Федеріка Могеріні
Федеріка Могері́ні (італ. Federica Mogherini; нар. 16 червня 1973, Рим, Італія) — італійський політик, міністр закордонних справ в уряді Маттео Ренці (з 22 лютого 2014). Член Демократичної партії. 30 серпня 2014 року призначена верховним представником Європейського союзу із питань закордонних справ.[1]
| Федеріка Могеріні італ. Federica Mogherini | ||||
|---|---|---|---|---|
| італ. Federica Mogherini | ||||
 | ||||
| Нині на посаді | ||||
| На посаді з | 1 листопада 2014 | |||
| Попередник | Кетрін Ештон | |||
| Час на посаді: | ||||
| 22 лютого 2014 — 31 жовтня 2014 | ||||
| Президент | Джорджо Наполітано | |||
| Попередник | Емма Боніно | |||
| Наступник | Паоло Джентілоні | |||
 Член Палати депутатів | ||||
| Президент | Джорджо Наполітано | |||
| Народилася | 16 червня 1973 (45 років) Рим, Італія | |||
| Громадянство | Італія | |||
| Національність | італійка | |||
| Освіта | Римський університет ла Сапієнца | |||
| Політична партія | Ліві демократи (1996-2007) Демократична партія (з 2007) | |||
| Чоловік | Маттео Ребезані | |||
| Діти | Катерина, Марта | |||
| Професія | політика | |||
| Нагороди |
| |||
|
| ||||
|
| ||||
| обрано 30 серпня 2014, на посаді з 1 листопада 2014 | ||||
Зміст
БіографіяРедагувати
Дочка італійського художника-постановника і кінорежисера Флавіо Могеріні. Закінчила класичний ліцей і деякий час підробляла в колл-центрі. Вивчала політику (scienze politiche) в римському університеті Ла Сапієнца, захистила диплом по політичній філософії про зв'язок між релігією і політикою в ісламі в рамках проекту «Еразмус» у Франції, за відомостями з особистого блога Могеріні, в Інституті вивчення і дослідження арабського світу і Середземномор'я (Istitut de Recherche et d'Etudes sur le Monde Arabe et la Méditerranée, IREMAM) в Екс-ан-Прованс , проте дана абревіатура застосовується для позначення Інституту вивчення і дослідження арабського та мусульманського світу (фр. Institut de recherches et d'études sur le monde arabe et musulman).
У 1990-х роках як волонтер Італійської розважальної і культурної асоціації (ARCI) брала участь в національних та європейських кампаніях проти расизму і ксенофобії.
Політична кар'єраРедагувати
З 1988 року член «Італійської комуністичної федерації молоді» — молодіжної секції Італійська компартії. Після саморозпуску Комуністичної партії та її трансформації у Демократичну партію лівих в 1996 році, вона перейшла до молодіжну організацію цієї новоствореної парті — «Ліві демократи» (італ. Democratici di Sinistra, DS)
З 2001 року член партії Ліві демократи, член Національної ради цієї ж партії, а пізніше член її Національного правління (Direzione Nazionale) і Політичний комітет. У 2003 році почала працювати в партійному Департаменті зовнішніх зв'язків (Dipartimento Esteri), де відповідала за зв'язки з різними рухами, а пізніше стала координатором департаменту, займаючись проблемами Іраку і Афганістану, мирним процесом на Близькому Сході, відносинами з Партією європейських соціалістів, Соцінтерном і партіями, що входять в неї, а також з Демократичною партією США.
У 2007 році вступила в Демократичну партію, в 2009 році відповідала в її Секретаріаті за напрямок політики забезпечення рівних можливостей . У грудні 2013 року увійшла в Національний секретаріат Демократичної партії, в Інститут міжнародних відносин (Istituto Affari Internazionali), Раду по зв'язках між Італією та Сполученими Штатами (Consiglio per le relazioni fra Italia e Stati Uniti), Європейську мережу за роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї (Network europeo per il Disarmo e la Non Proliferazione Nucleare).
- Член Палати депутатів з 28 квітня 2008.
- Депутат парламенту (2008—2014).
