Відкрити головне меню

Альдо Капоні ((італ. Aldo Caponi), псевдонім Дон Бакі (італ. Don Backy), нар. Санта-Кроче-сулл'Арно, 21 серпня 1939) — італійський співак, кіноактор і пісняр.

Дон Бакі
Зображення
Дон Бакі на концерті в Неаполі у 2010 році
Основна інформація
Повне ім'я Альдо Капоні
Дата народження 21 серпня 1939(1939-08-21) (80 років)
Місце народження Санта-Кроче-сулл'Арно Італія Італія
Роки активності 1960-до сьогодні
Громадянство Італія
Професії актор, співак, кіноактор, композитор, recording artist, письменник, автор-виконавець
Жанри поп
рок
Псевдоніми Дон Бакі
Лейбли Clan Celentano
Amico
CGD
RCA Italiana
Ciliegia Bianca
donbacky.it
Файли у Вікісховищі?

Життя та творчістьРедагувати

Музична кар'єраРедагувати

Працював на шкіряному заводі і одночасно співав в музичному ансамблі «Golden Boys». У 1960 році записав свою першу платівку на рекординговій компанії в Римі. У 1962 році переїхав до Турина, де продовжував співати і записувати музичні альбоми і пісні.[1]

У 1962 році вступив до складу студії Адріано Челентано «Clan Celentano», де йому дали сценічне ім'я — Дон Бакі. Альбом Челентано «Azzurro» бу записаний у співпраці з Доном Бакі. Наприкінці 1960-х і початку 1970-х років з успіхом виступав на фестивалі в Сан-Ремо і конкурсі неаполітанської пісні. Дон Бакі записав понад 60-ти музичних альбомів і дисків.[1]

У 1984 році Дон Бакі залишив естрадну кар'єру, виступав в мюзиклах, писав вірші і комікси, брав участь в популярних музичних телешоу.

Співачка Софія Ротару в 1972 році співпрацювала з Доном Бакі, виконавши український варіант його хіта 1960-х років: «L'immensità» («Нескінченність»)«Сизокрилий птах». Цей хіт виконувала і болгарська співачка Лілі Іванова під назвою «У безкрайності».[1]

У 2019 році став гостем програми каналу Rai1 "Ora o mai più".

Конфлікт з Адріано ЧелентаноРедагувати

У 1968 році в студії «Clan Celentano» («Клан Челентано») визначилися два явні лідери — це його голова (Адріано Челентано) і Дон Бакі, автор музики і поет зі здібностями. Після його появи в студії, а потім спільних робіт в кіно («Чернець з Монци» і «Суперпограбування в Мілані») — вони з Челентано стали близькими друзями. Внесок Бакі в формування «Клану» був вагомим, і багато ідей виходили саме від нього. Існувала думка, що двом яскравим особистостям — Бакі і Челентано неможливо буде довго співіснувати, і одному з лідерів доведеться піти. У підсумку — цією людиною став Дон Бакі, тому що не він організував фірму, а лише був прийнятий до її складу як молодий, перспективний співак. Адріано завжди намагався створити атмосферу братства серед учасників студії, але у зв'язку з тим що з часом в «Клані» стали обертатися великі суми грошей — фірма стала місцем з'ясування творчих амбіцій і зіткнення інтересів багатьох її учасників.[2]

1968 року Дон Бакі написав дві пісні. Одна була призначена для участі Челентано в черговому Фестивалі в Сан-Ремо — це композиція «Canzone» («Пісня»), інша — «Casa Bianca» («Білий дім»). Обидві пісні з'явилися перед фестивалем і ще не були запатентовані на авторські права. Напередодні фестивалю співачка Орнелла Ваноні підписала контракт з другим автором пісні — Детто Маріано про виконання «Casa Bianca» в Сан-Ремо. Таким чином, на фестивалі мали опинитися відразу дві пісні одного автора — що суперечило його правилам того періоду. Дон Бакі був упевнений, що Орнеллі не вдасться акредитувати свою участь на фестивалі з композицією «Casa Bianca», але за збігом обставин вона все ж офіційно стала учасницею конкурсу і потім співала цю пісню на пару з Марісою Саннією. Несподівано виявилося, що авторство пісні віддано Еліо Ла Валле, якого Дон Бакі до цього ніколи не знав. Бакі виявив, що його підпис на документі було підроблено і пісня зареєстрована так, що він був лише автором слів, а не композитором. При таких умовах Орнелла Ваноні могла сміливо виступати на фестивалі з піснею «Casa Bianca», що, за словами Бакі, було прямим порушенням його авторських прав. За цією «подією», за версією Дона Бакі, стояли люди з «Клану Челентано».[2]

До сьогодні невідомо про причетність Челентано до цієї події, у всіх учасників конфлікту свої версії. Напередодні фестивалю Дон Бакі подав в суд де звинуватив «Клан» в шахрайстві — це Челентано розцінив як зраду з боку друга і в своїй манері, вирішив «відповісти» позивачу. Спочатку Адріано думав відмовитися від участі в конкурсі з піснею Дона Бакі «Canzone», але потім все ж вийшов на сцену і розіграв «спектакль». Під час виступу Челентано почав співати не в тон, невчасно робити вступ, створювати вигляд, що забув слова. Слухачі виступу розуміли, що це робилося співаком навмисно. Незважаючи на гарне виконання композиції «Canzone», потім, співачкою Мільвою, вона з Адріано посіли лише третє місце. Пісня ж «Casa Bianca» з Орнеллою Ваноні посіла другу позицію. Наступного дня в газеті з'явилася публікація під відповідним заголовком: «Дон Бакі виграв конкурс, не беручи участь в ньому».[2]

Дон Бакі демонстративно залишив студію «Клан Челентано», а незабаром за ним пішов і Детто Маріано. Еліо Ла Валле був прозваний в газетах «солом'яним опудалом» — ніхто не сумнівався в тому, що він ніякого відношення до пісні не має. У суді Дон Бакі просив Ла Валле наспівати хоча б мелодію, якщо він автор, але нічого не почув у відповідь. Залишивши «Клан», Бакі разом з Маріано організували свою музичну студію під назвою «Amico» («Друг»).[2]

Згодом студія «Amico» випустила диск з обома піснями — учасницями фестивалю. Тираж платівок був високим. «Клан» звинуватив Дона в порушенні прав поширення пісень без узгодження. У відповідь Дон Бакі звинуватив Челентано в несплаті гонорару з авторських прав протягом семи років за пісні «Pregherò», «Sabato triste», «Sono un simpatico» й інші. Почалася друга судова справа, в результаті якої, Дон Бакі переміг за всіма пунктами. Свої авторські права за пісню «Casa Bianca», у Ла Валле, Дон Бакі відвоював лише в 1998 році. З 1968 року Дон і Адріано більше не розмовляли один з одним.[2]

ДискографіяРедагувати

LP (33 оберти) і CDРедагувати

LP (45 обертів)Редагувати

ФільмографіяРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. а б в Биография Дона Баки. kino-teatr.ru. Процитовано 26 грудня 2016.  (рос.)
  2. а б в г д «Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь». litread.me. Ірина Файт. 2013. Процитовано 26 грудня 2016.  (рос.)

ПосиланняРедагувати