Норвезька кампанія

Норве́зька кампа́нія (1940) або Норвезька операція — військова кампанія збройних сил Норвегії та західних союзників проти військ нацистської Німеччини після їх вторгнення на територію нейтральної Норвегії в ході проведення операції «Везерюбунг» під час Другої світової війни.

Норвезька кампанія
Операція «Везерюбунг» Західний фронт
Зверху зліва за годинниковою стрілкою: — німецька піхота сходить вгору по крутому схилу біля міста Багн (Сьор-Єурдал); — норвезький король Хокон VII разом з сином кронпринцом Олафом поблизу укриття в Молде під час німецького бомбардування міста у квітні 1940; — норвезька фортеця Оскарсборг під ударами німецької бомбардувальної авіації 9 квітня 1940; — німецька гірська піхота в боях під Нарвіком; — норвезька артилерійська обслуга польової гармати 7,5-см зразка 1901 в боях північніше Нарвіка. Травень 1940 Зверху зліва за годинниковою стрілкою: — німецька піхота сходить вгору по крутому схилу біля міста Багн (Сьор-Єурдал); — норвезький король Хокон VII разом з сином кронпринцом Олафом поблизу укриття в Молде під час німецького бомбардування міста у квітні 1940; — норвезька фортеця Оскарсборг під ударами німецької бомбардувальної авіації 9 квітня 1940; — німецька гірська піхота в боях під Нарвіком; — норвезька артилерійська обслуга польової гармати 7,5-см зразка 1901 в боях північніше Нарвіка. Травень 1940
Дата: 9 квітня — 10 червня 1940 Місце: Норвегія Результат: Перемога нацистської Німеччини; Німецька окупація Норвегії (1940-1945) Територіальні зміни: окупація німецьким Вермахтом Норвегії
Сторони
Союзники: Норвегія  Велика Британія  Франція Військо Польське на Заході	Країни Осі:  Третій Рейх
Командувачі
Христіан Лааке Отто Руге В.Корк А.де Віарт	Еріх Редер Ніколаус фон Фалкенгорст Едуард Дітль
Військові сили
Загалом: ~93 000 Норвегія: 6 дивізій ~ 55 000 бойові частини Союзники: ~38 000	7 дивізій 1 парашутно-десантний батальйон ~ 100 000 о/с
Втрати
Загалом: ~ 6 602 британці: На землі: 1 869 загиблих, поранених та зниклих безвісти На морі: ~ 2 500 загиблих та зниклих 1 авіаносець 2 крейсери 7 есмінців 1 підводний човен 112 літаків французи та поляки: 533 загиблих, поранених та зниклих безвісти 2 есмінці 2 підводних човнів норвежці: ~ 1 700 загалом, з яких 860 загиблих 107 кораблів затонуло або захоплено ~ 70 суден або військових транспортів потонуло (норвезьких та союзних)	Офіційні дані Німеччини: 5 296 (1 317 загиблих в боях на землі, 2 375 загиблих на морі 1 604 поранених) Матеріальні втрати: 1 важкий крейсер 2 легких крейсери 10 есмінців 6 підводних човнів 2 торпедних катерів 15 легких морських кораблів 21 військове транспортне судно 90-240 літаків
~ 400

З початком вторгнення Вермахту на територію північних країн Європи, британські та французькі експедиційні війська прибули до Норвегії, намагаючись допомогти в протистоянні агресії. Попри значні успіхи у боях у північній частині країни, початок німецької операції у Франції змусив союзників відвести значну частину військ з Норвегії; норвезький уряд емігрував до Лондона. Кампанія закінчилася повною окупацією Норвегії німецькими військами, деякі формування норвезьких збройних сил продовжили боротьбу за межами країни. Військова кампанія на території країни тривала 62 доби, тим самим перетворюючи бойові дії норвежців по протидії агресії найтривалішими в історії Другої світової війни, за винятком німецько-радянської війни.

Передісторія

На початку Другої Світової війни країни Скандинавії оголосили нейтралітет, однак їх стратегічне значення у війні було очевидне як для союзників, так і для Третього Рейху. У жовтні-листопаді 1939 року обговорювалося питання можливої інтервенції на північ Скандинавії.

30 листопада 1939 року Радянський союз розпочав військову агресію проти Фінляндії. Велика Британія домагалася від Норвегії і Швеції дозволу на відправку експедиційного корпусу на допомогу Фінляндії. Це дало б можливість де-факто взяти під військовий контроль порти Нарвік і Лулео, перекривши німцям доступ до шведської руди, а в перспективі — завадити їм створити бази для підводних човнів на узбережжі Норвегії.

План мав кодову назву «R4», але підготовка до нього тривала дуже повільно, тому що почалась із запізненням через марні сподівання прем'єр-міністра Невілла Чемберлена на неофіційне сприяння Норвегії у його реалізації. Коли ж після укладення в березні 1940 року Московського мирного договору, що завершував Зимову війну, втратила свою актуальність формальна мотиваційна складова плану. Й тому Військовим кабінетом було вирішено перейти до операції «Вілфред», остаточно затвердженої 3 квітня, і вкрити мінними полями територіальні води Норвегії поблизу міст Молде і Берген, щоб змусити німецькі транспорти з рудою вийти у міжнародні води, де вони були б вразливі перед британським флотом. Розрахунок був на те, що це неминуче викличе військову реакцію Німеччини, принаймні у формі демонстрації намірів висадитись у Норвегії, що було б негайно використано Лондоном як підтвердження нездатності Норвегії дотримуватись нейтралітету і дало б привід десантувати у Нарвіку 18-тисячний контингент. Однак розрахунок британців виявився хибним.

Задній план

Стратегічна важливість Норвегії в конфлікті

І Франція, і Сполучене Королівство раніше підписали договори про військову допомогу з Польщею, тому через два дні після початку вторгнення Німеччини в Польщу 1 вересня 1939 року обидві країни оголосили Німеччині війну. Однак жодна з них не взялася за відкриття фронту на Заході, і жодного серйозного протистояння між двома сторонами не відбулося під час так званої дивної війни.

З боку союзників стратегія була в основному оборонною і полягала в очікуванні удару на лінії Мажино, і в підготовці до втручання в Бельгію в разі порушення нейтралітету Бельгії німцями. З німецького боку більшість членів вищого військового командування вважали, що вони ще не мають у своєму розпорядженні достатніх сил для початку нападу на Францію. Але Норвегія була місцем, де обидві сторони могли завдати ударів одна одній.

Норвегія, незважаючи на свій нейтралітет, мала велике стратегічне значення для обох таборів з двох основних причин. По-перше, порт Нарвік, звідки доставлялася велика кількість шведської залізної руди, від якої залежала німецька військова промисловість; цей шлях був особливо важливий у зимові місяці, коли Балтійське море було заблоковане льодом. Нарвік набув ще більшого значення, коли британці зрозуміли, що проект «Кетрін» — план взяття під контроль Балтики — неможливий. По-друге, порти Норвегії, ймовірно, становили діри в блокаді Німеччини, надаючи їй доступ до Атлантики.

Іншим важливим моментом є те, що Норвегія також була важливою з символічної точки зору через натхнення völkisch нацистської партії Адольфа Гітлера. Багато хто з її представників дійсно бачили країну колискою так званої арійської раси.

Зимова війна

Коли Радянський Союз вторгся до Фінляндії 30 листопада 1939 року, союзники стояли поруч з Норвегією та Швецією, підтримуючи Фінляндію проти непропорційно більшого агресора.

Ця ситуація представляла можливість для союзників, які, таким чином, могли сподіватися, хоч і були щиро згуртовані на користь Фінляндії, використати цей привід, щоб надіслати допоміжні війська, і використати це попутно, щоб окупувати шведські шахтарські райони та норвезькі порти. План, спочатку розроблений союзниками, передбачав відправку двох дивізій чисельністю 15 000 осіб, готових до бою в можливому великомасштабному протистоянні в центральній Швеції.

Ця ініціатива стурбувала Німеччину. Німецько-радянський пакт фактично поставив Фінляндію в радянську зону впливу, і в результаті німці проголосили нейтралітет у цьому конфлікті. Потім ця політика спровокувала сплеск антинімецьких настроїв у всій Скандинавії, Німеччина вважалася союзником Радянського Союзу. Тоді німецьке верховне командування серйозно побоювалося, що Норвегія та Швеція дозволять розмістити війська союзників на своїх територіях, щоб втрутитися на користь Фінляндії.

Однак такого розгортання так і не відбулося, тому що Норвегія та Швеція, які перебували в скрутному становищі після того, як стали свідками «зради Заходу» проти Польщі під час вторгнення у вересні, не бажали поставити під загрозу свій нейтралітет і бути втягнутими у війну, дозволивши іноземним військам проїзд через їх територію. Після підписання Московського мирного договору 12 березня 1940 року всі плани союзників були залишені.

Вудкін Квіслінг і перші німецькі наближення

На початку конфлікту німецьке верховне командування вважало, що нейтральна Норвегія — найкраще, що могло з ними статися. До тих пір, поки союзники не могли увійти в норвезькі територіальні води, існували безпечні проходи для торговельних кораблів, що плавали вздовж скандинавського узбережжя, перевозячи імпортовану шведську руду.

Гранд-адмірал Еріх Редер, однак, вважав, що вторгнення є кращим. Він вважав, що норвезькі порти забезпечать кращі бази для операцій підводних човнів, які використовувалися в облозі Британських островів, і що також можливо, що союзники розглянуть питання про висадку там.

11 грудня 1939 року Гітлер і Редер зустрілися з Віудкіном Квіслінгом, колишнім міністром оборони Норвегії, який став лідером норвезької фашистської партії Nasjonal Samling. Зауваження, приписувані Квіслінгу на цій зустрічі, стосувалися значної загрози британського вторгнення до Норвегії та стверджували, що норвезький уряд буде схильний, таємно, співпрацювати у випадку німецької окупації (що виявилося помилковим). Він також повідомив своїм співрозмовникам, що зміг запевнити їх у максимальному співробітництві з німецькими силами, включаючи доброзичливість берегової охорони та доступність військових баз. Через три дні Гітлер наказав OKW розпочати розробку плану вторгнення в Норвегію.

Під час другої зустрічі з Квіслінгом 18 грудня Гітлер підтвердив своє бажання зберегти нейтралітет Норвегії, але заявив, що якщо союзники розпочнуть війну в Скандинавії, він відповість відповідним чином. Дійсно, виникли підозри щодо того, чи міг Квіслінг переоцінити свої сили заради особистої вигоди, і плани співпраці з ним були залишені.

Альтмаркський інцидент

14 лютого 1940 року німецький танкер «Альтмарк» з 303 військовополоненими британського торгового флоту на борту отримав дозвіл на плавання в норвезьких водах. Згідно з міжнародними правилами, будь-яке не бойове судно держави, яка перебуває у стані війни, може ховатися на деякий час у нейтральних водах, якщо воно попередньо отримало дозвіл. Коли 16 лютого на горизонті з'явилася група британських есмінців, Альтмарк шукав притулку в норвезькому фіорді. Ігноруючи міжнародні правила та нейтралітет Норвегії, HMS Cossack під командуванням капітана фрегата Віана увійшов у фіорд, атакував Альтмарк, висадився на нього, убивши сім німецьких солдатів і звільнивши полонених. Викликаючи гнів норвежців, це порушення нейтралітету призвело до того, що багато чорнила тече по обидва боки Північного моря.

Союзники сприйняли цей інцидент як доказ того, що Норвегія не може вберегтися від зловживань своєю територією, і підготувалися реалізувати план, запропонований невдовзі після падіння Польщі першим лордом британського адміралтейства Вінстоном Черчіллем, який складався з мінування території. Цей план був лише відкладений в надії, що Норвегія з власної волі дозволить військам союзників пройти через свою територію, щоб допомогти Фінляндії.

Для німців інцидент в Альтмарку показав неможливість збереження нейтралітету Норвегії на такій території, як її власна, і що англійці не мали користі від цього норвезького нейтралітету. Гітлер наказав прискорити розробку планів вторгнення. Він пішов цим шляхом, щоб протистояти вже існуючим планам Черчилля втягнути норвежців у війну і взяти під контроль порт Нарвік. 21 лютого на генерала Ніколауса фон Фалькенхорста була покладена відповідальність за планування вторгнення та командування призначеними для нього сухопутними військами.

Початкові плани

Плани союзників

Після закінчення Зимової війни союзники дійшли висновку, що окупація Норвегії та Швеції принесе більше шкоди, ніж користі, підштовхнувши нейтральні країни до союзу з Німеччиною. Однак новий президент Ради Пол Рейно зайняв більш агресивну позицію, ніж його попередник, і хотів, щоб проти Німеччини було вжито більш рішучіших заходів. Черчілль був рішучим прихильником нападу та окупації Норвегії, тому що він хотів, щоб бойові дії перемістилися подалі від Франції та Британії, щоб уникнути руйнування їхніх територій, як під час попередньої війни. Він також розглядав це як спосіб вторгнення в Німеччину з півночі.

Було зроблено висновок, що запланований Черчиллем морський наступ мінування, операція «Вілфред», буде використаний, щоб заблокувати використання фіордів як укриття та змусити транспортні кораблі вийти в міжнародні води, дозволяючи Королівському флоту вступити там у бій і знищити їх. Крім того, план R4, операція у відповідь на майже певну контрініціативу Німеччини у відповідь на операцію «Вілфред», передбачатиме окупацію Тронхейма та Бергена союзниками, а також знищення аеродрому Сола, поблизу Ставангера.

Союзникам також не вдалося домовитися про додаткову операцію Королівської морської піхоти, під час якої мали замінувати Рейн. Якщо британці були за цю операцію, то французи були проти неї, оскільки їхні постачання також залежали від річки, і вони побоювалися німецьких репресій на французькій землі. Через ці затримки в угодах операція «Вілфред», спочатку запланована на 5 квітня, була перенесена на 8 квітня, коли британці нарешті погодилися розрізнити операції, проведені в Норвегії, від тих, що проводяться на континенті.

Плани німців

Операція Weserübung, яка вже готувалася протягом тривалого часу (хоча й не була пріоритетною), виявилася важливою після інциденту з Альтмарком. Основними цілями вторгнення були захоплення портів і захист районів видобутку залізної руди, головною метою був Нарвік. Йшлося також про забезпечення повного контролю над країною, щоб уникнути будь-якого бажання співпрацювати з союзниками. Операція була представлена ​​як військовий захист нейтралітету Норвегії.

Серед питань, які хвилювали німецьке верховне командування, було питання, чи варто окупувати Данію під час цієї операції. Данія вважалася життєво важливою, оскільки, враховуючи її географічне положення, її окупація значно полегшила б повітряний і морський контроль над територією. Якби деякі генерали, з якими проводилися консультації, просто чинили тиск на Данію, щоб вона погодилася з таким станом справ, було зроблено висновок, що для продовження операцій було б краще, якби Данію було захоплено силою.

Інший предмет суперечки, який призвів до змін початкового плану, Жовтий план, тобто заплановане вторгнення в північну Францію та Нідерланди, незабаром мав зайняти основну частину сил Вермахту. Оскільки деякі підрозділи використовувалися для здійснення обох вторгнень, Weserübung не міг відбутися одночасно з Fall Gelb, і оскільки ночі ставали коротшими з наближенням весни, коли темрява була життєво важливою для приховування просування військово-морських сил, тому було вирішено, що Weserübung має бути запущено якомога швидше. Фактично, день вторгнення (Wesertag) було встановлено на 9 квітня 1940 року, 04:15 за норвезьким часом (Weserzeit), що відповідає висадці.

