Сергі́й Ві́кторович Лавро́в (рос. Сергей Викторович Лавров: нар. 21 березня 1950, Москва) — російський державний і політичний діяч. Міністр закордонних справ Російської Федерації з 9 березня 2004 року. Герой Праці Російської Федерації (2020).

Сергій Вікторович Лавров
Сергій Вікторович Лавров
MID emblem.png Міністр закордонних справ РФ
Нині на посаді
На посаді з 9 березня 2004
Президент Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Прем'єр-міністр Михайло Фрадков
Віктор Зубков
Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Михайло Мішустін
Попередник Ігор Іванов
Emblem Security Council of Russia.png Постійний член Ради Безпеки РФ
Нині на посаді
На посаді з 9 березня 2004
Flag of Russia.svg Постійний представник РФ при ООН
7 липня 1994 — 12 липня 2004
Президент Борис Єльцин
Володимир Путін
Попередник Юлій Воронцов
Наступник Андрій Денисов
Народився 21 березня 1950(1950-03-21) (70 років)
Москва,
РСФСР
Політична партія Єдина Росія
Професія дипломат
Нагороди Hero of Labour Russia.PNG Orden Sodruzhestvo.jpg Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден Пошани
Підпис [[Зображення:|128px]]

Займав цю посаду в кабінетах Михайла Фрадкова (2004—2007), Віктора Зубкова (2007—2008), Володимира Путіна (2008—2012) і двох кабінетах Дмитра Медведєва (2012—2020) і в кабінеті Михайла Мішустіна (2020 — дотепер). Член Ради безпеки РФ, надзвичайний і повноважний посол Росії, заслужений працівник дипломатичної служби РФ. З 1972 року працював у системі МЗС СРСР і Росії. В 1994—2004 роках — постійний представник РФ при ООН і представник РФ в Раді безпеки ООН. У 2006 році увійшов до складу федерального оперативного штабу Національного антитерористичного комітету Росії, в тому ж році протягом півроку займав пост голови комітету міністрів Ради Європи. Нагороджений низкою державних нагород РФ.

ЖиттєписРедагувати

Народився 21 березня 1950 року в Москві.

Після школи поступив у Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ) МЗС СРСР.

Стажист, аташе Посольства СРСР в Республіці Шрі-Ланка. У МДІМВ вчився на східному відділенні факультету міжнародних відносин, спеціалізувався на Шрі-Ланці.

В 1972 році, після закінчення інституту, Лавров був направлений на роботу в радянське посольство в Шрі-Ланці.

В 1976 році він повернувся до Москви, працював у відділі міжнародних економічних організацій МЗС СРСР. У 1981 році відправили до радянського постійного представництва при ООН.

В 1988 році Лавров знов повернувся до Москви, спочатку став заступником начальника Управління міжнародних економічних відносин МЗС Росії, потім — першим заступником і начальником цього управління.

В 1990 році його призначили директором Департаменту міжнародних організацій і глобальних проблем МЗС Росії.

У квітні 1992 року Лавров став заступником міністра закордонних справ РФ.

У 1994 році його призначили постійним представником РФ при ООН і представником РФ в Раді безпеки ООН.

З 1994—2004 роках — Постійний представник Російської Федерації при Організації Об'єднаних Націй.

Міністр закордонних справ РФРедагувати

 
На зустрічі з Президентом США Дональдом Трампом, 10 травня 2017 року

9 березня 2004 року Лавров став міністром закордонних справ Росії в уряді Михайла Фрадкова, відповідно до указу президента Володимира Путіна. Основними напрямами його діяльності були спроби врегулювати конфлікти в Грузії і Молдові, створення правової системи по боротьбі з міжнародним тероризмом, вирішення територіальних суперечок Росії, а також протидія планам США з розміщення елементів американської протиракетної оборони в Європі й наданню сербському краю Косово незалежності.

З 11 січня 2010 року — член Урядової комісії з економічного розвитку й інтеграції.

З квітня 2004 року — Голова Комісії Росії по справах ЮНЕСКО.

У травні 2006 року Лавров увійшов до складу федерального оперативного штабу Національного антитерористичного комітету Росії і на півроку став головою комітету міністрів Ради Європи. Лавров займався підготовкою головної події 2006 року для російської зовнішньої політики — саміту лідерів країн «Великої вісімки» в Санкт-Петербурзі під головуванням Росії, а в 2007 році, при підготовці наступного саміту, що проходив в Німеччині, підтримав жорстку риторику президента Путіна, направлену на відстоювання російських інтересів в Європі.

12 вересня 2007 року уряд Фрадкова пішов у відставку, і Лавров став тимчасово виконуючим обов'язки міністра закордонних справ. Пізніше в тому ж місяці він був призначений на свій колишній пост в новому кабінеті Віктора Зубкова.

У березні 2008 року на президентських виборах переміг перший віце-прем'єр Дмитро Медведєв. 7 травня 2008 року він вступив на посаду президента Росії. 8 травня 2008 року на засіданні Держдуми Путін був затверджений прем'єром. 12 травня 2008 року Путін провів призначення в уряд РФ. Лавров зберіг за собою пост глави міністерства закордонних справ.

У серпні 2008 року, під час грузино-російського конфлікту довкола Південної Осетії, Лавров брав участь у переговорах із грузинським МЗС і лідерами світових держав про принципи врегулювання ситуації в регіоні. По тому його відомство займалося підготовкою текстів договорів про дружбу і співпрацю з визнаними Росією республіками Південною Осетією й Абхазією.

21 травня 2012 року вчергове отримав портфель міністра після вступу на посаду президента Володимира Путіна.

18 травня 2018 року знову затверджений на посаді Міністра закордонних справ[1].

Згідно з опитуваннями, проведеними ВЦВГД, Сергій Лавров неодноразово входив у трійку найефективніших міністрів Уряду Російської Федерації[2].

Через 12 років перебування на посаді Газета.Ru характеризувала Лаврова як «імпозантного інтелектуала», який є, нарівні із Сергієм Шойгу, одним із найпопулярніших міністрів у країні[3].

За офіційною біографією, Лавров володіє англійською, французькою та сингальською мовами. Рівень володіння Лавровим англійською мовою деякими лінгвістами ставиться під сумнів.

Захоплюється рафтингом: сплавляється гірськими річками Алтаю разом із друзями — випускниками МДІМВ. Лавров — автор присвяченою рідному інституту пісні, що стала гімном МДІМВ.

ПоходженняРедагувати

Про батька Лаврова відомо, що він тбіліський вірменин (за деякими відомостями — Калантаров або Калантарян). У 2005 році в Єревані, відповідаючи на питання про те, чи допомагають йому в роботі його вірменські корені, Лавров відповів, що «корені у мене взагалі-то грузинські — мій батько з Тбілісі, а ось кров дійсно вірменська».

Про матір відомо, що вона була співробітницею Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР. На сайті МЗС Росії вказується, що Лавров — росіянин.

Сім'яРедагувати

Лавров одружений, у нього є дочка Катерина Винокурова[4].

ЗаявиРедагувати

Міністр закордонних справ Сергій Лавров не угледів знущань із заручників на так званому «параді», що провели бойовики у неділю 24 серпня 2014 року в Донецьку[5].

У лютому 2015 року під час 51-ї Мюнхенської конференції з безпеки у концентрованому вигляді виклав російську точку зору на війну в Україні. Як зазначає джерело, ця його заява «суперечить законам логіки і здоровому глузду» та викликала сміх у залі[6].

МанериРедагувати

Перед початком офіційної зустрічі в Москві з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном 12 квітня 2017 р., на запитання акредитованої американської журналістки NBC News Андреи Мітчел про бомбардування хімічною зброєю в Сирії він відповів:

— Who was bringing you up? Who was giving you your manners? / укр. Хто вас виховував? Хто виховував вам такі манери?[7][8]

Використання ненормативної лексикиРедагувати

— Who are you to fucking lecture me? / укр. Хто ти такий, б...ь, щоб мене вчити?[9]
— Західні партнери на Україні взяти нас «на понт» хотіли.[10]
  • 11 серпня 2015 на офіційній зустрічі з міністром закордонних справ Саудівської Аравії Аделем аль-Джубейром, під час промови останнього на прес-конференції Лавров також використав «недипломатичну лексику». Він упівголоса сказав перед мікрофоном:
Дебіли, бл..ь.[11][12][13].
Кого саме мав на увазі відомий своєю «витриманістю»[14] Лавров — лишилося нез'ясованим.
Оскільки зустріч транслювалася в прямому ефірі, цей вислів потрапив у мережу, де коментувався російськомовною спільнотою та експертами[15]. Представниця МЗС РФ Марія Захарова поквапилася спростувати цей уже не перший факт використання ненормативної лексики своїм шефом.[16]

ПриміткиРедагувати

  1. Kremlin.ru. Робоча зустріч з Головою Уряду Дмитром Медведевым (ru). 
  2. Шойгу, Лавров і Пучків очолили рейтинг найкращих міністрів РФ — Інтерфакс
  3. Gazeta.ru, 21 березня 2017. День народження Сергія Лаврова
  4. Дочь Сергея Лаврова: «Я хотела связать жизнь с русским». Процитовано 28 квітня 2018. 
  5. Українська правда
  6. ТОП-10 абсурдних заяв Лаврова у Мюнхені // Телеканал новин «24», 8 лютого 2015 19:00
  7. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою калін не вказано текст
  8. Fox News: 'Who Gave You Your Manners?': Russia's Lavrov Scolds NBC's Mitchell.(англ.) + video
  9. Ехо Москви: «Да кто ты такой!» Милибэнд и Лавров «мило» поговорили…
  10. РИА Новости: Лавров: Запад пошел на Украине ва-банк, хотел взять Россию "на понт"
  11. YouTube: Лавров выругался матом (Матерится) Дебилы Б...ь
  12. Дзеркало тижня. Україна: Пока саудовский министр выступал, российский дипломат бубнил матерные слова себе под нос.
  13. Лавров на пресс-конференции выругался матом
  14. Оцінка редактора порталу «Украина по-арабски» Мохаммада Фараджаллаха. / див.: Мат Лаврова арабам переводчик не перевел
  15. Коммерсантъ: Сергей Лавров убеждает иностранцев матом
  16. МИД РФ: Сергей Лавров не матерился на пресс-конференции с главой МИД Саудовской Аравии

ПосиланняРедагувати