрон, 1899. — Т. XXVI. — С. 207.
  2. «Архіпастирська діяльність святителя Філарета (Амфітеатрова) (1779 – 1857), митрополита Київського у 1837 – 1857 рр.» Труди Київської Духовної Академії 2014, протоієрей Миколай ЙОСИФЧУК. 282с.
  3. «Архіпастирська діяльність святителя Філарета (Амфітеатрова) (1779 – 1857), митрополита Київського у 1837 – 1857 рр.» Труди Київської Духовної Академії 2014, протоієрей Миколай ЙОСИФЧУК. 282-283 сс.
  4. «Архіпастирська діяльність святителя Філарета (Амфітеатрова) (1779 – 1857), митрополита Київського у 1837 – 1857 рр.» Труди Київської Духовної Академії 2014, протоієрей Миколай ЙОСИФЧУК. 283 с.
  5. «Архіпастирська діяльність святителя Філарета (Амфітеатрова) (1779 – 1857), митрополита Київського у 1837 – 1857 рр.» Труди Київської Духовної Академії 2014, протоієрей Миколай ЙОСИФЧУК. 286 с.
  6. Архимандрит Сергий (Василевский) «Высокопреосвященный Филарет, в схимонашестве Феодосий (Амфитеатров, митрополит Киевский и Галицкий и его время)». 1888, т. 3, 657.
  7. «Архіпастирська діяльність святителя Філарета (Амфітеатрова) (1779 – 1857), митрополита Київського у 1837 – 1857 рр.» Труди Київської Духовної Академії 2014, протоієрей Миколай ЙОСИФЧУК. 293 с.

ДжерелаРедагувати

  • Василевский Сергий, архим. Высокопреосвященный Филарет, митрополит киевский и галицкий и его время. Казань, 1888;
  • Макаров Анатолий. Киевская старина в лицах. XIX век. К.,"Довіра", 2005;
  • Gротоієрей Миколай ЙОСИФЧУК. «Архіпастирська діяльність святителя Філарета (Амфітеатрова) (1779 – 1857), митрополита Київського у 1837 – 1857 рр.» Труди Київської Духовної Академії, 2014.296 с.;
  • Русский биографический словарь. А. А. Половцов

ПосиланняРедагувати