Відкрити головне меню

Зенітний ракетний комплекс

Гарматно-ракетний ЗРК «Тунгуска». СРСР
ЗРК «Петріот». ФРН
Зенітна керована ракета С-200

Зені́тний раке́тний ко́мплекс — сукупність функціонально пов'язаних бойових і технічних засобів, що забезпечують автономне виконання завдань зі знищення повітряних цілей зенітними ракетами.

До складу ЗРК входять: система виявлення й цілевказівки; одна або кілька зенітних керованих ракет (ЗКР) і пускових установок ракет; засіб керування ЗКР; технічні засоби.

Історія створенняРедагувати

Перші експериментальні зразки ЗРК створені наприкінці Другої світової війни; з 50-х рр. комплекси почали надходити на озброєння в СРСР, США, Великої Британії й інших країнах, а до середини 70-х рр. вони стали одним з основних засобів ППО, що володіють високою ефективністю поразки цілі.

За тактико-технічними характеристиками в арміях багатьох держав зенітно-ракетні комплекси діляться на комплекси далекої дії, середньої й малої дальності, а також ближньої дії.

ЗРК далекої дії (найбільша дальність 100 км і більше, бойова висота до 30 км), як правило, мають найбільш важкі зенітні керовані ракети (стартова маса 3,2 — 7,3 т), які здатні нести як звичайну, так і ядерну бойову частину. Ракети таких зенітно-ракетних комплексів оснащені в основному прямоточними повітряно-реактивними двигунами.

У ЗРК середній дальності (найбільша дальність від 20 до 100 км, бойова висота від 0,05-0,6 до 20-23 км), зенітні керовані ракети (стартова маса 0,6 — 2 т) зазвичай твердопаливні, що забезпечує високу боєздатність комплексу.

ЗРК малої дальності (найбільша дальність від 10 до 20 км, бойова висота до 10 км) і ЗРК ближньої дії (найбільша дальність до 10 км, бойова висота від 15 до 6000 м) використовується найчастіше разом із зенітної артилерією для боротьби з цілями, що летять низько (тому вони називаються також маловисотними комплексами). Такі ЗРК відрізняються невеликою масою зенітних керованих ракет (8-80 кг), швидкістю переходу в бойову готовність до пуску.

За рухомістю ЗРК поділяються на стаціонарні, напівстаціонарні й рухомі. Стаціонарні встановлюються на позиціях надовго, нерідко в бетонованих укриттях, транспортуються в розібраному вигляді. Напівстаціонарні перевозяться у частково розібраними.

Рухомі зенітно-ракетні комплекси бувають самохідні, буксовані, ті, що возять, та переносні. У самохідних комплексах бойові й технічні засоби розташовуються на одному або декількох гусеничних (колісних) самохідних шасі. У ЗРК, що буксують, вони розміщаються на колісних причепах або напівпричепах. На ЗРК, що возять, засоби частково або повністю транспортуються в кузовах колісних або гусеничних машин. Переносні ЗРК звичайно носяться особовим складом обслуги.

За способом наведення ракети на ціль ЗРК діляться на комплекси з лазерним наведенням, телевізійним (за променем, командне), із самонаведенням (пасивне, напівактивне, активне) і з комбінованим наведенням, що поєднує перші два способи.

За ступенем автоматизації наведення ракет ЗРК підрозділяються на автоматичні, напівавтоматичні й неавтоматичні, за місцем розташування — на наземні й корабельні.

Дія зенітного ракетного комплексу при виконанні бойового завдання складається з таких етапів: виявлення й впізнавання цілей, вибір однієї або кількох з них для враження, надання зенітній керованій ракеті необхідного положення в просторі, визначення моменту пуску й пуск ЗКР, наведення ракети і ураження цілі.

У переносних ЗРК оператор робить пуск ракети вручну, узгоджуючи з характером польоту цілі.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Радянська військова енциклопедія. «ГРАЖДАНСКАЯ — ЙОКОТА» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1979. — Т. 3. — С. 460-462. — ISBN 00101-236. (рос.)

ПосиланняРедагувати