Avro Lancaster

британський важкий бомбардувальник періоду Другої світової війни

Авро 683 Ланкастер (англ. Avro 683 Lancaster) — британський важкий чотиримоторний бомбардувальник, який перебував на озброєнні Королівських ВПС. Разом з попередником, «Галіфаксом», був основним важким бомбардувальником Королівських ВПС під час Другої світової війни.

Avro Lancaster
Avro Lancaster B I PA474.jpg
Lancaster
Призначення: важкий бомбардувальник
Перший політ: 9 січня 1941
Прийнятий на озброєння: 1942
Знятий з озброєння: 1963 (Канада Канада)
На озброєнні у: ВПС Великої Британії
ВПС Канади
Розробник: Avro
Виробник: Avro Aircraft
Всього збудовано: 7737
Модифікації: Avro Lancastrian
Avro Lincoln
Avro York
Конструктор: Рой Чадвік
Екіпаж: 7 осіб
Максимальна швидкість (МШ): 450 км/год
Бойовий радіус: 4600 км
Практична стеля: 8160 м
Швидкопідйомність: 320 м/хв м/с
Довжина: 21.18 м
Висота: 5.97 м
Розмах крила: 31.09 м
Площа крила: 120 м²
Споряджений: 29 000 кг
Двигуни: 4 × радіальний «Роллс-ройс Мерлін» XX V12
Тяга (потужність): 4 × 1280 к.с.
Внутрішнє бомбове навантаження: 10 000 кг, нормальне 6400 кг
Кулеметне озброєння: 8 кулеметів Браунінга кал. 7.7 мм (.303 British)

Перший бойовий виліт здійснив у березні 1942 року. «Ланкастер» став найвідомішим і найрезультативнішим нічним бомбардувальником Другої світової війни, здійснивши понад 156 тисяч бойових вильотів і скинувши понад 600 000 тонн бомб. Також мав інші застосування, зокрема, нанесення точних ударів вдень, доставку надважких бомб «Толлбой» та «Гранд слем». Велику популярність здобув після бомбардування гребель у долині Рура в 1943 році під час операції «Велика прочуханка».

РозробкаРедагувати

«Ланкастер» є подальшим розвитком конструкції двомоторного середнього бомбардувальника «Манчестер». «Манчестер» з бомбовим навантаженням в 4695 кг можна віднести до важких бомбардувальників, але встановлені на ньому двигуни «Роллс-Ройс Валчер», і які дозволяли йому нести таке бомбове навантаження, мали низьку надійність, а наявність всього двох двигунів не дозволяла літаку повернутись на базу при відмові одного з них. Головний конструктор фірми «Авро» Рой Чадвік запропонував оснастити машину чотирма надійнішими, але менш потужними двигунами «Роллс-ройс Мерлін» X і крилом збільшеного розмаху, зберігши старий фюзеляж. Новий літак отримав позначення Авро Тип 683, 9 січня 1941 року льотчик-випробувач Х. Торн підняв в повітря прототип з бортовим номером BT308. Літак показав набагато кращі характеристики, ніж його попередник, і було спроектовано ще два прототипи — з двигунами «Роллс-ройс Мерлін XX» і Bristol Hercules VI. Перший двох було вирішено запустити в серійне виробництво. Хвостове оперення прототипу було запозичене в «Манчестера», мало три кіля, пізніше воно було замінено на двокілєве, з яким літак і пішов в серію. За зразком «Ланкастера» так само було змінено і хвостове оперення «Манчестера», виробництво якого стрімко згорталося з початком виробництва «Ланкастера».

Перший серійний «Ланкастер» був завершений 31 жовтня 1941 року на заводі Avro в Чаддертоні. Згодом серійне виготовлення також почалося почалося на заводах фірм Vickers-Armstrongs в Честері, Armstrong Whitworth в Ковентрі, Metropolitan-Vickers в Манчестері та Austin Motor Company в Лонгбріджі, Бірмінгемі. За кордоном «Ланкастер» виготовлявся в Канаді, на заводі Victory Aircraft в Мальтоні, Онтаріо. Спочатку літак вважався однією з модифікацій «Манчестера» і позначався як Манчестер III, пізніше він отримав власне ім'я «Ланкастер». Серійне виробництво було повністю згорнуте тільки 2 лютого 1946 року, і до цього часу в Британії і Канаді було виготовлено 7737 літаки.[1]

