Z14 «Фрідріх Ін» (нім. Z14 Friedrich Ihn) — військовий корабель, ескадрений міноносець типу 1934A Кріґсмаріне за часів Другої світової війни.

Z14 «Фрідріх Ін»
Однотипний есмінець Z8 «Бруно Гайнеманн»
Служба
Тип/клас Ескадрений міноносець типу 1934A
Держава прапора Третій Рейх Третій Рейх
Належність Крігсмаріне 1933-1945 Крігсмаріне
Первинна вартість 14,1 млн рейхсмарок
Замовлено 9 січня 1935
Закладено 30 травня 1935
Спущено на воду 15 листопада 1936
Введено в експлуатацію 6 квітня 1938
На службі 1938-1952
Виведений зі складу флоту травень 1945
Статус Наприкінці 1945 року переданий по репараціях ВМФ СРСР, як есмінець «Приткий»; 22 березня 1952 року списаний на брухт
Бойовий досвід Друга світова війна
Битва за Атлантику
Кампанія в Арктиці
Арктичні конвої
Кампанія на Балтійському морі
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 2 275 тонн (стандартна)
3 216 тонн (повна)
Довжина 119 м
Ширина 11,3 м
Осадка 4,23 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × парових турбіни Wagner
6 × водотрубних котлів Benson
Гвинти 2
Потужність 69 000 к.с.
Швидкість 36 вузлів (67 км/год)
Дальність плавання 1 530 миль (2 830 км)
Автономність плавання 8 діб
Екіпаж 325 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія 5 (5 × 1) × 127-мм корабельних гармат SKC/34
Торпедно-мінне озброєння 8 (2 × 4) × 533-мм торпедних апаратів
60 морських мін загородження
2 бомбоскидачі
4 бомбомети
18 глибинних бомб
Зенітне озброєння 4 (2 × 2) × 37-мм зенітних гармати SKC/30
6 (6 × 1) × 20-мм зенітних гармат FlaK 30

Есмінець Z14 «Фрідріх Ін» закладений 30 травня 1935 року на верфі заводу Blohm + Voss у Гамбурзі, 15 листопада 1936 року спущений на воду, а 6 квітня 1938 року введений до складу військово-морських сил Третього Рейху. Корабель брав участь у бойових діях Другої світової війни в атлантичних та арктичних водах, бився біля берегів Європи, в Балтійському морі.

Будова корабля ред.

Дизайн та конструкція ред.

Корпус Z14 «Фрідріх Ін» мав загальну довжину між перпендикулярами — 116 м і максимальну 119 м; бімс — 11,31 м, висоту борту на міделі — 6,4 м та осадку — до 4,23 м. Водотоннажність бойового корабля становила: стандартна — 2 171 та повна — 3 110 довгих тонн відповідно. По бортах і днищу з носа до корми йшли безперервні стрингери, з'єднані зі шпангоутами. Майже 2/5 займав півбак. Висота борту над водою по форштевню доходила до 5 метрів. Форштевень був практично вертикальним і тільки нагорі трохи закруглявся. Корма у есмінця була транцевою, закругленою з дуже характерним для німецьких міноносців тунельним підводним пристроєм. Товщина сталевих листів для обшивки корпусу корабля була від 6 до 11 мм, а палубна — до 13 мм. Для скріплення сталевих листів використовувалося зварювання, завдяки цьому Z14 «Фрідріх Ін» був суцільнозварним.

Головна енергетична установка становила два триколекторні парових турбіни Wagner з горизонтальними пароперегрівниками й підігрівачами повітря, кожний приводив у дію один ґвинт. На есмінці встановлювалися шість котлів Benson у трьох котельних відділеннях — кормовому, носовому і середньому, які розташовувалися по бортах без поздовжньої перебірки. У носовому котельному відділенні були розміщені котли «малого» типу, які були меншого розміру і паропродуктивності. Робочий тиск пару — 110 атм., температура — 510 °С, і забезпечувала ефективність при повному навантаженні 78 %.

Проєктна потужність корабля становила 69 000 к.с., що мало забезпечити максимальну швидкість ходу (при повному навантаженні) в 36 вузлів (67 км/год). Під час ходових випробувань корабель досяг максимальної швидкості у 37,8 вузлів (70 км/год). Запас палива зберігався в паливних танках ємністю 752 тонни флотського мазуту, що забезпечувало дальність плавання 4 400 миль (8 100 км) 19-вузловим ходом (35 км/год), але есмінець виявився надзвичайно важким у русі, отже 30 % палива довелося зберегти, оскільки баласт на кораблі був низьким. Ефективна дальність дії Z14 «Фрідріх Ін» становила лише 1 530 миль (2 380 км) на такій швидкості.

Екіпаж корабля становив 10 офіцерів та 315 матросів, а також ще чотири офіцери та 19 матросів, якщо корабель визначався флагманом флотилії.

Озброєння ред.

Корабельна артилерія головного калібру (ГК) есмінця Z10 Z14 «Фрідріх Ін»: п'ять 127-мм корабельних гармат SKC/34 компанії Rheinmetall-Borsig з довжиною ствола 45 калібрів у поодиноких штирових установках LC/34. Загальна маса установки становила 10 220 кг, з яких 1870 кг припадало на бронещит завтовшки 8 мм. Гарматні установки розташовувалися на кораблі лінійно. Дві перших гармати розміщувалися лінійно в носовій частині на узвишші. Третя — перед кормовою надбудовою. Дві останніх у кормовій частині есмінця також розміщувалися лінійно на узвишші. Кут обстрілу для гармат, що стояли по краях, становив 240 °, а для гармати № 3 — від 30 ° до 150 ° на кожен борт. Максимальний кут піднесення +30°, зниження на −10°. Маса снаряда 28 кг, початкова швидкість — 830 м/с, на дальність — до 17 400 м. Гармати мали швидкострільність 15-18 пострілів на хвилину. Боєзапас становив 120 пострілів на ствол (фактично вистачало на 7-10 хвилин бою).

Основу зенітного озброєння становили дві спарені 37-мм напівавтоматичні зенітні гармати SKC/30 з довжиною ствола 80 калібрів. Гармати в установках Dopp. LC/30 (Doppellafette С/30), стабілізовані в трьох площинах, розміщувалися на майданчиках біля другої димової труби. Теоретична швидкострільність досягала 80 пострілів на хвилину, але в реальних бойових умовах ледве досягала 30-40 пострілів на хвилину, а іноді ще й менше. Вертикальне наведення: -9 — +85°. Дальність стрільби — 8,5 км, досяжність повітряної цілі по висоті — 6 800 м.

Також на борту Z14 «Фрідріх Ін» розміщувалися шість 20-мм автоматична зенітна гармата FlaK 30 C/30 з довжиною ствола 65 калібрів. Гармати розташовувалися парами на півбак з боків гармати головного калібру № 2, з боків шлюпочних кранів і на кормовій надбудові між гарматами № 3 і № 4. Скорострільність — 120 пострілів на хвилину. Однак магазин був всього на 20 пострілів, що вимагало його частої заміни. Живучість ствола досягала 20 тисяч пострілів.

Мінно-торпедне озброєння корабля складалося з двох чотиритрубних 533-мм торпедних апаратів. Для стрільби використовувалися тільки парогазові торпеди типу G7a із зарядом бойової частини — 340 кг ТГА[Прим. 1]. Дальність ходу торпеди на швидкості 44 вузли становила 6 000 м, на 40 вузлах — 8 000 м, на 30 вузлах — 14 000 м. Для постановки мін Z14 «Фрідріх Ін» мав стаціонарні мінні шляхи, виконані зі сталі швелерного профілю і приварені до палубі електрозварюванням. Штатний боєкомплект становив 60 якірних мін (контактних EMC, магнітних EMF і RMB, протичовнових UMA і UMB) або 80-100 мінних захисників (RB і EMR).

Протичовнове озброєння есмінця складалося з двох типів глибинних бомб WBF і WBG. Боєзапас бомб становив 18 штук, з яких 6 зберігалися на кормових схилах, а решта — в льоху. Пізніше число бомб збільшили до 30-36, а у кормової надбудови стали монтувати по чотири бомбомети.

