Балістична ракета

різновид ракетної зброї

Балісти́чна раке́та — різновид ракетної зброї. Велику частину польоту здійснює некеровано балістичною траєкторією, на яку впливає лише аерогідродинамічний опір.

Траєкторії трьох об'єктів (кут запуску — 70°. Чорний об'єкт не відчуває жодного опору і рухається по параболі, на блакитний об'єкт діє сила, величина якої визначається згідно із законом Стокса, на зелений об'єкт діє сила, що визначається законом в'язкості Ньютона

Потрібні швидкість і напрямок польоту балістичній ракеті надає на активній ділянці польоту система керування польотом ракети. Велика дальність (понад 5000 км) зумовлює вихід за межі атмосфери в середній ділянці траєкторії. Після вимкнення двигуна залишок шляху бойова частина, що є корисним навантаженням ракети, рухається балістичною траєкторією. Балістичні ракети можуть бути багатоступеневими, у цьому разі після досягнення заданої швидкості, відпрацьовані ступені відкидаються. Така схема дозволяє зменшити поточну вагу ракети, тим самим дозволяючи збільшити її швидкість.

Балістична ракета підводних човнів UGM-73 «Посейдон»
Балістична ракета підводних човнів UGM-73 «Посейдон»

Балістичні ракети можуть запускатися з різноманітних пускових установок: стаціонарних — шахтних або відкритих, мобільних — на базі колісного або гусеничного шасі, літаків, кораблів і підводних човнів.

За відстанню застосування балістичні ракети поділяються на стратегічні і тактичні. Приблизний поділ ракет за дальністю польоту:

Міжконтинентальні ракети і ракети середньої дальності часто використовують як стратегічні та оснащують ядерними боєголовками. Їхньою перевагою перед літаками є малий час підльоту (менш ніж пів години за міжконтинентальної дальності) і велика швидкість головної частини, що дуже ускладнює їхнє перехоплення навіть сучасною системою ПРО.

Перші теоретичні роботи, пов'язані із зазначеним класом ракет, провів К. Е. Ціолковський, що з 1896 року систематично розробляв теорією руху реактивних апаратів. 10 травня 1897 року в рукописі «Ракета» К. Е. Ціолковський вивів формулу[1] (формула Ціолковського), яка встановила залежність між:

  • швидкістю ракети в будь-яку мить, що розвивається під впливом тяги ракетного двигуна;
  • питомим імпульсом ракетного двигуна;
  • масою ракети в початковий і кінцевий миті часу.

Історія

ред.

У 1917 Роберт Годдард з Смітсонівського інституту у США запатентував винахід, що значно підвищував ефективність роботи силової установки за рахунок застосування на рідинному ракетному двигуні сопла Лаваля. Це рішення вдвічі підвищувало ефективність ракетного двигуна і мало величезний вплив на подальші роботи Германа Оберта і команди Вернера фон Брауна.

У 1920-х роках наукові дослідження та експериментальні роботи з розроблення ракетних технологій вели кілька держав. Однак, завдяки експериментам у галузі рідинних ракетних двигунів і систем управління, у лідери з розроблення технологій балістичних ракет вийшла Німеччина.

Робота команди Вернера фон Брауна дозволила німцям розробити і освоїти повний цикл технологій, необхідних для виробництва балістичної ракети Фау-2 (V2), що стала не тільки першою у світі бойовою балістичною ракетою серійного виготовлення[2], а й першою отримала бойове застосування (8 вересня 1944 року). Надалі, Фау-2 стала відправною точкою та основою для розвитку технологій ракет-носіїв народногосподарського призначення і бойових балістичних ракет, як в колишньому СРСР, так і в США, які незабаром стали лідерами в цій галузі.

Створення радянських балістичних ракет також базувалося спочатку на копіюванні німецької техніки. Другим етапом була модернізація німецьких ракет (потрібно було забезпечити вдвічі більшу польотну дальність), а третій етап - їхнє подальше вдосконалення.[3] Уже в перших вдосконалених радянських ракетах Р-2 і Р-5 водний етанол, який використовували німці, було замінено більш енергоємною сумішшю ізопропанола та метанола. Зі створенням першої радянської стратегічної ракети Р-5М ресурси вдосконалення трофейного німецького двигуна було повністю вичерпано, міжконтинентальна Р-7 була вже принципово новим виробом. [4]

Примітки

ред.
  1. Архів Російської академії наук (АРАН). Ф.555. Оп.1. Д.32. ЛЛ. 1 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 2 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 5 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 11 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 20 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.]
  2. http://slovari.yandex.ru/dict/krugosvet/article/0/07/1001141.htm?text=фау-2&encid=krugosvet&stpar3=1.3[недоступне посилання з серпня 2019]
  3. Івкін В. І.'. Ракетна спадщина фашистської Німеччини. // Військово-історичний журнал. - 1997. - № 3. - С. 32-34.
  4. Сударіков А. М.' Розвиток радянських балістичних ракет і палива до них у повоєнний період 1945-1960 рр. // Військово-історичний журнал. - 2005. - № 9. - С. 53-56.

Див. також

ред.


Література

ред.