Відкрити головне меню

Літні Олімпійські ігри 1980

Лі́тні Олімпі́йські і́гри 1980 або XXII Літні Олімпійські ігри — міжнародне спортивне змагання, яке проходило під егідою Міжнародного олімпійського комітету у місті Москва, СРСР, з 19 липня по 3 серпня. Додатково, відбіркові групові футбольні турніри приймали Ленінград, Київ, Мінськ, вітрильну регату приймав Таллінн.

XXII Літні Олімпійські ігри
RIAN archive 488710 Emblem of XXII Olympic Games.jpg
Країн 80
Місто Москва
Спортсменів 5179
Розіграно медалей 203 В 21 виді спорту
Церемонія відкриття 19 липня
Церемонія закриття 3 серпня
Веб-сторінка olympic.org/moscow-1980
Літні Олімпійські ігри 1980 у Вікісховищі?

Зміст

Пропагандиське значення Олімпіади для СРСРРедагувати

У 1980 спливав термін, який рішеннями XXII зїзду КПРС (жовтень 1961) і був закладений в основний державний директивний документ, Програму КПРС («Програма побудови комунізму в СРСР»). Згідно цим рішенням і чисельним офіційним гаслам та закликам, єдиновладна Комуністична партія урочисто обіцяла народу, що за 20 років комуністичного будівництва в СРСР до 1980 року в країні буде збудовона «в основному» матеріально-технічна база комунізму. Тобто, радянське суспільство буде вже матеріально знаходитися в комунізмі — суспільстві загального добробуту і достатку.

Однак, ця малореальна та пропагандиська кампанія часів «Хрущовської відлиги» була, в цілому, провальною. Рівень життя середніх верств населення («робітників і трудящих») — більшості населення СССР—- ніяк не наближався до рівня життя навіть бідних верств населення західних країн. Тоді з пропагандиською ціллю місто Москва було оголошено «зразковим комуністичним містом» у межах СРСР («вітриною досягнень соціалізму і комунізму» в країні). А московська Олімпіада-1980 повинна була стати «масовим святом» або разовою акцією з демонстрації «вітрини соціалізму» (див. «Потьомкінські села»).

Москва, а також такі великі міста-мільйонники, як Ленінград, Київ, Мінськ тощо — де проходили групові турніри олімпіади і очікувалася велика маса іноземних туристів-глядачів — зазнали «соціальної очистки». З них в безсудовому та терміновому порядку були на час проведення Олімпіади виселені жителі, які знаходилися на обліку в місцевих органах МВС як алкоголіки-п'яниці, наркомани та проститутки. Для київських акоголезалежних був розгорнутий трудовий профілакторій у смт Глеваха.

Були також мобілізовані кадри міліції і КДБ, які вдень і вночі патрулювали у цивільному. У кадри КДБ Москви з республік і областей терміново набиралось нове поповнення із інженерно-технічних працівників і службовців.

Під'їзди та шосейні шляхи до Москви було оточені кордонами, потрапити в Москву пересічним радянським громадянам під час Олімпіади без спеціального дозволу не дозволялося.

Бойкот олімпіадиРедагувати

Ігри ввійшли в історію спорту і політики ХХ ст. завдяки політичному бойкоту з боку більшості країн Заходу: США, ФРН, Японії, а також більшості ісламських країн — на знак протесту проти військової інтервенції СРСР в Афганістан. У змаганнях взяли участь тільки країни комуністичного блоку та головним чином неісламські країни Азії та Латинської Америки.

ЗмаганняРедагувати

Всього в іграх узяло участь більш шести тисяч спортсменів з 81 країни. Було встановлено 36 світових і 39 європейських рекордів, 74 рази оновлені олімпійські рекорди.

Країна-господарка Ігор здобула переконливу перемогу в неофіційному командному підрахунку (80 золотих, 69 срібних і 46 бронзових нагород). У скарбничку збірної приніс 3 золоті, 4 срібні і 1 бронзову медаль гімнаст Олександр Дитятин; вперше в історії радянського спорту триразовим чемпіоном у плаванні став Володимир Сальніков; повторив золотий дубль Монреаля фехтувальник Віктор Кровопусков; як і на попередніх іграх, не було рівних метальнику молота Юрію Сєдих; завдяки Олександрові Старостіну, переможцю в сучасному п'ятиборстві, збірна країни виграла і командну першість. Знову перемога на стаєрських дистанціях дісталася спортсменам африканського континенту — Мірутс Їфтер здобув перемоги на 5 і 10 тис. м. Московська Олімпіада принесла успіх британським атлетам Стіву Оветту (800 м) і Себастьяну Коу (1500 м); боксеру Теофіло Стівенсону (Куба); легкоатлетці Сарі Сімеоні (Італія); вище усіх стрибав Ґерд Вессіґ (Німеччина); в індивідуальній гонці переслідуванні на 4 км не було рівних Робертові Діл-Бунді (Швейцарія).

Національні олімпійські комітети, що брали участьРедагувати

[1][2][3]

Здобутки українських спортсменівРедагувати

 
Пам’ятник поблизу входу до Основ’янського озера (Харків, Основ'янський район, Основа, присвячений Олімпійським іграм 1980 року

Українські спортсмени брали участь в Олімпіаді у складі збірної СРСР. Олімпійськими чемпіонами стали:

Срібні нагороди у складі чоловічої збірної з гандболу виграли: Михайло Іщенко, Сергій Кушнірюк, Микола Томін. Головний тренер — Анатолій Євтушенко.

Бронзову нагороду здобув Юрченко Василь Петрович — каное-двійка, дистанція 1000 м.

Збірна СРСР з футболу зайняла на Іграх третє місце. Бронзові нагороди Олімпіади виграли українські футболісти: Сергій Шавло, Сергій Андрєєв, Володимир Безсонов, Володимир Пільгуй, Сергій Балтача.

Види спортуРедагувати

Медальний залікРедагувати

Топ-10 неофіційного національного медального заліку:

Місце Країна Золото Срібло Бронза Загалом
1   СРСР 80 69 46 195
2   НДР 47 37 42 126
3   Болгарія 8 16 17 41
4   Куба 8 7 5 20
5   Італія 8 3 4 15
6   Угорщина 7 10 15 32
7   Румунія 6 6 13 25
8   Франція 6 5 3 14
9   Велика Британія 5 7 9 21
10   Польща 3 14 15 32

Підготовка до олімпіади в УкраїніРедагувати

Київ приймав футбольний турнір Олімпіади. Роботи з підготовки до Олімпіади організовував Єсипенко Павло Євменович[5].

ПриміткиРедагувати