Гібралта́р (англ. Gibraltar) — британська заморська територія, що лежить на вузькому гористому просторі на півдні Піренейського півострова; площа становить 6,5 км². Має північний кордон з Іспанією.

Гібралтар
англ. Gibraltar

Прапор Герб
Девіз: лат. Nulli Expugnabilis Hosti
Ніким не завойований[1]
Гімн: Гімн Гібралтару
Боже, бережи королеву
Розташування Гібралтару
Столиця Гібралтар
36°08′ пн. ш. 5°21′ зх. д.country H G O
Офіційні мови англійська
Етнос гібралтарці (суміш генуезців, мальтійців, португальців та андалузійців), англійці, марокканці й індійці
Форма правління Британська заморська територія
 - Глава території Єлизавета II
 - Губернатор Девід Стіл[en]
 - Шеф-міністр Фабіан Пікардо[en]
Подія Дата 
 - Захоплення 4 серпня 1704[2] 
 - Приєднання до корони 11 квітня 1713[3] 
 - Національний день 10 вересня 1967 
 - День Конституції 29 січня 
 - Приєднання до ЄС 1 січня 1973 
 - Вихід з ЄС 31 січня 2020 
Площа
 - Загалом 6,8 км² (229)
 - Внутр. води 0 % %
Населення
 - оцінка (2014 33 140[4] (209)
 - перепис (2012 32 194[5]
 - Густота 4 873/км² (5)
ВВП (ПКС) 2010 р., оцінка
 - Повний £914 млн ( —)
 - На душу населення £27 468 ( —)
ІЛР ( —)  — ( —) ( —)
Валюта Гібралтарський фунт £ (GIP)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166 292 / GIB / GI
Домен .gi[6]
Телефонний код +350
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Гібралтар
Схема Гібралтару

Керує територією губернатор, якого призначає королева Великої Британії. Політичні партії: Соціалістична лейбористська партія Гібралтару, Соціал-демократична партія Гібралтару, Прогресивна демократична партія.

ІсторіяРедагувати

Назва «Гібралтар» походить від арабського імені Джабаль Аль-Тарік, що значить гора Тарік, або від Гібр Аль-Тарік, що значить скеля Тарік. Цей термін пов'язаний з ім'ям Таріка ібн Зіяда, армія якого висадилися в Гібралтарі 29 квітня 711 року, розпочавши арабську експансію на Піренейський півострів. 1492 року Гібралтар було відвойовано під час закінчення Реконкісти.

В Іспанії територію було захоплено 1704 року англійським адміралом Джорджем Руком (16501709) і приєднано до Англії за Утрехтським миром 1713 року. Референдум 1967 року показав, що люди хочуть залишитися під управлінням Великої Британії, але Іспанія продовжує пред'являти права на цю територію, і в 19691985 роках закривала кордон із нею. У 1989 році британський уряд оголосив, що зменшить штат військового гарнізону наполовину. Виведення наземних військ почалося в березні 1991 року, але морські й повітряні сили залишилися.

Завдяки особливому географічному розташуванню Гібралтар — один із важливих стратегічних пунктів, який дає змогу контролювати вихід із Середземного моря і підходи до нього з Атлантики. Економіка Гібралтару пов'язана з обслуговуванням великого відкритого порту, британської військово-морської й військово-повітряної бази та іноземних туристів.

ГеографіяРедагувати

ГеологіяРедагувати

Рельєф місцевості Гібралтару складається з 426-метрової Гібралтарської скелі з юрського вапняку і вузької прибережної низовини навколо. Довжина берегової лінії становить 12 кілометрів.

КліматРедагувати

Територія знаходиться у зоні, котра характеризується середземноморським кліматом. Найтепліший місяць — серпень із середньою температурою 24,4 °C (76 °F). Найхолодніший місяць — січень із середньою температурою 13,3 °C (56 °F)[7].

Клімат Гібралтару
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 23 23 29 31 32 37 37 40 37 32 29 25 40
Середній максимум, °C 16 16 17 18 21 24 27 27 26 21 18 16 21
Середня температура, °C 13 13 15 16 18 21 23 24 22 19 16 14 18
Середній мінімум, °C 11 11 12 13 15 17 20 20 20 16 13 12 15
Абсолютний мінімум, °C 0 2 2 7 10 11 16 16 13 8 2 3 0
Норма опадів, мм 120 100 100 60 30 10 0 0 20 70 140 130 830
Днів з опадами 12 10 10 10 8 3 1 2 6 12 11 14 99
Вологість повітря, % 75 75 75 75 75 75 70 75 75 80 80 80 75.8
Джерело: Weatherbase

Фауна і флораРедагувати

Гібралтарська скеля була оголошена природним заповідником у 1993 році для захисту природи Гібралтару[8]. У Гібралтарі зростає більш як 600 видів рослин[9]. Серед них Iberis gibraltarica ендемік, який у дикому вигляді росте тільки в Гібралтарі. Дуже поширеними є чагарники маквіс.

На території Гібралтару мешкає єдиний у Європі примат макака лісовий, який живе у напівдикому стані й має непевне походження[10]. У першій половині XX століття були повідомлення про спостереження Balaenoptera edeni у водах поблизу Гібралтару[11].

Гібралтар також має невеликий ботанічний сад площею 6 га.

Економічне становищеРедагувати

Стратегічна морська й авіаційна база, з підземним штабом і центром зв'язку військ НАТО; прикордонна зона з'єднується з іспанським портом Ла-Лінеа.

Експорт: переважно торговий центр для імпорту і реекспорту товарів; населення 30 тис. (1988).

НаселенняРедагувати

Основні етнічні групи за походженням прізвищ поданих до списків виборців, є британці (27 %), іспанці (24 %, переважно з Андалузії, і близько 2 % з Менорки), генуезці та інші італійці (20 %), португальці (10 %), мальтійці (8 %), євреї (3 %). Є також (менш як 1 %) представники інших народів, як-от марокканці, французи, австрійці, китайці, японці, поляки та данці.

За переписом 2001 за національністю гібралтарці становили 83,22 %, «Інші британці» — 9,56 %, марокканці — 3,5 %, іспанці — 1,19 % та «Інші країни ЄС» — 1 %.

МоваРедагувати

Офіційна мова Гібралтару — англійська, вона використовується в урядових установах і школах. Більшість місцевих мешканців двомовна і також говорить іспанською через близькість Гібралтару до Іспанії. Однак через різноманітні поєднання етнічних груп інші мови теж поширені. Берберською та арабською говорять марокканські громади, гінді і синдхі — індійські, іврит є рідною мовою єврейської громади, мальтійською мовою говорять деякі сім'ї мальтійського походження.

Гібралтарці часто розмовляють мовою яніто. В її основі лежить іспанський діалект Андалузії зі значною домішкою британської англійської й елементів з мальтійської, португальської, італійської генуезької й гакетії (ладіно). Понад 500 слів яніто, наприклад, є генуезького та єврейського походження. Гібралтарці часто називають себе янітос.

РелігіяРедагувати

 
Собор Святої Трійці

За даними перепису 2001 року, близько 78,1 % католиків, англіканці — 7,0 %, 2,9 % повідомили, що не релігійні.

Політична системаРедагувати

 
Парламент Гібралтару
 
Резиденція генерал-губернатора Гібралтару

Населення обирає парламент, який складається з семи осіб. Кандидат, який набирає найбільшу кількість голосів, призначається Головним міністром Гібралтару. Його кандидатуру затверджує губернатор.

Головні міністри Гібралтару
Прізвище Початок каденці Кінець каденці
1 Джошуа Гассан 11 серпня 1964 6 серпня 1969
2 Роберт Пеліза 6 серпня 1969 25 червня 1972
3 Джошуа Гассан 25 червня 1972 8 грудня 1987
4 Адольфо Канепа 8 грудня 1987 25 березня 1988
5 Джо Боссана 25 березня 1988 17 травня 1996
6 Пітер Каруана 17 травня 1996 9 грудня 2011
7 Фабіан Пікардо[en] 9 грудня 2011 на посаді

Уряд складається також із міністра юстиції і міністра фінансів.

З погляду ЄС, мешканці Гібралтару — громадяни Великої Британії, а отже до виходу Великої Британії з ЄС 31 січня 2020 року були членами ЄС. У 2003—2020 роках мешканці Гібралтару брали участь у виборах Європарламенту.

Питання політичної належностіРедагувати

Населення міста двічі вирішувало голосуванням зовнішньополітичний статус території:

  • 10 вересня 1967 року 12 138 жителів, або 99,6 % населення з правом голосу проголосували за належність до Великої Британії; проти проголосували 44 особи[12].
  • 7 листопада 2002 населення вирішувало питання про «спільне, британо-іспанське правління». 17 900, або 98,97 %, проголосували проти іспансько-британської влади, себто за британське правління. За проголосували 187 громадян. Рівень участі в голосуванні — 88 % із тих, хто має право голосу.

29 травня 2016 року головний міністр Гібралтару, Фабіан Пікардо, оголосив, що країна готова підняти питання про спільний суверенітет з Іспанією, у разі виходу Великої Британії з Євросоюзу[13][14].

Міжнародні відносиниРедагувати

У міста є чотири побратими:

СпортРедагувати

Футбольна асоціація Гібралтару є членом УЄФА. Національна збірна бере участь у відбіркових матчах до чемпіонату Європи з футболу й чемпіонату Європи з футзалу команди з Гібралтару беруть участь у турнірах Ліга чемпіонів УЄФА, Ліга Європи УЄФА, Кубок УЄФА з футзалу. Ще одним популярним видом спорту в Гібралтарі є крикет. Збірна Гібралтару з крикету бере участь у чемпіонатах Європи з крикету.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Gibraltar.gov.gi National Symbols of Gibraltar Архівовано 13 листопад 2014 у Wayback Machine.. (англ.)
  2. Гібралтар був захоплений 24 липня 1704 року за старим стилем, або 4 серпня 1704 року, за новим.
  3. Утрехтська угода була підписана 31 березня 1713 року, за старим стилем, або 11 квітня 1713 року, за новим — Peace and Friendship Treaty of Utrecht between France and Great Britain.
  4. Abstract of Statistics 2014
  5. Full Census of Gibraltar Report 2012 (pdf)
  6. Також використовується домен .eu.
  7. Клімат Гібралтару
  8. A Guide To The Upper Rock Nature Reserve
  9. Gibraltar Flora. www.gonhs.org (en). Архів оригіналу за 2012-08-29. Процитовано 2017-03-02. 
  10. Modolo, Lara; Salzburger, Walter; Martin, Robert D. (2005-05-17). Phylogeography of Barbary macaques (Macaca sylvanus) and the origin of the Gibraltar colony. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America (en) 102 (20). с. 7392–7397. ISSN 0027-8424. PMC PMC1129121. PMID 15870193. doi:10.1073/pnas.0502186102. Процитовано 2017-03-02. 
  11. Balaenoptera edeni (Bryde's Whale, Common Bryde's Whale, Eden's Whale, Pygmy Bryde's Whale, Tropical Whale). www.iucnredlist.org (en). Процитовано 2017-03-02. 
  12. Cassese, Antonio (1995-01-01). Self-Determination of Peoples: A Legal Reappraisal (en). Cambridge University Press. ISBN 9780521637527. 
  13. Гібралтар може приєднатися до Іспанії у разі виходу Британії з ЄС. Європейська Правда. Процитовано 29 травня 2016. 
  14. Даррен МакКефрі. Gibraltar In Stark Warning To Brexiteers. SkyNews. Процитовано 29 травня 2016. 

ЛітератураРедагувати

  • Офшорна зона Гібралтар // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 2 : М — Я. — 536 с. — ISBN 978-617-7094-10-3.
  • Canessa A. Bordering on Britishness: National Identity in Gibraltar from the Spanish Civil War to Brexit. Palgrave Macmillan, 2019.
  • Chartrand R., Courcelle P. Gibraltar, 1779—1783: The Great Siege. Osprey, 2006.
  • Pack S.D. The Deepest Border: The Strait Of Gibraltar And The Making Of The Modern Hispano-African Borderland. Stanford University Press, 2019.

ПосиланняРедагувати

  Іспанія
Гібралтарська протока   Гібралтарська протока
Гібралтарська протока Гібралтарська протока Гібралтарська протока