Головко́ Арсе́ній Григо́рович (нар. 10 (23) червня 1906(19060623) — пом. 17 травня 1962) — радянський воєначальник, військово-морський діяч, адмірал (1944), командуючий Північним флотом в роки німецько-радянської війни.

Головко Арсеній Григорович
Народження10 (23) червня 1906(1906-06-23)
станиця Прохладна на Північному Кавказі в Кабардино-Балкарії
Смерть17 травня 1962(1962-05-17) (55 років)
Москва
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна Російська імперіяСРСР СРСР
Рід військПрапор ВМФ СРСР ВМФ СРСР
ОсвітаВійськово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова
Роки служби1925—1962
ПартіяВКП(б)
Звання Адмірал
КомандуванняКаспійська флотилія, Амурська флотилія, Північний флот, Балтійський флот
Війни / битвиГромадянська війна в Іспанії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Ушакова I ступеня Орден Ушакова I ступеня Орден Нахімова I ступеня Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Радянського Заполяр'я»
Медаль «За оборону Радянського Заполяр'я»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

Нагороди інших країн

Кавалер Великого хреста ордена Святого Олафа

Біографія

ред.

Рання кар'єра

ред.

Народився в станиці Прохолодна на Північному Кавказі, в Кабардино-Балкарії, один з семи дітей. Батько — козак, ветфельдшер, мати — селянка. У 1920 році вступив до комсомолу, два роки навчався на робітфаку в Ростові-на-Дону і підробляв в порту. Після робітфаку він поїхав до Москви, вчився у Сільськогосподарській академії імені Тімірязєва. У 1925 році Головко по комсомольському набору направили на Балтійський флот.[1].

У листопаді 1925 року — травні 1928 року вчився у Військово-морському училищі імені М. В. Фрунзе. Після закінчення училища направили в Морські сили Чорного моря. З травня по вересень 1928 рік служив вахтовим начальником есмінця «Фрунзе», потім до листопада 1929 року — командиром взводу, штурманом канонерського човна «Ленін».
У листопаді 1929 року — жовтні 1930 року — груповий штурман канонерських човнів Морських сил Каспійського моря. У жовтні 1930 року — травні 1931 року Головко навчався в мінному секторі Спеціальних курсів комскладу ВМС РСЧА. Після курсів його направили в Морські сили Балтійського моря. З травня по листопад 1931 року він був дивізіонним мінером дивізіону ескадрених міноносців[2].
У листопаді 1931 року — березні 1932 року Головко був викладачем Спеціальних курсів комскладу ВМС РСЧА.

Передвоєнні роки

ред.

У 1932 році направили флагманським мінером бригади тралення Тихоокеанського флоту. З січня 1933 року по серпень 1936 року Головко служив начальником штабу загону торпедних катерів особливого призначення, начальником штабу і командиром бригади торпедних катерів. Разом із товаришем по училищу А. В. Кузьміним він проводив експерименти з ефективного використання торпедних катерів, був прихильником нічних атак і одного разу на навчаннях флоту непомітно проскочив в бухту Золотий Ріг.
У 1937 році А. Г. Головко з групою добровольців направили в Іспанію. Там він під ім'ям дон Симон Гарсія Галвіс став радником начальника головної бази флоту Картахени[3].
Моряк брав участь у розробці планів операцій, виходив у море зустрічати транспорт з СРСР, з його ім'ям пов'язано потоплення франкістського крейсера «Балеарес». Моряка нагородили орденом Червоного Прапора. Після повернення його направили на Північний флот. Головко був на посаді начальника штабу флоту (травень — червень 1938 року), командував дивізіоном есмінців Північного флоту (червень — серпень 1938 року).
З серпня 1938 року по липень 1939 року командував Каспійською військовою флотилією, потім до липня 1940 року — Амурською військовою флотилією. 29 липня 1939 року він став флагманом 2-го рангу, 4 червня 1940 року йому присвоєно звання контр-адмірал.
26 липня 1940 року флагмана призначили командувачем Північним флотом. У цій посаді Арсеній Григорович пройшов усю Велику Вітчизняну війну. Для підняття боєздатності командувач поставив на ремонт максимальну кількість кораблів, а командирам інших наказав готувати екіпажі по-бойовому, без умовностей, в будь-яку погоду. Береговим артилеристам слід було боротися за перший залп, тилу — забезпечувати всім необхідним найвіддаленіші точки. Головко налагодив взаємодію з армією. Після загибелі підводного човна «Д-1» Головко, крім суворої догани, отримав вказівку проводити навчання на глибинах, що не перевищують робочої глибини занурень підводних човнів, але в Баренцевому морі такої можливості не було. Щоб не зірвати бойову підготовку, командувач ризикнув ігнорувати заборону. До травня 1941 року підводники вже відпрацьовували торпедні атаки[4].

Німецько-радянська війна

ред.

У перші дні війни противник накопичував сили біля кордону, діючи з повітря. Незважаючи на перевагу ворожої авіації в чисельності, літаки флоту завдавали ударів по аеродромах і портах противника, вступали в повітряні бої. Командувач зазначив незвичайний випадок, коли тихохідний розвідник МБР-2 атакував «Юнкерс» і змусив його відступити.
Командуванням флоту було евакуювано мирне населення, перевозили підкріплення для армії. Так як бракувало ескортних судів і пального для них,Головко вирішив відправити понад 155 торговельних і риболовецьких суден в Біле море вдень без охорони, поодинці і з різними інтервалами, а ворожу авіацію відвернути нальотами на її аеродроми. В результаті нестандартного рішення всі судна досягли мети благополучно.
Пізніше Головко писав:

  «Розрахунок виявився вірним. Ризик був необхідний, доцільний і тому виправданий. Тепер можна сказати: ще одне зіткнення розумів у війні на морі тут, у Заполяр'ї, виграно нами.»[5].  


29 червня гітлерівці перейшли в наступ на суші і відтіснили нечисленні сили 14-ї армії. Підтримка армії стала найважливішим для командувача флотом, бо наступ загрожував головній базі флоту. Ще до отримання наказу з Москви Головко вислав есмінці для артилерійської підтримки військ; хоча і міг їх прикрити з повітря лише 6 винищувачами. Завдяки тому, що один з полків 14-ї армії втримав позицію на гірському хребті Мустая-Тунтурі, німцям не вдалося прорватися до Мурманська. Згодом ця позиція була передана флоту, і моряки обороняли Північний оборонний район 3 роки. Флоту довелося сформувати і терміново відправити на фронт загони з корабельних фахівців, бо морською піхоти він не мав[6].
У складі Північного флоту було 8 есмінців, 7 сторожових кораблів, 2 тральщика, 15 підводних човнів, 15 мисливців за підводними човнами, інші судна і кораблі; чисельно він не поступався німецьким силам в портах Норвегії, але в будь-який момент противник міг підвести підкріплення. З 116 літаків половину становили старі машини; ворог мав явну перевагу в авіації, яка і ставала причиною загибелі кораблів і суден.[3]
У 1941 році німецькі есмінці потопили збройні траулери «Пассат» і «Туман», гідрографічне судно «Меридіан» та інші судна. Підводники Північного флоту на початку війни не домагалися результатів, поки не була відпрацьована тактика торпедних атак.
Головко про підводників писав:

  «До них успіх прийшов далеко не відразу, незважаючи на рішучість і відвагу командирів та екіпажів. Цих якостей було ще недостатньо, щоб окремі удачі змінилися постійним успіхом. Вирішували досвід, доскональне вивчення театру і прийомів противника, знання перешкод, та природних, і спеціально підготовлених гітлерівцями на тій чи іншій дільниці, мистецтво пошуку, майстерність при виборі моменту і напрямки торпедної атаки плюс спокійна військова зухвалість, приголомшуюча ворога».[7].  

Успіх підводникам приносили не тільки торпедні атаки, застосовували артилерію, а з часом і міни, які ставили у ворожих баз. 16 вересня 1941 року А. Г. Головко підвищили у віце-адмірали. У січні-березні 1943 року на Північний флот прибуло 5 підводних човнів, які прийшли з Тихого океану, обігнувши половину земної кулі. Підводники відразу включилися в бойові дії. До початку 1944 року Північний флот мав у своєму розпорядженні 23 підводні човни, 8 есмінців, 20 сторожових кораблів, 14 торпедних катерів, 63 мисливця і сторожові катери, 36 базових та 40 катерів-тральщиків, 353 літаки. Була сформована ескадра зі старих лінкора, крейсера та есмінців, отриманих від союзників за рахунок розділу італійського флоту.
31 березня 1944 року за заслуги Головко підвищили в адмірали[2]. У ході війни командувач Північним флотом застосував нові форми ведення збройної боротьби: проведення нападів на комунікації противника різними силами флоту (авіація, підводні човни, катери), використання підводних човнів методом нависаючої завіси, топмачтове бомбометання і низьке торпедометання для атак кораблів та суден. Північний флот провів кілька операцій з охорони внутрішніх комунікацій та зовнішніх конвоїв. Для оборони союзних конвоїв кораблі флоту здійснили 868 виходів у море, провели більше 1400 транспортів. Ім'я Головко не раз відзначали у наказах Верховного головнокомандування. Нарком ВМФ Н. Г. Кузнєцов вважав, що Головко був одним із найосвіченіших флотоводців, а успішні дії флоту на Півночі є найкращою атестацією для командувача.

Післявоєнний період

ред.

