Відкрити головне меню
HMS «Найджерія» (60)
HMS Nigeria (60)
HMS Nigeria.jpg
Британський легкий крейсер «Найджерія» у Норт-Чарлстоні. США
Служба
Тип/клас легкий крейсер типу «Коронна колонія»
Держава прапора Велика Британія Велика Британія
Належність  Військово-морські сили Великої Британії
На честь єдиний корабель на ім'я «Нігерія»[Прим. 1]
Корабельня Vickers-Armstrongs, Ньюкасл-апон-Тайн
Замовлено 20 грудня 1937
Закладено 6 лютого 1938
Спущено на воду 18 липня 1939
Введено в експлуатацію 23 вересня 1940
На службі 19401957
Виведений зі складу флоту 29 серпня 1957 року проданий Індійським ВМС під назвою INS «Майсур»
Нагороди 6 бойових відзнак[Прим. 2][1]
Бойовий досвід Друга світова війна
Битва за Атлантику
Операція «Клеймор»
Конвой WS 5A
Операція «Гонтлет»
Арктичні конвої
* Конвой PQ 9
* Конвой QP 7
* Конвой PQ 11
* Конвой QP 8
* Конвой PQ 14
* Конвой QP 10
* Конвой PQ 15
* Конвой PQ 16
* Конвой QP 12
* Конвой PQ 17
* Конвой QP 13
Середземномор'я
Мальтійські конвої
* Операція «П'єдестал»
Війна на Тихому океані
Операція «Трансом»
Операція «Кокпіт»
Бірманська операція
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 8 530 тонн (стандартна)
10 450 тонн
Довжина 169,3 м
Ширина 18,9 м
Осадка 5 м
Бронювання Пояс: 82,5-88,9 мм
Палуба: 51 — 32 мм
Траверси: 51 мм
Башти: 25-51 мм
Барбет: 25 мм
Артилерійські погреби: 83 мм
Бойова рубка: 102 мм
Технічні дані
Рухова установка 4 × парових турбіни Parsons
4 × парових котли Admiralty
Гвинти 4
Потужність 72 500 к.с.
Швидкість 33 вузли (61 км/год)
Дальність плавання 6 520 миль (12 080 км) на швидкості 13 вузлів (24 км/год)
Екіпаж 730 офіцерів та матросів
650 — у мирний час
Озброєння
Артилерія 12 (4 × 3) × 152-мм гармат BL 6 inch Mk XXIII
8 (4 × 2) × 102-мм універсальних гармат QF 4 inch Mk XVI
Торпедно-мінне озброєння 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів TR-4
Зенітне озброєння 8 (4 × 2) × 40-мм зенітних гармат Bofors L60
12 (3 × 4) × 40-мм зенітних гармат QF 2 Mark II
12 (6 × 2) × 20-мм зенітних гармат «Ерлікон»
Авіація 2 розвідувальні гідролітаки Supermarine Walrus[Прим. 3]

«Найджерія» (60) (англ. HMS Nigeria (60) — військовий корабель, легкий крейсер типу «Коронна колонія» підкласу «Фіджі» Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.

Легкий крейсер «Найджерія» був закладений 6 лютого 1938 року на верфі компанії Vickers-Armstrongs у Ньюкасл-апон-Тайн. 18 липня 1939 року він був спущений на воду, а 23 вересня 1940 року увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії.

Крейсер взяв активну участь у бойових діях на морі в Другій світовій війні, бився у Північній Атлантиці, на Середземному морі, біля берегів Франції, Англії, Норвегії, на Тихому океані, біля берегів Голландської Ост-Індії й Бірми. Він залучався до проведення спеціальних операцій британських командос, супроводження атлантичних, арктичних та мальтійських конвоїв. За проявлену мужність та стійкість у боях бойовий корабель відзначений шістьма бойовими відзнаками[1].

Дизайн та конструкціяРедагувати

«Найджерія» належав до серії легких крейсерів «Коронна колонія», що розроблялись у відповідності до вимог Другої Лондонської конференції 1936 року, яка обмежувала водотоннажність крейсерів у 8 000 тонн. Легкий крейсер мав корпус загальною довжиною між перпендикулярами 169,3 м, бімс — 18,9 м та осадку до 5 м. Водотоннажність бойового корабля становила: стандартна — 8 530 довгих тонн та повна — 10 450 довгих тонн відповідно.

Енергетична установкаРедагувати

Головна енергетична установка крейсера «Найджерія» складалася з чотирьох триколекторні Адміралтейських котлів з пароперегрівником і чотирьох одноступінчатих турбозубчатих агрегатів Парсонса. Схема — ешелонна; котли розташовані попарно у двох котельних відділеннях, ТЗА — у двох машинних. Робочий тиск пари в котлах підняли з 24,61 кг/см² (24,29 атм.) і 343 °С до 28,1 атм. (28,47 кг/см²) і температури 370 °С, що було вище ніж на американських «Бруклін» (28,2 кг/см², температура — 342 °С). Енергетична установка на крейсері мала найбільший коефіцієнт питомої потужності серед усіх британських крейсерів часів Другої світової війни — 55,6 к.с./т. Дальність ходу на 16 вузлах при чистому дні на крейсерських турбинах становила 10 927 — 10 556 км. Швидкість ходу в морі — 30,3 вузли.

ОзброєнняРедагувати

Артилерійське озброєння крейсера включало дванадцять 152-мм і вісім 102-мм універсальних гармат. При конструюванні корабля боєкомплект до гармат обох видів скоротили до 150 снарядів на ствол, це було зроблено для дотримання 8 000-тонного обмеження стандартної водотоннажності, хоча місткість льохів дозволяла приймати по 200 снарядів кожного калібру.

152-мм гармати Мк XXIII з довжиною ствола в 50 калібрів були гарматами головного калібру на всіх британських легких крейсерах передвоєнної побудови, починаючи з «Ліндера». На крейсері ці гармати монтувалися в тригарматні баштові установки — по дві на носі та на кормі по лінійно-піднятій схемі. Максимальний кут піднесення +60°, зниження на −5°. Швидкострільність — 8 пострілів на хвилину. Маса снаряда (напівбронебійний CPBC і фугасний HE) — 50,8 кг, початкова швидкість — 841 м/с. Боєзапас становив 200 пострілів на ствол, живучість ствола — 1100 пострілів.

Допоміжна артилерія крейсера складалась з восьми 102-мм/45 універсальних гармат QF 4 inch Mk XVI у чотирьох спарених установках. Максимальний кут піднесення +80°, зниження на −10°. Швидкострільність — 15-20 пострілів на хвилину на максимальну дальність 18 150 м під кутом 45° та 11 890 м під кутом 80°. Маса снарядів різного типу — 28,8-30,28 кг, початкова швидкість — 811 м/с. Боєзапас становив 200 пострілів на ствол, живучість ствола — 600 пострілів.

Зенітне озброєння корабля включало чотири здвоєні 40-мм зенітні гармати Bofors L60, три зчетверені 40-мм автоматичні зенітні гармати QF 2 Mark II «пом-пом» та шість спарених 20-мм зенітних гармат кулемети «Ерлікон».

Торпедне озброєння складалося з двох трьохтрубних 21-дюймових (533-мм) торпедних апаратів, що розташовувалися по обох бортах крейсера.

Бойовий шляхРедагувати

1940Редагувати

20 жовтня 1940 року після завершення ходових випробувань корабель перейшов до Скапа-Флоу. 28 числа крейсер уведений до 10-ої крейсерської ескадри Домашнього флоту та визначений до виконання завдань у Південно-західних підходах для перехоплення ворожих конвоїв поблизу європейського узбережжя та захисту союзних конвоїв для чого переведений до Плімута[1].

1941Редагувати

4 березня 1941 року оперативна група флоту, до складу якої увійшов крейсер «Найджерія», підтримувала спеціальну операцію «Клеймор» з висадки британських командос на Лофотенські острови. Загони No. 3 та No. 4 мали завдання рейдерським нальотом захопити та знищити усі промислові об'єкти, які виробляли з риб'ячого жиру гліцерин для вибухових речовин, так необхідних гітлерівській Німеччині на фронтах війни[Прим. 4].

26 червня крейсер «Найджеріа» разом з есмінцями «Джупіте», «Бедуїн» та «Тартар» вийшов у похід до норвезького острову Ян-Маєн, де за даними розвідки перебувало погодне судно Lauenburg. 28 червня екіпаж «Тартара» узяв німецький корабель на абордаж та захопив важливу літературу й секретне обладнання «Енігма», а потім розстріляв з корабельного озброєння судно ворога.

3 серпня 1941 року крейсер «Найджерія» включений до ескортного угруповання морського десанту, що під командуванням віце-адмірала Ф. Віана готувалась до проведення спеціальної операції «Гонтлет», з висадки британських командос на лайнері «Імператриця Австралії», що вийшли десантом на захоплення Шпіцбергену та знищення німецьких вугільних шахт[Прим. 5]. 19 серпня рейдова група британських військовослужбовців висадилась на узбережжя та приступила до виконання завдань операції. Мирне населення було евакуйоване до Архангельська та Британії, а промислові потужності видобутку вугілля були виведені з ладу[1].

1942Редагувати

10 квітня 1942 року «Найджеріа» увійшов до ескорту конвою PQ 14, який очолювали лінкори «Кінг Джордж V» та «Герцог Йоркський»[Прим. 6] і зворотного конвою QP 10[1].

29 квітня 1942 року брав участь у супроводі конвою PQ 15, що йшов до Росії під командуванням адмірала Д.Тові[Прим. 7].

У травні 1942 року «Найджерія» входив до сил ескорту великого конвою PQ 16[Прим. 8], який супроводжував 35 транспортних суден (21 американське, 4 радянські, 8 британських, 1 голландське та одне під панамським прапором) до Мурманська від берегів Ісландії зі стратегічними вантажами і військовою технікою з США, Канади і Великої Британії. Їх супроводжували 17 ескортних кораблів союзників, до острова Ведмежий конвой прикривала ескадра з 4 крейсерів і 3 есмінців[2].

Попри атакам німецького підводного човна U-703, повітряним нападам бомбардувальників He 111 та Ju 88 бомбардувальних ескадр I./KG 26 і KG 30 конвой, втратив сім суден і ще одне повернуло назад на початку походу, дістався свого місця призначення[3].

30 червня 1942 року разом авіаносцем «Вікторіос», лінкорами «Дюк оф Йорк» і «Вашингтон», важким крейсером «Камберленд» та есмінцями вийшов на прикриття арктичного конвою PQ 17 у ролі далекого крейсерського ескорту[Прим. 9].

4 липня Адміралтейство отримало повідомлення про вихід у море німецького лінкора «Тірпіц» і перший морський лорд адмірал флоту Д.Паунд віддав наказ «Конвою розсіятися!». Супроводжуючі конвой бойові кораблі відкликали для перехоплення «Тірпіца», а усі транспортні судна кинули напризволяще. Як з'ясувалося згодом, інформація про вихід німецького лінкора виявилася хибною, тоді як конвой, залишений без захисту, став легкою здобиччю німецьких підводних човнів і торпедоносців. Як наслідок, 22 транспорти та 2 допоміжних судна зі складу 35 транспортних суден конвою були потоплені.

2 серпня 1942 року крейсер включений до складу сил з лінкором «Нельсон», авіаносцем «Вікторіос», крейсерами «Каїр», «Кеніа» та «Манчестер», що мали посилити конвой WS 21S до Мальти.

З 9 по 15 серпня 1942 року корабель під прапором командира з'єднання «X» контр-адмірала Г. Барроу активно діяв у супроводі сумнозвісного конвою WS 21S, який йшов з Гібралтару до обложеної Мальти. До складу ескортної групи конвою під командуванням віце-адмірала Едварда Сіфрета входили 2 лінкори, 4 ескадрених авіаносці, 7 крейсерів і 32 есмінці[Прим. 10]. Ескортне з'єднання вважалося найпотужнішим за всю війну, що виділялося на супровід конвою. Британське адміралтейство повністю усвідомлювало, що доля острова залежить від того, скільки транспортів добереться до острова. Особливо важливим був американський танкер «Огайо», зафрахтований міністерством військових перевезень і укомплектований британською командою.

11 серпня 1942 року британський авіаносець «Ігл» був потоплений німецьким підводним човном U-73. 13 серпня під час авіаційного нальоту німецької та італійської бомбардувальної авіації «Найджеріа» був уражений торпедами італійського підводного човна «Аксум» і зазнав серйозних пошкоджень. У супроводі есмінців «Вілтон», «Бістер» і «Деруент» крейсер повернув до Гібралтару[1].

Загалом під постійними атаками німецьких та італійських кораблів, підводних човнів, торпедоносців та бомбардувальників, конвой WS 21S втратив один авіаносець, 2 легких крейсери, ескадрений міноносець та дев'ять торговельних суден з чотирнадцяти. Ще 1 авіаносець і 2 легких крейсери були пошкоджені у наслідок безперервних нападів[Прим. 11]. Проте 32 000 тонн генерального вантажу і 15 000 тонн палива поповнили майже порожні сховища Мальти. Це дозволило острову не тільки відбивати атаки противника, а й відновити активні операції на італо-німецьких комунікаціях, що ведуть до Африки.

Після нетривалого ремонту в доках Гібралтару крейсер «Найджеріа» здійснив перехід до верфей США, де встав на капітальний ремонт та модернізацію. Відновлення крейсеру тривало до вересня 1943 року, а до грудня продовжувались регламентні роботи та випробування, після яких «Найджеріа» включили до складу 4-ої крейсерської ескадри Східного флоту.

1944Редагувати

27 березня 1944 року крейсер «Найджерія» прибув на Цейлон, де приєднався до решти кораблів Східного флоту.

19 квітня 1944 року крейсер узяв участь у повітряно-морській операції з підтримки бомбардування авіаносною авіацією союзників (оперативні групи 69[Прим. 12] та 70) важливих цілей — об'єктів нафтової промисловості — на окупованій японськими військами території острову Сабанг (північніше Суматри).

З 16 на 17 травня «Найджерія» залучався до прикриття чергової масштабної військової операції із завдавання ураження японським об'єктам на окупованому острові Сурабая. 6 травня 65-та оперативна група Східного флоту під командуванням адмірала Дж. Сомервілля[Прим. 13] вийшла з Тринкомалі й попрямувала в бік Голландської Ост-Індії. Одночасно 66-та оперативна група віце-адмірала А. Пауера вийшла з Коломбо[Прим. 14][1].

1 грудня 1944 року з крейсерами «Кеніа», «Ньюкасл», «Фібі» «Найджерія» сформував 61-шу оперативну групу флоту, яка призначалась для посилення угруповання союзників, що діяло на бірманському напрямку.

1945Редагувати

1 січня 1945 року корабель разом з ескортним авіаносцем «Емір», крейсерами «Ньюкасл» і «Фібі» та трьома есмінцями підтримували з моря висадку 3-ої британської бригади командос на плацдарм поблизу півострову Акуяб у Бірмі.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Colledge, J. J.; Warlow, Ben (2006) [1969]. Ships of the Royal Navy: The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham Publishing. ISBN 978-1-86176-281-8.
  • Raven, Alan; Roberts, John (1980). British Cruisers of World War Two. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-922-7. 
  • Whitley, M J (1995). Cruisers of World War Two: An International Encyclopedia. London: Arms and Armour Press. с. 104 & 109. ISBN 1-85409-225-1. 

ПриміткиРедагувати

Виноски
  1. на честь британської колонії Нігерія
  2. 6 бойових відзнак за участь у кампаніях та битвах: за Атлантичну кампанію (1941), за Норвезьку кампанію (1941), за арктичні конвої (1942), за мальтійські конвої (1942), за бої на острові Сабанг (1944), за Бірманську кампанію (1944-1945).
  3. пізніше зняті з озброєння
  4. Далеке супроводження забезпечувалось лінкорами «Кінг Джордж V» і «Нельсон» та крейсерами «Дідо» і «Найджерія».
  5. Для висадки гарнізону залучались: крейсери «Найджеріа» та «Аврора», есмінці «Антілоуп», «Ентоні», «Тартар», «Екліпс» і «Ікарус».
  6. Ескорт конвою PQ 14: лінкори «Кінг Джордж V» та «Герцог Йоркський», авіаносець «Вікторіос», важкі крейсери «Кент» і «Норфолк», легкі крейсери «Найджеріа» та «Единбург», есмінці: «Амазон», «Бігл», «Бедуїн», «Біве», «Беверлі», «Бульдог», «Ескімо», «Ескапейд», «Фокнор», «Форсайт», «Форестер», «Ледбарі», «Матчлес», «Міддлтон», «Онслоу», «Оффа», «Сомалі», «Вітланд», «Вілтон», тральщики, корвети та інші кораблі супроводження й забезпечення.
  7. Ескорт конвою PQ 15: лінкори «Кінг Джордж V», «Герцог Йоркський», американський «Вашингтон», авіаносець «Вікторіос», важкі крейсери «Лондон» і американські «Вічита» та «Тускалуза», легкі крейсери «Найджеріа» та «Кеніа», есмінці: «Бадсворт», «Боудісіа», «Ескапейд», «Фокнор», «Хашлі», «Інглефельд», «Ламертон», «Ледбарі», «Марна», «Мартин», «Матчлес», «Міддлтон», «Орібі», «Панджабі», «Сомалі», «Сент-Олбанс», «Уредд», «Медісон», «Планкетт», «Вейнрайт», «Вілсон», «Веномоус», тральщики, корвети та інші кораблі супроводження й забезпечення.
  8. Ескорт конвою PQ 16: лінкори британський «Герцог Йоркський» і американський «Вашингтон», авіаносець «Вікторіос», важкі крейсери «Норфолк», «Лондон», «Кент» і американський «Вічита», легкі крейсери «Ліверпуль» та «Найджеріа», есмінці: британські «Акейтіз», «Ашанті», «Бланкні», «Екліпс», «Фокнор», «Фьюрі», «Гарланд», «Ікарус», «Інтрепід», «Ламертон», «Ледбарі», «Марна», «Мартин», «Міддлтон», «Онслоу», «Орібі», «Волонтир», «Вітленд», американські «Мейрант», «Рінд», «Рован» і «Вейнрайт», радянські «Грозний», «Куйбишев» та «Сокрушительний»; підводні човни «Сівулф» і «Трайдент», допоміжний корабель ППО «Аланбенк», тральщики «Брамбл», «Госсамер», «Хазард», «Леда», «Сігал», чотири корвети типу «Флавер» та французький корвет «Розелі», RFA Black Ranger (A163) та інші кораблі супроводження й забезпечення.
  9. До складу далекого ескорту конвою PQ 17 входили 17 бойових кораблів: авіаносець «Вікторіос», лінкори: британський «Дюк оф Йорк» й американський «Вашингтон», важкий крейсер «Камберленд», легкий крейсер «Найджеріа», есмінці: британські «Ашанті», «Ескапада», «Фокнор», «Марна», «Мартин», «Онслот», «Онслоу» та американські «Райнд» і «Мейрант»; ескортні міноносці «Бланкні», «Міддлтон», «Вітленд».
  10. 2 лінкори «Нельсон» і «Родні», 4 ескадрених авіаносці «Ф'юріос», «Вікторіос», «Індомітебл» та «Ігл», 7 крейсерів «Каїр», «Кеніа», «Манчестер», «Найджеріа», «Карібдіс», «Фібі» та «Сіріус» і 32 есмінці «Ескімо», «Сомалі», «Тартар», «Антелоуп», «Ітуріель», «Лафорей», «Лайтнінг», «Лукаут», «Квентін», «Вансітарт», «Вішарт», «Зетланд», «Ашанті», «Форсайт», «Фьюрі», «Ікарус», «Інтрепід», «Патфайндер», «Пенн», «Бістер», «Брамгам», «Деруент», «Ледбарі», «Вілтон», «Амазон», «Кеппель», «Малькольм», «Веномоус», «Відет», «Весткотт», «Волверін» і «Ресле».
  11. Конвой WS 21S зазнав наступних втрат: затонули — авіаносець «Ігл», 2 крейсери «Каїр» і «Манчестер», ескадрений міноносець «Форсайт»; пошкоджені — авіаносець «Індомітебл» та два крейсери «Кеніа» та «Найджеріа».
  12. 69-та оперативна група союзного флоту: лінійні кораблі британські «Квін Елізабет» (флагманський корабель адмірала Дж. Сомерсвілля — командувача Східним флотом) та «Веліант», французький «Рішельє»; 5 легких крейсерів: «Ньюкасл», «Найджерія», «Цейлон», новозеландський «Гамбія» та голландський «Тромп»; лідер ескадрених міноносців «Ротергам»; 8 есмінців: «Рейсхорс», «Пенн», «Пітард», «Кіберон», «Нейпір», «Непал», «Нізам» та «Ван Гален».
  13. 65-та оперативна група під командуванням адмірала Дж. Сомервілля: лінійні кораблі британський «Квін Елізабет» і французький «Рішелье», крейсери «Ньюкасл», «Найджерія» і голландський «Тромп», 7 есмінців: «Ротердам», «Рейсхорс», «Пенн», «Нейпір», «Непал», «Кіберон», «Квікматч» та «Ван Гален».
  14. 66-та оперативна група союзного флоту: лінійний крейсер «Рінаун» (флагманський корабель віце-адмірала А. Пауера); авіаносці «Ілластріас» та «Саратога»; крейсери «Цейлон» і новозеландський «Гамбія»; есмінці: «Квіліам», «Квінборо», «Квадрант», «Данлеп», «Каммінгз» і «Феннінг».
Джерела