Антонович Платон Олександрович

український урядник, військовик і громадський діяч

Плато́н Олекса́ндрович Антоно́вич-Во́йшин (25 листопада 1811(18111125) — 20 грудня 1883) — урядник і громадський діяч, генерал-лейтенант, керченський та одеський градоначальник, бессарабський губернатор, товариш Миколи Гулака.

Антонович Платон Олександрович
Народився 25 листопада 1811(1811-11-25)
Кролевець, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 20 грудня 1883(1883-12-20) (72 роки)
Керч, Таврійська губернія, Російська імперія
Діяльність офіцер
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Учасник Велика Кавказька війна
Військове звання генерал-лейтенант
Нагороди
Орден Святого Володимира орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла Орден Святої Анни орден Святого Станіслава

Біографія ред.

Рід ред.

Предки Антоновича, в чотирьох поколіннях до діда включно, були православними священиками[1].

Дитинство і навчання ред.

Народився 25 листопада (13 листопада — за старим стилем) 1811 року у місті Кролевець Чернігівської губернії Російської імперії (тепер — центр Кролевецької міської громади на Сіверщині, у Сумській області) у родині дворянина і колезького протоколіста Олександра Антоновича-Войшина[2].

Навчався в Кролевецькому повітовому училищі.

13 серпня 1824 року — вступив до Новгород-Сіверської гімназії, де навчався 5 років[2].

За успішне гімназійне навчання — у 1829 році був рекомендований до зарахування у Імператорський Харківський університет на безоплатній основі («на казенный счетъ»)[2].

У 1830 році перейшов у Московський університет на словесний факультет[1], де навчався разом з Олександром Герценом. Навчання не закінчив — у 1831 році за участь у гуртку революціонера Миколи Сунгурова арештований (у Москві)[3].

 
«Побачення генерала Клюкі-фон-Клугенау з Шамілем в 1837 році»
Григорій Гагарін, полотно, олія, 1849

У лютому 1833 року, за вироком військового суду, разом з кількома іншими студентами Московського університету, був розжалуваний у рядові з позбавленням звання дворянина[1] і засуджений до солдатської служби у Окремому Кавказькому корпусі[3]. Був зарахований в Апшеронський піхотний полк, який входив до складу загону, що діяв під командуванням генерал-майора Франца Клюкі-фон-Клугенау[1].

На Кавказі познайомився з багатьма учасниками декабристського руху, які відбували там заслання[4].

У липні 1837 року — за відвагу у битві проти горців — отримав звання унтерофіцера. А у вересні цього ж року — супроводжував генерала Франца Клюкі-фон-Клугенау під час зустрічі і переговорів з ватажком кавказьких горців Шамілем[5].

У 1839 році — отримав звання прапорщика.

Робота урядником ред.

Був правителем канцелярії начальника Чорноморської берегової лінії. Зберіг цю посаду при чотирьох начальниках (Раєвському, Анрепі, Будбергу та Серебрякову).

З 1855 по 1857 рік — керченський градоначальник. Входив до складу ради місцевого Кушниковського дівочого інституту.

У жовтні 1855 року — став полковником.

У 1861 році — отримав звання генерал-майора і посаду градоначальника Одеси (по 1863 рік). Брав активну участь у діяльності одеського відділення Російського товариства пароплавства і торгівлі.

Товаришував з переведеним з Пермі до одеського Рішельєвського ліцею колишнім членом Кирило-Мефодіївського братства Миколою Гулаком. Імовірно, на його прохання, перебуваючи в Петербурзі, двічі, наприкінці 1860 і на початку 1861 року, зустрічався із Тарасом Шевченком. Про ці візити Антоновича поет згадує у листі до Варфоломія Шевченка від 29 січня 1861 року[4].

Ймовірно, сприяв звільненому з Рішельєвського ліцею Миколі Гулакові одержати місце вчителя у Керчі[4].

З 1 серпня 1863 по 30 листопада 1867 року — бессарабський губернатор.

З 1866 по 1880 рік — попечитель Київського навчального округу.

У 1870 році (за іншими даними — у липні 1871[6]) дав дозвіл, щоб виключений з гімназії Григорій Мачтет склав іспит на звання вчителя історії та географії повітових училищ, допоміг йому влаштуватися на роботу[7]. Цього ж року — отримав звання генерал-лейтенанта[8].

Помер 20 грудня 1883 року у Керчі.

Родина ред.

Мав сина — Бориса Платоновича Антоновича, який жив і помер (†1900, Керч) у Криму. Він був відомим на півострові земським діячем, інженером-шляховиком за фахом[4].

Нагороди ред.

Почесний городянин Кишинева і Кременчука.

Примітки ред.

  1. а б в г Телесницкий А. В. Платон Александрович Антонович [Архівовано 27 липня 2021 у Wayback Machine.]// Русская старина. — 1889. — Т.LXI (61). — С. 315.
  2. а б в Воспоминания М. К. Чалого [Архівовано 25 липня 2021 у Wayback Machine.] // Киевская старина. — 1889. — Т. 7. — С. 186.
  3. а б Антонович-Войшин Платон Александрович [Архівовано 25 липня 2021 у Wayback Machine.]// Деятели революционного движения в России: Био-библиографический словарь: От предшественников декабристов до падения царизма / Под ред. Вл. Виленского-Сибирякова, Феликса Кона, А. А. Шилова [и др.]. — Т.1: От предшественников декабристов до конца «Народной воли»: Ч.1: От конца XVIII в. до середины 1850-х г.г. / Составлен А. А. Шиловым, М. Г. Карнауховой ; Предисл. В. Виленский-Сибиряков. — М.: Всесоюзное общество политических каторжан и ссыльно-поселенцев, 1927. — С. 35.
  4. а б в г Зленко Григорій. Антонович Платон Олександрович [Архівовано 2021-07-22 у Wayback Machine.]// Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т.1:А-В. — Київ: Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 225.
  5. Телесницкий А. В. Платон Александрович Антонович [Архівовано 27 липня 2021 у Wayback Machine.]// Русская старина. — 1889. — Т.LXI (61). — С. 316.
  6. Будзей Олег. В неволі скатований люто… [Про Григорія Мачтета] [Архівовано 27 липня 2021 у Wayback Machine.]// Подолянин. — 2021. — 19 березня.
  7. Скорський М. А. Письменники і митці в Кам'янці-Подільському в другій половині XIX сторіччя // Матеріали третьої Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Львів, 1970. — С. 184.
  8. Коментарі [Архівовано 24 липня 2021 у Wayback Machine.]// Русов О. О. Щоденники та спогади / Упорядкування, підготовка до друку, вступна стаття, коментарі О. Я. Рахна. — Чернігів: Десна Поліграф, 2011. — С. 163. — ISBN 978-966-2646-33-7

Джерела ред.

Основні ред.

Додаткові ред.

  • Яковенко Ф. Славні імена земляків [Про Платона Олександровича Антоновича-Войшина] // Кролевецький вісник. — 2011. — 2 грудня. — С. 9.