Залп — одночасний постріл з кількох рушниць або артилерійських гармат[1].

Стрільба залпом, картина В. В. Верещагіна, Розстріл французами підпалювачів у Москві, 1812 рік.
ПСВ: Болгарські піхотинці у готовності зробити залп по літаку супротивника.

Також називається залпова стрільба, стрільба залпом.

ІсторіяРедагувати

Стрілецька зброяРедагувати

У Російській армії, за Петра Першого, статутами для основного формування піхотних людей — роти, були визначені види стрільби. Одним з таких видів була стрільба залпом, коли вся рота стріляла одночасно.

Нечисленні вигоди від залпової стрільби зі стрілецької зброї полягають в сильному психологічному ефекті на супротивника, контролем за витратою боєприпасів і можливістю візуально встановити місце падіння великого числа куль, на відміну від падіння окремих снарядів (іноді з цією метою залп вживався для пристрілки)[2]. Залп також застосовується, коли через дальність відстані не можна було розраховувати на ефективну стрільбу або ж коли ціль досить значна за розмірами. При розстрілах залп «розмазував» відповідальність за вбивство. Згідно з дореволюційними джерелами, стрільба з зімкнутого строю проводилася «завжди залпами, так як тільки така стрільба відповідає духу зазначеного строю»[2].

 
Артилерійський залп лінкора «Айова»

Влучність при залповій стрільбі відчутно зменшується, оскільки при цьому кожен стрілець обмежений вибором часу для здійснення пострілу і може не встигнути прицілитися до моменту залпу, або в цей момент ціль яку він обрав зникла за укриттям. Ефективність ураження знижується також внаслідок кількаразового попадання в одну ціль та ігноруванні інших.

З моменту появи вогнепальної зброї, аж до початку XX століття, в Російській імператорській армії залпова стрільба була основною тактикою піхоти. Тим часом, в іноземних арміях значення залпового вогню знизилося відразу після прийняття на озброєння швидкострільних рушниць і особливо після англійського досвіду бурської війни, після якої статути найбільших іноземних армій допускали застосування залпового вогню лише у виняткових випадках[3].

Після російсько-японської війни погляд на значення залпів істотно змінився і в Російській імперії: настанова для навчання стрільбі 1909 року відводить ще багато місця залповому вогню, але вже в повчанні для ведення бою піхотою від 1910 року запроваджується додаткова вказівка застосовувати залповий вогонь «вкрай рідко та обачно»[3].

З гарматРедагувати

При стрільбі з гармат залп ще зберігає значення як психологічного впливу на ворога, так і в сенсі сильної руйнівної дії при сукупному попаданні декількох снарядів і маси уражень за короткий проміжок часу (див. Артпідготовка), але безпосередньо під час бою вже в першій половині XX століття залповий вогонь артилерії практично перестав застосовуватися, поступаючись місцем побіжному вогню[3]. Останньому також сприяла поява систем залпового вогню.

Стрільба залпом з артилерії повинна проводитись тільки коли є реальна потреба (важливість цілі) і якщо гармати пристріляні. Зокрема, при обороні, коли противник не знає про наявність (або недооцінює кількість) артилерії. В такому випадку одночасний вогонь дозволяє нанести противнику максимальну шкоду, до того як останній змінить тактику. Залп відбувається по команді, або автоматично, за допомогою електричних пристроїв і запалів; автоматичний залп використовується артилерією в укріпленнях і корабельною артилерією.[2].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Залп // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 19071909. (рос.)
  2. а б в Якимович А. А. Залп // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  3. а б в Залповый огонь // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого[ru] [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)

ЛітератураРедагувати