Новицький Василь Федорович

воєначальник, військовий історик, сходознавець та мандрівник

Василь Федорович Новицький (рос. Васи́лий Фёдорович Нови́цкий; 18 [30] березня 1869; Радом, Польща, Російська імперія — 15 січня 1929, Москва) — російський та радянський воєначальник, військовий історик, сходознавець та мандрівник[1]. Професор Військової академії РСЧА кафедри історії війн та військового мистецтва.

Новицький Василь Федорович
рос. Василий Фёдорович Новицкий
Новицкий Василий Федорович.jpg
Народження 18 (30) березня 1869
Радом, Королівство Польське (1815–1915), Російська імперія
Смерть 15 січня 1929(1929-01-15) (59 років)
Москва, СРСР
Поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1925).svg Російська СФРР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Освіта Полоцький кадетський корпус
Звання генерал-лейтенант
Командування Q4417804?
Війни / битви Боксерське повстання, Російсько-японська війна і Перша світова війна
Нагороди
орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня Орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня Золота зброя «За хоробрість»

Рідний брат[2] Євгенія та Федора Новицьких.

БіографіяРедагувати

Загальну освіту здобув у Полоцькому кадетському корпусі (1886). У службу вступив 31 серпня 1886 юнкером рядового звання в Михайлівське артилерійське училище. 10 серпня 1889 року випущений підпоручиком у артилерію Варшавської фортеці. Поручник із 7 серпня 1891 року. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу у 1895 році за першим розрядом. Штабс-капітан із 20 травня 1895 року. Перебував при Петербурзькому військовому окрузі.

Із 17 грудня 1896 по 21 березня 1897 року — старший ад'ютант штабу 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії. У 1897 році відряджений за кордон «з навчальною метою до Британської Індії терміном на вісім місяців». Із 21 березня 1897 року по 3 квітня 1900 року старший ад'ютант штабу 1-ї гвардійської піхотної дивізії. Із 13 квітня 1897 року капітан.

Із 7 січня 1900 по 10 січня 1901 року відбував цензове командування ротою у 2-му Туркестанському стрілецькому батальйоні.

У 1900 році, будучи офіцером при управлінні Західно-Сибірської козачої бригади, взяв участь у поході в Китай, на придушення Їхетуаньського (боксерського) повстання. Із 3 квітня 1900 по 1 квітня 1901 року обер-офіцер для особливих доручень при штабі 1-го армійського корпусу. 1 квітня 1901 проведений в підполковники з призначенням молодшим діловодом канцелярії Військово-вченого комітету Головного штабу. Із 1 травня 1903 року столоначальник Головного штабу. Із 1 серпня по 12 жовтня 1904 року помічник начальника відділення Головного штабу.

Брав участь у Російсько-японській війні. Із 12 жовтня 1904 — штаб-офіцер для особливих доручень при командувачі 2-ї Маньчжурської армією[3], одночасно був військовим кореспондентом Петербурзького телеграфного агентства[4]. Полковник (17.04.1905). У 1905 році полковник Новицький здійснив три поїздки Монголією з військово-рекогносцирувальними цілями загальною тривалістю близько 11 тижнів. Основний обсяг робіт був проведений у східній частині країни, а маршрути пролягали територією чотирьох хошунів (Бован, Дархан, Тушету і Південний Горлос) вздовж прикордонної з Манчжурією смуги. На його думку, ця частина країни була погано вивчена і була проведена значна робота зі збору військово-статистичної та географічної інформації[5].

Із 1 травня 1906 року — діловод ГУГШ. Брав участь у військово-географічних експедиціях в Афганістан, Британську Індію. У травні-грудні 1906 року був знову направлений до Монголії для опису невивчених районів між Хінганським хребтом і Ургою. Розпорядженням начальника Військово-топографічного управління, крім нього, у цій експедиції брав участь військовий топограф, картограф, надвірний радник М. Ф. Круковський. У ході експедиції було зібрано великий обсяг матеріалу з гідрографії, орографії, етнографії та господарської діяльності в кількох аймаках Східної Монголії, зібрано ботанічні, зоологічні, ентомологічні колекції, виконано низку метеорологічних та орнітологічних спостережень. Крім цього, було проведено також маршрутну зйомку шляху, визначено 21 астрономічний пункт і 184 висоти[5].

Цензове командування батальйоном відбував із 12 травня по 15 вересня 1907 року в Лейб-гвардії Гренадерському полку. Із 24 січня 1911 року командир 120-го піхотного Серпуховського полку[6].

Екстраординарний професор Академії Генерального штабу. Редактор «Військової енциклопедії»[3].

У серпні 1914 року командував 1-ю бригадою 30-ї піхотної дивізії. У вересні 1914 року призначений виконуючим посаду генерал-квартирмейстера штабу 1-ї армії. 7 серпня 1914 проведений в генерал-майори.

Із 21 березня 1915 року — начальник 5-ї стрілецької бригади. Із 21 жовтня 1915 — командувач 73-ї піхотної дивізії .

Після Лютневої революції, як «демократично налаштований» командир, Новицький був відкликаний в Петроград і 20 березня 1917 року призначений помічником військового міністра О. І. Гучкова, проведений в генерал-лейтенанти (31.03.1917). 30 квітня 1917 року Гучков, склавши з себе обов'язки військового та морського міністра, доручив тимчасове управління Військовим міністерством Маніковському, а на час його від'їзду до Ставки — Новицького. 9 травня 1917 року Новицького було переведено у розпорядження військового міністра, причому йому передбачалося доручити командування сухопутними військами Балтійського узбережжя.

7 липня 1917 року Новицького відправлено на фронт командиром 2-го Сибірського армійського корпусу. У листопаді цього ж року протягом двох тижнів командував 12-ю армією, потім у резерві чинів при штабі Петроградського військового округу.

Після Жовтневої революції перейшов на бік Радянської влади. Із 1918 року на службі в РСЧА[7]. Був заступником військового керівника Вищої військової інспекції РСЧА, з травня 1918 року військовий керівник інспекції. Із жовтня 1919 по 1929 роки — професор Військової академії РСЧА на кафедрі історії війн і військового мистецтва. Викладацьку діяльність Новицький успішно поєднував із науково-дослідною роботою: створив праці з військової географії, військової адміністрації, історії Російсько-японської та Першої світової війн.

Помер у Москві. Похований на Новодівичому цвинтарі.

ПраціРедагувати

  • Устройство вооружённых сил Австро-Венгрии. Ч. 1. — Киев, 1898.
  • Военные очерки Индии. — СПб., 1901.
  • Из Индии в Фергану. — СПб., 1903.
  • Поездка в хребет Петра Великого 1903 года. — СПб., 1904.
  • Сандепу. Стратегический очерк наступления 2-й Маньчжурской армии в январе 1905 г. — СПб., 1906.
  • Февральские дни под Мукденом. — СПб., 1907.
  • По Восточной Монголии. — СПб., 1907.
  • Боевые действия в Бельгии и Франции осенью 1914 года. (От начала военных действий до установления позиционной войны). — М.: Акад. Ген. штаба, 1920. — 263 с.
  • Ложное о крепостях. // Военное дело, 1918, № 29; 1919, № 3.
  • Военное положение России и Англии в Мировой войне 1914—1918 гг. // Военная мысль и революция, 1922, № 3. — С. 126—139.
  • Гримаса в сторону стратегии. (Ответ на ст.: Снесарев А. Гримасы стратегии. // Военная мысль и революция, 1923, № 4.) // Военная мысль и революция, 1923, № 6. — С. 55-65.
  • План Шлиффена и современная действительность. // Война и революция, 1930, № 3. — С. 105—110.
  • Мировая война 1914—1918 гг. Кампания 1914 года в Бельгии и Франции. [Изд. 2-е. Т. 1-2.] — М., 1938.

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Е. В. Бойкова. Приложения // Российские военные исследователи Монголии (вторая половина XIX—начало XX века). — М. : Институт востоковедения РАН, 2014. — С. 209. — ISBN 978-5-89282-589-4.
  2. Хронос. Архів оригіналу за 24 листопада 2009. Процитовано 14 грудня 2009. 
  3. а б Линия адаптивной радиосвязи — Объектовая противовоздушная оборона / [под общ. ред. Н. В. Огаркова]. — М. : Военное изд-во М-ва обороны СССР, 1978. — С. 614. — (Советская военная энциклопедия : [в 8 т.] ; 1976—1980, т. 5).
  4. Константинов А. И., Иванов Д. В. Военная цензура как условие победы. // Военно-исторический журнал. — 2000. — № 4. — С.23, 27.
  5. а б Е. В. Бойкова. Экспедиции Генерального штаба и военных округов в Монголию в начале XX века // Российские военные исследователи Монголии (вторая половина XIX—начало XX века). — М. : Институт востоковедения РАН, 2014. — С. 107—108. — ISBN 978-5-89282-589-4.
  6. Список Генерального штаба. Исправлен по 1-е июня 1914 года. — Пг., 1914, С. 281
  7. Кавтарадзе А. Г. Военные специалисты на службе Республики Советов. — М.: Наука, 1988, Приложение 4. Архів оригіналу за 1 травня 2018. Процитовано 11 листопада 2018. 
  8. Э. Э. Исмаилов. Золотое оружие с надписью «За храбрость». Списки кавалеров 1788—1913. — Москва, 2007, с. 393

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати