Відкрити головне меню

Ротару Софія Михайлівна

українська співачка та акторка

Софія Михайлівна Ротару
Софія Ротар
Rotaruretrofm2009.jpg
Народилася 7 серпня 1947(1947-08-07) (72 роки)
Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність молдованка
Діяльність актриса, кіноактриса, співачка
Галузь естрада
Відома завдяки співачка
Alma mater Чернівецьке училище мистецтв імені Сидора Воробкевича
Знання мов українська
Роки активності 1968 — тепер. час
Жанр поп-музика, поп-фолк[d], Диско, Рок-музика і фолк-музика
Родичі

батько Михайло Федорович (19182004);
мати Олександра Іванівна (19201997);

сестри: Зінаїда, Лідія, Аурелія (Ауріка);
брати: Анатолій, Євгеній.
Брати, сестри  • Ауріка Ротару
У шлюбі з Євдокименко Анатолій Кирилович (у шлюбі з 1968 по 2002)
Діти Євдокименко Руслан Анатолійович (1970)
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден княгині Ольги І ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Орден Республіки
Орден Пошани
Орден Дружби народівОрден «Знак Пошани»
Премії
Премія Ленінського комсомолу
Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1976
Звання
Народний артист СРСРНародний артист УРСР
IMDb nm0744719
Сторінка в Інтернеті www.sofiarotaru.com

Софі́я Миха́йлівна Рота́ру (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротарь[1]; *7 серпня 1947, Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область) — радянська та українська естрадна співачка молдовського походження, Народна артистка СРСР(11.05.1988) , Народна артистка України(1976), Народна артистка Молдавської РСР (1983), Герой України (2002).Нагороджена орденом Святого Миколая-Чудотворця (1998).Нагороджена орденом Різдва Христовим(2007) http://sofiarotaru.com/ru/#/biography

БіографіяРедагувати

 
2009

Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.

1964 року вступила та 1968 року закінчила Чернівецьке музичне училище. Щойно потрапивши на навчання, уперше виступила на сцені Кремлівського палацу.

Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант як солістка.

У той же час вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.

1968 року стала лауреатом IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдавської «Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій).

У той же час починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв.

У 1971 році знялася в головній ролі у музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару та Євдокименком при Чернівецькій філармонії (Анатолій закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії).

Співачка в 1972 році співпрацювала з італійським співаком Доном Бакі, виконавши український варіант його хіта 1960-х років: «L'immensità» («Нескінченність») — «Сизокрилий птах».

Епоха «Червоної рути»Редагувати

З «Червоною рутою» Ротару починає свої виступи по всій країні. Вона створює свій унікальний стиль, що характеризується тонким і гармонічним змішанням народного мелосу і сучасних естрадних ритмів. Її відкрита, експресивна, піднесена манера виконання, оптимізм і ліричність (не позбавлена і драматичних нот), хвилюючий голос, яскрава зовнішність скоряють слухачів усіх віків і національностей.

Музично-акторське дарування Ротару вшановане чисельними нагородами і преміями: У 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» Ротару одержала Першу премію за виконання пісень «Моє місто» Є. Доги і «Птах» Т. Русєва та Д. Дем'янова, у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Галіни Фронцковяк «Ktoś/Хтось» (російський текст А. Дементьєва).

ВизнанняРедагувати

 
Софія Ротару

У 1973 році вона стає заслуженою артисткою УРСР, у 1976 — народною артисткою УРСР, у 1983 — Народною артисткою Молдови, а в 1988 — народною артисткою СРСР.

Як говорить сама Софія Михайлівна, її душа — у піснях. «Пісня для мене — маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями…» Такими новелами стали для неї пісні В. Івасюка («Водограй», «Два перстені», «Пісня буде поміж нас»), А.Бабаджаняна («Поверни мені музику», «Твої сліди»), Є.Доги («Моє місто»), О. Мажукова («Червона стріла»), Е.Мартинова («Яблуні в цвіті», «Лебедина вірність», «Балада про матір»), М. Блантера («Вороги спалили рідну хату»), Д.Тухманова («Родина моя», «Дамо земну кулю дітям»).

У 1980-і роки Ротару, продовжуючи експерименти з естрадною стилістикою, працює з В. Матецьким («Лаванда», «Луна, Луна, цветы, цветы», «Было, было, было и прошло»), Ю.Саульським («Осіння пісня»), Є. Птичкиним («Присвята») і навіть бере участь у спільному проекту з Д.Тухмановим і групою «Машина часу».

У 1970-1980-і роки на фірмі «Мелодія» у Ротару виходять вінілові платівки: «Червона Рута» (1972), «Софія Ротару» (однойменні — 1974, 1975, 1980, 1981), «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» (1975, 1977), «Ніжна мелодія» (1985), «Монолог про любов» (1987), «Золоте серце» (1988) та інші, випускаються диски також за кордоном.

У 1990-і роки Ротару продовжує активну сценічну діяльність, бере участь у «Пісні року», випускає компакт-диски («Хуторянка», 1995, «Люби меня», 1998).

2001 року виходить нова концертна програма «Моє життя — моє кохання», присвячена 30-річчю сценічної діяльності. Виходять нові диски «Я тебя по-прежнему люблю» 2002, «Єдиному» 2003, «Небо — это я!» 2004, «Я же его любила» 2005, «Я — твоя любовь» 2008.

2011 рік — Софія Ротару стала головою журі пісенного конкурсу, що проходить в рамках щорічного Міжнародного музичного фестивалю Crimea Music Fest в Ялті (Крим, Україна).

РодинаРедагувати

  • Батько — Михайло Федорович Ротарь (1918 — 12 березня 2004), учасник війни, кулеметник, дійшов до Берліна; був бригадиром виноградарів.
  • Мати — Олександра Іванівна Ротарь (17 квітня 1920 — 16 вересня 1997).
    • Брати — Анатолій Михайлович Ротарь та
    • Євгеній Михайлович Ротарь (бас-гітаристи та співаки), працювали у Кишинівському ВІА «Оризонт»;
    • Сестри — Зінаїда Михайлівна Ротарь (народ. 11 жовтня 1942 року),
    • Лідія Михайлівна Ротарь, співачка
      • Племінниця — Софія Хлябич, відоміша як Sonya Kay,
    • Аурелія Михайлівна Ротару (народ. 22 жовтня 1958 року), українська поп-співачка, заслужена артистка України (1996).
  • Чоловік — Анатолій Кирилович Євдокименко (20 січня 1942 — 23 жовтня 2002), народний артист України. У шлюбі були з 1968 по 2002 роки.
    • Син — Руслан Євдокименко (народ. 24 серпня 1970) — музичний продюсер.
    • Невістка — Світлана Євдокименко, продюсер.
      • Онук — Анатолій (народ. 23 березня 1994 року),
      • Онука — Софія (народ. 30 травня 2001 року).

НаставникиРедагувати

Другою своєю мамою називала єврейську популярну співачку Сіді Таль,що навчала її співу й не тільки в Чернівцях.[2][3]

Звання та нагородиРедагувати

 
Зірка Софії Ротару на Алеї зірок в Києві

ФільмографіяРедагувати

Окрім фільму «Червона рута», Софія Ротару знялася в картинах «Пісня буде поміж нас», «Монолог про любов», у головних ролях художніх фільмів «Де ти, любов?», автобіографічному фільмі «Душа», брала участь у декількох музично-документальних стрічках.

Фільмографія
«Соловей із села Маршинці», 1966
«Червона рута», 1971
«Пісня буде поміж нас», 1975
«Монолог про любов»,
«Де ти, любове?», 1980
«Душа», 1981
Сорочинський ярмарок, 2004 — циганка
Зоряні канікули, 2006 — Діва

В художній літературіРедагувати

Героїня роману Мирослава Лаюка «Баборня» – 71-річна вчителька біології Марія Василівна фанатка Софії Ротару, в наслідок цього співачка постає одним з наскрізних образів творів.

П’єса Олеся Барліга «Демона викликаю, Тамаро»[10] містить згадку про Софію Ротару.

Відзначення 70-річного ювілеюРедагувати

З 70-ти річним ювілеєм співачку привітали Міністерство культури України[11], Президент Росії[12], Президент Білорусі[13].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. РОТАРУ-ТВ : Семья Ротару. www.rotaru-tv.narod.ru. Процитовано 2017-01-14. 
  2. [ujew.com.ua Сиди Таль.Как еврейская актриса дала путёвку в жизнь Софии Ротару] Перевірте схему |url= (довідка). 
  3. [borisliebkind.live journal.com Сиди Таль:borisliebkind] Перевірте схему |url= (довідка). 
  4. Про присвоєння звання Герой України | від 07.08.2002 № 691/2002. zakon5.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  5. Про нагородження С. Євдокименко-Ротару орденом "З... | від 06.08.2007 № 682/2007. zakon3.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  6. Про нагородження Почесною відзнакою Президента України | від 08.08.1996 № 686/96. zakon2.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  7. Про відзначення державними нагородами України | від 06.03.2002 № 222/2002. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  8. Про нагородження відзнакою Президента України "Ор... | від 09.08.1999 № 970/99. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  9. PREŞEDINTELE REPUBLICII MOLDOVA. DECRET Nr. 267 din 08.08.1997 Cu privire la conferirea «Ordinului Republicii» doamnei Sofia ROTARU(рум.)
  10. Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. – 306 с.
  11. Міністерство культури України :: Міністерство культури сердечно вітає народну артистку України Софію Ротару з Днем народження. mincult.kmu.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  12. Поздравление Софии Ротару с Днём рождения. Президент России (ru). Процитовано 2018-05-24. 
  13. Новости | Официальный интернет-портал Президента Республики Беларусь. president.gov.by (ru-RU). Процитовано 2018-05-24. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати