Відкрити головне меню

Павло Євменович Єсипенко (29 червня 1919(19190629), смт Баштанка, тепер Миколаївська область — 14 квітня 2013, Київ) — державний діяч УРСР. Заступник голови Ради Міністрів УРСР (1975—1987 рр.). Заслужений будівельник України. Академік, член президії Академії будівництва України, доктор будівництва (2003р.). Генерал армії козацтва. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1983 р.), лауреат премії імені академіка Буднікова. Член ЦК КПУ в 1976—1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 9—11-го скликань.

Єсипенко Павло Євменович
Єсипенко Павло Євменович.tif
Народився 29 червня 1919(1919-06-29)
смт Баштанка, тепер Миколаївська область
Помер 14 квітня 2013(2013-04-14) (93 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Придніпровська державна академія будівництва та архітектури (1958)
Партія КПРС
Нагороди Орден Вітчизняної війни II ступеняОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Дружби народівОрден «Знак Пошани»Орден «Знак Пошани»
Медаль «За бойові заслуги»

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 29 червня 1919 року в селищі Баштанка Миколаївської області у родині селянина-бідняка.

У 1938 році закінчив Миколаївський будівельний технікум.

У 1938—1939 р. — інженер Миколаївського обласного дорожнього відділу з обліку доріг і штучних споруд.

У жовтні 1939—1946 р. — у Червоній армії. Учасник Другої світової війни. Служив начальником зв'язку прожекторного батальйону 415-го зенітно-артилерійського полку протиповітряної оборони.

З 1946 р. — виконроб, старший виконроб тресту «Південавтобуд», начальник будівельної дільниці тресту № 17 у місті Дніпропетровську.

Член ВКП(б) з 1949 року.

У 1958 році закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут.

У 1958—1962 р. — головний інженер, з 1962 — керуючий будівельно-монтажного тресту № 17 у місті Дніпропетровську.

У 1963—1965 р. — заступник начальника Головного управління по будівництву Придніпровського раднаргоспу (Головпридніпровбуду).

У 1965—1969 р. — заступник міністра сільського будівництва Української РСР, у 1969 — жовтні 1973 р. — 1-й заступник міністра сільського будівництва Української РСР.

19 жовтня 1973 — 25 квітня 1975 р. — міністр сільського будівництва Української РСР.

25 квітня 1975 — 18 вересня 1987 р. — заступник голови Ради Міністрів Української РСР.

Обирався делегатом 15, 26, 27 з’їздів Комуністичної партії України та делегатом 27 з’їзду КПРС.

У 1977 році був призначений Головою Олімпійського комітету УРСР. Під його керівництвом було побудовано та реконструйовано 46 стадіонів, капітально відремонтовано 6,5 тис. км туристичних шляхів України.

Дійсний член та член президії (1994), доктор будівництва (2004) Академії будівництва України. Проживав у Києві.

Під його керівництвом побудовано тисячі об'єктів промислового та соціального призначення: десятки киснево-конвекторних станів, коксових батарей, вісім з яких потужністю 1 млн тонн коксу на рік. Щорічно вводились у дію 150-180 промислових особливо важливих об'єктів, понад 100 об’єктів оборонного призначення та  25,5 млн. кв. м житлової площі, близько 80 тис. місць у школах, 60-70 тис. місць у дитячих садках, близько 15 тис. місць на об'єктах профтехосвіти, значна кількість лікарень і поліклінік.

ЗванняРедагувати

  • генерал армії козацтва

ВідзнакиРедагувати

  • Член президії Академії будівництва України
  • Лауреат Державної премії Української РСР у галузі науки і техніки (1983).
  • Лауреат премії Академії будівництва імені академіка Буднікова
  • Нагороджений почесними грамотами Верховної Ради України (тричі), Кабінету Міністрів України (тричі), почесною грамотою Верховної Ради УРСР (28.06.1979).
  • 17 орденами та 30 медалями, у т. ч., орденом Вітчизняної війни, 4 орденами Трудового Червоного прапора, орденом Дружби народів, двома орденами «Знак пошани», Відзнаками Президента України – орденами Богдана Хмельницького (2000) та «За заслуги» ІІІ ступеня (1999), двома орденами Рівноапостольного Князя Володимира ІІ ступеня, орденами  Преподобного Нестора Літописця І ступеня, Петра Сагайдачного, лицарським орденом Святого Дмитра Солунського 4 ступеня, золотою зіркою «Герой козацького народу», Відзнакою Міжнародного Союзу козацтва «За вірність козацьким традиціям», орденами «Віра, Честь, Слава» 1-3 ст. 
  • 30 медалей, з них «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941–1945 pp»
  • Звання «Почесний громадянин Баштанського району» (рішення районної ради від 07 вересня 2010 року №17)

ПосиланняРедагувати