Відкрити головне меню

2015Редагувати

26 квітняРедагувати

Panzerkampfwagen III — німецький середній танк часів Другої світової війни, серійно випускався з 1938 по 1943 рік. Скороченими назвами цього танка були PzKpfw III, Panzer III, Pz III. У відомчому рубрикаторі військової техніки нацистської Німеччини цей танк мав позначення Sd.Kfz. 141 (нім. Sonderkraftfahrzeuge 141 — машина спеціального призначення 141).

Ці бойові машини використовувалися Вермахтом з першого дня Другої світової війни до їх повного знищення в боях. Останні записи про бойове застосування PzKpfw III в штатному складі підрозділів вермахту датуються серединою 1944 року, одиночні танки воювали аж до капітуляції Німеччини. З середини 1941 по початку 1943 року PzKpfw III був основою бронетанкових військ Вермахту (панцерваффе) і, незважаючи на значну слабкість у порівнянні з сучасними йому танками країн антигітлерівської коаліції, вніс значний внесок в успіхи Вермахту того періоду:::::::::::::::: Докладніше

31 травняРедагувати

Скіфська зброя — сукупність пристроїв та засобів, що застосовувалися для ураження живої сили противника, його техніки, спорудження та інших цілей під час ведення бойових дій у Великій Скіфії, озброєння скіфського воїна. Справжню сутність способу життя скіфів грецький історик Геродот висловив в короткій фразі: «Кожен з них — кінний стрілець». Зброя становило неодмінну приналежність кожного скіфського чоловіка, а нерідко і жінки. Екіпірування скіфських воїнів була досить складна і перебувала в прямій залежності від віку, соціального стану, достатку і т. д. Більшу частину свого життя скіфи проводили в походах і битвах. Ця обставина змушувало їх постійно вдосконалювати свою зброю. Озброєння скіфського воїна складалося з списи, короткого меча (акінака), кинджала, бойової сокири (Сагаріс), дротиків, лука з отруєними стрілами.:::::::::::::::: Докладніше

31 липняРедагувати

БМ-21 «Град» — (Індекс ГРАУ 9К51, ПУ 2Б5) — реактивна система залпового вогню радянського виробництва на базі автомобіля Урал-375. Розвиток установки «Катюші». База для інших систем, зокрема 9К55 «Град-1». Перше використання відбулося в боях за острів Даманський у березні 1969. Починаючи з 1970-их система БМ-21 «Град» брала участь у майже всіх локальних збройних конфліктах у світі в різних кліматичних зонах. БМ-21 «Град» активно використовують обидві сторони війни на сході України. РСЗВ БМ-21 впродовж кількох десятиліть у великій кількості вироблялась оборонною промисловістю СРСР, і наразі є наймасовішою машиною даного класу. Виробництво цих машин налагоджено в Китаї, Єгипті, Іраку, Ірані, Румунії і ПАР. Перебуває на озброєнні понад 30 країн.:::::::::::::::: Докладніше

30 вересняРедагувати

Пістолет Макарова — радянський самозарядний пістолет, прийнятий на озброєння Радянської Армії, МВС та органів держбезпеки пістолет Макарова, чи ПМ, офіційно був прийнятий в 1951 році. Пістолет розроблявся на основі вимог до нового пістолету після завершення Другої світової війни та серії жорстких випробувань на надійність кращим був визнаний зразок під 9-мм патрон, сконструйований колективом інженерів на чолі з Миколою Федоровичем Макаровим. Пістолет простий в експлуатації, що має великий службовий ресурс і надійніший за взятий за основу Walther PP.:::::::::::::::: Докладніше

31 грудняРедагувати

HMS «Індомітебл» (92) — (англ. HMS Indomitable (92) — військовий корабель, авіаносець типу «Іластріас» Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни. «Індомітебл» розроблявся за Військово-морською програмою 1937 року (англ. 1937 Naval Programme) і первісно планувався, як четвертий корабель свого типу. Однак, згодом авіаносець був закладений за удосконаленим дизайном, який дозволяв утримувати замість 36 літаків палубної авіації 48, а пізніше їхня чисельність збільшилася до 56 одиниць. Брав участь у битвах на Тихоокеанському ТВД, в Індійському океані та на Середземномор'ї.:::::::::::::::: Докладніше

2016Редагувати

1 травняРедагувати

Mitsubishi A6M Zero — японський легкий палубний винищувач часів Другої світової війни. Випускався з 1940 до 1945 р, всього побудовано 11 000 одиниць. A6M мав технічну перевагу над літаками союзників до кінця 1942 р., коли американські з'єднання почали озброюватися «Лайтнингами», які могли диктувати умови бою, використовуючи свою перевагу в льотних характеристиках на великих висотах. У 1943 р. союзні винищувачі перевершили A6M за показниками вогневої сили, бронювання і швидкості, а також скоротили відставання по маневреності. В 1944 A6M остаточно застарів, але продовжував вироблятися. В останні місяці війни використовувався для атак камікадзе.::::::::::::::::Докладніше

31 жовтняРедагувати

Saab JAS 39 Gripen (швед. Gripen — грифон) — шведський багатоцільовий винищувач четвертого покоління. Розроблений і виробляється компанією Saab. Роботи над проектом розпочалися у 1979 році, а у 1988 літак уперше здійнявся в повітря. 1 листопада 1997 року JAS 39 був офіційно прийнятий на озброєння шведських Повітряних сил. Винищувач експортувався до Чехії, Угорщини, Південно-Африканської Республіки і Таїланду, також рішення придбати JAS 39 прийняла Бразилія. Шведські «Гріпени» брали участь у міжнародній військовій операції в Лівії, під час якої патрулювали повітряний простір та вели розвідку.::::::::::::::::Докладніше

2017Редагувати

1 лютогоРедагувати

7,62-мм пістолет-кулемет зразка 1941 року системи Шпагіна (ППШ) — радянський пістолет-кулемет, розроблений в 1940 році конструктором Г. С. Шпагіним під набій 7,62×25 мм ТТ і прийнятий на озброєння Червоної Армії 21 грудня 1940 року. ППШ поряд з ППС-43 був основним пістолетом-кулеметом радянських збройних сил у німецько-радянській війні. Після закінчення війни, до середини 1960-х років ППШ був знятий з озброєння Радянської Армії і поступово замінений автоматом Калашникова, трохи довше він зберігався на озброєнні тилових і допоміжних підрозділів, частин внутрішніх військ і залізничних військ, аж до розпаду СРСР у 1991 р. На озброєнні підрозділів воєнізованої охорони та МВС ряду країн СНД перебуває і до цього часу.

Також, в післявоєнний період ППШ у величезних кількостях поставлявся в дружні до СРСР країни, тривалий час перебував на озброєнні армій різних держав, використовувався нерегулярними формуваннями і протягом ХХ століття застосовувався в збройних конфліктах по всьому світу.:::::::::::::::: Докладніше

1 червняРедагувати

M4 Sherman (англ. M4 Sherman) — основний американський середній танк періоду Другої світової війни. Широко використовувався в американській армії на всіх місцях бойових дій, а також у великих кількостях поставлявся союзникам (у першу чергу Великої Британії і СРСР) за програмою ленд-лізу. Після Другої світової війни «Шерман» перебував на озброєнні армій багатьох країн світу, а також брав участь у безлічі післявоєнних конфліктів. В армії США M4 перебував на озброєнні аж до закінчення Корейської війни. Назва «Шерман» (на честь американського генерала за часів Громадянської війни Вільяма Шермана) танк M4 став на озброєння в британській армії, після чого ця назва закріпилася за танком у американській та інших арміях. Загалом було випущено 49 234 одиниці «Шерманів» різних модифікацій..::::::::::::::::Докладніше

1 вересняРедагувати

40-мм ручний протитанковий гранатомет РПГ-7 — ручний протитанковий гранатомет радянського виробництва, призначений для боротьби з танками, самохідно-артилерійськими установками й іншими броньованими засобами противника. Крім того, він може бути використаний для знищення живої сили противника, що перебуває в легких укриттях, а також у спорудах міського типу.
Спочатку РПГ-7 призначався для ураження танків та іншої бронетехніки, що захищена гомогенною сталевою бронею і не має засобів динамічного захисту, згодом завдяки застосуванню удосконалених боєприпасів, отримав можливість пробивати ДЗ і уражати живу силу противника. Дешевизна і ефективність РПГ-7 забезпечили йому застосування в локальних конфліктах по всьому світу, гранатомет перебуває на озброєнні збройних сил більш ніж 50 держав, а також у безлічі незаконних збройних формувань та угруповань організованої злочинності.::::::::::::::::Докладніше

1 грудняРедагувати

Самохідна артилерійська установка СУ-100 — радянська самохідна артилерійська установка періоду Другої світової війни, класу винищувачів танків, середня по масі. Була створена на базі середнього танка Т-34-85 наприкінці 1943 — початку 1944 року, як подальший розвиток САУ СУ-85

Перше бойове застосування СУ-100 відбулося в січні 1945 року, і надалі СУ-100 використовувалися в ряді операцій німецько-радянської війни і радянсько-японської війни, але в цілому їх бойове застосування було обмеженим. Після війни СУ-100 неодноразово модернізувалася і протягом кількох десятиліть залишалася на озброєнні Радянської армії. СУ-100 також поставлялися союзникам СРСР і брали участь у ряді післявоєнних локальних конфліктів, у тому числі найбільш активно — в ході арабо-ізраїльських воєн. До кінця XX століття СУ-100 була знята з озброєння в більшості країн що її використовували, але, тим не менш, в деяких з них все ще залишається в строю.::::::::::::::::Докладніше

2018Редагувати

1 березняРедагувати

Єврофайтер «Тайфун» (англ. Eurofighter Typhoon) — багатоцільовий винищувач четвертого покоління. Розроблений та випускається міжнародною компанією Eurofighter GmbH, створеною в 1986 році консорціумом компаній Alenia Aeronautica, BAE Systems і EADS. Розробка літака розпочалася у 1983 році в рамках міжнародної програми Future European Fighter Aircraft. 6 серпня 1986 року в повітря піднявся демонстратор можливостей проекту British Aerospace EAP. 27 березня 1994 року здійснив політ перший прототип винищувача DA-1.

«Тайфун» прийнятий на озброєння Повітряних сил Великої Британії, Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії, Кувейту, Оману, Катару та Саудівської Аравії.

«Тайфун» спочатку створювався, як винищувач завоювання переваги в повітрі, але в ході розробки та експлуатації він отримав можливість наносити удари по наземних цілях, перетворившись у багатоцільовий бойовий літак. Британські та італійські «Тайфуни» взяли участь у встановленні безпольотної зони над Лівією в 2011 році. Під час операції вони здійснювали патрулювання повітряного простору, вели розвідку та завдавали авіаудари по наземних цілях.::::::::::::::::Докладніше

1 липняРедагувати

Корабельні системи керування артилерійським вогнем — системи дистанційного та автоматичного наведення гармат на цілі (надводні кораблі, літаки або наземні об'єкти), за допомогою або без радару або оптичних прицілів. Більшість американських кораблів починаючи з есмінців і вище (окрім ескортних міноносців або ескортних авіаносців) мали СКАВ для керування 5-дюймовими та більшими гарматами. Починаючи з 1960-х, СКАВ почали об'єднувати з ракетними системами керування вогнем та іншими сенсорами.

Основними компонентами СКАВ були: прилад керування вогнем з або без радару чи телевізійної камери, комп'ютер, прилад стабілізації або гіроскоп і артилерійський пост.

Найпоширенішим обчислювальним приладом флоту США був Ford Mark 1, пізніше Mark 1A, який був електронно-механічною аналоговою балістичною обчислювальною машиною, яка видавала точні рішення для наведення гармат і могла контролювати одну і більше гармат, наводячи її на нерухому або рухому ціль на поверхні або у повітрі. Це надавало американським силам перевагу над японцями у яких не було дистанційного керування; у флотах США і Японії використовували візуальну корекцію залпів за падінням снарядів або за вибухами у повітрі, крім того у флоті США відслідковували сплески снарядів радаром. Цифрові комп'ютери не були пристосовані до їх операцій до середини 1970-х. Проте, всі аналогові системи управління зенітним вогнем мали деякі обмеження, навіть наприкінці 1944 року американська система Mk 37 потребувала близько 1 000 пострілів з 5-дюймових гармат для того, щоб збити один літак.::::::::::::::::Докладніше.

1 листопадаРедагувати

5,45×39 мм — радянський проміжний унітарний набій центрального займання. Розроблений на початку 1970-х років групою конструкторів і технологів під керівництвом В. М. Сабельникова. 1974 році прийнятий на озброєння.

При проектуванні набою 5,45×39 мм розробники враховували досвід створення і бойового застосування американського набою 5,56×45 мм, тому новий набій вийшов схожим за ефективністю, незважаючи на меншу потужність. Малокаліберна куля з високою початковою швидкістю забезпечує високу настильність траєкторії (у порівнянні з набоєм 7,62×39 мм, дальність прямого пострілу збільшилася на 100 метрів), має непогану пробивну дію і значну забійну дію. Малий імпульс відбою в момент пострілу сприятливо позначається на купчастості і влучності стрільби, а зменшення маси набою дозволяє стрільцю переносити більший боєзапас (200 набоїв 7,62×39 мм важать стільки ж, скільки 300 набоїв 5,45×39 мм).

Штатно набій споряджають цільнооболонковою кулею. Усередині стандартної кулі міститься серцевина з м'якої сталі, покрита оболонкою з мідного сплаву. Гільза набою пляшкової форми, з кільцевою проточкою біля основи, без виступу фланця. Армійські набої 5,45×39 мм виробляли в СРСР, НДР, Югославії, і виробляють в Болгарії, Польщі, Румунії. На пострадянському просторі їх виробляють в Росії, Киргизстані, Узбекистані та Україні. .::::::::::::::::Докладніше.

2019Редагувати

1 лютогоРедагувати

Т-34 — радянський середній танк періоду Другої світової війни, випускався серійно з 1940, був основним танком РСЧА до першої половини 1944, коли на зміну йому прийшов танк модифікації Т-34-85. Наймасовіший середній танк Другої світової війни, був розроблений конструкторським бюро танкового відділу Харківського заводу № 183 під керівництвом М. І. Кошкіна. Успішність проекту була зумовлена застосуванням новітнього, високоекономічного дизель-двигуна авіаційного типу В-2, завдяки якому Т-34 мав надзвичайно високу питому потужність, що забезпечувало в перебігу всієї Другої світової війни абсолютну перевагу танка Т-34 у прохідності, маневреності, рухливості, а також ваговий резерв для модернізації з урахуванням нагромаджувального досвіду бойового застосування. З 1942 по 1945 роки основне багатосерійне виробництво Т-34 було розгорнуто на потужних машинобудівних заводах Уралу та Сибіру і тривало у повоєнні роки.

Остання модифікація (Т-34-85) перебуває на озброєнні деяких країн і донині. Танк Т-34 зробив величезний вплив на результат війни і на подальший розвиток світового танкобудування. Завдяки сукупності своїх бойових якостей Т-34 був визнаний багатьма фахівцями та військовими експертами одним з найкращих танків Другої світової війни. Танк Т-34 є найвідомішим радянським танком та одним із найбільш відомих символів Другої світової війни. До теперішнього часу збереглося багато цих танків різних модифікацій у вигляді пам'ятників та музейних експонатів.::::::::::::::::Докладніше.

1 квітняРедагувати

Leopard 2 (укр. Леопард 2) — основний бойовий танк, створений німецьким підприємством Краус-Мафай (тепер Krauss-Maffei Wegmann, KMW). Leopard 2 став наступником успішної розробки тієї ж фірми — основного бойового танку Leopard 1.

Виробництво Leopard 2 розпочалося в 1979 році, згодом був прийнятий на озброєння збройних сил Австрії, Канади, Чилі, Данії, Фінляндії, Німеччини, Греції, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Португалії, Сінгапуру, Швейцарії, Швеції, Іспанії та Туреччини. Всього було випущено 3200 танків цієї моделі.

У червні 2010 року KMW представила модифікацію Leopard 2 A7+. Нова модель пройшла випробування та взята на озброєння збройними силами Німеччини. Основними нововведеннями стали модульна система захисту, поліпшена живучість та маневреність.

Бундесвер мав на озброєнні в 1990 році 2125 танків Leopard 2, але до 2008 їхня кількість була скорочена до 350 машин. Програмою подальшого переозброєння передбачено скоротити їхню кількість до 225. Модифікація А6 з довшою гарматою взята на озброєння в 2001 році. У 2015 році плани щодо скорочення змінилися і чисельність танків Leopard 2 у Бундесвері буде доведена до 328.:::::::::::::Докладніше.

18 липняРедагувати

«Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов» (рос. «Адмирал флота Советского Союза Кузнецов») — радянський (до 1991 року) і російський (важкий) авіаносний крейсер (АКР або ВАКР) проекту проекту 1143.5 (шифр «Кречет», англ. Kuznetsov class за класифікацією НАТО) побудований в останні роки існування Радянського Союзу на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві (УРСР) для ВМФ СРСР.

При закладці мав назву «Рига», спущений на воду під назвою «Тбілісі». 4 жовтня 1990 року наказом міністра оборони СРСР перейменований на «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов». В офіційних документах використовується спрощена назва корабля «Адмірал Кузнєцов». 1 грудня 1991 року в терміновому порядку був переведений з Чорного моря на Північ. Входить до складу Північного флоту ВМФ Російської Федерації. Інколи його некоректно називають «радянським (російським) авіаносцем».:::::::Докладніше.

1 жовтняРедагувати

28-мм важка протитанкова рушниця sPzB 41 (скор. s.Pz.B.41, sPzB 41, s.PzB.41, вимовляється як шверепанцербюксе і перекладається як 2,8-см важка протитанкова рушниця 41) — німецька артилерійська система періоду Другої світової війни. У Вермахті вона класифікувалася як важка протитанкова рушниця, але у той же час володіла усіма конструктивними особливостями артилерійської гармати — достатньо великим калібром, лафетом, противідкотними пристроями, неможливістю перенесення силами однієї людини. Тому в радянських і американських документах воєнного часу s.Pz.B.41 відносили до протитанкових гармат; автори сучасних публікацій на артилерійську тематику, в тому числі й німецькі, в основному поділяють цю точку зору.

Відмінною особливістю s.Pz.B.41 було використання конічного каналу ствола, що дозволило різко збільшити початкову швидкість снаряда і бронепробивність у порівнянні з традиційною конструктивною схемою протитанкових гармат малого калібру при збереженні відносно невеликих габаритів і маси артилерійської системи. Гармати цього типу серійно випускалися з 1940 по 1943 рік і використовувалися підрозділами вермахту, військ СС і Люфтваффе аж до закінчення Другої світової війни.::::::Докладніше.