Кубань

історичний регіон на Північному Кавказі
Кубань
Kuban obl.jpg
Мапа Кубані, XX століття
Alex K -Kubanska Narodna Respublika - Herb.svg
Герб Кубані (за Битинським)
Кубань 1897 етн.jpg
Мовний склад населення Кубанської області за переписом 1897 року
Кубань 1897 рел.png
Релігійний склад населення Кубані за переписом 1897 року
Kuban 1926.png
Українці у відсотках до всього населення Кубані за переписом 1926 року.
   90-75%
   75-50%
   50-25%
   25-10%
   10-5%
   5-2%
Map of Ukraine for Paris Peace Conference.jpg
До межі України входила Кубань, яка була заявлена делегацією УНР на Паризькій мирній конференції в 1919-20 роках
Історія України
Малий герб України
 
ХронологіяБитви в історіїІсторія культури
Категорія КатегоріяІнші країни

Кубань (Кубанщина[1], Кубанська область) — історичний регіон на Північному Кавказі, в долині річки Кубань та її приток[2]. З кінця XIX століття заселена українцями, зокрема запорізькими козаками. З 1860 року під назвою Кубанська область адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, земля Кубанського козацького війська. Історичним центром Кубані є місто Краснодар.

Сьогодні це територія Краснодарського, Ставропольського країв, Адигеї, Ростовської області і Карачаєво-Черкесії Російської Федерації.

ГеографіяРедагувати

Територія Кубані охоплює Краснодарський край, Адигею і частину територій Ростовської області, Ставропольського краю і Карачаєво-Черкесії.

Важливі міста історичного краю:

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Кубані
  • У 1933 р. був Голодомор. Голодомор на Кубані був не менш суворий, ніж в інших українських етнічних землях[4].
  • Під час Перебудови розпочалося відродження кубанського козацтва. Влітку-восени 1991 року на колишній території Кубанської Народної Республіки було проголошено декілька козацьких республік: Армавірська, Зеленчуцько-Урупська та Баталпашинська, причому останні дві об'єдналися у Козацьку Верхню Кубань. З них фактичну владу мала тільки Зеленчуцько-Урупська козацька республіка, яка проіснувала півроку[5].

Адміністративно-державні утворення на теренах КубаніРедагувати

 
Місце, де розташовувалася давня Тмуторокань.
 
Козаки 1-го Катеринодарського полку імені отамана Чепіги Кубанського козацького війська, початок ХХ століття.

АнтичністьРедагувати

В добу Київської РусіРедагувати

СередньовіччяРедагувати

В добу козацької УкраїниРедагувати

В добу Визвольних ЗмаганьРедагувати

НаселенняРедагувати

 
Населення Кубанської області за рідною мовою у 1897 році

Рідна мова населення Кубанської області за даними перепису 1897 року:[6]

Відділ Разом Українська Російська Інша Відділ Українська Російська Інша
Катеринодарський відділ 245 173 126 941 83 751 34 481 Катеринодарський відділ 51,8 % 34,2 % 14,1 %
Баталпашинський відділ 215 400 58 421 90 305 66 674 Баталпашинський відділ 27,1 % 41,9 % 31,0 %
Єйський відділ 277 300 205 063 65 449 6 788 Єйський відділ 73,9 % 23,6 % 2,4 %
Кавказький відділ 249 182 114 037 127 385 7 760 Кавказький відділ 45,8 % 51,1 % 3,1 %
Лабинський віддл 305 733 57 850 229 954 17 929 Лабинський віддл 18,9 % 75,2 % 5,9 %
Майкопський відділ 283 117 88 588 161 230 33 299 Майкопський відділ 31,3 % 56,9 % 11,8 %
Темрюцький відділ 342 976 257 918 58 660 26 398 Темрюцький відділ 75,2 % 17,1 % 7,7 %
Кубанська область 1 918 881 908 818 816 734 193 329 Кубанська область 47,4 % 42,6 % 10,1 %

Національний склад Кубанського округу за даними перепису 1926 року:[7]

Національність Чисельність Частка
українці 915 450 62,2 %
росіяни 498 102 33,8 %
вірмени 21 023 1,4 %
білоруси 8 434 0,6 %
німці 7 255 0,5 %
Всього 1 472 548 100,0 %

Національний склад серед міського та сільського населення у 1926 році:

Національність Чисельність
міських жителів
Частка у міському
населенні
Чисельність
сільських жителів
Частка у сільському
населенні
українці 64 465 31,4 % 850 985 67,2 %
росіяни 113 640 55,3 % 384 462 30,3 %
вірмени 14 060 6,8 % 6 963 0,5 %
білоруси 3 403 1,7 % 5 031 0,4 %
німці 1 281 0,6 % 5 974 0,5 %
Всього 205 478 100,0 % 1 267 070 100,0 %

Відомі українці, пов'язані з КубаннюРедагувати

Народилися на КубаніРедагувати

Пов'язані з Кубанню життям та працеюРедагувати

Геноцид українців на КубаніРедагувати

Як і на території УРСР на Кубані проводилися політика, що призвела до голоду. Те, що він на Кубані був штучним і є геноцидом українського народу, свідчать і дані офіційного перепису населення. Згідно з дослідженням В. Ракачева, кандидата історичних наук, доцента кафедри соціології Кубанського державного університету, процеси колективізації, голод 1932—1933 років, репресії стали причиною серйозних змін у демографічній структурі. В результаті цих подій значно скоротилася кількість населення, особливо чоловічого. Проаналізувавши дані, автор дослідження звертає увагу на те, що хоча голод і неврожай спостерігалися тоді в багатьох областях СРСР, проте найбільше постраждали сільськогосподарські області України (окрім Донбасу), Саратовська, Куйбишевська області, АРСР німців Поволжя, а також Кубань. Дослідник І. Краваль вважає, що причиною такої ситуації є те, що саме в цих областях спостерігався найбільший спротив політиці розкуркулення і колективізації. Якщо б голод не був штучним, то, звичайно, всі області постраждали більш-менш однаково. Проте дані чисельності населення є яскравим свідченням того, що голод, розкуркулення і репресії спричинили більше наслідків в тих областях, де населення активно супротивилося політиці вищого керівництва СРСР на чолі з Й. Сталіним. Відповідно до перепису населення 1926 року на Кубані проживало близько 1,5 млн українців, зокрема в Кубанському окрузі їх проживало 916 тисяч, що становило 62 % всього населення; в Ставропольському окрузі 246 тисяч українців (34 %), Чорноморському − 104 тисячі (38 %), Терському — 194 тисяч (30 %). Перепис населення, котрий було проведено 2010 року, засвідчив катастрофічне зменшення чисельності саме українців на цих землях, головною причиною якого став саме голод 1932-33 років. Згідно з цим переписом, у Краснодарському краї зараз проживає лише 84 тисячі українців (1,6 %), а в Ставропольському — 30 тисяч (1,1 %). Разом це становить ледве 114 тисяч українців. Це майже в 15 разів (!) менше ніж було в 1920-х роках. Про це писало інтернет-видання Українська Кубань[20].

Українське життя на КубаніРедагувати

 
На мапі подані дані про українське населення Кубані у відсотках до всього населення Кубані за переписом 1926 року.

Із моменту падіння комуністичного режиму в СРСР на Кубані почався процес козацького і українського національного відродження.

ПресаРедагувати

У 2003—2005 рр. в Донецьку як додаток до «Східного часопису» виходила міжрегіональна щомісячна газета «Козацький край» — для України, Подоння, Північного Кавказу (включно Кубань). Вона надавала свої шпальти для друку матеріалів про українське життя Кубані, Північного Кавказу, Подоння. Обсяг — 8-4 сторінок формату А3. Разовий наклад 3-2 тисячі. До складу редколегії «Козацького краю» входив, зокрема, Микола Тернавський — голова «Товариства української культури Кубані» (ТУКК). Нині видається газета Вісник.

ОсвітаРедагувати

В останні роки у школах упроваджено факультативом вивчення козацької балачки, для чого використовуються підручники української мови, зокрема «Козак Мамай» (Краснодар — Донецьк -Київ, 1998 р., наклад — 3 тис. прим.).

Громадські та наукові фундаціїРедагувати

У 2003 році на Кубані виник перший в РФ осередок НТШ — як філія Донецького відділення НТШ. У 2003—2009 рр. науковці Кубані активно публікували свої наукові праці в Донецькому віснику Наукового товариства імені Шевченка, де окремим розділом виділялася кубанська тематика. Нині Кубанський осередок НТШ безпосередньо контактує з центральним офісом НТШ у Львові.

У 2006 році у Краснодарі зареєстрована Краснодарська крайова громадська організація «Співдружність Кубань-Україна». Організація проводить наукові конференції і видає збірники їх матеріалів «Кубань-Украина: вопросы историко-культурного взаимодействия» (видано 6 випусків: 2006, 2007, 2008, 2010, 2011, 2012 рр.)

Кубанський козачий хорРедагувати

Широко знаний Державний академічний ордена Дружби народів Кубанський козачий хор — національний козачий колектив Росії, який є найстаршим і найбільшим колективом країни. У його репертуарі — українські та російські народні пісні. Хоровий колектив був заснований 14 жовтня 1811 року як «Чорноморський Військовий співочий хор».

Події 2014-го рокуРедагувати

  Зовнішні зображення
  Прапор товариства «Кубанська Народна Республіка»[21]

Російська агресія на Україну викликала неоднозначну реакцію на себе серед різних верств населення російської Кубані. Значна кількість сучасних кубанських козаків, піддавшись на агітацію офіційної пропаганди, відправилася воювати на український Донбас в лавах різноманітних сепаратистських загонів. Разом з тим, знайшлися серед сучасних кубанців і такі люди, що наважилися рішуче протестувати проти агресивної політики російської влади. Ними й було створене віртуальне товариство «Кубанська Народна Республіка», метою якого було викриття підступної політики московської влади, яка розпалює сепаратистські настрої в сусідніх державах, а разом з тим рішуче бореться з подібними тенденціями у власній країні. На 17 серпня 2014-го року активістами «Кубанської Народної Республіки» був призначений «марш за федералізацію» у м. Краснодарі[21]. Влада офіційно заборонила цей марш, а активісти «Кубанської Народної Республіки» Дар'я Полюдова і Сергій Титаренко були арештовані і знаходяться під слідством. Інші учасники цього руху — Петро Любченков і В'ячеслав Мартинов встигли втекти від переслідувань до України. Усі вони офіційно включені до Переліку терористів і екстремістів Росфінмоніторингу[22].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Рудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918.
  2. Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
  3. Вадим Скуратівський Украинская Кубань Столичные новости, № 44, (192) 27 ноября — 03 декабря 2001
  4. http://old.fstanitsa.ru/4/58_1.shtml[недоступне посилання з липень 2019]
  5. Маркедонов, Сергей Мирославович. ДЕ-ФАКТО ГОСУДАРСТВА ПОСТСОВЕТСКОГО ПРОСТРАНСТВА: ВЫБОРЫ И ДЕМОКРАТИЗАЦИЯ // Вестник Евразии Выпуск № 3, 2008
  6. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам Российской Империи кроме губерний Европейской России. Кубанская область
  7. Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по регионам РСФСР. Кубанский округ
  8. Роман Коваль. Неповний список українських діячів Кубані.
  9. Дмитрий Грушевский. Кубано-украинские книжные связи на имперском, советском и постсоветском пространствах. // Кубань — Україна: питання історико-культурної взаємодії. Випуск V. Краснодар — Київ, 2011. С. 82-83. (рос.)
  10. Роман Коваль. Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної долі. // Нариси з історії Кубані.
  11. Петро Антоненко. Горбачов: Перебудова. // Телерадіокомпанія «Svoboda.FM», 1.03.2011 р.
  12. Николай Зенькович. «Самые секретные родственники». М., 2005, с. 81. (рос.)
  13. «Ставропольская губерния. Список населенных мест по сведениям 1873 года», издание Ставропольского Губернского Статистического Комитета, 1874 г. (рос.)
  14. Володимир Сергійчук. Трагедія кубанської станиці Полтавська як свідчення геноциду українства. // «Дзеркало тижня», 12 грудня 2008.
  15. Роман Коваль. «Від гір Карпатських аж по Кавказькі». // Нариси з історії Кубані.
  16. Роман Коваль. Олександр Кошиць і Кубань. // Нариси з історії Кубані.
  17. Роман Коваль. Симон Петлюра і Чорноморська громада РУП. // Нариси з історії Кубані.
  18. Володимир Пукіш. Кубанський вибір. // Український тиждень № 16 (181) від 21 квітня 2011 р.
  19. «Тризуб», Париж, 1926 p., ч. 19, ст. 14-16
  20. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 травень 2013. Процитовано 9 липень 2019. 
  21. а б Парад суверенитетов 2.0, уже в России. www.szona.org. Процитовано 2015-09-15. 
  22. Полюдова Дарья Владимировна. www.memo.ru. Процитовано 2015-09-15. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати