Ротару Софія Михайлівна

українська співачка та акторка

Софі́я Миха́йлівна Рота́ру (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару[1][2]; нар. 7 серпня 1947, Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область) — радянська та українська естрадна співачка молдовського походження, Народна артистка СРСР (11.05.1988), Народна артистка України (1976), Народна артистка Молдавської РСР (1983), Герой України (2002), Національна легенда України[3] (2021). Нагороджена орденами Святого Миколая-Чудотворця (1998), «Різдва Христового» 2 ступеня (2007),[4] «Співдружність»[ru] (2013).[5]

Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару
молд./рум. Sofia Rotaru
Rotaruretrofm2009.jpg
Ім'я при народженні Софія Михайлівна Ротар
Псевдо сценічне: Софія Ротару
Народилася 7 серпня 1947(1947-08-07) (74 роки)
Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність молдованка
Діяльність співачка, кіноактриса, актриса
Галузь естрада
Відома завдяки співачка
Alma mater Чернівецьке музичне училище
Знання мов молдавська, російська, німецька, італійська і українська
Роки активності 1968 — тепер. час
Жанр попмузика, поп-фолкd, Диско, рок-музика і національна музика
Родичі

батько Михайло Федорович (1918—2004);
мати Олександра Іванівна (1920—1997);

сестри: Зінаїда, Лідія, Аурелія (Ауріка);
брати: Анатолій, Євгеній.
Брати, сестри Ауріка Ротару
У шлюбі з Євдокименко Анатолій Кирилович (у шлюбі з 1968 по 2002)
Діти Євдокименко Руслан Анатолійович (1970)
Автограф Sofia Rotaru signature.jpg
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден княгині Ольги І ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
Орден Республіки
Орден Пошани
Орден Дружби народівОрден «Знак Пошани»
Премії
Премія Ленінського комсомолу
Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1976
Звання
Народний артист СРСРНародний артист УРСР
IMDb ID 0744719
Сайт www.sofiarotaru.com
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Софія Михайлівна Ротару. Євпаторія, Крим. 1977.

БіографіяРедагувати

 
2009

Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.

У 1964 році вступила та у 1968 році закінчила Чернівецьке музичне училище. Щойно потрапивши на навчання, уперше виступила на сцені Кремлівського палацу.

Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант як солістка.

Водночас вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.

У 1968 році стала лауреаткою IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдавської «Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій).

Разом з тим починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв.

У 1971 році знялася в головній ролі у музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару та Євдокименком при Чернівецькій філармонії (Анатолій закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії).

Співачка у 1972 році співпрацювала з італійським співаком Доном Бакі, виконавши український варіант його хіта 1960-х років: «L'immensità» («Нескінченність») — «Сизокрилий птах».

Епоха «Червоної рути»Редагувати

З «Червоною рутою» Ротару починає свої виступи по всій країні. Вона створює свій унікальний стиль, що характеризується тонким і гармонічним змішанням народного мелосу і сучасних естрадних ритмів. Її відкрита, експресивна, піднесена манера виконання, оптимізм і ліричність (не позбавлена і драматичних нот), хвилюючий голос, яскрава зовнішність скоряють слухачів усіх віків і національностей.

Музично-акторське обдаровання Ротару вшановане численними нагородами та преміями: у 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» вона одержала Першу премію за виконання пісень «Моє місто» Є. Доги і «Птах» Т. Русєва та Д. Дамянова, у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Галіни Фронцковяк «Ktoś/Хтось» (російський текст А. Дементьєва).

ВизнанняРедагувати

 
Софія Ротару

У 1973 році вона стає заслуженою артисткою УРСР, у 1976 році — народною артисткою УРСР, у 1983 році — Народною артисткою Молдови, а у 1988 році — народною артисткою СРСР.

Як говорить сама Софія Михайлівна, її душа — у піснях. «Пісня для мене — маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями…» Такими новелами стали для неї пісні В. Івасюка («Водограй», «Два перстені», «Пісня буде поміж нас»), А.Бабаджаняна («Поверни мені музику», «Твої сліди»), Є.Доги («Моє місто»), О. Мажукова («Червона стріла»), Е.Мартинова («Яблуні в цвіті», «Лебедина вірність», «Балада про матір»), М. Блантера («Вороги спалили рідну хату»), Д.Тухманова («Родина моя», «Дамо земну кулю дітям»).

У 1980-і роки Ротару, продовжуючи експерименти з естрадною стилістикою, працює з В. Матецьким («Лаванда», «Луна, Луна, цветы, цветы», «Было, было, было и прошло»), Ю.Саульським («Осіння пісня»), Є. Птичкиним («Присвята») і навіть бере участь у спільному проєкті з Д.Тухмановим і групою «Машина часу».

У 1970-1980-і роки на фірмі «Мелодія» у Ротару виходять вінілові платівки: «Червона Рута» (1972), «Софія Ротару» (однойменні — 1974, 1975, 1980, 1981), «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» (1975, 1977), «Ніжна мелодія» (1985), «Монолог про любов» (1987), «Золоте серце» (1988) та інші, випускаються диски також за кордоном.

У 1990-і роки Ротару продовжує активну сценічну діяльність, бере участь у «Пісні року», випускає компакт-диски («Хуторянка», 1995, «Люби меня», 1998).

У 2001 році виходить нова концертна програма «Моє життя — моє кохання», присвячена 30-річчю сценічної діяльності. Виходять нові диски «Я тебя по-прежнему люблю» 2002, «Єдиному» 2003, «Небо — это я!» 2004, «Я же его любила» 2005, «Я — твоя любовь» 2008.

У 2011 році Софія Ротару стала головою журі пісенного конкурсу, що проходить у рамках щорічного Міжнародного музичного фестивалю Crimea Music Fest в Ялті (Крим, Україна).

У серпні 2018 року Софія Ротару пережила гіпертонічний криз. Після лікування з березня 2019 року продовжила виступи, зокрема на фестивалі радянської та російської пісні «Пісня року» у Німеччині (Дюссельдорф, 2 березня 2019)[6], на конкурсі «Нова хвиля»[7] (Сочі, 28 та 29 серпня)[8], на концерті «Пісня року» (Москва, ВТБ АРЕНА, 7 грудня 2019)[9].

Родина та особисте життяРедагувати

  • Батько — Михайло Федорович Ротарь (1918 — 12 березня 2004), учасник війни, кулеметник, дійшов до Берліна; був бригадиром виноградарів.
  • Мати — Олександра Іванівна Ротарь (17 квітня 1920 — 16 вересня 1997).
    • Брати — Анатолій Михайлович Ротарь та
    • Євгеній Михайлович Ротарь (бас-гітаристи та співаки), працювали у Кишинівському ВІА «Оризонт»;
    • Сестри — Зінаїда Михайлівна Ротарь (нар. 11 жовтня 1942 року),
    • Лідія Михайлівна Ротарь, співачка
      • Племінниця — Софія Хлябич, більш відома як Sonya Kay,
    • Аурелія Михайлівна Ротару (нар. 22 жовтня 1958 року), українська попспівачка, заслужена артистка України (1997).
  • Чоловік — Анатолій Кирилович Євдокименко (20 січня 1942 — 23 жовтня 2002), народний артист України. У шлюбі були з 1968 по 2002 рік.
    • Син — Руслан Євдокименко (народ. 24 серпня 1970) — музичний продюсер.
    • Невістка — Світлана Євдокименко, продюсерка.
      • Онук — Анатолій (нар. 23 березня 1994 року),
      • Онука — Софія (нар. 30 травня 2001 року).

НаставникиРедагувати

Своєю другою мамою Ротару називала визначну єврейську актрису та співачку Сіді Таль, що разом з чоловіком Пінкусом Фаліком були її професійними та духовними наставниками в Чернівцях[10].

Звання та нагородиРедагувати

 
Зірка Софії Ротару на Алеї зірок в Києві

ФільмографіяРедагувати

Окрім фільму «Червона рута», Софія Ротару знялася в картинах «Пісня буде поміж нас», «Монолог про любов», у головних ролях художніх фільмів «Де ти, любов?», автобіографічному фільмі «Душа», брала участь у декількох музично-документальних стрічках.

Фільмографія
«Соловей із села Маршинці», 1966
«Червона рута», 1971
«Пісня буде поміж нас», 1975
«Монолог про любов»,
«Де ти, любове?», 1980
«Душа», 1981
Сорочинський ярмарок, 2004 — циганка
Зоряні канікули, 2006 — Діва

У художній літературіРедагувати

Героїня роману Мирослава Лаюка «Баборня» — 71-річна вчителька біології Марія Василівна фанатка Софії Ротару, унаслідок цього співачка постає одним з наскрізних образів творів.

П'єса Олеся Барліга «Демона викликаю, Тамаро»[18] містить згадку про Софію Ротару.

Відзначення 70-річного ювілеюРедагувати

З 70-річним ювілеєм співачку привітали Міністерство культури України[19], президент Росії[20] та президент Білорусі[21].

КритикаРедагувати

Російсько-українська війна з 2014Редагувати

У 2019 році її критикували росіяни за можливе спонсорування АТО, звинувачували в підтримці України, коли стало відомо, що Ротару хоче виступити в Росії. Пізніше концертний директор артистки Сергій Лавров заявив, що артистка ніколи не спонсорувала АТО.[22]

У 2020 році Ротару виступила в Росії, попри російсько-українську війну, що триває з 2014 року, чим викликала обурення українського суспільства.[23][24] Виступала на Пісні року.[25] У 2021 році виступала на конкурсі "Нова Хвиля"[26][27] у Сочі.

Ауріка Ротару, сестра Софії Михайлівни, у одному із своєму інтерв'ю заявила, що вся сім'я чекає на повернення Криму, чим обурила російських політиків Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine..

Коли Росія напала на Україну в лютому 2022, співачка підтримала Україну.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Що приховує Софія Ротару? Секрет із Маршинців // За матеріалами www.vsemisto.info. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 25 вересня 2020. 
  2. РОТАРУ-ТВ: Семья Ротару. www.rotaru-tv.narod.ru. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 14 січня 2017. 
  3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №374/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 23 серпня 2021. 
  4. biography Архівовано 14 грудня 2019 у Wayback Machine., 2007 // Официальный сайт Софии Ротару
  5. О награждении орденом Межпарламентской Ассамблеи государств — участников Содружества Независимых Государств «Содружество» Архівовано 6 травня 2017 у Wayback Machine., с. 109.
  6. СОФИЯ РОТАРУ ВЫСТУПИЛА НА «ПЕСНЕ ГОДА» ПОСЛЕ СЕРЬЕЗНОЙ БОЛЕЗНИ. ВИДЕО. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 1 січня 2020. 
  7. София Ротару Архівовано 13 лютого 2020 у Wayback Machine.: НОВАЯ ВОЛНА 2019 ЗАКРЫТИЕ / СОЧИ / «МУЗЫКА МОЕЙ ЛЮБВИ», «ТОЛЬКО ЭТОГО МАЛО»
  8. Программа конкурса «Новая волна 2019». Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 1 січня 2020. 
  9. Софии Ротару стало плохо после выступления на фестивале «Песня года-2019» в Москве. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 1 січня 2020. 
  10. Сиди Таль. Как еврейская актриса дала путёвку в жизнь Софии Ротару. 17 жовтня 2018. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 15 квітня 2020. 
  11. Про присвоєння звання Герой України | від 07.08.2002 № 691/2002. zakon5.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 травня 2018. Процитовано 24 травня 2018. 
  12. Про нагородження С. Євдокименко-Ротару орденом "З... | від 06.08.2007 № 682/2007. zakon3.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 травня 2018. Процитовано 24 травня 2018. 
  13. Про нагородження Почесною відзнакою Президента України | від 08.08.1996 № 686/96. zakon2.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 14 листопада 2017. Процитовано 24 травня 2018. 
  14. Про відзначення державними нагородами України | від 06.03.2002 № 222/2002. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 24 травня 2018. 
  15. Про нагородження відзнакою Президента України "Ор... | від 09.08.1999 № 970/99. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 4 січня 2019. Процитовано 24 травня 2018. 
  16. Указ Президента України від 20 серпня 2021 року № 374/2021 «Про нагородження відзнакою Президента України "Національна легенда України"»
  17. PREŞEDINTELE REPUBLICII MOLDOVA. DECRET Nr. 267 din 08.08.1997 Cu privire la conferirea «Ordinului Republicii» doamnei Sofia ROTARU Архівовано 8 листопада 2014 у Wayback Machine.(рум.)
  18. Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. — 306 с.
  19. Міністерство культури України :: Міністерство культури сердечно вітає народну артистку України Софію Ротару з Днем народження. mincult.kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 24 травня 2018. 
  20. Поздравление Софии Ротару с Днём рождения. Президент России (рос.). Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 24 травня 2018. 
  21. Новости | Официальный интернет-портал Президента Республики Беларусь. president.gov.by (ru-RU). Архів оригіналу за 15 серпня 2017. Процитовано 24 травня 2018. 
  22. «Ніколи не спонсорувала АТО». Софія Ротару виправдалася перед Росією. nv.ua. 25 листопада 2019. 
  23. Софія Ротару виступила на концерті в Росії. УНІАН. 6 грудня 2020. Архів оригіналу за 7 грудня 2020. 
  24. Ротару взяла участь у концерті «95 Кварталу» одразу після виступу в Москві: фото. Букви (інформагентство). 25 грудня 2020. Архів оригіналу за 25 грудня 2020. 
  25. Ротару выступила на концерте в Москве - РИА Новости, 06.12.2020. web.archive.org. 21 січня 2021. Процитовано 10 жовтня 2021. 
  26. Телеканал Россия 1 - София Ротару. «Новая волна-2021» — Россия 1 | Facebook (рос.). Процитовано 10 жовтня 2021. 
  27. Помолоділа Софія Ротару виступила на Новій хвилі в Сочі (відео). stars.segodnya.ua (укр.). Архів оригіналу за 10 жовтня 2021. Процитовано 10 жовтня 2021. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати