Населення Індії. Чисельність населення країни 2020 року становила 1,380 млрд осіб (2-ге місце у світі після Китаю)[1]. Чисельність індійців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 19,55 ‰ (87-ме місце у світі), смертність — 7,32 ‰ (118-те місце у світі), природний приріст — 1,22 ‰ (98-ме місце у світі) .

Населення Індії M:
Ріст чисельності населення країни
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 1,252 млрд осіб
Густота 441,0 особи/км²
Коефіцієнт міграції 0,04 ‰
Природний рух
Природний приріст 1,22 %
Народжуваність 19,55 ‰
Смертність 7,32 ‰
Смертність немовлят 41,81 ‰
Вікова структура
 • до 14 років 28,09 %
 • 15–64 років 65,96 %
 • старіші за 65 років 5,95 %
Середня тривалість життя 68,13 року
 • чоловіків 66,97 року
 • жінок 69,42 року
Статева структура
загалом 1,08 чол./жін.
при народженні 1,12 чол./жін.
до 15 років 1,13 чол./жін.
15–64 років 1 чол./жін.
після 65 років 0,9 чол./жін.
Етнічні групи
Нація індійці
Мови
Офіційна гінді, англійська
Також у побуті 14 регіонально офіційних

Природний рухРедагувати

Протягом останніх 1955-2005-х років у країні спостерігається швидке зростання чисельності населення за рахунок покращення медичного обслуговування і зростання продуктивності сільського господарства (так звана «зелена революція»)[2][3].

ВідтворенняРедагувати

Народжуваність у Індії, станом на 2015 рік, дорівнює 19,55 ‰ (87-ме місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,48 дитини на одну жінку (78-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 54,8 % (станом на 2008 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 19,9 року (оцінка на 2016 рік)[1].

Смертність в Індії 2015 року становила 7,32 ‰ (118-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,22 % (98-ме місце у світі)[1].

Вікова структураРедагувати

 
Віково-статева піраміда населення Індії, 2016 рік (англ.)

Середній вік населення Індії становить 27,6 року (139-те місце у світі): для чоловіків — 26,9, для жінок — 28,3 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 68,13 року (163-тє місце у світі), для чоловіків — 66,97 року, для жінок — 69,42 року[1].

Вікова структура населення Індії, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:

  • діти віком до 14 років — 28,09 % (186 735 337 чоловіків, 164 835 868 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 18,06 % (119 933 717 чоловіків, 106 153 113 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 40,74 % (262 700 370 чоловіків, 247 237 448 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 7,16 % (44 993 382 чоловіка, 44 620 337 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,95 % (35 313 609 чоловіків, 39 172 403 жінки)[1].

Шлюбність — розлучуваністьРедагувати

Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 28 років, жінки — 22,2 року, загалом — 24,1 року (дані за 2011 рік)[4].

РозселенняРедагувати

 
Густота населення Індії (англ.)

Густота населення країни 2015 року становила 441,0 особи/км² (33-тє місце у світі)[1].

УрбанізаціяРедагувати

Докладніше: Міста Індії

Індія середньоурбанізована країна. Рівень урбанізації становить 32,7 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,38 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Міське населення Індії збільшилося в кілька разів протягом ХХ століття і більше концентрується у великих містах. 2001 року у Індії налічувалося понад 35 міст з мільйонним населенням, та 4 найбільших міста з населенням понад 10 млн кожне (Мумбаї, Делі, Колката і Бангалор). Однак тенденція зростання кількості населення в сільських районах, надалі спостерігається, оскільки біля 70% населення Індії як і раніше, проживають в селах[5][6].

Головні міста держави: Делі (столиця) — 25,703 млн осіб, Мумбаї — 21,043 млн осіб, Колката — 11,766 млн осіб, Бангалор — 10,087 млн осіб, Ченнаї — 9,62 млн осіб, Гайдарабад — 8,944 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].


МіграціїРедагувати

Значний вплив на індійське суспільство кожного століття призводять численні етнічні міграції народностей чи нелегальні (деколи й легальні) міграції народів з сусідніх територій чи в середині країни. Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,04 ‰ (112-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенціРедагувати

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 110 тис. біженців з Тибету, 64,2 тис. з Шрі-Ланки, 15,7 тис. з М'янми, 10,19 тис. з Афганістану[1]. Кількість нелегальних іммігрантів бангладешців в Індії, за теперішніми оцінками, до 20 млн. Ще приблизно 100 тис. це вигнанці-тибетці, які втекли після китайської окупації Тибету у 1950-х роках з своєї батьківщини, однак, офіційно визнані біженцями і мають дозвіл на перебування. Крім того, більше 60 тис. тамільських біженців із Шрі-Ланки також перебралися на індійську територію.

У той самий час у країні, станом на 2015 рік, налічується 612 тис. внутрішньо переміщених осіб через війну в Кашмірі й інші місцеві конфлікти[1].

Індія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[7].

Расово-етнічний складРедагувати

Етнічний склад (2000 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
індоарійські народи
  
72%
дравідійські народи
  
25%
монголоїди та інші
  
3%
Докладніше: Народи Індії

Індія є багатонаціональною державою, з розмаїттям етнічних племінних груп. Головні етноси країни: індоарійські народи — 72 %, дравідійські народи (в основному мешкають у південній частині Індії) — 25 %, монголоїди та інші (переважно тибето-бірманські, мунда і мон-кхмерські народи в районах Гімалаїв, Північно-Східної та Східної Індії) — 3 % населення (оціночні дані за 2000)[1].

Українська діаспораРедагувати

Докладніше: Українці Індії

МовиРедагувати

Мови Індії (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
гінді
  
41%
англійська
  
%
бенгальська
  
8.1%
телугу
  
7.2%
маратхі
  
7%
тамільська
  
5.9%
урду
  
5%
гуджараті
  
4.5%
каннада
  
3.7%
малаялам
  
3.2%
орія
  
3.2%
пенджабська
  
2.8%
інші
  
8.4%
Докладніше: Мови Індії

Офіційні мови[8]: гінді — розмовляє 41 % населення, англійська як допоміжна. Інші поширені мови, офіційні в окремих штатах (14 мов): бенгальська — 8,1 %, телугу — 7,2 %, маратхі — 7 %, тамільська — 5,9 %, урду — 5 %, гуджараті — 4,5 %, каннада — 3,7 %, малаялам — 3,2 %, орія — 3,2 %, пенджабська — 2,8 %, ассамська — 1,3 %, майтхілі — 1,2 %, інші мови (включно з кашмірі, сіндхі і санскритом) — 5,9 % (перепис 2001 року). У північній Індії дуже поширений варіант гінді й урду — гіндустані, що не має окремого офіційного статусу.

Індія є найбільшою у світі країною в культурно-мовному спектрі[9]. Індія є домом для індоєвропейської мовної сім'ї. Загалом мови в Індії представлені двома великими мовними групами: індо-арійською (якою послуговуються близько 74 % населення) та дравідійською (якою розмовляють 24 %). Інші мови спілкування в Індії походять з австроазійської і тибето-бірманської мовної сім'ї. Крім двох національних мов, гінді та англійської, статус офіційної має такі мови: ассамська, бенгальська, бодо, догрі, гуджараті, каннада, кашмірі, конкані, майтхілі, малаялам, маратхі, маніпурі, непалі, орія, пенджабська, санталі, санскрит, сіндхі, тамільська, телугу і урду[джерело?].

Мова гінді, найбільш вживана[10], виступає державною мовою Індії[11]. Англійська мова широко використовується в бізнесі і державному управлінні, має статус «офіційної мови»[12], суттєвим також є її використання в освіті, особливо в середовищі вищої освіти. Крім того, у кожному штаті та союзній території використовують свою власну мову, як офіційну, і в Конституції Індії також визнаються, ще 21 мова, якими найчастіше користуються в індійському суспільстві й їм надано офіційного статусу[джерело?]. Слід зазначити, що дослідниками мовниками в Індії нараховано безліч діалектів, їх кількість сягає 1652[13].

РелігіїРедагувати

Релігії в Індії (2010 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
індуїсти
  
79.8%
мусульмани
  
14.2%
християни
  
2.3%
сікхи
  
0%
агностики
  
2%
Докладніше: Релігія в Індії

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: індуїзм — 79,8 %, іслам — 14,2 %, християнство — 2,3 %, сікхізм — 1,7 %, не визначились — 2 % (станом на 2011 рік)[1].

Чотири великі релігії світу (індуїзм, буддизм, джайнізм та сікхізм) походять із Індії. Більше 800 мільйонів індійців є індуїстами, решта населення відносить себе до релігійних груп: мусульман, християн, сикхів, буддистів — 0,7 %, джайністів — 0,4 %, юдеїв, зороастрійців та послідовників бахаїзму[14].

У Конституції Індії закріплено відділення церкви від держави. Послідовники сотень різних віросповідань в цілому існують пліч-о-пліч віками, тим не менш, є певна напруженість у стосунках. На індійську історію і суспільство значно вплинули масштабні релігійні зіткнення між мусульманами та індуїстами та між індуїстами та сикхами, які траплялися у минулому.

ОсвітаРедагувати

Докладніше: Освіта в Індії

Рівень письменності 2015 року становив 71,2 % дорослого населення (віком від 15 років): 81,3 % — серед чоловіків, 60,6 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 3,8 % ВВП країни, станом на 2012 рік (134-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 12 років, для хлопців — до 11 років, для дівчат — до 12 років (станом на 2013 рік).

Середня і професійнаРедагувати

ВищаРедагувати

В Індії працює найбільша кількість університетів у світі[джерело?].

Охорона здоров'яРедагувати

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,7 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 4,7 % ВВП країни (159-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 41,81 ‰ (50-те місце у світі); хлопчиків — 40,56 ‰, дівчаток — 43,22 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 174 випадків на 100 тис. народжень (55-те місце у світі)[1].

Індія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

ЗахворюванняРедагувати

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А і Е, черевний тиф, гарячка денге, японський енцефаліт, малярія, лептоспіроз, сказ (станом на 2016 рік)[1].

2014 року було зареєстровано 2,07 млн хворих на СНІД (3-тє місце в світі), це 0,26 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (90-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 127,2 тис. осіб (3-тє місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 4,7 % (184-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 43,5 % (оцінка на 2006 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

СанітаріяРедагувати

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 97,1 % населення в містах і 92,6 % в сільській місцевості; загалом 94,1 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 62,6 %, в сільській місцевості — 28,5 %, загалом по країні — 39,6 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2010 рік, дорівнює 761 км³ на рік, або 613 тонни на одного мешканця на рік: з яких 7 % припадає на побутові, 2 % — на промислові, 90 % — на сільськогосподарські потреби[1].

Соціально-економічне положенняРедагувати

Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,4 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 43,9 %; частка осіб похилого віку — 8,6 %, або 11,7 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2010 року перебувало 29,8 % населення країни[1].

В Індії пропагують переваги малодітної сім'ї, використовують різні методи обмеження народжуваності, у деяких випадках — матеріальне заохочення сімей, які прагнуть обмеження народжуваності. Демографічні проблеми створюють ряд інших проблем, зокрема продовольча і неписьменності (до 50% населення регіону є неписьменним через бідність країн). Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 3,6 %, верхній дециль — 31,1 % (станом на 2005 рік)[1].

Станом на 2013 рік, в країні 237,4 млн осіб не має доступу до електромереж; 79 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 98 %, у сільській місцевості — 70 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 325,441 млн унікальних інтернет-користувачів (4-те місце у світі), що становило 26 % загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурсиРедагувати

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 502,1 млн осіб (2-ге місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 49 %; промисловість і будівництво — 20 %; сфера послуг — 31 % (станом на 2012 рік)[1]. 26,965 млн дітей у віці від 5 до 14 років (12 % загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 7,1 % працездатного населення, 2014 року — 7,3 % (86-те місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 10,7 %, серед юнаків — 10,4 %, серед дівчат — 11,6 % (97-ме місце у світі)[1].

КриміналРедагувати

НаркотикиРедагувати

 
Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Найбільший у світі легальний виробник опіуму на світовому фармацевтичному ринку, невстановлена ​​кількість легального опіуму перенаправляється на нелегальні міжнародні ринки наркотиків; легальне виробництво кетаміну і прекурсорів; транзитна країна для наркотрафіку з сусідніх країн і Південно-Західної Азії; незаконне виробництво метаквалону; країна уразлива до відмивання грошей[1].

Торгівля людьмиРедагувати

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Індії докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не повною мірою, країна знаходиться у списку другого рівня[15][16].

Гендерний станРедагувати

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,12 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15—24 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25—54 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55—64 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці за 64 роки — 0,9 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,08 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідженняРедагувати

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

ПереписиРедагувати

Переписи населення проводяться в Індії кожні 10 років. У цілому було проведено вже 14 переписів, станом на 2001 рік. Чисельність населення Індії становила: 1981 року — 683,3 млн, 1991 року — 846,4 млн, 2001 року — 1027,0 млн, 2011 року — 1210,7 млн.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ India : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, . — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) The end of India's green revolution? — BBC News. 29 травня 2006 року.
  3. (англ.) Raj Patel The Long Green Revolution — Food FirstFood First. Institute for Food and Development Policy.
  4. Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2004. — 15 June. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
  5. Dyson, Tim; Visaria, Pravin (2004). Migration and urbanization:Retrospect and prospects. У Dyson, Tim; Casses, Robert; Visaria, Leela. Twenty-first century India: population, economy, human development, and the environment. Oxford University Press. с. 115–129. ISBN 0199243352. 
  6. Ratna, Udit (2007). Interface between urban and rural development in India. У Dutt, Ashok K.; Thakur, Baleshwar. City, Society, and Planning: Planning Essays in honour of Prof. A.K. Dutt. Concept Publishing Company. с. 271–272. ISBN 8180694615. 
  7. International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
  8. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  9. Country Profile: India (PDF). Library of CongressFederal Research Division. December 2004. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2007-06-24. 
  10. (англ.) Languages by number of speakers according to 1991 census. Central Institute of Indian Languages. Процитовано 2007-08-02. 
  11. (англ.) Mallikarjun, B. (Nov., 2004), Fifty Years of Language Planning for Modern Hindi-The Official Language of India, Language in India, Volume 4, Number 11. ISSN 1930—2940.
  12. Notification No. 2/8/60-O.L. (Ministry of Home Affairs), dated 27 April, 1960. Архів оригіналу за 2007-10-06. Процитовано 2007-07-04. 
  13. (англ.) Matthew, K.M. (2006). Manorama Yearbook 2003. Malayala Manorama. с. 524. ISBN 81-89004-07-7. 
  14. (англ.) Census of India 2001, Data on Religion. Census of India. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2007-11-22. 
  15. Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
  16. UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

ПосиланняРедагувати