Відкрити головне меню
«Інглефілд» (D02)
HMS Inglefield (D02)
HMS INGLEFIELD, 9 November 1942. FL22369.jpg
Британський есмінець «Інглефілд». 9 листопада 1942
Служба
Тип/клас лідер ескадрених міноносців типу «I»
Держава прапора Велика Британія Велика Британія
Належність  Військово-морські сили Великої Британії
На честь єдиний корабель флоту на ім'я «Інглефілд»[Прим. 1]
Корабельня Cammell Laird, Беркенгед
Замовлено 14 листопада 1935
Закладено 29 квітня 1936
Спущено на воду 15 жовтня 1936
Введено в експлуатацію 25 червня 1937
На службі 19371944
Загибель 25 лютого 1944 року в районі Анціо потоплений німецькою бомбою, що планерує, Hs 293 літаками II./KG 100
Нагороди 10 бойових відзнак[Прим. 2][1]
Бойовий досвід Друга світова війна
Битва за Атлантику
Арктичні конвої
Ідентифікація
Девіз «Сонце — мій компас»
(англ. The sun my compass)
Параметри
Тоннаж 1 569 тонн (стандартна)
2 114 тонн (повна)
Довжина 102,7 м
Ширина 10,4 м
Висота 3,8 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × парових турбіни Parsons
3 × парових котли Admiralty
Гвинти 2
Потужність 38 000 к.с.
Швидкість 36 вузлів (67 км/год)
Дальність плавання 5 530 миль (10 240 км) на швидкості 15 вузлів
Екіпаж 175 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія 5 × 120-мм гармат QF Mark IX
Торпедно-мінне озброєння 10 (2 × 5) × 533-мм торпедних апаратів
20 глибинних бомб
Зенітне озброєння 8 (2 × 4) × 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50

«Інглефілд» (англ. HMS Inglefield (D02) — військовий корабель, лідер ескадрених міноносців типу «I» Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.

Лідер ескадрених міноносців «Інглефілд» був закладений 29 квітня 1936 року на верфі компанії Cammell Laird у Беркенгеді. 15 жовтня 1936 року він був спущений на воду, а 25 червня 1937 року увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії.

«Інглефілд» проходив службу у складі британських ВМС, за часів Другої світової війни брав активну участь у бойових діях на морі, бився у Північній Атлантиці, біля берегів Європи, супроводжував атлантичні та арктичні транспортні конвої.

За проявлену мужність та стійкість у боях бойовий корабель нагороджений десятьма бойовими відзнаками[1].

ІсторіяРедагувати

Передвоєнний час та перші роки війниРедагувати

Після введення до строю корабель включений до складу сил Середземноморського флоту Британії, де проходив службу у довоєнний час. Був визначений лідером 3-ї флотилії, що базувалася на Мальті. Брав участь у походах британських кораблів до берегів Іспанії за часів тамтешньої громадянської війни.

З початком Другої світової війни, 5 вересня 1939 року переведений до складу Домашнього флоту Імперії у Командування Західних підходів. 16 вересня 1939 року вийшов у супровід авіаносця «Корейджес», який наступного дня був атакований німецьким підводним човном U-29 капітан-лейтенанта О.Шугарта. В британський корабель влучили 2 торпеди, внаслідок чого він затонув через 15 хвилин; загинуло 518 членів екіпажу. У цей час «Інглефілд» був залучений до порятунку постраждалих на британському суховантажному судні «Кафірстан», який затопив U-53 і не зміг протидіяти атаці іншої німецької субмарини. Вже після повернення він взяв участь у протичовновому полюванні на U-29, але марно.

14 жовтня 1939 року у Північній Атлантиці південно-західніше Ірландії (50°58′ пн. ш. 12°57′ зх. д. / 50.967° пн. ш. 12.950° зх. д. / 50.967; -12.950) «Інглефілд», «Айвенго», «Інтрепід» та «Ікарус» атакували та потопили глибинними бомбами німецьку субмарину U-45[2].

Пізніше продовжував виконувати бойові завдання в прибережних водах, базуючись на Скапа-Флоу. 20 листопада під час патрулювання «Інглефілд» піддався торпедній атаці німецького човна U-18, ледве уникнувши ураження. 29 листопада за підтримки «Маорі» забезпечував перехід пошкодженого підводного човна «Тріада» з патрулювання в Північному морі до Ставангера.

13 лютого 1940 року «Інглефілд» разом з легким крейсером «Единбург», крейсером ППО «Калькутта», есмінцями «Айлекс», «Імпіріал», «Ділайт» і «Аймоген» та підводного човна «Тісл» супроводжували конвой ON 12 до Бергена. Після успішного проходження конвою до місця призначення кораблі повернули у зворотному напрямку. 18 числа британський есмінець «Даерінг» був потоплений підводним човном U-23 і «Інглефілд» встиг врятувати тільки чотирьох моряків з нього; решта 156 членів екіпажу «Даерінг» загинула.

25 лютого 1940 року під час спроби атакувати конвой HN 14 неподалік від Шетландських островів, британські есмінці «Ескорт», «Інглефілд» та «Аймоген» і підводний човен «Нарвал» виявили німецький ПЧ U-63, і спільними діями потопили його глибинними бомбами[3].

1941Редагувати

8 серпня 1941 року з Хваль-фіорда у Рейк'явіку вийшов перший арктичний конвой до Радянського Союзу під умовною назвою «Дервіш». Він мав доставити до Архангельська 48 винищувачів «Харрікейн». До складу конвою входили старий авіаносець «Аргус» і 6 есмінців ескорту, які супроводжували транспортні судна. Групу прикриття контр-адмірала Вейк-Волкера становили авіаносець «Вікторіос» і важкі крейсери «Девоншир» і «Саффолк»[Прим. 3]. 1 вересня конвой безперешкодно досяг Кольської затоки.

1942Редагувати

29 квітня 1942 року лідер брав участь у супроводі конвою PQ 15, що йшов до Росії під командуванням адмірала Д.Тові[Прим. 4].

17 грудня 1942 року «Інглефілд» входив до складу ескорту арктичного конвою JW 51A[Прим. 5] до Росії. Після успішного проведення конвою корабель повернувся зі зворотнім конвоєм RA 51[1].

1943Редагувати

З 23 по 26 січня 1943 року «Інглефілд» залучався до ескортування конвою JW 52 з 15 транспортників, які йшли до Кольської затоки. «Інглефілд» діяв у складі далекого ескорту, який очолював лінкор «Енсон»[Прим. 6].

21 лютого 1943 року «Інглефілд» вийшов на супровід чергового конвою JW 53 до Росії[Прим. 7][4]

9 липня напередодні висадки десанту союзників на узбережжя Сицилії разом з крейсерами «Аврора» та «Пенелопі» й есмінцем «Оффа» брав участь в операції «Арсенал» — артилерійському обстрілі італійської Катанії на східному березі острову для відволікання сил противника[5].

1944Редагувати

На початку січня 1944 року лідер есмінців «Інглефілд» разом з крейсерами «Оріон» та «Спартан» та есмінцями «Джервіс», «Джейнес», «Лафорей», «Лоял», «Тенашіос», «Урчін», «Кемпенфельт» здійснював артилерійську підтримку підрозділів 1-ї британської піхотної дивізії, що висадилась на італійський берег поблизу Анціо.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Friedman, Norman (2006). British Destroyers & Frigates: The Second World War and After. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-86176-137-6. 
  • March, Edgar J. (1966). British Destroyers: A History of Development, 1892-1953; Drawn by Admiralty Permission From Official Records & Returns, Ships' Covers & Building Plans. London: Seeley Service. OCLC 164893555. 
  • Rohwer, Jürgen (2005). Chronology of the War at Sea 1939-1945: The Naval History of World War Two (вид. Third Revised). Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-59114-119-2. 
  • Smith, Peter C. (2010). Fighting Flotilla: RN Laforey Class Destroyers in WW2 (вид. 2nd). Barnsley, UK: Pen & Sword Maritime. ISBN 978-1-84884-273-1. 
  • Whitley, M. J. (1988). Destroyers of World War 2. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-326-1. 

ПриміткиРедагувати

Виноски
  1. на честь адмірала XIX століття сера Едварда Августа Інглефілда (1820—1894)
  2. 10 бойових відзнак за участь у кампаніях та битвах Другої світової війни: за битву за Атлантику (1939—1943), за бойові дії в Північному морі (1940), за Норвезьку кампанію (1940-1942), за бій проти лінкора «Бісмарк» (1941), за мальтійські конвої (1942), за арктичні конвої (1942—1943), за Сицилійську операцію (1943), за операцію «Аваланч» (1943), за дії у Середземномор'ї (1944), за висадку в Анціо (1944).
  3. Загалом сили ескорту конвою «Дервіш» мали у своєму складі: авіаносці «Аргус» і «Вікторіос», важкі крейсери «Девоншир», «Шропшир» і «Саффолк», есмінці «Інглефілд», «Імпульсів», «Електра», «Екліпс», «Ескапейд», «Матабеле», «Панджабі» та «Сомалі»; тральщики, мисливці за підводними човнами, корвети.
  4. Ескорт конвою PQ 15: лінкори «Кінг Джордж V», «Герцог Йоркський», американський «Вашингтон», авіаносець «Вікторіос», важкі крейсери «Лондон» і американські «Вічита» та «Тускалуза», легкі крейсери «Найджеріа» та «Кеніа», есмінці: «Бадсворт», «Боудісіа», «Ескапейд», «Фокнор», «Хашлі», «Інглефельд», «Ламертон», «Ледбарі», «Марна», «Мартин», «Матчлес», «Міддлтон», «Орібі», «Панджабі», «Сомалі», «Сент-Олбанс», «Уредд», «Медісон», «Планкетт», «Вейнрайт», «Вілсон», «Веномоус», тральщики, корвети та інші кораблі супроводження й забезпечення.
  5. Загалом конвой JW 51A супроводжували: лінкор «Кінг Джордж V», важкий крейсер «Бервік»; легкі крейсери «Шеффілд» та «Ямайка»; лідер «Інглефілд», есмінці «Бігл», «Матчлес», «Опорт'юн», «Маскітер», «Квадрант», «Фокнор», «Ф'юрі», «Рейдер», «Боудіка», «Еко», «Екліпс», тральщики й корвети.
  6. До складу ескорту конвою JW 52 входили: лінкор «Енсон», крейсери «Бермуда», «Кент», «Глазго», «Шеффілд», лідери «Інглефілд» і «Монтроз», есмінці «Бігл», «Бланкні», «Бульдог», «Еко», «Екліпс», «Фокнор», «Ледбері», «Матчлес», «Міддлтон», «Мушкетер», «Оффа», «Онслот», «Піорун», «Квінборо», «Рейдер», корвети «Лотус» і «Старворт», тральщик «Бритомарт».
  7. До океанського ескорту конвою JW 53 входили: крейсер «Сцилла», есмінці «Фокнор», «Боудіка», «Інглефілд», «Мілн», «Обд'юрет», «Обідіент», «Опорт'юн», «Орвелл», «Фьюрі», «Імпульсів», «Інтрепід» і польський «Оркан».
Джерела
  1. а б в HMS INGLEFIELD (D 02) — I-class Flotilla Leader
  2. U - 45. u-boote.ru. Процитовано 2 жовтня 2017 року. (рос.)
  3. U-63
  4. CONVOY JW 53/JW 53B
  5. Operation Arsenal

ВідеоРедагувати