З квітня 1946 року по лютий 1947 року — заступник начальника Головного штабу, а потім до березня 1950 року — начальник Головного штабу — заступник головнокомандувача ВМС.
З березня 1950 року до серпня 1952 року — начальник Морського генерального штабу — перший заступник військово-морського міністра.
З 6 серпня 1952 року по 27 січня 1956 року Головко командував 4-м флотом на Балтиці. Під його прапором флот здійснював перші походи за кордон.
З листопада 1956 року Арсеній Григорович був першим заступником головкому ВМФ, вніс вагомий внесок у будівництво вітчизняного флоту, у вдосконалення його боєготовності. Був депутатом Верховної Ради СРСР 2-го і 4-го скликань. У ході Великої Вітчизняної війни адмірал вів щоденник, записи якого лягли в основу його мемуарів «Разом з флотом».
17 травня 1962 року помер у Москві.
Похований на Новодівичому цвинтарі. Пам'ятник на могилі виконав скульптор Л. Кербель[2]. Це була найбільша подяка за ту підтримку, яку молодий моряк отримав від адмірала А. Г. Головко.

Нагороди

ред.

Іноземні нагороди:

Особисте життя

ред.
  «...Чудовий був чоловік - талановитий, красивий, добрий. Дозволяв мені витрачати його гроші, вони в мене витікали між пальців. І в борг я давала. Коли він помер, ніхто борги не повернув, та я й не питала...» - згадує вдова Кіра Миколаївна[8].  

У 1944 році при трагічних обставинах померла перша жінка Арсенія Григоровича. Потім був роман з актрисою Великого Театра Ніною Горською.
У 1948 році адмірал Арсеній Григорович одружився з актрисою театра Кірою Івановою.
Дочка — Наталія, актриса. У 1974 році закінчила Школу-студію МХАТ(курс А. М. Карева), грала на сцені МХАТ[9].
Син — Михайло, офіцер ВМФ, капітан 1-го рангу. У 1971 році закінчив Вище військово-морське училище ім. М. В. Фрунзе, в 1978 році — Військово-морську академію. Служив на Чорноморському та Північному флотах, потім у Москві, у журналі «Морський збірник»[10].

Пам'ять

ред.
  • 18 грудня 1962 року ім'ям флотоводця назвали ракетний крейсер «Адмірал Головко» (колишній «Доблесний»).
  • У місті, де народився А. Г. Головко, його ім'ям названа одна з центральних вулиць, яка перетинає місто з заходу на схід, а також школа № 4[11]. В одному із скверів у центрі міста встановлено пам'ятник адміралу[12].
  • Імені А. Г. Головка названа одна з основних магістралей Нальчика, вулиці в Сєвероморську[13], Балтійську.

Джерела

ред.
  1. Боевой путь Советского Военно-Морскоро Флота .- 4-е изд., испр. и доп.- М.: Воениздат, 1988.- 607 с.
  2. Головко А. Г. Вместе с флотом .- М.: Воениздат, 1979.- 285 с.
  3. Егоров Г. М. Фарватерами Флотской службы: Записки командующего флотом .- М.: Патриот, 1992 .- 428 с.
  4. Лубченков Ю. Н. 100 великих полководцев Второй мировой / Ю. Н. Лубченков .- М., 2006 .- 480 с.- ISBN 5-9533-0573-7.
  5. Михайловский Н. Он мерил жизнь особой меркой .- М.: Воениздат, 1977.- 111 с.

Примітки

ред.
  1. Головко А.Г. Вместе с флотом. — М. : Воениздат, 1979. — С. 9.
  2. а б в г Головко Арсеній Григорович. historylib.org. Архів оригіналу за 24 грудня 2014. Процитовано 24 листопада 2014 року.
  3. а б Адмирал А.Г. Головко. flot.com. Архів оригіналу за 6 грудня 2014. Процитовано 27 листопада 2014 року.
  4. Головко А.Г. Вместе с флотом. — М. : Воениздат, 1979. — С. 12-13.
  5. Головко А.Г. Вместе с флотом. — М. : Воениздат, 1979. — С. 43.
  6. Боевой путь Советского Военно-Морского флота. — М. : Воениздат, 1988. — С. 178-179.
  7. Головко А.Г. Вместе с флотом. — М. : Воениздат, 1979. — С. 70-71.
  8. МХТ им.А.П. Чехова. mxat.ru. Архів оригіналу за 13 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014 року.
  9. Наталія Арсеніївна Головко. uk.rodovid.org. Архів оригіналу за 6 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014 року.
  10. Михайло Арсенійович Головко. uk.rodovid.org. Архів оригіналу за 6 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014 року.
  11. Музей «Боевой и трудовой славы». www.school4-golovko.narod.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 грудня 2014 року.
  12. "Школа жизни"- познавательный журнал. shkolazhizni.ru. Архів оригіналу за 29 червня 2013. Процитовано 3 грудня 2014 року.
  13. Управления культуры и международных связей администрации ЗАТО г. Североморска. dcir.ru. Процитовано 3 грудня 2014 року.[недоступне посилання з липня 2019]