У 2008 році обрана до Палати депутатів XVI-го скликання (XVI Legislatura della Repubblica Italiana); була секретарем IV-й комісії (оборона) з 22 травня 2008 по 12 жовтня 2010 року і з 13 жовтня 2010 по 14 березня 2013 року; брала участь у Парламентській делегації в Парламентській асамблеї Західноєвропейського союзу з 24 вересня 2008 по 30 червня 2011 року, а також у Парламентській делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи з 24 вересня 2008 по 14 березня 2013 года.
У 2013 році стала депутатом XVII-го скликання (XVII Legislatura della Repubblica Italiana). З 5 липня 2013 року по 1 квітня 2014 року входила в італійську Парламентську делегацію в Парламентській асамблеї НАТО (з 1 серпня 2013 року очолювала цю делегацію); з 7 травня 2013 року по 27 червня 2014 року — член III комісії (іноземні і загальноєвропейські справи); з 7 травня 2013 по 21 лютого 2014 року — член IV комісії (оборона), де заміняла заступника міністра закордонних справ Лапо Пістеллі; з 27 червня по 30 жовтня 2014 року — член XIV комісії (зв'язки з Європейським союзом). 30 жовтня 2014 року здала депутатський мандат у зв'язку з вступом на посаду верховного представника Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки. Місце Могеріні в Палаті депутатів зайняв Марко Бергонци (Marco Bergonzi).
Візит в УкраїнуРедагувати
Пані Могеріні, під час зустрічі з Міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним 8 липня 2014 в Києві, запевнила, що Італія сприятиме пошуку шляхів врегулювання ситуації в Україні у контексті виконання мирного плану Президента України Петра Порошенка, імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, лібералізації візового режиму. Для забезпечення тісного співробітництва між Україною та ЄС під час Італійського головування, Федеріка Могеріні запропонувала підтримувати постійний зв'язок між МЗС України та радою ЄС у закордонних справах.[2]
Того ж дня була зустріч з Президентом України Петром Порошенком, під час якої відбувся обмін думками щодо поточної ситуації в Україні та перспектив допомоги Італії на міжнародній арені зусиллям Києва владнати ситуацію на Сході країни та перспектив міжнародної участі у відновленні інфраструктури Донбасу після звільнення від бойовиків.[3]
КритикаРедагувати
ГалереяРедагувати
Федеріка Могеріні
Могеріні — глава італійської делегації на засіданні Парламентської асамблеї НАТО, 26 вересня 2013
Могеріні на 124-й сесії Комітету міністрів Ради Європи у Відні 5-6 травня 2014 (у другому ряду в центрі)
Переговори з Володимиром Путіним, 9 липня 2014
_(9998846455).jpg)
.jpg)
Особисте життяРедагувати
Заміжня за Маттео Ребезані (Matteo Rebesani), близьким сподвижником Вальтера Вельтроні, має двох дочок - Катерину 2005 року народження і Марту - 2010-го. Слухає Даніеле Сільвестрі і Васко Россі, любить вірші Пабло Неруди. Володіє англійською мовою. Згідно з власними твердженнями, Федеріка Могеріні побіжно говорить французькою мовою, трохи іспанською, обожнює подорожувати якомога частіше і різними способами, читати романи (переважно бульварні), проводити час в колі сім'ї і близьких друзів. Успішну політичну кар'єру Могеріні деякі спостерігачі пов'язують з покровительством Вельтроні, пояснюючи це їх давнім особистим знайомством - зокрема, тітка Федеріки, сценаристка Іза Могеріні, була близькою подругою матері Вельтроні.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Italy's Mogherini and Poland's Tusk get top EU jobs. BBC News. 30 August 2014. Процитовано 30 August 2014.
- ↑ Міністр закордонних справ провів переговори зі своєю італійською колегою
- ↑ Президент обговорив з Міністром закордонних справ Італії перспективи міжнародної підтримки України
- ↑ Wright, Thomas (28 August 2014). Mogherini is the Wrong Choice for Europe. Brookings Institution. Процитовано 30 August 2014.
- ↑ Higgins, Andrew; Neil Macfarquhar (30 August 2014). Russia Pushing Ukraine Conflict to ‘Point of No Return,’ E.U. Leader Says. The New York Times. Процитовано 30 August 2014.