Вікіпедія

Кампанія в Арктиці (1939—1945)

Кампанія в Арктиці — військова кампанія, що відбувалася на крайній півночі Європейського театру Другої світової війни, протистояння союзників по Антигітлерівській коаліції з Німеччиною та Фінляндією за комунікації і панування в Арктиці, а також прилеглих водах Атлантичного океану.

Кампанія в Арктиці
Європейський театр Другої світової війни
Атака бомбардувальниками Ju 88 союзного конвою PQ 18. Баренцове море. 14 вересня 1942 року

Атака бомбардувальниками Ju 88 союзного конвою PQ 18. Баренцове море. 14 вересня 1942 року
Дата: вересень 1939 — травень 1945
Місце: Арктика
Результат: перемога сил Антигітлерівської коаліції
Сторони
Союзники:
Велика Британія Велика Британія
Канада Канада
Норвегія Норвегія
СРСР СРСР
США США 		Країни Осі:
Третій Рейх Третій Рейх
Фінляндія Фінляндія
Командувачі
Велика Британія Дадлі Паунд
Велика Британія Чарльз Форбс
Велика Британія Джон Тові
Велика Британія Брюс Фрезер
Велика Британія Генрі Рутвен Мур
СРСР Кузнецов М. Г.
СРСР Головко А. Г.
СРСР Фролов В. О. 		Третій Рейх Еріх Редер
Третій Рейх Карл Деніц
Третій Рейх Герман Герінг
Третій Рейх Едуард Дітль
Третій Рейх Лотар Рендуліч
Третій Рейх Франц Беме
Північно-східні води Атлантичного океану та західні води Північного Льодовитого океану, де відбувалися основні події Арктичної кампанії протягом Другої світової війни

Незважаючи на суворий клімат, бойові дії мали інтенсивний характер і відбувалися на суходолі, на морі та в повітрі протягом майже всього періоду конфлікту. Крігсмаріне з одного боку та Королівський ВМФ і союзні флоти (Північний флот Радянського Союзу, Військово-морські сили США та Королівський ВМФ Канади), з іншого боку, за підтримки відповідних угруповань повітряних сил вели запеклу боротьбу на лініях комунікацій між Ісландією та Мурманськом, по яких союзниками здійснювалося постачання величезної кількості озброєння та військового матеріалу до СРСР за ленд-лізом. Також мали місце неодноразові рейди англо-американських військово-морських груп та повітряних сил на німецькі військово-морські бази на півночі Норвегії, що мали за мету знищення основних бойових кораблів Крігсмаріне. Значного розмаху набули дії спеціальних підрозділів Великої Британії, зокрема британські командос, за підтримки норвезького Руху опору на території окупованого нацистами Королівства.

ІсторіяРедагувати

ПередумовиРедагувати

До початку Другої світової війни арктичний театр фактично не розглядався як майбутнє поле битви між ключовими державами світу. Так, у роки Першої світової війни події у північних водах Європи носили виключно обмежений характер і ніяким чином не впливали на розстановку сил на Європейському театрі війни. Однак, геополітичні зміни першої половини XX століття в корні поміняли карту Європи, різко загострилася боротьба за ресурсні ринки, вирішальне значення стало означати володіння нафтою, природними мінеральними утвореннями, зокрема залізними рудами. Значно зросли бойові спроможності кораблів флоту, на арену дій вийшла військова авіація. Отже роль Скандинавії та прилеглих морів кардинально змінилася.

Ще до початку війни нацистська Німеччина мала особливий інтерес у Скандинавії. Німецька металургійна промисловість значною мірою залежала від імпорту залізних руд саме з нейтральної Швеції; насправді близько 70 % заліза, необхідного німцям, надходило із шведських шахт Кіруна та Єлліваре. У літні місяці руду завантажували на німецькі торгові кораблі у шведському порту Лулео; далі кораблі, що спускалися Ботнічною затокою у південну частину Балтики, діставалися німецьких портів на Балтійському морі, яке контролювалося німецьким флотом і було захищеним від потенційних морських та повітряних атак союзників. У зимові місяці Ботнічна затока майже повністю замерзала, змушуючи вантажі судна зі стратегічно важливим вантажем йти іншим маршрутом. Руду завантажували на залізницю, далі вона прямували через Скандинавські гори до порту Нарвік, розташованого на північному узбережжі Норвегії на північ від полярного кола, який завдяки впливу Гольфстриму завжди був вільним від льоду. У Нарвіку руду навантажували на торговельні судна, які потім прямували поздовж норвезького узбережжя до портів північної Німеччини, залишаючись у межах норвезьких територіальних вод, щоб уникнути нападів з боку британських Королівських повітряних та морських сил.

Ще однім регіоном, який мав значний економічний інтерес для німців, була територія навколо фінського порту Петсамо. Окрім єдиного виходу Фінляндії в арктичні води, в регіоні розміщувалися величезні родовища корисних копалин нікелю, важливого компонента для виробництва різних типів броні зі сталі. Крім цього, з часом, коли німецько-радянські відносини перейшли в площину протистояння, Петсамо стало дуже корисною базою для завдавання ударів по важливому радянському порту Мурманськ, і якійсь мірою спонукало німецьке верховне командування розробити плани окупації цього стратегічно важливого регіону, починаючи з норвезької території.

1939Редагувати

Докладніше: Блокада Німеччини (1939—1945)

19 серпня 1939 року командування Крігсмаріне розпочало оперативне розгортання сил флоту у передбаченні початку воєнних дій. Так командири 21 німецької субмарини отримали розпорядження вищого командування на підготовку до бойових дій. П'ять німецьких підводних човнів з Кіля[Прим. 1] та дев'ять з Вільгельмсгафена[Прим. 2] отримали накази на вихід на визначені позиції у Північній Атлантиці[1][2] 24 серпня з ВМБ Вільгельмсгафен у північноатлантичні води у супроводі допоміжного судна Westerwald вийшов один з важких крейсерів, «Дойчланд». 30 серпня вони прибули у визначений район південніше Гренландії[3]

26 серпня 1939 року, напередодні вторгнення в Польщу, верховне командування Крігсмаріне наказало всім німецьким торговим кораблям негайно прямувати до німецьких портів. 30 серпня 1939 року, виконуючи команду, один з лайнерів, «Бремен», вийшов з Нью-Йорка без пасажирів. Однак до 1 вересня на момент початку Другої світової війни, він не встигнув дістатися німецьких берегів і 6 вересня 1939 року, щоб уникнути крейсерів Королівського флоту, прибув до арктичного порту Мурманськ. «Бремен» став першим з 18 німецьких суден, що переховувалися у російських портах з початком воєнних дій у Європі[4].

 
Радянський есмінець «Карл Лібкнехт»

Зимова війнаРедагувати

Докладніше: Радянсько-фінська війна (1939—1940) та Битва за Петсамо

30 листопада 1939 року після відмови фінського уряду від радянських пропозицій про зміну кордонів у Карелії і передачу військово-морської бази Ханко СРСР напав на Фінляндію. Основні події війни на морі розгорнулися в акваторії Балтійського моря. Водночас, одним із стратегічних завдань СРСР було ізолювати Фінляндію від можливої ​​зовнішньої допомоги морем шляхом окупації північної частини країни, від кордонів з Норвегією та Швецією до північного узбережжя Баренцева моря. На крайній півночі наступ вели війська 14-ї армії генерала Фролова у складі 14-ї стрілецької, 104-ї, 52-ї стрілецьких дивізій та 100-го легкотанкового батальйону (виділеного зі складу 35-ї легкотанкової бригади). Завдання 14-ї армії полягало в тому, щоб зайняти район і порт Петсамо, єдиний вихід Фінляндії до Північного Льодовитого океану, завжди вільний від льоду завдяки впливу Гольфстріму, і продовжувати наступ далі на південь, щоб з'єднатися з 9-ю армією генерала Михайла Духанова, і в такий спосіб завершити ізоляцію Фінляндії з півночі, пройшовши від кордону до північного краю Ботнічної затоки[5].

27 листопада 1939 року радянський підводний човен Щ-404, що патрулював узбережжя Норвегії в районі півострова Маккаур з метою контролю пересувань норвезького флоту і недопущення підходу іноземних кораблів до Варангер-фіорду і півострова Рибальський, доповів, що норвезький сторожовий корабель «Фрітьоф Нансен» разом з есмінцями «Егір» і «Слейнер» прямує до Варангер-фіорду[6]. Радянське командування наказало 14-й армії також захопити фінську частину півостровів Рибальський та Середній, діючи спільно з Північним флотом, якому адмірал Кузнецов М. Г. віддав наказ вогнем корабельної артилерії підтримувати дії наземних військ і запобігати будь-яким спробам кораблів противника прорватися в Кольську і Мотовську затоки або висадити війська на мурманському узбережжі. У другій половині дня наступного дня інші підводні човни були направлені для патрулювання шляхів підходу до Варангер-фіорду і Кольської затоки, а авіація здійснювала розвідувальні польоти вздовж узбережжя. Радянським військам, які діяли на крайній півночі, було наказано очікувати ворожої поведінки з боку Норвегії, але за жодних обставин не порушувати кордони й не вторгатися на територію Норвегії чи Швеції та не вестися на провокації[7][8][9].

 
Фінські лижники виходять на патрулювання. Район Яніскоскі — Ніскакоскі. Лютий 1940 року
 
Події Зимової війни на петсамському напрямку. Зима 1939—1940 року

На світанку 30 листопада 1939 року Червона армія розпочала наступ на Фінляндію на крайньому півночі. Радянські есмінці «Куйбишев», «Карл Лібкнехт», «Грозний» забезпечували вогневу підтримку дій військ 14-ї армії в районі півостровів Рибальський та Середній, вели артилерійський вогонь по опорних пунктах противника Вайтолахті і Керванто[10][11]. Одночасно загін тральщиків заблокував вхід до фіорду Петсамо, щоб не дати фінським човнам втекти. Протистояти наступу 14-ї армії фіни могли виставити тільки 10-ту окрему піхотну роту та 5-ту окрему артилерійську батарею, які, не маючи змоги утримати позиції на відкритій місцевості тундри, були змушені залишити Петсамо, не чинячи особливого опору. Після окупації Петсамо Північний флот продовжував патрулювати вздовж узбережжя Норвегії до кінця війни, тоді як 14-та армія продовжувала свій марш, прямуючи на південь Арктичним шосе до Рованіємі, столиці фінської Лапландії. Але радянські війська змогли просунутися лишень на 150 кілометрів і зупинилися, не змігши прорватися до підрозділів 122-ї дивізії 9-ї армії, з якою їй судилося з'єднатися, що, просуваючись до Рованіємі, була заблокована в районі Салла впертим опором фінського 18-го окремого батальйону[7][8][9]

У жовтні 1939 року близько сотні фінських траулерів у цьому районі отримали наказ переміститися до Норвегії[12]. У грудні 1939 року Петсамо був захоплений Червоною армією. 3 грудня фінські корабель Jäämeri (250 т) і патрульний катер Turja (65 т), що належали прикордонній охороні Лапландії, були спалені та потоплені[13]. Turja не був повністю знищений і після закінчення війни та відходу радянських військ з Петсамо був піднятий та відновлений. Також фіни знищили портове обладнання Ліїнахамарі, Парккіна та Трифона, але Ради швидко їх відремонтували і навіть розширили обладнання у Ліїнахамарі, який вони вважали важливим портом і встановили перед ним 400 мінних полів[13].

Наприкінці грудня загони фінських лижників здійснили кілька атак на радянські лінії постачання, але безуспішно, оскільки вони не могли розраховувати на прикриття у відкритій тундровій місцевості. Щоб протистояти їм, генерал Фролов побудував уздовж арктичного шосе дерев'яні бункери, озброєні кулеметами та 45-мм гарматами, а броньовані машини патрулювали шляхи постачання. Після закінчення війни, у березні 1940 року, район Петсамо та порт були повернуті Фінляндії, за винятком фінської частини півострова Рибальський, який відійшов до СРСР[7][8][9].

1940Редагувати

Норвезька кампаніяРедагувати

Ще наприкінці 1939 року головнокомандувач військово-морськими силами грос-адмірал Е. Редер вперше вказав Гітлерові на значення Норвегії у війні на морі. Скандинавія стала вигідним плацдармом для атаки на Німеччину, отже окупація Норвегії Великою Британією і Францією для Німеччини означала б фактичну блокаду її військово-морського флоту.

14 грудня 1939 року А. Гітлером був даний наказ щодо підготовки операції у Норвегії. У період з 14 по 19 січня керівництво Крігсмаріне розробив розширену версію цього плану. Новий план передбачав висадку повноцінного армійського корпусу, котрий мав у своєму складі дві піхотні, гірську, повітрянодесантну дивізії та мотострілецьку бригаду. Серед основних об'єктів вторгнення визначалися міста в арктичних водах Нарвік і Тромсе. 1 березня 1940 року А. Гітлер схвалив остаточний план операції «Везерюбунг»[14].

 
Карта першої морської битви біля Нарвіку 10 квітня 1940 року

12 березня Велика Британія вирішила направити експедиційні сили до Норвегії. 13 березня британські війська розпочали завантаження на борт, але згодом висадка була скасована через завершення Зимової війни. Натомість британський уряд проголосував за продовження мінування прибережних вод Норвегії та підготовку до висадки військ у разі загострення обстановки.

Докладніше: План R 4 та Операція «Вілфред»
 
Німецькі есмінці в порту Нарвіка після висадки морського десанту. 9 квітня 1940

Британці розробили план превентивного вторгнення до Норвегії, який складався з двох частин: операції «Вілфред» і плану R4. Операцію «Вілфред» планувалося провести шляхом мінування територіальних вод Норвегії на шляхах перевезення руди з Нарвіка до Німеччини. Передбачалося, що в такий спосіб німецькі транспорти з рудою будуть вимушені йти подалі від берега — в міжнародних водах, що робило би їх доступними для дій британського флоту. Британське адміралтейство очікувало, що їхні дії викликають відповідь з боку Німеччини — або висадка німецьких військ у Норвегії, або демонстрація намірів зробити це, після чого в Норвегію були би введені британські війська. План R4 мав за мету взяття під контроль порту Нарвік, висадку в ньому контингенту у кількості 18 тисяч осіб, а також міст Євле і Лулео й, таким чином, перекрити німцям доступ до шведської руди, а в перспективі — завадити їм створити бази для підводних човнів на узбережжі Норвегії.

Докладніше: Операція «Везерюбунг», Норвезька кампанія, Битва за Нарвік та Бій біля Лофотенських островів

8 квітня 1940 року силами Королівського британського флоту розпочалася морська військова операція «Вілфред» з постановки мінних загороджень у територіальних водах Норвегії між берегами та її островами.

9 квітня німецький вермахт почав операцію «Везерюбунг» зі вторгнення до Данії та Норвегії. Найпотужніше угруповання Крігсмаріне, I оперативна група сил вторгнення, яке вийшло з Бремергафена ще 6 квітня, увійшло в арктичні води поблизу Нарвіка. Ця група складалася з 10 німецьких есмінців типу 1934А і 1936[Прим. 3], якою командував капітан-цур-зее Фрідріх Бонте. Кожен з військових кораблів перевозив близько 200 солдат, загалом 1900 гірських єгерів 139-го гірського полку 3-ї гірсько-піхотної дивізії генерала Едуарда Дітля[15]. Есмінці, з десантом на борту більшу частину переходу супроводжували лінкори «Шарнгорст» і «Гнейзенау»[16]. При вторгненні сталася битва за Нарвік, під час якої норвезькі панцерники берегової оборони «Ейдсволл» і «Нордж», що спробували чинити опір, загинули[17].

 
Воїни польської гірської бригади в боях за Нарвік. Весна 1940
 
Німецький есмінець Z11 «Бернд фон Арнім», потоплений у другій битві за Нарвік. Квітень 1940

9 квітня стався морський бій біля Лофотенських островів між німецькими лінійними кораблями «Шарнгорст» і «Гнейзенау» та британською ескадрою адмірала Вільяма Вітворта, що мала у своєму складі лінійний крейсер «Рінаун» та дев'ять есмінців[Прим. 4] Після короткої перестрілки між основними кораблями, в якій сторони зазнали ушкоджень, командир німецької ескадри дав команду своїм кораблям відступити з поля бою.

 
Німецький есмінець Z10 «Ганс Лоді» на фоні тонучого транспортного кораблі Orama. Операція «Юнона». 8 червня 1940

10 та 13 квітня в Уфут-фіорді відбулися дві морські битви між британським Королівським флотом і Крігсмаріне. 10 квітня почалася перша морська битва за Нарвік — у ході зіткнення британська 2-га флотилія есмінців капітана Б.Вобартон-Лі знищила два німецькі есмінці[Прим. 5] та вивела зі строю ще 3 есмінці, після чого атакувала вантажні судна в гавані Нарвіка, потопивши 11 (6 німецьких, 1 британське, 2 шведських і 2 норвезьких), та відступила. Німецькі кораблі потопили два британські есмінці «Гарді» і «Хантер».

13 квітня у прибережних водах Нарвіка сталася друга морська битва[Прим. 6][17], в якій британський флот вщент розгромив німецьке угруповання, потопивши 8 есмінців та 1 підводний човен[Прим. 7].

Тим часом на суходолі спалахнули наземні бої між норвезькими військами та німецькими силами вторгнення. Незабаром на підтримку норвезької армії прибули експедиційні сили союзників французькі, британські та польські війська, які вступили в битву проти німецьких гірських військ, що висадилися на початку кампанії на узбережжя Норвегії, а також екіпажами бойових кораблів Крігсмаріне, що зазнали аварії або були потоплені союзниками, та німецькими парашутистами зі складу 7-ї повітряної дивізії Люфтваффе.

З 27 квітня до 8 травня на півночі Норвегії висадився Французький експедиційний корпус під командуванням полковника Антуана Бетуарта. До складу експедиційних сил входили 1-й Карпатський єгерський полк, укомплектований польськими військовими-емігрантами, і 13-й полк Іноземного легіону[18]. 27 травня союзники опанували Нарвік. Німецькі війська, однак, міцно утримували контроль над пагорбами, що височіли над містом. Незабаром, відсутність артилерії, безперервні нальоти німецьких бомбардувальників, прибуття підкріплень з Німеччини і, перш за все, ситуація на Західному фронті, що утворилася після повномасштабного вторгнення вермахту в Нідерланди, Бельгію та Францію, призвели командування союзників до висновку — відмовитися від ідеї врятувати Норвегію від ворожої окупації. У перший тиждень червня почалася евакуація союзних експедиційних сил з Норвегії, король Гокон VII разом з членами уряду, залишив країну на борту британського важкого крейсера «Девоншир»[19][20].

Докладніше: Операція «Юнона»

8 червня 1940 року поблизу берегів Норвегії в ході евакуації у швидкоплинному морському бою з німецькими лінійними кораблями «Шарнгорст» та «Гнейзенау»[Прим. 8], під командуванням віце-адмірала Вільгельма Маршалла, були затоплені британські авіаносець «Глоріос», есмінці «Ардент» і «Акаста», тральщик «Джуніпер». Загинуло 1 612 людей[21][22].

10 червня 1940 року капітулюють останні частини норвезької армії. Норвегія опиняється під управлінням німецької окупаційної адміністрації.

До кінця 1940 року союзники обмежувалися локальними діями на морі. Так, 16 жовтня палубна авіація британського авіаносця «Фьюріос» завдала удару по німецькій базі гідролітаків у Тромсе.

1941Редагувати

Починаючи з весни 1941 року британці в корні змінили тактику дій, перейшовши до активного застосування своїх відбірних підрозділів спеціального призначення, так званих командос. Головною метою було проведення спеціальних операцій на окупованих німцями територіях, влаштування диверсій, актів саботажу, щоб завдати максимальної шкоди заводам і німецьким окупантам. Британські сили, що діяли в Норвегії, поповнювалися норвезькими військовими, зокрема елітним підрозділом ротою Лінге, яка отримала свою назву від свого командира, капітана Мартіна Лінге.

Першою була операція «Клеймор», під час якої ескадра британських есмінців супроводжувала два військових транспорти до тимчасово окупованих Лофотенських островів. У наслідок зухвалого рейду були знищені всі заводи з виробництва риб'ячого жиру, і знищено 10 суден противника. Однак, найціннішим здобутком операції стало захоплення частки деталей до шифрувальної машини «Енігма» та шифрувальних блокнотів. Командос спромоглися підняти ці «коштовності» з борту затонулого «Кребса». Ця цінна здобич суттєво допомогла Урядовій школі кодів та шифрів Великої Британії в Блечлі-Парк зламати коди нацистів та викрити дешифрувальникам основні райони зосередження «вовчих зграй» U-Boot.

За цим послідувала операція «Гонтлет», проведена з 25 серпня по 3 вересня 1941 року. Силами британських, канадських та норвезьких збройних сил за підтримки кораблів британського флоту на окупованому норвезькому острові Західний Шпіцберген була знищена інфраструктура вугільної промисловості та інші важливі об'єкти для недопущення їхньої експлуатації німцями, а також проведена евакуація тамтешнього населення. Зокрема 2000 радянських робітників вугільних шахт разом із усім знімним обладнанням було перевезено до Архангельська на кораблі «Імператриця Канади», а вісім захоплених кораблів доставлено до Великої Британії.

У грудні 1941 року силами 300 чоловіків загону No. 12 британських командос та 1-ї окремої норвезької роти була проведена операція «Анкліт», з метою дезорганізації тилу німецьких військ на окупованих Лофотенських островах. Практично одночасно британський штаб об'єднаних операцій провів подібний рейд силами зведеного загону з No. 2, 3, 4 та 6 командос, яка атакувала острів Вогсей у Согн-ог-Ф'юране. Успішне проведення рейду британськими командос змусило А.Гітлера утримувати в Норвегії 30 000 регулярних військ, постійно удосконалювати берегову оборону та загалом докладати максимум зусиль на утримання колосальних територій, на які на думку фюрера мали посягнути британці. До того ж, Гітлер вважав, що головною метою вторгнення союзних військ до Норвегії буде сприяння вступу на боці антигітлерівської коаліції Швеції та перехід на їхній бік Фінляндії.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

Виноски
  1. ↑ U-45, U-46, U-47, U-48 та U-52
  2. ↑ U-28, U-29, U-33, U-34, U-37, U-38, U-39, U-40 та U-41
  3. ↑ Есмінці, що брали участь у висадці десанту: «Георг Тіле» (флагман), «Вольфганг Ценкер», «Бернд фон Арнім», «Еріх Гізе», «Еріх Кельнер», «Дітер фон Редер», «Ганс Людеманн», «Герман Кунне», «Вільгельм Гайдкамп» та «Антон Шмітт»
  4. ↑ Есмінці, що брали участь у бою: «Хотспар», «Гарді», «Гавок», «Хантер», «Еск», «Айвенго», «Ікарус», «Імпалсів» і «Грейгаунд»
  5. ↑ «Вільгельм Гайдкамп» та «Антон Шмітт»
  6. ↑ У битві брали участь: з британського боку — лінійний корабель «Ворспайт», есмінці «Бедуїн», «Козак», «Ескімо», «Панджабі», «Хіроу», «Кімберлі», «Форестер», «Фоксхаунд», «Ікарус»; з німецького — Z2 «Георг Тіле», Z2 «Вольфганг Зенкер», Z11 «Бернд фон Арнім», Z12 «Еріх Гізе», Z13 «Еріх Келлнер», Z17 «Дітер фон Редер», Z18 «Ганс Людеманн», Z19 «Германн Кюнне», підводні човни U-25, U-46, U-51 і U-64
  7. ↑ Німецький ПЧ U-64 в ході другої фази битви за Нарвік був потоплений торпедоносцем «Сордфіш» з лінійного корабля «Ворспайт»
  8. ↑ Німецьке угруповання включало лінійні кораблі «Шарнгорст» та «Гнейзенау», важкий крейсер «Адмірал Гіппер» та есмінці Z20 «Карл Гальстер», Z10 «Ганс Лоді», Z15 «Ерік Штайнбрінк» та Z7 «Герман Шойманн».
Джерела
  1. ↑ 1939 August / September. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 4 листопада 2020. 
  2. ↑ Start of the Battle of the Atlantic Timeline. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 4 листопада 2020. 
  3. ↑ TIME-LINE Merchant and Navy Ship events 1939—1945 (WWII). Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 21 лютого 2012. 
  4. ↑ Rohwer & Hummelchen, 1992, с. 3.
  5. ↑ Широкорад А. Б. Северные войны России, стор.323
  6. ↑ «Щ-404» подводная лодка X серии
  7. ↑ а б в Jouni Keravuori, The Russo-Finnish War 1939—1940: a Study in Leadership, Training, and Esprit-de-Corps, Carlisle Barracks (PA), US Army War College, 1985. pp. III-8, III-9
  8. ↑ а б в Bair Irincheev, War of the White Death: Finland Against the Soviet Union 1939-40, Mechanicsburg (PA), Stackpole Books, 2012, pp. 104, 105. ISBN 978-0-8117-1088-6.
  9. ↑ а б в Carl Van Dyke, The Soviet Invasion of Finland: 1939 — 40, Franck Cass, 1997, pp. 35-36, 120—121. ISBN 0-7146-4314-9.
  10. ↑ Верстюк А. Н., Гордеев С. Ю. Корабли минных дивизий. От «Новика» до «Гогланда». — М.: Военная книга, 2006. — С. 46.
  11. ↑ Чернышев А. А. «Новики». Лучшие эсминцы Российского Императорского флота. — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2007. — С. 165.
  12. ↑ Sotatieteen laitos: Talvisodan historia 4, s. 142. WSOY, 1979. ISBN 951-0-08149-3.
  13. ↑ а б Sotatieteen laitos: Talvisodan historia 4, s. 143. WSOY, 1979. ISBN 951-0-08149-3.
  14. ↑ Derry 2004: 18. Архів оригіналу за 8 липня 2007. Процитовано 8 листопада 2020. 
  15. ↑ Jaklin 2006: 31
  16. ↑ Derry 2004: 27. Архів оригіналу за 11 лютого 2021. Процитовано 8 листопада 2020. 
  17. ↑ а б 1940 April. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 14 серпня 2020. 
  18. ↑ ATF 40 : FINLANDE — NORVEGE(фр.)
  19. ↑ Haakon VII
  20. ↑ World War II — The Royal House of Norway
  21. ↑ HMS Glorious: History of a Controversy. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020. 
  22. ↑ 1940 Juni. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 14 серпня 2020. 

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Rohwer, Jürgen; Hummelchen, Gerhard (1992). Chronology of the War at Sea 1939—1945. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-105-X.
  • Derry, T. K. (2004) [1st. pub. HMSO 1952]. У Butler, J. R. M. The Campaign in Norway. History of the Second World War, United Kingdom Military Series (вид. Naval & Military Press). London: HMSO. ISBN 1-845740-57-2. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 7 лютого 2016. 
  • Jaklin, Asbjørn (2006). Nordfronten - Hitlers skjebneområde [Northern Front: Hitler's Fateful Area] (Norwegian). Oslo: Gyldendal. ISBN 978-82-05-34537-9. 

ЛітератураРедагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кампанія в Арктиці (1939—1945)
  • Cressman, Robert J. (2000). The Official Chronology of the U.S. Navy in World War II. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-149-1.
  • Bennett, G.H. (2012). Introduction. У Bennett, G.H. Hunting Tirpitz: Naval Operations Against Bismarck's Sister Ship. Plymouth, United Kingdom: University of Plymouth Press. с. 7–25. ISBN 9781841023106. 
  • Bair Irincheev, War of the White Death: Finland Against the Soviet Union 1939-40, Mechanicsburg (PA), Stackpole Books, 2012, ISBN 978-0-8117-1088-6.
  • Jouni Keravuori, The Russo-Finnish War 1939—1940: a Study in Leadership, Training, and Esprit-de-Corps, Carlisle Barracks (PA), US Army War College, 1985
  • Morison, Samuel Eliot (1975). History of United States Naval Operations in World War II, Volume 1: The Battle of the Atlantic September 1939 — May 1943. Boston: Little, Brown and Company
  • Arnold Hague The Allied Convoy System 1939—1945: Its Organization, Defence and Operation. ISBN 978-1-55125-033-5
  • Carl Van Dyke, The Soviet Invasion of Finland: 1939 — 40, Franck Cass, 1997, ISBN 0-7146-4314-9.
  • Бурков Г. Д. Война в Арктике. Издательский дом «Сказочная дорога», 2014. ISBN 978-5-98364-048-1
  • А. Широкорад, «Северные войны России» — Москва: «АСТ», 2001. ISBN 5-17-009849-9
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кампанія_в_Арктиці_(1939—1945)&oldid=38470888