Відкрити головне меню

Анексія Криму Росією (2014)

збройна агресія Росії, спрямована на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та Севастополя від України та їх приєднання до Російської Федерації на правах суб'єктів Російської Федерації, що було здійснено протягом березня 2014 року
(Перенаправлено з Захоплення Криму Росією)

Анексія Автономної Республіки Крим та Севастополя Росією — насильницьке протиправне тимчасове відторгнення Кримської автономії та Севастополя від України та приєднання їх до РФ на правах так званих суб'єктів федерації, що було проголошено Москвою 18 березня 2014 р. (нібито внаслідок «референдуму» у Криму 16.03.2014).

Анексія Криму
Частина Російської збройної агресії проти України (з 2014)
Location UK-Crimea-RU.PNG
Розташування у Європі України (зелений), Криму (темно-зелений) та РФ (червоний)
Дата: 20 лютого 2014 року — триває
Місце: Україна Україна:
Flag of Crimea.svg Автономна Республіка Крим
Flag of Sevastopol.svg Севастополь
Результат:
Сторони
Росія Росія

АР Крим Верховна Рада АРК

Україна Україна
Лідери
Росія Володимир Путін

Росія Сергій Шойгу
АР Крим Сергій Аксьонов
АР Крим Володимир Константинов
Олексій Чалий

Україна Олександр Турчинов

Україна Сергій Куніцин
Мустафа Джемілєв
Рефат Чубаров

Сили
Збройні формування:

Формування громадян:

Збройні формування:

Формування громадян:

Патріотично налаштовані кримчани

Втрати
5 кораблів для блокади озера Донузлав[1] Загиблі: 2 цивільних,
2 військовики
Поранені: 2 військовики.
Зниклі безвісти: 2 цивільних.[2]

Один з наслідків і одна зі складових частин російської збройної агресії проти України з 2014 р. Анексії у лютому-березні 2014 р. передували організовані антиукраїнські виступи у містах Криму, блокада і захоплення стратегічних об'єктів півостріва і військових частин ЗСУ підрозділами російської армії у деяких випадках під прикриттям окремих цивільних осіб і новостворених спецслужбами РФ так званих «загонів самооборони Криму», що поклало початок окупації Криму Росією.

Насильницька анексія Криму, як і псевдореферендум, не визнаються українською державою і більшістю країн[3], не визнається Генеральною асамблеєю ООН[4], ПАРЄ[5][6][7], ПА ОБСЄ[8], а також суперечить рішенню Венеційської комісії, натомість російською владою трактується як «повернення Криму до Росії». Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.

У кінці лютого — початку березня 2014 перекинуті з Росії і кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків, скориставшись моментом зміни влади в Україні внаслідок Євромайдану, захопили Кримський півострів. Також було створено збройне формування з російських «козаків», яке називало себе «самооборона Криму». 16 березня 2014 на території Криму і міста Севастополя пройшов псевдореферендум про статус півострова, за сфальсифікованими результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні ЄС, ні США не визнали це незаконне голосування й початок тимчасової анексії Криму.

Пятрас Вайтєкунас, посол Литви в Україні у 2010-2014 роках, колишній міністр закордонних справ Литви, Представник Ради послів країн Євросоюзу, делегований у лютому—березні 2014 року до Криму для спостереженняя за ситуацією: «Крим без крові став успіхом і порятунком для України. Ті, хто керував країною у той час, переграли Путіна, не надавши йому можливості розв'язати повномаштабну війну, до якої Україна тоді була зовсім не готова.» [9]
Оригінальний текст (рос.)
«Крым без крови стал успехом и спасением для Украины. Те, кто руководил страной в тот период, переиграли Путина, не дав ему возможности развязать полномасштабную войну, к которой Украина тогда была совершенно не готова.»

У серпні 2014 р. «голова» «Ради міністрів Республіки Крим» Сергій Аксьонов сказав, що ініціатором анексії Криму був Путін[10].

За даними соцопитування, проведеного з 8 по 18 лютого 2014 Київським міжнародним інститутом соціології, 41 % жителів Криму бажали входження автономії до складу Росії[11]. 6 березня 2014 на сайті телеканалу ATR був проведений інтернет-референдум, під час якого можна було висловити свою думку щодо приєднання Криму до РФ. Більшість людей, які взяли участь у голосуванні, висловилась проти.[12] 7 березня російські військові в Криму відключили від інтернету перший кримськотатарський телеканал ATR.

Зміст

Передісторія

Докладніше: Історія Криму
 
Населення Таврійської губернії згідно з переписом 1897 р.
 
Етнічний склад Криму згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.

Крим здавна був місцем, де перетинались давні цивілізації давнини, народи степу і Середземномор'я. У ІХ-ХІ ст. він став ареною боротьби між Візантійською імперією і давньокиївськими князями, одночасно Херсонес Таврійський став одним з центрів, з яких на Подніпров'я, Київську Русь поширювалось християнство; саме тут було похрещено кивського великого князя Володимира Святославича. У Х-ХІ ст. київські і чернігівські князі на деякий час закріпились на берегах Керченської протоки.

Після татаро-монгольської навали ХІІІ ст. півострів опинився у складі Золотої Орди, а пізніше, в процесі розпаду монгольської імперії, місцеві татарські правителі вибороли самостійність і тут виникло Кримське ханство (1441—1783), яке протягом наступних трьох століть (з 1475 по 1774) було васалом Османської імперії.

Кримський півострів вперше був захоплений Росією в квітні 1783, коли в результаті чергової російсько-турецької війни між Російською та Османською імперіями було підписано Кючук-Кайнарджійський договір, який надавав «незалежність» Кримському ханству від останньої. Під контролем Росії опинилися фортеці Кінбурн, Єнікале, Азов та Керч; Росія де-факто почала контролювати півострів і прилеглу Кубань, тут розташувались російські війська. Наступним кроком стала примусова депортація російською владою з Криму християн — переважно ремісників і торговців греків і вірмен у Північне Приазов'я. Це мало послабити Кримьке ханство. 8 квітня 1783 Катерина ІІ ліквідувала Кримське ханство, видавши відповідний маніфест, після чого Крим з контрольованої території перетворився на частину Російської імперії. Але, незважаючи на приєднання до Росії, Крим залишався етнічно татарським — на кінець ХІХ ст. російське населення домінувало лише в деяких містах, а в цілому на півострові більшість складали кримські татари.

При розпаді Російської імперії у 1917 р. УНР спочатку не претендувала на Кримський півострів — а лише на «материкові» повіти Таврійської губернії (де більшість становили українці). У квітні 1918 УНР здійснила першу вдалу спробу встановити контроль над Кримом: подолавши Сальківський міст і прорвавши оборону «червоних», українська армія під командуванням Петра Болбочана 22 квітня зайняла Джанкой, а 24 квітня — Сімферополь. 29 квітня 1918 року в Севастополі переважна більшість кораблів Чорноморського флоту підняла український прапор.[13] Однак під тиском німецького командування Армія УНР була вимушена залишити Кримський півострів.[14]

У вересні 1918 гетьман Павло Скоропадський добився від Німеччини фактичної згоди на те, щоб Кримський півострів увійшов до складу Української Держави як автономна одиниця. Проте зміна направленості політичного вектора України в сторону небільшовицької Росії та повстання під проводом Симона Петлюри проти Скоропадського перекреслили всі зусилля України в цьому напрямку.[15][16] 17 листопада 1920 більшовицькі війська витіснили армію Врангеля з Криму (з літа 1919 і до цього моменту Крим знаходився під постійним контролем білогвардійців[17]) та встановили остаточний контроль над півостровом.[18] 18 жовтня 1921 утворено Кримську АРСР.

У 1941-44 рр. у Криму точилися жостокі битви другої світової війни, а після еваккуації німецьких військ з півостріва, у травні 1944 рр. радянською владою була здійснена масова депортація з Криму корінних народів, переважно кримських татар «за співпрацю з окупантами».

25 червня 1946, згідно з указом Президіуму Верховної Ради СРСР Кримська АРСР отримала статус області у складі РРФСР.[19][20][21]

19 лютого 1954 Кримську область, зважаючи на тісні історичні та економічні зв'язки, було передано РРФСР до складу Української РСР, відповідне рішення було ухвалено Президією Верховної Ради СРСР.[22][23]

Серйозні протиріччя між Україною та Росією щодо Криму почалися в 1992 році відразу після розпаду СРСР. Росія почала активно перешкоджати процесові переходу Чорноморського флоту під контроль України, застосовуючи як контррозвідувальні (перешкоджання зв'язку, радіоперехоплення), так і навіть локальні силові заходи. Проте частина Чорноморського флоту все ж перейшла на бік України. Найболючішим для Росії стало прийняття української присяги особовим складом військової комендатури Севастопольського гарнізону, яке відбулося 9 липня 1992. Це спровокувало Росію на відповідні заходи: вже наступного дня комендатуру захопила російська десантно-штурмова група.

У вересні 1993 відбувся ще один інцидент — українські піхотинці зіткнулися з російською береговою охороною, в результаті чого поранили трьох росіян. Звинувативши Україну в намаганні присвоїти собі Чорноморський флот, Росія запустила процес відокремлення Криму від України, роздаючи російські паспорти працівникам об'єктів Чорноморського флоту та ведучи антиукраїнську інформаційну кампанію по всій території Криму. В січні 1994 року Юрій Мєшков, який на той час обіймав посаду «президента» Криму, закликав Росію включити до свого складу Крим. Україна ввела на територію Криму велику кількість (близько 60 тисяч) солдатів Національної гвардії та прикордонних військ, після чого ситуація стабілізувалася. 10 червня 1994 Україна та Росія домовилися про поділ Чорноморського флоту.[24]

30 вересня 2003 між Україною та РФ розгорівся конфлікт, причиною якого стало зведення Росією дамби в Керченській протоці; вона повинна була з'єднати станцію Тамань (Краснодарський край, РФ) з островом Тузла, який з січня 1941 в адміністративному відношенні входить до складу Криму. Таким чином Росія мала намір поширити свій суверенітет на острів Тузла, порушивши територіальну цілісність України. В листопаді 2003 конфлікт вдалося владнати, хоча обидві сторони вже почали готуватися до збройного протистояння.[25]

21 квітня 2010 Україна, Президентом якої на той час був Янукович, не зважаючи на протести опозиції, уклала з Росією Харківські угоди, згідно з якими перебування Чорноморського флоту РФ у Криму подовжено до 2042 року. Метою цієї угоди для України було отримання знижки на російський газ. Перебування Чорноморського флоту РФ у Криму стало «бомбою сповільненої дії», адже він відігравав головну роль у розповсюдженні проросійських настроїв серед жителів Криму, також було легалізовано перебування російських військових на території Криму і частково — їх дії по захопленню півостріва («захист російськомовних і російських громадян» і т. ін.). Дуже значну роль відіграв він і в ході анексії Криму РФ.[26]

Історія

 
Блокування військових частин ЗС України під час захоплення Криму Росією у лютому-березні 2014

Вторгнення російських бойовиків

 
Реверс медалі «За повернення Криму»

Анексія Кримського півострова армією РФ розпочалася 20 лютого 2014.[27] В цей час на посаді Президента України перебував Віктор Янукович. Даний факт спростовує заяви російської влади, згідно з якими процес «повернення» Криму Росії розпочався 22 лютого 2014 та був спричинений фактичним позбавленням В. Януковича найвищої державної посади України. Підтвердженням цьому є також медаль «За повернення Криму», на якій датою початку анексії Кримського півострова вказано саме 20 лютого 2014.[28]

Пономарьов Ілля Володимирович, російський політичний діяч, депутат Державної думи Росії (фракція «Справедлива Росія»), стверджує, що керівництво анексією Криму було доручено міністру оборони Сергію Шойгу і помічникові Володимира Путіна Владиславу Суркову[29]

Після самоусунення від влади президента України Віктора Януковича сепаратистські настрої в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому було прийнято рішення не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголошено громадянина Росії О. Чалого[30]. 25 лютого акції сепаратистів були проведені перед Кримським парламентом[31]. В ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму захопили невідомі бойовики і вивісили над ними прапор РФ[32]. Захоплення будівлі невідомими, однак, не завадило зібратися депутатам Верховної ради і ухвалити рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму[33] Того ж дня було захоплено аеропорт «Бельбек» у Севастополі, зупинено поромну переправу в Керчі. Майже одночасно (28.02 — 02.03.2014) розпочалося блокування російськими військовими без розпізнавальних знаків (т. зв. «зелені чоловічки», або «ввічливі люди») українських військових частин і об'єктів на півострові; було захоплено Сімферопольський аеропорт. Деякі з військових містечок були захоплені штурмом. Українські військові збройного опору не чинили, в багатьох випадках завдяки позиції своїх командирів, які, як виявилося пізніше, були заздалегідь завербовані російськими спецслужбами і невдовзі були прийняті на службу в окупаційну армію на керівні посади. (Слід зазначити, що на службу до російських окупантів перейшли майже всі державні службовці України: співробітники СБУ, міліції, МНС, судді, прокурори та ін.).

Такі настрої в Криму виявилися майже повністю зрежисованими Кремлем. Це підтвердив російський бойовик Ігор Гіркін. За його словами, голосування депутатів Верховної ради АРК за відставку тодішнього прем'єр-міністра Криму Анатолія Могильова та проведення «референдуму» проводилося під прямим тиском російських військових та працівників спецслужб. При цьому Гіркін заперечує те, що характер підтримки окупантів з боку кримських чиновників та простих людей був добровільним.[34]


Формальнинм приводом для введення російських військ до Криму стало начебто звернення Віктора Януковича до В. Путіна (можливо, створене «заднім числом»), у якому висловлювалося прохання відновити конституційний лад в Україні за допомогою Збройних сил Росії.[35] Фотокопію оригіналу звернення Януковича оприлюднив посол Росії при ООН Віталій Чуркін на засіданні Ради безпеки 3 березня:

Як законно обраний президент України заявляю: події на Майдані, незаконне захоплення влади в Києві привели до того, що Україна опинилася на порозі громадянської війни. У країні панують хаос і анархія. Життя і безпека людей, особливо на південному сході і в Криму, під загрозою. Під впливом західних країн здійснюються відкритий терор і насильство. Люди переслідуються за політичною і мовною ознаками.

У цьому зв'язку звертаюся до президента Росії Володимира Володимировича Путіна з проханням використовувати збройні сили Російської Федерації для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності, захисту населення України.

Віктор Янукович, 1 березня 2014 року[36].

Оригінальний текст (рос.)
Как законно избранный президент Украины заявляю: события на Майдане, незаконный захват власти в Киеве привели к тому, что Украина оказалась на пороге гражданской войны. В стране царят хаос и анархия. Жизнь и безопасность людей, особенно на юго-востоке и в Крыму, под угрозой. Под воздействием западных стран осуществляются открытый террор и насилие. Люди преследуются по политическому и языковому признакам.

В этой связи обращаюсь к президенту России Владимиру Владимировичу Путину с просьбой использовать вооруженные силы Российской Федерации для восстановления законности, мира, правопорядка, стабильности, защиты населения Украины.

Виктор Янукович, 1 марта 2014 года.

У інтерв'ю 2 квітня Янукович підтвердив, що російські війська були введені до Криму на його прохання задля захисту громадян України:

Я це зробив не випадково, тому що я сам став об'єктом нападу бандитів. Адже по всій країні стали роз'їжджати озброєні банди, вони, в тому числі, переслідували і мене, стріляли по моєму кортежу, поранили мого офіцера. Я це сказав і попросив не випадково, тому що це розгул бандитів, що мають коріння фашистські, потрібно про це прямо говорити[37].

5 березня прес-секретар МЗС України наголосив, що Янукович не мав права самостійно звертатись до президента Росії з проханням використовувати збройні сили іншої країни. За законодавством України подібне рішення могло бути прийнятим лише за умови наявності пропозиції з боку РНБО та за підтримки Верховної Ради[38].

Ця версія екс-президента України[39] не вкладається в рамки логіки і закону[40], оскільки масштабна, спланована[41] військова операція[42], якою безумовно було російське вторгнення[43][44], розпочалась задовго до самого звернення Януковича[45].

1 березня самопроголошений[46][47] «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов[48] звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму.[49] У відповідь того ж дня Президент РФ Російський президент відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. об 17:20 проголосували за введення російських військ на територію України, і в Крим зокрема.[49]

Починаючи з 1 березня російські війська починають масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей, аеродромів та інших стратегічно важливих об'єктів. 2 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнала такі дії Росії військовою агресією, неспровокованою і заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах[8].

Крім того, російські десантники захоплювали об'єкти у Криму у формі «Беркута», про це вказують фотографії самих десантників. зроблені у захоплених державних установах АР Крим, які вдалося дістати з їхніх акаунтів у соціальних мережах. Так, на фото, які, як пише Українська правда, дістав журналіст, зображені бійці 31-окремої десантно-штурмової бригади, яка брала участь у захопленні Криму. При цьому солдати частину завдань виконували у формі «Беркута».[50]

16 березня окупаційною владою було проведено т. зв. «референдум» про незалежність АР Крим, яким вона намагалась легітимізувати захоплення іноземної території. 18 березня у Москві Президентом Росії Володимиром Путіном спільно з самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Константиновим, та головою Севастопольської МДА Олексієм Чалим підписано Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії.

Блокування віськових частин продовжувалось загалом до 19-24 березня, після чого вони здалися або були захоплені. Особовому складу була надана можливість залишити окупований півострів, також почалася евакуація військової техніки (яка була припинена після початку російської агресії на Донбасі у квітні 2014). Всього МО України відрапортувалось про 4 000 військовослужбовців, які вийшли з окупованого Криму (з близько 15 000, які там перебували у лютому 2014).

Українські історики та політики передбачали подібний розвиток подій ще 2008 року, під час конфлікту між Росією та Грузією. Експерти вказували на те, що Російській Федерації потрібен лише привід для того, щоб почати анексію півострова. Саме таким приводом і стали події на Євромайдані.[51]

Підрозділи ЗС РФ

1 жовтня 2016 року Військовий прокурор України Руслан Кравченко в ефірі програми «Київ-Донбас» «Громадського радіо» назвав підрозділи збройних сил Російської Федерації, які, разом з військами Чорноморського флоту РФ та під загальним командуванням командувача Чорноморським флотом Російської Федерації Вітко Олександра Вікторовича, брали участь в захопленні Криму, а саме:

За твердженням Руслана Кравченко,

«для підготовки і ведення агресивної війни військова техніка та формений одяг військовослужбовців РФ, які брали участь в анексії Криму, були завчасно підготовлені шляхом маскування всіх тактичних знаків»
[52][53][54].

Проголошення «незалежності» Криму та «референдум»

11 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим і Севастопольська міська рада прийняли декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з якою у разі рішення народів Криму в результаті референдуму увійти до складу Російської Федерації, Крим буде оголошений суверенною республікою і саме в такому статусі звернеться до Російської Федерації з пропозицією про прийняття на основі відповідного міждержавного договору до складу Російської Федерації як нового суб'єкта Російської Федерації[55][56][57].

16 березня 2014 року за рішенням Кримського парламенту був проведений референдум щодо статусу Криму[58][59]. Призначення референдуму відбулося всупереч українському законодавству[60][61], що не передбачає місцевих референдумів, а для питань щодо зміни кордонів України вимагає всеукраїнський референдум. Попри указ виконувача обов'язків Президента України О. Турчинова[62], про призупинення рішення кримського парламенту, а також попри рішення Конституційного Суду України, що визнав[63] оголошення референдуму таким, що не відповідає Конституції України, а також позицію Ради безпеки ООН[64] референдум було проведено. Так званими «міжнародними спостерігачами», яких РФ та кримські сепаратисти допустили на півострів для роботи на «референдумі», були представники ультраправих, неонацистських та комуністичних європейських партій та особи з нацистськими та неосталіністськими поглядами[65]

В умовах бойкотування референдуму кримськотатарським народом[66], присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців[67], а також фальсифікацій[68], референдум в АРК буцімто зібрав понад 1,2 млн заповнених бюлетенів (що відповідає 83,10 % загальній кількості виборців), з яких нібито 96,77 % засвідчили вибір «за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації»[69].

Проголошення анексії Криму Росією

 
Путін, Аксьонов, Константинов і Чалий підписують документ про початок тимчасової анексії Криму

18 березня 2014 року о 16:00 в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу Президент Росії Путін, прем'єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим Аксьонов, голова новоствореної «Державної Ради» самопроголошеної Республіки Крим Константинов, та представник сепаратиського керівництва Севастополя — громадянин РФ Чалий підписали так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії».

20 березня договір був ратифікований Державною думою РФ[70] (майже одноголосно — проти виступив лише Ілля Пономарьов, чотири депутати не голосували)[71], а 21 березня — Радою Федерації, і набув чинності[72]. 11 квітня відповідні зміни були внесені до конституції Росії[73].

З нагоди анексії Криму Росією прокотилася хвиля урочистих заходів, була запроваджена медаль Міністерства оборони Росії «За возвращение Крыма»[74].

У березні 2015 з'явилася інформація, що з 18 000 українських військовослужбовців 14 000 з Криму не вийшли, а також стало відомо, що списки Чорноморського флоту РФ у 2014 р. були збільшені на 9 200 осіб:[75]

Причини неспротиву з боку ЗСУ

Згідно з доповіддю міністра оборони 2014 року Ігоря Тенюха, Україна могла зібрати для захисту своєї території угрупування всього із 5 тисяч боєздатних військових.

« Їх можемо кинути в Крим, але це не вирішить проблему Криму. Ми їх там просто покладемо. А що робити з тисячами кілометрів кордону та підготовкою Росії до вторгнення? Коли зайдуть зранку з боку Чернігівської області, то до вечора вже у Києві будуть[76] »

В той же час на думку міністра оборони 2005—2007 років Анатолія Гриценка Україна мала можливість відреагувати оперативно:

« На початку вторгнення близько 100 людей захопили два приміщення в Сімферополі – Кабінет міністрів та Верховну Раду Криму. Треба було негайно провести антитерористичну операцію. Коли там було 100 чи 200 осіб, у нас були сили та засоби це зробити. Ми мали два батальйони морської піхоти та два центри спецназу військово-морських сил. Я вже не кажу про те, що тоді ще не був закритий повітряний простір, тож можна було швидко доставити на півострів перевірений і лояльний до Києва спецпідрозділ з материка[77] »

Аналогічної думки дотримується екс-прокурор АРК:

Мене ніхто не переконає, що важко було надати вказівку закрити Керченську переправу, деблокувати органи влади, вивести із розташування флот та кримські військові формування. Не було волі, а, може, було й щось більш кримінальне[77]

Політологи відзначають також брак легітимності української влади на тому етапі, а також численні випадки підкупів російськими офіцерами своїх українських колег, особливо з частин негайного реагування, наслідком якої стала висока лояльність правоохоронних органів Криму до окупантів та дистанціювання від Києва.[77]

Наслідки

Заступник міністра закордонних справ України Данило Лубківський:

« У Крим Росія занесла цензуру, як хворобу, нетерпимість до меншин, обмеження свободи слова, несправедливе правосуддя, адміністративний тиск та залякування інакодумців[78] »

Політичні наслідки для Росії

Внаслідок агресії Росії у Криму припинила діяльність Велика Вісімка (G8) — членство Росії у ній тимчасово призупинене. Цей міжнародний клуб високорозвинених економік світу знову працює у форматі G7[79].

Економічні наслідки для Росії

Очікуються економічні санкції до Росії, зокрема:

  1. поступове витіснення Росії з енергетичних ринків (головних чином європейських)[80].
  2. припинення переговорів про економічне співробітництво з Росією[81].

США та Євросоюз ввели у дію трирівневий план санкцій щодо Росії[82][83].

Приєднання Криму за перший місяць, березень 2014, коштувало російському ринку 179 млрд доларів. Ця цифра складається з відтоку капіталу в 33,5 млрд доларів, падіння капіталізації російських компаній на 82,7 млрд доларів на московській біржі і на 62,8 млрд доларів — у Лондоні.[84]

У 33,5 млрд доларів оцінює відтік капіталу з Росії за березень Центр розвитку НДУ «Вища школа економіки» (25,4 млрд доларів, витрачених в березні Банком Росії на підтримку курсу рубля, плюс позитивне сальдо рахунку поточних операцій в 8,1 млрд доларів). Більший відтік капіталу з Росії був тільки в жовтні та грудні кризового 2008 року — 54 млрд доларів і 45 млрд доларів відповідно. Ще 82,7 млрд доларів втратив російський ринок акцій. Саме на стільки за перші два тижні березня знизилася капіталізація компаній, папери яких входять в індекс ММВБ (індекс знизився на 14,35 %), підрахували експерти УК «Альфа-Капітал». Індекс RDX, в який входять на Лондонській біржі розписки російських компаній, просів за цей же час майже на 13 %, що в перекладі на гроші означає втрату в 62,8 млрд доларів, випливає з розрахунків «Альфа-Капіталу».

Економічні наслідки для Криму

Окупація мала серйозні економічні наслідки для України, для Росії і для самого Криму. Найбільш серйозним наслідком для Криму стали проблеми із забезпеченням водою та електроенергією.

Відтік населення з Криму

Станом на 07.05.2014 з Криму на материкову Україну виїхали (не враховуючи військових) 7723 осіб[85] Це також визнали і міжнародні інституції, зокрема, Агентство ООН у справах біженців, яке оцінило кількість внутрішньо переселених осіб у 10 тисяч, більшість з яких — кримські татари, а третина — діти[86].

Реакція ринків

Приєднання Криму за перший місяць, березень 2014, коштувало російському ринку 179 млрд доларів. Ця цифра складається з відтоку капіталу в 33,5 млрд доларів, падіння капіталізації російських компаній на 82,7 млрд доларів на московській біржі і на 62,8 млрд доларів — у Лондоні[87].

У 33,5 млрд доларів оцінює відтік капіталу з Росії за березень Центр розвитку НДУ «Вища школа економіки» (25,4 млрд доларів, витрачених в березні Банком Росії на підтримку курсу рубля, плюс позитивне сальдо рахунку поточних операцій в 8,1 млрд доларів). Більший відтік капіталу з Росії був тільки в жовтні та грудні кризового 2008 року — 54 млрд доларів і 45 млрд доларів відповідно.

Ще 82,7 млрд доларів втратив російський ринок акцій. Саме на стільки за перші два тижні березня знизилася капіталізація компаній, папери яких входять в індекс ММВБ (індекс знизився на 14,35 %), підрахували експерти УК «Альфа-Капітал».

Індекс RDX, в який входять на Лондонській біржі розписки російських компаній, просів за цей же час майже на 13 %, що в перекладі на гроші означає втрату в 62,8 млрд доларів, випливає з розрахунків «Альфа-Капіталу».

Доля кримськотатарського народу

Кримськотатарський народ послідовно виступав за збереження територіальної цілісності України і проти анексії Криму Росією. У районах гуртовного проживання кримських татар т.з. референдум не відбувся взагалі.[джерело?] «Кількість кримських татар, які взяли російські паспорти, можна перерахувати на пальцях. Крим окуповано й ми цього не сприймаємо», — прокоментував ситуацію Мустафа Джемілєв.[джерело?] Кримськотатарська діаспора, а також Кримські татари заявили про невизнання російської окупації Криму[88][89]. У відповідь Росія заборонила в'їзд кримськотатарським лідерам М. Джемільову та Р. Чубарову. Згідно з даними правозахисників станом на лютий 2015 з 300 тисяч кримськотатарського населення близько 10 тисяч на сьогоднішній день змушені були покинути Крим[90].

Наслідки для заповідних територій

Судові позови України проти Росії

Україна подала багато позовів проти Росії до міжнародних судів. 9 травня 2018 року суд у Гаазі присудив Росії виплатити Україні 159 млн доларів компенсації за конфісковане майно і збитки української сторони через анексію Криму.[91]

Щонайменше 5 позовів проти Російської Федерації було подано українськими компаніями відповідно до положень Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації «Про сприяння та взаємний захист інвестицій» та три в рамках Енергетичної Хартії[92]. Зокрема, Постійна палата третейського суду Гаазі по справі НАК Нафтогаз України проти Російської Федерації[93] визнала свою юрисдикцію та визнала порушення РФ Угоди «Про сприяння та взаємний захист інвестицій»[94].

Приналежність Криму на картах

Періодично набувають розголосу події щодо приналежності Криму на картах. Нью Йорк Таймс у листопаді 2017 року назвав територію Криму спірною, чим викликав реакцію користувачів мережі і заяв МЗС.[95][96]

Війна на сході України

Паралельно відкритій військовій агресії в Криму, російські спецслужби, за допомогою місцевих колаборантів, агентів впливу та проросійських терористів, упродовж лютого-березня 2014 організовують сепаратистські мітинги, захоплення із застосуванням зброї деяких ОДА та РДА за участю російських громадян з Бєлгородської області й Москви та масові безлади, які 13-14 березня призвели до людських жертв та масових шпиталізацій проукраїнських мітингарів з важкими фізичними та психічними травмами в Донецьку та Харкові. Українські силовики на контрольованих ними ділянках провели спецоперації перекриття кордону з Росією, щоб не допустити провокаторів. Також СБУ неодноразово заявляло про затримання російських спецпризначенців-диверсантів та оприлюднило інформацію про спроби Росії заполонити східні області диверсійними групами для вчинення терактів.

Реакція

ООН

  • Рада Безпеки ООН висловила підтримку територіальної цілісності України і нагадала Росії про виконання міжнародних зобов'язань, у тому числі, і Будапештського меморандуму підписаного Росією у 1994 році[97].
 
Мапа, що показує результати голосування за Резолюцію:
   За
   Проти
   Утрималися
   Відсутні
   Крим

ОБСЄ

 
Телефонна розмова Президента США Обами з Путіним. 1 березня 2014

2 липня 2014 року була ухвалена Бакінська декларація, якою Парламентська Асамблея ОБСЄ засудила військову агресію Росії проти України:[101]

« Парламентська асамблея ОБСЄ

10. засуджує очевидне, грубе і невиправлене порушення Гельсінських принципів Російською Федерацією по відношенню до України, в тому числі особливо кричуще порушення суверенітету й територіальної цілісності цієї країни;
11. засуджує окупацію території України;
12. вважає такі дії, включно з військовою агресією й різними формами примусу, що направлені на утиски властивих суверенітету України прав на догоду власним інтересам Російкої Федерації, неспровокованими і заснованими на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах.

»

Євросоюз

НАТО

  • 5 березня Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен після засідання Ради НАТО-РФ повідомив, що НАТО вирішило вжити невідкладних заходів щодо призупинення практичної військової співпраці із Росією: припинити планування спільної місії із Росією — морський супровід американського корабля з хімічною зброєю; не проводити ніяких зустрічей із Росією на цивільному та військовому рівні; переглянути співробітництво НАТО—Росія. В той же час НАТО інтенсифікуватиме партнерство з Україною[106].
  • 6 березня уряд Канади в рамках розриву співпраці між НАТО та Російською Федерацією ухвалив рішення щодо висилки дев'яти російських військовослужбовців разом із сім'ями з країни протягом 24 годин. Основною причиною називається політика Росії у відношенні України та Криму.[107] На ранок суботи (8 березня) їх в Канаді вже не було.

Країни, що підтримали Україну

 
Реакція світового співтовариства на Кримську кризу
   Заклики до мирного врегулювання конфлікту
   Підтримка територіальної цілісності України
   Засудження дій Росії
   Засудження військової інтервенції Росії
   Підтримка дій Росії та/або засудження дій українського уряду
   «Визнання інтересів усіх сторін конфлікту»
   Україна
   Росія
   Позиція не визначена
  •   Президент Білорусі Олександр Лукашенко висловився на підтримку територіальної цілісності України[108]. Проте сам він визнає де-факто чи де-юре Крим російською територією, аргументуючи це виною українських політиків, що вивели звідти українських військовослужбовців: «Ви цими діями просто здали Крим Росії.» — цитата О. Лукашенка в інтерв'ю С. Шустеру.
  •   МЗС Литви наголосило на неприпустимості зовнішнього втручання у політичну кризу в Україні, назвало захоплення адміністративних будівель у Криму провокацією та закликало Росію відмежуватися від сепаратистських закликів у Криму[109]. Литовське МЗС також викликали посла Росії у Литві Олександра Удальцова, щоб висловити стурбованість ситуацією в Україні[110].
  •   Канцлер Німеччини Ангела Меркель висловила занепокоєння ситуацією, що склалася в Криму. За словами радника Меркель, вона наголосила на необхідності «утриматися від кроків, які б ставили під питання єдність України», крім того Канцлер мала телефонну розмову з Президентом Росії Володимиром Путіним, котрий повідомив, що поважає територіальну цілісність України[111].
  •   Президент Сербії Томислав Николич підтримує сербських добровольців на боці сепаратистів.[джерело?]
  •   Президент США Барак Обама застеріг Росію від військового втручання на територію України, зазначивши, що «будь-яке порушення суверенітету України та територіальної цілісності буде глибокою дестабілізацією, що не є в інтересах України, Росії чи Європи», та повідомивши про можливу відплату «за будь-яке військове втручання в Україні»[112].
  •   Директор ЦРУ Джон Бреннан 3 березня 2014 повідомив[113], що військова присутність Росії, включно з військовими, які проникли на територію Криму останніми днями, не перевищує дозволеної чисельності військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації на території України — 25 тисяч осіб, відповідно до Додатку № 2 Угоди між Україною і Російською Федерацією «Про параметри поділу Чорноморського флоту» від 28.05.97., тому спецслужбам важко дати обґрунтоване підтвердження порушення Росією договору, як це було попередньо заявлено представниками Адміністрації, тим більше маючи в Києві лише 2-3 працівників ЦРУ.
  •   Посол США в Раді безпеки ООН Саманта Пауер заявила, що російська інтервенція в Криму не має юридичних підстав і повинна бути припинена.[114] Вона зазначила, що американська сторона пропонує направити міжнародних спостерігачів від ООН та ОБСЄ в Україну, і пропонує Росії активно брати участь в обох структурах.[114] Водночас посол Великої Британії в Раді безпеки ООН Марк Лайл Ґрант повідомив, що його країна засуджує будь-які акти агресії проти України.[114]
  •   в липні 2018 перед зустріччю президенті США і Росії Дональда Трампа та Володимира Путіна в Гельсінкі, американський президент допускав висловлювання, які свідчили про можливість перегляду в майбутньому політики США щодо невизнання спроби анексії Криму.
  •   25 липня 2018 року, через десять днів після зустрічі президентів Держдепартаментом оприлюднена Кримська декларація (англ. Crimea Declaration) — документ у формі заяви для преси державного секретаря Сполучених Штатів Америки Майкла Помпео, в якому підтверджується невизнання анексії півострова Росією та проголошується довгострокова політика щодо відмови визнання її претензій на територію, захоплену силою всупереч міжнародному праву.[115].
  •   Американські військові готові підтримати своїх союзників у Європі і надати підтримку Україні, цим самим США посилають чіткий сигнал Росії про те, що готові відповісти на загрозу — заявив 8 березня 2014 року глава Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Мартін Демпсі[116].
  •   Увечері 8 березня Держсекретар США Джон Керрі по терміновому телефону заявив міністрові закордонних справ РФ Сергію Лаврову, що у разі продовження російської інвазії в Криму дипломатичні відносини між США і російською стороною будуть неможливі[117].
  •   МЗС Туреччини 27 лютого виступило з заявою, у якій висловилося у необхідності знаходження шляхів подолання кризи у рамках територіальної цілісності та конституційного ладу в Україні[118]. Задля сприяння стабілізації у Криму 1 березня автономію має намір відвідати Міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу[119]. 6 березня 2014 року МЗС Туреччини охарактеризувало можливий референдум в Криму як «небезпечний та неправильний крок».
  •       Міністри закордонних справ Франції Лоран Фабіус, Польщі Радослав Сікорський та Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр оприлюднили спільну заяву щодо подій у Криму[120]:
« Ми вкрай занепокоєні нестабільною ситуацією в Криму. Потрібно зробити все для зниження напруженості та розвитку діалогу між сторонами. Ми підтримуємо територіальну цілісність країни. Ми закликаємо всі сторони в Україні утримуватися від будь-яких дій, які могли б поставити під сумнів цю територіальну цілісність[121]. »
  •   Прем'єр-міністр Швеції Фредрік Райнфельдт 2 березня в інтерв'ю Шведському радіо заявив: «Можна зрозуміти, що Росія діє через турботу про російську меншину в Криму та східній Україні, але не можна зрозуміти способу, яким вони це роблять. Звичайно, є методи проведення переговорів з українським урядом для заспокоєння ситуації.»[122] Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт назвав ситуацію у Криму тривожною та наголосив, що Росія зобов'язана вивести свої війська до узгоджених місць їхньої дислокації[123].

Країни, що підтримали Росію

Декілька держав зробило заяви щодо визнання Криму частиною РФ:

Санкції

6 березня 2014 року був прийнятий перший етап санкцій, який містив призупинення переговорного процесу Євросоюзу і Росії про пом'якшення візового режиму та нової угоди про партнерство, крім того, під санкції підпадала група можновладців. Також був призупинений процес підготовки до майбутнього саміту G8, в якому мала брати участь Росія.

У 2018 році Держдеп США опублікував Кримську декларацію, згідно з якою Сполучені Штати не визнають Крим частиною Росії. Міністерства закордонних справ Чехії Та Норвегії офіційно підтримали декларацію державного секретаря США Майка Помпео щодо Криму і також заявили про визнання незаконності анексії півострова Росією. Уряд Канади також засудив анексію півострова Крим, відкриття мосту через Керченську протоку в травні 2018 року та закликав звільнити українських політв'язнів[130][131][132]


Представник Великої Британії в ООН Марк Лайл Ґрант підтвердив, що Рада Безпеки ООН збирається 1 березня 2014 р. о 21.00 на екстрене засідання для обговорення ситуації в Україні.[133]Сполучені штати Америки розглядають питання про відповідальність Росії за використання Збройних сил РФ на території України.[134] Американський сенатор Джон МакКейн зазначив, що Президент Росії Володимир Путін, здається, хоче повернення «холодної війни».[135]

2 березня посли США, Канади і Британії покинули Росію, після введення її військ в Україну[136].

Польська інтелігенція написала листа прем'єр-міністру Дональду Туску із закликом не залишати українців перед загрозою військового вторгнення з Росії[137].

3 березня о 22.00 по київському часу відбулося друге екстрене скликання Ради безпеки ООН для розгляду ситуації в Україні.[138]

Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр заявив 4 березня 2014 р. після зустрічі у Женеві з главою МЗС Росії Сергієм Лавровим та генсеком ООН Пан Гі Муном, що Росія має погодитись до четверга (6 березня) на створення міжнародної групи урегулювання кризи в Криму, інакше на саміті ЄС може бути ухвалене рішення проти Росії.[139]

Адміністрація США має намір запровадити набір економічних санкції проти Росії до кінця тижня (до 8 березня 2014р).[140]

Колишній держсекретар США Гілларі Клінтон порівняла дії російської влади щодо України з агресивною поведінкою нацистської Німеччини напередодні Другої світової війни[141].

Прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер оголосив 4 березня про призупинення військово-технічного співробітництва з Росією.[142]

5 березня 2014 р. місія ОБСЄ в Україні розпочала свою роботу у Криму й провела зустрічі із представниками місцевих громад Криму та із представниками кримського парламенту.[143] Секретар Ради національної безпеки й оборони (РНБО) Андрій Парубій зазначив, що Росія намагається передислокувати свої війська в Криму, щоб місія ОБСЄ не зафіксувала їхньої присутності.[144]

За підсумками свого візиту до Києва і Криму верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин Астрід Торс зробила 7 березня 2014 р. заяву, що наявна ситуація на кримському півострові несе загрозу безпеці і життю місцевих кримськотатарських та українських громад. Водночас вона не виявила жодних доказів порушень або загроз для прав російськомовних громадян.[145]

Професор міжнародного права Штефан Тальмон з Університету Бонна разом з колегами з Німеччини довели, що вторгнення Росії в Україну є порушенням норм міжнародного права i що проголошення незалежності Криму від України з точки зору міжнародного права буде невизнаним.[146]

Росія

  Зовнішні відеофайли
  Офіційна Росія вустами свого штатного пропагандиста Дмитра Кисельова погрожує США ядерною зброєю, канал «Росія», 16 березня 2014[147]

2 березня в Москві на мітинг на підтримку війни з Україною збирали бюджетників[148]. Одночасно[149] біля Міністерства оборони та на Манежній площі москвичі організували мітинги проти війни, які завершились масовими арештами[150].

Російська інтелігенція у своїх оцінках російської агресії проти України розділилась на два табори. Як прихильники, так і противники цих дій висловили свою позицію прилюдно — у формі відкритих листів, інтерв'ю, статей у пресі, участі у вуличних маршах тощо[джерело?].

Міністерство культури Російської Федерації опублікувало заяву діячів культури в підтримку дій президента РФ в Україні та Криму[151][152][153].

Частина російських кінематографістів-членів Союзу кінематографістів і професійних кінематографічних організацій та об'єднань Росії відповіла на звернення українських колег словами підтримки і запевненнями, що вони не підтримують офіційну пропаганду Кремля, яку поширюють провладні ЗМІ. На момент відправлення листа було зібрано 169 підписів. Пізніше до звернення приєдналися ще кілька десятків кінематографістів, і загальна кількість підписів перевалила за 200[154].

Російські рок-музиканти Борис Гребенщиков, В'ячеслав Бутусов і Юрій Шевчук, а також Максим Леонідов виступили проти війни між Росією і Україною. Їх відеозвернення оприлюднив 5 березня український телеканал «1+1»[155].

15 березня 2014& року в Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі та Самарі пройшли «Марші миру», на яких активісти виступають проти намагання Путіна розв'язати війну Росії проти України. У Москві на Марш миру зібралося, за різними оцінками, десятки тисяч мітингувальників[156].

17 квітня 2014 року президент Росії Володимир Путін вперше публічно визнав, що в подіях в Криму брали участь російські військові:[157]

« … за спиною сил самооборони Криму звичайно стали наші військовослужбовці. Вони діяли дуже коректно, але рішуче і професійно … »

18 квітня 2014 року Громадська палата Російської Федерації запропонувала запровадити санкції щодо українських державних і громадських діячів, у чиїх закликах нібито присутня дискримінація російськомовних. Також у палаті засудили «масові порушення прав особи і злочинні насильницькі дії» з боку уряду України щодо протестуючих на півдні та сході України та направити факти цих порушень до комісії ООН з прав людини, Міжнародного суду ООН, ОБСЄ та міжнародних правозахисних організацій[158].

Аналітика та оцінки

На початку лютого 2014 року колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов заявив, що Путін має кілька варіантів можливого встановлення контролю над Україною (від управління Україною через свою людину до розколу України та від'єднання від неї деяких регіонів) і для цього може використати тонкі засоби впливу, наприклад, через українських політиків. Під час протестних акцій Євромайдану можливість розколу України пов'язували з планами президента Росії В. Путіна, який як альтернативу Януковичу розглядав В. Медведчука або ж А. Клюєва. За словами Ілларіонова, Кремль розглядав 4 сценарії втручання:[159][160]

  1. Повний контроль над Україною через особу, яка користується довірою в Україні (цей варіант став малоймовірним);
  2. Федералізація або конфедералізація України, мета якої — контроль над Східною та Південною Україною;
  3. Контроль над деякими регіонами України;
  4. Контроль над Кримом або Севастополем.

При цьому, за словами Ілларіонова, говорилось про те, що це історичний шанс на «возз'єднання Росії», який може закритися через кілька тижнів, тому відкладати ухвалу питання не можна.[160]

За словами в.о. генпрокурора України Олега Махніцького, нинішній сценарій розвитку подій в Україні Росія готувала заздалегідь, і протягом останніх років в СБУ працювали співробітники російських спецслужб.[161]

Чутки про підготовлення військової операції з'явилися задовго до Олімпіади в Сочі: за інформацією Financial Times працівники російського МЗС стверджували, що варіант використання військової сили проти України розглядано й раніше, але остаточну ухвалу винесено в останні дні[162][163].

28 лютого 2014 року Андрій Ілларіонов зазаначив, що метою російських диверсійних дій є дестабілізація політичної ситуації в Україні та отримання приводу для подальшого розгортання військової агресії на східні та південні регіони України. Він зазначив: «Перше завдання — показати Україну в очах росіян та світу як територію хаосу, беззаконня та відсутності правового порядку, для того, щоб підтвердити заяви МЗС Росії. Для того, щоб показати, що Україна не відбулася як держава».[164]

В кінці лютого — на початку березня 2014 року озвучувалися оцінки, що однією з причин вторгнення Росії до Криму був проект «Південний потік». В одній з найекономніших версій мав би пройти через Крим, в нього могли додатися ресурси газу з родовищ, розташованих навколо Криму.[165][166]

1 березня 2014 року експерт Московської Гельсінської групи Андрій Юров зазначив, що постанова Ради Федерації, яка дозволяє президенту РФ використовувати війська на території України, приймалася на підставі непідтвердженої інформації про «жертви» серед громадян Росії в Криму.[167]

На думку верховного головнокомандувача об'єднаними збройними силами НАТО в Європі, генерала Філіпа Брідлав Росія використовує механізм створення зони «замороженого конфлікту» для того, щоб не допустити ту чи іншу країну на сході Європи до зближення із Заходом. Він зокрема зазначив, що внаслідок окупації Криму Росією, альянс уже не сприймає її як партнера:[168]

« Ми були на етапі, коли намагалися зробити з Росії партнера. Але нині очевидно, що Росія поводиться радше як противник, аніж як партнер. »

За словами російського опозиційного політика Бориса Нємцова, захоплення Криму стане прикладом для російських сепаратистів, при падінні ціни на нафту для фінансово сильних регіонів, які цілком можуть прожити без федерального центру, приклад Криму стане надихаючим[80].

Впливовий український журналіст та аналітик Віталій Портников проводить паралель анексії Криму з анексією у 1940 році Литви, Латвії та Естонії, і звертає увагу, що саме анексія Балтійських держав врешті-решт призвела у 19901991 роках до розпаду СРСР[169].

В мистецтві

У зв'язку з російською анексією Криму українська поетеса Анастасія Дмитрук написала вірш «Ніколи ми не будемо братами…» рос. Никогда мы не будем братьями…. Вірш був покладений на мелодію литовськими музикантами, викладений в Інтернет і за два тижні набрав більше мільйона переглядів.[170][171]

Див. також

Примітки

  1. Росіяни затопили четвертий корабель у Криму. Українська правда. 13 березня 2014. Процитовано 21 березня 2014. 
  2. Безслідно й без слідства: як у Криму зникли два учасники Майдану. Крим Реалії. 11 Листопада 2015. 
  3. Україна ніколи не визнає анексію Криму Росією – Яценюк. УНІАН (uk). Процитовано 2018-02-03. 
  4. Генассамблея ООН приняла резолюцию в поддержку территориальной целостности Украины. // ИТАР-ТАСС. 2014-03-27. 
  5. ПАСЕ осудила Россию за присоединение Крыма. Interfax.ru (ru-RU). 2014-04-09. Процитовано 2018-02-03. 
  6. ПАСЕ приняла резолюцию с осуждением аннексии Крыма Россией. www.unian.net. 2014-04-09. 
  7. ПАСЕ: Россия должна вывести войска из Крыма. rbc.ru. 2014-04-09. Архів оригіналу за 2014-10-06. Процитовано 2014-04-11. 
  8. а б Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок ОБСЄ не вказаний текст
  9. Пятрас Вайтекунас: «Кровь на Майдане – начало агрессии президента Путина. Крым без крови – успех для Украины».— Інтерв'ю́ Пятраса Вайтєкунаса – посла Литви в Україні у 2010-2014 роках, колишннього міністра закордонних справ Литви Юрію Бутусову, головному редакторові сайту Цензор.нет 22.02.18 08:00
  10. Крымский «Гоблин» проговорился : [арх. 07.08.2014] : [рос.] / Олесь Черемшина // Главком. — 2014. — 4 августа.
  11. Новини - Динаміка ставлення населення України до Росії та населення Росії до України, яких відносин з Росією хотіли б українці. www.kiis.com.ua. Процитовано 2018-02-03. 
  12. У Криму відключили від інтернету єдиний кримськотатарський телеканал // Українська правда. — 2014. — 8 берез.
  13. 29 квітня 1918 р. до 6-ої години вечора в Севастополі на лінкорах, крейсерах, деяких есмінцях були спущені червоні прапори та підняті українські.
  14. http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/04/2/142216/ Як українська армія захопила Крим. Квітень 1918 року — Українська Правда (укр.)
  15. http://www.istpravda.com.ua/digest/2015/09/28/148562/ Економічна блокада Криму в 1918 році. Як це робили в Гетьманаті — Українська Правда (укр.)
  16. http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/04/2/142216/ Як українська армія захопила Крим. Квітень 1918 року — Українська Правда (укр.)
  17. Н. Стариков, Д. Беляев. «Россия. Крым. История». Стр. 153 (рос.)
  18. http://www.sobytiya.com.ua/articles/item/красный-террор-в-крыму-часть-ii-террор-1920-1921-годов.html Красный террор в Крыму. Часть II: Террор 1920—1921 годов — Еженедельник «События» (рос.)
  19. http://maidan.org.ua/arch/krym/1287608017.html А. Э. Шемьи-заде. Крымская АССР — национально-территориальная автономия (рос.)
  20. Михаил Николаевич Губогло, Светлана Михайловна Червонная. Крымскотатарское национальное движение: Документы, материалы, хроника. Российская академия наук, Центр по изучению межнациональных отношений, Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая, 1992. Стр. 72 (рос.)
  21. http://podpricelom.com.ua/analyze/crimean-assr-autonomy-crimean-tatars.html Крымская АССР — автономия крымских татар? (рос.)
  22. Олександр Задорожній. Анексія Криму — міжнародний злочин: Монографія (укр.) (стор. 25, 29)
  23. http://www.radiosvoboda.org/content/article/942635.html Подія тижня в історії України: «Приєднання Криму до Російської імперії» — Радіо Свобода (укр.)
  24. http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/10/38319/ Холодна війна за Крим. Як ділили флот у 1990-х — Українська правда (укр.)
  25. http://24tv.ua/ru/den_v_istorii_konflikt_za_ostrov_tuzla__rf_vpervie_popitalas_zahvatit_krimskuyu_zemlyu_n490789 День в истории. Конфликт за остров Тузла — РФ впервые попыталась захватить крымскую землю — Телеканал новин «24» (рос.)
  26. Олександр Задорожній. Анексія Криму — міжнародний злочин: Монографія (укр.) (стор. 168, 175)
  27. http://espreso.tv/article/2015/03/16/rokovyny_putinskoho_anshlyusu_krymu_yak_ce_bulo Роковини путінського аншлюсу Криму: Як це було
  28. http://expres.ua/digest/2014/04/23/105383-medal-povernennya-krymu-perekreslyla-usyu-brehnyu-kremlya Як медаль «За повернення Криму» перекреслила усю брехню Кремля
  29. Илья Пономарев назвал двух кураторов захвата Крыма Россией
  30. у Севастополі мітингувальники обрали нового мера — росіянина, і відмовилися платити податки Києву. Архів оригіналу за 13 квітень 2014. Процитовано 12 квітень 2014. 
  31. «Кримський фронт» і «казакі» блокують Верховну Раду Криму з вимогою незалежності АРК
  32. У Сімферополі невідомі бойовики захопили парламент та уряд Криму і вивісили над ними прапор РФ
  33. Депутати ВР Криму призначили референдум щодо статусу автономії
  34. http://espreso.tv/article/2015/03/16/rokovyny_putinskoho_anshlyusu_krymu_yak_ce_bulo Роковини путінського аншлюсу Криму: Як це було
  35. Чуркін: Дії РФ легітимні - Янукович звернувся до Путіна із проханням задіяти війська. Укрінформ. 3 березня 2014. Архів оригіналу за 12 березень 2014. Процитовано 5 березня 2014. 
  36. Янукович закликав Путіна застосувати збройні сили РФ проти України. ТВi. 3 березня 2014. Процитовано 5 березня 2014. 
  37. Янукович підтвердив, що просив Путіна використати війська в Україні. Радіо Свобода. 2 квітня 2014. Процитовано 2 квітня 2014. 
  38. Янукович не имел прав просить Путина ввести войска в Украину – МИД Украины. В Украине. Политика. АиФ Украина. aif.ua. Процитовано 2015-2-17. 
  39. «Він (Янукович) попросив вивезти його до Росії, що ми і зробили», — сказав Путін.
  40. Згідно Ст.8 п.2. Закону про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України: Рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України… підлягає схваленню Верховною Радою України
  41. Мет Бабяк: Російський інсайдер каже, що Путін відкрито планував напад на Україну від 2003 року (англ.)
  42. Британський дипломат каже, що Україна є пробним майданчиком Путіна в його планах відродження Російської імперії. Charles Crawford: The Telegraph, 15.04.2014 (англ.)
  43. Агенція Блумберг: Україна каже, російський напад означає війну (англ.)
  44. Путін оголосив війну. The Wall Street Journal, 2 березня 2014 (англ.)
  45. Іларіонов: Російські військові планували напад на Україну не менш ніж 11 років
  46. Рішення ВР Криму про референдум та відставку уряду сфальсифіковані — ЗМІ, Українська правда, 01.03.2014
  47. Турчинов підписав указ про незаконне призначення Аксьонова, Українська правда, 01.03.2014
  48. Партія «Російська єдність», яку він представляє, на виборах до парламенту Криму отримала лише 4 % голосів і 3 депутатських крісла
  49. а б Путін оголосив Україні війну
  50. Російські десантники у формі «Беркута» захоплювали Крим, дехто тепер на Донбасі, 3 вересня 2014, УП
  51. Крым, Донбасс, Порошенко: какие прогнозы оправдались после Евромайдана - BBC Ukrainian. bbc.co.uk. Процитовано 2015-2-17. 
  52. Командующего ЧФ РФ обвиняют в захвате Крыма, — прокурор, 01.10.2016
  53. Впервые названы подразделения Вооруженных сил РФ, аннексировавших Крым, 01 жовтня 2016 — 18:12
  54. Военная прокуратура Украины обнародовала список российских подразделений, оккупировавших Крым, 02.10.2016
  55. Спикер: возврат Крыма в состав Украины на прежних условиях невозможен. // РИА Новости. 2014-03-11. Процитовано 2014-03-16. 
  56. ЦИК РФ направит восемь представителей регионов на референдум по статусу Крыма. // ИТАР-ТАСС. 2014-03-11. Процитовано 2014-03-16. 
  57. Парламент Крыма принял Декларацию о независимости АРК и г. Севастополя. // Пресс-центр Верховного Совета Автономной республики Крым. 2014-03-11. Процитовано 2014-03-16. 
  58. Українська правда: Маріонеткова Рада Криму призначила референдум про входження в РФ на 16 березня
  59. Референдум о статусе Крыма назначен на 16 марта — РИА Новости (6 березня 2014)
  60. ЦВК наголошує, що місцевий референдум в Криму неможливий — Українська правда (3 березня 2014)
  61. Мінюст дав оцінку рішенням про референдуми у Криму та Донецьку: нелегітимні
  62. Турчинов офіційно зупинив «референдум» Криму. КС уже взявся за подання
  63. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями виконувача обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» (справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим) (Справа № 1-13/2014) від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014. Архів оригіналу за 14 березень 2014. Процитовано 7 квітень 2014. 
  64. Радбез ООН не визнає «референдум» у Криму
  65. Анексію Криму підтримали європейські неонацисти та комуністи (документ)
  66. Кримські татари бойкотували «референдум». Архів оригіналу за 8 квітень 2014. Процитовано 7 квітень 2014. 
  67. У Криму зосереджено до 30 тисяч російських військових ZN.UA, 7 березня 2014.
  68. Голова Центрвиборчкому Курултаю: «референдум» фальсифікований Радіо свобода, 16 березня 2014 р.
  69. По итоговым данным, за воссоединение с РФ проголосовали 96,77 % принявших участие в референдуме жителей Крыма — Малышев
  70. Держдума проголосувала за анексію Криму / 5 канал, 20 березня 2014, 15:56
  71. У депутата Госдумы, проголосовавшего против аннексии Крыма, начались проблемы (рос.)
  72. Рада Федерації одностайно «включила» Крим і Севастополь в РФ / УП, 21 березня 2014, 11:08
  73. Республика Крым и Севастополь включены в перечень субъектов РФ в Конституции России
  74. Эксперты назвали 12 фактов, как медаль «За возвращение Крыма» подставила РФ. 21.04.2014. Процитовано 22.04.2014. 
  75. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 березень 2016. Процитовано 31 грудень 2018. 
  76. Стенограма РНБО: Україна могла зібрати для захисту лише 5 тисяч солдатів
  77. а б в Крим здали, а не захопили — чи буде суд?
  78. Росія принесла в Крим, як хворобу, цензуру, залякування та ксенофобію — МЗС
  79. Меркель заявила, що G8 більше не існує. ТСН.ua (uk). 2014-03-20. Процитовано 2018-02-03. 
  80. а б Захоплення Криму стане прикладом для російських сепаратистів - Нємцов (uk). Процитовано 2018-02-03. 
  81. Американський уряд готовий застосувати санкції до Росії. ТСН.ua (uk). Процитовано 2018-02-03. 
  82. США підготували для Путіна трирівневий економічний удар | Факти. ФАКТИ. 2014-03-12. Процитовано 2018-02-03. 
  83. ЄС готовий до серйозних економічних санкцій щодо Росії, — Меркель - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2018-02-03. 
  84. Дорогой Крым: рынок заплатил $179 млрд за присоединение полуострова. Архів оригіналу за 9 квітень 2014. Процитовано 9 квітень 2014. 
  85. [1] На материковую Украину из Крыма уже выехали более 7 тысяч беженцев
  86. ООН: в Україні вже 10 тисяч внутрішніх переселенців. Третина з них — діти. Українська правда. Життя. 20.05.2014.
  87. Дорогой Крым: рынок заплатил $179 млрд за присоединение полуострова. РБК. Архів оригіналу за 2015-03-08. Процитовано 2018-02-03. 
  88. Кримськотатарська діаспора Туреччини заявляє, що ніколи не визнає анексію Криму Росією. comments.ua. Процитовано 2018-02-03. 
  89. Мустафа Джемілєв: кримські татари не визнають окупацію. VOA (uk). Процитовано 2018-02-03. 
  90. Правозахисники: Крим залишили близько 10 тисяч кримських татар. Українська правда. 25.02.2015. 
  91. СУД В ГААЗІ ПОСТАНОВИВ, ЩО РОСІЯ МАЄ ВІДШКОДУВАТИ ЗБИТКИ УКРАЇНСЬКИМ ІНВЕСТОРАМ ЗА АНЕКСІЮ КРИМУ. ТСН. 9 травня 2018. Процитовано 12 травня 2018. 
  92. Ishchenko, Viktoriia (2018-02-26). Protection of energy investments under the Russia-Ukraine bilateral investment treaty of 1998. Lex portus (uk-ua). ISSN 2524-101X. doi:10.26886/2524-101x.1.2018.3. Процитовано 2019-04-10. 
  93. NJSC Naftogaz of Ukraine (Ukraine) et al. v. The Russian Federation. 
  94. Третейський суд в Гаазі визначив, що Росія порушила угоду про захист інвестицій, експропріювавши активи Нафтогазу в Криму. www.naftogaz.com. Процитовано 2019-03-26. 
  95. Козырева, Марина. «Если я угоню машину, она тоже будет спорной?» – из крымских сетей. Крым.Реалии (ru). Процитовано 2017-11-15. 
  96. The New York Times прокоментувала карту зі “спірним” Кримом. Українська правда. Процитовано 2017-11-15. 
  97. Радбез ООН висловила підтримку територіальної цілісності України і нагадала усім, зокрема Росії, про виконання міжнародних зобов'язань. Укрінформ. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  98. а б Russia vetoes UN resolution on Crimea's future, China abstains showing Moscow's isolation Архівовано 23 June 2014[Дата не збігається] у Wayback Machine. Montreal Gazette, 7 березня 2014 р.
  99. Генасамблея ООН підтримала територіальну цілісність України Українська правда, 27 березня 2014 р.
  100. Генеральна напівпідтримка Українська правда, 27 березня 2014 р.
  101. Resolution on Clear, Gross and Uncorrected Violations of Helsinki Principles by the Russian Federation. www.oscepa.org (en). 2014-07-02. Процитовано 2018-02-03.  (російською)
  102. ЄС засуджує рішення Росії про використання військ в Україні Радіо свобода, 1 березня 2014 р.
  103. Генсек Ради Європи закликав до деескалації ситуації в Криму. Укрінформ. 1 березня 2014. Архів оригіналу за 10 березень 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  104. ЄС оприлюднив список громадян Росії та України, які потрапили під санкції Українська правда, 17 березня 2014 р.
  105. ЄС виступив із заявою у зв'язку з п'ятиріччям незаконної анексії Криму Росією
  106. ЛIГАБiзнесIнформ, 05.03.2014 21:29: НАТО приостанавливает сотрудничество с РФ и сближается с Украиной.
  107. Канада висилає російських військовослужбовців — ТБ Українська правда, 7 березня 2014 р.
  108. Дзеркало тижня: Лукашенко повідомив Кучмі про підтримку територіальної цілісності України
  109. Литва закликає Росію відсторонитися від сепаратистів у Криму. ТВi. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  110. Литва викликала посла Росії через Крим. BBC Україна. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  111. Меркель дуже занепокоєна подіями в Криму. УТР. 28 лютого 2014. Архів оригіналу за 2014-03-01. Процитовано 1 березня 2014. 
  112. Обама застерігає Росію від застосування сили в Україні. День. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  113. CIA reportedly says Russia sees treaty as justifying Ukraine moves. LA Times (англ.). 3 березня 2014. Процитовано 4 березня 2014. 
  114. а б в США хочуть направити міжнародну місію до Криму Українська правда, 1 березня 2014 р.
  115. Трамп про ймовірність визнання США анексованого Криму частиною Росії: «Подивимося» / УНІАН, 30 червня 2018
  116. Армія СШВ готова підтримати Україну
  117. Держсекретар США попередив про можливе розірвання дипломатичних стосунків з Москвою через Крим
  118. Туреччина зробила заяву щодо Криму. Високий замок. 27 лютого 2014. Архів оригіналу за 12 квітень 2016. Процитовано 1 березня 2014. 
  119. Міністр закордонний справ Туреччини завтра прилетить у Крим. Високий замок. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  120. Глави МЗС Німеччини, Польщі і Франції стурбовані ситуацією в Криму. BBC Україна. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  121. Франція, Німеччина та Польща занепокоєні ситуацією в Криму. Телеканал новин 24. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  122. Swedish PM: Russian worries 'understandable' — The Local
  123. Карл Більдт закликав Росію терміново повернути війська у Криму до місць. iPress. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  124. Afghan president Hamid Karzai backs Russia's annexation of Crimea. The Guardian. 24 March 2014. Процитовано 30 November 2014. 
  125. Visiting Russia, Fidel Castro's Son Scoffs at U.S. Sanctions Over Crimea. The Moscow Times. 
  126. Nicaragua recognizes Crimea as part of Russia. Kyiv Post. 27 March 2014. 
  127. КНДР одобрила присоединение Крыма к России. Lenta.ru. 30 December 2014.
  128. Russian Federation Council ratifies treaty on Crimea's entry to Russia. itar-tass.com. 21 March 2014
  129. а б Gunmen Seize Government Buildings in Crimea. The New York Times. 27 February 2014. Процитовано 1 March 2014. «Masked men with guns seized government buildings in the capital of Ukraine's Crimea region on Thursday, barricading themselves inside and raising the Russian flag after mysterious overnight raids that appeared to be the work of militant Russian nationalists who want this volatile Black Sea region ruled from Moscow.» 
  130. Держдеп США оприлюднив декларацію про невизнання анексії українського Криму Росією
  131. Rbc.ua. Норвегія підтримала декларацію США про невизнання анексії Криму. РБК-Украина (uk). Процитовано 2018-08-15. 
  132. Rbc.ua. Канада підтвердила невизнання анексії Криму та закликала РФ звільнити політв'язнів. РБК Новости Украины (uk). Процитовано 2018-09-27. 
  133. Радбез ООН збирається на екстрене засідання з приводу України Українська правда, 1 березня 2014 р.
  134. США розглядають питання про відповідальність РФ за військових у Криму Українська правда, 1 березня 2014 р.
  135. МакКейн: Путін, здається, хоче «холодної війни» Українська правда, 1 березня 2014 р.
  136. Посли залишили Москву
  137. Польська інтеліґенція закликала Туска не залишати Україну без допомоги
  138. http://www.pravda.com.ua/news/2014/03/3/7017357/
  139. Німеччина «примушує Росію до діалогу»: часу до четверга Українська правда, 4 березня 2014 р.
  140. Вашингтон може ввести санкції проти Росії вже до кінця тижня Українська правда, 4 березня 2014 р.
  141. BF: Hillary Clinton Compares Russia Moves To Nazi Aggression — 4.03.2014
  142. Канада оголосила про призупинення військово-технічного співробітництва з Росією Українська правда, 4 березня 2014 р.
  143. Місія ОБСЄ розпочала свою роботу в Криму Українська правда, 5 березня 2013 р.
  144. Росія намагається приховати від ОБСЄ свої війська Українська правда, 5 березня 2014 р.
  145. Українцям та татарам в Криму загрожує небезпека — комісар ОБСЄ Українська правда, 7 березня 2014 р.
  146. Німецькі юристи довели: Росія порушує міжнародне право
  147. Рупор Кремля Кисельов погрожує США ядерною зброєю. Українська правда. 16.03.2014
  148. На митинг за войну собирают бюджетников. Утро. (рос.)
  149. Москва устраивает провластный митинг в поддержку войны.
  150. На Манежной площади началась акция против войны с Украиной. Лента. 02.03.2014. (рос.)
  151. 86 російських діячів культури підтримали агресію Путіна в Україні. Список. ZIK. 12.03.2014.
  152. Російські митці підтримали дії Путіна в Криму (список). Zaxid.net.
  153. Деятели культуры России — в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму. (рос.)
  154. Союз кинематографистов и профессиональных кинематографических организаций и объединений России. Ответ российских кинематографистов украинским коллегам. (рос.)
  155. Письмо кинематографистов, обращение Бутусова, новая песня БГ. Как российская культура протестует против ввода войск в Украину. «Дождь». (рос.)
  156. По всій Росії проходять тисячні акції на підтримку України. Українська правда. 15.03.2014.
  157. Путін вперше визнав, що «зелені чоловічки» — його військові. Українська правда. 17.04.2014.
  158. У Росії пропонують запровадити санкції проти українців. ТВі. 18.04.2014.
  159. Кремль рассматривает 4 сценария по отношению к Украине - экс-советник Путина. www.unian.net (ru). Процитовано 2019-05-16. 
  160. а б Путин принял решение расколоть Украину. Архів оригіналу за 6 березень 2014. Процитовано 16 травень 2019. 
  161. Кримський сценарій Росія планувала заздалегідь, — Махніцький
  162. Эксперты по России утверждают, что военный маневр готовился давно
  163. Эксперты по России считают операцию «Крым» заготовкой ФСБ
  164. Ілларіонов: Росія провокує максимально жорстку реакцію української влади. espreso.tv. Процитовано 2019-05-16. 
  165. Газовые подтексты кризиса в Крыму // Центр глобалістики «Стратегія», 27 лютого 2014 року.
  166. Григорий Семенов: Люди гибнут за… метан. — 11.03.2014
  167. Держдума вирішила вводити війська до Росії на підставі неправдивої інформації. Українська правда. 01.03.2014.
  168. Росії вигідно створювати зони «заморожених конфліктів» — генерал НАТО Радіо Свобода, 23 березня 2013 р.
  169. Виталий Портников Архівовано 25 June 2014[Дата не збігається] у Wayback Machine.. Крымский прецедент: Путин повторяет ошибку Сталина. Путин имеет все шансы повторить судьбу другого территориального неудачника, Иосифа Сталина // Авторские колонки — Главред. 13 мая, 11:54
  170. Ніколи ми не будемо братами (пісня) (російською). 3 квітня 2014. 
  171. Анастасія Дмитрук: «Ніколи ми не будемо братами». Текст пісні. 

Джерела

Посилання