Артилерія Середньовіччя

Артилерія Середньовіччя загалом складалася з гармат — великої трубчастої вогнепальної зброї, яка була розроблена для стрільби важкими снарядами на далекі відстані. Рушниці, бомби, ракети та гармати вперше були винайдені в Китаї за правління китайської династії Сун, а пізніше ця зброя поширилася Європою та Середнім Сходом.

Зображення зброї під назвою «лат. eruptor» (вимова «ерупітор» — вивержувач), прото-гармати, 14 століття династія Мін, в книзі Хулунцзін. Гармата могла стріляти прото-снарядами, чавунними бомбами з порохом.[1]

Хоча порох в Європі був відомий вже в високому середньовіччі, оскільки гармати та вибухові речовини використовували монголи та найняті ними китайці, під час монгольського завоювання Європи, європейські зразки гармат з'явилися лише в пізньому середньовіччі. Можливо перші гармати були використані в Європі на Піренеях, під час християнських воєн проти мусульман в 13-ому столітті; перші документальні згадки використання гармат на Середньому Сході відносять до того ж часу. Перші англійські гармати з'явилися 1327 року і використовувалися під час столітньої війни, коли у битві при Кресі було використано примітивні гармати в 1346. До кінця 14-го століття, засвідчено використання гармат в Королівстві Польському, Королівстві Швеція, Московському князівстві, Візантії та Османській імперії.

Перші  середньовічні гармати, були випуклими, вазоподібними і використовувалися більше для психологічного впливу, ніж для ураження живої сили супротивника. Пізніші кулеврини стали перехідним різновидом зброї від ручної зброї до повноцінної гармати, та використовувалися в якості протипіхотної зброї. Протягом 15-го століття, гармати отримали потужний розвиток, бомбарди стали ефективною облоговою зброєю. Наприкінці цього періоду гармати витіснили всі види застарілої облогової зброї.

Далекобійність тодішніх гармат вирізнялася доволі високими показниками. Прямим наведенням вони могли бити на 700 метрів, а навісом — до 3 кілометрів. Наприклад, далекобійність найкращої турецької гармати угорського виробництва Базиліка, 1453 року досягала 2 км.

Середьноанглійське слово Canon походить від староіталійського слова cannone, що значить велика труба, яке походить від латинського слова canna, що значить очерет або тростина.[2] Латинізоване слово canon почали використовувати для позначення зброї в 1326 в Італії, а з 1418 в Англії. Слово Bombardum,або «bombard» (бомбарда), було першим терміном який використовували для позначення «гармати», але з 1430 його почали використовувати лише для позначення великої зброї.[3]

Гарматні ядра з корабля Mary Rose.
Гармати середньовічного міста

Раннє використання в Китаї та Східній АзіїРедагувати

 
Бронзова гармата з зазначенням 3-го року ери Чжиюань (1332) династії Юань (1271—1368); її було знайдено в храмі Юньцзюй в районі Фаншань, Пекін, Китай в 1935.

Перше документальне свідчення про використання порохової артилерії на полі бою відносять до 28 січня 1132, коли генерал династії Сун Хань Шицзун використав хочанг при осаді міста Фуцзянь. Найвідоміша рання ручна гармата — ручна гармата Хейлунцзян датується 1288 роком, вона була знайдена в монгольській Манчжурії.[4] Перше відоме зображення гармати позначається 1326 роком.[5] У власному вірші «Залізна гармата» Сянь Чжан в 1341 році писав, що ядро з ерупітора «може пробити серце або живіт коли влучає в людину або коня, і навіть кількох людей одночасно.»[6]

Використання в ісламському світіРедагувати

Араби отримали знання про порох після 1240 але до 1280 року, коли було написано арабською рецепти порохів, інструкції з очищення селітри та описи порохових зарядів.[7]

Ахмад Ю. аль-Хасан зауважив, що в битві при Айн-Джалуті в 1260 мамелюки використали проти монголів «першу гармату в історії» з пороховими формулами, які були майже ідеальними для вибухонебезпечного пороху, які ще не були відомі в Китаї та Європі.[8][9] Однак Іктидар Алам Хан запевняє, що саме після навали монголів ісламський світ дізнався про порох[10] і стверджує, що мамелюки були проти перших стрільців у своїх рядах і це є прикладом того, що вогнепальну зброю не завжди приймали на Середньому Сході.[11]

Аль-Хассан цитує Ібн Хальдуна, який повідомляв про використання гармат в якості облогової зброї султаном Маринідом Абу Якубом Юсуфом під час облоги Сиджильмаса в 1274 році[8]. Війська Мехмеда II використовували великі бомбарди при облозі Константинополю в 1453. Угорському гарматному інженеру Урбану приписують представлення цих гармат з Центральної Європи Османському султану.[12] Вона могла стріляти кам'яними ядрами на милю, а звук пострілу можна було почути на відстані в 16 км. Пізніше гармату було відлито з бронзи і вона складалася з двох частин: дульної частини та затвору,[13] Ці дві частини були загвинчені разом за допомогою важелів для полегшення роботи.

Використання в ЄвропіРедагувати

 
Роджер Бекон описав перший порох в Європі.
 
«Vaso», перше зображення європейської гармати, приблизно 1327, роботи Вальтера де Мілеймете

В Європі перші згадки про порох можна знайти у Роджера Бекона в праці «Opus Maior». Він описує рецепт пороху і визнає його військове застосування.

В 1250 в норвезькому творі Konungs skuggsjá, в військовому розділі, описується використання «вугілля та сірки» як найкращої зброї у морській битві.[14]

Мусульмани та християни ІспаніїРедагувати

В зв'язку з осадою Аліканте в 1331 іспанський історик Зурита писав «нова машина викликала великий жах. Вона кидала залізні кулі з вогнем.»[8][15]

Хуан де Маріана зауважував, що в осаді Аліканте брали участь англійські граф Дербі та граф Солсбері, і могли перевезти знання про використання гармат до Англії.[16]

На початкових етапах іспанські королі користувалися допомогою маврів.

Королівство Англія та Королівство ФранціяРедагувати

 
Реконструкція вазоподібної гармати pot-de-fer яка стріляла стрілами.

Перші гармати були представлені в королівстві Англія в 14-ому столітті і є згадки про використання їх проти шотландців в 1327.[17] Першою металевою гарматою була pot-de-fer («залізний горщик»), вперше вона була зображена в манускрипті Вальтера де Міламета,[18] яка в 1327 була презентована Едварду III після його вступу на британський трон.[19] В манускрипті зображено чотириногу стійку, яка тримає «випуклу пляшку», а стрілець стояв позаду із запальником. Болт стирчить з дула, але пиж не видно. Хоча жодні пояснення до зображення відсутні.[20]

Цю зброю та іншу схожу використовували французи та англійці під час столітньої війни (1337—1453), коли гармати вперше використали на полі бою в Європі.[21]

Протягом 1340-х гармати все ще залишалися рідкістю, а тому їх використовували в невеликій кількості в кількох країнах.[22] Англійці використали «рибалди» під час підготовки до битви при Кресі в період з 1345 по 1346[22]. Вважається, що вони стріляли великими стрілами та простими дрейфгагелями, але вони були настільки важливими, що контролювалися Королівськім гардеробом (англ. Royal Wardrobe)[22]. Згідно з тогочасним хронікером Жаном Фруассаром, англійська гармата зробила «два або три постріли по генуезцям», це значило, що було зроблено кілька одиничних пострілів з двох або трьох гармат оскільки був потрібен час на перезаряджання.[23] Флорентієць Джованні Віллані погоджувався, що гармати мали руйнівну силу на полі бою, до того ж він свідчить, що гармати продовжували стріляти по французькій кавалерії в битві.

Досягнення в пізньому СередньовіччіРедагувати

 
Зображення артилерії в облозі Орелана в 1429 (Марціал Овернський, 1493)

Схожі гармати використовували при облозі Кале в тому ж році, а до 1380-х «рибадекін» почали встановлювати на колісні візки. Колісні гарматні візки увійшли в загальне використання до кінця 15-го століття, і часто відливалися з бронзи, замість скріплення залізних секцій разом.[24] Але все ще залишалися проблеми транспортування та використання гармат, оскільки для перевезення великих гармат потребувалися три дюжини коней та биків.[24]

Іншою короткоствольною гарматою 14-го століття стала кулеврина, чия назва походить від змієподібних ручок які вона мала[25]. Це була перехідна зброя від ручної зброї до повноцінної гармати, і використовувалася в якості протипіхотної зброї.[25] Кулеврини виковувалися з заліза і кріпилися до дерев'яного ложа. Її зазвичай клали на щось для пострілу.[26]

 
Кулеврини 15-го століття.

Кулеврини широко використовувалися в битвах 15-го століття, особливо в бургундській армії[26]. Як найменша середньовічна вогнепальна зброя, вона була відносно легкою та пересувною[26]. Кулеврина стріляла кулями зі свинцю, який був недорогий відносно до інших доступних матеріалів[26].

Продовження розвитку артилерії 15-го століття призвело до появи дуже ефективних «бомбард»[27] — ранньої форми батарейних гармат які використовували проти стін та башт.[28] Їх застосовували як при обороні так і під час наступу. Замок Бамбург, який вважали неприступним, вдалося захопити після бомбардування 1464 року[27]. Донжон в Варку, Нортумберленд описували в 1517 як п'ятиповерхову будівлю «де на кожному поверсі де було п'ять дір-вбивць, з великими камінними склепіннями, окрім одного поверху з дерева, що дозволяло стріляти з великих бомбард з кожного поверху.»[29] Зразок бомбарди було знайдено в рові замку Бодіам, а репліка зараз зберігається в замку.[28]

 
Ручна кулеврина (посередині) з двома невеликими гарматами, Європа, 15-те сторіччя.

Артилеристів зазвичай набирали з ремісників.[30] Майстером-стрільцем зазвичай був ливарник.[30] Загалом майстри-стрільці відповідали за важкі гармати, і супроводжувалися ковалями, теслярами, виробниками канатів та перевізниками.[30] Невеликі польові гармати керувалися тренованими волонтерами.[30] У битві біля Флоддена, кожна гармата мала свою обслугу, артилеристів та візників, групу «піонерів» які прокладали шлях перед гарматою.[24] Навіть з прокладеним шляхом, порохова суміш, яка була нестабільною, могла розділитися на сірку, нітрат калію та вугілля під час транспортування.[24]

Прибувши на місце, гармату встановлювали за дерев'яною огорожею, яка захищала обслугу і могла вести навісну стрільбу.[24] Для контролю куту наведення використовували дерев'яні клини.[24] Більшість середньовічних гармат були казнозарядними, хоча все ще не було стандартизації за калібрами[24]. Звичайним обладнанням для зарядки складалося з мідної зарядної шуфлі, забивача та фетрової щітки або «губки»[30]. Разом з гарматою завжди стояло відро з водою[30]. Змочені холодною водою шкури або тканину клали на ствол для його охолодження, крім того до води додавали кислоти для очищення ствола зсередини[30]. Гаряче вугілля використовували для нагріву ядра або для запалення запальника[30].

Деякі шотландські королі були дуже зацікавлені у виробництві гармат, в тому числі нещасливий Джеймс II, який загинув від випадкового вибуху власної гармати в Роксбурзькому замку в 1460.[31] Mons Meg, яка походить приблизно з тих часів, є, мабуть, найвідомішою шотландською гарматою. Джеймс IV, який був першою фігурою шотландського відродження, хто захоплювався артилерією, як сухопутною, так і морською. До 1502 він створив шотландський флот, який мав велику кількість гармат — на флагмані, Great Michael, який було спущено на воду 1511, було 36 великих гармат, 300 менших гармат та 120 гармашів.[31]

Використання в Східній ЄвропіРедагувати

У Королівстві Польському перше застосування артилерії у бою засвідчено в час безкоролів'я у битві під Пиздрами (1383).

Українські земліРедагувати

Докладніше див. Артилерія, Козацька гармата

В Україні перші гармати з 6-ма бочками пороху, привіз король Володислав ІІ Ягайло до Львова (1394). Того ж року за наказом короля, львівський гармаш Зброжек доправив перші гармати і 6 бочок пороху до Кам'янця на Поділлі. До 1430 року, в місті Львові заклали арсенал, біля якого спорудили людвисарню (ливарню) для відливання гармат.

Перша згадка про застосування гармат запорозькими козаками сягає 1516 року.

 
Розорення Москви Тохтамишем, 1382. В той час співіснували гармати та метальні машини.

Московське князівствоРедагувати

Перші гармати (тюфяки), з'явилися в Московському князівстві 1376 року як трофей після Московсько-булгарської війни, і на той час їх використовували як для облог так і для захисту фортець.[32] Найдавнішою, згаданою в хроніці гарматою є тюфяк — невелика гармата схожа на гаубицю яка стріляла картеччю. Їх використовували для захисту Москви проти хана Тохтамиша в 1382.[32] Гармати співіснували разом з метальними машинами до середини 15-го століття, коли гармати змогли перевершити метальні машини за руйнівною потужністю.[32] В 1446 московське місто було вперше обстріляно з гармат, хоча його стіни не були зруйновані.[32] Проте лише 1475 року, цар Іван III заснував перший ливарний гарматний завод в Москві, саме з цього часу почався випуск гармат власного виробництва.[33] Перша кам'яна стіна в Московії була зруйнована гарматним вогнем в 1481.[32]

Австрійський дипломат Зиґмунд Герберштайн, який побував в Москві в 1517 і 1526 роках, за великого князя Василія III Івановича, в своїх «Записках про московські справи» свідчить вже про досить широкий тамтешній розвиток артилерії:  

  Тепер у государя є гарматні ливарники — німці та італійці, які, крім пищалей (pixides) і гармат, відливають також залізні ядра, котрими користуються і наші правителі, але московити не вміють і не можуть користуватися цими ядрами в бою, оскільки у них все засноване на швидкості.

    Я не кажу вже про те, що московити, мабуть, не розрізняють відмінність гармат, або, кажучи точніше, їх призначення. Вони не знають, коли треба пускати в дію великі гармати, якими руйнуються стіни, а коли менші, які руйнують ворожий лад і зупиняють його натиск.

    Це траплялося часто і в інший час, а особливо тоді, коли, за чутками, татари ось-ось збиралися осадити Москву. Тоді намісник наказав під сміх німецького гармаша, спішно поставити під воротами фортеці дуже велику гармату, хоча її навряд чи можна було б підкотити туди і в триденний термін — до того ж, вона першим же пострілом зруйнувала-б і звід, і (стіни) воріт. Це була стара штуковина на зразок мортири (Moerser), що багато років простояла без діла. У неї влазив цілий невеликий мішок пороху, а в жерлі могла випрямлено сидіти людина, настільки вона була велика і навіть, ще більше.

 

Візантійська та Османська імперіїРедагувати

Протягом 14-го століття, Візантійська імперія створювала власні гармати для захисту від загрози османів, від гармат середнього розміру довжиною в 91 см до гармат 10 дм калібру.[34] Візантія мала лише кілька великих бомбард. Вперше артилерію використали проти османської імперії під час облоги Константинополя в 1396. Ця гучна візантійська зброя, якою можливо керували генуезці або «франки» з Галати, змусила турків відступити.[34]

Турки-османи використали власні гармати під час облоги 1422 року. Це були «фальконети», які були короткими, але широкими. Обидві сторони були на однаковому технологічному рівні, тому турки побудували барикади «щоб отримати… камені для бомбард.»[34] Через економічні проблеми Візантії, папа Пій II сприяв тому, щоб європейські монархи пожертвували гармати. Будь-які гармати після облоги 1422 були подарунками європейських держав, крім них жодних нових гармат в візантійському арсеналі не було.[34]

 
Базиліка, важка бронзова гармата, схожа на ті, що використовували в облозі Константинополю в 1453

Під час облоги Константинополя в квітні 1453 року султан Мехмед II використовував 68 угорських гармат. Найбільша з яких мала довжину 7,9 м і важила 20 тонн. Вони стріляли кам'яними ядрами вагою 545 кг і потребували обслугу в 200 осіб.[35] Дві таких бомбарди пропонував угорський артилерійський експерт Урбан візантійцям, які на той час були вершиною артилерійських технологій; він вихвалявся, що гармати можуть зруйнувати «навіть стіни Вавилону».[34] Проте, неможливість візантійців їх придбати зазначають наскільки дорогими були гармати в той час. Крім того ці гармати потребували 70 биків та 10000 осіб лише для транспортування їх.[34] Вони були надгучними, що впливало також на психіку супротивників, а Мехмед вважав, що ті хто почує ці гармати будуть приголомшені.[34]

55-денне бомбардування Константинополя залишило величезне руйнування, як згадував грецький літописець Критоволос.

Візантійська протидія артилерії допомогла їм відбити будь-яку атаку турків, які намагалися прорватися крізь зруйновані стіни. Проте, стіни та вежі не були розраховані на встановлення гармат. Були навіть турбування, що великі візантійські гармати завдадуть більше ушкоджень власним стінам ніж турецьким гарматам.[34] Крім того, поява пороху зробила застарілим грецький вогонь, з кінцевим падінням найсильніших стін в Європі 29 травня, «це було завершенням великої епохи».[34]

Гармати наприкінці СередньовіччяРедагувати

 
Округлі стіни замка Сарцана 14-го століття пристосовані до порохової зброї.

Розвиток гармат наприкінці Середньовіччя, вніс зміни в облогову війну по всій Європі, де багато замків стало вразливим до вогню артилерії. Основними цілями будування замкових стін були висота та товщина, але вони застаріли через вразливість до гарматних ядер.[36]Тому не минуче, багато укріплень стали вразливими. Стіни та башти стали нижчими та ширшими, а до 1480-х років, набуло поширення так зване «італійське трасування», де використовували кутовий бастіон, як основу укріплення на багато століть вперед.[36] Поява артилерії під час облоги в Середні віки призвела до використання геометрії в військовій архітектурі.[36]

В 16-ому столітті англійський король Генрі VIII почав будувати артилерійські форти в період з 1539 по 1540 через загрозу вторгнення Франції та Іспанії. Їх будували в стратегічних точках для перших потужних гарматних батарей, наприклад, замок Діл, який був абсолютно симетричним, з низьким, круглим донжоном в центрі. В стінах було 200 гармат та гарматних амбразур. По суті форт був вогневою платформою, форма дозволяла вести вогонь різними напрямками; його низькі криволінійні бастіони були розроблені для відбивання ядер.[37]

Для захисту від артилерійського та рушничного вогню, почали широко використовувати земляні, цегляні та кам'яні бруствери та редути, наприклад, геометричні фортеці 17-го століття французького інженера маркіза де Вобана. Хоча замки як фортифікаційні споруди застарівали через швидкий розвиток артилерії протягом 14-го століття, багато середньовічних замків ще могли «протистояти» артилерії в 17-му столітті під час англійської громадянської війни.[38]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Needham, Joseph (1987). Science & Civilisation in China, volume 7: The Gunpowder Epic. Cambridge University Press. с. 266. ISBN 0-521-30358-3. 
  2. Definition and etymology of "cannon". Webster's Dictionary. Процитовано 2008-06-02. 
  3. Calvert, James B (2007-07-08). Cannons and Gunpowder. Mysite.du.edu/~jcalvert/index.htm. Архів оригіналу за 2007-07-01. Процитовано 2008-06-02. 
  4. C.P.Atwood-Encyclopedia of Mongolia and the Mongol Empire, p.354
  5. Harding, David (1990). Weapons: An International Encyclopedia from 5000 B.C. to 2000 A.D.. Diane Publishing Company. с. 111. ISBN 0-7567-8436-0. 
  6. Norris, John (2003). Early Gunpowder Artillery: 1300–1600. Marlborough: The Crowood Press. с. 11. ISBN 1-86126-615-4. 
  7. Kelly, Jack (2004). Gunpowder: Alchemy, Bombards, & Pyrotechnics: The History of the Explosive that Changed the World. Basic Books. .
  8. а б в Hassan, Ahmad Y. Gunpowder Composition for Rockets and Cannon in Arabic Military Treatises In Thirteenth and Fourteenth Centuries. Ahmad Y Hassan. Процитовано 2008-06-08. 
  9. Hassan, Ahmad Y. Technology Transfer in the Chemical Industries. Ahmad Y Hassan. Архів оригіналу за 2007-04-27. Процитовано 2007-02-17. 
  10. Khan, Iqtidar Alam (1996). Coming of Gunpowder to the Islamic World and North India: Spotlight on the Role of the Mongols. Journal of Asian History 30: 41–5. .
  11. Khan, Iqtidar Alam (2004). Gunpowder and Firearms: Warfare in Medieval India. Oxford University Press. 
  12. Bradbury, Jim (1992). The Medieval Siege. Rochester, New York: Boydell & Brewer. с. 293. ISBN 0-85115-312-7. Процитовано 2008-05-26. 
  13. Gat, Azar (2006). War in Human Civilization. New York City: Oxford University Press. с. 461. ISBN 0-19-926213-6. 
  14. King's Mirror, Chapter XXXVII: The duties, activities and amusements of the Royal Guardsmen. Mediumaevum.com. Архів оригіналу за 2016-10-07. Процитовано 2008-07-20. , from the Konungs skuggsjá.
  15. Partington, p 191
  16. Watson, p 331
  17. Bottomley, p24
  18. Carman, W.Y.
  19. Brodie, Fawn McKay; Brodie, Bernard
  20. Nossov (2006), pp 205—208
  21. Manucy, p 3
  22. а б в Nicolle, p 21
  23. Nicolle
  24. а б в г д е ж Sadler, p 22-23
  25. а б Bottomley, p 43
  26. а б в г Bennet, p 91
  27. а б Bottomley, p 25
  28. а б Bottomley, p 17
  29. Bottomley, p 16-17
  30. а б в г д е ж и Miller, p 18
  31. а б Sadler, p 15
  32. а б в г д Nossov (2007), p 52
  33. Geoffrey Alan Hosking (2001). Russia and the Russians: A History. Harvard University Press. с. 91. ISBN 9780674004733. 
  34. а б в г д е ж и к Turnbull, p 39-41
  35. Wallechinsky, David; Wallace, Irving. Military and War Weapons: the Cannon. Reproduced from "The People's Almanac" series of books. Trivia-library.com. Процитовано 2008-07-20. 
  36. а б в Chartrand, p 8
  37. Wilkinson, Castles (Pocket Guides)
  38. Bottomley, p 45

БібліографіяРедагувати

ПосиланняРедагувати