Відкрити головне меню

Петсамо-Кіркенеська операція відбувалася у часі наступальних дій радянського Карельського фронту та Північного флоту на півночі Фінляндії на території фінської губернії Петсамо та Норвегії проти сил Вермахту з 7 жовтня по 1 листопада (головні бої велися до 29 жовтня) 1944 року.

Петсамо-Кіркенеська операція
Bundesarchiv Bild 101I-111-1800-11, Nordeuropa, Nachrichtentruppen.jpg
Німецькі військові зв'язківці з польовим телефоном у Фінляндії. Оборона Заполяр'я. 1944
Координати: 69°25′40″ пн. ш. 31°13′41″ сх. д. / 69.42777778002778177° пн. ш. 31.22805556002778005° сх. д. / 69.42777778002778177; 31.22805556002778005
Дата: 729 жовтня 1944
Місце: Кольський півострів, Норвегія
Результат:
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
СРСР СРСР
Мерецков Кирило Опанасович
Третій Рейх Третій Рейх
Лотар Рендуліч
Військові сили
СРСР СРСР
Карельський фронт — близько 113200 військових
2212 гармат, 689 літаків, 107 танків
Північний флот — 20300 військових, 276 кораблів
Третій Рейх Третій Рейх
20-та гірська армія — 53-56000 військових при 750—770 гарматах, 200 кораблях, 160 літаках
Втрати
СРСР СРСР
по радянських даних — вбитими 6084, пораненими 15149
втрачено не менш 29 літаків, не менше 3 літаків пошкоджено
Третій Рейх Третій Рейх
по радянських даних — вбитими від 18000 до понад 30 000, полонені
150 мінометів, 79 гармат, понад 40 автомобілів,
потоплено 156 катерів та суден, захоплено 11 катерів
збито 125 літаків

Передуючі обставиниРедагувати

Після завершення успішної для радянських військ Виборзько-Петрозаводської операції Фінляндія вимушено виходить з війни із СРСР. До осені 1944 року сили Карельського фронту в багатьох місцях виходять до довоєнного радянсько-фінського кордону — за винятком Крайньої Півночі, де нацистські сили продовжували утримувати частину радянської та фінської територій. Для Третього Рейху утримання цих територій було важливим з огляду на наявність родовищ міді, молібдену, нікелю, та незамерзаючих морських портів, де базувалися кораблі Крігсмаріне. Протягом 1941—1944 років було створено добре укріплений Лапландський вал, котрий складався із 3-х оборонних смуг та мав 150 кілометрів в глибину, по фронту — до 100 км з дротяними загородженнями, мінними полями, надовбами, протитанковими ровами.

Підготовка до операціїРедагувати

Перед радянськими військами було поставлено завдання у ході наступу на Луостарі та Петсамо знищити головні сили нацистського 19-го гірського корпусу, котрі мали в тій місцевості збудовану систему укріплень; у подальшому здійснювати наступ на місто Кіркенес в Нур-Норге.

За рішенням командира 14-ї армії головні радянські сили для прориву німецької лінії оборони зосереджувалися південніше озера Чапр — 99-й та 131-й стрілецькі корпуси. Допоміжний удар на правому фланзі мали здійснювати дві бригади морської піхоти та спеціально утворена оперативна група. 126-й легкий стрілецький корпус мав просуватися на лівому фланзі тундрою в обхід німецької оборони із завданням перетнути дорогу Пільгуярві — Луостарі.

