Протиповітряна оборона

Сукупність організаційних заходів та бойових дій, задля відбиття ворожого удару з повітря

Протиповітряна оборона (скор. ППО) — сукупність організаційних заходів та бойових дій, задля відбиття ворожого удару з повітря, прикриття угрупувань власних наземних військ або важливих об'єктів у тилу. Військова ППО сприяє завоюванню й утриманню панування в повітрі. Вона організовується на всіх етапах та в усіх видах бою, у ході пересування військ та під час постійного їх розташування.

Відеопоказ у сповільненій швидкості миті ураження бомбардувальника зенітною артилерією. Місця влучення показані червоними спалахами

ВступРедагувати

Протиповітряна оборона, якій довгий час не приділялося належної уваги в повітряних кампаніях із низьким рівнем загроз, котрі переважали у бойових діях останніх (перед 2019) 18 років, знову опинилася на передньому краї планування оборони. Наприклад, збитий силами Корпусу вартових ісламської революції у червні 2019 року висотний безпілотний літальний апарат (ББЛА) ВМС США RQ-4A що пролітав над Перською затокою, значно посилив напруженість у взаєминах між Сполученими Штатами та Іраном, що ледь не призвело до воєнного удару у відповідь. Висотний літак розвідки, спостереження та рекогностування (ISR), широко застосовуваний для операцій на Близькому Сході, був збитий іранською модифікацією російського Бук М3 (SA-17), зенітно-ракетним комплексом середньої дальності. Відносна легкість, з якою Іран збив американський розвідувальний комплекс, спричинила стурбованість у багатьох військових аналітиків та оглядачів. Декан Інституту Мітчелла та генерал-лейтенант ВПС у відставці Девід А. Дептула наголосив, що дозвукові літаки, які не є малопомітними, такі як RQ-4, «не призначені для роботи в районах, охоплених сучасними ЗРК або загрозами класу «повітря-повітря». За його словами, передові зенітно-ракетні комплекси поширилися в усьому світі, навіть для другорядних військових держав, таких як Іран.[1]

НАТО визначає ППО як «усі заходи, спрямовані на відвернення або зменшення дієвості ворожого повітряного удару». Це наземні, підземні (підводні човни) і повітряні системи зброї, пов'язані з ними сенсорні системи, засоби керування та спостереження й пасивні заходи (наприклад, загороджувальні повітряні кулі). Засоби ППО можуть бути використані для захисту військово-морських, наземних та повітряних сил у будь-якому місці. Проте, для більшості країн головними зусиллями ППО, насамперед, є «оборона батьківщини».

Протиракетний захист, а також заходи з пристосування протиповітряної оборони до завдань перехоплення будь-якого снаряду в польоті (C-RAM) є продовженням протиповітряної оборони. Здебільшого системи протиракетної оборони (ПРО) цілеспрямовано розробляють для боротьби з надзвичайно швидкими та дуже своєрідними загрозами — балістичними ракетами. Однак деякі системи протиракетної оборони передового розташування можуть виконувати завдання і проти крилатих ракет повітряного базування та літаків супротивника[2].

Одним із далекосяжних напрямів розвитку ППО є залучення штучного інтелекту до ефективного керування оборонними системами й серіями стрільби[3].

ППО здійснюється військами протиповітряної оборони сухопутних частин та винищувальною авіацією у взаємодії з Військами ППО країни, а в разі бойових дій у районі морського узбережжя — з частинами ППО військово-морського флоту. До переліку дій військових частин ППО належать: розвідка повітряних сил супротивника, сповіщення про його наближення, бойові дії зенітно-артилерійських та зенітно-ракетних підрозділів, дії винищувальної авіації. Частини ППО знищують ворожі літаки, вертольоти, крилаті ракети та інші засоби повітряного нападу, ведуть боротьбу із десантом та аеромобільними військами ворога, блокують його спроби вести повітряну розвідку[4].

На озброєнні зенітно-ракетних військ повітряних сил перебувають дієві зенітні ракетні та зенітні артилерійські системи і комплекси, які відзначаються високою швидкострільністю, живучістю, рухомістю, здатністю діяти за будь-яких умов сучасного загальновійськового бою.

Розрізняють такі види ППО:

За словами відомого теоретика авіації та полковника ВПС США у відставці Джона А. Вордена III — починаючи з 1939 року,

«жодна країна не виграла війну перед обличчям ворожої переваги в повітрі, жоден великий наступ не вдався проти супротивника, який контролював повітря, і жодна оборона не вистояла проти ворога, який мав перевагу в повітрі». Досягнення переваги в повітрі, додав він, «постійно було прелюдією до перемоги у війні».[5]

ТермінологіяРедагувати

Визначення «протиповітряна оборона» (ППО), мабуть, уперше було використано у Великій Британії, коли там 1925 року створили систему повітряної оборони (ADGB).

НАТО визначає протиповітряну боротьбу (ППО) як «заходи, що вживаються для захисту від нападів за допомогою бортової зброї, запущеної з літаків, кораблів, підводних човнів і наземних об'єктів».

В Україні протиповітряні системи ЗРК називаються зенітними (тобто «котрі спрямовано на зеніт»). Іншими назвами, що стосуються протиповітряної оборони, є, наприклад, такі: англійською — Anti-aircraft warfare[6]; німецькою — FlaK (Fliegerabwehrkanone, «авіаційна гармата», також Flugabwehrkanone); французькою ППО називається DCA (Défense contre les aéronesfs, «aéronef» — загальна назва для всіх видів бортових пристроїв (літак, дирижабль, повітряна куля, ракета та інше)[7][8].

 
Напад бомбардувальників королівських ВПС на німецькі позиції в Кале під час Другої світової війни.

Найважливішим показником системи ППО є найбільша відстань, на якій зброя або ракета може вражати повітряне судно противника.

Наприклад, у Британії використовують термін «ефективна стеля», тобто висота, на яку зброя може доправити серію снарядів проти рухомої цілі. Це може бути обмежено найбільшим часом роботи підривника, а також можливостями наявної протиповітряної зброї.

На ефективну стелю важких протиповітряних гармат впливають такі не балістичні чинники:

  • Найдовший час роботи підривника — задає найбільшу допустиму відстань польоту снаряда.
  • Прилади керування вогнем — дають  можливість визначати висоту цілі на великій відстані.
  • Задля точності циклічної швидкості стрільби час підривника повинно бути розраховано й налаштовано для того місця, де ціль була би під час польоту після миті стрільби.

Загальний описРедагувати

Мета ППО полягає у вчасному виявленні ворожих літаків, гелікоптерів чи ракет та їх знищенні. Найважливіше завдання — вразити ворожу ціль, що рухається в тривимірному просторі. Атака мусить не лише відповідати цим трьом координатам, а також миті, коли ціль перебуває в певній точці. Це означає, що снаряди треба скерувати на влучення безпосередньо в повітряну ціль, або на місце її ймовірного розташування в мить потрапляння снаряда, з урахуванням швидкості і напрямку як цілі, так і снаряда.

Протягом усього XX століття протиповітряна оборона була однією з галузей військової техніки, які розвивалися найшвидше. Системи ППО повинні були враховувати удосконалення повітряних суден і використовувати різні сприятливі технології, зокрема радари, керовані ракети й обчислювальну техніку (спочатку, з 1930-х років, це були електромеханічні аналогові обчислення). Розвиток протиповітряної оборони охоплював галузі: давачів і технічного контролю за вогнем, зброї та командування й керування.

 
Американські зенітники під час II Світової війни

На початку XX століття ці засоби були дуже недосконалими або їх взагалі не існувало.

Спочатку давачі були оптичними та акустичними пристроями, розробленими ще під час Першої світової війни і їх застосовували до 1930-х років, але згодом їх швидко витіснили радари ― у 1980-х роках доповнені оптоелектронікою. Командно-штабні можливості залишалися спрощеними до кінця 1930-х років, аж поки Велика Британія, створила інтегровану систему для ADGB (ППО)[9]. З часом НАТО назвало ці установки «середовищем протиповітряної оборони», яке визначалося як «мережа наземних радіолокаційних станцій та центрів керування, на певному театрі операцій, котрі використовуються для тактичного керування завданнями протиповітряної оборони».

Правила ведення бойових дій мають вирішальне значення для запобігання загрози ППО дружнім або нейтральним літакам. Їхнє використання допомагає, але не забезпечується електронними пристроями IFF (визначення «друг-ворог»), введеними ще під час Другої світової війни. Тим часом, як ці правила стосуються вищого керівництва, також можуть застосовуватися інші настанови щодо різних видів протиповітряної оборони, котрі охоплюють один район одночасно. AAAD (загальновійськова ППО), зазвичай, працює за найжорсткішими правилами.

Для прикладу, НАТО називає ці правила Наказами контролю над озброєннями (WCO), а саме:

  • Вільна зброя: спосіб керування зброєю, що встановлює порядок, за якого, системи зброї можуть стріляти по будь-якій цілі, що не визнається дружньою.
  • Жорстка зброя: спосіб керування зброєю, котрий встановлює порядок, за якого, системи зброї можуть стріляти лише по об'єктах, визнаних ворожими.
  • Зброя на триманні: спосіб керування зброєю, що встановлює порядок, за якого системи зброї може бути застосовано лише у порядку самозахисту, або згідно з офіційним наказом[10].

До 1950-х років артилерія з балістичними боєприпасами була звичайною зброєю. Згодом почали переважати керовані ракети, за винятком найкоротших відстаней. Цілі не завжди легко знищити, проте пошкоджені літаки можуть бути змушені перервати своє завдання, і, навіть, якщо їм вдасться повернутися та приземлитися на дружній території, вони, ймовірно, не працюватимуть упродоаж кількох діб, або й зовсім.

З часом, калібр наземних зенітних гармат, змінювався від 20 мм до не менше 150 мм[11].

Наземна протиповітряна оборона розгортається у кілька способівРедагувати

  • Самооборона сухопутних військ, які використовують власну штатну зброю.
  • Супровідна оборона; спеціальні елементи захисту, які супроводжують бронетанкові або піхотні частини.
  • Точковий захист; щодо поважної цілі, такої як: міст, важлива урядова будівля або корабель.
  • Зональна протиповітряна оборона; зазвичай, пояси протиповітряної оборони — щоб забезпечити загородження, або, іноді і «парасолю», що прикриває певну зону. Площа може змінюватися в широких межах. Вони, наприклад, можуть поширюватися уздовж національного кордону, або як пояси холодної війни MIM-23 Hawk і Nike. У наземних операціях ділянки протиповітряної оборони можуть використовуватися за допомогою швидкого перерозподілу за наявними маршрутами руху повітряних суден.

Повітряна оборона раніше мала й інші засоби, хоча після Другої світової війни більшість із них не використовується:

Неактивна протиповітряна оборона визначається, наприклад, НАТО як: «Пасивні заходи, прийняті для фізичної оборони та захисту персоналу, основних установок і обладнання, зменшення наслідків повітряного та / або ракетного нападу». Це залишається життєво важливою діяльністю сухопутних військ і передбачає дії, щодо уникнення виявлень власних підрозділів, розвідувальними й атакувальними літаками противника. Такі заходи, як приховування важливих будівель, було поширено під час Другої світової війни й у подальшому. Наприклад, за часів холодної війни, злітно-посадкові смуги та рульові доріжки деяких аеродромів фарбували в зелений (під траву), колір.

Бойові системи ППОРедагувати

Хоча вогнепальна зброя, що використовується піхотою, зокрема кулемети, іноді з помітним успіхом, може застосовуватися для ураження повітряних цілей на малій висоті, її дієвість, зазвичай, обмежена, а дульні спалахи виявляють позиції піхоти. Швидкість і висота сучасних реактивних літаків, звужують можливості прицілювання, а важливі системи на літаках, призначених для наземної ударної дії, можуть бути броньовані. Пристосована, звичайна автоматична гармата, спочатку призначалася для використання «повітря-земля», а важкі артилерійські системи широко застосовувалися у якості зенітної артилерії, початково, зі стандартними складниками на нових опорах, і розвивалися, до Другої Світової війни, як навмисно розроблені гармати, з набагато вищою продуктивністю.

Боєприпаси та снаряди, випущені цією зброєю, зазвичай, оснащені різними видами підривників (барометричних, із затримкою часу або наближення), щоби вибухнути поблизу повітряної цілі, та вивільнити зливу швидких металевих часток. Для роботи на більш коротких відстанях, потрібна легша зброя з вищою швидкістю стрільби, щоби збільшити ймовірність влучення у швидку повітряну ціль. Для цього, широко використовується зброя калібру 20 мм і 40 мм.

На відміну від важких гармат, ця, більш дрібна зброя, часто застосовувалася через її низьку вартість та можливість швидко переслідувати ціль. Класичними прикладами автоматичних і великокаліберних гармат, були 40-мм автоматична гармата та 8,8-сантиметрова FlaK 18, розроблені шведською фірмою Bofors. Артилерійську зброю такого роду, в основному, замінили дієвими зенітно-ракетними системами, які було введено у 1950-х роках. Розробка ракет класу «земля-повітря», почалася в нацистській Німеччині наприкінці Другої світової війни, з таких ракет, як «Wasserfall» (хоча до закінчення війни, жодну робочу систему не було розгорнуто) і представляла нові спроби підвищення влучності систем протиповітряної оборони, що зіткнулися зі зростальною загрозою з боку бомбардувальників. Наземні ракетні системи, може бути розгорнуто з нерухомих чи пересувних установок, колісних або гусеничних пускових установок. Гусеничні машини, переважно, є броньованими транспортними засобами, безпосередньо призначеними для перевезення зенітних керованих ракет (ЗКР).

ЗКР, які запускаються окремими особами, відомі, наприклад у Сполучених Штатах, як переносні зенітні ракетні комплекси (ПЗРК). ПЗРК колишнього Радянського Союзу експортуються по всьому світу і використовуються збройними силами багатьох країн. Цілі для непереносних зенітних систем, зазвичай визначаються на відстані радіолокатором стеження повітря, а потім ним супроводжуються, натомість ПЗРК «заблокований», а у разі виявлення ворожої повітряної цілі, після націлювання за допомогою мушки (range ring), запускається (сучасні переносні комплекси мають цифрову систему обробки сигналу, яка дає змогу справно відсіювати теплові пастки). Перш ніж застосовувати зброю, ймовірні цілі, якщо вони є військовими літаками чи вертольотами, необхідно визначити як «друзі» або «вороги».[12]

 
Есмінець Royal Navy Type 45 — це високорозвинене протиповітряне судно. Його система ППО PAAMS, може відстежувати понад 2000 цілей разом, та водночас скеровувати й узгоджувати дії багатьох ракет у повітрі, що дає можливість перехопити та знищити велику кількість цілей будь-якої миті[13].

Згодом, у цій ролі автоматичні гармати почали замінювати останніми розробками відносно дешевих ракет, малої дальності.

Літак-перехоплювач (або просто перехоплювач) — це тип винищувачів, призначених саме для перехоплення і знищення літаків супротивника, зокрема бомбардувальників, котрі, здебільшого, покладаються на високу швидкість і висоту. Низка реактивних перехоплювачів, таких як F-102 Delta Dagger, F-106 Delta Dart і МіГ-25, було побудовано в період, що почався по закінченню Другої світової війни й завершився наприкінці 1960-х років, коли вони стали менш важливими, оскільки стратегічне бомбардування було покладено на МБР. Цей різновид літаків відрізняється від інших будов винищувачів, вищими швидкостями та коротшими робочими відстанями, а також значно зменшеними корисними навантаженнями боєприпасів.

Радіолокаційні системи використовують електромагнітні хвилі для визначення дальності, висоти, напрямку або швидкості руху повітряних суден і метеорологічних явищ, задля надання тактичних та оперативних попереджень, насамперед, під час оборонних операцій. Своїми можливостями, вони забезпечують цільовий пошук загроз, керування, розвідку, навігацію, інструментарій та надання погодних повідомлень, для ведення бойових дій.

C-RAMРедагувати

Докладніше: C-RAM

Важливим завданням ППО в сучасних умовах є знищення некерованих ракет, снарядів та мін під час їхнього польоту[14]. Здебільшого, для цього використовуються вогневі системи малої дальності та ближньої дії.

Захист проти БПЛАРедагувати

Система захисту від ББЛА (UCAV) — це система оборони від бойових безпілотних літальних апаратів. ББЛА можуть бути завантажені небезпечним вантажем та врізатися у вразливі цілі. Таким вантажем можуть бути вибухові, хімічні, радіологічні чи біологічно небезпечні речовини. БЛА із зазвичай нелетальним корисним навантаженням, можуть бути зламані та використані зі зловмисною метою. Держави розробляють системи протидії БЛА для усунення цих загроз. Однак це складне завдання, оскільки безпілотники малопомітні та здатні літати на великій висоті. Д-р Дж. Роджерс в інтерв'ю A&T заявив:

Нині точаться великі суперечки про те, як найкраще протистояти маленьким БЛА, незалежно від того, чи використовуються вони любителями, які завдають трохи незручностей, або, більшою мірою, терористами[15].

КонтрзаходиРедагувати

Бойове застосування БЛА призвело до розробки технологій протидії безпілотним повітряним системам (C-UAS), як-от Aaronia AARTOS, які були встановлені у великих міжнародних аеропортах[16][17]. Зенітні ракетні системи, як-от Залізний купол, також покращуються застосуванням технологій C-UAS.

Розроблено різні конструкції з використанням лазерів, електромагнітної зброї, мережних гармат і авіаційних сіток для переймання, придушення сигналів і захоплення дрона у польоті, способом перехоплення й перекодування керувального сигналу. Системи захисту від ББЛА, наприклад, було розгорнуто проти безпілотних літальних апаратів ІДІЛ, під час битви при Мосулі (2016—2017 рр.)[18].

Додаткові підходи до боротьби з безпілотними літальними апаратами, передбачають застосування дробовика з близької відстані, а для дрібніших дронів — навчання орлів, задля усунення БЛА з повітря. Досить ефективними для боротьби з ББЛА є системи C-RAM[14]. Крім того, останнім часом для вирішення таких завдань використовується зброя нелетальної дії.

Дослідження 2022 року, яке оцінювало вплив ББЛА на бойові дії, показало, що безпілотні літальні апарати були дуже вразливі до засобів протиповітряної оборони та систем радіоелектронної боротьби, та що їх можна дієво використовувати лише за підтримки інших силових структур. У дослідженні було зроблено висновок, що самі по собі ББЛА не матимуть революційного впливу на війну.[19]

Наявна зброя, дуже часто втягується у вузькі ролі — як наприклад, голландський зенітно-артилерійський комплекс Goalkeeper CIWS, у якому, застосовується семи-ствольна авіаційна гармата Gatling GAU-8 Avenger 30 мм, для останньої версії протиракетної і протиповітряної оборони.

 
RIM-67 перехоплює безпілотник Firebee у White Sands, 1980

Але навіть ця, колишня передова зброя, може замінюватися новими ракетними системами, такими як ракета RIM-116 Rolling Airframe Missile, яка менше, швидше, та дозволяє виправляти курс (наведення) у середині польоту, щоби забезпечити точність влучання. Для усунення розриву між гарматами та ракетами Російська Федерація, зокрема, випускає зенітний ракетно-артилерійський комплекс (CIWS) Kashtan (експортна назва «Кортик»), який має як гармати, так і ракети, задля остаточного захисту. Два шестиствольних 30-міліметрових кулемети Gsh-6-30 Gatling і ракети класу «земля-повітря» 9M311, забезпечують його оборонні можливості.

Поточне використання літаків-невидимок порушує такий розвиток для всіх ракетних систем. Влучність ракет далекої дії, залежить від відстані виявлення цілі, щоби завдати їй значної шкоди. Конструкції Stealth, настільки скорочують віддаль виявлення, що літаки часто, навіть не видно, а коли це так, то стає занадто пізно їх перехоплювати. Недосконалість систем виявлення та відстеження прихованих повітряних суден, є серйозною перешкодою для розвитку зенітних засобів.

Однак, наскільки зростає, технологія «стелс», настільки-ж, розвиваються й технології «анти-стелс». Вважається, що кілька видів радарів, таких як бістатичні та низькочастотні радари, мають здатність виявляти «невидимі» літаки. Вдосконалені форми термографічних камер, такі, які мають QWIP, могли-б оптично бачити літак Stealth, незалежно від RCS літака. Крім того, радари Side look, високопродуктивні оптичні супутники і сканувальні радіолокатори з високою апертурою та великою чутливістю, такі як радіотелескопи, зможуть звузити межу виявлення стелс-літака, за певних параметрів. Новітні зенітно-ракетні комплекси, мають заявлену здатність виявляти і знешкоджувати приховані цілі, найбільш помітним з яких, є С-400, який, як стверджують, здатний бачити ціль із квадратичним RCS — 0,05 метра, на відстані 90 км[20].

Ще однією вдалою системою зброї, для використання з зенітною метою, є лазер. Хоча авіатори, уявляли собі

 
Laser Weapon System aboard USS Ponce (AFSB(I)-15), 5 листопада 2014 року.

лазери у бою, вже з кінця 1960-х років, лише найсучасніші лазерні системи, досягають того, що можна вважати «дослідною корисністю». Зокрема, тактичний лазер із високою енергією, може використовуватися як зенітний, протичовновий і протиракетний. У листопаді 2014 року США вдало випробували розроблену ВМС, лазерну систему AN / SEQ-3, яка може успішно пошкодити, зокрема, ББЛА, двигун патрульного катера, тощо та водночас має дуже низьку вартість пострілу[21].

Майбутнє зброї, що ґрунтується на балістичних пострілах, можна побачити в рейкотроні (електромагнітній гарматі). У лютому 2008 року ВМС США випробували рейкотрон; він вистрілив снаряд на 5600 миль (9000 км), за допомогою використання, 10 мегаджоулів енергії. Його очікувана швидкість польоту становить понад 13 000 миль (21 000 км) на годину, і він є досить точним, щоб уразити ціль розміром 5 метрів з відстані 200 морських миль (370 км), за стрільби зі швидкістю 10 пострілів на хвилину. Очікується, що він буде готовий до 2020—2025 року[22].

Силові структуриРедагувати

Більшість збройних сил Заходу та Співдружності, об'єднують протиповітряну оборону винятково з традиційними військами (тобто армією, флотом і військово-повітряними силами), як окреме крило, або як частину артилерії. У британській армії, наприклад, протиповітряна оборона є частиною артилерійського підрозділу, натомість, у пакистанській армії, ППО було відокремлено від артилерії 1990 року, щоби створити окрему армію. Це, на відміну від деяких (насамперед комуністичних або колишніх — комуністичних) країн, де існують не лише положення про протиповітряну оборону в армії, на флоті й у військово-повітряних силах, але, і є окремі підрозділи захисту, які опікуються суто протиповітряною обороною земель, наприклад, радянська ППО країни. У СРСР також, були окремі стратегічні ракетні сили, що відповідали за ядерні міжконтинентальні балістичні ракети.

Військово-морський флотРедагувати

У менших суден і кораблів зазвичай є кулемети або швидкострільні гармати, які часто можуть бути смертельно небезпечними для літаків на низькій висоті, якщо їх прив'язано до керованої радаром гармати, з радіолокаційною системою керування вогнем, задля точкового захисту. Деякі судна, такі як крейсери Aegis, являють собою таку ж серйозну загрозу для повітряних суден, як і будь-яка наземна система протиповітряної оборони. Загалом, військово-морські судна повинні з повагою ставитися до літаків, проте, правильно і зворотне. Особливо добре захищені авіаносні групи, оскільки вони не лише, здебільшого, складаються із багатьох суден з важким озброєнням ППО, але також, можуть запускати винищувачі для бойового повітряного патрулювання над головою, щоби перехоплювати вхідні повітряні загрози.

 
AK-630 30 mm naval CIWS gun

Такі держави, як-от Японія, використовують свої судна оснащені SAM (ракетами «земля-повітря»), задля створення зовнішнього периметра протиповітряної оборони та радіолокаційного дозору, для захисту власних домашніх островів, а Сполучені Штати, також використовують наявні кораблі, оснащені системою Aegis, у межах власної системи протиракетної оборони, задля захисту американської землі.

Деякі сучасні підводні човни, оснащено зенітно-ракетними системами, оскільки вертольоти і протичовнові бойові літаки, є для них серйозною загрозою.

Підземні пускові установки протиповітряних ракет, були вперше запропоновані, контр-адміралом ВМС США Чарльзом Б. Момсеном у статті від 1953 року[23].

Багаторівнева протиповітряна оборонаРедагувати

ППО в морській тактиці, особливо в авіаносній групі, часто будується як система кругових шарів, з авіаносцем у центрі. Зовнішній шар, зазвичай, контролюється літаками авіаносця, зокрема, літаком радіолокаційного виявлення та керування AEW & C у поєднанні з літаком бойового повітряного патруля (CAP). Якщо нападник, спромігся пройти в цей шар, то наступні шари будуть захищатися ракетами «земля-повітря», що є на кораблях супроводження авіаносця: ракети зонального захисту, такі як RIM-67 Standard з дальністю до 100 морських миль і ракети з точковим захистом, такі як RMS-162 ESSM з дальністю до 30 морських миль. Нарешті, практично кожен, сучасний військовий корабель оснащено малокаліберними гарматами, у тому числі CIWS, які зазвичай, є керованими радаром, кулеметами Gatling від 20 до 30 мм калібру, здатними робити кілька тисяч пострілів за хвилину.

Сухопутні військаРедагувати

У підрозділах сухопутних військ, як правило, є глибинна протиповітряна оборона — від інтегральних ПЗРК, таких як, наприклад, RBS 70, Stinger або Igla за менших силових рівнів, до систем протиракетної оборони армійського рівня, таких як С-300, С-400, Angara і Patriot. Нерідко, висотні ракети далекого радіуса дії, змушують літальні апарати противника літати на низькій висоті, де їх можуть збивати зенітні гармати. Для дієвої протиповітряної оборони, поряд із малими і великими системами ППО, мають існувати проміжні системи.

 
Sukhoi Su-27 (Su-27S), Ukraine — Air Force AN1185525

Вони можуть бути розгорнуті на рівні полку та складатися зі взводів самохідних зенітних платформ: самохідних зенітних гармат (SPAAGs); інтегрованих систем протиповітряної оборони типу Тунгуска; або «все-в-одному», зенітно-ракетних платформ «поверхня-повітря», таких як Roland або «Оса» 9К33 (згідно з класифікацією НАТО — SA-8 Gecko («Гекон»)).

Далекосяжним напрямом розвитку ППО сухопутних військ, є використання безекіпажних платформ чи бойових роботів, оснащених зенітними керованими ракетами або іншими вогневими засобами, які поєднані в мережу й отримують цілевказування від РЛС[24].

Крім того, потреба вдатної боротьби з безпілотними літальними апаратами й іншими низько-висотними, малорозмірними та малорухомими цілями (Low, Small, Slow, LSS), спонукає до створення змішаної системи ППО з використанням не лише озброєння і військової техніки штатних підрозділів ППО, а й засобів виявлення та ураження всіх родів військ, залучених до певної операції, у тому числі стрілецької зброї, вогневих засобів: танків, БМП, БТР та інше[25].

Повітряні силиРедагувати

ППО військово-повітряних сил, зазвичай забезпечують винищувачі, що несуть ракети класу «повітря-повітря». Проте більшість військово-повітряних сил, вважають за краще посилити оборону власних авіабаз за допомогою ракетних комплексів «земля-повітря», оскільки вони самі, є дуже важливими цілями й можуть піддаватися атакам ворожої авіації. Крім того, країни без спеціальних сил ППО, часто перекладають ці обов'язки на військово-повітряні сили.

Зональна протиповітряна оборонаРедагувати

Зональна протиповітряна оборона, це оборона окремого району або місця розташування (на відміну від точкової оборони), котра історично використовувалася деякими арміями, наприклад, (Командуванням протиповітряної оборони британської армії) і ВПС (Повітряні сили Сполучених Штатів із ракетами перехоплювачами CIM-10 Bomarc). Зональна оборона, має системи захисту району від середньої до великої відстані, які можуть складатися з різних інших систем або об'єднуватися в суцільну систему оборони району (у цьому разі, вона може складатися з декількох систем короткого радіусу дії, з'єднаних для ефективного прикриття території). Прикладами районної оборони, є захист Саудівської Аравії та Ізраїлю ракетними батареями MIM-104 Patriot, під час першої війни в Перській затоці, де метою було, убезпечити населені пункти.

ТактикаРедагувати

МобільністьРедагувати

Переважно, сучасні системи ППО досить рухливі. Навіть великі системи, здебільшого, розміщуються на причепах і розраховані на швидке розгорнення та налаштування. Раніше це було не завжди так. Ранні ракетні системи були громіздкими і вимагали великої розбудови; багато з них, не могли бути переміщені взагалі. З розширенням

 
Вважається, російський Панцир-С1 може вражати цілі під час руху, і таким чином, досягати високої живучості.

завдань протиповітряної оборони, набагато більше уваги, було приділено рухомості. Більшість сучасних систем зазвичай, або самохідні (тобто гармати або ракети встановлюються на вантажівці або гусеничному шасі) чи легко буксируються. Навіть системи, що мають багато складників, (транспортер / еректор / пускові установки, радари, командні пункти та інше), отримують вигоду від встановлення на швидкі транспортні засоби. Загалом, нерухому систему, може бути визначено, атаковано і знищено, тоді як пересувна система може з'являтися в місцях, де вона не очікується. Радянські системи особливо, почали тяжіти до мобільності після уроків, отриманих під час війни у В'єтнамі між США та В'єтнамом.

Боротьба проти придушення ППОРедагувати

Ізраїль і ВПС США, спільно з членами НАТО, розробили показову тактику для зміцнення протиповітряної оборони. Деяка зброя, така як: протирадарні ракети та вдосконалені електронні засоби розвідки й електронної протидії, прагне придушити або звести нанівець ефективність системи протиповітряної оборони противника. Завдяки перегонам у озброєнні, розробляються більш дієві електронні завади, проти-заходи і протирадарна зброя, тому краще використовувати SAM-системи з можливостями радіоелектронного захисту (ECCM) і здатністю збивати протирадарні ракети та інші боєприпаси, наведені на них або цілі, які вони захищають[26].

Повстанська тактикаРедагувати

Реактивні гранатомети, можуть і доволі часто, використовуються проти завислих вертольотів (наприклад, сомалійськими ополченцями під час битви при Могадішо 1993 року). Стрільба з РПГ під крутими кутами, становить небезпеку для гранатометника, оскільки випал від стрільби, відбивається від землі. У Сомалі, наприклад, члени ополчення, іноді, приварювали сталеву пластину з боку вихлопної частини трубки РПГ, щоби відводити тиск від стрільця під час стрільби по американських вертольотах. Загалом, РПГ використовуються для цієї мети лише тоді, коли недоступна більш дієва зброя.

Для повстанців, найбільш доступним способом боротьби з повітряними суднами противника, є завдання знищити їх на землі; або спроба потрапити на периметр авіабази й завдати шкоди літакам окремо, чи пошук місця, де повітряні судна може бути пошкоджено непрямим вогнем, наприклад мінометами[27].

ППО УкраїниРедагувати

В Україні, до 2004 року, завдання ППО виконували Війська́ протипові́тряної оборо́ни  України — вид Збройних Сил. З 2004 року протиповітряну оборону нашої держави здійснюють Повітряні сили Збройних сил України.

Загалом, на теренах України розташовано приблизно 10 зенітно-ракетних формувань. На їх озброєнні перебувають (-ли) до 50 зенітно-ракетних комплексів, сотні ракет різної

 
F-16I Sufa ВПС Ізраїлю. Такий літак був збитий сирійським ЗРК С-200 10 лютого 2018 року. Обидва члени екіпажу катапультувалися та вижили.

дальності. Зенітно-ракетні комплекси «С-200»[28] (клас. НАТО SA-5 Gammon) з радіусом ураження приблизно 250 кілометрів, створювали перекривні між собою зони й повністю захищали землі України — стояли до 2012 року[29]. За таким же принципом розташовані бази літаків-винищувачів. Межі їхньої дії складають декілька сотень кілометрів і вони також прикривають всю територію держави. Окремі міста, промислові і стратегічні об'єкти додатково охороняють зенітно-ракетні комплекси меншого радіусу дії — ЗРК С-125 (SA-3 Goa), «Бук» (SA-11 Gadfly), «Оса» (SA-8 Gecko)[30], «С-300» (SA-20 Gargoyle), оновлений зенітний гарматний-ракетний комплекс «Тунгуска» (SA-19 Grison)[31] [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.][32][33].

З практичного погляду, Україні, можливо, найбільше потрібна наземна протиповітряна оборона [Архівовано 13 грудня 2021 у Wayback Machine.], а не авіація (завдання бомбардувальної авіації, зокрема, здатні виконувати ударні БЛА, наприклад Bayraktar TB2, дрони камікадзе або далека артилерія)[34]. Україна є сьомою за розміром ВПС у Європі, але більша частина її повітряного флоту — застарілі літаки радянського виробництва. Станом на 2020-і, в Україні використовуються декілька осучаснених варіантів винищувачів Су-24 (Fencer), Су-25 (Frogfoot), Су-27 (Flanker) та МіГ-29 (Fulcrum), а також транспортні Іл-76 (Candid), Ан-24 (Coke), Ан-26 (Curl), Ан-30 (Clank) та Ту-134 (Crusty). Також у наявності додатково більше десятка вертольотів (переважно транспортних), зокрема моделі Мі-8 (Hip) і Мі-9 (Hip-G) (Zsu.gov.ua, 8 грудня 2020 р.). Попри кілька удосконалень, усі вони досягають кінця свого терміну експлуатації. Водночас більшість запчастин, потрібних для глибокого їх оновлення, виробляються на російських заводах, отже, недоступні з 2014 року. За словами тодішнього командувача повітряними силами ЗСУ, генерал-полковника Сергія Дроздова, після останньої їх модернізації, більшості військових літаків України залишилося ще 10–15 років застосування, отже це питання (перехід на сучасну військову техніку) потрібно буде вирішити не пізніше 2035 року. «Цей рік для нас переломний, але якщо з'являться якісь нові способи модернізації, ці терміни може бути переглянуто» — зазначив Дроздов. Зараз більшість оновлень літаків ВПС пов'язано з новими прицільними й навігаційними системами та ракетами (Facebook.com/kpszsu, 27 липня). Для переходу-ж на новіші американські літаки F-16, може знадобитися «5-10 років», наголосив американський чиновник на прикладі переозброєння Польщі сучасними американськими зразками ВПС[35].

У травні 2016 року було проведено кінцевий етап державних випробувань АСК «Ореанда». Рішення державної комісії, до складу якої входило понад 100 військових фахівців, було позитивним, тож станом на вересень 2018 року, новітні мобільні автоматизовані системи керування (АСК) силами та засобами авіації, протиповітряної оборони ЗСУ «Ореанда», були взяті на озброєння[36].

У квітні 2017 року українське підприємство КП «НВК „Іскра“» показало нову РЛС МР-18 (MR-18), яка здатна виявляти й супроводжувати повітряні об'єкти, навіть виконані за технологією Стелс, у тому числі із впливом природних та організованих активних і пасивних завад[37].

Станом на 2018 рік, Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» уперше в Україні, розробило нове сумішеве тверде ракетне паливо з поліпшеними характеристиками (такими технологіями володіє декілька країн у світі)[38], для відновлення застарілих ракет від радянських ЗРК «Бук-М1» та виготовлення нових. Завдяки новим порохам і деяким змінам у програмному забезпеченні ракети, її швидкість і дальність польоту може суттєво збільшитися.[39]

До того-ж, в Україні до 2019 року, розроблено надсучасні, цілком твердотілові радари для раннього відстеження повітряних цілей противника. Ця РЛС здатна виявляти цілі, які залишаються невидимими на інших смугах частот. Водночас робота таких радарів однаково ефективна за різних погодних умов. Вадою попередніх радіолокаторів перед радаром ультракоротких хвиль, була низька точність визначення цілі. У новому радарі ця хиба успішно вирішується за допомогою новітніх методів обробки сигналів і координат. Отже, новітній радар здатний забезпечити точне націлювання для союзних систем ППО. Водночас, ця РЛС залишається майже невразливою для протирадіолокаційних ракет[40].

У липні 2020-го року, Державне бюро розслідувань (ДБР), вилучило клістрони — прилади, потрібні для роботи систем наведення зенітних ракетних комплексів на ціль, у трьох бригадах Повітряних сил України (Хмельниччина, Одещина, Херсонщина)[41]. Узимку 2021 року «Укроборонпром» повідомив, що вітчизняний завод «Генератор» опанував поглиблене відновлення надвисокочастотних приладів КИУ-43 (клістронів) для зенітних ракетних систем С-300ПТ/ПС (розробки велися з 2016 року).[42] У червні 2022 року, суд повернув оборонному підприємству ці високотехнологічні прилади, які не виготовляються в Україні та є однією з основних складових зенітно-ракетних комплексів, для відновлення роботи ЗРК[43].

Відомо, що у липні 2021 року 41-й навчально-тренувальний центр зенітних ракетних військ ПС ЗСУ отримав комплексний тренажер від ТОВ «Конструкторське бюро „Логіка“», для підготовки розрахунків зенітно-ракетних комплексів «Бук-М1», що дає змогу відпрацьовувати стрільбу по високоманевровим повітряним цілям типу сучасної балістичної ракети, або ж крилатої ракети. До цього часу для зенітно-ракетних комплексів «Бук-М1», спроможність ураження крилатих ракет противника не була «базовою»[44].

Водночас триває робота над створенням сучасних вітчизняних ЗРК. За словами генерального конструктора ДККБ «Луч» Олега Коростельова,

...ми вже маємо все потрібне для того, щоби розпочати макетне виробництво чотирьох типів ЗРК із найбільшими дальностями ураження повітряних цілей — відповідно в 7, 30, 50 і до 100 км. За належних і розумних грошових ресурсів, які Міноборони виділить під ракетні програми і проєкти, а також за умов чіткої взаємодії всіх державних структур і підприємств, це завдання може бути розв'язано вже за два роки.

Під час роботи виставки «Зброя та безпека-2021» ДККБ «Луч» представило повнорозмірний макет уніфікованої модульної зенітної керованої ракети середньої дальності «Корал», котру створюють із 2016 року як базову багатоцільову ракету для наземних і корабельних ЗРК та Повітряних сил ЗСУ[28]. На початку лютого 2022 року, одним з українських науково-виробничих комплексів, було розпочато модернізацію станції пасивної радіотехнічної розвідки СПРР «Кольчуга».[45]Конструкцію української «Кольчуги-М» було захищено 8 патентами та 12 технологічними ноу-хау. Найбільш важливе місце серед них посідає технологія мікроелектроніки, на основі якої виготовляється 96 збірок, що застосовуються в станції розвідки.[46]

«Українська протиповітряна оборона — зараз одна з найкращих у Європі, як би це парадоксально не звучало. Але якщо ви зараз подивитесь на стан протиповітряної оборони Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії чи інших країн колишнього Варшавського договору, ви будете вражені — фактично протиповітряної оборони взагалі немає. Навіть протиповітряна оборона західноєвропейських країн НАТО є не надто новішою, ніж те, що ви бачили довкола Києва» — заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь, грудень 2021 року[47].

Російська навала (лютий, 2022)Редагувати

Завдяки тому, що українське командування знало про ймовірний час російського вторгнення в Україну, було вжито заходів із виведення з під удару, українських засобів ППО. На мить першого ракетного удару росіян вранці 24 лютого 2022 року, усі зенітно-ракетні підрозділи Повітряних Сил ЗСУ були відведені на запасні позиції. Однак частина техніки радіотехнічних військ усе таки була пошкоджена, тож через це впродовж першого місяця війни, існували доволі великі «білі плями» на теренах України, які певний час не могли «покривати» вітчизняні РЛС.[48][49] Також попри масовану ракетну атаку ЗС РФ (напад крилатими ракетами Калібр було здійснено по всіх основних аеропортах і військових аеродромах), Повітряні сили ЗС України не зазнали помітних втрат у літаках, бо військові заздалегідь підняли свою авіацію в повітря. Водночас, сигнали повітряної тривоги заздалегідь не прозвучали. У переважній більшості українських міст (Львів, Харків, Миколаїв, тощо) оповіщення почало працювати вже наступного дня після нападу.

Початок злету російських військових літаків для удару по території України радіотехнічні війська ППО, побачили приблизно о 3-ій ранку 24 лютого 2022 року, перші ворожі

 
Екран стеження за повітряним простором

літаки перетнули кордон України о 4.55 ранку, а найперший ракетний удар було засвідчено вже о 5-ій ранку 24 лютого 2022 року. Літаки, вертольоти, ракети летіли з напрямків тимчасово анексованого Криму, Чорного, Азовського морів, окупованих із 2014 року Луганська та Донецька, а також із території Білорусі.

На деякий час ми стали майже сліпими на певній території України. Проте швидко все відновили. Саме радіотехнічні війська є нашими «очима», вони відстежують, як противник злітає з аеродромів, розвідка зі свого боку знає, який це літак та що він несе. На жаль, зенітних ракетних військ не вистачає, аби цілком надійно закрити величезну територію України. У місцях, які залишаються неприкритими, завдання ППО можуть виконувати літаки, також є чимало рухомих груп із ПЗРК — офіцер командування Повітряних Сил ЗСУ Денис Смажний.[50]

За словами офіцера, хоча монітори, на яких відстежували становище в повітрі над Україною, 24 лютого були майже червоними від кількості ворожих літаків та крилатих ракет, безладу у військах не спостерігалося — знищувалося все, що бачили в небі.[51] Наприклад під час оборони столиці, вітчизняна ППО здобула своєрідне досягнення з кількості збитих літаків — 7 одиниць за 11 хвилин, і це була якраз остання масована повітряна атака ПКС РФ на Київ.[52] Отже станом на 24 серпня (День Незалежності України) 2022 року, РФ втратила вже 234 літаки, 199 вертольотів (водночас значну частину цієї авіатехніки, було знищено безпосередньо на аеродромах), 819 безпілотників оперативно-тактичного рівня, а з кінця квітня 2022 року, російська авіація взагалі більше не залітала на незахоплені терени України.[53][54]

Див. такожРедагувати

 
ЗРК Патріот, ФРН

ПриміткиРедагувати

  1. What is a Modern Integrated Air Defense System. Air Force Magazine (амер.). Процитовано 4 вересня 2022. 
  2. Missile Defense Systems at a Glance | Arms Control Association. www.armscontrol.org. Процитовано 20 липня 2022. 
  3. Layton, Peter (26 березня 2021). AI-Enabled War-in-the-Air. https://www.airuniversity.af.edu/ (Англійська). Dr. Peter Layton. Архів оригіналу за 25 листопада 2021. Процитовано 25 листопада 2021. 
  4. Советская военная энциклопедия — М.: Воениздат, 1976—1980. — Том 6. Объекты — Радиокомпас. — М.: Воениздат, 1976 (рос.)
  5. What is a Modern Integrated Air Defense System. Air Force Magazine (амер.). Процитовано 4 вересня 2022. 
  6. Eyle, Wim van (2003). Van Rooyen, Ack. Oxford Music Online (Oxford University Press). Процитовано 7 грудня 2021. 
  7. Davis, Air Vice-Marshal Robert Leslie, (born 22 March 1930), RAF, retired 1983. Who's Who (Oxford University Press). 1 грудня 2007. Процитовано 7 грудня 2021. 
  8. Garnier, Yves. Le Petit Larousse : jalons historiques. Les dictionnaires Larousse. Presses de l’Université de Montréal. с. 83–89. 
  9. Checkland, Peter; Holwell, Sue. Action Research. Information Systems Action Research. Boston, MA: Springer US. с. 3–17. 
  10. Ameenuddin, N. (30 листопада 2012). Safe Sleeping Advice: Do Dr. Google and the AAP Agree?. AAP Grand Rounds 28 (6). с. 66–66. ISSN 1099-6605. doi:10.1542/gr.28-6-66. Процитовано 7 грудня 2021. 
  11. Ellen, Roy (1994-06). Elisabeth Croll and David Parkin (ed.): Bush base: forest farm. Culture, environment and development. xii, 263 pp. London and New York. Routledge, 1992. £12.99.. Bulletin of the School of Oriental and African Studies 57 (2). с. 456–456. ISSN 0041-977X. doi:10.1017/s0041977x00025787. Процитовано 7 грудня 2021. 
  12. Як користуватись ПЗРК FIM-92 Stinger - детальна інструкція від ССО та бійця армії США (оновлено) | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 27 серпня 2022. 
  13. Navy Matters | Type 45 Section. web.archive.org. 28 жовтня 2014. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 14 квітня 2021. 
  14. а б Слюсар, В.І. (2009). Нове завдання ППО сухопутних військ.. Камуфляж. - 2009. - № 4. с. С. 12 – 13. Архів оригіналу за 3 березня 2019. Процитовано 31 жовтня 2018. 
  15. Leob, J. (1 квітня 2017). News Briefing: Exclusive - Anti-drone technology to be tested in UK amid terror fears. Engineering & Technology 12 (3). с. 9–9. ISSN 1750-9637. doi:10.1049/et.2017.0311. Процитовано 7 грудня 2021. 
  16. Cureton, Paul (29 липня 2020). Drone mapping and AI. Drone Futures. Abingdon, Oxon ; New York, NY : Routledge, 2020.: Routledge. с. 71–107. 
  17. Pozniak, Martin; Ranganathan, Prakash (2019-05). Counter UAS Solutions Through UAV Swarm Environments. 2019 IEEE International Conference on Electro Information Technology (EIT) (IEEE). doi:10.1109/eit.2019.8834140. Процитовано 7 грудня 2021. 
  18. Holten, Kasper, (born 29 March 1973), Director of Opera, Royal Opera House, Covent Garden, 2011–March 2017; freelance stage director, from March 2017. Who's Who (Oxford University Press). 1 грудня 2013. Процитовано 7 грудня 2021. 
  19. Calcara, Antonio; Gilli, Andrea; Gilli, Mauro; Marchetti, Raffaele; Zaccagnini, Ivan (2022). Why Drones Have Not Revolutionized War: The Enduring Hider-Finder Competition in Air Warfare. International Security 46 (4). с. 130–171. ISSN 0162-2889. doi:10.1162/isec_a_00431. Процитовано 8 вересня 2022. 
  20. Rockoff, Hugh (2016-04). Friedman, Milton (31 July 1912–16 November 2006). American National Biography Online. Oxford University Press. 
  21. Excess deaths first peaked in March and April 2020, and again from October to December 2020, for both men and women aged 65 and older. COVID-19 and Well-being. 25 листопада 2021. doi:10.1787/fa347d49-en. Процитовано 7 грудня 2021. 
  22. Major General (Retd) Nirmal Ahuja,(Retd) AVSM, VSM. Medical Journal Armed Forces India 61 (3). 2005-07. с. 309. ISSN 0377-1237. doi:10.1016/s0377-1237(05)80201-1. Процитовано 7 грудня 2021. 
  23. Edwards, (John) Duncan, (born 28 March 1964), President and Chief Executive, Hearst Magazines International, since 2009; Vice Chairman, Hearst Magazines UK, since 2009. Who's Who (Oxford University Press). 1 грудня 2007. Процитовано 7 грудня 2021. 
  24. Слюсар, В.И. (11-12 квітня 2018 р.). Концептуальные аспекты системы ПВО 21-го века.. Тези доповідей 14-ї наукової конференції “Новітні технології – для захисту повітряного простору”. - Харків: ХНУПС. с. С. 55. Архів оригіналу за 24 жовтня 2018. Процитовано 31 жовтня 2018. 
  25. Слюсар, В.І. (11-12 жовтня 2016 р.). Комбінована протиповітряна оборона із залученням засобів виявлення та ураження усіх видів і родів військ.. Міжнародна наукова конференція “Проблеми координації воєнно-технічної та оборонно-промислової політики в Україні. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки”. – Київ: ЦНДІ ОВТ ЗСУ. с. С. 255 – 257. Архів оригіналу за 3 березня 2019. Процитовано 13 листопада 2018. 
  26. Rivas, Jesús A. (1 жовтня 2020). The Anaconda Challenge. Anaconda. Oxford University Press. с. 8–22. 
  27. ODIN SMR Level 2 data products. ODIN SMR Level 2 data products. 2020. Процитовано 7 грудня 2021. 
  28. а б Ключі від українського неба. tyzhden.ua. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021. 
  29. Зенітний ракетний комплекс С-200В "Вега". uos.ua. Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021. 
  30. ЗСУ провели перші в цьому році бойові стрільби ЗРК С-125 та "Оса-АКМ" | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Архів оригіналу за 13 грудня 2021. Процитовано 13 грудня 2021. 
  31. Христофоров, Владислав (21 липня 2018). Нова армія: Зенітні ракетні війська України поповнить бригада ЗРК С-300В1, полк ЗРК «Тор», два полки С-125 та ЗРК «Куб». Національний Промисловий Портал (укр.). Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021. 
  32. Генштаб: Украина готова отразить атаку извне | Новости. Новости дня на сайте Подробности.. web.archive.org. 13 січня 2014. Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 7 грудня 2021. 
  33. Зенітний гарматно-ракетний комплекс «Тунгуска» (SA-19 Grison). uos.ua. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 9 грудня 2021. 
  34. На Донеччині артилеристи ООС знищували цілі за допомогою аеророзвідки. armyinform.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 9 грудня 2021. 
  35. With Russia on Multiple Fronts, DOD Team in Ukraine Assesses Air Defense Needs. Air Force Magazine (амер.). 3 грудня 2021. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021. 
  36. ЗСУ отримали нові мобільні системи управління повітряними силами. 
  37. В Україні презентували нову радіолокаційну станцію МР-18, призначену для виявлення літаків-невидимок. nv.ua (укр.). Процитовано 18 липня 2022. 
  38. Press, Hyung-Jin Kim, The Associated (28 липня 2020). South Korea to have solid-fuel rockets in major deal with US. Defense News (англ.). Процитовано 4 вересня 2022. 
  39. Мілітарний (2018). Україна почне виготовляти ракети до комплексів Бук. 
  40. Христофоров, Владислав (19 лютого 2019). Низка країн висловили зацікавленість в українських радіолокаторах великого радіуса дії. Національний Промисловий Портал (укр.). Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 9 грудня 2021. 
  41. "Дійшло до абсурду". Для чого ДБР вилучило клістрони і що це таке?. BBC News Україна (укр.). Процитовано 8 липня 2022. 
  42. Укроборонпром повторно відзвітувався про освоєння ремонту клістронів для С-300, а СБУ викрила схему їх поставки з Росії. web.archive.org. 25 березня 2021. Архів оригіналу за 25 березня 2021. Процитовано 8 липня 2022. 
  43. Комплектуючі засобів ППО передано для відновлення української техніки. www.gp.gov.ua (англ.). Процитовано 13 липня 2022. 
  44. Повітряні Сили України "навчили" ЗРК "Бук", як збивати "Іскандери" та "Калібри" | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021. 
  45. Розпочато модернізацію станції радіотехнічної розвідки «Кольчуга». armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 17 липня 2022. 
  46. Скандальна, але ефективна: Що таке РЛС "Кольчуга", про яку знову згадали в ЗСУ – Depo.ua. www.depo.ua (укр.). Процитовано 17 липня 2022. 
  47. Чи зможе Україна збити російські військові літаки та ракети?. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021. 
  48. 11 літаків за 7 хвилин та "сліпі зони" для РЛС: офіцер командування Повітряних Сил розповів про перші дні війни | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 24 серпня 2022. 
  49. За 11 хвилин було збито 7 російських літаків…. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 24 серпня 2022. 
  50. За 11 хвилин було збито 7 російських літаків…. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 24 серпня 2022. 
  51. За 11 хвилин було збито 7 російських літаків…. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 24 серпня 2022. 
  52. 11 літаків за 7 хвилин та "сліпі зони" для РЛС: офіцер командування Повітряних Сил розповів про перші дні війни | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 24 серпня 2022. 
  53. Zaxid.net. Втрати росіян у війні проти України. ZAXID.NET (укр.). Процитовано 24 серпня 2022. 
  54. Експерт пояснив, чому авіація РФ не з'являється в небі України. www.unian.ua (укр.). Процитовано 24 серпня 2022. 

ДжерелаРедагувати