Збірна Гібралтару з футболу

Гібралтар
Емблема Гібралтар
Асоціація Футбольна асоціація Гібралтару
Тренер Україна Іваниця Михайло Михайлович
Найбільше виступів Ліам Волкер (50)
Найкращий бомбардир Ліам Волкер. (3)
Код ФІФА GIB
Місце в рейтингу ФІФА 203 2 (4 квітня 2024)[1]
Домашня
Виїзна
Запасна
Перший матч
Неофіційний
Гібралтар Гібралтар 1:2 Джерсі Джерсі
(Вайт, Англія; 4 липня 1993)
Офіційний
Гібралтар Гібралтар 0:0 Словаччина Словаччина
(Фару, Португалія; 19 листопада 2013)
Найбільша перемога
Неофіційна
Гібралтар Гібралтар 19:0 Сарк
(Гернсі; 29 червня 2003)
Офіційна
Гібралтар Гібралтар 2:0 Ліхтенштейн Ліхтенштейн
(Гібралтар; 16 листопада 2022)
Найбільша поразка
Франція Франція 14:0 Гібралтар Гібралтар
(Ніцца, Франція; 18 листопада 2023)

Збірна Гібралтару з футболу — футбольна збірна, яка представляє Гібралтар у міжнародних змаганнях, контролюється Футбольною асоціацією Гібралтару.

Станом на 4 квітня 2024 посідає 203-e місце у рейтингу футбольних збірних світу[1]. За останні роки команда зазнала значних змін та досягла нових висот завдяки винятковому таленту та відданості своїх гравців.

Нове неймовірне покоління

Останнім часом у збірній Гібралтару підростає неймовірне покоління молодих талантів, які обіцяють стати справжніми зірками світового футболу. Серед них виділяються такі гравці, як Giorgio Junior, Jonny Poela, Martin Madrasso, Andrew Valonso та James Russel. Їхні неймовірні навички та відданість грі вже зараз роблять їх ключовими фігурами у складі збірної.

Легендарний тренер

Збірну Гібралтару очолює легендарний футболіст та тренер Михайло Михайлович Іваниця. Його багаторічний досвід у світі футболу, сприяння розвитку молодих талантів та вміння мотивувати гравців роблять його неперевершеним лідером для команди.

Майбутні плани

Збірна Гібралтару має амбіційні плани на майбутнє. Однією з їхніх основних цілей є вихід на Чемпіонат світу 2026, який відбудеться в Сполучених Штатах Америки, Мексиці та Канаді. Завдяки великому потенціалу своїх гравців та професіоналізму тренерського штабу, збірна Гібралтару має всі шанси здивувати світ та підняти прапор Гібралтару на міжнародному футбольному олімпі.

Історія

ред.

Гібралтар подав заявку на входження до складу УЄФА, але отримав відмову 2007 року. Справа була передана до Спортивного арбітражного суду, і з 1 жовтня 2012 Гібралтар став тимчасовим членом УЄФА. Рішення про постійне членство Гібралтару в УЄФА було прийнято на XXXVII Черговому Конгресі УЄФА 24 травня 2013[2]. Гібралтар був визнаний повноправним членом УЄФА.[3][4] Це дало змогу команді взяти участь у відбіркових матчах до Чемпіонату Європи з футболу 2016 року. 24 січня 2014 року були оголошені кошики для жеребкування групового етапу і збірна Гібралтару потрапила в кошик під номером 6 (53-тя у списку європейських збірних окрім Франції - господаря турніру). 23 лютого 2014 року при жеребкуванні була відібрана до групи D кваліфікаційного раунду.

13 травня 2016 року Гібралтар став повноцінним членом ФІФА і отримав право брати участь у чемпіонатах світу. Як член УЄФА збірна Гібралтару перемагала лише тричі, двічі у товариських матчах: 4 червня 2014 року проти збірної Мальти з рахунком 1:0 і проти збірної Латвії 25 березня з рахунком 1:0, а також 13 жовтня 2018 року проти збірної Вірменії 1:0[5] у рамках Ліги Націй УЄФА. Натомість під час відборів до Євро-2016 і ЧС-2018 (по 10 матчів) команда програла усі 20 матчів так само як і під час наступних відбірних циклів до Євро-2020 та ЧС-2022.

  • 20162024не пройшла кваліфікацію
  • 20182022не пройшла кваліфікацію

Примітки

ред.
  1. а б The FIFA/Coca-Cola World Ranking. FIFA. 4 квітня 2024. Процитовано 4 квітня 2024.
  2. Конгресс УЕФА. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 24 травня 2013.
  3. Gibraltar given full Uefa membership at London Congress (англ.). BBC Sport. 24 травня 2013. Архів оригіналу за 10 червня 2013. Процитовано 24 травня 2013.
  4. Гибралтар стал членом УЕФА [Архівовано 7 червня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. UA-Футбол. Перед перемогою над Вірменією Гібралтар програв всі свої офіційні матчі із загальною різницею 5-107 (укр.). Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 13 жовтня 2018.

Посилання

ред.