Відкрити головне меню

Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку.

Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основною територією поширення декабристського руху. Ядром декабристського руху в Україні стало Правобережжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої служили в Західній Європі під час наполеонівських воєн.

У найактивніших формах діяльність декабристів здійснювалась на території нинішніх Полтавської, Вінницької, Київської, Черкаської і Житомирської областей.

Зміст

Декабристи і УкраїнаРедагувати

На початку XIX ст. в Російський імперії оживився суспільно-політичний рух, одним з різновидів якого були масонські ложі: у Києві («З'єднані слов'яни») та в Полтаві («Любов до істини»), а також декабристський рух. Вже незабаром після утворення Союзу спасіння діяльність декабристів перекинулася на південь Російської імперії. Провідний радянський декабристовед академік М. В. Нечкіна зазначає, що в ньому широко була представлена Україна.[1]Це родові гнізда Муравйових-Апостолів (Полтавська губернія), Давидових і Поджіо (Київська губернія), з Полтавською губернією пов'язані також декабристи Якубович Олександр Іванович, Шимков Іван Федорович , Андрієвич Яків Максимович, Краснокутський Семен Григорович, Бечаснов Володимир Олександрович і Лісовський Микола Федорович; з Чернігівською — Мозгалевський Микола Йосипович; зі Слобожанщиною — брати Борисови. Подільська губернія представлена Юшневським, Тізенгаузеном, П. Ф. Вигодовським; Юліан Люблінський проживав у Новограді-Волинському, І. І. Іванов — у Житомирі, Я. М. Булгарі — Харкові. Таким чином, на українській землі народилися і служили багато з дворянських революціонерів. Але список М. В. Нєчкіної не є вичерпним, його слід доповнити прізвищами Волконського, Я. А. Драгоманова, Корниловича, Сутгофа, І. І. Сухінова, Усовського, Фурмана, братів Капніст Семен Васильович і Капніст Олексій Васильович та інших, що народилися або мали маєтки в Україні.[2]

Діяльність декабристівРедагувати

Таємні товаристваРедагувати

Найпереконливішим підтвердженням зв'язку декабристського руху з Україною є не проживання або служба окремих декабристів, а діяльність декабристських організацій. В Україні, де були розквартировані російські війська, перебувало на службі багато опозиційно налаштованих офіцерів — членів таємних товариств. В 1818 році після прибуття на службу до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів Союзу благоденства. У Тульчині існувала філія московського Союзу благоденства. Після ліквідації Союзу благоденства в 1821 році більшість його членів не припинила політичної діяльності. У березні 1821 року Тульчинська управа ухвалила рішення про створення нової організації, яка була названа Південним товариством. Головою останнього було обрано полковника Павла Пестеля. Членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Північне товариство організаційно оформилося пізніше, наприкінці 1821 року.[3]Крім тульчинської управи було засновано ще дві: Кам'янську — на чолі з В. Давидовим та Волконским і Васильківську, яку очолював підполковник Муравйов-Апостол Сергій Іванович. Час від часу відбувалися конспіративні наради товариств. Для цього використовували Київський контрактовий ярмарок. В Кам'янці регулярно скликалися осінні наради декабристів.[4] З трьох таємних товариств, що виникли на початку 20-х років 19 століття, коли рух декабристів перебував в найзрілішої стадії свого розвитку, в Україні існували і проводили революційну діяльність два таємних товариства — Південне товариство і Товариство об'єднаних слов'ян, засноване в 1823 році у Новограді-Волинському братами Борисовими. Із п'яти страчених лідерів троє належали до числа керівників Південного товариства. Головою Південного товариства Пестелем була розроблена «Русская правда» — видатний програмний документ руху.

«Київські контракти»Редагувати

Важливою формою діяльності Південного товариства стали з'їзди його керівників, які проводилися щорічно (декабристи називали їх «київські контракти»). Декабристи збиралися на початку року, з метою конспірації з'їзди приурочувалися до ярмарку. Перший з'їзд проходив в січні 1822 року в Києві в будинку Давидова. У його роботі брали участь Пестель, Юшневський, Волконський, Давидов, С. Муравйов-Апостол. На з'їзді вирішувалися організаційні питання, завершилося організаційне оформлення Південного товариства. Директорами товариства були обрані Пестель і Юшневський. Була підтверджена кінцева мета боротьби – встановлення в Росії республіки і знищення кріпосного права, причому йшлося про наділення селян землею. На думку учасників з'їзду революція повинна відбутися за допомогою військ. Пестель наполягав на знищенні царської сім'ї.

Другий з'їзд відбувся в січні 1823 року. На з'їзді були присутні торішні учасники і М. Бестужев-Рюмін. Основне питання з'їзду — обговорення і прийняття «Руської правди», яка була прийнята одноголосно і стала офіційним документом Південного товариства. Муравйов-Апостол поставив на з'їзді питання про повстання, пропонуючи почати виступ на півдні Росії. Другий з'їзд прийняв рішення про створення на додаток до Тульчинської двох управ: Васильківської на чолі з Муравйовим-Апостолом і Бестужевим-Рюміним і Каменської на чолі з Волконським і Давидовим. Розглядалося питання і про польське Патріотичне товариство. Бестужеву-Рюміну було доручено налагодити зв'язки з польським товариством.

Третій з'їзд відбувся в січні 1824 року. На ньому обговорювалися два важливих питання: про поїздку Пестеля до Петербурга для переговорів з керівниками Північного товариства та про хід переговорів з польським Патріотичним товариством про спільні дії. До планів Південного товариства входило повернення Польщі державної незалежності. Після від'їзду Пестеля до Петербурга, з'їзд продовжив роботу і розглянув Бобруйський план, за яким передбачалося розпочати збройний виступ під час огляду військ в Бобруйській фортеці. Ініціатори плану Муравйов-Апостол (командир Чернігівського полку) і Бестужев-Рюмін (Полтавський полк) пропонували в Бобруйську заарештувати царя і цим розпочати виступ. Їх підтримав командир Алексопольского полку Повало-Швейковський. План не знайшов підтримки у Пестеля та інших керівників Південного товариства, з'їзд дав йому негативну оцінку в силу поганої підготовленості плану.

На початку 1825 року відбувся четвертий з'їзд. На ньому були присутні 12 осіб.[5] Головне питання — обговорення нового плану повстання, запропонованого Муравйовим-Апостолом і Бестужевим-Рюміним про початок збройного виступу під час огляду військ в Білій Церкві.[6] План передбачав арешт царя, офіцери піднімають повстання в полках, які рухаються на Київ, а звідти на Москву і Петербург, щоб захопити владу в столицях. Невдала спроба об'єднатися з Північним суспільством призвела Пестеля до висновку, що починати повстання ще рано. Присутні на з'їзді підтримали його. Виступ відклали до 1826 року.

СпецифікаРедагувати

Декабристський рух в Україні мав певні специфічні риси, які відрізняли його від руху в Росії. Найвиразніше це проявлялось у діяльності Товариства об'єднаних слов'ян, в його панславістських ідеях. Програма товариства ставила за мету не лише знищення самодержавства і кріпацтва, а й утворення федерації слов'янських демократичних республік.[7] Висунута ними ідея федеративної слов'янської держави знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема в Кирило-Мефодіївському братстві.

Повстання Чернігівського полкуРедагувати

 
Будинок штабу Чернігівського полку 1817р. в м.Васильків

Внутрішньополітичною ситуацією, пов'язаною зі смертю Олександра І, вирішило скористатися Північне товариство. 14 грудня 1825 року воно підняло повстання в Петербурзі. Відсутність серйозної підготовки, чіткого розуміння мети повстання з боку солдат і населення — все це призвело до його поразки. Почалися арешти. Південне товариство не змогло вчасно підтримати повстання в Петербурзі, оскільки ще 13 грудня було заарештовано Пестеля, а посланець із Петербурга зі звісткою про повстання прибув до України запізно. Однак навіть за цієї ситуації 29 грудня 1825 року Васильківська управа на чолі з С. Муравйовим-Апостолом підняла повстання в Чернігівському полку. Протягом шести днів на Київщині відбувалося повстання Чернігівського полку.

Увічнення пам'яті декабристів в УкраїніРедагувати

 
Тульчинський історико-краєзнавчий музей, колишній будинок Офіцерського зібрання (18ст.)

В Києві на честь декабристів названі вулиці:

  • вулиця Павла Пестеля;
  • вулиця Декабристів;
  • вулиця Рилєєва;
  • Олександра Бестужева.

У Києві меморіальні дошки на будинках на честь декабристів встановлено на вулиці Грушевського будинок № 14, вулиці Гусовського 8/10. У Тульчині, в будинку, де жив П. Пестель (вулиця Пестеля, 24), в 1975 році відкрито музей. В саду перед входом в нього встановили бюст Павла Пестеля. Розділ про діяльність декабристів в Україні є і в Тульчинському історико-краєзнавчому музеї, який знаходиться в будівлі колишнього Офіцерського зібрання 2-ї армії, тут постійно бували Пестель та інші декабристи. На честь 150-ї річниці повстання декабристів в 1975 році в Кам'янці Черкаської області в Парку Декабристів відкритий пам'ятник декабристам, скульптори Вронський Макар Кіндратович і Чепелик Володимир Андрійович, архітектор Гнєздилов Василь Георгійович. У цьому ж році пам'ятник декабристам відкритий у Василькові, скульптор Вронський Макар Кіндратович, архітектор Гнєздилов Василь Георгійович. У Білій Церкві, у парку «Олександрія», встановлена ​​меморіальна дошка на честь того, що тут бували керівники Південного товариства П. І. Пестель, С. І. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін. В Умані, по вулиці Коломенської, стоїть будинок, в якому свого часу жив С. Г. Волконський. Перед будинком — стела. Про діяльність декабристів на Волині нагадує вулиця Декабристів в с. Ліщині Житомирської області. На ній зберігся старовинний будинок, де збиралися на свої таємні сходки офіцери. У Новограді-Волинському та Любарі встановлені пам'ятні знаки.

ПриміткиРедагувати

  1. М. В. Нечкина. Движение декабристов, т.1, 2 — М., 1955
  2. Н. П. Савичев. Первые благовестители свободы. — Киев, издательство политической литературы Украины, 1990, с.12 — 13
  3. Нечкина М. В.Декабристы. Возникновение Южного и Северного обществ.
  4. В. М. Литвин. Дворянські революціонери: декабристи в Україні[недоступне посилання з липень 2019]
  5. Н. П. Савичев. Первые благовестители свободы. — Киев, издательство политической литературы Украины, 1990, с.123
  6. Декабристы. Биографический справочник под ред. академика М. В. Нечкиной.//Алфавит членам бывших злоумышленных тайных обществ и лицам, прикосновенным к делу, произведенному высочайше учреждённою 17 декабря 1825 года Следственною Комиссиею составлен 1827 года. — М.,"Наука", с.287
  7. М. В. Нечкина. Декабристы. М., «Наука», 1982, с. 100–101

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати