«Ва́ффен-СС» (нім. Waffen-SS, дос. «війська СС, збройні СС», нім. вимова: [ˈvafn̩ʔɛsˌʔɛs]) — бойове відділення воєнізованої нацистської організації СС. До її формувань входили громадяни нацистської Німеччини, а також добровольці та призовники як з окупованих, так і з неокупованих територій.[1] Розформоване у травні 1945 року.

Ваффен-СС
нім. Waffen-SS
Лого Ваффен-СС
На службі 17 березня 1933 — 10 травня 1945
Країна Третій Рейх
Належність СС
Гарнізон/Штаб Берлін
Оборонець Генріх Гіммлер
Гасло Meine Ehre heißt Treue
(«Моя честь називається вірність»)
Війни/битви Друга світова війна

Медіафайли на Вікісховищі

Під час Другої світової війни Ваффен-СС зросла з трьох полків до понад 38 дивізій і служила разом з Вермахтом, поліцією порядку та іншими підрозділами безпеки. Спочатку вони перебувала під контролем Головного оперативного управління СС[en] під керівництвом рейхсфюрера СС (голови СС) Генріха Гіммлера. З початком Другої світової війни тактичне управління здійснювалося Верховним командуванням Вермахту,[2] деякі підрозділи були підпорядковані Командному штабу Рейхсфюрера СС, який перебував під безпосереднім контролем Гіммлера.[3]

Спочатку, відповідно до расової політики нацистської Німеччини, членство було відкрите лише для людей германського походження (так званого «арійського походження»).[4] Правила були частково пом'якшені в 1940 році,[5][6] а після вторгнення в Радянський Союз у червні 1941 року нацистська пропаганда стверджувала, що війна була «європейським хрестовим походом проти більшовизму», і згодом також були сформовані підрозділи, що складалися переважно або виключно з іноземних добровольців і призовників.[7] Ці підрозділи Ваффен-СС складалися з переважно чоловіків з числа громадян країн окупованої нацистами Європи. Незважаючи на пом'якшення правил, Ваффен-СС все ще базувалися на расистській ідеології нацизму, а етнічним полякам (яких вважали недолюдьми) було заборонено вступати до цих формувань.[8][9][10]

Ваффен-СС були причетні до численних злочинів.[11] Через причетність до Голокосту, геноциду ромів та численних воєнних злочинів і злочинів проти цивільного населення, включаючи також тортури,[12] експерименти над людьми,[13][14] викрадення дітей,[15] масові зґвалтування,[16] сексуальне насильство над дітьми[17] та масові вбивства,[18][19] Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі в 1946 році оголосив Ваффен-СС злочинною організацією.[20] У Федеративній Республіці Німеччина поширення пропагандистських матеріалів і використання символіки СС є злочином і карається статтями 86 і 86а Кримінального кодексу Німеччини.[21]

Комісія ООН з прав людини[en] засуджує прославляння колишніх військовослужбовців Ваффен-СС, і, зокрема, відкриття пам'ятників і меморіалів, а також проведення публічних демонстрацій колишніх військовослужбовців Ваффен-СС.[22]

Довоєнний період ред.

Друга світова війна ред.

1939 ред.

1940 ред.

1941 ред.

1942 ред.

1943 ред.

1944 ред.

1945 ред.

Звання ред.

Підрозділи ред.

Армії ред.

Під час війни було створено дві армії: 6-ту і 11-ту танкові армії СС.

Корпуси ред.

Дивізії ред.

Усі дивізії Ваффен-СС були впорядковані за єдиним порядковим номером по мірі формування, незалежно від типу.[23] Загалом їх було сформовано 38, починаючи з перших трьох у 1933 році і до дев'яти лише у 1945 році; також планувалося формування ще 7-ми.[24] Ті з них, що мали національну приналежність, були принаймні номінально набрані з представників цих національностей. Багато з пізніше сформованих підрозділів з більшою чисельністю насправді були невеликими бойовими групами (Kampfgruppen), а дивізіями — лише за назвою.

Загалом у військах СС було:

Бригади ред.

Командири ред.

Втрати ред.

 
Загиблий член Ваффен-СС на півночі Франції, червень 1944 року

Військовий історик Рюдігер Оверманс підрахував, що втрати Ваффен-СС склали 314 000 загиблих.[25] Рівень втрат не був суттєво вищим, ніж у Вермахті загалом, і був порівнянним з показниками бронетанкових дивізій сухопутних військ та парашутно-десантних з'єднань Люфтваффе.[26]

Воєнні злочини ред.

Загальні СС відповідали за управління концентраційними таборами і таборами смерті. Багато їх члені і членів СС-Тотенкопфвербанд згодом стали членами Ваффен-СС, сформувавши початкове ядро 3-ої танкової дивізії СС «Тотенкопф».[27]

Ряд медичних працівників СС, що входили до складу Ваффен-СС, були визнані винними у злочинах під час Нюрнберзького процесу над лікарями, що проходив у 1946—1947 роках, за нацистські експерименти над людьми, які вони проводили у таборах.

Згідно з виданням «Сучасний геноцид: Збірка основних джерел і документів», Ваффен-СС відігравали «першорядну роль» у ідеологічній війні на винищення (Vernichtungskrieg), і не лише як фронтові чи тилові охоронні формування — третина членів айнзатцгруп (мобільних ескадронів смерті), відповідальних за масові вбивства, особливо євреїв, слов'ян і комуністів, були набрані з особового складу Ваффен-СС до вторгнення на територію Радянського Союзу.[28]

Будівельне управління Ваффен-СС побудувало газові камери в Аушвіці,[29] і, за словами Рудольфа Гесса, близько 7000 охоронців служили в цьому таборі.[30]

2016 року парламент Польщі визнав злочини членів 14-ої гренадерської дивізії СС «Галичина» проти польського населення геноцидом.[40][41]

Післявоєнна доба ред.

Ветерани Ваффен-СС у повоєнній Німеччині ред.

Країни Балтії ред.

Фінляндія ред.

Лобістська група HIAG ред.

Україна ред.

28 квітня, щорічно, у Львові проводиться парад «вишиванок» в честь членів СС «Галичина»[42]. 30 квітня 2021 року, після проведення такого маршу в Києві, президент України Володимир Зеленський заявив про це: «Категорично засуджуємо будь-які прояви пропаганди тоталітарних режимів, зокрема націонал-соціалістичного, та спроби переглянути правду про Другу світову війну. Не було й не могло бути жодного українського інтересу в тому, що нацисти намагалися використовувати людей на захоплених територіях заради своїх цілей. Розгром нацизму був перемогою для нашого народу. Українці разом з іншими народами вибороли право на життя».[43][44] Проведення маршу також було засуджено урядами Німеччини та Ізраїлю.[45]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Stein, 2002, с. xxiv, xxv, 150, 153.
  2. Stein, 2002, с. 23.
  3. Marrus, 1989, с. 459.
  4. Stackelberg, 2002, с. 116.
  5. Langer та Rudowski, 2008, с. 263.
  6. Król, 2006, с. 452, 545.
  7. Müller та Ueberschär, 1997, с. 244.
  8. Borodziej-2, 1985.
  9. Król, 2006, с. 452.
  10. Borodziej, 1985, с. 86.
  11. Spajić, 2010, с. 9.
  12. Serena, Katie (27 листопада 2017). Meet The Nazi Who Even Other Nazis Thought Was Cruel And Depraved. All That's Interesting (амер.). Процитовано 17 лютого 2024. 
  13. Timeline of Dachau. www.jewishvirtuallibrary.org. Процитовано 17 лютого 2024. 
  14. published, Wynne Parry (21 лютого 2014). Did Nazis Study Insects for Use in Biological Warfare?. livescience.com (англ.). Процитовано 17 лютого 2024. 
  15. Stolen Children. www.jewishvirtuallibrary.org. Процитовано 17 лютого 2024. 
  16. Holocaust. Women’s Media Center (англ.). Процитовано 17 лютого 2024. 
  17. Ghert-Zand, Renee (15 квітня 2015). Holocaust film reveals long-hushed child sex abuse. The Times of Israel (англ.). Процитовано 17 лютого 2024. 
  18. Einsatzgruppen. www.holocaustresearchproject.org. Процитовано 17 лютого 2024. 
  19. Operation Reinhard. encyclopedia.ushmm.org (англ.). Процитовано 17 лютого 2024. 
  20. The trial of German major war criminals : proceedings of the International Military Tribunal sitting at Nuremberg Germany. Avalon Project (англ.). Lillian Goldman Law Library. Процитовано 17 лютого 2024. 
  21. Stegbauer, Andreas (2007-02). The Ban of Right-Wing Extremist Symbols According to Section 86a of the German Criminal Code. German Law Journal (англ.). Т. 8, № 2. с. 173–184. doi:10.1017/S2071832200005496. ISSN 2071-8322. Процитовано 17 лютого 2024. 
  22. Комиссия ООН по правам человека осудила прославление бывших членов организации "Ваффен СС". Новини ООН (рос.). Організація Об'єднаних Націй. 14 квітня 2005. Процитовано 17 лютого 2024. 
  23. Stein, 1984, с. 119–120, "Operation Barbarossa".
  24. Waffen-SS : divisions. 3945km.com (фр.). Процитовано 17 лютого 2024. 
  25. Overmans, 2000, с. 266.
  26. Neitzel та Welzer, 2012, с. 300.
  27. Flaherty, 2004, с. 149—150.
  28. Bartrop та Jacobs, 2014, с. 1424.
  29. Langbein, 2005, с. 22, 254.
  30. Langbein, 2005, с. 280.
  31. Stein, George H. (1966). The Waffen SS: Hitler's Elite Guard at War, 1939-1945 (англ.). Cornell University Press. с. 76—77. ISBN 978-0-8014-9275-4. 
  32. Reitlinger, Gerald (1956). The SS, Alibi of a Nation, 1922-1945 (англ.). London. с. 148—149. 
  33. Museum, Stiftung Deutsches Historisches. Gerade auf LeMO gesehen: LeMO Kapitel: Zweiter Weltkrieg. www.dhm.de (нім.). Процитовано 17 лютого 2024. 
  34. Ochota Massacre – the suffering of the district. zapisyterroru.pl. Процитовано 4 березня 2024. 
  35. Rudling, Per Anders (2012). ‘They Defended Ukraine’: The 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (Galizische Nr. 1) Revisited. The Journal of Slavic Military Studies. Т. 25, № 3. с. 329. ISSN 1351-8046. Процитовано 19 лютого 2024. 
  36. Investigation of the Crime Committed at the Village of Huta Pieniacka. Institute of National Remembrance (англ.). 26 червня 2001. Архів оригіналу за 13 вересня 2007. 
  37. Дзьобак, В. В. та ін. (2005). Кульчицький, С. В. (ред.). Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси / Національна академія наук України; Інститут історії України. Київ: Наукова думка. с. 283—285. ISBN 966-00-0440-0. Архів оригіналу за 29 липня 2013. 
  38. Боляновський, Андрій (2000). Дивізія "Галичина". Історія. Львів: Ін-т українознавства імені І. Крип'якевича НАН України. с. 224. ISBN 966-02-1635-1. 
  39. Чобіт, Дмитро (10 квітня 2021). Гута Пеняцька: правда і вимисли. Голос України. Процитовано 19 лютого 2024. 
  40. Uchwała Sejmu w sprawie oddania hołdu ofiarom ludobójstwa dokonanego przez nacjonalistów ukraińskich na obywatelach II RP w latach 1943–1945 [Постанова Сейму про вшанування пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої у 1943-1945 роках]. Сейм Республіки Польща (пол.). 22 липня 2016. Процитовано 17 лютого 2024. 
  41. Uchwała Senatu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 7 lipca 2016 r. w sprawie oddania hołdu ofiarom ludobójstwa dokonanego przez nacjonalistów ukraińskich na obywatelach II Rzeczypospolitej w latach 1939—1945 [Постанова Сенату Республіки Польща від 7 липня 2016 року про вшанування пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Республіки Польща у 1939—1945 роках].(пол.)
  42. У Львові пройшов традиційний парад вишиванок на честь дивізії СС "Галичина" (відео). УНІАН. 28 квітня 2016. 
  43. Зеленський, Володимир (30 квітня 2021). Щодо акції у Києві до річниці створення дивізії СС «Галичина». Офіційне інтернет-представництво Президента України. Процитовано 17 лютого 2024. 
  44. Liphshiz, Cnaan (4 травня 2021). Hundreds in Ukraine attend marches celebrating Nazi SS soldiers. The Times of Israel. Процитовано 17 лютого 2024. 
  45. Golinkin, Lev (28 серпня 2023). Monuments to Nazis hiding in plain sight near Philadelphia and Detroit. The Forward. Процитовано 17 лютого 2024. 

Джерела ред.

Література ред.

Посилання ред.