У Норвегії план мав на меті захопити шість основних цілей під час десантних операцій: Осло, Крістіансанд, Егерсунд, Берген, Тронхейм і Нарвік. Крім того, війська парашутної підтримки (Fallschirmjäger) повинні були заволодіти іншими ключовими позиціями, такими як аеродроми Форнебу поблизу Осло та Сола поблизу Ставангера. План полягав у швидкому розгромі норвезьких військ і зайнятті цих життєво важливих територій до того, як вдасться створити будь-яку форму опору. Атакуючі сили були організовані в шість груп:

• Група 1: десять міноносців для Нарвіка;
• Група 2: важкий крейсер Адмірал Гіппер і чотири есмінці для Тронхейма;
• Група 3: легкі крейсери Köln і Königsberg, а також кораблі підтримки Бергена;
• Група 4: легкий крейсер Карлсруе та інші менші судна для Крістіансанд;
• Група 5: важкий крейсер Блюхер і карликовий лінкор Лютцов, легкий крейсер Емден і легші кораблі для Осло;
• Група 6: чотири тральщики для Егерсунда.

Крім того, лінійні крейсери Шарнхорст і Гнейзенау повинні були супроводжувати групи 1 і 2 під час їхнього плавання в конвої, а також нафтові танкери і вантажні судна з підкріпленням, паливом і боєприпасами.

Проти Данії дві моторизовані бригади мали б захопити данські мости та війська, Люфтваффе захопила б Копенгаген, а десантники мали б місію захопити аеродроми на півночі країни. З боку Крігсмаріне, хоча мало бути сформовано кілька бойових груп, жодна з них не мала включати великий корабель.

Німці розраховували, що їм не доведеться зіткнутися збройно з військовими силами двох загарбаних країн. Тож німецьким військам було наказано стріляти лише в тому випадку, якщо по них стріляли.

Німецьке вторгнення

Пересування флотів

Початок німецького вторгнення датується 3 квітня 1940 року, коли почали відпливати кораблі постачання, щоб випередити основну частину флоту. Наступного дня союзники привели в дію свої власні плани, відправивши шістнадцять підводних човнів до Скагеррака та Каттегату, призначених для захисту від можливої ​​реакції Німеччини на операцію «Вілфред», розпочату наступного дня, коли адмірал Вільям Вітворт відплив із Скапа-Флоу, на борту HMS Renown прямує до Вестфіорду разом із дванадцятьма міноносцями.

7 квітня цей регіон став об’єктом поганої погоди, яка вкрила його густим туманом і викликала хвилювання на морі, що заважало проходженню різних конвоїв. Невдовзі Renown та флот, який його супроводжував, потрапили у сильну снігову бурю, і HMS Glowworm, одному з супроводжувальних есмінців, довелося відірватися від ескадри в пошуках людини, яку занесло за борт. Однак погода прийшла на допомогу німцям, забезпечивши їм завісу захисту для їхніх сил, і рано вранці вони змогли відплисти в 1-й і 2-й групах, тих, кому залишалося йти далі.

Незважаючи на те, що погана погода ускладнювала розвідувальні операції, дві німецькі групи були виявлені за 170 кілометрів на південь від мису Лінденесс (найпівденніший район Норвегії) незабаром після 08:00 патрулями Королівських ВПС, які ідентифікували їх, вони складаються з одного крейсера та шести есмінців. На погоню була відправлена ​​ескадрилья бомбардувальників, яка знайшла їх на 125 кілометрів північніше, ніж під час попереднього контакту. Під час атаки не було завдано шкоди, але німецькі сили були переоцінені на один лінійний крейсер, два крейсери та десять міноносців. Через суворі правила радіомовчання, що діяли на той час, бомбардувальники не змогли повідомити про це раніше 17:30.

Дізнавшись про ці німецькі переміщення, британське адміралтейство дійшло висновку, що німці намагалися порушити блокаду, яку союзники наклали на Німеччину, і мали намір використати свій флот, щоб перекрити атлантичні торговельні шляхи. Адмірал сер Чарльз Форбс, головнокомандуючий Home Fleet, був поінформований про це та о 20:15 відплив, щоб їх перехопити.

Обидва табори, не усвідомлюючи важливості дій іншого, обидва продовжували свої плани. Renown прибув до Вестфіорду пізно вночі та зайняв позицію біля входу у фіорд, поки есмінці проводили мінні операції. Тим часом німці змусили решту своїх сил вторгнення відплисти. Перший прямий контакт між двома супротивниками відбувся наступного ранку, і ніхто не контролював це.

Glowworm, який прямував до Renown, вийшов із густого туману на корму німецького есмінця Z 11 «Бернд фон Арнім», а потім Z 18 «Ганс Людеманн» близько 08:00 вранці 8 квітня. Відразу почалася сутичка, і два есмінці втекли, кличучи на допомогу. Адмірал Гіппер швидко відгукнувся на цей заклик про допомогу та швидко пошкодив Glowworm. Занадто сповільнений, щоб випередити потужний німецький важкий крейсер, Glowworm спробував його протаранити. Glowworm завдав значної шкоди Гіпперу з правого борту, і Glowworm був знищений влучним залпом одразу після цього. Під час бою Glowworm порушив радіомовчання та повідомив Адміралтейство про свою ситуацію. Хоча есмінець не встиг завершити передачу, Адміралтейству було достатньо знати, що Glowworm зіткнувся з великим німецьким кораблем, що було зроблено постріли і що контакт неможливий, більше не можна відновити есмінець. У відповідь Адміралтейство наказало Renown та його єдиному кораблю супроводу (інші два дозаправлялися в дружніх портах) залишити свої позиції у Вестфіорді та прямувати до останньої відомої позиції Glowworm. О 10:45 вісім інших есмінців, відповідальних за установку мін, у свою чергу отримали наказ відправитися туди.

Опівдні польський підводний човен ORP Orzeł зустрів і потопив німецький військовий транспорт Ріо-де-Жанейро в Скагерраку. Серед уламків були виявлені тіла німецьких солдатів у формі, а також численні військові припаси. Незважаючи на те, що Орзел повідомив про цей інцидент Адміралтейство, останнє було надто стурбоване ситуацією Glowworm та його німецького нападника, щоб надати йому більшого значення в потоці інформації, що надійшла до нього. Більшість німецьких солдатів, які зазнали корабельної аварії, було підібрано на борт норвезьких рибальських човнів, і з їхнього допиту виявилося, що вони мали захищати Берген від союзників. Ця інформація була передана в Осло, де норвезький парламент, Стортинг, не дуже зацікавився нею, вважаючи, що це сталося через невігластво солдатів, і не вжив інших заходів, крім як попередити берегову охорону.

О 14:00 Адміралтейство отримало інформацію про те, що повітряна розвідка виявила групу німецьких кораблів на значній відстані від Тронхейма, прямуючи на захід-північний захід, прямуючи на захід. Це підкріпило думку Адміралтейства, що німці намагалися прорвати блокаду, і Home Fleet знову змінив курс з північного сходу на північний захід, сподіваючись перехопити їх. Крім того, Черчилль скасував план R4 і наказав чотирьом десантним крейсерам висадити свій вантаж і приєднатися до Home Fleet. Насправді німецькі кораблі, тобто група 2, лише кружляли, щоб досягти своєї мети, Тронхейма, лише в призначений час.

Тієї ночі, прочитавши велику кількість повідомлень про присутність німецьких кораблів на південь від Норвегії, Чарльз Форбс почав сумніватися в справедливості гіпотези про спробу прорвати блокаду і віддав наказ Home Fleet прямувати на південь у напрямку Скагеррак. Він також наказав HMS Repulse, а також іншому крейсеру та кільком есмінцям прямувати на північ, щоб приєднатися до Renown.

О 23:00, коли Форбса щойно повідомили про інцидент з Orzeł, до групи 5 підійшло норвезьке патрульне судно Pol III біля входу в Ослофіорд. Pol III швидко надіслав повідомлення про тривогу на берегові батареї Рауой (на острові Рауой) і відкрив вогонь по торпедному катеру Альбатрос з однієї гармати незадовго до зіткнення з останнім. Альбатрос і два інших підрозділи відповіли зенітними гарматами, убивши командира і підпаливши човен. Група 5 продовжила рух у фіорд і пройшла повз передові берегові батареї без пригод. Кілька маленьких німецьких човнів відокремилися від групи, щоб захопити укріплення, а також Гортен. Ця діяльність не залишилася непоміченою, і незабаром звіти надійшли в Осло, що спонукало до нічної зустрічі в Стортингу близько опівночі. Під час цього збори вирішили продовжити часткову мобілізацію (з наказами, доставленими поштою) і вказівку, що британські та французькі кораблі не повинні бути атаковані.

Приблизно в цей час, далі на північ, Renown відступив до Вестфіорду після того, як досяг останньої відомої позиції Glowworm, нічого там не знайшовши. Важке море змусило Вітворта плисти далі на північ, ніж було необхідно, і ізолювало його від його есмінців, коли він зіткнувся з Шарнгорстом і Гнейзенау. Renown вступив в бій з двома лінійними крейсерами, і під час короткого бою система управління вогнем Гнейзенау була пошкоджена, що змусило його та Шарнгорста тікати далі на північ. Renown спробував переслідувати, але о 04:00 втратив візуальний контакт через погану погоду.

Weserzeit

Вторгнення в Норвегію починається вранці 9 квітня 1940 р. У Ототфьорді, що веде до Нарвіка, наближаються десять німецьких есмінців групи 1. З Renown та його супроводом, помінявшими курс раніше, щоб повідомити про інцидент з Glowworm, жодне британське судно не перекриває їм шлях, і німці можуть увійти в область, не зустрічаючи опору. Коли вони дійшли до фіорду поблизу Нарвіка, більшість есмінців вже покинули головне перегрупування, щоб захопити передові батареї Ототфьорда, залишивши лише три з місією змусити мовчати два старих кораблі Норвезької прибережної оборони, а саме Ідсволд і Нордж. Хоча допотопні, два судна змогли взяти верх над цими есмінцями набагато легшими та менш броньованими. Після короткої дискусії з капітаном Ідсволда німецькі кораблі відкрили вогонь як запобіжний захід по прибережному кораблю оборони, потопивш його трьома торпедами. Нордж незабаром вступив у бій і розстріляв есмінців, але його регуляторам стрільби не вистачало досвіду і вони не послали жодного пострілу до цілі, перш ніж він затонув від торпед німецьких есмінців.

У Трондгеймі група 2 також зустріла лише незначний опір під час висадки. У Трондхеймфіорді Адмірал Хіппер напав на прибережні батареї, тоді як його ескорт, есмінці перевищували їх у темпі 25 вузлів. Особливо добре випущений снаряд Хіппера розрізав кабелі постачання прожекторів і зробив гармати батареї неефективними. Лише один есмінець отримав пошкодження під час посадкових операцій.

У Бергені прибережна оборонна здійснила більш серйозний опір при наближенні групи 3, а легкий крейсер Кенігсберг, а також навчальне судно Bremse були пошкоджені, останнє навіть серйозно. Відсутність прожекторів переслідування, однак, знижує ефективність гармат, і висадкові кораблі змогли працювати без особливих протистоянь на набережній. Фортифікації здалися незабаром після, того як прибули підрозділи Luftwaffe.

У Крістіансанді опір прибережних укріплень був ще жорсткішим, двічі відкладаючи висадку і серйозно пошкодивши Карлсруе, майже посадивши його на мілину. Плутанина поширилася, однак, коли норвежцям було наказано не стріляти в британські чи французькі судна, а німці почали використовувати норвезькі коди, захоплені в Гортені. Німці скористалися цим, щоб швидко виграти порт і висадити там свої війська, захоплюючи місто об 11:00 ранку.

Група 5 зіткнулася з найсерйознішим опором перед системою внутрішньої оборони Oslofjord, поблизу Drøbak. Блючер, відкриваючи прохід, підійшов до фортів, думаючи, що їх візьме зненацька і що вони не зможуть зреагувати вчасно, як і багато інших у гирлі фіорду. Крейсер ледве прибувши в межах ураження батареї, як фортеця Оскарборг відкрила вогонь, потрапляючи кожним пострілом в ціль. Через кілька хвилин Блючер втратив керування і опустошений жахливою пожежею. Пошкоджений крейсер, нарешті, був добитий залпом торпед, запущених із торпедних установок наземної бази, він затонув з більшістю адміністративного персоналу призначеного для контролю та окупації Норвегії і окупації генерального штабу перед тим як взяти Осло. Крейсеру Лютцов, також пошкодженому під час нападу, довелося відступити, в компанії групи 5, дванадцять миль на південь до Сонсбуктена, де він висадив свої війська. Ця відстань затримала більше, ніж на24 годин прибуття головних німецьких військ вторгнення в Осло, хоча місто впало лише через дванадцять годин, коли війська приземлилися в аеродромі Форнебу.

Однак ця затримка, спричинена норвезькими силами, зробила можливим втечу на північ короля Хаакона VII Норвегії, парламенту та Національної скарбниці. Це також дозволило їм дістатися Сполученого Королівства. Насправді, Норвегія ніколи не капітулювала, уряд Відкуна Квіслінга був оголошений незаконним, і Норвегія, а також її важливий торговий флот, залишався протягом усієї війни союзником, а не завойованою територією.

Форнебу повинен був бути забезпечений десантними військами лише за годину до приходу перших окупаційних військ, але ці перші літаки були втрачені в тумані і не прибули. Однак аеродром не був захищений, і німецькі солдати захопили його швидко після виходу з кораблів. Норвезька ескадралія винищувачів, що базується у Форнебу, чинила опір поки вистачило боєприпасів і вона відступила на ще вільні вториннв аеродроми. Наземному персоналу ескадрильї також швидко не вистачало боєприпасів для їхніх зенітних кулеметів, а також в загальній плутанині та стресі підготовки винищувачів, ніхто не мав розуму чи часу для розподілу особистої зброї та боєприпасів для нельотного складу. Норвезькі спроби запустити контратаку виявилися короткими і не досягли успіху. Дізнавшись про це, Осло оголосило себе відкритим містом і незабаром здалося.

Що стосується групи 6 в Егерсунді та десантниках Ставангера, їм чинили невеликий опір і вони видко здобули свої цілі.

Захоплення Данії

9 квітня 1940 р. Вермахт перетнув датський кордон близько 4:15 ранку. Під час комбінованої операції німецькі війська висадилися в доках Лангеліні в столиці Данії, Копенгаген, і почали окуповувати місто. Німецькі десантники також захопили аеропорт Аалборга. Одночасно ультиматум подав німецький посол королю Крістіану X. Анонс про німецькі плани був поданий на кілька днів раніше в парламенті, але він залишився без відповіді. Датська армія була зменшена, погано підготовлена ​​та мала застаріле екіпірування, але вона чинила опір у різних місцях країни; найсерйозніші сутички відбулися при контакті з Королівською гвардією, розташованою в Палаці Амалієнборга в самому Копенгагені, і з силами поблизу Гадерслева в Ютленді-Ду-Суді. Близько 6:30 ранку король Крістіан X, провівши зустіч з прем'єр-міністром Торвальдом, вирішив капітулювати, переконавшись, що будь-який тривалий опір лише призведе до марної втрати нових датських життя. Датський народ був повністю захоплений зненацька окупацією і отримав вказівки співпрацювати з німецькою владою. Окупація Данії Німеччиною була чинною з 10 квітня і тривала до 5 травня 1945 року.

Важлива частина Датського торгового флоту уникнула окупації, оскільки Арнольд Пітер Меллер, президент транспортної компанії Mærsk, дав наказ 8 квітня на свої 36 кораблів у відкритому морі, пливти до портів союзників або до нейтральних портів.

Таким чином, запобігаючи німецькому вторгненню, 12 квітня 1940 р. британські сили зайняли як запобіжний захід Фарерські острови.

Реакція союзників

Незабаром німецьке вторгнення в Тронгейм, Берген, Ставангер, а також сутички в Ослофьорді були оприлюднені. Не бажаючи занадто сильно розповсюджувати свої сили через незнання двох німецьких бойових крейсерів, Home Fleet вирішує сконцентруватися навколо Бергена та розмістити тут сили атаки. Розвідка RAF повідомила, що присутні ворожі сили були набагато сильнішими, ніж очікувалося, і це, крім можливості того, що німці можуть бути господарями прибережних оборонних батарей, спровокувало відкликання сил нападу та використання авіаносця HMS Furious, щоб запустити свої торпедні бомбардувальники на ворожі судна. Однак цей напад ніколи не відбувся, через бомбардувальники Люфтваффе, що атакують Home Fleet. Вони потопили есмінець HMS Gurkha і змусили Home Fleet відступити далі на північ, коли його анти -повітряна оборона виявилася неефективною. Німецька повітряна перевага в секторі підштовхнула британців призначити південну зону операцій лише підводним човнам та RAF, північна зона залишається місцем концентрації надводних суден.

Окрім німецьких висадок на півдні та в центрі Норвегії, Адміралтейство було поінформовано пресою про присутність одного німецького есмінця в Нарвіку. Як результат, воно вирішило задіяти другу флотилію есмінців, що складається здебільшого з кораблів, які раніше служили супроводом під час операції Вільфреда. Ця флотилія під командуванням капітана Королівського військово-морського флоту Бернарда Уорбуртона-Лі вже відокремилася від Renown під час переслідування Шарнхорстом та Гнейсенау, після того, як отримала наказ встановити охорону перед входом до Вестфьорда. О 4:00 вечора 9 квітня флотилія відправила офіцера на землю, в Тран, вісімдесят кілометрів на схід від Нарвіка, де він дізнався від мешканців, що німецькі сили були чотирма-шість есмінців та субмарина. Варбуртон-Лі телеграфує цю інформацію Адміралтейству, завершивши своє повідомлення наміром напасти наступного дня "на світанку, у приплив", що повинно викликати несподіванку і дозволити йому уникнути мін. Це рішення було схвалено Адміралтейством у телеграмі наступної ночі.

Наступного ранку Варбуртон-Лі веде свій флагман, HMS Hardy, а також чотири інші есмінці в Ототфьорд. О 4:30 ранку він приїхав до входу в порт Нарвік в компанії HMS Hunter та HMS Havock, залишивши HMS Hotspur та HMS Hostile, щоб утримати вхід і утримувати прибережні батареї. Туман і дуже сильний снігопад дозволили силам під керівництвом Варбуртона-Лі підійти, не будучи поміченими . Коли вони ввійшли до самого порту, вони знайшли там п’ять німецьких есмінців і негайно відкрили вогонь, починаючи першу битву за Нарвік. Кораблі Варбуртона-Лі вистрілили три залпи по ворожих суднах, до яких приєдналися після першої атаки Hotspur та Hostile. Їм вдалося потопити два судна, позбавити керування одне, потопити шість танкерів та кораблів постачання. Німецький командувач, капітан Фрідріх Бонте, втратив життя, коли його флагман був затоплений Вільгельмом Хайдкампом. Флотилія Варбуртона-Лі покинула порт практично непошкодженою.

О 06:00 2-й британський флот есмінців був на зворотному шляху, до входу в Вестфьорд, коли, йдучи з Герджангсфьорда, з’явилися три німецькі есмінці, під командуванням Еріха Бея. Через кілька хвилин перед ними прибули два інші, оточивши сили Варбуртона-Лі. Харді був першим постраждалим кораблем, і його швидко вилучили з бою, посаджений на міль його офіцерами після того, як судно втратило керування. Hunter був наступним, був обеззброєний, зупинений після кількох ударів в ціль. Потім Hotspur був поцілений на рівні його системи керування, що змусило його зіткнутися з Hunter. Вони все ще отримали кілька пострілів до того, як Hotspur міг звільнитися від Hunter, який потерпів кораблетрощу. Hostile Havock за цей час вийшли у відкрите море, але повернулися, щоб прикрити відступ Hotspur. Німецькі судна отримали кілька ударів, але їм не вистачало палива, що заважало їм почати переслідування. Вийшовши з Офотфйорда, три британські есмінці, що залишилися, все-таки змогли потопити німецьке судно постачання Rauenfels.

Незабаром після цієї першої битви при Нарвіку два інші німецькі кораблі були затоплені британськими силами. Атака на довгу дистанцію проведена Fleet Air Arm з їхньої бази Хатстон в Оркадах була направлена ​​на Берген, де німецький легкий крейсер Кенігсберг був знищений, вже втративший керування; ще є перший великий військовий корабель, що потоплений літаками. Крім того, підводний човен HMS Truant потопив легкий крейсер Карлсрухе в ніч на 9 квітня, незабаром після того, як він покинув Крістіансанд. Наступного дня до Home Fleet приєдналися Furious' та лінкор Warspite, і проти Тронгейма було здійснено нову повітряну атаку в надії на затолення Admiral Hipper. Однак Admiral Hipper вже вдалося уникнути спостереження, встановленого з порту, і був на шляху до Німеччини, коли напад був розпочатий; жоден з німецьких есмінців чи суден підтримки ще не постраждали під час нападу. Далі на південь, HMS Spearfish пощастило і він серйозно пошкодив важкий крейсер Лютцов опівночі 11 квітня, виводячи німецький корабель з бою на рік.

Оскільки стало все більш очевидним, що німецьким силам вдалося покинути норвезькі води, Home Fleet попрямував на північ до Нарвіку з надією захопити решту есмінців. По дорозі судна зазнали кількох нападів німецьких бомбардувальників, змусивши їх змінити свій маршрут на захід. Станом на 12 квітня флот знаходився в межах досяжності Нарвіка, і спробували повітряну атаку з Furious, але її результати були невтішними. Потім було вирішено відправити лінкор Warspite, а також потужний супровід, яким командував Вітворт.

Вранці 13 квітня сили Вітворта увійшли до Вестфьорда, використовуючи літак розвідки Warspite, щоб прокласти шлях. Локалізувавши два есмінці противника, літак розвідки потопив німецький підводний човен, перша така перемога. Есмінці Warspite просунулися на три милі (5 км) перед лінкором, щоб вступити в бій з німецями, які прийшли їх зустріти, тим самим розпочавши другу битву за Нарвік. Незважаючи на те, що жоден з опонентів не отримав помітної шкоди, німецькі судна незабаром опинилися без боєприпасів і поступово були виштовхнуті з порту. Того дня, більшість із них намагалися втекти Ромбаксфьордом, за винятком есмінця Кюнна, який втратив керування на шляху з Герджангсфьорда і був знищений HMS Eskimo. Чотири британські есмінці ініціювали переслідування, в Ромбаксфьорді, есмінець Eskimo, незабаром пошкоджений ворогом. Однак німецька ситуація була безнадійною, вони не мали боєприпасів та палива. Коли інші британські судна дійшли до своєї позиції, вони могли лише зазначити, що їхні екіпажі відмовилися від кораблів після того, як їх затопили. О 18:30 вечора британські судна покинули фіорд, тепер очищений від будь-якої присутності Крігсмарине.

Норвезька ситуація

Німецьке вторгнення здебільшого досягло своїх цілей одночасного нападу та несподіваної атаки норвезьких сил, ситуації, якій сприяв порядок мобілізації, лише часткової, розпочатої урядом Норвегії, з першого дня операції 9 квітня 1940 року, і загальна непідготовка норвезької армії. Однак все не було втрачено для союзників, зокрема, коли група 5 була відкинута від Олофьорда, що дало норвежцям ще кілька годин, щоб евакуювати королівську родину та уряд до Хамару. З втечею уряду, Відкун Квіслінг скористався можливістю і взяв контроль над національним радіопередавачем, оголосивши цим ЗМІ державний переворот, призначив себе новим прем'єр-міністра Норвегії. Першим його офіційним актом було о 7:30 того ж дня, скасування наказу про мобілізацію.

Увечері норвезький уряд оселився в Елверумі, Хамар не виявився достатньо безпечним. Усі німецькі запити були відхилені, і дозвіл Елверуму був ратифікований, коли відчувалася необхідність створення уряду у вигнанні. Однак безнадійний характер ситуації підштовхнув його продовжувати переговори з німцями, запланованими на наступний день. В якості запобіжного заходу полковник Отто Руге, генеральний інспектор норвезької піхоти, встановив дорожній блокпост приблизно в 110 км на північ від Осло, в Мідтскогені, де незабаром з'явився невеликий загін німецьких військ на чолі з військовим аташе, відповідальним за авіацію в посольстві Німеччини, який був на шляху на північ, щоб якнайшвидше закрити справу, захопивщи короля Хаакона VII. Вибухнула сутичка, і німці відступили після того, як аташе вбили норвезькі королівські гвардійці. 10 квітня остаточні переговори між норвежцями та німцями провалилися після того, як норвезька делегація на чолі з Хааконом VII особисто відмовилася визнати новий уряд, створений Квіслінгом.

Одним з останніх актів, прийнятим норвезькою владою до їх розповсюдження, було просування Отто Руге до звання генерала дивізії та його призначення на посаду командувача норвезької армії, відповідального за нагляд за опором німецькій атаці. З німцями господарями основних міських центрів, портів та аеродромів, як і головних складів озброєння, і телекомунікаційних мереж, будь-яка спроба відправки німців до моря була неможливою. Замість цього Руге вирішив, що його єдиним шансом є затягувати справу, знерухомити німців, поки підкріплення не зможе прибути з Франції та Сполученого Королівства.

11 квітня, після приїзду підкріплення з Осло, наступ генерала Ніколауса фон Фолкенхорста зміг розпочатися. Його мета полягала в тому, щоб об'єднатися з німецькими силами, розкиданими на території, перш ніж Норвегія змогла мобілізуватися або будь-яке масове втручання з-за кордону могло прибути. Перше завдання, забезпечити Олофьорд якнайширше, а потім розгорнути 196-й та 163-й німецькі піхотні дивізії, щоб встановити контакт з військами, що займають Тронгейм.

Станом на 14 квітня 1-а норвезька дивізія, розміщена на схід від Олофьорда в графстві Естфолд, була евакуйована в Швецію, а 3-а норвезька дивізія, що базується в Крістіансанді, здалася. 4-а норвезька дивізія, на позиції навколо Бергена, зуміла уникнути висаджених німецьких сил і швидко почала працювати над тим, щоб уповільнити прогресування німців на схід. її зусилля незабаром були перешкоджені тим, що більшість сил дивізії довелося перевести до Вальдресу, щоб полегшити ситуацію в Естленді. 5-а норвезька дивізія в Трондхеймі втратила майже всі свої запаси з початку вторгнення, і її командир вирішив залишитися на позиції в Штейнджер, а не атакувати німців. 6-а норвезька дивізія зі свого боку, розташована набагато далі на північ, біля фінського кордону, не контактувала з районами, зайнятими німцями.

Для генерала Руге була доступна лише 2-а норвезька дивізія. Це не завадило йому створити свою армію навколо цієї оперативної одиниці. Незважаючи на приплив добровольців, що збільшують силу дивізії від 3000 до приблизно 12 000 чоловіків, і збільшення бюджету на 11,1 мільйона норвезьких крон (тобто 4,5 мільйона тодішніх доларів США), які Руге отримав, неможливо було встановити силу, здатну розпочати прямий наступ проти німців. Натомість він вирішив сконцентрувати свою дивізію на виході долин на кордонах Гудбрандсдала та Естердалену, що веде від Осло до Тронгейма. Звідти він намагався атакувати німців, як тільки поле було сприятливим для цього, продовжуючи блискавичні набіги, засідки та вибіркове знищення, все, щоб затримати прогресування двох німецьких дивізій на північ. Ці методи не змогли повністю зупинити німців, вони незабаром вдалися до їх повітряної підтримки та легких бронетанкових одиниць, щоб зламати норвезькі точки опору. 20 квітня німецьким силам вдалося просунутися до Елверума, 305 км на південь від Трондгейма. Через невпинні битви норвезькі сили були вичерпані і їм не вистачає запасів.

Наземна операція

Коли ступінь німецького вторгнення став зрозумілим англійцям, вони почали готувати контратаку. Розбіжності між різними родами військ були сильними, так що, хоча британська армія, консультуючись з Отто Руге, хотіла нападу на Тронгейм в центрі Норвегії, Черчілль хотів нападу на Нарвік. Як компроміс було вирішено відправити війська до двох місць.

Кампанія в Центральній Норвегії

Початкові плани кампанії в Центральній Норвегії запропонували напад на три фронти проти Тронгейма з боку союзних сил, а норвежці протистоятимуть німцям на півдні. Ця операція отримала назву операції Hammer, війська мали висадитися у Намсосі на півночі (Морісфорс або сили Моріс), в Ендалнесі на південь (Сіклфорс або сили Серпа) та поблизу Трондгейма (Хаммерфорс або сили Молота.). Цей початковий план був швидко переглянутий, тому що очікувалося, що напад на Тронгейм буде занадто ризикованим. Фактично лише сили Моріса і Серпа висадилися.

Для того, щоб відштовхувати висадки союзників, які мали відбутися, Oberkommando der Wehrmacht наказав роті Fallschirmjägers напасти на залізничний вузол у Домбасі на північ від долини Гудбрандсдала. Військо висадилося 14 квітня і йому вдалося заблокувати всю дорожну та залізничну комунікацію в центрі Норвегії протягом п'яти днів, під час того, що слід називати битвою при Домбасі, перш ніж бути змушеним здатися норвезькій армії, 19 квітня.

17 квітня сили Моріс, тобто на початку операції 146-ї британської піхотної бригади генерала майора Адріана Картона Віарта, висадилися в Намсосі. Під час перетину війська були переведені на борт есмінців з їх великих транспортних військових кораблів, через мілководдя фіорду, що веде до Намсоса; Через плутанину, породжену цими пересадками, значна частина постачання і навіть командир бригади були втрачені. Ще одна велика проблема для сили Моріса, відсутність повітряної підтримки, з якою Luftwaffe зміг скористатися. Незабаром після висадки генерал Де Віарт здійснив виїзд зі своїми людьми з Намсоса. Німецькі бомбардувальники не забарилися і знищили Намсос, позбавляючи норвежців нової бази. Не звертаючи на це уваги, Віарт просунувся на 130 кілометрів всередині землі до Штейнджера, де йому вдалося з'єднатися з 5-ю Норвезькою дивізією. Неперервні повітряні напади заважали будь-якому великому наступу, і 21 квітня сили Моріса зазнали нападу 181-ї німецької піхотної дивізії з Трондгейма. Норвежці повинні були відступити, залишаючи Штейнджер для німців.

Сила Серпа, на початку операції, 148-ї британської піхотної бригади, якою командував генерал-майор Бернар Педжет, висадилися в Ендальнесі 18 квітня. З Ендальнеса британські сили пішли залізницею до села Домбес, прагнучи просунутися на північ до Тронгейма. Натомість їх зустрів генерал Руге, який повідомив їх, що норвезькі сили не змогли довше стримувати німецький наступ у долинах. Усвідомлюючи, що німецький прорив спричинить як оточення британських сил, так і розрив їх маршруту постачання, Педжет відправив свої війська на південь до Ліллехаммера. Однак вони не залишилися там довго, 148-а бригада, на яку незабаром напали війська Пелленгахра була змушена повернутися назад. Під час відступу Треттенською долиною 148-а знову зазнала атаки, яка вивела її з бою. Тим часом 15-а британська піхотна бригада висадилася в Ендальнесі і розпочала рух на південь, щоб змінити 148-у. Британці зіткнулися з німецькими силами, які переслідували 148-у в Квамі, комуні між Треттеном та Домбесом; їх витіснили до Кьорема, де союзники зазнали нових жорстких атак.

Станом на 28 квітня, дві сили зазнали поразки від німців, було вирішено відкликати всі союзні сили, що розміщуються в Центральній Норвегії. Сили Серпа, яким допомагав генерал Руге, зуміли повернутися до Ендальнеса і висковзнути з ньоого 2 травня о 02:00, лише за кілька годин до захоплення порту 196-ю німецькоїю піхотною дивізією. Сили Моріса, чиї конвої зворотньої посадки були затримані туманом, були евакуйовані 3 травня, хоча два їхні рятувальні судна, французький есмінець Bison та британський есмінець HMS Afridi, були затоплені пікіруючими бомбардувальниками Ju 87.

Невдача центральної кампанії вважається однією з прямих причин дебатів про Норвегію (відома сесія дебатів, що відбулася в Палаті громад), яка веде до відставки прем'єр-міністра Британії Невілла Чемберлена та призначення Вінстона Черчілля на цю посаду.

Кампанія в Північній Норвегії

Паралельно з операцією, проведеною в секторі Трондгейма, на півночі розпочалася друга кампанія з метою захоплення Нарвіка. Як і в попередньому випадку, експедиція Нарвіка повинна була зіткнутися з багатьма перешкодами.

Однією з перших проблем, з якими стикаються союзні сили, була відсутність єдиного командування або навіть реальної організації. Військово-морські сили, що діють у цьому районі, під командуванням адмірала флоту Вільяма Бойла, 12-м графом Корка, який отримав наказ про те, щоб якнайшвидше позбавити територію присутності німців. Навпаки, командувач військ на землі, генерал-майор Пірсе Макесі, наказав висадитися за межами районів, міцно утримуваних німцями та уникати пошкодження населених районів. Два командири зустрілися 15 квітня, щоб визначити, яку стратегію було б найкраще прийняти. Бойл був за негайний напад на Нарвік, але Макесі стверджував, що такий маневр може призвести лише до знищення військ висадки. Бойл нарешті прийняв точку зору Макесі.

Війська Макесі, кодова назва Rupertforce (або Force Rupert), складалися з солдатів 24-ї бригади, а також французьких та польських підрозділів, CEFS та бригади Подхале. Основна частина військ висадилася в Харстаді, маленькому містечку на острові Хінноя 15 квітня; але через плутанину, негоду, неадекватні портові споруди, нетактичні умови постачання та невпинні напади німецьких бомбардувальників висадка зайняла більше тижня. У той же час Королівський флот зробив набагато кращий початок. 15 квітня він захопив німецьку U-Boot U-49, яка мала документи, в яких детально описувалися позиції всіх німецьких підводних човнів у Норвегії, тим самим аннулювавши цю загрозу.

Після невдачі союзників у Центральній Норвегії було приділено більше уваги силам, що висадилися на півночі, наприклад, двом ескадриліям стрільців, що діють з авіабази Бардуфосса. Одна була складена з стрільців Hurricanes, інша з Gloster Gladiators.

28 травня союзникам вдалося взяти Нарвік у німців, але початок вторгнення німців у Францію та Нідерланди значно змінив загальний хід війни, значно зменшивши стратегічне значення Норвегії. Операція Alphabet, синонім загального відступу союзників у Норвегії, була затверджена 24 травня.

8 червня, після знищення залізничних ліній та портових споруд, всі союзні війська були евакуйовані. Німці почали операцію Juno, щоб полегшити тиск на гарнізон Нарвіка, але, коли була виявлена ​​евакуація, мета місії змінилася на переслідування, під час якого британські есмінці HMS Acasta та HMS Ardent та авіаносець HMS Glorious були перехоплені лінкорами Scharnhorst та Gneisenau. Британські сили, якими командував капітан Гай Д'Ойлі-Х'юз, були знищені менш ніж за 70 хвилин приблизно в 170 милях (315 кілометрів) на захід від Харстада. Напад спричинив смерть 1519 моряків.

Окупація

Після того, як війська союзників залишили країну, норвезька армія швидко капітулювала перед німецькими військами. Настав період окупації. Проте існував незаперечний рух опору, чи то через дії норвезького торговельного флоту (Nortraship), акти громадянської непокори, чи через приплив норвезьких добровольців до лав британських військ, зокрема до Королівських ВПС і британських командос. Норвезький король і його кабінет встановилися в еміграції в Лондоні і очолили там рух опору, який виявився дедалі ефективнішим в останні роки окупації.

Королівський флот Норвегії та Королівські повітряні сили Норвегії також були відновлені у Сполученому Королівстві із залишків, які були врятовані під час Норвезької кампанії. Вони брали активну участь у бойових діях під час битви арктичних конвоїв і в Північній Атлантиці, а також під час повітряної війни над всією Європою. Ряди військово-морських і авіаційних сил поповнилися регулярним прибуттям невеликої кількості біженців, яким вдалося втекти з окупованої Норвегії; їх обладнання було доведено до певного рівня стандартизації завдяки англійським і американським літакам і кораблям. Таким чином, норвезькі ескадрильї використовували літаки Fighter Command Coastal Command RAF, а саме винищувачі Spitfire і винищувачі-бомбардувальники Mosquito, а також гідролітаки Short Sunderland і Catalina. Були також норвезькі пілоти, які літали безпосередньо на службі Bomber Command ВПС.

Норвезька армія була також відновлена ​​в Шотландії. Однак, за винятком кількох невеликих підрозділів спеціального призначення, вона брала участь в небагатьох бойових діях протягом війни. Підрозділи цієї норвезької армії, що базувалася в Шотландії, брали участь у звільненні Фіннмарка (найпівнічнішої провінції Норвегії) взимку 1944-1945 років після того, як територія була евакуйована німцями під час операції «Випалена земля» в очікуванні штурму Червоної армії. Під час цієї операції було лише кілька сутичок з німецькими ар'єргардами та патрулями.

У нейтральній Швеції норвезькі сили також були відновлені протягом останніх двох років війни за допомогою «поліцейських сил», сформованих за підтримки шведської влади. Термін «поліція» слугував прикриттям для простої військової підготовки досвідченого та добре оснащеного війська, чисельність якого сягнула приблизно 10 000 чоловік 8 травня 1945 року.

Аналіз

Як і очікувалося, операція стала вирішальною перемогою нацистської Німеччини. І Данія, і Норвегія були окуповані ціною відносно невеликих людських втрат: 3800 німців убитими та 1600 пораненими. Ефект несподіванки був майже повним, особливо в Данії, і лише регіон Нарвік виявився дещо проблематичним для завоювання. Люфтваффе втратило близько ста літаків, або приблизно 10% сил, що брали участь.

Однак на морі вторгнення наштовхнулося на серйозні невдачі. Крігсмаріне втратило один важкий крейсер, два легких крейсери, десять есмінців і шість підводних човнів, залишивши його ослабленим, оскільки Гітлер продовжував свої плани вторгнення до Британії.

Британський флот також зазнав значних втрат, включаючи авіаносець, два крейсери, сім есмінців і підводний човен. Однак, оскільки їхній флот був значно більшим, англійці змогли перенести втрати набагато легше, ніж німці. Сполучене Королівство також отримало підтримку від торгового флоту Данії і особливо від торговельного флоту Норвегії, одного з найбільших у світі.

Французький флот втратив великий есмінець під час кампанії, а Королівський флот Норвегії втратив есмінець, два кораблі берегової оборони та три підводні човни.

Англійці, знищивши портові споруди в Нарвіку, досягли тут напівуспіху. Руйнування перешкоджало будь-якому завантаженню з порту протягом шести місяців. Однак союзники мали намір перешкодити їм протягом року.

Окупація Німеччиною Норвегії виявилася колючкою в спині для союзників у наступні роки. Бомбардувальники великого радіусу дії, що базувалися там Німеччиною, змусили Великобританію залишити кілька ескадрилій винищувачів на півночі країни під час битви за Британію, а німецькі бомбардувальники змогли використати Норвегію як базу постачання та досягти Північної Атлантики. з повною безкарністю. Після нападу Німеччини на СРСР у 1941 році норвезькі авіабази та військово-морські бази також використовувалися німцями для нападу на арктичні конвої, завдаючи серйозних втрат. Крім того, присутність «самотнього короля», лінкора Тірпіц, у Тронхейм-фіорді, а згодом у Каафйорді, зупинила найбільші кораблі Home Fleet біля Скапа-Флоу.

Пізніше окупація Норвегії, у свою чергу, стала тягарем для Німеччини, оскільки довга розтягнута берегова лінія країни створювала численні можливості для дій союзників. Крім того, країна знерухомлювала значні окупаційні війська, а на російському фронті, потім на західному фронті їх бракувало.

Підготовка до вторгнення

27 січня 1940 німецьким командування було затверджено операцію «Маневри на Везері» із захоплення Осло, Бергена, Нарвіка, Тромсе, Тронгейма, Крістіансанна та Ставангера силами 21 армійського корпусу і 2-ї гірської дивізії під прикриттям надводного і підводного флоту.

1 березня за наполяганням Люфтваффе в зону операції були внесені аеродроми Данії, для захоплення яких було сформовано 31 корпус з двох піхотних дивізій та 11-ї мотострілецької бригади. Операцію з повітря мали прикривати близько 1000 літаків різного типу.

Початок вторгнення

Окупація Данії

Вторгнення в Данію і Норвегію почалося в ніч на 9 квітня 1940 під приводом захисту від нападу Великої Британії. Данія протрималась всього кілька годин, доки король Кристіан X не був змушений оголосити про капітуляцію країни. Данія втратила убитими 16 чоловік і 20 пораненими (проти 2 і 10 відповідно у німців).

Хід кампанії в Норвегії

До 11 годин ранку німці вже захопили норвезькі міста Нарвік, Тронгейм і Берген. Серйозні бої точились за Осло, яке встигли залишити король Гокон VII з родиною, уряд і більшість парламенту, евакуювавшись до розташованого за 50 км Ельверума.

Ще до падіння столиці, заручившись особистою підтримкою Адольфа Гітлера, о 19-30 по національному радіо виступив лідер колабораціоністської партії Норвезький національний союз — Відкун Квіслінг, проголосивши себе прем'єр-міністром нового уряду. Втім, його наказ скласти зброю був проігнорований армією і поліцією. Визнати Квіслінга лідером уряду відмовився і король, який, на відміну від свого рідного брата Кристіана X Данського, німецький ультиматум відхилив і 10 квітня, коли Осло вже було захоплене, разом з парламентом закликав націю продовжувати опір окупантам.

Цього ж дня британський Королівський флот здійснив першу спробу визволити Нарвік. Запеклі бої на морі і суші за підтримки французьких і норвезьких військ тривали майже два місяці, протягом яких німці зазнали великих втрат і в ніч на 28 травня зрештою відступили з міста. Цікаво, що це була перша поразка Німеччини в Другій світовій війні.

Завершення кампанії

Однак катастрофічні невдачі союзників у битві за Францію змусили їх 3 червня почати евакуацію зі Скандинавії. Разом з ними 7 червня з Трьомсе до Лондона евакуювався норвезький уряд і королівська родина.

9 червня нацисти знову захопили Нарвік, а на наступний день вся Норвегія була остаточно окупована.

Наслідки

За 62 дні Норвезької кампанії військові втрати Третього Рейху склали 1317 загиблих, 1604 поранених, 2375 зниклих без вісті (переважно у відкритому морі), два легких крейсери, десять есмінців, торпедний човен, чотири підводні човни і 242 літаки. З числа союзників на суші загинуло 1896 британців, 1335 норвежців, 530 французів, 530 поляків; на морі Британія втратила понад 2500 моряків, авіаносець, два легких крейсери, дев'ять есмінців, шість підводних човнів.

Окупація Данії тривала до 5 травня 1945 року. 8 травня здався 400-тисячний німецький контингент у Норвегії.

Див. також

• Райхскомісаріат Норвегія
• Норвегія у Другій світовій війні
• План R 4
• Режим Квіслінга
• Німецька окупація Норвегії (1940-1945)

Посилання

• NAVAL-HISTORY.NET — NORWEGIAN CAMPAIGN 1940 [Архівовано 11 лютого 2008 у Wayback Machine.]
• MagWeb.com — The German Invasion of Norway, 1940 [Архівовано 16 червня 2006 у Wayback Machine.]
• Achtung Panzer! — German Panzer Unit in Norway April — June 1940
• Defense Technical Information Center — Operation Weserübung and the Origins of Joint Warfare
• THE DAWN OF DECISIVE AIRPOWER DURING JOINT MILITARY OPERATIONS [Архівовано 27 серпня 2004 у Wayback Machine.]
• United States Department of State Foreign relations of the United States diplomatic papers, 1940. General Volume I [Архівовано 18 січня 2022 у Wayback Machine.]
• Torpedo Crisis of the U-Boats During Norwegian Campaign [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Література

• Зимке Эрл Ф. Немецкая оккупация Северной Европы = The German Northern Theater of Operations 1940-1945 / Е. Кац. — М. : Центрполиграф, 2005. — 432 с. — (За линией фронта. Мемуары) — 6000 прим. — ISBN 5-9524-2084-2. (рос.)
• Benkow, Jo; Ole Kristian Grimnes (1990). Vendepunkt: 9. april i vår bevissthet (Norwegian). Oslo: Cappelen. ISBN 82-02-12700-9. 
• Derry, T.K. (1952). У Butler, J.R.M. The campaign in Norway. History of the Second World War: Campaigns Series (вид. 1st). London: Her Majesty's Stationery Office. Архів оригіналу за 6 лютого 2006. Процитовано 5 жовтня 2020. 
• Dickens, P. (Capt.) (1974) Narvik: battles in the fjords, Sea battles in close-up, 9, London: Ian Allan, ISBN 0-7110-0484-6
• Elting, J.R. (1981) Battles for Scandinavia, World War II Series, Alexandria, VA: Time-Life Books, ISBN 0-8094-3395-8
• Hubatsch, W. (1960) Weserübung: die deutsche Besetzung von Dänemark und Norwegen 1940, Studien und Dokumente zur Geschichte des Zweiten Weltkrieges, 7, 2nd Ed., Göttingen: Musterschmidt-Verlag, 586 p.
• Moulton, J.L. (Maj. Gen.) (1966) The Norwegian campaign of 1940 : a study of warfare in three dimensions, London: Eyre & Spottiswoode, 328 p.
• Ottmer, H.-M. (1994) Weserübung: der deutsche Angriff auf Dänemark und Norwegen im April 1940, Operationen des Zweiten Weltkrieges, 1, München: Oldenbourg, ISBN 3-486-56092-1
• Ziemke, E.F. (1960) The German northern theater of operations 1940—1945, Department of the Army pamphlet, 20-271, Washington, D.C. : U.S. Govt Printing Office, 342 p., LCCN 60-060912
• Ziemke, Earl F. (2000 (reissue from 1960)). The German Decision to Invade Norway and Denmark. У Kent Roberts Greenfield. Command Decisions. United States Army Center of Military History. CMH Pub 70-7. Архів оригіналу за 30 грудня 2007. Процитовано 18 жовтня 2013. 

Примітки

Виноски

Джерела