Вікіпедія

Ротару Софія Михайлівна

українська співачка та акторка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ротару.

Софі́я Миха́йлівна Рота́ру (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару[1][2] (при народженні Ротар); нар. 7 серпня 1947, Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область) — українська естрадна співачка молдовського походження, Народна артистка СРСР (1988), Народна артистка України (1976), Народна артистка Молдавської РСР (1983), Герой України (2002), Національна легенда України[3] (2021). Нагороджена орденами Святого Миколая-Чудотворця (1998), «Різдва Христового» 2 ступеня (2007),[4] «Співдружність»[ru] (2013).[5]

Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару
Софія Михайлівна Ротару
Софія Михайлівна Ротару.jpg
Ім'я при народженні Софія Михайлівна Ротар
Народилася 7 серпня 1947(1947-08-07) (75 років)
Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР → Україна Україна
Національність молдованка
Діяльність співачка, кіноактриса, актриса
Галузь естрада
Відома завдяки співачка
Alma mater Чернівецьке музичне училище
Знання мов румунська, російська, німецька, італійська і українська
Роки активності 1968 — тепер. час
Жанр поп, поп-фолкd, Диско, рок-музика, національна музика, естрада і chalgad
Родичі

батько Михайло Федорович (1918—2004);
мати Олександра Іванівна (1920—1997);

сестри: Зінаїда, Лідія, Аурелія (Ауріка);
брати: Анатолій, Євгеній.
Брати, сестри Ауріка Ротару
У шлюбі з Євдокименко Анатолій Кирилович (у шлюбі з 1968 по 2002)
Діти Євдокименко Руслан Анатолійович (1970)
Автограф Sofia Rotaru signature.jpg
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден княгині Ольги І ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
Орден Республіки
Орден Пошани
Орден Дружби народівОрден «Знак Пошани»
Премії
Премія Ленінського комсомолу
Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1976
Звання
Народний артист СРСРНародний артист УРСР
IMDb ID 0744719
Сайт www.sofiarotaru.com

БіографіяРедагувати

Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.

У 1964 році вступила та у 1968 році закінчила Чернівецьке музичне училище. Щойно потрапивши на навчання, уперше виступила на сцені Кремлівського палацу.

 
Фото 1970-го

Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант як солістка.

Водночас вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.

У 1968 році стала лауреаткою IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдавської «Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій).

Разом з тим починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв.

У 1971 році знялася в головній ролі у музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару та Євдокименком при Чернівецькій філармонії (Анатолій закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії).

Співачка у 1972 році співпрацювала з італійським співаком Доном Бакі, виконавши український варіант його хіта 1960-х років: «L'immensità» («Нескінченність») — «Сизокрилий птах».

У 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» вона одержала Першу премію за виконання пісень «Моє місто» Є. Доги і «Птах» Т. Русєва та Д. Дамянова, у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Галіни Фронцковяк «Ktoś/Хтось» (російський текст А. Дементьєва).

ВизнанняРедагувати

 
Софія Ротару

У 1973 році вона стає заслуженою артисткою УРСР, у 1976 році — народною артисткою УРСР, у 1983 році — Народною артисткою Молдови, а у 1988 році — народною артисткою СРСР.

У 1980-і роки Ротару, продовжуючи експерименти з естрадною стилістикою, працює з В. Матецьким («Лаванда», «Луна, Луна, цветы, цветы», «Было, было, было и прошло»), Ю.Саульським («Осіння пісня»), Є. Птичкиним («Присвята») і навіть бере участь у спільному проєкті з Д.Тухмановим і групою «Машина часу».

У 1970-1980-і роки на фірмі «Мелодія» у Ротару виходять вінілові платівки: «Червона Рута» (1972), «Софія Ротару» (однойменні — 1974, 1975, 1980, 1981), «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» (1975, 1977), «Ніжна мелодія» (1985), «Монолог про любов» (1987), «Золоте серце» (1988) та інші, випускаються диски також за кордоном.

У 1990-і роки Ротару продовжує активну сценічну діяльність, бере участь у «Пісні року», випускає компакт-диски («Хуторянка», 1995, «Люби меня», 1998).

У 2001 році виходить нова концертна програма «Моє життя — моє кохання», присвячена 30-річчю сценічної діяльності. Виходять нові диски «Я тебя по-прежнему люблю» 2002, «Єдиному» 2003, «Небо — это я!» 2004, «Я же его любила» 2005, «Я — твоя любовь» 2008.

У 2011 році Софія Ротару стала головою журі пісенного конкурсу, що проходить у рамках щорічного Міжнародного музичного фестивалю Crimea Music Fest в Ялті (Крим, Україна).

У серпні 2018 року Софія Ротару пережила гіпертонічний криз. Після лікування з березня 2019 року продовжила виступи, зокрема на фестивалі радянської та російської пісні «Пісня року» у Німеччині (Дюссельдорф, 2 березня 2019)[6], на конкурсі «Нова хвиля»[7] (Сочі, 28 та 29 серпня)[8], на концерті «Пісня року» (Москва, ВТБ АРЕНА, 7 грудня 2019)[9].

Родина та особисте життяРедагувати

  • Батько — Михайло Федорович Ротарь (1918 — 12 березня 2004), учасник війни, кулеметник, дійшов до Берліна; був бригадиром виноградарів.
  • Мати — Олександра Іванівна Ротарь (17 квітня 1920 — 16 вересня 1997).
    • Брати — Анатолій Михайлович Ротарь та
    • Євгеній Михайлович Ротарь (бас-гітаристи та співаки), працювали у Кишинівському ВІА «Оризонт»;
    • Сестри — Зінаїда Михайлівна Ротарь (нар. 11 жовтня 1942 року),
    • Лідія Ротару, співачка
      • Племінниця — Софія Хлябич, більш відома як Sonya Kay,
    • Аурелія Михайлівна Ротару (нар. 22 жовтня 1958 року), українська попспівачка, заслужена артистка України (1997).
  • Чоловік — Анатолій Кирилович Євдокименко (20 січня 1942 — 23 жовтня 2002), народний артист України. У шлюбі були з 1968 по 2002 рік.
    • Син — Руслан Євдокименко (народ. 24 серпня 1970) — музичний продюсер.
    • Невістка — Світлана Євдокименко, продюсерка.
      • Онук — Анатолій (нар. 23 березня 1994 року),
      • Онука — Софія (нар. 30 травня 2001 року).

НаставникиРедагувати

Своєю другою мамою Ротару називала визначну єврейську актрису та співачку Сіді Таль, що разом з чоловіком Пінкусом Фаліком були її професійними та духовними наставниками в Чернівцях[10].

Звання та нагородиРедагувати

 
Зірка Софії Ротару на Алеї зірок в Києві

ФільмографіяРедагувати

Окрім фільму «Червона рута», Софія Ротару знялася в картинах «Пісня буде поміж нас», «Монолог про любов», у головних ролях художніх фільмів «Де ти, любов?», автобіографічному фільмі «Душа», брала участь у декількох музично-документальних стрічках.

У художній літературіРедагувати

Героїня роману Мирослава Лаюка «Баборня» — 71-річна вчителька біології Марія Василівна фанатка Софії Ротару, унаслідок цього співачка постає одним з наскрізних образів творів.

П'єса Олеся Барліга «Демона викликаю, Тамаро»[18] містить згадку про Софію Ротару.

Громадянська позиціяРедагувати

Попри анексію Криму та російську агресію на Донбасі Софія Ротару продовжувала виступати з концертами у містах Росії, що є країною-агресором.

У 2011 році виступила у день народження чеченського диктатора Рамзана Кадирова у місті Грозний. [19]

У 2019 році почалося цькування завдяки Ангеліні Вовк.[20] Росіяни підтримали й висловили критику за можливе спонсорування АТО, звинувачували в підтримці України, коли стало відомо, що Ротару хоче виступити в Росії. Пізніше концертний директор артистки Сергій Лавров заявив, що артистка ніколи не спонсорувала АТО[21], попри слова сестри Лідії Ротару[22]. У цьому ж році бізнес Софії Михайлівни в Ялті, який належав сину Руслану та невістці Світлані, був закритий.[23]

У 2020 році Ротару продовжила виступати в Росії, чим викликала обурення частини українського суспільства.[24][25] У 2021 році виступала на конкурсі «Нова Хвиля»[26][27] у Сочі, а згодом взяла участь в новорічних зйомках.

Також у 2021 році мала концерт у Москві.

Ауріка Ротару, сестра Софії Михайлівни, в одному зі своїх інтерв'ю заявила, що вся сім'я чекає на повернення Криму, чим обурила російських політиків[28].

Коли Росія напала на Україну в лютому 2022, співачка підтримала Україну. До свого 75-річчя з Києва, де перебувала весь час, відправилась в Маршинці.[29] У свій день народження артистка оголосила про допомогу благодійному фонду «БОН БОКС». Син Ротару розповів, як проходить день народження: «Мамі дзвонять з усього світу, і тост її буде - «За мир!»».[30] Серед колег привітали публічно Софію Михайлівну Наталія Могилевська[31], Віталій Козловський, Філіп Кіркоров та Анна Нетребко. А також яскравий сюжет до дня народження зробив телеканал 1+1.

