Вікіпедія

Димний порох

вибухова речовина, що складається з селітри, сірки та деревного вугілля

Ди́мний по́рох або чо́рний по́рох[прим. 1] — вибухова речовина, що складається з трьох компонентів: сірки, селітри (передусім калієвої, але можливе використання кальцієвої, натрієвої тощо) та деревного вугілля. Являє собою зерна одноманітного чорного або сірого кольору зі слабко блискучою поверхнею.

Димний / чорний порох
Сучасний димний порох для стрілецької зброї
Сучасний димний порох для стрілецької зброї
ЕпохаСередньовіччя — дотепер
Належить допорохи, вибухові речовини
РізновидиАмонійний порох, коричневий порох[en]
НаступникиБездимний порох, динаміт, пікринова кислота, ТНТ
Димний порох у Вікісховищі

Порох винайдений у Китаї в період Середньовіччя. Протягом близько 500 років, до середини XIX століття, димний порох був фактично єдиною доступною людству вибуховою речовиною. У 1890-ті роки його майже повністю заміщено у військовій сфері досконалішими ВР; зокрема, як метальна вибухова речовина, чорний порох поступився місцем бездимному пороху. Однак димний порох все ще застосовують, хоча сфера його вжитку досить вузька. Передусім його застосовують у піротехніці, рідше — як викидний заряд у деяких видах набоїв та у дистанційних трубках. Його нерідко вживають стрільці-аматори й мисливці при ручному спорядженні патронів.

Серед явних недоліків димного пороху в контексті військової справи — його мала теплота вибуху (спрощено кажучи потужність) у порівнянні з бездимним порохом та бризантними ВР. Окрім цього, як випливає з назви, він, згоряючи, утворює щільну хмару диму, що видає супротивнику місце вогневої позиції та заважає обслузі гармати або стрільцю бачити ціль. Димний порох також має низьку вологостійкість та при згорянні залишає тверді тліючі частинки. Переваги чорного пороху — довгий строк зберігання, в меншій мірі — слабка чутливість до змін температури повітря, легке й дешеве виготовлення.

Завдяки його впливу на історію, китайці вважають димний порох одним із Чотирьох великих винаходів давнього Китаю, разом з компасом, папером і друком.[2]

Історія

ред.
 
Вогневий спис з «Холунцзін»[en] (14 століття)
Докладніше: Історія димного пороху

Виникнення

ред.

Найімовірніше, димний порох уперше виник протягом IX століття в результаті дослідів алхіміків династії Тан, які розробляли лікарські засоби, змішуючи різноманітні речовини. Невдовзі після появи він став військовим засобом, що вперше зафіксовано на початку X століття. Найдавніший збережений рецепт пороху походить з військового компендіуму «Уцзін Цзун'яо»[en], створеного 1044 року династією Сун. Ранні порохи містили доволі мало селітри, тому мали не вибуховий, а запалювальний характер згоряння. Такі суміші застосовували передусім у вогневих стрілах[en] і запалювальних бомбах для катапульт.[3]

Значне поширення пороху як військового засобу розпочалось у XII столітті під час сунсько-цзінських війн, де обидві сторони широко застосовували запалювальні суміші. В середині століття почали набувати поширення прототипи вогнепальної зброї — вогневі списи, що вивергали полум'я на невелику відстань і пізніше набивались шматками металу чи кераміки. На початку XIII століття разом зі зростанням частки селітри поширились справжні вибухові пристрої — «залізні бомби» або «громові бомби, що стрясають небеса»[en],[4] а наприкінці століття примітивні вогневі списи почали поступатись місцем першим гарматам і ручницям з металевими стволами.[5] Загалом китайська порохова зброя була надзвичайно різноманітна: окрім вогнепальної зброї, вогневих стріл, списів і бомб, там з'явились також стріли на ракетній тязі, ручні гранати, протипіхотні міни, морські міни та вогнемети з селітровмісними сумішами.[6][7] Крім того, китайці застосовували порох для різноманітних феєрверкових виробів, серед яких були й такі, що злітали й вибухали в повітрі.[8]

Хоча сучасні історики погоджуються, що порох однозначно виник у Китаї, раніше існували гіпотези про його породження з Європи, Аравії, Індії тощо, нерідко підкріплені європоцентричними чи націоналістичними міркуваннями, як то вигадана історія про Бертольда Шварца.[9][10][11] Ці гіпотези наразі вважаються спростованими, оскільки в Китаї описи пороху трапляються значно раніше й лише там задокументовано поступовий процес його перетворення із запалювальної суміші на вибухову. Крім того, в Китаї селітра, головний інгредієнт пороху, відома щонайменше з перших століть нашої ери, тоді як арабські та європейські джерела вперше її описують лише в XIII столітті.[12][13][6] Перші відомі свідчення про порох поза Китаєм походять із Європи (Роджер Бекон, 1267 рік; та «Liber Ignium»[en], близько 1280 року) й Аравії (Хасан аль-Рамма[en], близько 1280 року).[14][15]

Епоха вогнепальної зброї

ред.

Вогнепальна зброя в Китаї відігравала дуже важливу роль у становленні імперії Мін та її експансії протягом XIV століття, однак гармати були невеликі, оскільки землебитні стіни китайських міст[en] були непробивні для гармат і китайці не мали потреби збільшувати розмір зброї.[16] Перші задокументовані зразки вогнепальної зброї з'явились у Європі протягом 1320-х років і протягом наступних десятиліть застосування такої зброї стрімко поширювалось. Наприкінці XIV століття європейці зрозуміли, що артилерія може бути корисна для пробиття стін, і це привело до появи бомбард великих розмірів, здатних метати кам'яні ядра вагою в сотні кілограмів. Наприклад, 1453 року турки з допомогою численних бомбард здолали стіни Константинополя, що раніше вважались неприступними. Прикметно, що перші згадки вогнепальної зброї поза Китаєм та Європою з'явились пізніше: протягом 1360-1370-х на Близькому Сході, наприкінці XIV століття в Ірані та Центральній Азії, 1382 року на Руси й лише 1442 року в Індії[17] — тож не виключено, що європейці отримали знання про вогнепальну зброю безпосередньо від китайців[прим. 2].[18]

 
Артилерія XVI століття

Протягом другої половини XV століття вогнепальна зброя й порох в Китаї розвивались повільно, на відміну від Європи. Європейці почали будувати власні селітрові плантації, оскільки в Європі поклади селітри незначні, її доводилось імпортувати з Індії.[19] Також розвинулось гранулювання, яке зробило порох потужнішим, надійнішим і значно зручнішим для застосування.[20][21] Наприкінці століття європейці розробили низку технологій, що задали тенденцію до середини XIX століття. Ними стали «класичні гармати» з видовженими стволами, аркебузи, гарматні вітрильники та бастіонні форти. Гранулювання пороху та очищення селітри склали класичний рецепт пороху протягом раннього Нового часу, і з незначними змінами він зберігався до XIX століття.[22][23]

Виробництво пороху, вогнепальної зброї, гарматних кораблів і будівництво бастіонних фортів було дуже вартісним, що сприяло переходу європейців від феодальних до централізованих держав з податковими структурами, що вже давно відбулось у Китаї та інших країнах Азії. Крім того, це дозволило розпочати світову експансію[en], піонерами якої стали були Іспанська та Португальська імперії, а в XVII столітті продовжили Голландська республіка та Британська імперія. Протягом кінця XVI — середини XVII століть під впливом Моріца Оранського та Густава II Адольфа європейські держави утворили дуже ефективні армії мушкетерів та артилеристів, що частина істориків називає військовою революцією[en]. Європейські новації швидко переймали близькосхідні й далекосхідні імперії, адаптуючи до своїх військових традицій.[24][25][26] Між Європою та імперією Цін (Китай) також виникла низка суходільних імперій, які мали централізоване управління й активно використовували вогнепальну зброю для експансії, серед яких були Османська імперія, персидська імперія Сефевідів, індійська імперія Великих Моголів та Московське царство.[27]

XIX століття й Промислова революція принесли значний поступ у технологіях димного пороху. З'явився пресований порох для великих гармат, доступний у формі гранул, форма яких дозволяла отримувати більш рівномірне згоряння замість швидкого вивільнення енергії, що сприяло виникненню довгоствольніших і потужніших гармат.[28][29] У другій половині XIX століття почали з'являтись речовини, що краще годились для специфічних завдань: гримуча ртуть як ініціювальна вибухівка, бездимні порохи на роль метальних речовин, пікринова кислота й ТНТ для вибухових снарядів і динаміт для буропідривних робіт. Ці речовини протягом кількох десятиліть практично повністю замінили димний порох.[30][31]

Сучасне застосування

ред.

Після появи ефективніших вибухівок за димним порохом залишились нішові застосування. Він залишився ключовим засобом для феєрверків, хоча й розділив цю галузь із хлоратом калію, також знайшов обмежене застосування у гірництві для «м'якого» підриву порід.[32][33][34]

Його донині використовують у складі запальників артилерійських пострілів, оскільки він легко підпалюється й швидко горить, утворюючи тиск і температуру, що сприяють рівномірному запаленню основного метального заряду бездимного пороху. Запальники з димним порохом можуть бути присутні як у гільзових (зазвичай у капсульних втулках), так і в картузних (пришиті до картуза або вкладені мішечками чи трубками) пострілах.[35][36][37] Також димний порох використовують для вогнепровідних шнурів; холостих і тренувальних набоїв і снарядів; вибивних зарядів, сповільнювачів, порохових петард і запобіжників у підривачах боєприпасів тощо.[38][39][33] Окрім того, його використовувала низка гранатометів 20 століття, як-от німецький Panzerfaust і радянський РПГ-2.[40][41]

Димний порох також застосовують мисливці та стрільці-аматори, реконструктори та колекціонери, для яких у країнах Заходу навіть існують замінники димного пороху[en], що імітують характерний дим і балістичні якості, однак безпечніші й менш корозійні.[42][43][34][44]

Склад і характер суміші

ред.

Зовнішній вигляд і фізичні властивості

ред.
  У цьому розділі описано загальні властивості суміші. Докладніше про запалювання та вибухові якості див. у розділі Властивості згоряння.

Чорний порох має темно-сірий або чорний колір, великі зерна можуть мати синьо-чорний або сіро-чорний колір з металевим відблиском. Інтенсивний чорний колір свідчить про вологість. Якісний порох не забруднює руки, не залишає пилу на папері та опирається розчавлюванню між пальцями. Густина зерен димного пороху зазвичай становить 1,5—1,93 г/см³ (типово 1,5—1,6 для рушничного та 1,7—1,9 для пресованого), насипна щільність складає 0,9—0,98 кг/л (типово 0,905—0,925 для рушничного та 0,96—0,98 для великозернистого).[45][46][47]

Пропорції інгредієнтів

ред.

Чорний порох складається з трьох компонентів: селітри (зазвичай — калієвої), деревного вугілля та сірки, пропорції яких істотно різняться залежно від історичного періоду та призначення пороху. Димний порох не є хімічною сполукою, це механічна суміш кількох сполук, не об'єднаних на молекулярному рівні.[48]

Класична пропорція селітри, деревного вугілля та сірки (за вагою) — 75 : 15 : 10 %, яку асоціюють із Королівськими порохівнями абатства Волтем[en] (Велика Британія). Також це можна подати як 15 : 3 : 2 частин за вагою або приблизно 6 : 4 : 1 частини за об'ємом[прим. 3].[49] Ця формула не має строгого обґрунтування, але достатньо близька до стехіометричного складу та забезпечує порох гарними якостями. Єдиної найдосконалішої формули для пороху не існує, оскільки показники вибухівки більше залежать не від пропорцій, а від якості інгредієнтів та культури виробництва; для різних інгредієнтів і способів виробництва можуть краще працювати різні формули. Однак більшість рецептів димного пороху з XIX століття близька до 75 : 15 : 10 %.[50][51][52][53]

Вміст нітратів (селітри) є однією з визначальних характеристик для вибухової здатності пороху, його зростання до певної межі пришвидшує горіння. На швидкість згоряння та, відповідно, ефективність пороху впливають і інші чинники, як то тиск та герметичність контейнера. Навіть порох з низьким вмістом нітратів можна примусити до вибуху за певних умов. Якщо на відкритому повітрі він буде спокійно горіти, то замкнений у паперовому чи картонному контейнері може вибухнути. Цей факт, імовірно, був відомий у Китаї ще з другої половини X століття, а наприкінці XII століття вже з'явились суміші, здатні розірвати чавунні ємності. Нижня межа для вибухового пороху становить близько 50% селітри.[51]

Якщо стрільний порох зазвичай має вміст селітри близько 75%, то в гірничому вміст може суттєво різнитись. Наприклад, у Франції розрізняли сильний і слабкий гірничі порохи з пропорціями 75 : 15 : 10 % та 40 : 30 : 30 % відповідно.[54] Відрізнявся також і вміст сірки. Наприклад, наприкінці XIX були достатньо поширені пресовані артилерійські порохи з низьким вмістом сірки (2-3%), що зменшувало швидкість горіння. Також для них використовували буре деревне вугілля, отримувавши ще повільніший бурий порох[en].[55][56][57]

Звичайно порох містить 0,8—1,5% вологи, причому якісний порох має містити не більше 1%. При вмісті понад 2% запалювання ускладнюється, хоча відсирілий порох усе ще зберігає вибухові властивості, й лише за 15% втрачає здатність до горіння.[46][58] Порох гігроскопічний, тобто, всотує вологу із повітря, причому порох із вмістом вологи до 5% може повністю відновлювати початкові властивості після висушування.[47]

Інгредієнти

ред.

Селітра

ред.

Основним інгредієнтом пороху є селітра, що виконує роль окисника, тобто, надає кисень для горіння. Зазвичай під цією речовиною мають на увазі калієву селітру (нітрат калію, KNO3), яка є забезпечує найкращі властивості пороху. Кальцієва (нітрат кальцію, Ca(NO3)2) та натрієва (нітрат натрію, NaNO3) селітри теж придатні для виготовлення пороху, однак вони значно гігроскопічніші, тож порох на їх основі швидше псується від вологи. Для якнайвищої якості пороху селітра має містити якомога менше домішок, тому потребує очищення.[59][60][61]

Поклади калієвої селітри трапляються лише в деяких регіонах, як то Китай та Індія. Видобувана в середньовічній Європі селітра значною мірою складалась із нітрату кальцію, але в ранньому Новому часі європейці вже вміли конвертувати її в калієву за допомогою хімічних реакцій. Натрієва селітра, багаті поклади якої присутні в Чилі, знайшла своє застосування в гірництві, де порох на її основі зберігали в герметичних фасуваннях та/або глазурували графітом.[62][59][63][64] Крім того, обмежене застосування наприкінці XIX століття та під час Першої світової отримав амонійний порох на основі надзвичайно гігроскопічної амонійної селітри.[65][66]

Деревне вугілля

ред.

Деревне вугілля отримується з органічних речовин рослин при піролізі та складається передусім з аморфного вуглецю, а також містить кисень і водень у формі летких органічних сполук. Ці речовини дуже важливі для займання пороху, тому деревне вугілля має містити достатню їх кількість. У складі димного пороху деревне вугілля є основним паливом, тому його характеристики істотно впливають на властивості пороху: воно має легко займатись, швидко горіти й містити якнайменше золи.[67][68][69][70]

Вугілля для звичайного пороху (наприклад, гірничого або піротехнічного) можна виготовити з будь-якої деревини. Натомість, для високоякісного стрільного пороху найкращі результати дають м'які сорти деревини, оскільки вугілля на їх основі швидше горить. Вік дерева зазвичай обирають у межах 2—10 років, оскільки молоді дерева мають високу зольність, а старі — неоднорідну структуру. Типово застосовують вільху, крушину та вербу, також годяться тополя, черемха, осика, ліщина й липа. Можна використовувати не лише деревину, але й інші рослинні матеріали, як-от льон, прядиво та житня солома.[71][67][68]

Історично вугілля виготовляли за допомогою піролізних печей, які забезпечували недостатньо рівномірну карбонізацію. Натомість реторти, що з'явились у XIX столітті, дозволяють отримати однорідне вугілля високої якості з необхідним рівнем карбонізації. Розрізняють два основні види деревного вугілля, залежно від ступеня карбонізації: найбільш карбонізоване чорне утворюється звуглюванням за температури 350—450°, має вміст вуглецю 80—85%, та буре (не плутати з викопним бурим вугіллям) — температура 280—320° та 70—75% вуглецю. Менша карбонізація призводить до легшого займання, але повільнішого горіння та вищої гігроскопічності. Порох на основі чорного вугілля називають чорним, а на основі бурого — бурим[en] (або коричневим), і вони є різновидами димного пороху. Бурий порох зазнав певного поширення як артилерійський і рушничний наприкінці XIX століття.[72][67]

Сірка

ред.

Сірка в пороховій суміші є відновником і виконує низку ролей.[73] Зокрема, вона збільшує кількість газу при реакції, сприяє швидшому та простішому займанню суміші та є додатковим паливом. Існували й безсірчані порохи, зокрема, їх використовували в піротехніці у Великій Британії та СРСР протягом XX століття.[74][75]

Найкращою для димного пороху є очищена колодочкова сірка без домішок арсену, сірчаної й сірчистої кислот.[76] Загалом, практично будь-який вид сірки годиться для димного пороху, в тому числі сірчаний цвіт[en], хоча його недоліком є підвищена гігроскопічність.[62]

Розмір і форма зерен

ред.
  Про історію гранулювання див. Історія димного пороху § Вдосконалення пороху. Про вплив форми гранул на згоряння див. розділ ... .

Густина, розмір і форма порохових зерен істотно впливають на характеристики згоряння/вибуху пороху, тому для різних призначень виготовляли порохи з різними розмірами зерен. Оскільки порохове зерно горить паралельними шарами, то що більший його розмір, то довше вого згоряє — відповідно, що більший середній розмір зерна, то повільніша швидкість згоряння порохового заряду. Для великих гармат на межі XIX і XX століть використовували фігурний порох — пресований у формі кубічних або призматичних гранул. Натомість сферичні гранули забезпечують більш передбачуване запалювання й тому цінувались у спорті.[77][21][78]

Дрібнодисперсний, не гранульований порох називають пороховим м'якушем[en] (або пороховою м'якоттю; також у середні віки його називали «серпентин»), він історично виник першим. Він мав низку недоліків: розшаровувався при транспортуванні, забезпечував слабко передбачуване згоряння, був незручний для заряджання тощо. Впродовж Середньовіччя його здебільшого замінив гранульований порох, а в XIX столітті з'явився також і пресований.[21][20]

У США існує система буквених позначень для гранул різного розміру. Сорт пороху позначається як g для стрілецької зброї та A для феєрверків. Розмір зерна позначається літерами F, більша кількість яких відповідає дрібнішому зерну. Гарматні сорти можуть не відповідати цій системі позначень. Приклади сортів за американською системою[79][80]:

Назва сорту Середній розмір

зерна, мм

Призначення[прим. 4]
Cannon 3,35 гармати
A-1 2 гарматні салюти[en]
Fg (1Fg) 1,7 невеликі гармати, великокаліберні гвинтівки та дробовики (8 калібр і більше)
FFg (2Fg) 1,18 звичайні дробовики, історична стрілецька зброя: мушкети, фузеї, гвинтівки та великі пістолі
FFFg (3Fg) 0,85 гвинтівки до .45 калібру, пістолети, револьвери, дерринджери
FFFFg (4Fg) 0,47 запалювальні полиці кременевих замків
FFFFFg (5Fg) 0,149

Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона подає такі сорти в Російській імперії станом на 1898 рік[47]:

Назва сорту Густина Розмір і форма зерна, мм Призначення
Рушничний чорний 1,6 0,75—1,25
Рушничний бурий 1,75 0,4—0,75
Мисливський чорний (великий) 1,6 0,4—0,75
Мисливський чорний (дрібний) 1,6 0,15—0,4
Артилерійський чорний 1,6 1,25—2 холоста стрільба та розривні заряди
Великозернистий чорний 1,7 5—10 гірські та польові гармати
Бурий кубічний 1,8 Куб 12×12×12 мм 47-мм довгоствольна гармата
Чорний призматичний 1,75 Шестикутна призма з 7 каналами:
  • висота 25 мм,
  • діаметр вписаного в основу призми кола 37,5 мм,
  • діаметр каналів 5 мм
 короткоствольні гармати калібру 6' (152,4 мм) і більше
Бурий призматичний (шоколадний) 1,88 Шестикутна призма з одним каналом:
  • висота 25 мм,
  • діаметр вписаного в основу призми кола 37,5 мм,
  • діаметр каналу 10 мм
 довгоствольні гармати калібру 6' (152,4 мм) і більше

Німецький автор Альфред Штетбахер подає такі сорти станом на 1933 рік:

  • дрібний мисливський: 0,3—0,5 мм;
  • рушничний: 0,7—1,6 мм;
  • дрібнозернистий артилерійський 0,7—1,3 мм;
  • великозернистий артилерійський C/86: 6—18 мм;
  • мінний (гірничий) порох 4—16 мм.[82]

Різновиди, сорти та модифікації

ред.

Різновиди

ред.
  У цьому розділі описано суміші, які зазвичай відносять до різновидів димного пороху.

До винайдення бездимних порохів існували різні способи модифікації димного пороху для специфічних задач.

Модифіковані порохи

ред.
  У цьому розділі описано суміші, що відрізняються від класичного складу з селітри, сірки та дерев'яного вугілля, але є безпосередніми модифікаціями димного пороху. Коли подано пропорцію, перші три числа/діапазони означають селітру, деревне вугілля та сірку відповідно.
 
Pyrodex сорту FFg, один із найпопулярніших замінників димного пороху.

Класи модифікованого пороху:

  • Прото-порох — назва, яку деякі дослідники (наприклад, Джозеф Нідем) використовують для ранніх рецептів сумішей, подібних до пороху, що містили замість деревного вугілля інші вуглевмісні матеріали, як сушені рослини та мед.[84]
  • Безсірчаний порох — порох, що не містить сірки. Стехіометричний склад: 87,1% селітри та 12,9% деревного вугілля. Такі суміші використовувались у ролі запалювальних речовин.[85]
  • Амонійний порох — порох, що використовує амонійну селітру (нітрат амонію, NH4NO3). Він виник наприкінці XIX століття й отримав певне використання в артилерії.[86]
  • Трубковий порох — порох, призначений для дистанційних трубок. Для зниження швидкості горіння його можуть модифікувати за допомогою покриття гранул флегматизувальною плівкою або введення допоміжних речовин, як-от шелак, парафін, каніфоль, ідітол, бакеліт тощо.[87]
  • Замінники димного пороху[en] — різноманітні речовини, що імітують димний порох. Вони зазвичай призначені для аматорської та спортивної стрільби й типово безпечніші та менш корозійні.[88]

Окремі варіанти та порохи з індивідуальними назвами:

  • Bobbinite No. 1 (Велика Британія) — гірничий порох з пропорцією 62—66 : 17—19,5 : 1,5—2,5, а також 2,5—3,5% парафіну та 13—17% сульфату амонію з мідним купоросом, які зменшують потужність пороху разом зі зменшенням температури горіння, що підвищує безпеку для шахт.[89][54]
  • Bobbinite No. 2 (Велика Британія) — гірничий порох з пропорцією 63—66 : 18,5—20,5 : 1,5—2,5, а також 7—9% крохмалю, який так само зменшує температуру горіння.[89][54]
  • Raschite або «білий порох» — низка гірничих рецептів 65—70% натрійної селітри та 30—35% бензенсульфонату[en], крезольсульфонату або ксиленсульфонату натрію.[85]
  • Пікратний порох — суміш пікрату амонію[en] з калійною селітрою, описаний 1869 року незалежно М. Брюжером (фр. M. Brugère) і Фредеріком Абелем на роль стрільного пороху. Випробування відбувались у 1880-ті. Суміш мала аналогічний з димним порохом спосіб виробництва та була потужніша за нього, однак не встигла отримати поширення через появу бездимних порохів.[90]

Виробництво

ред.

Перетирання

ред.

Димний порох є механічною сумішшю інгредієнтів, яку можна виготовити за допомогою ручного інструменту (ступки й товкача), як це й робили в Середньовіччі. Для ефективного горіння необхідне подрібнення інгредієнтів на пил та їх ретельне перетирання між собою, яке називають інкорпорацією. Що більші частинки інгредієнтів, то повільніше горить порох.[77][91]

Для виготовлення пороху у великих масштабах історично використовували товкачні млини[en], однак вони були дуже схильні до випадкових вибухів і вийшли з ужитку. Сучасні підприємства зазвичайвикористовують кульові млини[en], а для великого виробництва — також бігунні млини, які ви. Деякі підприємства використовують також струменеві млини. Подрібнення невеликої кількості інгредієнтів у домашніх умовах можна робити за допомогою невеликого кульового млина, барабана для галтування чи лабораторного подрібнювача, натомість кавомолки не забезпечують достатньо дрібних частинок.[92]

Отриманий унаслідок перетирання та інкорпорації порох був пилоподібний і його називали серпентином. Цей вид пороху з часом розшаровується, що особливо пришвидшується при транспортуванні.[77]

Зволоження суміші та гранулювання

ред.

Для уникнення проблем серпентину з кінця Середньовіччя порох виготовляють гранульованим. Для цього при виготовленні пороху додається рідина, що допомагає частинкам пороху скріпитись між собою. Проста вода цілком годиться для зволоження суміші, дещо кращу інкорпорацію забезпечує суміш води з ізопропіловим спиртом 50/50 або 30/70. У фольклорі фігурує використання сечі для зволоження суміші, причому нібито вважалась особливо цінною сеча людини, що п'є вино. Однак, невідомо про покращення якостей пороху від цього.[93]

Після перетирання зволоженої суміші відбувається, власне, гранулювання (зернування). Воно можливе у вологій і сухій формах. При вологому гранулюванні ще зволожена суміш прочавлюється крізь сито, утворюючи гранули, які пізніше висихають. При сухому гранулюванні, яке зазвичай використовується в промисловості, зволожену суміш розмащують у тонкий корж, висушують, а потім подрібнюють на гранули. Однак другий спосіб значно небезпечніший через імовірність випадкового вибуху.[77]

Зволоження суміші та гранулювання таким чином впливають на порох:

  • Пришвидшує горіння, оскільки між гранулами присутнє повітря, що допомагає запалюванню.
  • Дозволяє контролювати швидкість горіння: що більша гранула, то повільніше порох горить.
  • Сприяє інкорпорації інгредієнтів, оскільки рідина розчиняє селітру.
  • Зменшує небезпеку від підвішеного порохового пилу, що утворюється при сухому змішуванні та є надзвичайно вибухонебезпечним.[77]

Альтернативою зволоженню є преципітація з висолюванням селітри на нерозчинну сірчано-вугільну суміш. Для цього після змішування інгредієнти заливають водою й нагрівають до розчинення селітри, після чого виливають суміш у ізопропанол і отримують осаджену порохову масу.[94]

Процес виробництва

ред.

Для виробництва пороху використовувалися порохові млини, що так само як і борошномельні, приводилися в рух водою. Технологія рубежу XVI—XVII століть описана в романі «Людолови» Зінаїди Тулуб:

  На порохових млинах працювали старі сивоусі козаки. Як папірні і рудні, млини приводилися в рух водою. Під одним жорном мололи селітру, під другим — деревне вугілля, від якого нічною темрявою стояла у повітрі чорна курява, а третє, найменше жорно повільно і неквапливо жувало лимонно-жовту сірку.

Старий січовик підозріливо позирає на кожного, хто заходить до млина. Він ладен видерти люльку з рота роззяви або необачного. Сиві вуса його припорошені вугіллям, сорочка чорна, як у смоляра. Довго, обережно й старанно відмірює і відважує він роздроблену на борошно селітру і на п’ятнадцять частин її ще дбайливіше і обережніше додає три частини вугільного порошку і дві частини сірки. Тоді помічники його беруть дубовий товкач, довго розтирають суміш, потім пересипають її під прес. Готові коржі розтирають драчкою в суміжній кімнаті на зерна й діжками спускають у льох.[95]

 

Виготовлення димного пороху також описано у творі «На уходах» Андрія Чайковського:

  Та запорожець уже не віднині коло пороху порався. Сушили осичину, приладили добре оковані жорна і велику ступу, оковану при дні обручами. На жорнах мололи селітру і сірку окремо і ждали на вугілля, яке треба було добути з м’якого, добре висушеного листового дерева. Особливо велику увагу запорожець звертав на вугілля, — щоб дерево висохло «на перець» і добре перегоріло. Брав сімдесят частин селітри, по п’ятнадцять — сірки і вугілля, підливав води і мішав так довго в ступі, аж поки не вийшло чорне тісто, в якому не можна було пізнати ні сірки, ні селітри, ні вугілля. Це тісто пропускали через густе сито, з нього виходили чорні зернята. Їх просушили добре на сонці. Запорожець був задоволений, казав, що перша проба вийшла добре. Зараз насипав частину на дошку і став кресати вогонь. Впала іскра, порох спалахнув в одну мить.[96]  
 
Жорно для помолу пороху в музеї (США, штат Делавер)

У XX столітті промислове виробництво чорного пороху на заводах відбувалось таким чином:

  1. Подрібнення матеріалів (селітри, сірки і деревного вугілля) за допомогою кульових[en] або дискових[en] млинів. Інгредієнти подрібнювали окремо або сумішами двох із них, оскільки всі три разом подрібнювати небезпечно.
  2. Змішування подрібнених компонентів відбувається схожим чином до подрібнення, однак залізні частини млина вкриті або замінені дерев'яними чи шкіряними. Отримана таким способом суміш дуже дрібнозерниста й годиться для ракет або запалювачів.
  3. Ущільнювання суміші здійснює бігунний млин. Під час цього процесу важкі бігуни перетирають і перемішують суміш з додаванням 8-10% води, унаслідок чого утворюється пороховий корж.
  4. Пресування суміші виконують вальці, бігунний млин або гідравлічний прес, утворюючи твердий корж завтовшки 2—5 см з густиною 1,7—1,8 г/см³, яка залежить від тиску та часу пресування. Після цього корж розбивається дерев'яними молотками.
  5. Гранулювання здійснюється за допомогою пропускання коржа крізь зубчасті бронзові вали. Ці зерна далі потрапляють на сита різної щільності, що сортують їх за розміром. Пороховий пил[en] відправляють назад у бігуни для подальшого виробництва. Для щільного гарматного пороху після гранулювання порохові зерна зволожували до 3-3,5% рідини, знову пресували й після цього спеціальні машини різали ці коржі спочатку на смуги, а потім на куби.
  6. Полірування необхідне для надання пороховим зернам округлої форми. Внаслідок цього він стає менш гігроскопічним і дещо щільнішим. Його здійснюють полірувальні барабани, де внаслідок тертя між зернами пороху скруглюються гострі кути й нерівності. Крім того, до пороху можуть додавати незначну кількість графіту для глянцового вигляду й меншої гігроскопічності.
  7. Після цього ще дещо вологий порох відправляється в сушарки для усунення вологи.
  8. Зрештою, порох фасується й відправляється на зберігання.[97][98]

Порох, що зберігається в гарних умовах, може залишатись ефективним дуже довго: наприклад, 1856 року на острові Родос вибухнуло сховище, в якому зберігався порох виробництва 1522 року.[97] Існує кілька історичних різновидів будівель для зберігання пороху. Зокрема, такими є порохові вежі[en] (як-от Порохова вежа у Львові та Порохова брама в Празі) та краще захищені, часто підземні порохові погреби[en].[99][100][101]

Властивості димного пороху

ред.

Запалювання

ред.

Порох надзвичайно чутливий до полум'я та іскор. Навіть незначна іскра внаслідок тертя металевих поверхонь може становити велику загрозу.[46] Піддання іскрі або полум'ю є типовим способом підпалення пороху, зокрема, його використовували ґнотові, колісцеві, ударно-кременеві та капсульні замки.[102] Температура займання становить близько 300°C.[45]

Порох також дещо чутливий до удару та тертя. Він вибухає при ударі 2-кг ваги з висоти 70—100 см. Ємність із димним порохом підпалюється при влучанні кулі.[45]

Фізичні процеси при згорянні

ред.
 
Експериментальний вибух димного пороху в кількості, яка дорівнює тій, що передбачалося використовувати в Пороховій змові 1605 року

Швидкість горіння димного пороху залежить від пропорцій інгредієнтів, розміру й форми гранул, кількості вологи та якості виробництва. Вибух пороху зазвичай являє собою вибухове горіння (дефлаграцію) — дуже швидке горіння з дозвуковою швидкістю. Однак за згоряння в герметичному контейнері (коли розвивається високий тиск) він може перейти в детонацію — надзвукове горіння. Швидкість детонації чорного пороху може становити до 380—420 м/с (для порівняння, ТНТ має швидкість детонації близько 6860 м/с).[45]

Швидкість горіння чорного пороху за атмосферного тиску вища, ніж така в бездимного пороху, але за вищого тиску залежить від характеру гранул. Якщо густина зерен менща за 1,75 г/см³, то горить уся маса заряду. Якщо більша, то зерна горять паралельними шарами, відповідно, швидкість згоряння вже залежить від розміру зерна. Скажімо, порох для гірництва чи інженерної справи може мати низьку густину (напр. 1,67 г/см³), внаслідок чого горить дуже швидко. Натомість стрільний порох має вищу густину (напр. 1,87 г/см³) й горить значно повільніше, паралельними шарами.[45][46]

Звичайні гранули пороху в ході згоряння зменшують поверхню горіння, відповідно, зменшується й газоутворення. Таку форму називають дегресивною. Натомість якщо гранула має канал (отвір), то вогонь буде зменшувати зовнішню поверхню, але збільшувати внутрішню. Наприклад, у гранули трубчастої форми ці зміни компенсують одна одну, тож газоутворення постійне. Натомість призма з кількома каналами має прогресивну форму, тобто, газоутворення зростає з часом. Лінійне або прогресивне згоряння дозволяє забезпечити тривалий тиск газів упродовж руху снаряда стволом замість швидкого спалаху, що було особливо важливо для великокаліберної артилерії.[103][47][104]

Лінія пороху з густиною 1,8 г/см³ горить зі швидкістю 10 см/сек за тиску 1660 кг/см², тоді як бездимний порох за тих самих умов показує швидкість 15—30 см/сек. За даними Боудена, швидкість поширення горіння від зерна до зерна становить 60 см/сек за атмосферного тиску та 2000 см/сек за тиску 30—50 атм.[46] Температура вибуху становить, за різними даними, від 2100 до 2770 °C.[45]

При згорянні димного пороху утворюються тверді й рідкі частинки, що утворюють щільний біло-сірий дим. Маса твердих часток складає значну частку від маси заряду, будучи однією з причин невисокої потужності димного пороху.[105] Різні джерела наводять різні відсотки маси твердиї часток. Досліди Роберта Бунзена та Леона Шишкова(інші мови) з порохом з пропорцією селітри, вугілля та сірки 79 : 12 : 9 % показали, що маса твердих і рідких частинок становить ~69% від маси заряду.[106] Горст наводить масу до 50%.[107] Об'єм утворених речовин перевищує початкову масу пороху приблизно в 250 разів.[108]

Досліди Ендрю Нобля[en] та Фредеріка Абеля показали такі показники теплоти вибуху та об'єму вивільненого газу при згорянні різних видів пороху[45]:

Вид пороху Пропорція суміші Теплота вибуху, ккал/кг Об'єм газу, л/кг
Великозернистий 75:10:15 726 274
Дрібнозернистий 75:10:15 764 241
Підривний (гірничий) 62:16:22 516 360
Коричневий 80:2:18 837 198

Хімічні процеси при згорянні

ред.

Хімічні процеси, що відбуваються при горінні чорного пороху, надзвичайно складні, тож повну реакцію його згоряння в повному вигляді неможливо точно записати однією формулою. Під час горіння (вибуху) пороху відбувається низка різноманітних реакцій, що можуть відбуватись одночасно та/або послідовно. Щобільше, реакція залежить від складу суміші, умов підпалення, швидкості горіння, тиску, температури та вологості повітря та інших чинників — відповідно, кожне окреме згоряння чи вибух димного пороху відбувається за своєю унікальною реакцією.[106][109]

За дослідами Роберта Бунзена та Леона Шишкова(інші мови) з порохом з пропорцією 79 : 12 : 9 % вивільнені при згорянні гази містять близько 50% вуглекислого газу CO2, 40% азоту N2, 4% чадного газу CO та 0,5—1,5% інших речовин, як то водень, кисень і сірководень. Решту маси складають тверді речовини: передусім карбонат калію K2CO3 та сульфат калію K2SO4 та менша частина інших сполук: сульфат амонію, сульфід калію[en], тіосульфат калію[en], тіоціонат калію[en], залишки селітри, сірки, вуглецю тощо.[106][109]

Реакція згоряння пороху можлива за температури понад 130—150°C, що перевищує температуру плавлення сірки, й розпочинається вона з реакції між воднем у вугіллі (зокрема, в органічних речовинах у вугіллі) та сіркою, утворюючи сірководень. Ця сполука за температури 285—290°C реагує з селітрою, утворюючи сульфат калію й тепло від неї достатнє для плавлення селітри (т. пл. 340°C). При цьому, що нижча температура плавлення селітри, то швидше починається ця реакція, тому домішка натрієвої селітри NaNO3 (т. пл. 313°C) сприяє запалюванню. Відтак розплавлена селітра реагує з розплавленою сіркою та вуглецем, провокуючи запалювання наступних частинок пороху.[106][109]

Деревне вугілля утворюється піролізом деревини, переважно складається з вуглецю (C) й невеликою мірою з органічних сполук, як лігнін і целюлоза, та інших речовин. Деякі науковці позначають деревне вугілля формулами на кшталт C7H4O або C20H7O — такі позначення не зображують жодної справжньої сполуки, просто наближаючи елементний склад.[110][111]

Існують умовні узагальнені формули, що приблизно відображають реакції. Найпростіша — формула Мішеля-Ежена Шевреля, що відповідає масовому співвідношенню селітри, вуглецю й сірки 74,8 : 13,3 : 11,9 %[111]:

 

Германн Каст вивів таке рівняння реакції з урахуванням кисню та водню, що їх містить деревне вугілля:

 
де C6H2O — деревне вугілля.[106][109]

Сірка відіграє важливу роль у реакції:

  1. Збільшує кількість газу, що утворюється при реакції. Без сірки утворюється лише K2CO3, але в присутності сірки утворюються CO2, K2SO4 та K2S.
  2. Зменшує початкову температуру запалювання. Наприклад, суміш 2 молей KNO3 та 3 грам-атомів вуглецю починають декомпонувати при 320°C і вибухає при 357°C. Натомість аналогічна суміш з 2 грам-атомами сірки декомпонує й вибухає при 290 та 311 °C відповідно.
  3. Підвищує чутливість сумішей до удару.
  4. Протидіє формуванню чадного газу CO та ціанистому калію KCN, що утворюються внаслідок реакції селітри з вуглецем:   та  . Натомість із сіркою утворюється сульфат калію, що реагує таким чином:  . З огляду на високу токсичність чадного газу, в шахтах дозволено використовувати порох з вмістом сірки не менше за 10%[106].

Горіння безсірчаного пороху з пропорцією селітри й вугілля 87,1 : 12,9 % відбувається приблизно за такою формулою[112]:

 

Порівняння з іншими вибухівками

ред.
 
Холостий постріл з рушниці з димним порохом
 
Постріл з сучасної гвинтівки з бездимним порохом

За класифікацією вибухових речовин димний порох (як і бездимний) належить до порохів, тобто, метальних ВР. Для цієї групи речовин характерне горіння (дефлаграція), що не переходить у високошвидкісну детонацію за звичайних умов[прим. 5].[113] Це відрізняє порохи від бризантних ВР, швидкість детонації яких може становити тисячі метрів на секунду.[114] В англомовній термінології димний порох відносять до класу low explosives (буквально «низькі вибухівки») на противагу бризантним high explosives (букв. «високі вибухівки»).[115][116]

Димний має також низьку фугасність (за методом свинцевої бомби[en]): 30 см³; для порівняння, в ТНТ цей показник може становити 285 см³.[117]

Значна частка (понад 50%) твердих частинок при згорянні димного пороху призводить до кількох недоліків. По-перше, ці частки утворюють густий дим, що перекриває ціль і видає позицію стрільця. По-друге, ці частки дуже корозійні: зокрема, вони утворюють при контакті з повітрям сірчисту кислоту (H2SO3), що роз'їдає ствол.[105] Забруднення ствола після пострілу потребує чищення, в інакшому разі зменшується точність.[118]

Переваги бездимного пороху в порівнянні з димним:

  • Потужність у 2—3 рази вища завдяки більшому об'єму газу та вищій теплоті вибуху.
  • Відсутність значного димоутворення, що уможливлює застосування магазинних гвинтівок, кулеметів і швидкострільних гармат.
  • Широка можливість вибору марки пороху, що відповідає будь-якій гарматі.
  • Однорідність дії заврядки однорідності порохової маси.
  • Невелика чутливість до вологості та сирості.
  • Відсутність порохового пилу.
  • Менша небезпечність при виробництві.[119]
 
Мисливський димний порох та об'ємна мірка для відмірювання зарядів

Однак чорний порох добре годиться для запалювання інших вибухових речовин (у тому числі й бездимного пороху), оскільки сам легко запалюється від променя полум'я та добре придатний для пресування, а з іншого боку — має гарну запалювальну дію завдяки високій температурі полум'я та наявності в продуктах згоряння до 50% твердих і рідких частинок.[46] Завдяки цим якостям димний порох донині застосовується в складі вибивних зарядів, сповільнювачів у снарядах і запальників у артилерійських пострілах.[120][121][122][123]

Невисока потужність димного пороху в порівнянні з бездимним робить стрільбу менш ефективною, однак безпечнішою. Зокрема, його можна відміряти об'ємною міркою замість точного зважування — що для бездимного пороху не практикується через небезпеку.[118]

Порівняння порохів за Штетбахером[119]
1 кг пороху Теплота вибуху, ккал/кг Об'єм газу[прим. 6], л Початкова швидкість снаряда[прим. 7], м/сек
Димний порох 685 285 430
Нітрогліцериновий (50%) бездимний 1290 840 960
Піроксиліновий бездимний 900 830 860

Вплив пороху на людство

ред.

Димний порох справив надзвичайний вплив на розвиток людства.

До XIX століття порох майже 1000 років був єдиною доступною людству вибуховою речовиною. Лише в другій половині XIX століття його почали замінювати нові речовини.[124]

Військова справа

ред.

Наука та інженерія

ред.

Культура

ред.
 
«Дим від гарматних пострілів», Юган Крістіан Даль, 1831

Деякі історичні події, пов'язані з димним порохом, справили вагоме враження на суспільство та культуру. Наприклад, знаменитий Пороховий заколот 1605 року в Лондоні, коли заколотники невдало спробували знищити британський Парламент разом з королем Яковом I, підклавши під Вестмінстерський палац 80 бочок пороху.[джерело?]

Порох фігурує в низці фразеологізмів: «витрачати порох» — докладати значних зусиль, «не нюхати пороху» — не брати участі в бойових діях, «тримати порох сухим» — бути готовим до дати відсіч. Порох образно використовують на позначення запасу сили та енергії,[125] як то у виразі «є ще порох у порохівницях» — дехто ще не вичерпав свої сили чи творчі можливості.[126] Порохова бочка[en] застосовується як метафора до небезпечної ситуації, що може несподівано стати неконтрольованою. Так можуть назвати небезпечний район міста чи регіон: зокрема, Балкани називають «пороховою бочкою Європи»[en] через тривалу нестабільність регіону. Аналогічне значення має вислів «сидіти на пороховій бочці» (англ. to sit on a powder keg) — перебувати в небезпечній ситуації, що може раптово піти не за планом.[127][128][129]

Примітки

ред.
  1. ↑ У більшості випадків ці дві назви синонімічні, але взагалі існував також бурий порох — різновид димного пороху, що відрізнявся від чорного та мав певне поширення з 1880-х до першої половини XX століття.
    Мала гірнича енциклопедія також подає назву курний порох.[1]
  2. ↑ Самостійний винахід вогнепальної зброї в Європі сучасні історики відкидають, оскільки в Китаї відстежується чітка її еволюція, тоді як Європа одразу застосовувала вже готову технологію.
  3. ↑ Не рекомендовано визначати пропорції за об'ємом, оскільки цей метод менш точний.[49]
  4. ↑ Докладна інструкція щодо кількості та сорту пороху для зарядів присутня на сайті виробника димного пороху GOEX.[81]
  5. ↑ Технічно димний порох здатний до надзвукової детонації з дуже низькою, як для вибухівок, швидкістю: 380-420 м/с. Бездимні порохи можуть досягати дуже великої швидкості детонації (до 3000 м/с), порівнянною з такою для бризантних ВР, однак для цього потрібні специфічні умови й тиск, які не досягаються за практичних умов застосування пороху.
  6. ↑ Об'єм газу, що виділяється при згорянні такої кількості пороху
  7. ↑ Штетбахер не наводить характеристики зброї та снаряда, для яких виконано такі досліди, але ці числа годяться для порівняння.
  1. ↑ Димний (курний) порох // Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — С. 332. — ISBN 966-7804-14-3.
  2. ↑ The Four Great Inventions of Ancient China, Their Legacy. www.chinahighlights.com (англ.). Архів оригіналу за 8 червня 2025. Процитовано 19 червня 2025.
  3. ↑ Andrade, 2016, Chapter 2: Early Gunpowder Warfare.
  4. ↑ Andrade, 2016, pp. 33–47.
  5. ↑ Andrade, 2016, pp. 51–54.
  6. ↑ а б Andrade, 2016, pp. 15–18, 61–63.
  7. ↑ Needham, 1986, розділи, що відповідають описам різних видів зброї.
  8. ↑ Needham, 1986, pp. 127-137.
  9. ↑ Kelly, 2004, p. 23.
  10. ↑ Needham, 1986, pp. 51-65.
  11. ↑ Lorge, 2008, p. 1–4.
  12. ↑ Kelly, 2004, pp. 20-21.
  13. ↑ Andrade, 2016, pp. 75-76.
  14. ↑ Needham, 1986, pp. 39-43.
  15. ↑ Needham, 1986, pp. 47-51.
  16. ↑ Andrade, 2016, с. Chapter 4: Great Martiality: The Gunpowder Emperor.
  17. ↑ Andrade, 2016, Chapter 5: The Medieval Gun; Chapter 6: Big Guns: Why Western Europe and Not China Developed Gunpowder Artillery.
  18. ↑ Needham, 1986, pp. 47-51, 568-579.
  19. ↑ Davies, 2019, pp. 7-11.
  20. ↑ а б Kinard, 2007, pp. 51-52.
  21. ↑ а б в Kelly, 2004, pp. 60-63.
  22. ↑ Andrade, 2016, pp. 103–107, 166–167, 196, 211–212.
  23. ↑ Kelly, 2004, p. 63.
  24. ↑ Andrade, 2016, pp. 117-119.
  25. ↑ Kelly, 2004, Conquest’s Crimson Wing.
  26. ↑ Western colonialism | Characteristics, European, in Africa, Examples, & Effects | Britannica. www.britannica.com (англ.). 11 квітня 2025. Процитовано 9 червня 2025.
  27. ↑ Rise of the Gunpowder Empires | EBSCO Research Starters. www.ebsco.com (англ.). Архів оригіналу за 5 червня 2025. Процитовано 5 червня 2025.
  28. ↑ Kelly, 2004, pp. 171-180.
  29. ↑ Brown, 1998, pp. 21-22.
  30. ↑ Цей абзац є підсумком розділу.
  31. ↑ Brown, 1998, pp. 148–154.
  32. ↑ Andrade, 2016, pp. 294-296.
  33. ↑ а б Russell, 2015, pp. 15-17.
  34. ↑ а б Kelly, 2004, pp. 234-235.
  35. ↑ Как воспламеняется пороховой заряд // Никифоров Н. Н., Туркин П. И., Жеребцов А. А., Галиенко С. Г. (1953). Артиллерия / Под общ. ред. Чистякова М. Н. - М.: Воениздат МО СССР. [Архівовано 2025-05-14 у Wayback Machine.]
  36. ↑ Definitions and Information about Naval Guns. Part 2 - Ammunition, Fuzes, Projectiles and Propellants. NavWeaps (англ.). Архів оригіналу за 12 травня 2025.
  37. ↑ TM 43-0001-28, Army Ammunition Data Sheets for Artillery Ammunition: Guns, Howitzers, Mortars, Recoilless Rifles, Grenade Launchers and Artillery Fuzes (PDF) (англ.). Headquarters, Department of the Army. 1994.
  38. ↑ Дерев'янчук А. Й. (2011). Основи будови артилерійських гармат та боєприпасів. СумДУ. с. 183—184, 198, 233—234
  39. ↑ TM 43-0001-28, Army Ammunition Data Sheets for Artillery Ammunition: Guns, Howitzers, Mortars, Recoilless Rifles, Grenade Launchers and Artillery Fuzes (PDF) (англ.). Headquarters, Department of the Army. 1994.
  40. ↑ MD, Will Dabbs (11 лютого 2024). How to Legally Build Your Own German Panzerfaust: DIY Build Book. Firearms News (англ.). Архів оригіналу за 21 травня 2025. Процитовано 19 червня 2025.
  41. ↑ Yan, Timothy (8 квітня 2020). RPG-2 Grenade Launcher Evolution. Firearms News (англ.). Архів оригіналу за 17 березня 2025. Процитовано 19 червня 2025.
  42. ↑ C. Rodney James, 2011, pp. 114-120.
  43. ↑ Fadala, 2006, pp. 6-12, 75, 202-203.
  44. ↑ Muzzle Loading. NRA (брит.). Архів оригіналу за 29 березня 2025. Процитовано 12 червня 2025.
  45. ↑ а б в г д е ж Urbański, 1967, pp. 340–342.
  46. ↑ а б в г д е Горст, 1957, с. 156—158.
  47. ↑ а б в г Порох // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона (1906). Вікіджерела.
  48. ↑ Editor, The (1 липня 2016). Firearms History, Technology & Development: Black Powder - I. Firearms History, Technology & Development. Архів оригіналу за 7 липня 2025. Процитовано 14 липня 2025.
  49. ↑ а б von Maltitz, 2003, pp. 29–30.
  50. ↑ Partington, 1999, pp. 323-329.
  51. ↑ а б Needham, 1986, pp. 342-358.
  52. ↑ Editor, The (1 липня 2016). Firearms History, Technology & Development: Black Powder - I. Firearms History, Technology & Development. Архів оригіналу за 26 квітня 2025. Процитовано 17 червня 2025.
  53. ↑ von Maltitz, 2003, pp. 73–75.
  54. ↑ а б в Urbański, 1967, p. 329.
  55. ↑ Kelly, 2004, pp. 223-224.
  56. ↑ Порох // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона (1906). Вікіджерела.
  57. ↑ Gunpowder // The Dreadnought Project. www.dreadnoughtproject.org. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 20 червня 2025.
  58. ↑ Штетбахер, 1936, с. 163—165.
  59. ↑ а б Kelly, 2004, pp. 34–36.
  60. ↑ Partington, 1999, p. xviii.
  61. ↑ Штетбахер, 1936, с. 152—152.
  62. ↑ а б von Maltitz, 2003, pp. 21–27.
  63. ↑ Brown, 1998, pp. 81–82.
  64. ↑ Medievalists.net (4 лютого 2015). Saltpetre in medieval gunpowder: Calcium or Potassium Nitrate?. Medievalists.net (амер.). Архів оригіналу за 26 грудня 2023. Процитовано 9 липня 2025.
  65. ↑ Jones, Allan (19 жовтня 2021). Smokeless Powder Development History: Transitional Propellants. Shooting Times (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2025. Процитовано 17 червня 2025.
  66. ↑ Urbański, 1967, pp. 331–334.
  67. ↑ а б в Штетбахер, 1936, с. 151, 153—155.
  68. ↑ а б von Maltitz, 2003, p. 36–55.
  69. ↑ Kelly, 2004, pp. VII–VIII.
  70. ↑ James E. Rose. The Role of Charcoal in the Combustion of Black Powder (PDF). Naval Ordnance Station.
  71. ↑ Порох // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона (1906). Вікіджерела.
  72. ↑ Порох // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона (1906). Вікіджерела.
  73. ↑ Ledgard, 2006, pp. 1–5.
  74. ↑ von Maltitz, 2003, pp. 143–146, 149–150.
  75. ↑ Urbański, 1967, p. 331.
  76. ↑ Штетбахер, 1936, с. 155.
  77. ↑ а б в г д von Maltitz, 2003, pp. 28–35.
  78. ↑ Firearms History, Technology & Development: Black Powder - III. Firearms History, Technology & Development. 6 липня 2016. Процитовано 14 липня 2025.
  79. ↑ BPCR Guide: Powder Selection – Research Press (брит.). 23 жовтня 2022. Архів оригіналу за 13 червня 2025. Процитовано 14 липня 2025.
  80. ↑ Firearms History, Technology & Development: Black Powder - IV: Powder Grain Sizes. Firearms History, Technology & Development. 10 липня 2016. Архів оригіналу за 18 червня 2025. Процитовано 14 липня 2025.
  81. ↑ Load Charts – GOEX (амер.). Архів оригіналу за 9 квітня 2025. Процитовано 14 липня 2025.
  82. ↑ Штетбахер, 1936, с. 163.
  83. ↑ von Maltitz, 2003, p. 143.
  84. ↑ Needham, 1986, с. 108-111, 117-118.
  85. ↑ а б Urbański, 1967, pp. 329–330.
  86. ↑ Urbański, 1967, pp. 330-335.
  87. ↑ Горст, 1957, с. 158—160.
  88. ↑ C. Rodney James, 2011, pp. 115–127.
  89. ↑ а б Brown, 1998, p. 87.
  90. ↑ Urbański, 1967, pp. 334–335.
  91. ↑ Kelly, 2004, p. 58.
  92. ↑ von Maltitz, 2003, pp. 101–118.
  93. ↑ von Maltitz, 2003, pp. 32–35, 26–27.
  94. ↑ von Maltitz, 2003, pp. 92–97.
  95. ↑ Тулуб, Зінаїда (1965). Людолови. Том 2 / «На роздоріжжі»
  96. ↑ Андрій Чайковський. На уходах / 22. Саморобна гармата
  97. ↑ а б Штетбахер, 1936, с. 156—163.
  98. ↑ Urbański, 1967, pp. 345–362.
  99. ↑ Travel. Architecture. History. – Knightly Orders and not only... | Where Gunpowder Was Stored…. Travel. Architecture. History. – Knightly Orders and not only... (англ.). 21 серпня 2018. Архів оригіналу за 16 липня 2025. Процитовано 16 липня 2025.
  100. ↑ Pulvermagazin // Lueger: Lexikon der gesamten Technik. zeno.org (нім.). Архів оригіналу за 15 грудня 2024.
  101. ↑ Ginovart, Josep Lluis i (19 вересня 2019). Scientific Knowledge of Spanish Military Engineers in the Seventeenth Century. Military Engineering (англ.). IntechOpen. ISBN 978-1-78923-954-6. Архів оригіналу за 4 серпня 2024.
  102. ↑ Editor, The (1 липня 2016). Firearms History, Technology & Development: Black Powder - II. Firearms History, Technology & Development. Архів оригіналу за 17 червня 2025. Процитовано 14 липня 2025.
  103. ↑ Штетбахер, 1936, с. 143—144.
  104. ↑ Kelly, 2004, pp. 223–224.
  105. ↑ а б C. Rodney James, 2011, pp. 113–114.
  106. ↑ а б в г д е Urbański, 1967, pp. 335–339.
  107. ↑ Горст, 1957, с. 156.
  108. ↑ Urbański, 1967, p. 335.
  109. ↑ а б в г von Maltitz, 2003, pp. 143–146.
  110. ↑ 3.3.6: Forensics- Gunpowder Stoichiometry. Chemistry LibreTexts (англ.). 25 травня 2016. Архів оригіналу за 1 лютого 2025. Процитовано 23 червня 2025.
  111. ↑ а б von Maltitz, 2003, pp. 36–37.
  112. ↑ von Maltitz, 2003, p. 150.
  113. ↑ Горст, 1957, с. 21.
  114. ↑ Штетбахер, 1936, с. 69—70.
  115. ↑ What are the classes of explosive materials for storage purposes? | Bureau of Alcohol, Tobacco, Firearms and Explosives. www.atf.gov. Процитовано 15 липня 2025.
  116. ↑ Low Explosives. Alford Technologies (амер.). Архів оригіналу за 18 травня 2025. Процитовано 15 липня 2025.
  117. ↑ Горст, 1957, с. 84.
  118. ↑ а б Fadala, 2006, pp. 196–197.
  119. ↑ а б Штетбахер, 1936, с. 295—304.
  120. ↑ Дерев'янчук А. Й. (2011). Основи будови артилерійських гармат та боєприпасів. СумДУ. с. 183—184, 198, 233—234
  121. ↑ Definitions and Information about Naval Guns. Part 2 - Ammunition, Fuzes, Projectiles and Propellants. NavWeaps (англ.). Архів оригіналу за 12 травня 2025.
  122. ↑ TM 43-0001-28, Army Ammunition Data Sheets for Artillery Ammunition: Guns, Howitzers, Mortars, Recoilless Rifles, Grenade Launchers and Artillery Fuzes (PDF) (англ.). Headquarters, Department of the Army. 1994.
  123. ↑ WSJ: The U.S. military relies on one Louisiana factory. It blew up. Modern Diplomacy (англ.). 7 травня 2023. Архів оригіналу за 24 березня 2025. Процитовано 16 червня 2025.
  124. ↑ The explosive origins of the Nobel Prizes. History (англ.). 17 липня 2025. Архів оригіналу за 14 травня 2025. Процитовано 17 липня 2025.
  125. ↑ Порох // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  126. ↑ порох // Фразеологічний словник української мови / АН України, Ін-т укр. мови ; [уклад.: В. М. Білоноженко та ін., редкол.: Л. С. Паламарчук (голова) та ін.]. - Київ : Наук. думка, 1993.
  127. ↑ sit on a powder keg. Collins Dictionary.
  128. ↑ powder keg. Cambridge Dictionary (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2022.
  129. ↑ Szirota, Anita. The Balkans: still the “powder keg” of Europe? (PDF). NATO Defense College Foundation.

Література

ред.
  • Russell, Michael (2015). The Chemistry of Fireworks (англ.) (вид. 2). Royal Society of Chemistry. ISBN 978-1782625520.
  • Urbański, Tadeusz (1967). Chemistry and Technology of Explosives, Volume III (англ.). Pergamon Press.
  • von Maltitz, Ian (2003). Black Powder Manufacturing, Testing & Optimizing (PDF) (англ.). Dingmans Ferry, Pennsylvania: American Fireworks News. ISBN 0-929931211.
  • Горст, А. Г. (1957). Пороха и взрывчатые вещества (издание второе переработанное) (рос.). Москва: Оборонгиз. Г-31845.
  • Штетбахер, Альфред (1936). проф. Сапожников, А. В. (ред.). Пороха и взрывчатые вещества (перевод со второго совершенно переработанного немецкого издания 1933 г.) (рос.). Москва: ОНТИ. ХМ-30-5-3.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Димний_порох&oldid=45780051