Сили сторін та їх чисельністьРедагувати

Третій Рейх

СРСР

  • 14-та армія (генерал Володимир Щербаков) — 8 стрілецьких дивізій, 5 стрілецьких, 2 інженерні, 1 танкова та 1 бригада реактивних установок, 21 артилерійський та мінометний полк, 2 полки важких артилерійських — загалом 97000 військових при 2212 гарматах й мінометах й 107 танках та САУ
  • повітряну підтримку здійснювало 689 літаків 7-ї повітряної армії
  • 2 бригади морської піхоти, загони кораблів та 276 літаків морської авіації Північного флоту (командував адмірал Арсеній Головко).
  Зовнішні зображення
  Мапа боїв

Хід бойових дійРедагувати

Власне бойові дій складалися умовно із таких стадій — подолання нацистських оборонних позицій, переслідування відступаючого противника, та бій за Кіркенес. У перебігу самого наступу радянськими силами було здійснено кілька морських десантів силами бригад морської піхоти та армійських підрозділів, першим був десант в губі Мала Волокова.

7 жовтня близько 8-ї ранку радянська артилерія починає обстріл позицій противника, через 2,5 години сухопутні підрозділи рушають до бою; на правому фланзі в німецьку оборону вклинюються 10-та гвардійська та 14-та стрілецькі дивізії, запеклі бої велися на горі Малимй Каріквайвіш. Того ж дня 131-й стрілецький корпус досягає річки Титовка; 99-му стрілецькому довелося долати серйозний опір противника, тому він не зміг зайняти його укріплені пункти в головній оборонній смузі. Середнє просування за день склало 4-10 кілометрів вглиб німецької оборони. Нацистська оборонна смуга була прорвана 99-м корпусом атакою в ніч з 7 на 8 жовтня.

Війська групи, що знаходилися східніше річки Західна Ліца (де було найбільше просування нацистських сил у напрямі Мурманська), котрою керував генерал Борис Пігаревич, починають наступ 9 жовтня. Тієї ж ночі морською бригадою було здійснено десант в фіорді Мааттівуоно; радянські солдати, вирушивши з півострова Середній, подолали хребет Муста-Тунтурі та рушили на Петсамо, відітнувши частину німецьких сил; до кінця дня перебрано контроль над дорогою Титовка — Пороваара.

126-й легкий гірськострілецький корпус (командував полковник Володимир Соловйов) в нічному наступі перейняв контроль над аеродромом Луостарі, після цього спільно із 114-ю дивізією 99 корпусу займає однойменний населений пункт. Зі сходу до Петсамо рухалася морська піхота та з'єднання від Західної Ліци, з півдня — 131-й корпус, контроль на заході — 72-га морська бригада, загрозу з півночі створював десант, котрий 13 жовтня оволодів гаванню Ліїнахамарі — німецькі сили опиняються з усіх сторін в оточенні.

11 жовтня відбувалися бої 126-го корпусу із 163-ю німецькою піхотною дивізією, котра намагалася пробитися до гарнізону Луостарі. Протягом 10-13 жовтня 31-ша лижній бригаді (командував полковник Степан Лисенко) та 72-й морській стрілецькій (полковник Іван Амвросов) щодня доводилося відбивати по 6-10 німецьких контратак.

На заключному відтинку операції 181-й розвідувальний загін Північного флоту здійснював бойові дії по зайняттю порту поблизу Ліїнахамарі. Укріплений нацистами порт прикривали миси Романов — на ньому розміщалися бетонні бункери з торпедними апаратами, з яких був добрий огляд місцевості при вході у бухту — це давало можливість торпедувати кораблі та човни; та Хрестовий — в гранітній основі останнього були обладані бліндажі, бункери, вогневі точки, окопи та різноманітні укріплення.

12 жовтня морський десантний загін під керунком майора Івана Барченка-Ємельянова та лейтенанта Віктора Леонова здійснює атаку 2-х нацистських батарей на мисі Хрестовому та у швидкоплинному бою з малими втратами захоплює їх. Після даної операції радянським силам було забезпечено успішне висадження десанту в Ліїнахамарі, перебирання контролю над місцевістю та подальше захоплення Петсамо.

17 жовтня частини 45-ї стрілецької дивізії (командир — генерал Ілля Панін) біля озера Якяля-Пяя виходять до норвезького кордону. 18 жовтня 253-й стрілецький полк даної дивізії форсує річку Вуоремі та вступає на територію Норвегії.

