Відкрити головне меню

Чемпіона́т Євро́пи з футбо́лу (англ. UEFA European Football Championship) — найпрестижніша континентальна першість світу, головне змагання національних збірних з футболу, що відбувається під патронатом УЄФА кожні 4 роки, починаючи з 1960 року, і чергується з Чемпіонатом світу. До 1968 року ЧЄ мав назву «Кубок європейських націй».

Чемпіонат Європи з футболу
UEFA European Football Championship
Засновано 1960
Регіон Європа
Конфедерація УЄФА
Кількість команд 53 (кваліфікація)
24 (фінальний турнір)
Поточний чемпіон Португалія Португалія
(перша перемога)
Найбільше перемог Іспанія Іспанія
Німеччина Німеччина
(по 3 перемоги)
Сайт Офіційний сайт
Soccerball current event.svg Поточний розіграш

Фінальні турніри чемпіонатів Європи відбуваються раз на 4 роки, однак разом із відбірковим турніром і паузою між відбірковим і фінальним турніром він триває майже 2 роки. У відбіркових змаганнях до Чемпіонатів Європи за всю історію брало участь 59 збірних. З них 35 виходили хоча б раз на чемпіонат (включаючи й 3 вже не існуючих: СРСР — 6 разів, Чехословаччина — 3 рази і Югославія — 5 разів), 2 нині неіснуючі збірні брали участь у відборі (-ах) але не пройшли — це Сербія і Чорногорія та НДР. Крім того, 22 збірні ще не виходили, й зараз продовжують брати участь у відборах (наприклад, збірна Люксембургу — 14 разів).

У фінальному турнірі, що відбувається раз на 4 роки протягом місяця в заздалегідь обраній країні-господарці чемпіонату, беруть участь 4 (1960, 1964, 1968, 1972, 1976), 8 (1980, 1984, 1988, 1992), 16 (1996, 2000, 2004, 2008, 2012) або 24 (2016) команди: команди, що вибороли таке право за підсумками відбіркового турніру, і збірна (-і) країни-господарки. На чемпіонатах 2000, 2008 та 2012 року господарками були 2 країни.

За всю історію проведення (станом на 11 липня 2016) чемпіонами ставали 10 національних збірних: збірні Німеччини та Іспанії - тричі, збірна Франції - двічі та по одному разу збірні СРСР, Італії, Португалії, Нідерландів, Чехословаччини, Данії та Греції.

Останній наразі чемпіонат (п'ятнадцятий) відбувався з 10 червня до 10 липня 2016 року в Франції.

Жіночий ЧЄ з футболу відбувся вперше 1984 року, починаючи з 1997 року відбувається раз на 4 роки.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Створення УЄФАРедагувати

 
Анрі Делоне

Уперше ідею проведення турніру для європейських національних збірних висунув колишній генеральний секретар французької футбольної федерації Анрі Делоне на одній із нарад ФІФА. Але ідея не знайшла підтримки, оскільки було багато проблем із організації чемпіонатів світу, але головна причина відхилення ідеї полягала у відсутності європейської регіональної конфедерації.

Однак ідея Делоне знайшла чимало прибічників, найактивнішим серед яких був Отторіно Барассі — генеральний секретар, а пізніше й президент італійської федерації футболу. 1951 року Барассі запропонував ФІФА проект європейського чемпіонату, в основу якого було покладено кубковий принцип. Півфінали та фінали, як передбачав Барассі, мали відбуватися в одній країні. Але керівництво ФІФА не прийняло цей документ.

Переломний момент в історії створення чемпіонату Європи відбувся 27 травня 1952 року на зборах у Цюриху, де зустрілися Делоне, Барассі та генеральний секретар Бельгійського королівського футбольного союзу Жозе Краай. Вони обговорили питання створення Європейського футбольного союзу. За рік у Парижі на зборах 20 представників національних футбольних федерацій затвердили комітет із підготовки установчої конференції Європейського футбольного союзу. Конференція під головуванням Барассі відбулася 15 червня 1954 року в Базелі. У ній узяли участь представники 23 європейських країн. На цій нараді було ухвалено рішення про створення Європейського союзу футбольних асоціацій (УЕФА), було обрано його перший виконавчий комітет у складі: Йозеф Ґере, Джордж Ґрем, Анрі Делоне, Жозе Краай, Еббе Шварц, Ґустав Шебеш. Тиждень потому виконавчий комітет обрав першого президента УЄФА. Ним став голова данського футбольного союзу Еббе Шварц. Віце-президентом було затверджено Йозефа Ґере, генеральним секретарем — Анрі Делоне.