Для протимінного захисту корабель мав два комплекти параванів-захисників (OGG — нім. Ouer Geleit Gerate). Вони встановлювалися на спеціальний шпірон, що висувався через отвір у форштевні нижче ватерлінії. Ширина протраленої смуги становила 20-25 см.

Корабельна система керування артилерійським вогнем на есмінці включала два артилерійські пости, що розташовувалися на верхньому містку і середньої надбудові. У кожному з них були встановлені 4-метровий стереоскопічний далекомір і стабілізований у двох площинах візир. Система управління зенітним вогнем фактично була відсутня.

Управління торпедною стрільбою здійснювалося з торпедного поста, який знаходився поруч з артилерійським. На крилах містка були встановлені торпедні приціли типу TZA-2 зі стабілізованою оптикою.

Як гідроакустичний засіб на Z14 «Фрідріх Ін» встановлювалася шумопеленгаторна станція GHG (нім. Gruppenhorchgerdt). За розрахунковими даними виявлення шуму торпед мало відбуватися на дистанції у 2000 метрів, а підводного човна — на дистанції 500—700 метрів.

Історія служби ред.

До початку вторгнення гітлерівської Німеччини на Польщу в Піллау були зосереджені кораблі 1-го (Z4 «Ріхард Бітцен», Z2 «Георг Тіле»), 3-го (Z14 «Фрідріх Ін», Z15 «Ерік Штайнбрінк», Z16 «Фрідріх Еккольдт»), 6-го (Z9 «Вольфганг Зенкер», Z8 «Бруно Гайнеманн») та 8-го (Z11 «Бернд фон Арнім», Z10 «Ганс Лоді») дивізіонів на чолі з флагманським кораблем Z1 «Леберехт Маасс». Головним завданням німецьких есмінців було патрулювання у Данцигській бухті. 2 вересня «Фрідріх Ін» і Z15 «Ерік Штайнбрінк» зазнали атак ворожих підводних човнів, проте лише атака на Z14 «Фрідріх Ін» підтверджується польськими джерелами. Польський підводний човен «Сеп» виявив ескадрений міноносець противника і о 19:38 з дистанції близько 2 кабельтов випустив по ньому одну торпеду з кормового торпедного апарату, яка не влучила в ціль. У відповідь есмінець контратакував субмарину, скинувши 3 глибинні бомби, — також безрезультатно.

У ніч з 12 на 13 грудня 1939 року німецькі есмінці під командуванням комодора Фрідріха Бонте на флагмані Z19 «Герман Кунне», Z4 «Ріхард Бітцен», Z8 «Бруно Гайнеман», Z14 «Фрідріх Ін» і Z15 «Ерік Штайнбрінк» встановили 240 мін у гирлі річки Тайн. Не знаючи про постановку мінного поля, британці втратили на ньому 11 суден загальною тоннажністю 18 979 брутто-реєстрових тонн. По дорозі додому есмінцям було наказано супроводити покалічені легкі крейсери «Лейпциг» і «Нюрнберг», торпедовані підводним човном «Салмон». Незважаючи на їхню охорону, британський підводний човен «Урсула» зумів пробратися всередину похідного ордеру і в естуарії Ельби здійснити залп із шести торпед по «Лейпцигу». Дві торпеди вразили допоміжний корабель ескорту F9, який за три хвилини затонув із серйозними втратами особового складу, але інші торпеди промахнулися.

В ніч на 10/11 січня 1940 року Бонте на чолі групи німецьких есмінців Z14 «Фрідріх Ін», Z21 «Вільгельм Гайдкам», Z16 «Фрідріх Еккольдт», Z22 «Антон Шмітт», Z4 «Ріхард Бітцен» і Z20 «Карл Гальстер» здійснив чергову постановку мінного поля в районі Ньюкасла. На цьому мінному полі затонув лише один риболовецький траулер водотоннажністю 251 тонну.

У липні 1940 року «Фрідріх Ін» був частиною ескорту кораблів, що супроводжували пошкоджений британською субмариною «Клайд» німецький лінкор «Гнейзенау», який переходив із Тронгейма, Норвегія до Кіля[Прим. 2]. В результаті торпедної атаки британського ПЧ «Темза» був затоплений німецький міноносець «Лукс»[1].

На початку березня 1942 року за даними британської розвідки на перехоплення транспортних конвоїв[2] німці зібрали рейдову групу на чолі з лінкором «Тірпіц»[Прим. 3]. Невдовзі після виходу німецького рейдера з норвезького фіорду британський підводний човен «Сівулф» виявив його у відкритому морі. Обидва угруповання кораблів здійснили спробу напасти на противника, але марно. Врешті-решт «Тірпіц» повернув додому, а 12 березня 1942 року конвой PQ 12 благополучно прибув до Мурманська, не втративши жодного корабля чи судна.

У січні-лютому 1943 року у період перебування 6-ї флотилії в Крістіансанні, у зв'язку з двома спробами провести в арктичні води лінкор «Шарнгорст», есмінці «Фрідріх Ін», Z20 «Карл Гальстер», Z5 «Пауль Якобі», Z24 і Z25 здійснили два бойові походи (15 і 17-19 січня) на перехоплення пари норвезьких кораблів, що за даними розвідки намагалися прорватися з Гетеборга до Англії.

8 травня 1945 року Z14 «Фрідріх Ін» разом з есмінцями Z6 «Теодор Рідель», Z10 «Ганс Лоді», Z20 «Карл Гальстер», Z25, Z38, Z39, міноносцями T17, T19, T23, T28 і T33 відпливли з Геля до Глюксбурга з 20 000 солдатів і цивільних, які прибули в порт 9 травня.

Зрештою Z14 «Фрідріх Ін» разом з есмінцями Z15 «Ерік Штайнбрінк», Z20 «Карл Гальстер» і Z33 був переданий СРСР, коли вцілілі німецькі військові кораблі були розділені між союзниками після війни. 5 листопада 1945 року чотири ескадрені міноносці, що дісталися Радянському Союзу, були включені до списків ВМФ СРСР з призначенням до складу Балтійського флоту. Передача кораблів розпочалася у грудні.

5 лютого 1946 року радянським екіпажем було прийнято Z14 «Фрідріх Ін», який перевели до Лієпаї. 13 лютого був наказ про перейменування колишнього німецького есмінця на «Приткий» і включений до складу Північно-Балтійського (8-го) флоту.

Командири ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

Виноски
  1. тротил, гексоген, алюміній
  2. До складу ескорту входили легкий крейсер «Нюрнберг», есмінці Z5 «Пауль Якобі», Z14 «Фрідріх Ін», Z20 «Карл Гальстер», міноносці «Лукс», «Ілтіс», «Ягуар» та «Кондор»
  3. До складу рейдової групи входили: лінкор «Тірпіц», есмінці Z5 «Пауль Якобі», Z7 «Герман Шеман», Z14 «Фрідріх Ін», Z25.
Джерела
  1. HMS Thames (N 71). Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 27 травня 2020.
  2. Tirpitz Sortie against PQ12 and QP8. Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 19 січня 2019.

Посилання ред.

Література ред.

  • Erich Gröner, Dieter Jung [Bearb.]: Die Schiffe der deutschen Kriegsmarine und Luftwaffe 1939—1945 und ihr Verbleib. Bernard & Graefe, Bonn 2000 (9., neu bearb. und erw. Aufl.), ISBN 978-3-7637-6215-6.(нім.)
  • Koop, Gerhard; Schmolke, Klaus-Peter (2003). German Destroyers of World War II. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-59114-307-1.(англ.)
  • Wolfgang Harnack: Zerstörer unter deutscher Flagge: 1934 bis 1945. Koehler, Hamburg, 1997 (3., überarb. Aufl.), ISBN 3-7822-0698-3.(нім.)
  • Ulrich Elfrath: Deutsche Zerstörer, 1934—1945. Podzun-Pallas, 1990, ISBN 3-7909-0161-X.
  • Whitley, M. J. (1988). Destroyers of World War 2. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-326-1.
  • Патянин С. В., Морозов М. Э. Немецкие эсминцы Второй мировой. Демоны морских сражений. — Война на море. — Москва: Эксмо, Яуза, 2007. — 160 с. — ISBN 978-5-699-24368-6