Див. такожРедагувати

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Ротару Софія Михайлівна

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Що приховує Софія Ротару? Секрет із Маршинців // За матеріалами www.vsemisto.info. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 25 вересня 2020. 
  2. ↑ РОТАРУ-ТВ: Семья Ротару. www.rotaru-tv.narod.ru. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 14 січня 2017. 
  3. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №374/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 23 серпня 2021. 
  4. ↑ biography [Архівовано 14 грудня 2019 у Wayback Machine.], 2007 // Официальный сайт Софии Ротару
  5. ↑ О награждении орденом Межпарламентской Ассамблеи государств — участников Содружества Независимых Государств «Содружество» [Архівовано 6 травня 2017 у Wayback Machine.], с. 109.
  6. ↑ СОФИЯ РОТАРУ ВЫСТУПИЛА НА «ПЕСНЕ ГОДА» ПОСЛЕ СЕРЬЕЗНОЙ БОЛЕЗНИ. ВИДЕО. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 1 січня 2020. 
  7. ↑ София Ротару [Архівовано 13 лютого 2020 у Wayback Machine.]: НОВАЯ ВОЛНА 2019 ЗАКРЫТИЕ / СОЧИ / «МУЗЫКА МОЕЙ ЛЮБВИ», «ТОЛЬКО ЭТОГО МАЛО»
  8. ↑ Программа конкурса «Новая волна 2019». Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 1 січня 2020. 
  9. ↑ Софии Ротару стало плохо после выступления на фестивале «Песня года-2019» в Москве. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 1 січня 2020. 
  10. ↑ Сиди Таль. Как еврейская актриса дала путёвку в жизнь Софии Ротару. 17 жовтня 2018. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 15 квітня 2020. 
  11. ↑ Про нагородження Почесною відзнакою Президента України | від 08.08.1996 № 686/96. zakon2.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 14 листопада 2017. Процитовано 24 травня 2018. 
  12. ↑ PREŞEDINTELE REPUBLICII MOLDOVA. DECRET Nr. 267 din 08.08.1997 Cu privire la conferirea «Ordinului Republicii» doamnei Sofia ROTARU [Архівовано 8 листопада 2014 у Wayback Machine.](рум.)
  13. ↑ Про нагородження відзнакою Президента України "Ор... | від 09.08.1999 № 970/99. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 4 січня 2019. Процитовано 24 травня 2018. 
  14. ↑ Про відзначення державними нагородами України | від 06.03.2002 № 222/2002. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 24 травня 2018. 
  15. ↑ Про присвоєння звання Герой України | від 07.08.2002 № 691/2002. zakon5.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 травня 2018. Процитовано 24 травня 2018. 
  16. ↑ Про нагородження С. Євдокименко-Ротару орденом "З... | від 06.08.2007 № 682/2007. zakon3.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 травня 2018. Процитовано 24 травня 2018. 
  17. ↑ Указ Президента України від 20 серпня 2021 року № 374/2021 «Про нагородження відзнакою Президента України "Національна легенда України"»
  18. ↑ Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. — 306 с.
  19. ↑ София Ротару Открытие «Грозный Сити». 
  20. ↑ Ангеліна Вовк про Ротару: Якщо ти дійсно поза політикою, тоді не підтримуй армії, яка воює з нашою країною. web.archive.org. 21 листопада 2019. Процитовано 21 листопада 2019. 
  21. ↑ «Ніколи не спонсорувала АТО». Софія Ротару виправдалася перед Росією. nv.ua. 25 листопада 2019. 
  22. ↑ «Сестра Ротару: Соня помогала АТО деньгами, а мы отдали свою "Ниву" и 120 банок варенья». gordonua.com. 5 августа 2015. 
  23. ↑ Роскошный отель Софии Ротару в Крыму неожиданно закрыли. fakty.ua. 2 декабря 2019. 
  24. ↑ Софія Ротару виступила на концерті в Росії. УНІАН. 6 грудня 2020. Архів оригіналу за 7 грудня 2020. 
  25. ↑ Ротару взяла участь у концерті «95 Кварталу» одразу після виступу в Москві: фото. Букви (інформагентство). 25 грудня 2020. Архів оригіналу за 25 грудня 2020. 
  26. ↑ Телеканал Россия 1 - София Ротару. «Новая волна-2021» — Россия 1 | Facebook (рос.). Процитовано 10 жовтня 2021. 
  27. ↑ Помолоділа Софія Ротару виступила на Новій хвилі в Сочі (відео). stars.segodnya.ua (укр.). Архів оригіналу за 10 жовтня 2021. Процитовано 10 жовтня 2021. 
  28. ↑ В Совфеде оценили решение Ротару не приезжать в Крым до возвращения Украине. РИА Новости. 10 листопада 2021. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 12 листопада 2021.  (рос.)
  29. ↑ Певица находится в Украине и поддерживает воинов ВСУ. focus.ua. 7 августа 2022. 
  30. ↑ Сын Софии Ротару: Маме звонят со всего мира, и тост ее будет - «За мир!». www.kp.ru. 7 августа 2022. 
  31. ↑ З ювілеєм зірку привітало чимало знаменитостей. Серед них і Наталія Могилевська. tsn.ua. 7 августа 2022. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ротару_Софія_Михайлівна&oldid=39651334