Перший чемпіонатРедагувати

На зборах у жовтні 1954 року в Копенгагені було вирішено почати підготовку до першого чемпіонату Європи. Анрі Делоне, Жозе Краай і Джордж Ґрем мали підготувати пропозиції з проведення першого континентального турніру для національних збірних команд до першого конгресу УЄФА, що мав відбутися в березні 1955 року у Відні.

У Відні після виступу Жозе Краая, що ознайомив конгрес із ідеєю проведення Європейської першості, стало зрозуміло, що першість Європи мала стати кваліфікаційною стадією світових чемпіонатів. Але ця ідея не знайшла підтримки в учасників конгресу. Отторіно Барассі та Михайло Андрейєвич аргументували незгоду з даним проектом тим, що він ставить під загрозу проведення регіональних змагань у Європі та позбавляє багато національних команд можливості виступити у двох турнірах. Після завершення дискусій конгрес запропонував виконкому підготувати новий проект і представити його за рік.

На конгресі УЄФА в червні 1956 року, проведеному в Лісабоні, було затверджено новий склад комісії для розробки проекту, до неї ввійшли: П'єр Делоне, Ґустав Шебеш, Альфред Фрей, Агустин Пухоль, Константин Константарас і Лешек-Юліуш Рильські. Комісія обрала кубковий варіант турніру та розробила часови́й план. Кваліфікаційні матчі слід було провести із серпня 1958 року до березня 1959 року, 1/8 фіналу — з квітня до жовтня 1959 року, 1/4 фіналу — з листопада 1959 року до травня 1960 року, а заключний фінальний турнір чотирьох найкращих команд організувати між 15 червня та 15 липня 1960 року в одній країні. Комісія закінчила свою роботу 1957 року.

На засіданні виконкому УЄФА 27 березня 1957 року в Кельні було висунуто проект під назвою «Кубок Європейських чемпіонів». Після обговорення проекту президент УЄФА Еббе Шварц опублікував у першому офіційному бюлетені УЄФА свій схвальний відгук про проект. Але на конгресі 28 червня 1957 року в Копенгагені не все пройшло так гладко. Із 27 учасників конгресу за проведення Європейського чемпіонату проголосовало 15. Проти проведення виступали Бельгія, Італія, Нідерланди, ФРН й усі британські делегації.

4 червня 1958 року відбулася ще одна спроба не допустити проведення Кубку європейських націй 1960 року, що була здійснена делегаціями Великої Британії та ФРН. Делегації знов дискутували про доцільність проведення турніру, але після голосування, підсумок якого 15 на користь чемпіонату Європи, 7 — проти, було вирішено провести чемпіонат.

6 червня 1958 року в залі «Клуб мандрівників» готелю Стокгольма «Форест» відбулося жеребкування першого кола Кубку європейських націй.

Історія чемпіонатівРедагувати

Перший фінал відбувся в Парижі між СРСР і Югославією 1960 року. Перемогла збірна СРСР, забивши переможний м'яч у додатковий час.

1968 року було змінено назву турніру, Національний Європейський кубок став називатися Європейський чемпіонат із футболу УЄФА, а також було змінено формат проведення відбіркового турніру. У 8 групах кожна команда грала з кожною двічі, збірні, що посіли перше місце, потрапляли до чвертьфіналу. Післяматчевих пенальті за нічийного результату тоді не було, й Італія змогла потрапити до фіналу завдяки жеребу.

1972 року за нічийного результату жереб замінили післяматчевими пенальті.

1980 року УЄФА ввела новий формат чемпіонату. Тепер замість 4 збірних у фінальній частині брали участь 8 команд, уперше країна — господар отримувала місце у фінальній частині автоматично. Ці команди розбивалися на 2 групи, кожна збірна грала з кожною, після чого переможці групи потрапляли до фіналу.

1984 року формат турніру було дещо змінено, тепер 2 найкращі збірні виходили з групи й потрапляли до півфіналів. Матч за третє місце було скасовано.

1992 року турнір відбувався під час політичної нестабільності в Європі. Збірну Югославії, що потрапила до фінальної частини чемпіонату, було знято з турніру перед самим початком через санкції проти цієї країни. Збірна Данії, замінивши Югославію, змогла виграти чемпіонат, перегравши у фіналі Німеччину 2:0. Команду СРСР, що перемогла у своїй відбірковій групі, замінила команда СНД.

На чемпіонаті 1996 року було введено новий формат турніру. Тепер 16 збірних розбивалися на 4 групи, команди, що посіли 1-і та 2-і місця, потрапляли до чвертьфіналу. Введено правило золотого голу.

2000 року вперше чемпіонат Європи приймали одразу 2 країни — Бельгія та Нідерланди.

2004 року замість «золотого голу» ввели правило «срібного голу».

2008 року правило срібного голу скасовано.

18 квітня 2007 року УЄФА ухвалило рішення про проведення Євро 2012 у двох країнах. Європейський чемпіонат прийняли Польща й Україна. Претендентами були також Хорватія/Угорщина й Італія.

28 травня 2010 року на виконкомі УЄФА було ухвалено рішення про проведення Євро 2016 у Франції.

ЗмаганняРедагувати

До 1980 року лише 4 команди брали участь у фінальній частині турніру, з 1980 до 1996 року — 8 збірних, з 1996 року — 16 збірних, а 2016 року у фінальній частині чемпіонату вперше візьмуть участь 24 команди. Команди, що беруть участь у фінальній частині турніру, визначаються через серію кваліфікаційних ігор: до 1968 року команди визначалися в домашніх і виїзних іграх між собою, починаючи з 1968 року збірні проходили кваліфікацію спочатку у відбіркових групах, згодом у плей-оф (переможці груп грали між собою; стадія 1/4 фіналу), перш ніж потрапити до фінальної частини. До 1980 року місце проведення турніру обирали серед країн, що пройшли відбірковий турнір і потрапили до фінальної частини чемпіонату. Після розширення учасників (1980 рік) у фінальній частині чемпіонату команда-господарка автоматично потрапляла до фінальної частини. За всю історію 12 країн приймали чемпіонат Європи, причому три з них двічі (Італія, Франція та Бельгія), а з урахуванням турніру 2016 року, Франція стала триразовою господаркою першості Європи.

КубокРедагувати

Докладніше: Кубок Анрі Делоне

Кубок Анрі Делоне, що його отримує чемпіон Європи, названо так на честь Анрі Делоне, першого генерального секретаря УЄФА, що вперше запропонував проведення Європейської першості з футболу, але помер 1955 року — за 5 років до першого чемпіонату Європи. Його син, П'єр Делоне, був відповідальним за створення трофею. Кубок було створено паризьким ювеліром Мішелем Шобійоном (фр. Michel Chobillon). Починаючи з першого в історії турніру, чемпіон нагороджувався кубком Анрі Делоне та зберігав його 4 роки, до наступного чемпіонату Європи.

Для чемпіонату 2008 року кубок було дещо змінено: він став на 18 сантиметрів вищим й на 2 кг важчим.

Формат турніруРедагувати

КваліфікаціяРедагувати

Відбіркові, або кваліфікаційні, змагання відбуваються для того, щоб зменшити кількість учасників і відібрати найсильніших для участі у фінальному турнірі. Кваліфікаційний раунд починається після завершення чемпіонату світу та триває два роки до фінальної частини чемпіонату. Групи формуються методом жеребкування комітетом УЄФА, з використанням посіву команд. Посів відбувається на основі кваліфікаційного раунду до чемпіонату світу та за попереднім чемпіонатом Європи. Формування рангу команди йде за таким принципом: кількість очок, отриманих за матчі команди, діляться на кількість матчів, вираховується середня кількість очок за матч, а у разі, якщо команда приймала один або два попередні турніри, використовуються результати останнього кваліфікаційного змагання. Якщо дві команди мають однакову середню кількість очок за матч, тоді комітет визначає їх позиції в ранзі, виходячи з таких принципів:

  1. Коефіцієнт зіграних матчів.
  2. Середня різниця голів в одному матчі.
  3. Середня результативність матчів.
  4. Средняя результативність виїзних матчів.
  5. Жеребкування.

Кваліфікаційний етап відбувається за груповим форматом, а визначення складу груп — шляхом жеребкування команд із посівних урн. Жеребкування відбувається після кваліфікаційного етапу до чемпіонату світу. У кваліфікаційному раунді до чемпіонату Європи 2012 року боротьба велась у 9 групах (6 груп по 6 команд і ще 3 групи по 5 команд).

Кваліфікаційна група — своєрідна ліга, де є одна чи дві команди з великим рейтингом. Кожна команда грає з кожною вдома та на виїзді, борючись за вихід до фінальної частини. Очки розподіляються за таким принципом: 3 за перемогу, 1 за нічию та 0 за поразку. Після всіх зіграних матчів визначається переможець групи. Переможці груп виходять до фінальної частини. Якщо у двох і більше команд однакова кількість очок, то застосовується такий критерій для визначення кращої:

  1. Найбільша кількість очок, зароблених в іграх між відповідними командами.
  2. Різниця голів у матчах двох відповідних команд.
  3. Кількість голів, забитих у матчах двох відповідних команд.
  4. Кількість голів, забитих на виїзді в матчах двох відповідних команд.
  5. Різниця м'ячів в усіх матчах відповідних команд у груповому етапі.
  6. Кількість голів, забитих в усіх матчах відповідних команд у груповому етапі.
  7. Кількість голів, забитих на виїзді в усіх матчах відповідних команд у груповому етапі.
  8. Рейтинг Fair play.
  9. Жеребкування.

Друге місце трактувалося по-різному під час різних відбіркових турнірів. Так, у відборі на чемпіонат 2012 року, як й у відборах на чемпіонати 2000, 2004 років, команди, що стали другими, грали стикові матчі. У відборах на чемпіонати 2000 та 2012 років найкраща з других команд (Португалія та Швеція відповідно) автоматично потрапляла до фінальної частини.

У відборі на чемпіонат 2008 року усі, хто посідав другі місця, автоматично кваліфікувалися до фінальної частини.

1996 року шість найкращих команд, що посіли другі місця, потрапляли до фінальної частини. Дві найгірші команди, що посіли другі місця, грали стикові матчі (ними стали Ірландія та Нідерланди, між якими було проведено додатковий матч, що виграли Нідерланди, які й потрапили до фінальної частини чемпіонату 1996 року).

Важлива примітка: якщо дві команди в особистому матчі борються за друге місце у групі, а їх кількість очок і різниця голів перед матчем були рівними, то в разі нічиєї призначається додатковий час. У разі нічиєї в додатковий час усе вирішує серія пенальті.

За усю історію 59 різних збірних брали участь у відбіркових змаганнях. Це усі нинішні країни-члени УЄФА (54 національні збірні), а також НДР, СРСР, Чехословаччина, Югославія та Сербія і Чорногорія. Збірна СНД не брала участі у відбіркових змаганнях, а почала відразу грати у фінальній частині чемпіонату 1992 року. У відбірковому турнірі до чемпіонату 2004 року Югославія почала кваліфікацію як Югославія (2002 рік), а закінчила як Сербія та Чорногорія (змінила назву на початку 2003 року).

Рік Розігруваних місць Команд у відборі Команд на місце
1960 4 17 4,25
1964 4 29 7,25
1968 4 31 7,75
1972 4 32 8
1976 4 32 8
1980 7 31 4,43
1984 7 32 4,57
1988 7 32 4,57
1992 7 33 4,71
1996 15 47 3,13
2000 14 49 3,5
2004 15 50 3,33
2008 14 50 3,57
2012 14 51 3,64
2016 23 53 2,30

Фінальний турнірРедагувати

16 збірних (у 2016 році — 24 збірних), що пройшли кваліфікаційний раунд, розбиваються на 4 групи по 4 команди в кожній. Жеребкування груп проводить адміністрація УЄФА, також використовуючи посів.

У 4 групах збірні грають за форматом ліги, тобто команди грають зі своїми суперниками у групі по одному разу. Використовується та ж система нарахування очок (3 за перемогу, 1 за нічию, 0 за поразку). Час проведення матчів у групі може бути різним, але 2 останні матчі мають відбуватися паралельно. Команди, що посіли перші та другі місця у групах, а також чотири найкращі треті місця, потрапляють до 1/8 фіналу, де грають матч на виліт, причому команди, що посіли перші місця у групах, грають із командами, що посіли другі місця з інших груп. Переможці 1/4 фіналу проходять до півфіналу. Переможці півфіналу грають фінальний матч. Півфіналісти, що програли, нагороджуються бронзовими медалями (до 1984 року проводився матч за третє місце). Переможець фіналу стає чемпіоном і нагороджується золотими медалями. Команда, що програла, нагороджується срібними медалями. Якщо в матчах на виліт після основного часу матчу рахунок рівний, тоді призначається додатковий час, якщо й він не виявив переможця, відбувається серія пенальті.

На Євро 2016 застосовано той же формат змагань, що й на чемпіонатах світу (1986, 1990 та 1994) років відповідно[1].

Нижче представлено застосовувану в різні роки систему змагань

Рік Команд 1-й етап 2-й етап
1960 4 Плей-оф
1964 4 Плей-оф
1968 4 Плей-оф
1972 4 Плей-оф
1976 4 Плей-оф
1980 8 2 групи по 4 команди 2 команди, що посіли 1-еі місця у групах, грали у фіналі
1984 8 2 групи по 4 команди 4 команди, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-оф
1988 8 2 групи по 4 команди 4 команди, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-оф
1992 8 2 групи по 4 команди 4 команди, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-оф
1996 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-оф
2000 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-оф
2004 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-оф
2008 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-оф
2012 16 4 групи по 4 команди 8 команд, що посіли 1-2 місця у групах, грали у плей-оф
2016 24 6 груп по 4 команди 12 команд, що посіли у групах 1-2 місця, та 4 найкращі команди, що посіли 3-і місця

ДосягненняРедагувати

Найкращі збірніРедагувати

Нижче надано результати фінальних матчів і матчів за третє місце на кожному чемпіонаті

Рік Місце проведення Фінальний матч Матч за третє місце
Чемпіон Рахунок Фіналіст Третє місце Рахунок Четверте місце
1960   Франція  
СРСР
2:1
додатковий час
 
Югославія
 
Чехословаччина
2:0  
Франція
1964   Іспанія   Іспанія 2:1  
СРСР
 
Угорщина
3:1
додатковий час
 
Данія
1968   Італія  
Італія
1:1
перегравання
2:0
 
Югославія
 
Англія
2:0  
СРСР
1972   Бельгія  
ФРН
3:0  
СРСР
 
Бельгія
2:1  
Угорщина
1976   Югославія  
Чехословаччина
2:2
по пенальті
(5:3)
 
ФРН
 
Нідерланди
3:2
додатковий час
 
Югославія
1980
  Італія  
ФРН
2:1  
Бельгія
 
Чехословаччина
1:1
по пенальті
(9:8)
 
Італія
Рік Місце проведення Фінальна гра Півфіналісти, що зазнали поразки(1)
Чемпіон Рахунок Фіналіст Проти чемпіона Проти фіналіста
1984   Франція  
Франція
2:0  
Іспанія
 
Португалія
 
Данія
1988   ФРН  
Нідерланди
2:0  
СРСР
 
ФРН
 
Італія
1992   Швеція  
Данія
2:0  
Німеччина
 
Нідерланди
 
Швеція
1996   Англія  
Німеччина
2:1
золотий гол
 
Чехія
 
Англія
 
Франція
2000   Бельгія/
  Нідерланди
 
Франція
2:1
золотий гол
 
Італія
 
Португалія
 
Нідерланди
2004   Португалія  
Греція
1:0  
Португалія
 
Чехія
 
Нідерланди
2008   Австрія/
  Швейцарія
 
Іспанія
1:0  
Німеччина
 
Росія
 
Туреччина
2012
  Польща/
  Україна
 
Іспанія
4:0  
Італія
 
Португалія
 
Німеччина
2016
  Франція  
Португалія
1:0
додатковий час
 
Франція
 
Уельс
 
Німеччина
2020
Європа
1 З 1984 року матч за третє місце не проводиться
 
Найкращі результати збірних на чемпіонатах Європи

18 збірних грали в півфіналі, 12 збірних доходили до фінального матчу, і 10 команд ставали чемпіонами.

Найтитулованіша збірна — Німеччина, вона вигравала чемпіонат тричі і ще тричі була фіналістом, на другому місці йде Іспанія, вона вигравала чемпіонат тричі й одного разу була фіналістом. Замикає трійку найкращих Франція, двічі вона ставала чемпіоном.

Три з дев'яти команд, що перемагали на чемпіонаті Європи, домагалися цього як господарі турніру. Збірні серед тих, що вигравали чемпіонат Європи, але не мали успіху на своїй рідній землі, — Німеччина та Нідерланди. Збірна Італії здобувала звання чемпіона лише на «домашньому» чемпіонаті Європи. Інші команди, що не ставали чемпіонами, нерідко домагалися на «домашніх» чемпіонатах своїх найкращих результатів в історії (Швеція 1992 — півфінал, Португалія 2004 — друге місце).

Зірочкою (*) позначено результати команд на домашніх чемпіонатах.

Команда Чемпіони Друге місце
Третє місце до 1984 року, півфінал від 1984 року
Четверте місце до 1984 року
  Німеччина 3 (1972, 1980, 1996) 3 (1976, 1992, 2008) 3 (1988*, 2012, 2016) -
  Іспанія 3 (1964*, 2008, 2012) 1 (1984) - -
  Франція 2 (1984*, 2000) 1 (2016*) 1 (1996) 1 (1960*)
  СРСР 1 (1960) 3 (1964, 1972, 1988) - 1 (1968)
  Італія 1 (1968*) 2 (2000, 2012) 1 (1988) 1 (1980*)
  Португалія 1 (2016) 1 (2004*) 3 (1984, 2000, 2012) -
  Нідерланди 1 (1988) - 4 (1976, 1992, 2000*, 2004) -
  Чехословаччина 1 (1976) - 2 (1960, 1980) -
  Данія 1 (1992) - 1 (1984) 1 (1964)
  Греція 1 (2004) - - -
  Югославія - 2 (1960, 1968) - 1 (1976*)
  Бельгія - 1 (1980) 1 (1972*) -
  Чехія - 1 (1996) 1 (2004) -
  Англія - - 2 (1968, 1996*) -
  Росія - - 1 (2008) -
  Угорщина - - 1 (1964) 1 (1972)
  Швеція - - 1 (1992*) -
  Туреччина - - 1 (2008) -
  Уельс - - 1 (2016) -
 
Участь збірних у фінальних частинах чемпіонатів Європи

Сумарна таблиця збірнихРедагувати

Загалом 35 різних національних збірних, якщо не рахувати окремо збірні СРСР та СНД, брали участь у фінальній частині на 14 Чемпіонатах Європи (станом на 11 липня 2016 року).

Збірна У І В Н П О М
  ФРН
  Німеччина
12 49 26 12 11 90 72-48
  Франція 9 39 20 9 10 69 62-44
  Іспанія 10 40 19 11 10 68 55-36
  Італія 9 38 16 16 6 64 39-27
  Португалія 7 35 18 9 8 63 49-31
 Нідерланди 9 35 17 8 10 59 57-37
  Англія 9 31 10 11 10 41 40-35
  Чехія 6 24 11 2 11 35 36-38
  Хорватія 5 18 8 5 5 29 23-20
  Данія 8 27 7 6 14 27 30-43
  СРСР
  СНД
6 16 7 4 5 25 18-16
  Бельгія 2 17 7 2 8 23 22-25
  Швеція 6 20 5 6 9 21 25-24
  Греція 4 16 5 3 8 18 14-20
  Росія 5 17 5 3 9 18 20-29
  Чехословаччина 3 8 3 3 2 16 12-10
  Туреччина 4 15 4 2 9 13 13-22
  Уельс 1 6 4 0 2 12 10-6
  Польща 3 11 2 6 3 12 7-9
  Швейцарія 4 13 2 5 6 11 8-15
  Югославія 5 14 3 2 9 11 22-39
  Ісландія 1 5 2 2 1 8 8-9
  Угорщина 3 8 2 2 4 8 11-14
  Ірландія 3 10 2 2 6 8 6-17
  Румунія 5 16 1 5 10 8 10-21
  Шотландія 2 6 2 1 3 7 4-5
  Норвегія 1 3 1 1 1 4 1-1
  Словаччина 1 4 1 1 2 4 3-6
  Болгарія 2 6 1 1 4 4 4-13
  Албанія 1 3 1 0 2 3 1-3
  Північна Ірландія 1 4 1 0 3 3 2-3
  Україна 2 6 1 0 5 3 2-9
  Словенія 1 3 0 2 1 2 4-5
  Австрія 2 6 0 2 4 2 2-7
  Латвія 1 3 0 1 2 1 1-5
Всьго 572 213 146 213 687-687

Скорочення: У = участь у чемпіонатах, І = ігри, В = перемоги, Н = нічиї, П = поразки, О = набрані очки, М = забиті та пропущені м'ячі

Нові національні збірніРедагувати

Цікавим є той факт, що на кожному чемпіонаті Європи виступала хоча б одна нова команда.

Чемпіонат Нові команди
1960   Франція   Франція,   СРСР,   Югославія,   Чехословаччина
1964   Іспанія   Іспанія,   Данія,   Угорщина
1968   Італія   Італія,   Англія
1972   Бельгія   Бельгія,   ФРН
1976   Югославія   Нідерланди
1980   Італія   Греція
1984   Франція   Португалія,   Румунія
1988   ФРН   Ірландія
1992   Швеція   Швеція,   Шотландія,   СНД
1996   Англія   Чехія,   Туреччина,   Росія,   Хорватія,   Швейцарія,   Болгарія
2000   Бельгія /   Нідерланди   Норвегія,   Словенія
2004   Португалія   Латвія
2008   Австрія /   Швейцарія   Австрія,   Польща
2012   Україна /   Польща   Україна
2016   Франція   Ісландія,   Північна Ірландія,   Уельс,   Албанія,   Словаччина

Таким чином, на Чемпіонатах Європи за весь час (до кінця 2016 року) виступало загалом 36 збірних, з яких 4 вже не існує:

СРСР (до 1991 року), СНД (лише 1992 рік), Чехословаччина (до 1993 року), Югославія (до лютого 2003 року).

Збірна СНД — це штучно створена збірна, яка представляла СНД. Ця збірна виникла за необхідністю, оскільки збірна СРСР вже забронювала собі місце на Євро-1992, кваліфікуючись туди до розпаду СРСР у кінці 1991 року. Тому єдиним законним способом брати участь у конкурсі була участь єдиної команди.

Сім збірних (Франції, Іспанії, Італії, Бельгії, Швеції, Австрії та України) вперше брали участь у фінальній частині чемпіонату Європи на «домашньому» чемпіонаті.

Наступні 22 національні збірні з футболу потенційно можуть потрапити на Чемпіонати Європи але поки що їм не вдалося пройти жодного відбіркового етапу:

Азербайджан, Андорра, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Вірменія, Грузія, Ґібралтар, Естонія, Ізраїль, Казахстан, Кіпр, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Мальта, Молдова, Сан-Марино, Сербія, Фарери, Фінляндія, Чорногорія.

Наступна таблиця ілюструє «кваліфікаційний шлях» кожної з цих команд.

Команда Рік вступу в УЄФА Участь у відборах, разів Участь у відборах, роки
  Люксембург 1954 14 1964, 1968, 1972, 1976, 1980, 1984, 1988, 1992, 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Мальта 1960 13 1964, 1972, 1976, 1980, 1984, 1988, 1992, 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Кіпр 1962 13 1968, 1972, 1976, 1980, 1984, 1988, 1992, 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Фінляндія 1954 13 1968, 1972, 1976, 1980, 1984, 1988, 1992, 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Сан-Марино 1988 7 1992, 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Фарерські острови 1990 7 1992, 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Азербайджан 1994 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Білорусь 1993 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Вірменія 1993 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Грузія 1992 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Естонія 1992 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Ізраїль 1994 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Литва 1992 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Ліхтенштейн 1974 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Північна Македонія 1994 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Молдова 1993 6 1996, 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Андорра 1996 5 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Боснія і Герцеговина 1998 5 2000, 2004, 2008, 2012, 2016
  Казахстан 2002 3 2008, 2012, 2016
  Сербія 2004 3 2008, 2012, 2016
  Чорногорія 2007 2 2012, 2016
  Гібралтар 2013 1 2016

Як видно, збірні Люксембургу, Мальти, Кіпру і Фінляндії найбільше разів та найдовше (з 1964 і 1968) беруть участь у відборах на Чемпіонати Європи. До цього збірні Північної Ірландії та Уельсу по 13 разів (1964-2012) безуспішно намагались пройти кваліфікацію і врешті-решт пройшли на ЧЄ-2016.

Цікава статистикаРедагувати

  • Збірні Іспанії, Франції свою першу перемогу, а збірна Італії - єдину, здобули на «домашньому» чемпіонаті (де вони були країнами-господарками турніру).
  • За усю історію 3 збірні володіли одночасно титулами чемпіона Європи та чемпіона світу (ФРН, Франції й Іспанії), і якщо збірній Франції звання європейського чемпіона прийшло через 2 роки після світового (2000), то збірні ФРН й Іспанії ставали чемпіонами світу у званні чемпіонів Європи (чемпіонати 1974 та 2010 років відповідно).
  • Майже усі збірні, що ставали чемпіонами Європи, «провалювались» наступного чемпіонату. Поміж тим, деякі збірні зупинялися всього за крок до чемпіонства: збірна СРСР 1964, збірна ФРН 1976, збірна Чехословаччини 1980 та збірна Нідерландів 1992 року.
  • Збірна Іспанії єдина, яка двічі підряд ставала чемпіоном Європи (чемпіонати 2008 та 2012 років). Окрім того, в 2010 році вона завоювала титул чемпіона світу з футболу, оформивши таким чином серію з трьох чемпіонств.
  • Своєю поразкою у фіналі Євро-2008 збірна Німеччини наздогнала за цим показником збірну СРСР (поразки у фіналах чемпіонатів 1964, 1972 та 1988 року) та випередила збірну Югославії (поразки 1960 та 1968 року).

Найкращі бомбардири на чемпіонатах ЄвропиРедагувати

9 м'ячів
7 м'ячів
6 м'ячів
5 м'ячів
4 м'ячі

Найкращі бомбардири чемпіонатів Європи (кваліфікація+фінальна стадія)Редагувати

[2]

26 голів
23 голи
22 голи
20 голів
19 голів

МайбутнєРедагувати

30 червня 2012 на прес-конференції напередодні Фіналу Євро 2012 президент УЄФА Мішель Платіні запропонував провести Євро 2020 не в одній чи кількох країнах-господарках, а у «12 або 13 містах» по всій Європі.[3] УЄФА вже використовує подібну систему для елітного раунду Юнацьких чемпіонатів Європи (U-17), де кожна з семи груп проводить матчі в іншій країні. 6 грудня 2012 УЄФА оголосило, що Євро 2020 відбудеться у різних містах Європи, таким чином буде відзначено 60-річчя існування турніру.[4][5] На думку Платіні, це логічне рішення на час фінансових труднощів у Європі.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Історія чемпіонатів Європи з футболу / Т. А. Желдак. – Х. : Фоліо, 2016. – 395 с. – ISBN 617-7012-05-3
  • Український "мундіаль" / Ю. В. Бондар. – Т. : Навч. книга - Богдан, 2013. – 544 с. : іл. – Бібліогр.: с. 540. – ISBN 978-966-10-3139-4