Частини німецьких 19-го гірськострілецького корпусу та 163-тя піхотна дивізія відступають на захід, намагаючись закріпитися на рубежі Кіркенес — Нікель — система озер по норвезькому кордону. Оборона Нікеля покладалася на групу військ, котрими керував генерал Фогель — складалася з підрозділів, що відступали від Луостарі та перебазованих з Фінляндії. З огляду на це до бою вводиться радянський другий ешелон — 31-й стрілецький та 127-й легкий стрілецький корпуси із завданням зайняти Ахмалахті, 20 жовтня радянські сили взяли Нікель у напівкільце.

21 жовтня німецькі сили здійснили спробу контратаки на річці Вуоремі, десантна баржа потоплена радянською авіацією.

22 жовтня 131-й корпус починає бій за населений пункт Тарнет, котрий до вечора був зайнятий; у тому ж часі морська піхота за підтримки флотської артилерії здійснювала зачистку узбережжя, 99-й стрілецький корпус вийшов на дорогу Ахмалахті — Кіркенес.

З кораблів Північного флоту було здійснено іще 3 успішні морські десанти в Фарагнер-фіорді, що посприяли радянському наступу: 18 жовтня в затоках Аресвуоно та Суолавуоно, 23-го — у Кобхольм-фіорді, 25-го — в Холменгро-фіорді.

Близько 9-ї години ранку передові червоноармійські загони увійшли до Кіркенесу, в місті було захоплено 11 військових катерів та з концтаборів визволено 1626 полонених.

27 жовтня 31-й корпус (керував генерал Мінзакір Абсалямов) зі сходу вступає в Наутсі, з півночі — 127-й легкострілецький корпус.

Нацистські сили при відступі у напрямі Кіркенеса у великих об'ємах здійснювали різноманітні загородження та проводили руйнування на дорогах; шлях на місто було заміновано, підвісний міст через фіорд підірвано.

Яр-фіорд радянські військові форсували на амфібіях та рибальських човнах; небайдужі норвежці на 2-х мотоботах їм в цьому допомагали, під обстрілом рятували екіпажі з підбитих амфібій та перевозили їх на другий берег. При наведенні 14-ю дивізією десантної переправи на плотах у часі форсування Ельвенес-фіорду та Бек-фіорду норвежці також допомагали червоноармійцям.

Уночі на 26 жовтня сили 99-го стрілецького корпусу форсують Ланг-фіорд та займають норвезькі населені пункти Бухольм, Вейнес, Ленкосельвен, Мункельвен, Стонга, Хебугтен.

За час боїв пошкоджень зазнало не менше 3 радянських літаків, втрачено не менш 29.

ВшануванняРедагувати

На найвищій точці мису Хрестовий в братській могилі поховані 20 розвідників, котрі загинули при зайнятті порту Ліїнахамарі.

В Кіркенесі встановлено фігуру радянського бійця зі зброєю в руках — праця норвезького скульптора С. Фредріксена.

Загалом 56 вояків за проведену операцію вдостоїлися звання Героя СРСР.

Єфрейтор Михайло Івченко, що 7 жовтня 1944 під час наступу закрив собою амбразуру, посмертно вшанований званням Героя СРСР.

Майор Іван Зимаков того ж дня при атаці на німецький спостережний пункт викликав вогонь на себе, також посмертно вдостоєний звання Героя СРСР (загинув у бою 18 жовтня).

Героя СРСР вдостоївся й молодший лейтенант Ашот Асріян — вогнем з танка знищив близько 40 автомобілів противника, із товаришами захопив групу полонених.

За форсування Яр-фіорду Героями СРСР стали:

За зайняття Петсамо 22-м з'єднанням та частинам Карельського фронту і 11-и Північного флоту та ряду авіаційних частин присвоєне почесне звання Печензьких.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати