Рух Опору (Норвегія)

Норвезький рух опору (норв. Norsk motstandsbevegelse under andre verdenskrig) — організація порятунку Норвегії від німецької окупації за часів Другої світової війни.

Наприкінці 1939 року за вказівкою Гітлера нацистське керівництво приступило до конкретного планування захоплення Данії та Норвегії. Багата продовольчими ресурсами Данія представляла для Третього Рейху великий інтерес. Операція із захоплення Данії розпочалася 9 квітня 1940 року в 4 години 15 хвилин. Керівництво Третього Рейху обіцяло данцям, що Німеччина не буде зазіхати на територіальну цілісність і політичну самостійність країни. Однак незабаром окупанти стали безцеремонно порушувати цю обіцянку. Рух Опору в Данії зародився і розвивався в дещо інших умовах, ніж в інших країнах Європи. Гітлерівці, захопивши країну, виявляли перший час відносну «коректність» у поводженні з населенням і «гнучкість» щодо місцевої влади. Спочатку Опір вівся тільки мирними засобами. Перехід до активних бойових дій стався пізніше, ніж в інших країнах Європи. Велику роль в організації руху Опору данського народу відіграли комуністи Данії. Вони закликали бити окупантів друкованим словом, зброєю, псувати обладнання тощо. У 1943 році комуністи ухвалили рішення створити об'єднану бойову організацію, куди б увійшли не тільки члени компартії, але й члени буржуазної партії, організація стала називатися «Громадянські партизани». У 1943 році спостерігалося посилення диверсійної діяльності збройних груп «Громадянських партизанів». Так, за період з лютого по червень в країні було здійснено 349 диверсійних актів, з них у Копенгагені - 133.

У 1944 році, коли німецько-нацистські війська на всіх фронтах війни неухильно наближалися до поразки, Данію охопила повсюдна хвиля диверсій. До кінця війни загальна чисельність борців руху Опору в Данії становила понад 42 тисяч чоловік.

У своїх агресивних планах Третій Рейх приділяв велику увагу Норвегії. Із захопленням цієї країни створювався чудовий плацдарм для нападу на Радянський Союз з півночі, а знамениті норвезькі фіорди як не можна краще підходили для розміщення німецьких військово-морських сил. О 4 годині 30 хвилин 9 квітня 1940 німецькі збройні сили почали висадку на норвезьке узбережжя. Уряд, відхиливши пред'явлений гітлерівцями ультиматум, евакуювали в глиб країни. Вже до середини дня 9 квітня нацистські сили захопили Осло і все узбережжя до Нарвіка.

Влітку 1940 року в країні став розгортатися рух Опору, на чолі якого стали комуністи. 10 серпня 1940 ЦК Комуністичної партії Норвегії звернувся до трудящих країни із закликом розгорнути боротьбу проти нацистів. Восени в Бергені, Тронхеймі, Сарпсборг та інших містах відбулися антинацистські демонстрації. На промислових підприємствах почастішали випадки саботажу і диверсій. У вересні 1941 року в столиці застрайкувало понад 40 тисяч робітників. Гітлерівці ввели в Осло надзвичайний стан, справили масові арешти і розстріли профспілкових діячів В. Ханстеена і Р. Вікстрема. Попри це, в листопаді провели страйк студенти столичного університету. Норвезькі буржуазні діячі, які не визнали владу окупантів, створили військову організацію «Мілорг». Бійці Опору здійснювали диверсії на підприємствах, які працювали на гітлерівську Німеччину. У кінці 1944 - початку 1945 року диверсійні дії на залізницях і в портах поставили окупантів у критичне становище. Так, 15 березня 1945 єдина залізниця, що з'єднує південну частину Норвегії з північної, була підірвана більш ніж в 1000 місцях. Патріоти закладали міни в трюми пароплавів, що прямували до Німеччини з награбованим вантажем, і вони вибухали в море.

Після звільнення радянськими військами північної частини Норвегії на цій території була створена норвезька адміністрація, і радянські війська покинули Норвегії.

За час війни норвезький народ втратив 10 тисяч своїх синів і дочок, втратив більш ніж половину тоннажу торгового флоту. Загальні матеріальні втрати обчислювалися сумою в 20 млрд. довоєнних крон.

Джерела

• Пер Хансон. Если даже отнимут жизнь… (сага о семье Морсет). М., 1965.
• Письма узников Эттерстада // «Вопросы истории», № 1, 1967.
• В. В. Рогинский. Историография движения Сопротивления в Норвегии // Зарубежная историография антифашистского движения Сопротивления в странах западной Европы / сб., АН СССР, институт всеобщей истории. М., 1988. — С. 151-178.

Посилання

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рух Опору (Норвегія)