Опис конструкціїРедагувати

 
Бомбовий відсік «Ланкастера»

«Авро Ланкастер» — чотиримоторний вільнонесний суцільнометалевий середньоплан з овальним перетином фюзеляжу. Літак збирався з 36 окремих модулів, що мали літерно-цифрове позначення, що спрощувало його виробництво. Фюзеляж — клепаний напівмонокок, складався з п'яти модулів, які збиралися між собою болтами. Передній (D1) містив в собі кабіну бомбардира і передню стрілецьку вежу, наступний D2 — кабіну пілотів і передню частину бомбового відсіку, F1 виконувався разом з центропланом і складався з кабіни штурмана, радиста і основної частини бомбового відсіку, до D3 кріпилась верхня стрілецька вежа, і хвостовий модуль D4 був призначений для установки стабілізатора, хвостового колеса і задньої стрілецької вежі. Для транспортування фюзеляж міг розбиратися на 3 частини. Бомбовий відсік довжиною 10.05 м, що дістався від «Манчестера» закривався двома стулками за допомогою гідравліки. Уздовж усього фюзеляжу був прохід, що дозволяло надати допомогу при пораненні членів екіпажу і забезпечувало взаємозамінність.

Крило також складалося з п'яти модулів — центрального, інтегруваного з фюзеляжем, двох внутрішніх секцій з внутрішніми двигунами, і двох зовнішніх консолей зі своїми двигунами. Крило — двохлонжеронне, з працюючою обшивкою. Закрилки — двосекційні, по секції на внутрішній і зовнішній консолях, з металевою обшивкою і гідроприводом. Внутрішні секції закрилків відхилялися разом із задньою частиною мотогондол. Елерони з полотняною обшивкою, оснащені триммерами. Хвостове оперення — двохкілєве з кілями овальної форми, стабілізатор — двохлонжеронний. Рулі висоти і напряму з металевою обшивкою і мали вагову і аеродинамічну компенсацію.

Шасі триопорне, з хвостовим колесом. Основні стійки прибиралися гідроприводом назад-вгору в мотогондоли внутрішніх двигунів і після прибирання повністю закривалися стулками. Амортизація — мастильно-повітряна, гальма пневматичні. Хвостова стійка — не прибиралась, створений нею при польоті додатковий опір компенсувався меншою вагою через відмову від приводу.

Основні модифікаціїРедагувати

  • Mk.I. — перший серійний варіант оснащений двигунами Rolls-Royce Merlin XX (пізніше моделями 22 і 24). В верхній і носовій турелі розміщувалось по два 7.7 мм кулемета Browning М1919, в хвостовій — ще чотири. На деяких екземплярах також встановлювалась нижня турель з ще двома кулеметами. Нормальна бомбова нагрузка — 3630 кг, в літаках з збільшеним бомбовим відділом — 5443. Загалом ьуло виготовлено 3440 літаків.
    • Mk.I Special — Mk.I. пристосований для підвішування бомби «Гранд слем» (9979 кг). Для цього з літака прибрали носову і верхню турелі, а також ворота бомболюка. Також було посилено шасі.
    • PR Mk.I. — Mk.I. в варіанті фоторозвідника.
    • FE Mk.I. — Mk.I. пристосований для використання на Тихоокеанському театрі бойових дій.
  • Mk.II. — оснащувався двигунами Bristol Hercules VI (перші 27 літаків) або Bristol Hercules XVI (решта). В нижній вогневій точці було встановлено один кулемет. Міг переносити 6351 кг бомб, але мав погані висотні характеристики, тому було виготовлено тільки 300 літаків.
  • Mk.III. — оснащувався двигунами Rolls-Royce Merlin 28/38/224 виготовленими на фірмі Packard. Загалом випущено 3039 літаків.
    • Mk.III Special — пристосований для підвішування бомби «Гранд слем».
    • ASR Mk.III. — літак берегової охорони для пошукових дій.
    • MR Mk.III. — морський патрульний варіант.
  • Mk.VII. — в верхній башті замість 7,7 мм кулеметів встановлено 12,7 мм. Виготовлено 180 літаків.
    • FE Mk.VII. — Mk.VII. пристосований для використання на Тихоокеанському театрі бойових дій.
  • Mk.X. — аналог Mk.III., що виготовлявся в Канаді. Мав 12,7 мм кулемети в верхній башті. Виготовлено 430 літаків в різних модифікаціях:
    • Mk.X. S — «стандартні» бомбардувальники.
    • Mk.X. BR — розвідувально-бомбардувальний варіант
    • Mk.X. AR/Mk.X. P — розвідник
    • Mk.X. MR — морський розвідник
    • Mk.X. SAR — модифікація для пошуково-рятувальних операцій
    • Mk.X. N — для навчання екіпажів
    • Mk.X. DC — для буксирування мішеней

Бойове застосуванняРедагувати

 
«Ланкастер» над Гамбургом, ніч 30/31 січня 1943 року
 
Атака «Ланкастерами» Санкт-Віт, Бельгія, 26 грудня 1944 року

Друга світова війнаРедагувати

Перша ескадрилья, що отримала на озброєння «Ланкастери», стала 44-а ескадрилья, слідом за нею 97-МА ескадрилья, всього до кінця війни діяло 55 ескадрилей.

Перший бойовий виліт «Ланкастери» зробили 2 березня 1942 року, під час якого літаки сорок четвертого ескадрильї замінували Гельголандскую бухту. Дебют «Ланкастера» в ролі бомбардувальника відбувся вночі 10-11 березня під час нальоту на Ессен в якому взяли участь «Ланкастери» обох ескадрилей.

З прийняттям на озброєння важких чотиримоторних добре захищених бомбардувальників, бомбардувальне Командування вирішило відновити денні рейди, які воно було змушене припинити через великі втрати двомоторних бомбардувальників. 17 квітня 1942 року 12 літаків 44-ї та 97-ї ескадрилей провели денний наліт на завод дизелів фірми MAN. 4 літаки були втрачені ще на шляху до цілі, ще 3 були збиті на зворотному шляху, а решта 5 машин були пошкоджені. Незважаючи на втрати, денні рейди продовжували здійснюватись, останній з них відбувся 17 жовтня 1942 року, коли 90 «Ланкастерів» відбомбилися по заводу Шнейдера в Ле-Крезо. В цій операції був втрачений лише один літак. 31 травня 1942 року 73 «Ланкастера» з чотирьох ескадрилій брали участь в нальоті «1000 бомбардувальників»[en] на Кельн.

Незважаючи на високий рівень втрат від німецької ППО під час денних нальотів, бомбардувальне Командування змушене було продовжувати їх через низьку ефективність нічних бомбардувань — за даними розвідки лише 50 % скинутих бомб падало в районі цілі, крім того, три екіпажі з чотирьох навіть не були впевнені в тому, що вони виявили ціль. Коли в серпні 1942 року почала бойові дії 8-а Повітряна Армія ВПС США, озброєна більш захищеними «літаючими фортецями» Б-17, то це дозволило Королівським ВВС зосередиться на нічних рейдах проти Німеччини.

 
«Ланкастер» 202-ї ескадрилії скидає бомби. На першому кадрі скидання полосок фольги для створення радіо першкод.

17 січня 1943 року в нальоті на Берлін брали участь 190 Ланкастерів, а з березня почалась битва за Рур[en] — нальоти на промислові об'єкти Третього Рейху, в якому в основному використовувались чотиримоторні бомбардувальники. 25 липня в нальоті на Гамбург було використано 353 «Ланкастерів», в цьому нальті вперше було використано полоски фольги в якості пасивних першкод для ворожих радарів. Загалом «Ланкастери» брали участь майже в усіх нальотах авіації союзників на німецькі обєкти.

Перед висадкою в Нормандії, основні удари було перенесено на об'єкти інфраструктури в Франції, а після висадки — по укріплених районах німецьких військ. З серпня 1944 року «Ланкастери» відновили масовані нальоти на Німеччину.

Окрім звичайних бомбових ударів, «Ланкастери» використовувались і для спеціальних завдань. Зокрема, 101-ша ескадрилія мала на озброєнні «Ланкастери» з апаратурою для створення активних перешкод в німецьких системах наведення. 17 травня 1943 року «Ланкастери» 617-ї ескадрилії спеціально обладнані для використання «стрибаючих бомб» знищили дамби гідроелекторстанцій під час операції «Частіс»[en]. 617-та ескадрилія після цього постійно оснащувалась особливими бомбами: 12 листопада 1944 року з використанням бомб «Толлбой» потопила німецький лінкор «Тірпіц», а з березня 1945 року почала використовувати бомби «Гранд слем»

Останньою бойовою операцією «Ланкастерів» стало бомбардування сховищ палива в норвежському порту Тенсберг 26 квітня 1945 року. В цьому нальоті також була остання бойова втрата — німецький винищувач Ju 88 підбив «Ланкастер» 463-ї «канадської» ескадрилії, але останній зміг долетіти до Швеції.

В 1945 році переобладненими «Ланкастерами» було оснащено вісім ескадрилій, що мали брати участь в війні проти Японії, але жодних нальотів вони так і не здійснили.

Всього за роки війни з побудованих 7377 машин було втрачено (на землі і в повітрі) 3349. При цьому було здійснено 156308 бойових вильотів, що дає 2,2 % втрат — найменший відсоток з усіх британських бомбардувальників.[1]

Подальше використанняРедагувати

 
Канадський розвідувальнйи «Ланкастер», 1953 рік.

В ВПС Великої Британії «Ланкастери» були порівняно швидко замінені на сучасніші «Лінкольни», і американські B-29. В 1947 році все ще залишалось 12 ескадрилій оснащених «Ланкастерами», а в 1950 році, остання з них — 49-та, теж перейшла на «Лінкольни».

Дещо довше використовувались «Ланкастери» в ВПС Канади. В 1946 році в них все ще залишалось близько 230-ти літаків, які використовувались для різноманітних цілей.

Два «Ланкастери» які брали участь в нальоті на «Тірпіц», були змушені сісти на територію Радянського союзу, де були інтерновані, і використовувались як транспортні для потреб ВМС.

В 1948 році 15 «Ланкастерів» було закуплено Аргентиною, в авіації якої вони використовувались до 1966 року. В 1950 році, 9 «Ланкастерів» закупив Єгипет. В 1952 році 59 літаків було передано Франції, де вони використовувались як патрульні і рятувальні.[1]

Збережені літакиРедагувати

Збереглось 17 майже повністю укомплектованих літаків, два з них придатні для польотів. Один з цих літаків знаходиться у Великій Британії, а другий в Канаді.

Тактико-технічні характеристикиРедагувати

 
  • Канарковий«Шорт Стірлінг»
  • Голубий«Ланкастер»
  • Геліотроп«Галіфакс»
  • Технічні характеристикиРедагувати

    Mk.I Mk.II Mk.III
    Екіпаж 7-8 осіб 7-8 осіб 7-8 осіб
    Довжина 21,34 м 21,34 м 21,34 м
    Висота 6,19 м 6,19 м 6,19 м
    Розмах крил 31,09 м 31,09 м 31,09 м
    Площа крил 120,8 м² 120,8 м² 120,8 м²
    Маса пустого 16 753 кг 16 560 кг -
    Максимальна злітна маса 28 576 кг 28 602 кг 32 658 кг
    Двигуни 4 × Rolls-Royce Merlin XX/22/24 4 × Bristol Hercules XVI 4 × Rolls-Royce Merlin 28/38
    Потужність 2 × 1280 к. с. 4 × 1735 к.с. 4 × 1640 к.с.
    Максимальна швидкість 416 км/г 426 км/г 462 км/г
    Операційна дальність 4070 км
    з 3178 кг бомб
    - 2494 км
    з 5443 кг бомб
    Практична стеля 7468 м 5645 м 7468 м

    ОзброєнняРедагувати

    • Mk.I, Mk.III:
      • 8 × 7,7 мм кулемети Browning М1919 (в деяких 10 кулеметів)
    • Mk.II:
    • Mk.VII, Mk.X:
      • 6 × 7,7 мм кулемети Browning М1919
      • 2 × 12,7 мм кулемети

    ПосиланняРедагувати

    (рос.)

    (англ.)

    ВідеоРедагувати

    ЛітератураРедагувати

    • С. Цветков. Ночные кошмары Германии // Моделіст-конструктор. — 1996. — № 1, 3.
    • Coulding, Brian, Garbett, M. The Avro Lancaster I (Aircraft in Profile number 65). Leatherhead, Surrey, UK: Profile Publications Ltd., 1966.
    • Robertson, Bruce. The Avro Lancaster II (Aircraft in Profile number 235). Leatherhead, Surrey, UK: Profile Publications Ltd.
    • Майлз Трипп Воздушная война в небе Западной Европы. Воспоминания пилота бомбардировщика. 1944—1945
    • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

    ПриміткиРедагувати

    1. а б в Харук, 2012, с. 20-25