Терор (лат. terror — страх, жах) — неприховане насилля представників влади з використанням державного апарату проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про опір. Іншими словами, терор — насилля з боку наділеного владними повноваженнями («сильніших»). З точки зору сучасної соціології, терор — це завжди централізована політика, що має на меті соціальну реконструкцію підвладного населення.

Терор

Історичні аспектиРедагувати

Вперше системний політичний терор було розгорнуто якобинцями під час Великої французької революції. Прямими їхніми ідеологічними нащадками були більшовики, які розгорнули «червоний терор» з метою придушення політичної опозиції і поширення більшовицької влади за межі захоплених ними Петербургу і Москви. Жертви владного терору обчислюються багатьма тисячами і навіть мільйонами людей. Відомий дослідник Великої французької революції французький історик Огюстен Кошен зробив висновок про демократію як про владу «малого народу» і про терор як про неминучий атрибут демократії. Через засадничу дихотомію в умовах представницької демократії між реальністю політичних відносин і фасматогорією представництва у владі, котра підтримується продуманими компаніями спланованого формування громадської думки правлячою меншиною. Спочатку у Франції це робилося через масонські ложі, а потім через партії. А збої у цій системі, для збереження влади правлячою меншиною, виправляються винятково вже крайнім засобом — терором. Про що свідчила зокрема і політична історія Франції ХІХ ст.[1][2].

Подібні висновки про терор зробив й український академік Ігор Шафаревич досліджуючи наслідки Лютневої революції та жовтневого перевороту 1917 року в Росії.[3]

Терор, державний тероризм і тероризмРедагувати

Необхідно розрізняти три споріднених, але різних поняття — терор, державний тероризм і тероризм.

Терор — це законодавчо або судово виправдані насильницькі дії з боку влади проти окремих політичних або класових угрупувань, або народу в цілому з метою придушення спроб спротиву опозиції, або всього загалу шляхом формування відчуття жаху. Вперше системний політичний терор було розгорнуто якобинцями під час Французької революції.

Державний тероризм — це терор з боку влади, що не має законодавчого або судового забезпечення, та може практикуватись державними силовими структурами як всередині держави (проти внутрішніх ворогів), так і за її кордонами — аж до проведення спеціальних операцій проти інших держав. На відміну від терору (при застосуванні всередині держави) або війни (при застосуванні проти інших держав) участь або мета участі державних силових структур в акціях державного тероризму старанно приховується. Наймасштабніші прояви державного тероризму: бомбування території Ічкерії (Чечні) в 1994 р. літаками «невідомої держави», штурм Грозного «невідомими танковими підрозділами».[4]

Тероризм — це силові дії, які проводяться окремими політичними, соціальними або етнічними угрупуваннями проти влади, або владою проти окремих політичних, класових угрупувань, чи народу на окремих територіях. Жертвами тероризму часто виявляються випадкові суб'єкти. Наймасштабніші прояви тероризму можуть біти і у вигляди окремих подій: захоплення заручників в Будьоновську та в «Театрі на Дубровці», проведене чеченськими бойовиками, а також шляхом масового систематичного терору проти населення частини території держави та прихованої агресії тоталітарного режиму (Північна Корея, Молдова, Грузія, Україна, тощо).

Терор та авторитаризмРедагувати

Терор є одним з інструментів забезпечення особистої, авторитарної влади монарха, диктатора, або окремого угрупування, клану чи банди присутнього у владі (державній, економічній, інформаційній чи фінансовій).

Голландський політик і торговець Ніколаас Вітсен, який в 16641665 р. перебував з посольством в Московії так описує терор (виконання смертних вироків) того часу:

… руками палача были казнены примерно 120 человек, кроме тех, которые кнутом или иначе были наказаны. Одного, я видел, сожгли заживо. Это был монах, который обокрал свой монастырь, и, как русские сказали, он и [132] колдовал своим крестом. Здесь был сложен костер в виде домика из квадратно уложенных друг на друга бревен; вокруг и внутри «домика» полно соломы, примерно на два фута высоты. Страдалец влез туда наверх сам, свободно, ничем не связанный…[5]

На том же месте у двух-трех человек были отрублены руки и ноги, а затем голова. Одни потеряли руки, другие — ступни; жуткое зрелище. Ничем не связанные, они ложатся на землю и кладут голову, руки или ноги на два бревна. Затем подходит палач с маленьким топориком и отрубает сперва руки и ноги, а затем голову. Тот, кто читает приговор, это простой писец (писар), он стоит на скамье, без всякого караула и стражи.

Найперше потрібно тут зауважити що виконання смертного вироку суду не є проявом терору, яким би воно суворим не було. Хоча воно і носить у собі стримуючий чинник для інших аби їх утримати страхом від спокуси вчинити злочин. Але ураженого «цивілізованістю» голанця Ніколаса Вітсена вразив тоді, в ще глибоко середньовічній Москві, не вигляд виконання смертного вироку, а відсутність варти біля осуджених і і відсутність охорони біля виконавців тих вироків. Бо він вже очевидно не пам'ятав що середньовічною традицією судочинства було урахування і релігійних чинників; покаяння і спасіння душі осудженого. Тоді не спішили страчувати злочинця який не розумів для чого його будуть карати. Осудженим на смерть тоді дуже добре пояснювали чому і для чого, їх готували до смерті за їх злодіяння і вони вже йшли на страту усвідомлено й без страху.

Терор, який проводився якобинцями під час Французької революції. 10 червня 1794 р. Конвент за наполяганням Робесп'єра прийняв закон, відповідно до якого протягом шести тижнів Революційний трибунал щодня виносив до 50 смертних вироків.[6] І страчували французькі революціонери не кримінальних злочинців, а політичних супротивників і зазвичай не за вчинені ними державні злочини, а за ймовірність можливості вчинення ними таких злочинів. О. І. Герцен стосовно терору часів французької революції писав:

«Террор (17)93 г. был величествен в своей мрачной беспощадности; вся Европа ломилась во Францию наказать революцию; отечество действительно было в опасности. Конвент завесил на время статую свободы и поставил гильотину, стражей „прав человеческих“. Европа с ужасом смотрела на этот вулкан и отступала перед его дикой всемогущей энергией…»

До терору не раз вдавались в країнах, де при владі були комуністи та фашисти — від поодиноких вбивств до застосування сили проти окремих національних, політичних та класових угрупувань, аж до терору стосовно інших держав. Політику терору з боку СРСР та підконтрольних йому європейських комуністичних держав було застосовано до Угорщини в 1956 р., Чехословаччини в 1968 р., Польщі в 1981 р.

Згідно з приблизними оцінками (точні дані не доступні) кількість людей, убитих комуністичними режимами, розподіляється за країнами та регіонами наступним чином[7]:

Ці цифри включають індивідуальні та колективні страти, загиблих в концентраційних таборах, жертви голоду та депортації.

Терор також є однією з ознак фашизму.

Болгарський філософ і політик Желю Желєв так описав механізми терору:

«Систематически совершенствуемый, деспотически осуществляемый государственный террор парализует волю отдельного человека, ослабляет и подтачивает всякую общность. Он въедается в души, как изнурительная болезнь, и — это его последний секрет — вскоре всеобщая трусость становится ему помощником и прибежищем, потому что если каждый чувствует себя подозреваемым, он начинает подозревать другого, а боязливые из-за страха еще и торопливо опережают приказы и запреты своего тирана.»

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Revue Catholica - Dossiers spéciaux. Архів оригіналу за 3 травень 2009. Процитовано 6 січень 2014. 
  2. Monde et Vie, septembre 1966
  3. И. Р. Шафаревич. Сочинения в трёх томах. Т. 2. — М.: Феникс, 1994. — С. 145.
  4. http://www.krotov.info/libr_min/p/popovsk/19940225.html
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 січень 2009. Процитовано 27 травень 2009. 
  6. http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000036/st035.shtml
  7. http://www.day.kiev.ua/172027/

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати